У делікатної людини душа — як кришталевий дзвіночок

У делікатної людини душа — як кришталевий дзвіночок. Або справжнє китайське горнятко – прозоре, тоненьке. І за делікатність треба нагороджувати людей дорогоцінними китайськими горнятками і кришталевими дзвіночками… Тому що до інших вони ось так ставляться – з обережністю, дбайливо, щоб не подряпати і не пошкодити. І делікатність дуже важко помітити – така вона делікатна… Але я завжди помічаю. Хлопчик хотів мене цукеркою пригостити. І делікатно поклав її на край столу, біля мене. І з диким криком почав хуліганити щоб відвернути увагу оточуючих. Поки я, скажімо, буду цукерку їсти. Я зрозуміла, звичайно. Хороший, з ніжною душею хлопчик. Делікатні люди тихенько стукають, перш, ніж увійти. Виходять з кімнати, коли ми по телефону розмовляємо. І коли хтось соромиться їсти – теж виходять, ніби з якоїсь потреби. І моя сувора подруга-монголка дуже делікатна була. Великих розмірів лаборантку вона називала: “трішки повненька дівчина з кафедри”. А героїчний дідусь, який пройшов війни, про шизофреніка пана Костю говорив, що у нього є деякі особливості. І делікатно не помічав, як пан Костя обертає очима і з кимось розмовляє, невидимим. І делікатності треба вчитися. Це важко. І тому я в захопленні від делікатних людей – їм дуже непросто. Але з ними так просто і добре… © Анна Кір’янова

Повчальна історія про кота із гумором. Обов’язково дочитайте до кінця!

В одному селі жив священик і був у нього кіт. Священик кота дуже любив, оскільки був самотній. І ось одного вечора він не виявив свого вихованця в будинку, природно, занепокоївся і кинувся його шукати. Знайшов досить швидко, оскільки будиночок і ділянка у нього були скромні – кіт заліз на верхівку дерева і сидів там. Мабуть, собака загнала. Побачивши господаря кіт жалібно зам’явкав, та так що серце у того розривалося від жалю. Але як зняти перелякану тварину? Вмовляння і приманювання ефекту на дали … Священик придумав такий хід: прив’язати до дерева мотузку і, за допомогою машини, нахилити його до землі. Потім кіт або сам зістрибне, або він його візьме. Мотузку він звичайно, прив’язав і дерево машиною нахилив. Та ось тільки коефіцієнт міцності мотузки в розрахунок не взяв … Загалом, мотузка лопнула в момент близькості дерева з землею – рогатка вийшла ще та! Кіт вийшов на балістичну орбіту в мить ока, так що священик з його слабеньким зором так і не зрозумів – куди ж поділась тваринка? Ви думаєте на цьому історія закінчується? Ні! По сусідству зі священиком жила жінка з маленькою донькою. Донька частенько просила маму дозволу принести в будинок якусь тваринку. І так з дитям турбот вистачає. Ось і того вечора дівчинка завела свою тужливу пісню: – Мамочко, давай візьмемо кішечку… – Ні, донечко, ми собі не можемо цього дозволити. – Але ж я дуже хочу, я себе добре веду, слухаюсь у всьому… Мама замислилася – дитина і справді ангел. І вирішила вчинити так: «А ти доню, – каже, – помолися, попроси у Господа кішечку, якщо ти заслуговуєш, то Він обов’язково її тобі пошле». Слухняне янголятко схилило коліна і направило благання до Бога. Після закінчення цього таїнства в розкрите вікно влетів той самий кіт, якого священик запустив. Мама зомліла. У Бога є Свій досконалий план, він наперед підготовлює потрібних людей, підлаштовує ситуацію, щоб відповісти на твою молитву. Автор невідомий

До вашої уваги історія кожного овоча на вашому столі. Ви не повірите, звідки прийшли огірки!

Походження видів Історія овочів починається на світанку сучасного людства, коли мисливці-збирачі покинули Африку і почали заселяти всю планету. Культивувати корисні рослини людина почала дуже давно, ще в кам’яному віці. Спочатку люди збирали те, що давала природа та що можна було з`їсти – плоди, листя, насіння. Потім стали зберігати окремі види дерев, кущів, трав, які давали їм їжу. Потім виникло примітивне землеробство, коли люди почали сіяти насіння корисних рослин і збирати урожай. Мимоволі стародавні землероби ставали і стихійними селекціонерами – адже вони відбирали рослини з смачними плодами, високою врожайністю та іншими корисними властивостями. Загалом, всі овочеві рослини мають свою багатовікову історію. Ось деякі з них: Картопля Картопля з’явилася в Європі порівняно недавно – в 1565 році. Її привезли іспанські моряки з Південної Америки. Довгим був шлях цієї культури до нашого столу. Спочатку її вирощували в садах як декоративну рослину, потім варили варення з зелених ягід і лише потім стали вживати в їжу коренеплоди. Але і в 1800 році в Європі картопля була ще такою рідкістю, що її дарували одне одному на свята. Перша спроба поширення нової культури була невдалою. Селяни не знали здатності рослини утворювати бульби і використовували в їжу насіннєві ягоди, що призводило до масових отруєнь. Тому навіть в 1830-1840-х роках траплялися «картопляні бунти» – селян примушували садити коренеплід, який ті називали «чортовим яблуком». Поступово картопля завойовувала нові території і на сьогодні її вирощують навіть за Полярним колом! Помідори Батьківщина помідорів – та сама Південна Америка. Дикі форми цієї рослини досі зустрічаються в Перу, на Канарських і Філіппінських островах. Вважається, що помідори в Європу були завезені іспанцями в середині XVI століття. Довгий час в європейських країнах вони сприймалися за декоративну рослину. У Німеччині горщиками з помідорами прикрашали кімнати, у Франції – альтанки, в Англії їх вирощували в оранжереях серед рідкісних квітів. До початку XIX століття овоч в Європі був неїстівним, а в Америці – смертельно отруйним. Відомий випадок, коли ним хотіли отруїти генерала Джорджа Вашингтона, який після «отруєння» прожив ще багато років і став першим президентом США. Але до середини XIX століття помідор став популярним і широко поширеним овочем. Морква Морква – найдавніший коренеплід, який людство використовує вже 4 тисячі років. Морква була відома древнім грекам і древнім римлянам. Культивування цієї рослини тривало і в Середньовіччі. Вона була почесною стравою при дворі імператора Карла Великого. Але аж до XVI століття вважалася делікатесом. Лише в XVII столітті європейці почали розводити її повсюдно і тоді ж був виведений один з кращих її сортів – каротель. В цей же час з’явилися соуси з моркви, які до цього дня вважаються делікатесними у німців і французів. Часник Часник, також як і цибуля, використовувався ще в Стародавньому Єгипті, про що свідчить напис на піраміді Хеопса: ним годували будівельників, які споруджували цю піраміду. З незапам’ятних часів часник вирощується і в Китаї. У китайській абетці ієрогліф, що позначає часник – один з найдавніших. У Стародавній Греції його охоче вирощували, але в повсякденний раціон не вводили, адже часниковий запах вважався вкрай неприємним, який ображав почуття богів. У Стародавньому Римі часник вживали вільні громадяни, яких зараховували до бідноти. Від римлян він перейшов до середньовічної Європи. Простий народ, позбавлений повноцінного харчування, бачив в ньому джерело здоров’я. Цибуля Цибулю з незапам’ятних часів обробляли єгиптяни, у яких вона користувалася загальною любов’ю. У Стародавній Греції цибуля вважалася священною рослиною: цибулина сприймалася як символ будови Всесвіту. У свята на честь бога Пана – захисника лісів і полів – його скульптурні зображення обсипалися цибулею. Однак імениті городяни у Стародавній Греції вважали непристойним вживати цибулю в їжу через стійкий різкий запах. Стародавні римляни запозичили цибулю від греків. У Римі її вживали люди всіх звань і статків, щодня з’їдаючи порцію цибулі. Щоб уникнути неприємно запаху цибулю заїдали листям петрушки і волоськими горіхами. Від римлян цибуля перейшла до давніх германців, які, бажаючи похвалити або возвеличити людину, порівнювали її з цибулею. Квітами цибулі прикрашали безстрашних героїв. В Іспанії та Португалії цибуля досі складає істотний компонент щоденного раціону. Квасоля Перша згадка про квасолю зустрічається в древніх китайських літописах, що відносяться до 2800 року до нашої ери. У ті далекі часи китайці варили квасолю з рисом, як це тепер роблять в Індії, Японії, Кореї та на Філіппінських островах. Квасоля була відома і древнім римлянам. З неї готували знаменитий у той час косметичний засіб, що замінював римлянам пудру. На їхню думку, воно чудово освіжало шкіру і розгладжувало зморшки. В Америці індіанці з давніх часів вирощували квасолю і використовували її в їжу. Після відкриття Америки страви з квасолі почали готуватися в Європі. З Америки прийшли в Європу і декоративні види квасолі, плоди яких цілком їстівні. Декоративну квасолю розводять у садках як красиво квітучу, химерно витку рослину. Огірки Батьківщиною огірка вважають Індію, де досі зустрічається один з його диких видів. В Індії огірок увійшов у вжиток щонайменше за 3000 років до нашої ери. Зображення огірка на жертовних столах, які зустрічаються на пам’ятниках древніх єгиптян, доводять, що й вони знали і любили цей овоч. У храмі Дахірель-Барс пофарбовані в зелений колір огірки зображені разом із виноградом. А в Греції за часів Гомера навіть існувало місто Сикион – «місто огірків». Стародавні римляни увесь рік вирощували огірки в парниках і солили їх у діжках. Уже в далекій давнині огірковий сік зарекомендував себе як незамінний косметичний засіб, що очищає і береже шкіру. Товчене огіркове насіння домішували до пудрі, розтертий огірок застосовували для розгладження зморшок. Чи не першими з народів, які спілкувалися з Візантією, розводити огірки почали слов’яни. А від них огірок потрапив до німців. Червоний перець Батьківщиною червоного перцю прийнято вважати тропічну частину Америки. У Перу в древніх похованнях виявлені плоди цієї рослини. Можливо, індіанці шанували перець як священну рослину. Досі в зоні тропічних лісів Південної Америки червоний (чилійський) перець росте у дикому вигляді. Першим європейцем, який познайомився з пекучим перцем, був Колумб. Судячи із записів, які він зробив у своєму щоденнику, відбулося це 15 січня 1493 року на Гаїті, де він покуштував пекучого соусу з місцевих плодів. Перець був привезений Колумбом в Іспанію разом з квасолею, тютюном та іншими екзотичними овочами. Спочатку його вирощували як лікарську рослину, але незабаром оригінальний екзотичний овоч потрапив на кухню і став вживатися як пряність. Капуста Качанна капуста – одна з найдавніших овочевих культур, що вирощуються у Середземномор’ї і Південній Європі більше 4,5 тисяч років. По одному з переказів, громовержець Юпітер, працюючи над роз’ясненням двох суперечливих висловів оракула, від страшного перенапруження обливався потом. Кілька великих крапель скотилися із чола батька богів на землю. Ось із цих крапель і виросла капуста. Селяни Стародавнього Риму особливо любили капусту з солониною і бобами. А давньогрецький природодослідник і філософ, один з перших ботаніків давнини Теофраст в знаменитій праці «Дослідження про рослини» досить докладно описав три сорти капусти, які в ті далекі часи обробляли афіняни. Стародавні греки і римляни взагалі надавали капусті величезного значення, вважаючи її ліками, що лікують практично всі хвороби. А в середні віки інтерес до капусти в Європі тільки зріс: знаменитий учений, філософ і лікар Ібн Сіна (Авіценна) відвів капусті досить багато місця в своїй енциклопедії теоретичної і клінічної медицини «Канон лікарської науки». Редька і редис Батьківщиною редьки вважають Єгипет і Китай. Про культивуванні редьки в Стародавньому Єгипті говорять написи на піраміді Хеопса. З насіння редьки в Єгипті готувалося широко поширене в стародавньому світі рослинне масло, яке також виробляли і стародавні китайці. З Єгипту редька потрапила до Стародавньої Греції і, таким чином, до Європи. У дні свят, присвячених Аполлону, греки приносили в дар до його вівтаря зображення трьох головних, за їхніми поняттями, коренеплодів – редьки, буряка і моркви. Редиска – найближча родичка редьки, але походить з пізнішого періоду. Вважається, що редиска з’явилася у Середньовіччі в результаті селекції редьки. Шпинат У дикому вигляді шпинат росте в Передній Азії. Його культивування почалося, як прийнято вважати, в Персії. Великим шовковим шляхом він був привезений до Китаю, де в середині VII століття отримав ім’я «перського овоча». У середземноморському регіоні перші відомості про вирощування шпинату виявляються в трьох арабських творах XI століття. Шпинат був одним з найпопулярніших овочів арабського світу, якому присвячували спеціальні трактати. Жителям християнської Європи (спочатку Сицилії та Іспанії) цей овоч став відомий не пізніше XIII століття. В середні віки вирощувалась форма шпинату з загостреним насінням, до нашого часу вона практично забута. В Італії XV століття цей овоч розглядався як весняна зелень, прекрасно підходить для вживання під час Великого посту. При французькому королівському дворі моду на вживання шпинату ввела італійка Катерина Медічі. Вона вимагала, щоб шпинат подавали до столу під час кожного прийому їжі. Саме в середині XVI століття в Європі набув поширення шпинат сучасного типу – без гіркоти, з широким листям і круглим насінням. Буряк Дикорослий буряк досі зустрічається в Ірані, на узбережжі Середземного, Чорного і Каспійського морів, а також в Індії та Китаї. За 2 тисячі років до нашої ери буряк був відомий, але ненависний у Стародавній Персії, де його вважали символом сварок і пліток і в основному використовували як лікарську рослину. Лише за 800 років до нашої ери в гірських районах передньої Азії почали розводити буряк як коренеплідний овоч. Розводили його і у Стародавній Греції. Символом сварок вважали буряк також стародавні римляни, але це не завадило їм включити його до числа найулюбленіших страв. Вони вживали в їжу не тільки коріння, а й листя. Римський імператор Тіберій наказав, щоб підкорені Римом давні германці поставляли данину у вигляді буряка, що сприяло широкому поширенню цього овоча на Рейні. Кабачки Кабачок походить з північної Мексики (Оахакська долина), де спочатку в їжу вживалися тільки його насіння. В Європу кабачок потрапив у XVI столітті разом з іншими «дивинами» з Нового Світу. Спочатку кабачки вирощувалися у ботанічних садах. У XVIII столітті італійці першими стали використовувати недозрілі кабачки в їжу. А тепер його широко застосовують у своїй кухні багато народів. Наприклад, кабачок часто зустрічається в середземноморській кухні. А жителі Провансу люблять фаршировані квіти кабачків. Імбир Походить імбир з країн Південної Азії. Сьогодні цей ароматний корінь вирощується в Китаї, Індії, Індонезії, Австралії, Західній Африці, Ямайці, Барбадосі. В середні віки імбир був завезений до Європи, де використовувався як прянощі і ліки. Зокрема, імбир вважався одним з основних засобів для профілактики чуми. Купці розповідали, що імбир росте на краю світу в країні троглодитів, які пильно його стережуть, чим ще більше піднімали і без того немаленьку ціну на чудодійний корінь. На початку XVI століття імбир одним з перших був завезений до Америки, і швидко там поширився. Його до цього дня використовують не тільки в кулінарії, але і в медицині та навіть косметиці. Артишоки Артишок був введений в культуру задовго до нашої ери. Батьківщиною артишоку вважають Середземномор’я. Культивований різновид артишоку почали розводити з XVI століття в Італії та Франції. В даний час він широко поширений в країнах Західної Європи, особливо в Італії, Франції, Греції, Німеччині, Великобританії, меншою мірою в США, Канаді та Латинській Америці. Особливо популярним артишок став у Франції, де його посіви щорічно займають понад 10 тисяч гектарів. Французи вже кілька століть демонструють прихильність до цієї рослині. У цій країні виведені і кращі його сорти. А який у вас улюблений овоч? Джерело

Щастя складається з дрібниць, простих деталей, яскравих моментів…

Вчора я цілий день думала про щастя. Про те, що воно складається з дрібниць. З простих деталей. Яскравих спалахів. Моментів. Моя тітка відчувала себе щасливою, коли чоловік повертався з риболовлі з повною сіткою карасів. Він відкривав хвіртку з таким задоволеним виглядом, що хотілося танцювати «летка-єнку». В той день вони затівали вуха, звали сусідів, діставали баян і співали до перших зірок «Не плач дівчисько». У бабусі стан щастя асоціювався з молочним киселем. Якось раз в роки війни, коли борошно більше скидалася на дорожній пил, а ялинові лапи заварювали, замість чаю, її мама зварила молочний кисіль, вимінявши десь ложку крохмалю і жменю цукру. З тих пір нічого смачнішого вона не пробувала, і ніякі празькі торти і еклери не могли зрівнятися з цим делікатесом. У шкільні роки я відчувала себе нескінченно щасливою повертаючись від стоматолога і вже в під’їзді вловлюючи аромат улюбленого сирного печива. Мама пекла ціле деко, і поки воно остигало, читала мені «Чук і Гек». Валерій Сюткін в одному з інтерв’ю розповів, як колись в Харкові під час святкування Дня міста вийшов на сцену, відкрив рот, щоб привітатися, і в цей момент мікрофон вдарив його струмом. Співак від несподіванки голосно промовив матюк і мало не провалився від сорому. Ось тільки народ, а на площі зібралося півмільйона, влаштував двадцятихвилинну овацію, прийнявши артиста за свого. За такого ж уразливого, що спокушається, смертного. Для моєї сестри неймовірним щастя було залишитися вдома через бронхіт, пропустивши важливу тему з геометрії, і цілий день читати детективи Агати Крісті. Для подруги – побачити веселку і журавлиний клин. Для татового друга – отримати премію. Одна жінка усиновила дворічного хлопчика. Везла його додому і хвилювалася, так як в дитбудинку попередили, що малюк буде плакати. Той розглядав клени, рекламні щити, мурали і мовчав. Потім вони зайшли в квартиру, з’їли суп, пограли ключкою з шайбою. Малюк вів себе стримано, а вона все не могла розслабитися, чекаючи сліз. Потім син заснув і крізь сон сказав: «Мама». У цей момент розплакалася вона. Від неземного щастя! Адже щастя – це коли живі батьки і здорові діти. Коли поспішаєш на важливу зустріч, вилітаєш кулею з дому, а чоловік вже почистив від снігу твою машину. Коли з завтрашнього дня – літні канікули і пахне півоніями. Батьки заснули, а ти навшпиньки пробираєшся в більшу кімнату, щоб подивитися «Брудні танці». Знаходиш в зимовій сумці торішню цукерку або сто гривень. Робиш повне обстеження і дізнаєшся, що абсолютно здорова. Забуваєш на дитячому майданчику сумку з документами, а потім через годину повертаєшся і знаходиш її цілою і непошкодженою. Коли самостійно дихаєш … ходиш … живеш … © Ірина Говоруха

Не можна вважати себе самотнім, якщо вашу відсутність помітить хоча б одна людина

Не можна вважати себе самотнім, якщо вашу відсутність помітить хоча б одна людина. Або навіть кіт, або собака. Самотність – це коли ніхто не помітить, що вас давно не видно. І сторінка в соцмережі закрита або нічого на ній не з’являється давно. Все інше – це не самотність, а тимчасові проблеми зі спілкуванням. Не можна вважати себе бідним, якщо є гроші на їжу і житло. Навіть якщо позичати доводиться – але ж є де позичити! Це не бідність, а тимчасові матеріальні труднощі, які пройдуть, звичайно. І називати себе хворим не варто – хворим був Чехов в останній місяць життя. Та й то, поїхав в Італію відпочивати. Не хотів вважати себе хворим. Хворий – це, так би мовити, постійний стан. І в радянські роки наказано було в санаторіях і лікарнях називати всіх: «одужуючі». Товариші одужуючі, час на прогулянку! Або на процедури. І говорити: «Мене ніхто не любить!», – не потрібно. Адже це не так! Швидше за все, не любить якась конкретна людина, а решта дуже навіть люблять! Немає причин для відчаю, поки нас хоч хтось любить і сумує без нас. І біжить назустріч, посміхаючись. Або махає хвостом. Або треться об ноги і муркоче … І є, чим пообідати разом; а все інше потихеньку налагодиться. Тимчасові труднощі пройдуть – на те вони і тимчасові … © Анна Кір’янова

До всіх можливих заповідей я додала б ще одну: “Не порань”…

До всіх можливих заповідей я додала б ще одну:Не порань. Скільки сенсу у цих словах, скільки глибини. Як часто ми, посварившись з начальником, провівши довгий час у пробці або просто вставши не з тієї ноги, наносимо рани близьким людям. Різким словом, грубим вчинком, своєю байдужістю. Свідомо чи несвідомо – не має значення. Людина тонка і тендітна. Людина неймовірно вразлива. А ті, хто любить нас, вразливі подвійно. Вони відкриті нам, вони довіряють, не чекаючи каверзи і удару нишком. Дивно просто втратити людину. І дуже страшно. Але нам чомусь здається, що якщо любить, то потерпить, простить. І так, потерпить, вибачить. Раз, другий, третій, поки не перетвориться на одну велику рану. Коли просто не залишиться чим любити. А завтра-післязавтра гарний настрій обов’язково повернеться. А людина немає. Ми послані у цей світ, щоб любити один одного. Щоб творити свій маленький добрий теплий світ усередині великого. Як часто ми забуваємо про це. Адже так важливо залишитися людиною в будь-якій ситуації. Дбайливо ставитися до тих, хто поруч. Щоб не зруйнувати. Щоб не втратити. Щоб зберегти найдорожче у житті. Не порань. Це важливо. Це безцінно. Джерело

Моніка Беллуччі взяла і стала старшою, не запитавши ні в кого дозволу…

Моніка Беллуччі взяла і стала старшою, не запитавши ні в кого дозволу, чим викликала бурю обурення у полум’яних борців зі старістю. Так як же вона сміє виставляти напоказ свої зморшки, коли ми щоденно, не покладаючи жодної частини тіла, з ними боремося! Неподобство ж! Вимагаємо терміново омолодити і припинити ображати почуття віруючих в вічну молодість! Я, звичайно, цих людей розумію. Самим фактом свого існування Моніка перекреслює весь сенс життя дамочок, що б’ються смертним боєм з наступаючими ознаками старіння. Вони б’ються – вона просто живе. Ось взяла нещодавно і винесла на подіум своє чудове тіло з усіма зморшками, носогубними складками і гусячими лапками, зайвими кілограмами і припухлістю під очима, з усім, що дала природа, не соромлячись і абсолютно не цікавлячись думкою адептів нескінченної молодості. І це чудово! Тому що хтось повинен нарешті розповісти світу, що старіти – зовсім не соромно! І хто, як не блискуча Моніка, може продемонструвати, що старіти можна красиво і з гідністю, не витрачаючи дорогоцінні роки життя на безглузду боротьбу з природою. Іда Антонян

Я перестала шукати виправдання людям…

Вони або люблять вас, або ні. Вони або піклуються про вас, або їм наплювати. Вони або знаходять виправдання, щоб втекти, або знаходять причини, щоб бути поруч з вами. У мене була звичка виправдовувати людей, придумуючи всілякі сценарії, щоб пояснити їх дивну або неадекватну поведінку. І, звичайно, замість того, щоб розчаруватися в тій чи іншій людині, вірила власним вигадкам. Але з часом прийшла до розуміння, що чим більше виправдань ти вигадуєш для оточуючих, тим більше відчуваєш страждань. Чим більше брешеш собі, тим більше люди будуть брехати тобі. Так я припинила шукати виправдання вчинкам інших. Перестала розшифровувати закодовані повідомлення і читати між рядків, тому що люди, які по-справжньому піклуються про вас, завжди будуть говорити вам все безпосередньо. Перестала ставитися з терпінням до тих, хто занадто багато говорить і занадто мало робить. Перестала вірити їхнім словам і почала дивитися тільки на їх дії. Перестала робити виключення для тих людей, які не роблять винятків для мене. Перестала йти на поступки тим людям, які згадують про мене, тільки коли їм щось потрібно. Перестала намагатися бути поруч з тими людьми, яких не було поруч, коли я в них потребувала. Перестала звертатися до тих людей, які відповідали на мої дзвінки та повідомлення лише тоді, коли їм цього хотілося. Перестала вважати, що люди відповідають на доброту добротою – деякі люди відповідають на доброту егоїзмом. Перестала думати, що люди бувають зайняті настільки, що навіть не можуть знайти одну хвилину, щоб написати кілька слів. Вся справа в пріоритетах. Перестала вірити порожнім словам, сенс яких випаровується зі сходом сонця. Перестала бути занадто розуміючою і стала раціональною. Перестала ускладнювати своє життя і почала його спрощувати. Той, кому не все одно, знайде спосіб бути з вами, а той, кому все байдуже, знайде спосіб втекти. Все дуже просто. Той, хто любить вас, доведе вам це. Той, хто не любить, буде поруч лише тоді, коли потрібна ваша любов, а отримавши її, вони забудуть про вас. Той, хто хоче, щоб ви були частиною їхнього життя, докладе до цього всі свої зусилля, він буде завжди залишатися на зв’язку з вами, буде пам’ятати події, дні народження та інші важливі дати. Людина, по суті, байдужа до вас, застрягне в «сірій зоні» – десь між людьми незнайомими і друзями, або десь між друзями і коханцями. Я перестала бачити людей в сірих тонах. Люди або чорні, або білі. Вони або з вами, або проти вас. Вони або люблять вас, або ні. Вони або піклуються про вас, або їм наплювати. Вони або знаходять виправдання, щоб втекти, або знаходять причини, щоб бути поруч з вами. Джерело

10 думок, які відвідують чоловіка, коли він закохується

Вражаюче, але деяких жінок відвідують такі ж думки. Психологи впевнені, що вся справа в типі мислення: сильні та незалежні люди не хочуть занурюватися у стосунки з головою, і тому намагаються ставитись до почуття симпатії не надто серйозно. Але коли кохання починає займати надто багато місця у їхньому житті, до них у голову лізуть ці думки. Мені треба чинити опір Кохання чоловіки іноді сприймають як залежність, і тому намагаються йому чинити опір. Вона стає красивішою Як говорив великий Оскар Уайльд «Краса в очах того, хто дивиться». Чим сильніше чоловік закохується, тим привабливішою йому здається дівчина. Я можу говорити з нею про все Дуже велика кількість чоловіків, особливо на першій стадії відносин, здивовано помічають, як багато вони довіряють своїй другій половинці і можуть все розповісти їй. Чи достатньо я хороший для неї Причому це питання рідко буває риторичним. Чоловік, який ставить собі це запитанння, завжди передбачає дії, які допоможуть йому відповісти на це запитання “так”. Більше жодних ігор Чоловік, який серйозно покохав, точно відмовиться від інших жінок. Причому він зробить це усвідомлено. Це кохання? Кожен чоловік відповідає на питання, виходячи з тих почуттів, які він відчуває в цей момент. Але якщо він ставиться до своєї жінки серйозно, це питання однозначно з’являється в голові. Вона одна на мільйон Тому що, коли він дивиться на інших, він не відчуває нічого, що могло б хоч трохи нагадати її. Хочу завжди бути з нею поряд І це впорядку речей. Для чоловіка, який кохає, у порядку речей будувати плани на майбутнє разом зі своєю жінкою. Спільне майбутнє не планується лише тими, хто на це не розраховує. Я не хочу нічого міняти Напевно, і жінок відвідує ця думка, коли вони закохуються. І справа зовсім не в тому, що ми нічого не хочемо змінювати у коханих, справа в тому, що ми не хочемо змінювати ту атмосферу, яка панує між нами. Я кохаю її І ось із цього все й починається. Джерело

Якщо ви не хочете кудись йти – не йдіть!

Якщо ви не хочете кудись йти – не йдіть. Не хочете з кимось спілкуватися – не спілкуйтеся. Не хочете їхати або летіти – відмовтеся від поїздки. Марно перебирати в голові аргументи, шукати виправдання, примушувати себе, радитися з близькими – це особливе “небажання”, його важко пояснити словами. Але все всередині пручається – не хочу! І мудрі люди довіряють цьому почуттю. Як банкір Морган, який здав квиток на “Титанік”: ну його, – сказав, – до біса, цей “Титанік”. Я нікуди не попливу. Мені дуже не хочеться плисти на цьому кораблі чомусь. І цей П’єрпонт Морган нажив величезні статки, бо слухав свій внутрішній голос. І рідко міг логічно пояснити свої рішення, але вони завжди виявлялися правильними. Він курив сигару, розкладав пасьянс і говорив тільки “так” або “ні” – можливо, керуючись пасьянсом? Хто його знає … Але ось так він став багатієм і зібрав незліченні скарби. І життя зберіг. Втім, життя зберіг і простий кочегар. Він плив на “Титаніку”, а потім прочитав страшну книжку про аварію. І втік в першому ж порту, втративши прекрасну роботу. І теж залишився в живих. Роботу, до речі, він незабаром знайшов – знову кочегаром. А міг би на біржі грати! Так, якщо ми відмовимося від поїздки або від спілкування з неприємною чомусь людиною, ми будемо себе картати. Гроші пропали. Поїздка не відбулася. Ми нерозумні; просиділи вдома і позбулися чогось цікавого чи корисного. А ось краще вдома посидіти іноді, запевняю. Інтуїція не підводить, вона древніша за розум і розсудливість. І саме завдяки інтуїції вижили наші предки в страшні і небезпечні часи; і ось – ми народилися і живемо. Не треба надто міркувати іноді, примушувати себе, заперечувати передчуття і інші дивні, мало вивчені речі. Банкір і кочегар врятувалися і не тільки вони. Мені часто розповідають такі історії. І у Агати Крісті є цілий цикл оповідань про “червоний сигнал”, а вона дві війни пережила. І небезпечні подорожі. Так що вірити “небажанню” треба. Просто вірити – і все. Потім поїдемо, попливемо, полетимо, зустрінемося з кимось. Хоча як на мене – краще і не зустрічатися. Не спокушати долю … Автор: Анна Кір’янова Джерело

Як за день дідусь виховав двох внуків…

Згадую, як наша бабця залишила нас із братом на дачі. Залишила з дідом. Треба їй було виїхати у справах. Нам по вісім років було. Вляглися спати, балакаємо, дуріємо. Дід каже: – Спіть. Завтра підніму зарано. Сніданок о дев’ятій. Нам по-барабану. Заснули за північ. Дід будить о 8.30: – Вставайте. Сніданок о дев’ятій. – Ага, діду… І спати далі. Стаємо о 11. Сарай із продуктами замкнений. Ключі у діда у кишені. Бабуся нам по п’ять разів сніданок підігрівала. – Діду, а сніданок? – Сніданок о дев’ятій. Помикалися, думаємо, ну і фіг з ним. – Діду, ми на річку. – Ідіть. Обід за годину. Пішли. Приходимо о пів на третю. Сарай на замку. – Дідо? – Вечеря о сьомій. Після купання в річці їсти хочеться, аж живіт зводить. До того ж ще й не снідали. За сараєм був відритий льох. Там стояли дві трилітрові банки з вершковим маслом. Так ось. Два восьмирічні хлопці їли це масло пальцями з банок. 19:00. Ми вже сидимо за столом. Дід накладає в миски гречану кашу. Я починаю їсти. Брат кашу відсуває: – Діду, я таку не їм. Мені бабуся розсипчасту робить. Дід мовчки забирає миску: – Сніданок о дев’ятій. – Ні, діду, не прибирай. Я з’їм. Наступного дня ми зранку сиділи за столом о дев’ятій. Ось таке виховання. За добу. Без криків, нотацій та рукоприкладства… Джерело

Найчастіше виграє той, хто вірить серцю

Одна жінка в сорок років вийшла заміж за двадцятичотирирічного малознайомого юнака. З яким познайомилася на Близькому Сході. А потім в поїзді разом їхала. Необачний крок. А інша дівчина в двадцять років познайомилася з ревнивим епілептиком, який молодість провів на каторзі, азартним гравцем. Вдівцем з купою боргів. Старшим за неї на двадцять років. І вийшла за нього заміж. Теж необачний трохи крок. Тоді психологів не було. Може, й добре. Тому що обидві ці дами були щасливі в шлюбі і кохані чоловіками. А чоловіки дещо досягли в житті. Це я про Агату Крісті розповідаю і про дружину Достоєвського, Анну Сниткіну. Так що доля у всіх своя. І однією психологією не пояснити долю. І наш вибір не пояснити. Є любов і доля, вони приносять щастя або нещастя. Як в рулетці, в яку так любив грати Достоєвський. Розрахувати виграші і програші заздалегідь неможливо, якщо йдеться про долю. Але найчастіше виграє той, хто вірить серцю. © Анна Кир’янова

У всіх добрих людей є особливість – вони скрашують наше життя своєю появою

У всіх добрих людей є особливість – вони скрашують наше життя своєю появою. Доброта, як кульбаба. Зацвіла в душі, а потім полетіли частки твоєї душі розсіювати доброту, примножуючи і отримуючи взамін багато доброти. Доброта – це місток, здатний з’єднати серця. Це поштовх, який не дає пройти повз. Це зігріваюче тепло. Це допомога тим, хто потрапив у біду. Доброта – це небайдужість. Це звуки і фарби, з яких відроджується мистецтво … Доброта – це веселка, на краю якої кожен знайде те, чого йому не вистачає в житті… Джуліана Вільсон

Я 3 роки живу в Німеччині, і місцеві фрау навчили мене по-іншому дивитися на багато речей…

Через три роки щільного спілкування з німецькими фрау, я засвоїла такі уроки (хоча, можливо, комусь вони не видадуться правильними і це нормально). За три роки життя в Німеччині я дечому навчилася у тамтешніх фрау… 1. Не сприймати чоловіка як спосіб вирішити свої проблеми: матеріальні чи психологічні. Справа не в емансипації чи бажанні домінувати. Справа в тому, що вони пам’ятають, що люди не назавжди. Чоловік може піти, збанкрутувати, стати недієздатним, померти зрештою. Якщо не навчитися самостійно вирішувати свої проблеми до зустрічі з чоловіком, потім може бути ще болючішим. До того ж, пристрасть швидко згасає і приходить побут. У побуті чоловіка часто буває поганий настрій (і це нормально). І він не вирішуватиме в цей момент твої внутрішні психотравми. Ви дві дорослі людини, ви повинні полегшувати життя один одного, а не накидати проблем зверху. 2. Бачити у собі більше, ніж матір та дружину. Ні, вони не затяті чайлдфрі і не применшують значення материнства чи шлюбу, як це може здатися на перший погляд. Більшості з них теж хочеться кохання, сімейного затишку та крихітних п’ят. Просто вони не ставлять це як мету всього свого життя. Вони готові до того, що цього не може статися з ними взагалі. З різних причин. Безплідність одного з партнерів, страх (наприклад, після смерті партнера або першої дитини), так і не зустріла людину, з якою могла б почати серйозні стосунки і т.д. Тут у місцевому жаргоні немає такого поняття як «пустоцвіт», а «стара діва» вже давно не використовується. Тут жінка — така сама особистість, як і чоловік. І якщо чоловік, який так і не створив з різних особистих причин сім’ю, не завів дітей, вважається «старим вовком», то вона — «стара левиця», а не нещасне створіння. А якщо все-таки склалося, і в будинку чути дитячий сміх, середньостатистична німкеня не відкладає в далеку скриньку свої колишні захоплення. Так, вона мати і дружина, але ще вона любить кататися на велосипеді, подорожувати, робити татуювання… У неї мільйон своїх особистих, ніяк не пов’язаних із дітьми та чоловіком, інтересів. Тому що це так важливо відчувати себе особистістю в будь-якому статусі. 3. Бути простішими. Німці вкрай рідко плетуть інтриги. Якщо їм щось не подобається, наприклад, у чоловікові, вони так і кажуть: “Мені не подобається ось це. Що будемо робити?”. Якщо їй ліньки йти на зустріч із подругою, вона не вигадує відмазки, а так і пише: «Хей, мені щось зовсім ліньки йти на зустріч, соррі». Якщо в неї занепад сил і депресія, вона не ґвалтує себе, а йде до лікаря і каже: «Лікарю, я вмираю, у мене стрес, дайте мені лікарняний на тиждень». Якщо їй незручно у туфлях, вона не носить туфлі, а переходить на балетки чи кеди. 4. Бути натуральнішими. Так, у цьому питанні деякі з них перегинають палицю, але загалом ракурс ставлення до своєї зовнішності цілком здоровий: якщо це не похід у театр чи на весілля — значить, натуральний мейк-ап (або його відсутність), зручні штани та взуття на плоскому ходу. Головне, щоб було зручно. Спочатку мені це здавалося антижіночним, але пізніше я виявила категорію німкень, які довели – навіть у такому вбранні можна виглядати привабливо. Штани можуть бути зручними, але елегантними, а роль червоної помади зіграють цікаві сережки та браслет. І здорове доглянуте волосся — це взагалі, на мою думку, чи не найжіночніший елемент образу. 5. Не лізти в чуже особисте життя. Навіть коли я про це прошу. Сиджу навпроти з келихом рислінгу і призовно вимовляю: “І що мені робити тепер?”. А вона відповідає: «Мила, а чого б ти сама хотіла? Те й роби». Я якось неоднозначно киваю. — «Добре, але чому він/вона так вчинила/вчинив?». Німка дивиться на мене і спокійно відповідає: «Я не знаю, чому. Може, тобі запитати в нього/неї? До речі, ти вже ходила на новий фільм із Джорджем Клуні?». Чи варто говорити, що за майже три роки життя в Німеччині я жодного разу не почула на свою адресу питання від жінки «Чому ти незаміжня /ще не народила /де твій бойфренд?». Навіть скільки мені років вони запитують дуже рідко та дуже обережно. Ну, не люблять вони говорити про чуже особисте життя. Хіба тільки з дуже близькою людиною. З одного боку в цьому бачиться відсутність душевності, проте з часом я зрозуміла, що це все-таки правильніший підхід. Розповісти про свої внутрішні тривоги досить мамі (сестрі, найкращій подрузі), а обговорювати своє чи чуже особисте життя з іншими людьми — абсолютно марна трата часу. Особисте життя на те й особисте, що ти сама особисто повинна вирішувати для себе виходи і причини. Джерело

Не кінець життя: людина, яка не боїться завтрашнього дня

Чоловіку було 82 роки. Здавалося б, саме час сидіти на веранді своєї вілли пити к’янті і дивитися як сонце сідає в океанські хвилі. Красиво, що сказати… Тим більше, що гроші йому це дозволяли. Вони просто кричали: – Відпочинь, ти заслужив відпочинок!!! Але чоловік починав свій день з того, що сідав у машину і, заїхавши по дорозі в магазин для тварин, затарювався під зав’язку їжею для собак і кішок, їхав до притулків, які він розташував замість вілли на березі океану. Він разом з волонтерами цілий день займався тим, що знаходив і рятував викинутих нами тварин. До кінця дня він не відчував ні ніг, ні рук. Він падав і засинав ледь торкнувшись головою подушки. Ця людина не знає, що таке безсоння. Ця людина не знає, що таке неробство і нудьга. Йому немає коли замислюватися про сенс життя і чекати смерті. Він щодня сподівається на наступний день, тому що його чекають і надіються на його серце. Йому просто ніколи вмирати. Смерть стоїть осторонь і відвертається від нього, тому що їй не потрібні люди, які не бояться завтрашнього дня. А стільки людей і тварин молять її відійти в сторону, що вона не можна не поступитися. Ось вона й забула про нього, забула, бо кількість живих душ люблячих його просто неможливо порахувати. Цей чоловік молодий в свої 82 роки так само, як і тоді в свої двадцять п’ять, коли він ходив у військовій куртці, щоб зігрівати взимку цуценят і кошенят. Йому просто ніколи старіти, тому що його серце не постаріло і душа так само молода як і тоді. І навіщо йому вілла на березі океану? Адже там так самотньо і холодно осінніми вечорами. А він не один. Його багато. Його душа тепер в сотнях врятованих ним живих істот. І йому не страшно. Йому нема чого боятися. Він дивиться в завтрашній день і усміхається. Тому що завтра його знову чекає пекельна робота і багато, багато щастя. І цю людину звуть Ален Делон… Джерело

Зігмунд Фрейд: 18 підказок, як прибрати тривогу і краще зрозуміти себе

Зігмунд Фрейд обезсмертив своє ім’я, підібравши ключі до несвідомого. Він зрозумів, у чому полягає драма людської душі і що потрібне для її зцілення. Пропонуємо вам 18 підказок Фрейда, які спрямують на вірний шлях, допоможуть прибрати почуття тривоги та краще зрозуміти себе. Таємниця людської душі полягає у психічних драмах дитинства. Докопайтеся до цих драм і зцілення прийде. Єдина людина, з якою ви повинні порівнювати себе, — це ви в минулому. І єдина людина, краща за яку ви маєте бути — це ви зараз. Ти не перестаєш шукати сили та впевненість зовні, а шукати слід у собі. Вони там завжди були. Безперечно, проблема тривоги є основною точкою багатьох найважливіших питань; вирішення загадки тривоги проллє потік світла протягом усього психічного життя людини. Невроз – це нездатність переносити невизначеність. У любовних відносинах не можна щадити одне одного, оскільки це може призвести лише відчуження. Якщо є труднощі, їх треба долати. На жаль, пригнічені емоції не вмирають. Їх змусили замовкнути. І вони зсередини продовжують впливати на людину. Нічого не буває випадкового, все має першопричину. У певному сенсі те, що ми називаємо щастям, трапляється в результаті (переважно непередбачуваного) задоволення тривалий час стримуваних потреб. Людина, яка була безперечним улюбленцем своєї матері, через все своє життя проносить почуття переможця та впевненості в успіху, які нерідко призводять до дійсного успіху. Сновидіння ніколи не займається дрібницями; ми не допускаємо, щоб незначне турбувало нас уві сні. Зовні безневинні сновидіння виявляються нешкідливими, якщо зайнятися їх тлумаченням; якщо можна так висловитися, вони завжди мають «камінь за пазухою». Депресія – це заморожений страх. Долі, яка може дарувати заміну втраченої можливості задоволення, лікування дається простіше, ніж лікарю. Яким сміливим і самовпевненим стає той, хто знаходить переконаність, що його люблять. Люди вважають дійсність незадовільною і тому живуть у світі фантазій, уявляючи собі виконання своїх бажань. Сильна особистість втілює ці бажання в реальність. Слабка так і живе в цьому своєму світі та її фантазії втілюються у симптоми різних хвороб. Бути абсолютно чесним із самим собою – гарна вправа. До зайнятої людини рідко ходять у гості нероби — до киплячого горщика мухи не летять. Тільки втілення у життя мрії дитинства може принести щастя. Джерело

Що буде, якщо думати про себе погано?

Що буде, якщо думати про себе погано?Це вирішив перевірити брат Дарвіна, психолог Френсіс Гальтон. Протягом кількох днів він вставав перед дзеркалом і голосно говорив: “Я найогидніша людина у всій Англії!”, – і ще додавав багато неприємних слів про себе. Дуже переконливо це говорив, постарався повірити у сказане і нарешті настав час вийти на вулицю. На вулиці перехожі дивилися на сера Гальтона з огидою. Він не подобався людям! Гальтон вирішив, що ось так його самонавіювання спотворило картину світу. Йому почало здаватися, що всі його ненавидять. Тільки він вирішив піти додому, щоб записати цінне спостереження, як його штовхнув перехожий. Навмисне. А вуличний злодій витягнув з кишені гаманець. Гальтон погнався за злодієм, але тут його штовхнув кінь. Тоді коней було багато на вулицях Лондона. Гальтон почав вставати, потираючи забиті місця. А люди оточили його і почали жаліти коня. І сварити Гальтона за те, що він злякав бідну тварину. І взагалі, мало йому дісталося, треба було сильніше штовхнути! Гальтон, кульгаючи, дістався додому і зрозумів важливу річ – наша думка про себе передається іншим людям. Вони чудово відчувають, хто ми і що ми про себе думаємо. Якщо ми поганої думки про себе, нас штовхатимуть і лаятимуть; і люди, і коні. А злодії намагатимуться заволодіти нашим гаманцем. Занижена самооцінка та самозвинувачення – причина багатьох невдач. Позиція жертви, поганий настрій привертають до нас агресорів та злодіїв. І добрим людям ми теж не подобаємось; ми ж самі назвали себе «огидними» чи «невдахами». Треба бути вищої думки про себе, коли виходиш із дому. І підбадьорити себе добрими словами, випрямити спину та піти ходою переможця.Це добрий спосіб психологічного захисту. © Ганна Кір’янова

Правда про те, як чоловіки вибирають собі дружину

Причина, по якій чоловіки вибирають собі дружину, знаходиться поза спальнею… Запитаєш, так як же змусити його одружитися з тобою? Все просто. Ми одружуємося на тих жінках, які роблять нас кращими. Це починається тоді, коли ми помічаємо, що наша машина стала чистішою, що в будинку стало прибрано. А потім все переходить на більш глибокий рівень: нас охоплює дуже гідне почуття і ми хочемо піклуватися про свою жінку. Ми хочемо знати, де вона, чи не поламалася у неї машина, чи не закінчилися вдома її улюблені цукерки. Стають важливими дрібниці, про які ми навіть ніколи не думали. Ми переживаємо, як вона себе почуває, а не тільки як виглядає. Як жінка, ти можеш думати: «Звучить круто. Але як домогтися цього?» Але правда в тому, що ти нічого не можеш зробити, щоб це відбулося. Але ти можеш дозволити цьому статися. Це енергетика. Перша і найважливіша заповідь полягає в тому, що чоловік любить жінку, яка любить його, але не більше, ніж вона любить себе. Дехто називає це впевненістю, але це набагато глибше. Впевненість – це що ти можеш зробити, а любов до себе – це ким ти є. Друга заповідь, яка заснована на першій – це дозволити любові трапитися. Ти повинна відчувати себе гідною, щоб тебе любили не за те, що ти робиш, а за те, яка ти є. Дозволити любити – значить, коли чоловік намагається тобі допомогти, проявляючи тим самим свою турботу, приймай це. Чоловік одружується на жінці, якщо впевнений, що вона зробить його життя кращим. Джерело

Є така притча: Ніколи не говори, що ти погано живеш. Бог почує твої слова і скаже:

Є така притча: Ніколи не говори, що ти погано живеш. Бог почує твої слова і скаже: “Ти не знаєш, що таке погане життя. І дасть тобі долю, в десять разів гіршу”. Що б не трапилося – говори: “Добре живу”. Тоді Бог скаже: Ти не знаєш, що таке хороше життя і дасть тобі долю в десятки разів кращу. Це дуже мудра притча, в ній відображені вищі закони всесвіту. Якщо любов до Бога є для людини вищим щастям, то ніщо не може заступити їй єднання з Творцем. Ця людина постійно буде отримувати від Нього енергію любові, щастя та благополуччя. Тому: щоб не сталося – У ВАС ВСЕ ДОБРЕ! Автор невідомий

Історія дружини Діккенса, яка, грюкнувши дверима, назавжди пішла з дому, залишивши 10 дітей

Діккенс критикував свою дружину — вона надто повна. Тому що їсть багато жирної їжі і все на дивані лежить. Вона дурна і нема про що з нею розмовляти. Дітям мало уваги приділяє. І з психікою у неї негаразд; напади ревнощів та сльози на рівному місці. І великий, мій улюблений письменник написав публічний лист про свою дружину з критикою. І читачі співчували генію. А я весь день думаю: не дивно, що розтовстіла, якщо за 12 років народила 10 дітей. Трьох поховала. Звісно, будеш після такого лежати на дивані без сил! І важко десятьом дітям, чоловікові, родичам і гостям приділити багато уваги… І здаєшся дурною та незграбною, хоча ось в Америку на страшному пароплаві вона з чоловіком плавала; і дітей хоробро народжувала. А з психікою — і ми б заплакали, якби помилково додому доставили браслет, який чоловік купив для юної актриси… У цій актрисі й була вся справа — дружина постаріла і розпливлася. А дівчині було 18 років. От і все. Не в дружині була справа. Остогидла вона, а розлучення не віталося. І Діккенс наказав закласти цеглою прохід на свою половину спальні — трішки демонстративно, м’яко кажучи. І ця товста, дурна і ненормальна дружина встала, наділа капелюшок і назавжди поїхала з дому. Щоб не принижуватися. Не слухати критику і не читати її в журналах. І дітей їй не віддали. Так вона і прожила решту життя одна. І коли письменник помер, тільки й попросила — опублікуйте листи, які мені Чарльз писав у юності. Будь ласка! Нехай усі знають, що він любив мене; а я була стрункою, веселою, дотепною… Але навіть цього не зробили. І критика це коли нас не люблять, ось що я думаю. І хочуть позбутися. Але не зізнаються у цьому навіть собі. І краще надіти капелюшок і піти — як зробила ця смілива та шляхетна жінка… © Ганна Кір’янова

“Бог у багажнику” – історія з життя, яка змусить задуматися кожну людину

Декілька років тому ховали 4-х молодих людей. Про цю трагедію писали всі газети… Був недільний день, о 10 годині ранку, в одній сім’ї батько каже: «Синку, пішли до церкви», а син відповідає: «Батьку перестань, набрид уже тими розмовами про свого Бога». Він вийшов на вулицю, де його чекав друг. Сів за кермо. Підійшов батько і сказав: «Синку, почекай хвилинку, я хочу помолитися, щоб Бог був разом з вами». На задньому сидінні машини цього хлопця сиділи дві дівчини по 17 років. Тут син батькові каже: «Ти ж бачиш, батьку, у нас всі місця в машині зайняті, для твого Бога місце тільки в багажнику». Вся ця компанія весело засміялася, і вони рвонули на озеро. Я – колишній слідчий, але такої аварії ще не зустрічав. Можу тільки сказати одне – над Богом сміятися не можна. І ось вони несуться. Раптом на найближчому перехресті перпендикулярно їде величезна вантажівка, якій зелене світло світлофора. Молодь хотіла проскочити на червоне… Коли в них врізалася вантажівка, багажник, в який вони «посадили» Бога, обрізало немов автогеном, і він відлетів убік без єдиної подряпини, а всі, хто був у машині, на смерть… Ховали в закритих трунах. Ось так і в нашому житті – Бога садимо в багажник, а самі летимо кудись за чимось. Богу місце не в багажнику, а в наших серцях. Людино, якщо ти прочитала це, будь ласка, пошир дану інформацію.Без Бога – ні до порога! о. Василь Дида Джерело

Діти повинні бути впевнені, що завжди поруч буде той, хто обійме їх з любов’ю…

Не так давно, мені довелося бути в гостях у однієї сім’ї, де не було мами … Молодша дівчинка хворіла на ангіну. Вона лежала, скрутившись калачиком на дивані, з високою температурою, і плакала. Її тато, схвильований і розгублений, сказав, що вона не спала всю ніч, він дав їй купу ліків, а тепер він не знає, що взагалі з нею робити. – Чому ти не спиш і плачеш ?, – запитала я її, погладивши по розпатланому волоссю, вже вологому від поту, тому що температура, нарешті, почала знижуватися. – Розумієш, Наташа …. Я дуже хочу до кого-небудь притулитися. Міцно міцно! Мені здається, що я тоді засну. Яке ємне визначення для шестирічної дитини! Я примостилася поруч з цим малятком, міцно її обняла і боялася поворухнутися, забувши про напругу в своїх ногах, звисаючих з маленького дитячого диванчика. Дівчинка моментально заснула … Спочатку вона схлипувала уві сні, а потім тихенько сопіла. А через годину малятко вже не було гарячим і навіть посміхалося уві сні. Англійська, німецька, французька, спортивні секції, танцювальні гуртки, репетитор з математики, іграшки, книжки, гаджети, поїздки на море, знову англійська, а може краще … додатково польська? Дітям потрібно точно знати, що завжди є до кого притулитися, уткнутися, пригорнутися ….. І обов’язково – «міцно-міцно». Діти повинні бути впевнені, що завжди поруч буде той, хто обійме їх з любов’ю … І тоді день захисту дітей перетвориться в день любові до дітей. Своїм або чужим. Без різниці….. © Наташа Яремчук

Запам’ятайте ці магічні дієслова. Саме на них тримається світ:

Приймати. У кожного із нас є речі чи люди, які постійно дратують. Постарайтеся прийняти їх повністю і не намагайтеся їх змінити. Тоді ваші страждання залишаться в минулому. Давати. Менше просити, а більше віддавати людям. Це може бути турбота, допомога, знання і увага, добрі слова. І не розраховуйте на винагороду за це. Дякувати. Долі і Небесам, людям, які поруч з вами. І ви одразу відчуєте ефект вдячності на собі. Позбавлятися. Від образ і злості, від звинувачень та іншого негативу в ваших думках. Вони можуть бути причиною страждань і неприємностей. Пробачати. Пробачте всім, навіть найжахливіше. І біль стане справою минулого. Радіти. Посміхайтеся оточуючим завжди, незалежно від того, скільки вам років. Робіть все з посмішкою і під музику. Джерело

Чому небезпечно перебувати поруч з неприємною людиною?

“Від людини агресивної або отруйної треба йти. Немає іншого способу відчути себе краще. І марні поради «мирно співіснувати», «ігнорувати», «не звертати уваги». Наша підсвідомість безпомилково розпізнає загрозу і подає безперервний сигнал тривоги. Вона, так би мовити, думає, що ми глухі дурники і не чуємо сигнал, ось і не йдемо від небезпечної людини. Значить, треба сигналити голосніше! Сильніше! І в кров викидається все більше небезпечних «гормонів стресу». Виникає параліч симпатичної нервової системи, як це називав антрополог Стівенсон. Зрештою справа може скінчитися погано. Як в знаменитому експерименті, коли овечку і вовка прив’язували поруч, але на безпечній відстані один від одного. Зрештою бідна овечка вмирала від розриву серця, хоча вовк не заподіював їй шкоди. Просто дивився, спостерігав … Так і людина влаштована. Якщо вона постійно змушена перебувати в суспільстві того, кого підсвідомість розпізнає як небезпечний об’єкт, виникає спочатку погане самопочуття, а потім – захворювання. Навіть якщо неприємна, «небезпечна» людина просто перебуває поруч і дивиться. Сидить в кабінеті поруч, їде в одному купе, приходить в гості на правах родича … Така вже у організму «хімія», нічого не поробиш. А мотузка, яка нас тримає, це родинні зв’язки, наприклад. Виховання, ввічливість, інтелігентність, інші страхи; як це я попрошу начальника пересадити мене в інший кабінет? Або сам пересяду на інше місце? Хіба не запрошу злу двоюрідну тітку на іменини? Але сигнал тривоги буде все голосніший і голосніший. І треба згадати, що ми – не овечки. І не прив’язані в буквальному сенсі слова. Єдиний спосіб – це відійти на дистанцію. Іншого способу немає”. © Ганна Кір’янова