Перед смертю Султан Сулейман виявив всього 3 бажання…

Життя надто коротке, щоб присвятити його справі, яка тобі не подобається, щоб бігти за грошима, які після смерті тобі не знадобляться. Є набагато важливіші речі, приділяйте їм більше уваги. Адже ніхто не знає, чи прокинемося ми завтра. Перед старою панею в чорному плащі з косою всі рівні: і бідний, і багатий. Здоров’я та безсмертя не купиш ні за які гроші. Ці 3 посмертних бажання султана навчать вас дивитися на життя по-новому. Коли життя султана Сулеймана Пишного підходило до завершення, він покликав командира своєї армії та наказав йому виконати 3 його посмертних бажання: Правитель заповів, щоб його труну несли найкращі лікарі Османської Імперії того часу. Друге його бажання: коли будуть нести його табут, по всьому шляху розкидали золоті монети та дорогоцінні камені. А також султан хотів, щоб його руки стирчали з табута і їх було всім видно. Головнокомандувач армією був збентежений тим, що почув. Він спитав у султана, які причини таких побажань, на що Сулейман Кануні відповів: «Нехай найкращі лікарі несуть мій табут, і нехай всі побачать, що навіть найкращі лікарі безсилі перед обличчям смерті. Розкидайте зароблене мною золото. Нехай всі бачать, що багатство, придбане в цьому житті, в цьому світі й залишається. Нехай всі бачать мої руки та зрозуміють просту істину: навіть падишах всього світу — султан Сулейман Кануні — йде з життя з порожніми руками». Все проходить, тому потрібно збирати скарби не лише тут на землі, але і там, де ні міль, ні іржа не винищують та де злодії не підкопуються та не крадуть. Ким би ти не був, найперше потрібно залишатися людиною. Джерело

Темна сторона життя розумних людей, про яку ніхто не говорить

На жаль, це правда: якщо ви дуже розумні, це ще не гарантія успіху чи щастя. Досить часто все – навпаки. Але в нас якось не прийнято говорити про темну сторону високого IQ. Як писав великий Ернест Хемінгуей: «Розумні люди дуже рідко бувають щасливі». Його, до речі, незважаючи на успіх та славу, щасливим теж не назвеш: у 61 рік письменник застрелився у своєму будинку в Кетчумі, не залишивши навіть передсмертної записки. На жаль, це правда: якщо ви дуже розумні, це ще не гарантія успіху чи щастя. Досить часто все – навпаки. У нас якось не прийнято говорити про темну сторону високого IQ. Власники такого «щастя» схильні до екзистенційної тривоги, соціальної ізоляції. У них набагато частіше, ніж у інших людей, виникають різноманітні емоційні проблеми. Розумні люди часто незадоволені тим, що не можуть досягти тих високих цілей, які ставлять перед собою. То в чому ж причина? Джин Сьє-Фачин, психотерапевт і один із визнаних експертів у вивченні здібностей людини, пояснює, що вся справа – у мозку розумних людей. “Ніщо не може бути таким парадоксальним, як мозок цих людей”, – каже вона. Справа в тому, що, коли людина розумна, вона стає дуже крихкою у певних відносинах. Це тип розуму, який здатний генерувати тисячі ідей майже одночасно. Вони народжуються як спалахи: нестандартні, зовсім несхожі ні на що інше. Мозок розумної людини буквально фонтанує нескінченними міркуваннями та концепціями. Проте впоратися з таким обсягом інформації, яка «бомбить» розумну людину – не кожному під силу. Їхні когнітивні здібності настільки розвинені, що досить найменшої стимуляції ззовні, щоб у нейронах виникло справжнє «цунамі ідей».Але правда полягає в тому, що розумним людям не завжди вдається знайти рішення або дати точну відповідь. Як результат – розчарування та розгубленість. Страждають не тільки дорослі, а й ще зовсім маленькі діти – обдарованіші, ніж їхні однолітки. Адже ніхто й ніде не вчить, як використовувати цей складний мозок, який постійно прагне інформації та продукує нескінченні ідеї. Насправді, якщо у вас IQ більше 180, то життя стає набагато складнішим. Чого тільки варта історія життя Вільяма Джеймса Сайдіса – ексцентричного вундеркінда, знаменитого в США на початку XX століття. Він мав незвичайні математичні, лінгвістичні та розумові здібності. На четвертому році життя Вільям прочитав Гомера в оригіналі, до 8 років – знав 8 мов, в 11 років вступив до Гарвардського університету, який закінчив у 16 ​​років і почав викладати. Але життя найрозумнішої людини у світі з IQ 250 стало справжньою трагедією. Закінчилося все тим, що через глузування та погрози студентів він покинув викладацьку роботу, потім захопився політикою, був заарештований. Потім – лікування в психіатричному санаторії, де батько намагався «зробити його, як усі» (до речі, свого часу батьки поставили за мету виростити вундеркінда і багато з ним займалися). Ну і нарешті – робота дрібним клерком, за допомогою якої найрозумніша людина того часу намагалася втекти від дурості та настирливості нашого світу. Здавалося б, йому це вдалося. До речі, 1933-го Вільям намагався піти на держслужбу, але зайняв 256-е місце у списку. Зате коли він проходив тест на рівень IQ у Нью-Йоркському інституті перевірки людських здібностей, то показав безпрецедентний результат на рівні 250-300 балів. Сайдіс час від часу писав книги (видаючи їх найчастіше під псевдонімом) і жив простим звичайним життям. Але одного разу журналістам все ж таки вдалося хитрістю взяти у нього інтерв’ю і надрукувати повну іронії статтю про затворника, колишнього вундеркінда. Сайдіс був просто розчавлений … Він довго судився з ними, а в 46 років помер від крововиливу в мозок на самоті (він так і не одружився). Ось так сумно закінчилося життя найрозумнішої людини у світі… Бути надто розумним – це парадоксальний подарунок згори Ми живемо в суспільстві, де до обдарованих людей ставляться з повагою. Про тих, хто виявляє видатні здібності (чи то в науці, мистецтві, спорті та інше), пишуть у газетах, знімають телевізійні програми. Люди люблять «най-най»: ними захоплюються, милуються, зтних беруть приклад. А скільки мам та татів мріють про те, щоб їхні діти мали високий рівень IQ! Вони записують малюків у всілякі гуртки мало не з дворічного віку, вчать мов, відправляють до найкращих навчальних закладів. У світі бути розумним – стало синонімом успіху. З іншого боку, і самих дітей дорослі постійно переконують, що «бути дуже розумним» – це найголовніше в житті і приносить щастя та успіх. Що може бути краще? Тим часом обдарованим дітям, як правило, практично не доводиться навіть старанно трудитися, щоб скласти іспити або отримати хорошу оцінку в школі. На відміну від інших, яким доводиться сидіти над підручниками з ранку до ночі. Тобто вони можуть вчитися, майже не навчаючись. І виникає нова проблема, про яку говорять психологи, педагоги та батьки обдарованих дітей: таким учням не завжди вдається реалізувати свій величезний потенціал. Почати з того, що нерідко учні з високим IQ залишаються непоміченими у шкільному житті. Часто вони не отримують високих оцінок, грамот та похвальних листів, не вміють заводити друзів. Вони настільки поглинені власним світом на своїх останніх партах у класі, що залишаються практично невидимками. Розум, який складно контролювати Те, що дитина найрозумніша – зовсім не гарантує, що вона буде найкращим учнем у класі та відмінником. І причина цього – багатогранна. По-перше, нудьга. Обдарована дитина дуже багато знає і розуміє, тому їй просто не цікаві ази наук, які вона отримала ще кілька років тому. Тобто відсутня зовнішня стимуляція до роботи мозку. Що робить молодий вундеркінд? Правильно: просто «відключається». Розумні діти стають пасивними та байдужими. Нерідко це веде до повного провалу у навчанні. По-друге, такі діти не вміють контролювати свій розум, що фонтанує. Тому часто їхня мова виглядає безладною і незрозумілою для оточуючих. Нерідко, відповідаючи на просте питання на іспиті, вони починають дуже цікаво розмірковувати, робити висновки – але при цьому так і не відповідають на поставлене запитання. Наприклад, у своїй книзі «Занадто розумна, щоб бути щасливою», одна дівчина пояснює, що, коли її однолітки просто вигадують одне рішення для завдання, у її голові – народжується одночасно 25 варіантів шляхів пошуків рішення. І вона відчуває, що не може дійти єдиного висновку. Це називається деревоподібне мислення. Саме так міркують дуже розумні люди. Як тільки вони отримують стимул ззовні – їхній розум починає генерувати одну ідею за іншою, хоча у багатьох випадках без чітких асоціацій. В результаті виходить свого роду “дерево” з дуже густою “кроною”, що складається з численних “гілок”, які людина не може ні контролювати, ні якось упорядкувати. Емоційні катаклізми Іншим аспектом життя дуже розумних людей, який слід враховувати, є гіперчутливість. Бути «надто розумним» означає мати дуже глибоке і трансцендентне бачення реальності та світу. Для них навіть звичайний перегляд вечірніх новин – незвичайна пригода для розуму. Слухаючи ведучого, одночасно відчувають і нерозуміння, і гнів, і скептицизм, і розчарування. Емоції просто накривають їх із головою. Вони не здатні контролювати вплив подій, які для більшості людей проходять непоміченими. І не тому, що їм для цього не вистачає знань чи розуму, а навпаки – через їх надлишок. Такі речі, як брехня або удавання – просто бентежать розумних людей. Так само, як і соціальна нерівність і війни. Їм нестерпно усвідомлювати, що у світі неможливо досягти високих ідеалів. Самотність дуже розумних людей Існує стійкий міф про те, що розумні люди, як правило, дуже холодні та гордовиті. Це не правда! Їхня здатність до емпатії – просто величезна. Тому вони воліють самотність та ізоляцію, щоб не страждати. Нерідко вони бояться зблизитися саме з тієї ж причини: щоб не прив’язатися до когось надто сильно, завдавши нової порції болю. Їхні емоційні світи – дуже складні та неймовірні, тому їм доводиться перенаправляти свою енергію до творчості, щоб хоч якось упоратися з бурями ідей. Розумні люди можуть бути щасливими Можливо, ви вже вирішили, що бути дуже розумним – це вічний хаос та страждання. Але це не правда. Давайте трохи поміркуємо. У обдарованої дитини, яку нерідко в школі навіть не помічають, нерідко зникає інтерес до навчання. Вона йде у «внутрішню еміграцію». Але це лише сприяє зростаючій тривозі та депресії. Існує ще один момент, про який попереджає ВООЗ: високий IQ сам собою – ще не привід діагностувати обдарованість. Адже інтелект не можна розглядати у відриві від емоцій, гіперчутливості, гіперемоційності, гіперстимуляції, без особливостей та швидкості мислення. Так, це непросте випробування для людини – народитись дуже розумною. Це може означати, що доведеться жити в дуже закритому та своєму «куточку», де емоції та думки – надто хаотичні, надто глибокі та інтенсивні. Тому роль батьків, педагогів і психологів у тому, щоб пропонувати таким дітям відповідні стратегії у тому, щоб вони набули баланс і гармонію. Стратегії розкрити свій потенціал, і, відповідно, здобути щастя. Джерело

5 мудрих порад від бабусі, як і для чого хитрувати з чоловіками. Перевірено на досвіді!

-Не будь, Настька, дурною! Всім до денця з чоловіком не ділися, – нашіптувала мені в юне вушко моя бабусічка. – Да ладно! – дивувалася я, дивлячись на їх з дідом традиційно патріархальну родину. – Спробуй-но діда обхитрити – собі дорожче! Складно в це повірити, але я все-таки вислухала її настанови і тепер за них надзвичайно вдячна, адже в дорослому віці вони часто мене рятували. Отож, 5 порад від моєї мудрої бабусі: 1. Не забувай мотати своєю голівкою вниз. – Завжди погоджуйсяз чоловіком, не сперечайся і не обурюйся, – радила старенька. – Від цього тільки сварки в родині – а толку нуль. А, адже, дійсно – що б дід не говорив – бабуся не суперечила – їхала туди, куди дід вказував, та тільки по шляху віз помаленьку в потрібний їй бік підправляла, і в підсумку приїжджала до того, що їй потрібно було. А дід? Він уже й забув, що наказав – добре живуть, та й добре! 2. Із зарплати завжди поклади гривню під клейонку на кухні. Бабуся загорнула клейонку на кухонному столі, де у неї лежала не 1 гривня, звичайно, а купюри і по 200, і по 500 грн – золотий запас. Правда сьогодні такі запаси небезпечно робити – інфляція і, можлива девальвація, обнулитися може. Але ідея хороша! – Та тільки ж і дід не дурень! – промайнуло у мене в голові. -У нього теж, напевно, своя “клейонка” є. 3. Купила собі золото – говори, що брязкітка за 3 копійки. Багато чоловіків напружуються, коли дружина викидає гроші для покупки дорогої речі, не потрібної на їх чоловічий погляд. Краще їх не нервувати, нехай сплять спокійно, не рахуючи дружину марнотратною. Ось так в перекладі на сучасну мову звучало наступне повчання бабусі. 4. Засиділася з подругою – скажи, що в черзі в магазині стояла. Сенс цієї настанови простий: чоловіки традиційно прохолодно ставляться до подруг, а вже, боронь Боже, до друзів дружини. Довгі посиденьки з ними не вітаються і дають чоловікові карт-бланш на його посиденьки з друзями в “шинку” (як дослівно бабуся сказала). – А воно тобі треба? – хитро поблискуючи очима, казала старенька. 5. Не доповідай чоловікові про проблеми з жіночим здоров’ям З її слів у такому випадку чоловік буде остигати до жінки, навіть, якщо він цього не захоче. Це, як я її зрозуміла, відбувається на підсвідомому рівні. Природою так закладено. Одним словом, до глибокої старості жінки про проблеми по жіночому повинен знати тільки лікар. І навіть не подруга. – Ну і що це за життя! – обурено подумала я. – Суцільна брехня – це з коханою і найближчою людиною! Ні, я так не зможу – хочу чесно жити. Безпосередньо про все чоловікові говорити. Але, придивившись до укладу життя моїх старих, все таки засумнівалася. Ось як добре і щасливо вони все життя прожили. Не те, що у діда з бабою з сусіднього будинку – вічні крики, суперечки, скандали – владна там бабуля, та тільки діда за все життя не переламала. А ось моя мудра бабуся, навіть не намагалася “перевиховати” владного діда, а прожила життя так, як хотіла. І без суперечок, криків і скандалів! Чого і вам бажаю! Джерело

Коротка, але дуже повчальна притча про гнів

Дівчина чекала на свій рейс у великому аеропорту. Її літак був затриманий, а отже доведеться чекати кілька годин. Вона купила книгу, коробку печива і вмостилась у крісло, щоб провести час. Поруч з нею був порожній стілець, де лежав пакет печива, а на наступному кріслі сидів чоловік, який читав журнал. Вона взяла печиво, чоловік узяв теж! Її це роздратувало, але вона нічого не сказала і продовжувала читати. Та кожен раз, коли вона брала печиво, чоловік продовжував теж брати. Вона була не на жарт розлюченою, але не хотіла влаштовувати скандал в переповненому аеропорту. Коли залишилося тільки одне тістечко, вона подумала: «Цікаво подивитися, що зробить цей нахаба?». Ніби прочитавши її думки, чоловік узяв печиво, розламав його навпіл і простягнув їй, не піднімаючи очей. Це було межею. Вона встала, зібрала свої речі і пішла. Пізніше, коли вона сіла в літак, і відкрила сумочку, щоб дістати свої окуляри і витягла коробку печива… Вона раптом згадала, що поклала свою покупку в сумочку. І людина, яку вона вважала нахабою, ділилася з нею печивом, не проявляючи ні краплі гніву, просто з доброти. Їй стало так соромно. Але вже не було можливості виправити свою провину. Перш ніж гніватися, задумайтеся.Можливо неправі саме ви … Джерело

Характерні риси вишиванок різних областей України. Вчимося розрізняти

У давнину українці виражали себе завдяки вишитим на чоловічій або жіночій сорочці візерункам. Носили повсякденні та святкові сорочки. Вишиванки з новою хвилею ожили серед українців. У кожному регіоні країни жила певна етнічна група, яка мала притаманні своїй місцевості візерунки та традиції. Історія вишивки на території сучасної Україні бере початок ще до нашої ери. Про неї згадував Геродот та чимало мандрівників. Люди протягом століть створювали та удосконалювали різні техніки вишиття. Кожен орнамент на сорочці був не просто так, а мав особливе місце, значення та магію, оскільки українці вірили, що той чи інший візерунок несе певну захисну силу від біди та нечистої сили. За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника. Вінницька область На Вінничині не обмежувались у кольоровій гамі. Та на кожній сорочці можна зустріти колір, який веде – переважаючий у візерунках. Тут майстерно поєднували ледь не всі техніки виконання та стилі відображення елементів: низь, хрестик, вишивка розписом, настилання, вирізування; різноманітні види мережок. Контурними швами обрамляли та з’єднували окремі орнаменти композиції. Волинська область Сорочкам притаманні чіткі, геометричні візерунки, а простота виконаної композиції додає вишиванкам вишуканості. На біло-сірому полотні вишивають червоною ниткою. Рослинним мотивам надають перевагу на півдні області. Дніпропетровська область Манжети рукавів сорочок та виріз горловини вишивали кольоровими нитками та чорним плисом. У чоловічій вишитій сорочці домінували червоний та чорний кольори. Донецька область Тут теж полюбляли поєднання червоно-чорного кольору. Оздоблювали вишиванки мережкою та вирізуванням. Житомирська область Дрібний хрестик та “занизування” — так вишивають на Житомирщині. Червоний з чорним або синім кольором повністю вкривають рукав сорочки. Найпоширенішим мотивом є розетка та ритмічний повтор простого візерунка – ламаних ліній, восьмикутних зірок, ромбів та іншого. Закарпатська область Тут народ не обмежував себе у виборі кольорів, та найпоширенішими все ж були червона та чорна барви. А вишивали зигзагоподібної форми так звані “каракулі”, або ж кривулі. Сорочку цього регіону можна зустріти як вишиту лише білими нитками, так і багатоколірну. Запорізька область Сорочку виконували у червоно-чорних тонах, з домінантою червоного. Візерунки були прості — великі та геометричні. Зазвичай на вишиванках красувались рослинні мотиви — квіти, калина та інше. Івано-Франківська область Вишивка цього регіону вважається найбагатшою в оздобленні та виконанні. Кольорову гаму застосовують різну, так як і орнаменти. Київська область На Київщині вишивали геометричні візерунки рослин у білих, коралово-червоних або ж чорних барвах. Перевагу надавали білому з вкрапленнями зеленого та червоного. На вишиванках красувались хміль, стилізовані грона винограду, ромби та інше. Для вишивки певний період використовували і сині кручені бавовняні нитки “заполоч”. Та з часом їх замінили чорними, оскільки сині швидко линяли. Кіровоградська область Вишиванка Кіровоградщини має дуже реалістичні орнаменти: якщо вишивали гроно винограду, то був присутній навіть блиск виноградин та тонесенькі вусики. Червоний та чорний кольори полюбляли і тут. Луганська область Сорочку, переважно полтавського типу, оздоблювали по нижньому краю плетеною “мережкою”. Своєрідність вишивки закладена у багатоколірних орнаментах, виконаних дрібним хрестиком та півхрестиком, іноді грубою ниткою. Домінують геометричні та рослинно-геометричні візерунки. Тут сміливо поєднували червоний колір з блакитним. Львівська область У цьому регіоні люблять поєднувати одразу по кілька різних візерунків. На білому полотні розливаються геометричні орнаменти, які творять невимушений легкий вигляд одягу. Аби вишиті елементи виділялись та ставали об’ємними – між візерунками залишають чисте полотно. Миколаївська область Сорочки різного крою мали різноманітні горловини — з вузьким або широким коміром-стійкою, з викінченням стійки призбираною шлярочкою, з викладеним комірцем та інші. Своєрідність вишиванкам надавав чотирикутний виріз навколо шиї та рукави, який шили прямими з вільним викінченням, без зборок у зап’ясті. Барви — червона, чорна та іноді сіра, сіро-блакитна. Одеська область Традиційні одеські сорочки з пухликами шили з білої бавовняної тканини. Пухлик — це збирана тканина на рукаві трохи нижче плеча. Саме пухлик додає рукавам пишності та об’єму. Стоячий широкий комір густо збирали у дрібні “зморшки”, які оторочували тоненьким рубчиком. Верхній край рукавів призбирували, а нижню вишивали геометрично-рослинним візерунком у техніці хрестика. Основними кольорами були переважно червоний, чорний, синій та жовтий. Вузенькою смужкою обробляли краї рукавів. Полтавська область Традиційна вишита сорочка на Полтавщині зазвичай була вишита білими нитками у техніці гладі. Дуже рідко вишивали сірими або ж червоними нитками. Візерунки обшивали чорними або ж кольоровими смугами. Рівненська область На лляному білому полотні також основною була біла нитка візерунку. Сорочка майже не мала різноманітних доповнень та кольорових прикрас. Сумська область Сусідня з Полтавщиною Сумщина дуже перегукувались – тут теж вишивали білими нитками, обробляючи краї орнаментів чорним. Тернопільська область Виразний рельєфний візерунок – такими були вишиванки у Тернопільській області. Орнаменти вишивали бавовняними нитками згущеними стібками. Кольоровими бавовняними нитками обводили певні візерунки уздовж усього рукава сорочки. Особливо відомими є вишиванки з міста Борщів. Вони вирізняються густо вишитими рукавами, які зазвичай вишиті чорним кольором. Тут його пов’язують з чорними сторінками історії краю – на нього часто нападали турки та татари. Харківська область Багатобарвну сорочку цих регіонів вишивали товстою ниткою, завдяки чому орнамент набуває рельєфності. Особливістю вишиванок є поліхромні візерунки, виконані напівхрестиком або хрестиком. Конкретної гами кольорів чи притаманного лише цьому регіону візерунку годі й шукати. Херсонська область Сорочки пишно вишивали рослинним орнаментом у червно-чорних тонах. Хмельницька область Грубою ниткою у техніці хрестика вишивали сорочки на Хмельниччині. Домінуючим кольором був чорний, і зовсім рідко його поєднували з вкрапленням червоного або вишневого. Черкаська область Геометричні та рослинні мотиви на вишиванках виконували червоною ниткою. Чернівецька область Вишиванка має пишно вишиті рукави з характерними косими смугами. Також використовували техніку гладі, дрібного хрестика та крученого шва. Орнаменти наносили переважно чорними та бордовими нитками, які добре виділялись на тлі барвистого вбрання. Дехто вишивав шовковими нитками. Для оздоблення брали бісер, срібні і золоті нитки, шовк, вовну та блискітки. Також тут вишивали особливо заквітчані сорочки. Чернігівська область У регіоні полюбляли “побавитись” над гарною сорочкою, тож вишивали дуже дрібними стібками, що додавало вишиванці надзвичайного вигляду. Візерунок виконували білими нитками з кольоровими елементами, орнамент мав рослинний або ж абстрактний вигляд. Тут також традиційною є і вишиванка з бісером. Джерело

Одна важлива деталь, яка вказує на те, що вас дійсно кохають

Є одна, на перший погляд незначна, але дуже важлива деталь у стосунках. Як вас зустрічає близька людина? Неважливо де – в аеропорту, на вокзальному пероні або вдома у передпокої. Цей момент зустрічі розповість, наскільки про вас піклуються, люблять і дорожать вами. Якщо, звичайно, вас взагалі зустрінуть… Доказів любові безліч: повага, розуміння, підтримка і турбота. Але є одна важлива штука, без якої, як я вважаю, не буває справжнього кохання – це зустрічі. Пам’ятаєш, як у дитинстві ми радісно бігли до дверей, коли в них тільки повертався ключ? Ми зустрічали маму чи тата, обіймали їх, раділи, що вони нарешті повернулися, заодно нишпорили в пакетах в пошуках смачненького… Тому що ми їх любимо понад усе на світі і кожен раз щасливі, що можна знову чути їхні голоси, обіймати і цілувати в щоку. Зустріч – це важливо. Це про любов Ми приходимо в це життя хоч і поодинці, як кажуть, але нас кожного дуже чекають і зустрічають: лікарі, акушери, мама, тато, рідні та близькі люди. Ми не народжуємося в якійсь там пустелі, а потім не йдемо самі по собі з валізкою в руках. Нас зустрічає вихователька в садку, перша вчителька в школі, тримаючи табличку в формі кленового листочка з зазначенням твого класу. Нас зустрічають друзі своїми усмішками і розмахуванням руками, побачивши здалеку. Пам’ятаю, коли приїжджала на поїзді з дитячого табору, то виглядала у вікно, де ж там на пероні мої батьки. Вони нас не впізнавали, так як всі діти з моря поверталися однаково засмаглими і схожими один на одного, але ми-то розпізнавали їх ще за кілометр. Дивишся, а вони переминаються з ноги на ногу, з пакетиками пиріжків і навіть квіточками в руках. Так тепло відразу на душі, затишно. Люблять значить, приїхали, не кинули мене гинути на самоті перонів і життя в цілому… Як зрозуміти, що тебе дійсно люблять? Одна важлива деталь Одного разу я полетіла на відпочинок. Вирішила влаштувати собі подарунок на 8 березня і побачити море. Мій чоловік працював і собі відпустку організувати не зміг. Але стосунки були спокійними, добрими, без скандалів і заборон. Такі собі – на заздрість всім. Мій рейс був відомий, але точної обіцянки зустріти не було. Відразу скажу, що це було наше перше 8 березня і перше таке розставання на відпочинок. До цього по всіх усюдах разом, як Шерочка з Машерочкою. І ось 10 березня я прилітаю в Москву. Паспортний контроль, стрічка валіз. Я з мільярдом тюків екзотичних фруктів, подарунків для рідних і коханого. Сімка не ловить мережу, зарядка сідає. Але борт приземлився вчасно, тому хвилювань немає, що зустрічаючі приїхали не даремно, так би мовити. Виходжу в зал на вихід. Іду радісна, щаслива, чомусь з відчуттям, що мене зустрінуть. Бачу, як інші біжать обніматися з рідними, комусь дарують квіти, навколо багато радості і усмішок. А я одна. З тюками, як верблюд. І що нишпорить поглядом по залу. Вийшла на вулицю. Сяк-так зловила мережу, а там смска: «Виходь до 15 стовпа, я скоро приїду». І начебто немає приводу для розладів, наче ж приїхав чоловік. Майже приїхав. Плентаюся до 15 стовпа, а невеликий крижаний дощик-сніг летить бридко за комір, колючки обпалюють засмагле обличчя, в ноги холодно, і ще ці тюки постійно валяться з рук. Нарешті він під’їжджає. Усміхається. І я усміхаюся. Їдемо, спілкуємося, сміємося. Виявляється, він заїхав перекусити і втратив лік часу, тому і затримався. Дивно, однак. Але всередині у мене чомусь смуток. А квіти не подарував (це я вже через час з’ясувала), тому що 8 березня давно скінчилося. Я не прошу, щоб мені постійно дарували квіти. Але, ніде правди діти, чесно хотілося, щоб теж зустріли ось так, виглядаючи в натовпі, з букетиком. Тим більше, якщо вже приїхав. Потім я стала звертати увагу на зустрічі: як він чекає, як зустрічає мене з роботи. І помітила одну штуку: я завжди його зустрічала перед дверима, це вже така моя звичка. Я по правді радію, коли людина повертається додому. Я чекаю! Я люблю обіймати холод вулиці і затишок коханої людини. Я зустрічала його з відряджень ранніми ранками і пізніми ночами. Нехай не в аеропорту (він сам на машині приїжджав), але не спала ведмежим сном, а вилазила в коридор, щоб нарешті побачити свою людину. Він же не зустрічав мене ніколи. Сама приходила, сама вішала одяг, йшла в кухню. Жодного разу не зустрів в дверях. І в момент наступного прильоту вже по моїй роботі він не зустрів, відсипався. Обидва випадки були у вихідні дні. До речі, я влаштувала опитування серед знайомих. Причому, чоловіки все відзначили, що дуже люблять, коли їх зустрічають улюблені жінки в момент повернення додому біля двері. Дівчата майже всі теж відповіли, що зустрічають своїх чоловіків, коли відчиняються двері. Це настільки норма, що багато хто і не звертали уваги на це дійство, поки я не пристала з розпитуваннями. Про вокзали і аеропорти практично всі чоловіки відповіли: «Це ж святе! Звичайно, я зустрічаю, інакше як же вона без мене? Я ж люблю, та й хіба мало що!» Один хлопець чесно сказав, що йому не вистачає таких зустрічалок. Йому здається, що це незатишно і ніби він нікому не потрібен по-справжньому, мовляв, всіх зустрічають дружини, а його ні. А його дружина в окремій бесіді повідала, що не вважає за потрібне зриватися з місця і кидати перегляд передачі. «Що він маленький чи, не знає, де коридор і де кімнати?» Так, не сперечаюся, сім’ї різні бувають і стосунки теж. Але сидіти вдома на дивані, десь перекушувати або взагалі проспати момент прильоту – це якось по-холодному, не по-справжньому, мабуть… Багато зараз почнуть говорити щось на зразок: да ладно тобі, дитячий сад чи що? Скільки тобі років? Все це нісенітниця. Подумаєш, не зустрів! Головне, щоб зарплату приносив, не пив і рукатий був.Так, це головне. Природно. І багато іншого головного ще є. Але зустрічі дуже важливі, тому що саме в цей момент, коли ти зустрічаєшся очима з людиною, яка примчала за тобою, не дивлячись ні на що, – вона безцінна! Це як в дитинстві – значить, що тебе люблять, тебе не кинули одну в цьому величезному залі, величезному житті! Значить ти важлива і дуже дорога. Можна пережити, природно. Можна викликати таксі, доїхати до будинку на оленях, попросити друзів, які зможуть знайти час. Але тільки все одно, як не крути, а кожна з нас завжди дуже чекає і мріє, щоб її теж зустріла кохана людина. Щоб не довелося їй йти з натягнутою усмішкою і гордо піднятою головою повз інших, кого по правді зустріли, і робити вигляд, що це нормально і так повинно бути. Були часи, коли моя мама працювала допізна. Містечко було не освітлене і не в центрі міста. Зима, сніг, 90-ті. Ми з татом брали санки, я сідала, як бояриня Морозова, на перину, і вперед. Завжди зустрічали нашу маму. Вона виходила з прохідної, махала нам руками і сміялася. З нею виходила жінка, колега її, і завжди йшла з нами до нашого будинку, а потім вже в свою сторону. Базікала, пригощала цукерками, розповідала про сім’ю. А мені завжди було цікаво, чому її не зустрічає чоловік. Дитина ж, не розуміла, що такі питання не можна ставити. Відповідала вона приблизно так: «Він зайнятий, він на роботі та інше». Потім-то я дізналася, що він телевізор дивиться, дуже важливі передачі. Знає, що завжди ми з татом зустрічаємо їх, чого трудитися. І мені так було шкода цю жінку, що її ніхто не зустрічає. Адже раніше не було телефонів, моя мама могла захворіти і не прийти на роботу, ми могли не зустріти ввечері їх. Виходить, що їй довелося б одній йти ось так по темряві? Катастрофа. Для мене завжди було важливо, щоб мене зустрічали. Так я розумію, що дійсно потрібна тут, зараз, в цьому місці, цим людям і цій людині. Аеропорти та вокзали – це святе. Це точно про любов. Мені здається, що якби я була чоловіком і мені моя кохана навіть двісті разів сказала, щоб я не приїжджав і не зустрічав її в аеропорту, я б все одно приїхав з квітами і чекав. Тому що такий ось я був би чоловік, який любить дуже. Як показує практика, саме ті, хто не зустрічають, вони потім взагалі розпускаються по життю і нічого не роблять, мовляв, сама все без мене прекрасно вмієш. Ось ти як ставишся до зустрічей великих (після прильоту або приїзду) і сімейних біля дверей? Джерело

Щоб зрозуміти, який чоловік, подивіться на його дружину…

Найпростіший спосіб зрозуміти чоловіка – подивитися на його жінку. На жінку, яку він вибрав, якої домігся і з якою живе. Все інше не так важливо, як ця жінка поруч з чоловіком. Сильна, вольова, доглянута жінка – значить, чоловік чогось вартий і має самоповагу. Він багато чого доб’ється в житті. Головний приз він уже отримав. Він зміг домогтися любові такої жінки. Вірна і домовита жінка, для якої важливі сімейні цінності, допоможе домогтися багатства. І чоловік теж бачить сенс своєї діяльності в примноженні ресурсу. Розумна жінка – значить, розумний і чоловік. Разом вони можуть реалізувати найскладніші плани та створити щось велике. Великодушна і добра жінка – ці якості є і в чоловіка, він буде їх розвивати, навіть якщо поки не дуже помітний його розум. Хоча вибір він зробив вже дуже розумний! Щаслива і вільна, сильна і розумна, вірна жінка – супутниця чоловіка-переможця. Навіть якщо він почав свій життєвий шлях так собі, з бідності і помилок. Жінка – це досягнення і нагорода, якої домігся чоловік, це його рівень. Його душа відбивається в його дамі серця як в дзеркалі. А коли поруч із сильним на вигляд і успішним чоловіком «пустоголова шльондра», як писала Айн Ренд, його кар’єра приречена. Навіть якщо зараз він сповнений сил і у нього маса можливостей. Через деякий час він все втратить; в глибині душі він не поважає себе. Не вірить в довготривалий успіх. І вибрав блискучу жалюгідну іграшку замість золотого кубка переможця. Зла жінка – значить, і чоловік злий в душі. Навіть якщо він зображує доброту і каже хороші слова; він вибрав відображення своєї істинної душі. А найсумніше видовище – забита і змучена жінка поруч з успішним і сильним чоловіком. Він вибрав слабку людинуи і вправлявся, третируючи її. Перетворив свою жінку на рабиню. Значить, він раб в душі. І йому судилося бути чиїмось рабом. Жінка – дорогоцінна нагорода переможця, його вибір, його тріумф. Що насправді представляє з себе чоловік і що він про себе думає – це легко зрозуміти, придивившись до його дами серця. У ній – віддзеркалення серця і душі чоловікa. Його рівень і його думка про самого себе… © Анна Кір’янова Джерело

“Батьком” першого мобільного телефона був син українських емігрантів

Мартін Купер – син українських емігрантів, який винайшов мобільний телефон. Без цього маленького пристрою неможливо уявити наше життя і навіть важко зрозуміти, як ми раніше без нього обходились. Подякувати світ повинен не лише йому, а й його батькам, розповідає Експрес. Переїхавши у Штати з маленького містечка під Києвом, ті намагались зацікавити сина інженерією з самого малечку. Мартін не протестував і згодом без жодних проблем отримав диплом магістра Іллінойського інституту технологій. У 1954 році йому вдалося влаштуватись у компанію Motorola. Це зараз її назва відома в усьому світі, а от у ті часи це була малопомітна телекомунікаційна компанія. Справа в тому, що на ринку існував один монополіст – фірма AT & T, яка повністю забезпечувала країну телефонним зв’язком. Саме їй вдалося, здавалось, неможливе – перенести телефони в автомобілі. Хоча все устаткування важило 15 кілограмів, та можливість їхати по місту в автомобілі і спілкуватися зі світом приголомшила людей. І тільки в компанії Motorola розуміли — такі телефони все одно обмежують людину, приковуючи її до певного місця. Одного дня керівництво зібрало інженерів у своєму кабінеті і в наказовому тоні заявило, що чекає від них інноваційних рішень. За роботу взявся Мартін Купер – і не минуло 2 місяців, як на столі в боса з’явився перший прототип: довжина 25 см, вага – більше кілограма, заряду акумулятора вистачало на 20 хвилин. Усі розуміли — це успіх. Залишалось лише ефектно представити свій винахід світу, тобто, сучасними словами, провести яскраву PR-акцію. Довірили її, звісно, Куперу. 3 квітня 1973 року, взявши свій мобільний, Купер вийшов у центр Манхетена, запросивши при цьому журналістів та фотографів. Це була перша мобільна телефонна розмова. Вона увійшла в історію. Диво-пристрій негайно захотіли побачити в Білому домі, кажуть, президент Рейган був зачарований ним. Втім, простим людям довелося чекати ще 10 років, доки новинка з’явилась у звичайних крамницях. За цей час Motorola вдалося зменшити вагу телефона до 800 грамів. Утім, дозволити їх могли лише багаті. Ціна, м’яко кажучи, кусалась – 3500. За ці гроші можна було купити автомобіль. Невдовзі Мартін Купер заснував власну компанію і став мільйонером. А от на батьківщині його батьків мобільний зв’язок з’явився ще через десятиліття — 1 липня 1993 року, коли тодішній президент Леонід Кравчук поспілкувався з послом України в Німеччині. Джерело

3 секрети древніх мудреців, які допоможуть стати щасливим

Більшість сучасних порад по досягненню щастя не можна назвати новими. Вони прийшли до нас ще з давніх часів. Цікаво, що ми досі маємо в них потребу, оскільки так і не засвоїли все, чому нас намагалися навчити предки. Отже, три секрети щастя древніх мудреців, які важливо практикувати кожен день: 1. Контролюйте тільки те, що можете контролювати. На інше не звертайте уваги Перший серед секретів особливо важливий. Як часто у вас виникає бажання контролювати речі, які непідвладні? Зіткнувшись з руйнівною проблемою або занепокоєнням, які доводять до межі, необхідно запитати себе про те, чи можемо ми взагалі якось вплинути на ситуацію. Стоїки говорили: «Я можу вирішити цю проблему? Якщо так, то необхідно діяти. Якщо ні, то я просто змирюся». Але ми рідко чинимо мудро. Ми знову і знову повторюємо свою помилку, виснажуючи себе, знижуючи самооцінку і позбавляючи себе спокою. Не можна контролювати абсолютно все, тому що деякі речі просто відбуваються. І це нормально. Прийняття цього факту звільнить вас від величезного вантажу. А все тому, що іноді вам хочеться взяти на себе відповідальність за те, на що ви не можете вплинути. Часом до цього призводить страх, невпевненість у собі або другі проблеми, що заважають змиритися з положенням справ. Дозвольте собі, коли необхідно, плисти за течією. Прийшла пора прийняти те, що відбувається, а не намагатися контролювати те, що контролювати не можна. Найкраще в нашому житті трапляється після того, як ми навчимося відпускати. 2. Взяти та припинити заперечувати Прийняття — це одна з найважчих речей у житті, оскільки іноді це означає, що вам потрібно перестати грати роль жертви. Відмова прийняти хворобу, ситуацію або важкий період в житті не призводять ні до чого хорошого. Ця ситуація настільки абсурдна, як і заперечення дощу при вигляді падаючих з неба крапель. Що це вам дає? Ви можете якось змінити ситуацію? Очевидно, що відповідь «ні». Тоді єдиний варіант — прийняти те, що відбувається. Але що змушує вас заперечувати реальність? Виною всьому ваші очікування і поняття удачі. Вони змушують страждати та чинити опір, а це марно. Ви не жертва, а світ зовсім не налаштований проти вас. Речі відбуваються. Змиріться з тим, що ви не можете змінити. За словами стоїків, робити зворотне все одно що витрачати величезну частину своєї енергії даремно. 3. Ви самі несете відповідальність за своє життя А цей секрет відіграє важливу роль в позбавленні від звички звинувачувати оточуючих. Наприклад, деякі схильні звинувачувати батьків за те, якими вони їх виростили. Але дорослі самі керують своїм життям. Сенека сказав: «Батьків не вибирають, але ми можемо вибирати, якими дітьми хочемо бути». Кидаючи погляди в минуле і шкодуючи про те, що трапилося, справі не допоможеш. Це всього лише спосіб знайти виправдання власної пасивності перед обличчям труднощів, які виникли перед вами в дану хвилину. Джерело

Не хвилюйтесь. Закон бумеранга діє завжди

Якщо хтось колись заподіяв вам біль, то рано чи пізно закон бумеранга спрацює, і він повернеться до нього назад. Всі ми страждаємо в цьому житті. Хтось більше, а хтось менше. Але біль відчувають всі. І не тільки фізичний, а ще й психологічний. Але, не розуміючи і не усвідомлюючи цього, нам деколи здається, що життя несправедливе і страждаємо тільки ми, і ніхто інший. І, що найголовніше, біль найчастіше приходить тоді, коли ми очікуємо його найменше або взагалі не очікуємо. Здавалося, все добре, справи йдуть спокійно, нормально, і раптом бах… “Доброго дня, я – страждання, смуток, журба, біль…” Найважче в такі моменти – це залишатися спокійним і врівноваженим, мислити і діяти раціонально. Якщо ж вся справа в іншій людині, якщо ви страждаєте через когось, то перше, що хочеться – помститися за скоєне. Але, трохи заспокоївшись і подумавши, ми приймаємо рішення чекати, поки життя саме не поставить його/її на місце. А, коли це не відбувається, нам здається, що життя несправедливе, і все в цьому житті працює проти нас. Однак це зовсім не так. Всьому свій час. Одного разу в найнесподіваніший момент найнесподіванішим способом все повернеться цій людині. Вона навіть не встигне все зрозуміти. Все це закон енергії! Ви отримуєте від світу те, що самі в нього вкладаєте. Назвіть це явище, як хочете – карма, доля, помста, все що хочете… Але тільки ідея одна: ви рано чи пізно отримаєте те, що колись віддали. Людина, яка зробила погано іншій людині, одного разу сама отримає таке ставлення до себе. Цього не уникнути. Закон бумеранга завжди в силі! І знаєте, в чому ваша різниця? Та справа в тому, що люди, які люблять завдавати болю іншим, не вміють вчитися на власних помилках. І одного разу, коли з ними статися таке, вони не знатимуть, що робити в такій ситуації. А ви вже маєте такий досвід, будете знати. Скажу більше, найчастіше таке не трапляється двічі. Людина, яка колись була змушена збирати себе по шматочках, ніколи більше не піде на таке, двічі не увійде в ту саму річку. Не варто навіть переживати! Не вірте в те, що світ проти вас! Рано чи пізно всі отримають по заслугах. Найголовніше – особистий ріст! Вчіться на своїх помилках, на своєму досвіді. Робіть висновки з того, що відбувається з вами. Живіть, грунтуючись на цих висновках. Прощайтеся з людьми, які заподіюють вам біль. Повірте, вони вам не потрібні, як би ви цього не хотіли. Джерело

Повчальна притча про життя, про те як важливо цінувати кожен його момент

Кілька тижнів тому я приготував собі каву, взяв ранкову газету і сів послухати радіоприймач. Я прокручував канали, поки раптом мою увагу не привернув оксамитовий голос одного дідуся. Він щось говорив про «тисячі кульок». Я зацікавився, зробив звук голосніше і відкинувся на спинку крісла. – Добре, – сказав дідусь, – можу посперечатися, що ви дуже зайняті на роботі. Вчора сьогодні завтра. І нехай вам платять багато. Але за ці гроші, вони купують ваше життя. Подумайте, ви не проводите цей час зі своїми кoxaнuмu і близькими. Ні за що не повірю, що вам потрібно працювати весь цей час, щоб звести кінці з кінцями. Ви працюєте, щоб задовольнити ваші бажання. Але знайте, що це замкнуте коло – чим більше грошей, тим більше хочеться і тим більше ви працюєте, щоб отримати ще більше. Треба зуміти в один момент запитати себе: «А чи дійсно мені так потрібна ще одна кофточка або машина?”. І заради цього ви готові пропустить перший танцювальний виступ вашої доньки чи спортивне змагання вашого сина. Дозвольте мені розповісти дещо, що реально допомогло мені зберегти і пам’ятати про те, що головне в моєму житті. – Дивіться, в один прекрасний день я сів і підрахував. В середньому людина живе 75 років. Я знаю, деякі живуть менше, інші більше .. Але живуть приблизно 75 років. Тепер я 75 множу на 52 (кількість неділь в році) і виходить 3900 – стільки неділь у вас в житті. Коли я задумався про це, мені було п’ятдесят п’ять. Це означало, що я прожив уже приблизно 2900 неділь. І у мене залишалося тільки 1000. Тому я пішов в магазин іграшок і купив 1000 невеликих пластикових кульок. Я засипав їх всіх в одну прозору банку. Після цього я щонеділі витягав і викидав одну кульку .. І  коли я робив це то бачив, що кількість кульок зменшується, і я став звертати більше уваги на справжні цінності цього життя. Немає більш сильнішого відчуття, ніж дивитися, як зменшується кількість відпущених тобі днів! Тепер, послухайте останню думку, якою я хотів би поділитися з вами, перед тим як обійняти мою кoxaнy дружину і сходити з неї на прогулянку. Цього ранку я витягнув останню кульку з моєї банки … Тому кожен наступний день для мене ПОДАРУНОК. Я приймаю його з вдячністю і дарую близьким та рідним – тепло і радість. Знаєте, я вважаю, що це єдиний спосіб прожити життя. Я ні про що не жалію! Джерело

Я тепер завжди дивлюся в очі…

Я тепер завжди дивлюся в очі… Неважливо як одягнена людина, скільки в неї дипломів і яка сума лежить у гаманці. Очі… Вони можуть розповісти все про людину без слів. Це бездонний океан і в кожного він свій. Очі ніколи не обманюють і в них завжди написана історія кожної людини. Ми тепер всі схожі як дві краплі води. Ні, не зовнішністю чи кольором волосся, не віросповіданням чи національністю. Ми тепер схожі смутком. У всіх людей з’явився глибокий смуток в очах. Це як прірва, в яку ти дивишся і сам туди ж падаєш. Цей сум неможливо приховати жодною косметикою та посмішкою. Ось так дивишся в очі і не треба нічого питати. Відразу видно скільки болю пережила людина. Молодь, сімейні пари, бабусі та дідусі, діти. Всі такі різні, але такі схожі. Глибокий біль в очах. Джерело

Повчальна притча про старість і молодість з дуже глибоким змістом!

Закони життя і природи такі, що ми не молодіємо, і рано чи пізно ми перетворюємося в таку ж безпорадну і нетямущу людину, якою прийшли в цей світ. Не тому, що самі цього хочемо. А тому, що старість позбавляє сил і йти в ногу з часом вже не виходить. Наше головне багатство – наші діти, покоління, що прийшли після нас і вирощені з любов’ю і турботою. Саме вони – надія і опора літньої людини, її єдина радість і інтерес в житті. І дуже гірко старим отримувати байдужість або роздратування через власну незграбність і нерозторопність, тому будь ласка, БЕРЕЖІТЬ СВОЇХ БАТЬКІВ і БУДЬТЕ ЇМ ВДЯЧНІ за все, що вони зробили в свій час для вас. Один старий чоловік переїхав жити до свого сина, невістки і чотирирічного онука. Його руки тремтіли, очі погано бачили, хода була шкутильгаючою. Сім’я їла разом за одним столом, але старі, тремтячі дідусеві руки і слабкий зір ускладнювали цей процес. Горошини сипалися з ложки на підлогу, коли він затискав в руках стакан, молоко проливалося на скатертину. Син і невістка стали все більше дратуватися через це. – Ми повинні щось зробити, – сказав син. – З мене досить того, як він шумно їсть, пролитого ним молока, і розсипаної їжі на підлозі. Чоловік і дружина вирішили поставити окремий маленький столик в кутку кімнати. Там дідусь став їсти на самоті, в той час як інші члени сім’ї насолоджувалися обідом. Після того, як дідусь двічі розбивав тарілки, йому стали подавати їжу в дерев’яній мисці. Коли хтось із родини мигцем поглядав на дідуся, іноді у нього були сльози в очах, тому що він був зовсім один. З тих пір єдиними словами, які він чув на свою адресу, були колючі зауваження, коли він кидав вилку або розсипав їжу. Чотирирічний хлопчик спостерігав за всім мовчки. Одного вечора, перед вечерею, батько помітив його граючим з дерев’яною тріскою на підлозі. Він ласкаво запитав малюка: – Чим ти займаєшся? Так само довірливо хлопчик відповів: – Я роблю маленьку миску для тебе і мами, з якї ви будете їсти, коли я виросту. Хлопчик посміхнувся і продовжив працювати. Ці слова так приголомшили батьків, що вони втратили дар мови. Потім сльози заструмували на їхніх обличчях. І хоча жодного слова не було сказано, обидва знали, що треба зробити. Того вечора чоловік підійшов до дідуся, взяв за руку і ніжно провів його назад до сімейного столу. Всі дні, що залишилися він їв разом з сім’єю. І чомусь ні чоловік, ні дружина більше не турбувалися, коли падала вилка, розливалося молоко або бруднилася скатертина. Джерело

“Все життя я соромився своєї матері…”. Найкраща притча про материнську любов

Найкраща Притча про віддану Материнську Любов, яка іноді гори перевертає, а іноді Знищує власних Дітей! Прoчитайте і зyпиніться, поки не сталося бiди! *** Все життя я соромився своєї матері. У неї не було одного ока, і вона здавалася мені потворною. Жили ми бідно. Батька я не пам’ятав, а мати … Хто запропонує добру роботу такій, як вона, – одноокій. І якщо мене мати намагалася одягнути краще, і в школі я не відрізнявся від однокласників, то в порівнянні з мамами моїх ровесників, такими красивими і ошатними, вона здавалася потворною жебрачкою. Я, як міг, приховував її від друзів. Але одного разу вона прийшла до школи – засумувала, бачте. І підійшла до мене при всіх! Я мало крізь землю не провалився. Тікав світ за очі. А наступного дня, звичайно ж, вся школа тільки й говорила про те, яка у мене потворна матір. Або мені так здавалося… І я зненавидів її. «Вже краще б у мене взагалі не було матері, ніж така, як ти, краще б ти пoмeрла!» – кричав я тоді. Вона мовчала. Найбільше мені хотілося скоріше піти з дому, піти від матері. Та й що вона могла мені дати? Я старанно вчився в школі, потім, щоб здобути освіту, переїхав до столиці. Почав працювати, одружився, обзавівся своїм будинком. Незабаром з’явилися діти. Життя усміхалося мені. І я пишався тим, що всього досягнув сам. Про матір не згадував. Але одного разу вона приїхала до столиці і прийшла в мій будинок. Діти не знали, що це їхня бабуся, вони взагалі не знали, що у них є бабуся, і почали сміятися з неї. Адже моя мати була така потворна. Давня образа захлеснула мене. Знову вона! Тепер хоче зганьбити мене перед дітьми і дружиною?! «Що тобі тут треба? Вирішила налякати моїх дітей?» – сичав я, виштовхуючи її за двері. Вона промовчала. Минуло кілька років. Справи мої успішно просувалися, в сім’ї все добре складалося. І коли зі школи прийшло запрошення на зустріч випускників, вирішив поїхати. Тепер мені нічого було соромитися. Зустріч пройшла весело. Перед від’їздом вирішив побродити містом і сам не знаю як вийшов до свого старого будинку. Сусіди впізнали мене, сказали, що моя мати пoмeрла і передали лист від неї. Я не дуже засмутився, та й лист спочатку хотів викинути, не читаючи. Але все-таки розкрив. «Здрастуй, Синку. Прости мене за все. За те, що не змогла забезпечити тобі щасливе дитинство. За те, що тобі доводилося соромитися мене. За те, що без дозволу приїхала в твій будинок. У тебе гарні діти, і я зовсім не хотіла їх лякати. Вони такі схожі на тебе. Бережи їх. Ти, звичайно, не пам’ятаєш цього, але коли ти був зовсім маленьким, з тобою трапилося нещастя – і ти втратив око. Я віддала тобі своє. Більше я нічим не могла тобі допомогти. Ти всього добився сам. А я просто любила тебе, раділа твоїм успіхам, пишалася тобою. І була щасливою. Твоя мама» *** Немає нічого сильнішого, ніж материнська любов. Немає нічого важливішого, ніж материнське серце. Немає нічого безціннішого, ніж материнське тепло. Бережіть своїх мам, приїжджайте частіше додому, цілуйте руки, говоріть з ними, поки не стало надто пізно… Джерело

Карма зробить все сама, або чому не треба мстити своїм кривдникам

Що посієш, те й пожнеш! Розповідаємо про те, що таке карма, і чому всі ваші кривдники стовідсотково отримають по заслузі від Всесвіту. Карма є одним із центральних понять в індійській релігії та філософії. Згідно цих вчень, праведні або гріховні дії людини на даний момент визначають її долю в майбутньому. Ось чому не потрібно намагатися відімстити тим, хто якимось чином образив вас – вони і так заплатять повну ціну за свої дії. Звісно, що у певні моменти життя, стикаючись із гнівом, біллю та зрадою, більшість із нас можуть замислитися про помсту. Однак розумні люди знають, що існують кращі способи відповісти кривдникам. І справа не в тому, щоб ніяк не реагувати на біль і розчарування. Просто потрібно навчитися керувати своїми почуттями і приймати виважені рішення. Опір жадобі помсти не говорить про відмову від справедливості. Але потрібно розуміти, що будь-які наші дії тягнуть відповідні наслідки, і з того самого моменту, як ми починаємо посилати свою позитивну або негативну енергію у Всесвіт, карма веде свій рахунок, в тому числі і для нас. Знаючи про могутність карми, мислячі люди усвідомлюють, що помста є далеко не найкращою відповіддю. І ось 7 причин, чому: 1. Найкраща помста – це бути щасливим, здоровим і успішним Зацикленість на ненависті та гніві токсична, адже ці почуття розривають людину на шматки, позбавляючи її щастя. Замість того, щоб впускати цей негатив у свій світ, використовуйте більш ефективний спосіб «насолити» кривдникові – добийтеся успіху. Насолоджуйтеся життям, віднайдіть своє кохання, досягніть успіхів у кар’єрі, тобто дайте зрозуміти, що чужий негатив жодним чином не заважає вам рухатися вперед. 2. У сучасному суспільстві імідж вирішує все Погодьтеся, що в сучасному суспільстві імідж – це все. Якщо у вас репутація надійної та чесної людини, це може сприяти досягненню успіху. Але якщо показуєте себе мстивою і повною ненависті особистістю, це призведе до відсутності зростання і до того, що люди просто перестануть довіряти вашій думці. Розумні люди знають, що їхня кар’єра, стосунки та все інше вартують більшого, ніж примітивного бажання помститися.Зрілість – це коли у тебе досить сил, щоб знищити кривдника, але ти просто робиш глибокий вдих і йдеш геть. Все інше зробить карма. 3. Свої поєдинки треба обирати мудро Не кожна суперечка чи розбіжність повинна переростати в поєдинок. Погляньте на картину в цілому і оцініть, коли можливий конфлікт вартий потенційних ризиків і жертв, а коли слід зробити крок назад. Іноді бути правим – це не головний пункт у списку пріоритетів. 4. Перетворіть та використайте енергію негативу Замість того, щоб дозволити гніву і розчаруванню знищувати вас зсередини, використовуйте їхню негативну енергію! Перетворіть її на мотивацію, необхідну для досягнення успіху. Кожного разу, коли будете сумніватися у своїй силі й рішучості, подумки повертайтеся до цього моменту. 5. Помста може мати серйозні наслідки Багато людей зриваються і в пориві злості починають мстити, навіть не замислюючись про те, до чого це призведе. Але розумні особистості демонструють більшу стриманість. Вони розуміють, що їх гнів може комусь нашкодити. Тому перш ніж почати діяти, вони ретельно оцінюють можливі наслідки своїх вчинків.Якщо хочете знайти щастя, припиніть обдумувати помсту. Коли перестанете думати про невдачі для своїх ворогів, у вас з’явиться більше часу й енергії для роботи над власним щастям. 6. Карма сама розставить все по місцях Розумні люди знають, як влаштований цей світ, а тому не заганяють себе в неприємне становище і не витрачають енергію даремно. Вони просто роблять крок назад, дозволяючи кармі робити свою роботу. Зрештою, що може бути кращим, ніж спостерігати за тим, як хтось отримує по заслугах? 7. Не варто бруднити руки Дозволяючи кармі самій розібратися із кривдниками, ви звільняєтеся від необхідності бруднити власні руки. Вам не потрібно думати про справедливість або про те, як помста вплине на ваше життя. В цьому випадку ви – лише безневинна третя сторона, яка спостерігає за всім, не беручи прямої участі. Карма існує, і її закони діють. Люди, які все своє життя діляться світлом, щастям і радістю, в кінцевому підсумку будуть винагороджені за свій неймовірний позитив. А ті, хто приносить оточуючим лише біль, страждання і розбиті серця, заплатять величезну ціну. Тому не носіться зі своїми образами і ранами – це важка ноша. Зрештою, життя саме покарає тих людей, які заподіяли вам біль. Що посієш, те й пожнеш! Джерело

“Нічого не втрачено, коли ти не втрачаєш себе”: мудрість індіанського шамана

Іде тільки те, в чому закінчується життя… Говорить шаман індіанського племені лакандонів (нащадки майя): Воно сталося. Твій будинок зруйнований, земля спалена, зброю забрала річка, худоба загинула. Все, що ти будував і вирощував багато років, більше не існує. Підійди сюди. Тут горить моє багаття і тут чекає на тебе моя пісня. Все, що колись народилося на цій землі та в цьому небі, обов’язково помре, щоб дати життя тому, що народиться згодом. Такий закон. День міняє ніч; насіння, що впало в землю, вмирає, даючи народження новому врожаю – так було завжди, так буде вічно. Ти застигаєш з жахом, коли бачиш свої втрати, ти не хочеш у них вірити. Розплющ очі і дивися. Твоє життя змінилося. Змінилося миттєво. Твого минулого більше нема. Плач! Те, що зруйноване чи померло, має бути оплакане. Плач! Твої сльози, наче дощ, змиють попіл, тріски і каміння, вони омивають твої рани, вони віднесуть геть те, за що ти ще намагаєшся триматися. Плач! І нехай буде дощ сильним! Ти можеш трясти небо своїм виттям і загрожувати йому кулаками, топтати ногами землю і падати на неї в розпачі! Плач! А я співатиму свою пісню. Рано чи пізно дощ припиниться! Ти встанеш із землі і побачиш на небі веселку! Зазеленіє трава і перша квітка розквітне на згарищі. Ти побачиш, як життя повертається до тебе! Ти засукаєш рукави і побудуєш новий будинок, викуєш собі зброю і розведеш худобу. Ти відчуєш радість у своєму серці і зрозумієш, що все було так, як і мало бути. Ти піднімеш руки до Неба і подякуєш йому за послані тобі випробування! Ти вижив, ти став мудрішим, ти живеш далі! Запам’ятай три важливі уроки: 1. Іде тільки те, в чому закінчується життя. Воно стає жорстким, неповоротким і, зрештою, вмирає. 2. Те, що ти твориш, містить частинку тебе, але не є тобою. Твоя мудрість і пристрасть завжди з тобою. Нічого не втрачено, коли ти не втрачаєш себе. 3. Ти – частина життя. Дозволь собі змінюватись і текти разом з ним. Візьми життя у союзники. Джерело

«Дякую тобі, сину!»: зворушлива притча про те, як важливо проводити час з дітьми

У мене є хороша робота, стабільна та висока зарплата. Але часу на близьких майже не лишається. Мій малюк отримує мало уваги від мене, і це моя вина. Раніше, коли син просив пограти з ним машинками або намагався розповісти мені свої дитячі новини, я відмахувався: «Іди-іди синку, тато так утомився. Я тобі гроші заробляв. Адже, якби я не працював, у тебе не було б велосипеда, комп’ютера, залізниці, книжок». Такі розмови у нас виникали не один раз. І ось, одного з вихідних днів, коли ми всією сім’єю зібралися за столом, я розповів дружині, що отримав підвищення і тепер зароблятиму в годину ще більше. І раптом моя дитина, яка сиділа, уткнувшись у телевізор і, здавалося, зовсім не слухала мене, запитала: «Тату, а скільки ти отримуватимеш за годину?». “Дивне питання. Навіщо тобі це знати?” “Просто так”. «Ну, припустимо, п’ятсот. Задоволений? «Так, дякую, тату». За тиждень у сина був день народження. І, крім цілої купи іграшок, одягу та солодощів, йому подарували гроші. Коли я запитав, на що він їх збирається витратити, малюк серйозно відповів, що поки що не вирішив. А через два дні, коли я втомлений і знеможений прийшов з роботи, моя дитина чекала мене в передпокої. “Тату, позич мені, будь ласка, гроші” – сказав він. “А скільки тобі потрібно?” — спитав я, думаючи, що йдеться про якісь дрібниці. “Мені потрібно триста”. «Триста? Ти з глузду з’їхав. Тобі щойно подарували стільки подарунків, а ти знову просиш гроші» — зірвався я. — «Не смій чіплятися до мене з цим питанням!». Син мовчки обернувся і пішов у свою кімнату. Після вечері я трохи охолонув і відчув, що був несправедливий. Я навіть не запитав, навіщо йому потрібні гроші. Вирішивши загладити свою провину, я зайшов до сина побажати добраніч. «Пробач, синку. Я справді сильно втомився і накричав на тебе. Ось, тримай, твої триста. А тепер ти скажеш, навіщо вони тобі знадобилися?» «Звичайно, татку» — радісно закричала моя дитина і дістала з-під подушки кілька зім’ятих купюр. «Мені просто не вистачало до п’ятисот. А тепер я віддам їх тобі, і ти зможеш прийти додому на цілу годину раніше. І нарешті пограєш зі мною». Я глянув на щасливу усміхнену мордочку і відчув, що в мене защипало в очах. Єдине, що я зміг – міцно обійняти мого карапуза і прошепотіти: «Дякую тобі, сину». Джерело

Одна з головних істин життя, яку потрібно пам’ятати кожній людині!

Одного разу Майстер розповідав, що будь-яка річ може чогось навчити людину. Один чоловік запитав: – А хіба можуть чому навчити людину такі речі як, наприклад, телефон, поїзд або телеграф? Майстер відповів: – Телефон вчить тому, що все, сказане людиною, може бути почуто дуже далеко. Поїзд допомагає зрозуміти, що запізнившись усього на хвилину, можна спізнитися назовсім. Телеграф – тому, що за кожне слово потрібно бути готовим заплатити. Джерело

Якщо людина когось покинула, треба їй показати, що сталося з тим, кого вона залишила…

Якщо людина когось покинула, не залишила, не розлучилася, а саме покинула, ось як Хлопчика-мізинчика в лісі, з хлібними крихтами в кишені, – треба їй показати на власні очі, що сталося з тим, кого вона покинула. Просто показати. Тому що кинула людина когось і пішла до свого теплого затишного будинку. Зітхнула, звісно. Впевнила себе, що іншого виходу не було. І вигадала, що кинутий якось сам розбереться. Не пропаде. Навіщо про це думати?От і не думають. А показати було б треба, що стало з покинутою дитиною, собакою, котом… Як їм там у лісі. Один чоловік ось покинув жінку. З дитиною разом. І грошей не давав взагалі, жодної копійки. Хоча були гроші, він же сам харчувався і одягався. Просто не давав, та й годі. Думав, що один раз даси – потім все життя платитимеш. Ну якщо присудять аліменти, тоді інша справа. Кому хочеться зв’язуватися з приставами і таке інше? Можуть не випустити в Туреччину потім! Так минуло п’ять років. Ця Наталка йому не дзвонила і не писала. І на аліменти не подавала. Ну, значить, були в неї гроші, так? А про немовля він взагалі не думав, він його бачив один раз, у ковдрі. Начебто був хлопчик… Хлопчик-мізинчик.Якось під Новий рік він опинився у цьому селищі. По роботі був у відрядженні. І ось вирішив зайти; він не негідником був. Проста людина, як тато Хлопчика-мізинчика. Звичайний такий чоловік. Він купив кілограм мандаринів, цукерок узяв, хлопушку. І, розуміючи, що страшно ризикує, адже тепер про нього згадають і можуть почати вимагати гроші, все ж таки постукав у квартиру. Йому відкрила Наталя. Постаріла і змучена, вона дуже змінилася.І у квартирі стояла ялинка з бідними іграшками. Біля ялинки грався хлопчик. Пахло супом. Хлопчик був бідно одягнений, колготки заштопані, сорочка давно мала. Тапочки на ногах, бо дуло з усіх щілин. Злиденна обстановка, прямо скажемо. Наташа тихо розповідала, що роботи нема. Перебивається абияк, миє підлогу в лікарні. У каструлі булькав суп, навіть не суп, а холодець із курячих голів та ніг, це на свято. Мандарини якось дико виглядали на порожньому старому столі… А хлопчик підійшов і розповів, соромлячись, що ялинка в нього дуже гарна. Штучна. Але вона як справжня: у неї від старості так само голки обсипаються, подивіться! Це ще мамина ялинка! Загалом, довго все розповідати, всі ці жахливі та жалісні речі. І цей чоловік дивився на свої мандарини та хлопушку, боявся очі підняти. Він же був не негідник, розумієте? Звичайний чоловік. Як той, із казки, що залишив свого хлопчика в лісі… На щастя скінчилося все нормально. Цей батько тепер дає гроші. І приїжджає відвідувати свого хлопчика з подарунками та солодощами. Все начебто налагодилося.Ось чому всім, хто покинув когось у лісі, потрібно показати, що стало з тими, кого вони залишили. Просто показати. Якщо є в людині щось людське – це і буде її покаранням. А більше не треба. Цього достатньо. © Анна Кір’янова Джерело

10 безцінних порад, які допоможуть Вам змінити своє життя

1. Спробуйте не нав’язуватися людям, і тоді стане зрозуміло, чи потрібні ви їм насправді. 2. Якщо ти любиш двох людей одночасно, вибери другого. Якби ти любила першого, то не закохалася б у другого. 3. Що інші думають про тебе не повинно тебе хвилювати. 4. Ті люди, які найчастіше прощали і найдовше терпіли, зазвичай йдуть несподівано і назавжди. 5. Не біда, якщо немає друзів, біда якщо вони фальшиві і продажні. 6. Поменше говори про свої плани. 7. Ніколи не прощай зрад. Будь-яка зрада – це порівняння, пошук кращого. Той, хто шукає найкраще, ніколи не буде цінувати те, що є … 8. Людина на 80% складається з води. Якщо у людини немає мрії чи мети в житті, то вона всього лише вертикальна калюжа. 9. Не відкидайте людей, які хочуть з вами бути. Можливо вони будуть єдиними, хто залишиться з вами в найважчі моменти життя. 10. Стався до людей так, як хочеш, так і стався! Тому що вони не будуть ставитися до тебе так само, як ставишся до них ти! Джерело

“На ображених воду возять”: дізнавшись продовження прислів’я, зрозуміла його реальний сенс

Мабуть, популярну приказку про те, що на ображених воду возять, хоч раз у своєму житті чув кожен, але чи знаєте ви її продовження? Почувши одного разу її повністю, я усвідомила, що раніше не розуміла справжнього змісту цього виразу, з яким стикалася дуже багато раз (часом навіть його говорили в мою адресу). Коли говорять про те, що на ображених воду возять, люди мають на увазі безвідмовність у виконанні будь-яких доручень. У житті ж нерідко трапляється так, що під впливом сильних почуттів людини можна спонукати до виконання будь-яких справ, а образа – почуття досить вагоме. Ось і виходить так, що скривдженою людиною легко маніпулювати, буквально змушуючи її зробити те, на що у звичайній обстановці вона би просто не зважилася, іншими словами, використовувати її в своїх корисливих цілях, хоч “воду возити на її спині” – поглинений почуттям образи цього навіть не помітить, вважаючи, що так і повинно бути. Продовження прислів’я “На ображених воду возять, а на добрих самі катаються” – саме так звучить це прислів’я повністю. Дізнавшись продовження цього виразу, я зрозуміла, що сенс його набагато ширший, ніж я думала раніше. Виходить, сенс цього прислів’я полягає в тому, що добра людина ще більш безвідмовна, ніж ображена. І дійсно: як показує практика, добра людина дозволяє іншим людям звалювати на свою спину навіть чужу роботу, за виконання якої їй не належить нічого. Усвідомивши сенс всієї прислів’я, мимоволі починаєш замислюватися і в результаті усвідомлюєш, що постійно скривдженою людиною бути недобре, та й надмірна доброта теж ні до чого. Звідси виходить, власні емоції в будь-якій ситуації потрібно намагатися тримати при собі, щоб не дозволяти навколишнім маніпулювати тимчасовою людською слабкістю, яка періодично притаманна кожному з нас. Джерело

Ніколи не думала, що спустошеність може бути такою важкою…

Ніколи не думала, що спустошеність може бути такою важкою. Настільки важкою, що не дає зрушити себе з місця. “Життя продовжується” – слова, які пролітають між портретами дуже гарних облич із написом “герої не вмирають”. Герої дійсно не вмирають, вмирають прості люди. Наші люди. Найкращі. Цвіт нації передчасно облітає, як квіти вишні під час сильної грози. Позавчора на вулиці побачила хлопчика 8-9 років на велобігу з однією ногою, друга штанина джинсів просто бовталася… Це жах для любих батьків бачити своє дитя в такому стані… Вчора прочитала допис про те, як молода дівчина підірвалася й теж залишилась без ніг, але її хлопець все одно одружився з нею… тримав на руках та танцював… Сьогодні перерахувала (скільки мала можливість) матері іншого хлопця 22-років, який повернувся з фронту лише з однією рукою… Дивилася на його красиве обличчя з ямкою на підборідді… думала як всім цим людям жити далі?! “Життя продовжується”, так… але як його продовжувати??! Ніколи не думала, що спустошеність може бути одна на всіх. Така однакова. Та настільки важка, що не дає зрушитися з місця, навіть якщо кожного дня продовжуєш жити та ходити на двох ногах… © Anna Enbert

Люди, які поважають себе ніколи не будуть терпіти ці 8 речей

Ось 8 основних речей, з якими особистості, які поважають себе ніколи не миряться: 1. Вони не виносять монотонність. Люди, які поважають себе не чіпляються з усіх сил за старі відносини або роботу, якщо відчувають, що настав час змін. Вони не бояться навіть змінити місце проживання, якщо виникає необхідність. Такі люди зовсім не вважають, що відкривати для себе щось незвідане легко. Але вони йдуть на цей ризик, тому що це вірний спосіб ставати краще. Стагнація і монотонність можуть привести до тривожності і навіть депресії. Що ж до змін, то вони завжди заряджають нас енергією і надають сил рухатися далі. 2. Вони не чіпляються за роботу, яка підриває їх психологічне і психічне здоров’я. Далеко не всім вдається знайти роботу своєї мрії. Незважаючи на це, особистості, що поважають себе не опускають рук і не миряться з тим, що їм до кінця життя доведеться робити те, що їм не до душі. Ви ненавидите свою роботу? Можливо, вам доведеться почати з нуля і будувати кар’єру в новій сфері діяльності. Можливо, доведеться пройти перекваліфікацію. Хто знає? Все у ваших руках. 3. Вони не терплять негативу. У житті далеко не все і не завжди йде як по маслу. Однак це не означає, що потрібно постійно нити і скаржитися. Це точно нічим вам не допоможе. У поважаючих себе людей просто немає часу вислуховувати подібне ниття. Вони самі не витрачають сили на те, щоб упиватися жалістю до себе. Замість цього вони намагаються піклуватися про себе. Вони пишаються собою і здатні в будь-якій ситуації розглянути світло в кінці тунелю. 4. Вони не прагнуть завжди і у всьому догоджати. Люди, які поважають себе, знають, наскільки важливо допомагати оточуючим. Однак вони не намагаються догоджати абсолютно всім і кожному. Поважаючі себе особистості знають, що час від часу корисно отримати слушну пораду. Але найчастіше діють так, як самі вважають правильним. Вони приймають рішення самостійно. Такі люди знають, що кожен повинен йти своєю дорогою. 5. Вони не терплять, коли хтось намагається змусити їх сумніватися в собі. Поважаюча себе людина вірить в себе і свої сили. Коли хтось намагається переконати її у зворотному, така людина не посоромиться тут же припинити такі розмови. 6. Вони не відкладають життя на потім. Така людина не буде відкладати на потім важливі справи. Вона не перекладатиме на когось свої обов’язки або роботу тільки тому, що її не хочеться ними займатися. Від оточуючих вона очікує того ж самого. Такі люди відповідальні, але нікому не дозволяють використовувати це проти себе. 7. Вони не миряться з хворими відносинами. Якщо поведінка людини постійно змінюється, і ви не можете на неї покластися, то ваші стосунки приречені на провал. Вся справа в тому, що вона вас не поважає. Поважаючі себе особистості не витрачають сили на тих, хто не здатний відповідати за свої слова. Вони не терплять хамства і всілякого роду маніпуляцій з боку інших людей. 8. Вони не вітають нездоровий спосіб життя. Здоров’я – найважливіший дар в цьому житті. Якщо ви не будете піклуватися про себе (правильно харчуватися, адекватно справлятися зі стресом та інше), то не зможете повністю розкрити закладений в вас потенціал і насолодитися цим життям. Здоров’я і благополуччя – це головний пріоритет людей, які поважають себе. Як навчитися поважати себе Самоповага не виникає за помахом чарівної палички. Але кожен з нас здатний навчитися цьому. Почніть з простого. Наприклад, проаналізуйте вашу щоденну рутину. Можливо, вам потрібно змінити харчування і більше рухатися? Наступний крок – подумайте про себе і про те, як ви спілкуєтеся з собою. Чи говорите ви з собою в негативному ключі, або ж визнаєте, що у вас дійсно є чимало відмінних якостей і навичок? Також вам необхідно проаналізувати відносини з оточуючими і ваші життєві цілі. Подумайте, які люди входять у ваше коло спілкування. Надихають вони вас йти вперед або ж, навпаки, вони тягнуть на дно? Для того, щоб внести зміни, які допоможуть жити істинно вашим життям, може знадобитися деякий час. Але ваше щасливе життя однозначно цього варте. Джерело

“Я завжди буду поруч. Навіть, коли мене нема” . Присвячується усім донькам!

Колись тобі, можливо, здасться, що я все зробила не так. Тобі буде 15 чи 17, ти голосно грюкнеш дверима. Ми наговоримо одна одній багато дурниць. Та я любитиму тебе, хай би там що. Колись, можливо, ти схилиш голову на моє плече і будеш плакати, тихо схлипуючи про щось своє. Тобі буде 10 чи навіть 40. Я не розпитуватиму – просто буду поруч. Колись, можливо, ти відчиниш двері і побіжиш в велике життя кудись далеко. Тобі буде, та втім це не важливо. Ти дзвонитимеш мені, а я чекатиму. Хай би де ти тоді не була, я чекатиму. Можливо, я усе роблю не так. Я просто не знаю як треба, тому роблю серцем. Та що би не сталось колись знай – я поряд. Поряд навіть тоді, коли ми далеко. Я поряд думками, душею. Серцем. Любитиму тебе, хай там що. Автор: Marta Gulei