Думайте про дітей тільки хороше. Завжди! Щоб не трапилося!

– Думай про Сина тільки хороше. Завжди! Щоб не трапилося, розумієш?! – кожен день говорить коханий. Він – Мій Наставник. …Ми сидимо за столом в кухні. Я з радістю приготувала своїм хлопчикам смачний обід і сервірую стіл. Саша попросився на п’ять хвилин до дідуся, обіцяв, що до початку нашого обіду встигне повернутися. Стіл був майже готовий до початку спільної трапези. Я продовжувала метушитися, то ставлячи на стіл тарілки, то поправляючи серветки і розкладаючи прилади, як раптом побачила у вікно, що Саша повертається з іншого боку будинку. Не з тієї, де живе дідусь. А ще… Ще він щось ховає за спиною. – Дімо, Саша щось собі купив і ховає. Напевно, “Фанту”. Знає ж скільки в ній цукру і все одно, – я надулася і демонстративно сіла на стілець, схрестивши руки, згадавши недавній інцидент з цим напоєм. – Думай про сина тільки хороше. Завжди! Щоб не трапилося, розумієш?! – чоловік пильно подивився мені в очі. – Так… добре… я розумію…, – не можу чинити опір стійкості слів чоловіка. Він переконливий. Його сила відчувається на відстані… Я закрила очі і, не дивлячись на сильний внутрішній опір гнівом, просто вимовила “Люблю тебе, синочок! Благословляю!”. Дзвінок домофону був очікуваним. Я вирішила відкрити двері сама і подумки пообіцяла собі не сварита Сашу за його небезпечну для здоров’я покупку. Повернула ключ двічі і… побачила осяяне усмішкою обличчя Сашки. – Мамо! Це тобі! Саша простягнув мені букет з п’яти білих, як перший сніг, троянд.Тремтіння по шкірі… Почуття провини за те, що думала про сина погано… Господи! Він просто пішов за квітами мамі… – Рідненький! Рідний! Дякую тобі! – я міцно притулилася до Сашки і поцілувала його м’яку щічку. Сльоза зрадницьки скотилася на плече сина і він ніжно витер рукою моє обличчя… – Вирішив купити сам, – на вухо прошепотів чоловік, – на свої заощаджені, розумієш… – Я розумію… І я щаслива. Думайте про дітей тільки хороше. Завжди! Щоб не трапилося! Наталія Ковальова

Що робити, щоб вашу доброту цінували, а не витирали ноги: три єврейські цитати

Використовуйте доброту з розумом. Це ваша сила, а не слабкість. Доброту розуміє і людина і тварина: навіть стара собака розуміє і пам’ятає доброту, але не кожна людина вміє її цінувати. Стара притча про дощ і старого Фредо чудово описує ставлення до доброти тих, хто її не цінує: „Старий Фредо вирощував пшеницю в полі і щоразу, коли починався дощ, він був вдячний за те, що йому не треба тягати воду з річки, на конях. Але чим частіше йшов дощ, тим звичайніше Фредо його сприймав. Якось розпочався сезон посухи — дощі перестали йти і Фредо почав сердитися: „Ну і де ж ти, коли ти так потрібен?“. Замість того, щоб як раніше, ходити до найближчої річки і тягати воду на конях, Фредо почав чекати допомоги з неба і злитися на природу — його врожай засох, бо він став сприймати доброту природи як належне і вимагати її. Перше правило для добрих людей, які не хочуть, щоб їхню доброту сприймали як належне та вимагали її, звучить так: використовуйте її з розумом. Доброта – це сила. Не варто розпорошувати цінний дар доброти ліворуч і праворуч, навіть якщо у вас є сили, інакше завтра від вас захочуть більшого і всяка добра справа сприйматиметься як само собою зрозуміле, але як тільки ви перестанете поводитися як добряк, на вас образяться або чого гірше – почнуть злитися. Доброта як сіль: варто трохи переборщити і все піде нанівець. Будьте ласкаві рівно настільки, щоб до вашої доброти не могли звикнути, не видавайте її за розкладом. У непоправного добряка та егоїста один результат — потрібна золота середина Люди люблять крайнощі, від чого стикаються з проблемами. Чому? Тому що знайти благодатну середину складно, але це головне завдання життя. Якби наша планета була трохи далі від сонця, людського життя на землі не було б. Ми знайшли унікальну середину серед усіх планет Сонячної системи. Складність у цьому, що правильне рішення завжди лежить між двома крайнощами — посередині. Егоїсти вважають, що лише їхнє життя має значення, а все довкола — лише ресурс для досягнення цілей. Поруч із ними немає близьких людей, вони страждають від самотності. Добряки навпаки вважають, що найголовніше — бути добрим до всіх, навіть якщо вам бажають протилежного. Поруч із ними навпаки багато людей, але всі вони витягують життєву енергію та використовують доброту людини. У старій притчі добряк і егоїст зустрічаються після смерті і запитують у Бога: «Чому ж ми, добряк і егоїст, прийшли до одного й того ж — розчарування та втоми від життя?», а Бог відповідає: «Бо добряк мав стати трохи егоїстом , а егоїст добряком – таким чином кожен із вас прийшов би до золотої середини“. У кожному добряку має бути вміння захищати особисті межі та інтереси. Про свої бажання треба заявляти, інакше все життя доведеться виконувати чужі. Кожна людина, яка навчилася доброті, повинна зрозуміти і егоїзм. Кожен егоїст має зрозуміти силу доброти. Добряк, який пізнав мудрість розумного егоїзму, нарешті зрозуміє, що розумний егоїзм — це також доброта. Доброта до себе. Не варто плутати доброту з жалістю та наївністю Жалість, простодушність і наївність не мають нічого спільного з чеснотою. Щоб об вашу доброту не витирали ноги, ви завжди повинні розуміти, що робите. Чи можна вважати доброчесністю подачку бідняку, який може працювати, але просить милостиню? Хіба потурання слабкостям людини, навіть якщо вона виглядає жалісно — це чеснота?  Бідняку, який має всі можливості працювати, потрібна не копійка – вона лише розкладає його, в ній немає чесноти. Так само простодушність не є добротою, а лише добровільним обманом: якщо голодний відмовляється від вудки, але просить рибу, запитайте себе: „Чи це не потурання слабкостям?“. Вудка для голодного – доброта, риба – потурання. Потураючи чужим слабкостям, уявляючи це як доброту, об неї неодмінно витруть ноги. Якщо ви допомагаєте людині стати слабшою в її слабкості, простягаєте п’яниці пиво – це не доброта. Якщо ваша „доброта“ не допомагає людині стати сильнішою, у вас вчепляться і будуть використовувати: слабка людина не зможе відплатити добром на добро, вона лише забирає. Лише той, для кого ваша доброта – шлях до сили, зможе відплатити добром за добро. Відрізняти доброту від жалю, наївності та простодушності — важливе вміння людини, яка вважає доброту такою самою соціальною цінністю, як золото. Найбільше добро — це не ділитися своїми багатствами, з тими, що страждають, а допомогти знайти їм власні.

Ось як варто поводитися з людьми, які вас не люблять

Є одне єврейське прислів’я, в якому одразу дві поради: «Туди, де вас люблять – ходіть нечасто. Туди, де вас ненавидять, ніколи». 1. Якщо вас десь не люблять і ненавидять, то навіщо себе мучити Потрібна дистанція. Потрібен неконтакт із цими людьми. Вони не повинні мати інформацію про вас. Не має бути важелів впливу на вас. Чим ви далі — тим менше шансів вам нашкодити. Це можуть бути явні вороги, можуть бути приховані вороги. Але в будь-якому разі який сенс щось доводити цим людям, який сенс їм догоджати. Бережіть себе, бережіть свій час для цінних та значущих людей. 2. Тих, хто вас любить, не варто перегодовувати своєю присутністю Не варто душити своїм коханням. Не варто намагатись бути з людиною в режимі 24/7. Саме при такому розкладі навіть найдорожча і найулюбленіша людина може набриднути. А всі її переваги просто знеціняться. Ніхто не говорить про те, що потрібно вмикати ігнор, пропадати. У нас тут із вами не інструкція для аб’юзера. Головна думка в тому, щоб знати міру. Так уже влаштована людина — поблизу погляд її швидко замилюється. Давати від себе відпочити. Собі давати час на своє життя, на розвиток. 3. Не витрачати енергію на всіх підряд і розумно розпоряджатися своїми головними ресурсами – часом та енергією На тих, хто вас не любить, ненавидить взагалі не виділяти цей ресурс. На тих, хто любий і дорогий, хто відповідає взаємністю, кому ви потрібні, енергію варто витрачати щедро. Але, знову ж таки, не на знос. Залишати щось собі. Віра Бокарєва Джерело

Чим більше намагаєшся, тим менше життя обдаровує щастям? — цитата індійського мудреця

У житті дуже багато нелогічного та незрозумілого. Наприклад, феномен: “Не роби добра, не отримаєш зла”, “Чим більше робиш, тим менше цінують”. Збагнути ці істини можна лише з віком, набравшись досвіду. Є люди, яким щастить, їм у руки все пливе саме: щастя, кохання, гроші, добробут. Їм не потрібно вивертатися навкруги, щоб заробити на хліб насущний, не треба думати про те, де їм жити. А є їхні повні протилежності: люди, які намагаються щосили, а доля, ніби глузуючи з їхніх зусиль, постійно боляче клацає по носі. Моя знайома постійний відвідувач кабінету репродуктолога. Вона хоче народити дитину, але нічого не виходить. А її подружки-сусідки легко вагітніють. І ходять перед її носом із візками. Чим вона гірша? Пара 10 років жила на орендованій квартирі, накопичували гроші на своє житло. Коли вони зважилися на покупку без іпотеки, ціни на нерухомість відразу злетіли вдвічі. Їм довелося позичати у банку. У чому вони завинили? Адже не ледарі, працювали за трьох, втомлювалися… Чому чим більше старається дружина для свого чоловіка, тим вища ймовірність, що він, втомившись від тотального обожнювання, від неї піде? Чому діти тікають від матерів, які намагаються, вкладають у них усю свою душу? Спрацьовує закон підлості — те, що тобі потрібне, ніколи не буде твоїм. Коли ж гостра потреба зникає, то вчорашня мрія маячить перед носом. Все збувається, варто лише розхотіти. Це схоже на якийсь незвіданий закон життя: що більше ти докладаєш зусиль і намагаєшся, то далі ти від своєї мети. Виходить, усе, що потрібно, — це відсторонитися, абстрагуватися, довіритися долі? Є люди, які твердять, що сценарій нашого життя давно написаний. І можна себе особливо не турбувати. Якщо нам судилося бути багатими, то не обов’язково через виснажливу працю. Можливо, ви відкопаєте скарб на задньому дворі свого будинку. Або знайдете на антресолях валізу з доларами. Якщо вам судилося одружитися з прекрасною людиною, не потрібно «підганяти» події та зависати на сайті знайомств, потрібно просто дочекатися, коли ця доленосна зустріч відбудеться. Як на мене, ця позиція лінивих, пасивних людей, що пливуть за течією. У щоденному подоланні власних лінощів, у спробах знайти свою другу половинку, попутно розібравшись у питанні — а що ж я з себе уявляю? — Немає нічого поганого. Навпаки, один суцільний розвиток особистості. Якщо лягти на березі і лежати, то річкою рано чи пізно пропливуть тіла ворогів, але разом з ними — і всі радощі життя. Ось що говорив Далай-лама XIV: “Пам’ятайте, що не завжди те, що ви хочете, вам дійсно потрібно”. Якщо людина концентрується на своїй меті так, що нічого не помічає довкола, то жодні зусилля не допоможуть їй жити щасливо. Навіщо розбивати лоба об зачинені двері, якщо поруч безліч інших? Нам багато хорошого розповідають про старанність і завзятість, але не забуватимемо про далекоглядність і покірність своїй долі. Якщо нічого яскравого та незвичайного не відбувається в наших сірих буднях, можливо, саме в цей момент доля береже нас? Є таке прислів’я: те, що тобі призначено, не візьме ніхто інший. Індійська мудрість Мені подобаються слова індійського гуру Нісаргадатти Махараджі про те, чому людина потрапляє в полон власних планів та намірів: Не метушись, всьому свій час… Зрозумівши, що ви не можете впливати на результати, не зважайте на свої страхи. Нехай вони приходять та йдуть. Не підживлюйте їх інтересом та увагою. Насправді речі робляться з вами, а не вами.

Яких людей слід остерігатися завжди: потужна цитата Конфуція

Люди навколо нас можуть бути різні, з різними намірами та цілями. Просто руйнівно, якщо людина довірятиме всім підряд, якщо сама для себе виправдовуватиме негідну поведінку інших людей. Знову ж таки, неможливо взагалі всіх цуратися і всіх у всьому підозрювати. Так можна позбавити себе щастя близькості, обміну, підтримки, теплоти. Ось гарна підказка від великого Конфуція: «Відвідувати і слухати злих людей – це вже початок злої справи». Що означає «злі люди», як собі це розуміти? Адже почуття агресії так чи інакше відчувають усі у своєму житті, оскільки бувають різні приводи та ситуації. Мова не про тих, хто колись злився, а про тих, хто злий за своєю суттю. 1. Злі люди часто жорстокі та черстві Жорстокі стосовно близьких і малознайомих. Жорстокі стосовно людей, тварин, рослин. Черстві, байдужі, їх мало що чіпає, мало хвилює. Нерідко цим навіть пишаються. 2. Злі люди застосовують насильство на адресу інших Фізичне чи психологічне насильство. Тобто це справжні аб’юзери. Вони вважають, що так можна поводитися, що саме їм так можна. 3. Злі люди практично завжди і в усьому бачать погане Просто на душі у них темно, самі вони наповнені цим.  4. Злі люди всіх ненавидять Істинно злу людину нерідко можна розпізнати саме з того, що вона погано про всіх говорить. 5. Злі люди багато пліткують Роблять це від заздрості, від того, що не в змозі терпіти чуже щастя. Ще роблять це тому, що їх самих їхня токсичність просто переповнює. 6. Злі люди часто засуджують інших Замість того, щоб зосередитись на змінах себе, вони бачать погане в інших.  7. Злі люди люблять перебувати там, де негатив і де іншим погано Люблять скандали, люблять споглядати чуже горе. Самі нерідко є провокаторами різноманітних сварок та конфліктів. Це їхнє рідне середовище. Тому важливо, як мінімум, усвідомити для себе прості правила: Джерело

Як ми оточуємо себе невдячними друзями та родичами: стародавня арабська притча

Я знаю одну жінку. Ми з нею часто перетиналися на дитячому майданчику. Вона гуляла з онуком, а я із сином. Говорили про життя, і спочатку мене дивувало все почуте. Наприклад, те, як у їх сім’ї ставляться до старших родичів. Нагадувало секту: на чолі клану — ідол, якому всі в рот заглядають і чекають, яке рішення він ухвалить. А як же самостійність? А як же незалежність? Найдивовижніше — ніхто не вважає себе жертвою тиранії, просто є певний устрій та ієрархія: хтось править, а хтось підкоряється. Влада — це відповідальність насамперед, а не диктат. Діти виростуть і теж правитимуть, але у своїх сім’ях. Після цих розмов йшла додому і зустрічала Раїсу Іванівну з третього поверху. Вона несла величезні пакети з магазину: родина велика, треба годувати всіх. Але ніхто з рідні не прагнув їй допомогти, полегшити цю ношу. Усі мали свої справи. У цей момент мені здавалося, що Раїсі Іванівні не завадило б трохи побути ідолом сім’ї. Не для того, щоб покликати до порядку, а щоб на своєму прикладі навчити синів пошани, співчуття, допомоги близькому. Я пропонувала жінці свою допомогу і чула: “Я сильна, я зможу”, – гордо заявляла вона. “Це ще чого б! Моя мама на спині холодильник на п’ятий поверх могла підняти». Але хіба в цьому сила жінки? Хіба вона не повинна використовувати ресурс свого племені? Чому вона навчить своє потомство цим прикладом? Отож люди, самі того не знаючи, перетворюють своїх близьких на нахлібників? Розкажу вам давню арабську притчу: Старий Абдулла багато років жив у пустелі під палючим сонцем. З дитинства він мріяв про те, як ритиме величезну яму, і, зрештою, подарує своїм синам, братам, племінникам справжнє озеро. Турботи та проблеми долали його, але одного разу Абдулла вирішив: найкращий день, щоб почати рити озеро — настав. Він рив ретельно цілих дев’ять років, але всі спроби побачити воду були марними. Люди навіть сміялися з його безглуздої завзятості. На десятий рік пісок почав мокнути, на дні почала пробиватися волога. І Абдулла ще з більшими зусиллями почав копати. Коли всі його зусилля перетворилися на прекрасне озеро, рідні тріумфували і говорили, що Абдулла недарма провів ці десять років у праведних працях. На що старий, який не звик до захоплення, похвал і уваги, скромно відповів: “Я тут ні до чого. Це Бог вирішив подарувати нам це озеро. Не таке воно й прекрасне. І не така вже в ньому вода чиста…” Люди, які спочатку поставилися до озера в пустелі, як до дива, повірили в його слова. Вони перестали насолоджуватися кришталево чистою водою для пиття і влаштували в озері брудну купальню: мили ноги, прали ганчір’я. Старий ночами лив гіркі сльози, але що він міг змінити? Люди поставилися до результату його праці саме так, як він їм наказав… Мораль цієї притчі така: «Ніколи не знецінюйте себе у стосунках, не применшуйте своїх заслуг, не намагайтеся робити все для та заради інших, адже насправді ніхто цього не оцінить». Джерело

Не дозволяйте передсвятковій метушні затьмарити справжній сенс та причину Різдва!

Якщо я прикрашаю свій дім ялинками, гірляндами й лампочками, але не розумію сенсу Різдва, то я не більше, ніж декоратор. Якщо я працюю з ранку до вечора на кухні, готуючи кілограми тортів, тістечок і особливих страв, запрошую гостей за ідеально накритий стіл, але при цьому в моєму серці немає радості від народження Ісуса, то я не більше, ніж кухар. Якщо я працюю в благодійних організаціях, співаю пісні в будинках престарілих та всі свої заощадження віддаю на благочинність, але при цьому не маю любові до своєї сім’ї, то все це безглуздо. Якщо я прикрашаю ялинку блискучими ангелятами й зірочками, беру участь у багатьох святах і співаю в хорі, але не прийняв у своє серце Ісуса, тоді я не зрозумів, у чому головний сенс Різдва. Любов до Бога зупиняє роботу на кухні для того, щоб обійняти дитину. Любов дружелюбна, незважаючи на стрес і брак часу. Любов не заздрить красивому будинку інших і кольору підібраних серветок. Любов не кричить на дітей за те, що вони «бігають під ногами». Навпаки, вона вдячна, що вони є, і що вони можуть бігати біля нас. Любов віддає не тільки тим, які можуть дати натомість. Навпаки, з величезною радістю вона обдаровує саме тих, які у відповідь нічогоподарувати не можуть. Любов усе терпить, все покриває, всього сподівається, все переносить. Любов ніколи не перестає. Подарунки забудуться й затруться, торти будуть з’їдені, різдвяні ялинки – викинуті. Але подарунок Бога на Різдво в Ісусі Христі залишиться назавжди! Не забуваймо суті й причини різдвяних свят! Автор невідомий

Притча про різницю між звичайними людьми та тими, хто нами керує

Якось прийшов квітникар до перукаря постригтися. Коли настала черга платити, перукар сказав: «Я не можу взяти гроші, цього тижня я стрижу на громадських засадах». Квітникар подякував йому і пішов. Наступного ранку, коли перукар прийшов відкрити свій заклад, перед дверима він знайшов лист подяки і одинадцять троянд. Потім прийшов постригтися пекар, але коли він хотів заплатити, перукар сказав: “Я не можу взяти гроші, цього тижня я стрижу на громадських засадах”. Пекар задоволений пішов. Наступного ранку перукар знайшов біля дверей лист подяки і одинадцять тістечок. Прийшов стригтися сенатор і коли зібрався платити, перукар знову сказав: «Я не можу взяти гроші. Цього тижня я стрижу на громадських засадах». Сенатор зрадів і пішов. Наступного дня, коли перукар прийшов на роботу, біля дверей стояло одинадцять сенаторів, десять депутатів, п’ятнадцять радників, мер та кілька міністрів, дружина мера та шестеро його дітей – все на безкоштовну стрижку. У цьому полягає різниця між звичайними людьми і членами групи «чесних» людей, які нами управляють… Джерело

Іде Святий Миколай! Легенда та вірші про Святого Миколая

Легенда про Святого Миколая Нічого не бракувало малому Миколі – ні одежі, ні смачної їжі. Та він був сирота, мама померла рано, за нею тато. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Він часто виходив на вулицю погратися з дітьми. Це були діти небагатих батьків. Жили вони в глиняних хатках, спати вкладалися без вечері. Миколай їх жалів, але не знав, як їм допомогти. Був у Миколи старий вчитель. Одного разу вони читали святе Письмо: «Коли ти робиш добро, то нехай твоє правиця не знає, що робить лівиця…”– Як це розуміти? – спитав учителя замислений Микола. – Коли робиш добро, то не треба про це говорити, голосно розповідати іншому. Краще не хвалитися своїми добрими вчинками. Стояла глибока осінь. Микола знав, що багато діток в його околиці живуть бідно, у голоді і холоді. От родина старого Олександра. Мати хвора, у Петруся немає взуття, а мала Софійка вранці збирала на дорозі ломаччя, щоб було чим затопити в печі. Ввечері Микола тихо, щоб слуги не бачили, підкрався до комори. Набрав у торбину борошна, налив пляшечку олії, набрав повні кишені яблук. У своїй скрині відшукав пару нових шкарпеток та нові постільці. Коли всі в домі спали, Микола тихесенько, як мишка, вислизнув з ліжка. Пробрався до порога Олександрової хати, поклав там торбинку та й побіг назад. Вранці старий Олександр не міг натішитися щедрими подарунками. Але хто це міг зробити і кому дякувати? З того часу Микола часто робив такі дарунки бідним сусідам. Люди молили Бога за невідомого, який допомагає їм. Та ніхто не здогадувався, що то був Микола. Миколині слуги стали помічати, що зникають харчі, одяг, паливо з комор. Стали пильнувати. Одного разу, коли Микола тільки но склав торбинку та вийшов зі свого подвір’я, його наздогнав старий слуга. Думав, що то злодій. Тоді й стало відомо, хто піклується про бідних. Минули роки. Микола, вивчився , став священником. Усе своє майно роздав бідним людям і служив їм, як тільки міг. За це Господь дав йому сили творити ще більше і більше добра. Він лікував хворих, допомагав в’язням. А коли він помер і постав перед Богом, Бог промовив до нього: «Багато, Миколо, ти зробив добра за своє життя. За це я виконаю будь яке твоє бажання. Чого ти хочеш»Миколай не довго думав і відповів: «Дай мені, Боже, бодай один раз на рік сходити на землю та обдаровувати діточок» Відтоді кожного року у ніч з 5 на 6 грудня Святий Миколай сходить з небес на землю і робить кожному з нас такі несподівані але приємні подарунки. Вірші про Святого Миколая Святий Миколаю,Тебе я чекаю,У нічку святковуЗ’явись мені зновуЗ небесної казки.Для Божої ласкиЯ рученьки зношу:Дай долю хорошуДля мене – дитини,Й моєї родиниІ тяжіль каміннийЗніми з України.. . . . Святий Миколаю Святий Миколаю,Прийди до нас з раю,Принеси нам дариКожному до пари.Цукерки смачненькі,булочки пухкенькі,Книжечок багатоЧитати у свято.(Марійка Підгірянка) Лист до Миколая Любий Отче Миколаю,Ти усе про мене знаєш.З висоти небес спустися,Серця лагідно торкнися,Освяти його Любов’ю,Подаруй душі здоров’я.Буду чемна і слухняна,Все робитиму старанно.Хочу, Отче, як і Ти,Мир і Радість всім нести.(В. Паронова) Лист до чудотворця Святий отче, Миколай,Мою хату не минай!Подаруй мені потіхуІ торбину, повну сміху,І здоров’я для родини,Красну долю для Вкраїни.(В. Багірова) Святий Миколай Ліс. Доріжка біла в полі.При дорозі, як бабусі,Верби бідні – сонні, голі,Казку шепчуть завірюсі.Мати випрядає пряжу.На печі дід плечі гріє,Він нам казочку розкажеПро царевича і змія.За хатами, де смереки,Виє вітер срібнодзвонно,Їде, їде хтось здалекаНа санчатах пароконко.І смереки шепчуть: «Їде!»Каганець стрибнув угору.– Мамо! Тату! Діду, діду!Хтось вже стукає знадвору!І смереки за хатами,І тополі – де стодола:– Їде, їде саночкамиДо дітей Святий Микола.(А. Курдидик) Я прошу у Миколая Я ляльок багато маю,Але прошу Миколая,Щоб приніс мені новеньку,Кучеряву і гарненьку.Я хотів би дві машиниІ солодкі мандарини.Але що це? Що я бачу?Чому наш Володя плаче?– Мені сумно, як згадаюБліду дівчинку з трамваю.В неї дуже хворі ніжкиІ вона не ходить пішки.Я не хочу ні машинок,Ні солодких мандаринок.Я прошу у Миколая:Хай ту дівчинку знайдеІ на ніжки підведе.– Я також собі згадала,Як цукерки купувала…Біля нас живе бабуся,Що просити хліба мусить,Бо не може вже ходити,І ніхто у цілім світіПро старесеньку не дбаєІ нічим не помагає.Прошу я у Миколая –Хай про неї він згадає.Все, що він мені готує, –Хай бабусі подарує.– Я у Бога завжди прошуНе цукерок і не грошей,А здоров’я мамі й тату,Миру, щастя в нашу хату,Миру, щастя всій родині,Усій нашій Україні.. . . . Прохання до Миколая Миколаю святий,Миколайчику!Не для себе прошу я,для зайчика,Бо про мене дбаєродинонька,Ну а він, мабуть,сиротинонька. У садочок прибігав —хвіст куценький —Та від холоду тремтів —був босенький.Чоботята подаруйти м’якенькі,Щоб було йому у лапкитепленько.Усміхнувся Миколай,Миколайчик:— З подарунком буде хлопчикі зайчик,Та благословеннародинонька,Де зростає чуйнадитинонька.(Леся Вознюк) Джерело

7 секретів щастя від афонських ченців. Рекомендуємо прочитати кожному!

1. Віра в Бога Звичайно ж, найперший секрет щастя святогорських ченців – це віра і любов до Господа. Якщо людина зможе цього досягти у своєму житті, то ніщо не зможе її зробити нещасною. Одного разу у преподобного Порфирія Кавсокалівіта одна жінка запитала, чому він називає себе щасливим, адже його здоров’я серйозно погіршилося. На це святий відповів: «Читай Святе Письмо, ходи до церкви, май духівника, причащайся Святих Тайн, – одним словом, будь доброю християнкою. Тоді ти знайдеш ту радість, яку шукаєш. Ти бачиш, що я зараз хворий, але я щасливий. Так і ти, коли трохи наблизишся до Христа, знайдеш радість у своєму житті », – говорив преподобний. 2. Звільнення від суєти і тривоги Преподобний Паїсій Святогорець радив, щоб відчувати себе щасливим, жити природним і простим життям, в якому немає місця зайвій розкоші, суєті і марним хвилюванням. «Якось раз до мене в келію зайшов один лікар з Америки, – говорив преподобний. – Він розповідав мені про тамтешнє життя. Люди там вже перетворилися в машини – усі дні вони віддають роботі. У кожного члена сім’ї повинен бути свій автомобіль. Крім цього, вдома, щоб кожен відчував себе комфортно, має бути чотири телевізори. Ось і давай – працюй, вимотуйся, заробляй багато грошей, щоб сказати потім, що ти впорядкований і щасливий. Але що спільного у всього цього зі щастям? Таке сповнене душевної тривоги життя з його безупинною гонкою – це не щастя, а пекельна мука ». 3. Тверезий розум У ченця Симеона Афонського є коротка притча, яка яскраво ілюструє, що зовнішні обставини анітрохи не впливають на те, відчуваємо ми себе щасливими чи ні. Спасіння знаходиться в нас самих, тому потрібно мати тверезий розум, щоб вистояти у труднощах. Ось ця притча: «Чоловік, який не вмів плавати, у паніці борсався в річці. Він підняв хмару бризок і по річці побігли хвилі, які чоловік в страху прийняв за небезпечну течію. Він почав боротися з річковими хвилями. Нарешті,потопаючий зрозумів, як треба триматися на воді і потроху доплив до берега. Вибравшись із води, плавець озирнувся і побачив, що на річці повна тиша, а він весь час боровся з хвилями і бризками, які сам і створював. Всі нещастя починаються з нас самих. Але якщо ти наведеш порядок в думках, в тобі ці нещастя і закінчаться ». 4. Чисте серце За словами святителя Нектарія Егинського, вірний шлях до щастя – мати чисте, беззлобне серце. «Щастя – це чисте серце, тому що таке серце стає престолом Божим. Так говорить Господь для тих, хто має чисте серце: “Вселюсь в них і буду ходити в них, і буду їм Богом, і вони будуть Моїм народом” (2 Кор. 6:16). Чого їм ще може бракувати? Нічого, воістину нічого! Тому що вони мають в своєму серці Євангеліє – Самого Бога! ». 5. Уміння прощати Прощення – одна з найважливіших християнських чеснот, тому кожен, хто прагне до щастя, має навчитися прощати ближнього. Завдяки прощенню людина звільняє своє серце від вантажу давніх образ, а радісне серце завжди щасливе. «Такий у нас закон: якщо ти прощаєш, це означає, що і тобі Господь простив; а якщо не прощаєш братові, то значить і твій гріх залишається з тобою », – говорив Силуан Афонський. 6. Віддавати більше, ніж брати Для того, щоб стати щасливим самому, необхідно ділитися радістю і щастям з ближнім. Здається, що в цьому немає ніякого секрету, але по слову ченця Симеона Афонського це вміння серед людей саме рідкісне, але хто досягне його, стає щасливим. 7. Задовольнятися малим «Бажання світу- сміття», – говорив чернець Симеон Афонський. Дійсно, чим більше людина зациклюється на своїх бажаннях, тим більше непомірним стають її апетити і, не маючи можливості насититися, людина прирікає себе на нещастя. Джерело

Мудрий дідусь розповів, що перш за все, треба робити виходячи з дому. Варто прислухатися до порад!

Якось онука, запитала дідуся: «Як тобі вдалося зберегти мир і спокій на душі, адже ти так багато пройшов? Чому ти завжди посміхаєшся, незважаючи ні на що? Дідусь відповів: «Моя люба, так було не завжди. Колись я був запеклим і озлобленим, але один мудрий священик навчив мене робити три речі. Я роблю їх щодня, коли виходжу з дому. … Спочатку я дивлюся в небо – щоб нагадати собі, що мій ангел-охоронець там, стежить за мною, захищає мене і веде життя… … Потім я опускаю погляд на землю, щоб нагадати собі, що там закінчиться моє життя, і усвідомити, як мало місця потрібне для моєї могили. … Я дивлюся навколо і усвідомлюю, що у світі є хворі, бідні, голодні люди, і в цей момент я думаю про те, що у мене є, а не про те, чого у мене немає, і я відчуваю подяку… Так, моя хороша, мені вдалося витримати всі труднощі і залишатися щасливим та безтурботним. Живучи у злагоді з Богом, людьми і з собою, я відчуваю, як моє серце наповнює радість».

«Якщо щось болить — мовчи»: 3 арабські мудрості про те, що не можна розповідати іншим людям

Не спокушайте інших людей своїми секретами. “Якщо щось болить – мовчи”. Легенда про старого Еціо, що дійшла до наших днів, якнайкраще показує сутність людей і те, що їм говорити не варто: „Старий Еціо залишився сам після від’їзду сина, мужньо оберігав будинок і підтримував скотарство. Якось у нього так боліла спина, що він розповів про це сусідові — той похитав головою і почав шкодувати старого. Незабаром поголос розійшовся по селі і всі знали, що у бідного старого болить спина і йому важко доглядати худобу. Щоразу, коли народ бачив старого, йому висловлювали жаль, але ніхто не викликав допомогти старому з худобою. Незабаром спина почала відпускати старого, але гуляючи базаром він все ще чув про те, що його вважають старим з хворою спиною. Незабаром до старого прийшов сусід, якому він вперше розповів про свою проблему і зі співчуттям промовив: „Друже, я бачу як тобі важко – давай я візьму твою землю та овець під своє крило, адже я ще міцно стою. А тобі заплачу за них“. Старий розсміявся у відповідь на пропозицію сусіда, який давав утричі менше, ніж воно того вартувало, і сусід сказав: „Так ти хоча б отримаєш якісь гроші, інакше твоє господарство впаде!“. Старий прогнав сусіда і підтримував господарство доти, доки не приїхав син. Син подякував батькові і запитав поради: „Батьку, ти мудрий, ти багато чого бачив у житті. Скажи, що мені треба знати про життя?“. Старий сказав лише одне: «Якщо болить — мовчи. Інакше спочатку тобі дадуть найнепотрібніше — жалість, а потім ударять туди, де болить. «Не кажи другу те, чого не сказав би ворогові». Кожен, хто має друга — щаслива людина, але не кожен може бути впевнений у тому, що той, кого він називає другом, буде таким усе життя. Люди — незбагненні істоти, які стикаються з особистими проблемами, нерозумінням світу, заздрістю та злістю. У кожній людині є і світле і темне — ніхто не знає, коли прокинеться те чи інше і чи прокинеться взагалі: не спокушай ні одруга, ні свого ворога, своїми слабкостями. Усі великі імперії та союзи розпадаються — такий закон життя, навіть якщо всім серцем хочеться вірити в інше. Те, що ви не розповіли б ворогові, не варто говорити навіть другові. Не створюйте підстав для проблем, щоб не пускатися головою в їх вирішення. Підтримувати теплоту дружби можна у різний спосіб, але якщо ваш друг використовує проти вас те, що ви самі і розповіли, ви будете злі на двох людей: себе та свого друга. Якось старий сліпий лев, якого вигнали з прайда, пішов у печеру — туди ж забрів і чоловік, який шукав собі їжу та дах. Лев спитав: “Хто тут?” і хлопець відповів: “Я – той, хто не завдасть тобі шкоди, якщо ти не завдаси мені” – чоловік не хотів спокушати лева тим, що він – людина. Так вони стали друзями та разом ходили на полювання. Одного з голодних вечорів, лев і чоловік почали говорити до душі і чоловік зізнався, що він — людина. Голодний, сліпий лев, відразу накинувся на чоловіка і вгамував свій голод. Нікого не спокушайте своїми секретами. Навіть друзів. “Не говоріть про себе погано” «Кожен, хто принижує себе, залишає шанси на боротьбу. Боротися проти утисків з боку інших людей— добра справа, але чи можна боротися проти себе? Кожен, хто принижує свої заслуги, викидає білий прапор ще до початку битви. Програти в чесній битві не страшно, страшно — програти ще до. Ставлення людини до самої себе і своєї праці показує, як до неї можуть ставитися інші: якщо людина принижує себе, інші наслідують її приклад, якщо вона поводиться гідно, рамки ставлення до неї будуть окреслені в більш гідному ключі». Старий Окам жив у пустелі і протягом десяти років намагався вирити озеро, щоб добути воду для себе та мешканців. На десятий рік йому це вдалося — ґрунт почав вбирати вологу і на місці ями з’явилося озеро. Люди були дуже раді цьому і ходили до старого набрати води. Але старий не хотів уславитися як хвалько і говорив, що вода в його озері – не найчистіша і незважаючи на десять років праці, він не вважає, що зробив щось цінне: “Лише Бог дозволив мені добитися цього!” Люди почали ставитись до його озера так, як він сам того бажав: одного разу бідняк замість того, щоб напитися, став мити в ньому свої ноги — його приклад наслідували інші. Незабаром озеро перетворилося на брудну купальню і хоча старому було боляче від того, що відбувається з його працею, він нічого не міг з цим зробити — люди ставилися до його праці так, як він їм наказав. Джерело

Повчальна притча про справжню цінність часу. Прочитайте й багато зрозумієте для себе!

Один бізнесмен нагромадив великий капітал у 3 млн доларів. Він вирішив, що візьме рік від­пустки, щоб удосталь відпочити. Але не встиг прийняти рішення, як його відвідав Янгол Смерті. Бізнесмен дуже злякався й вирішив будь-що вмовити Янгола Смерті продати йому трохи часу. – Продай мені три тижні життя, і я віддам тобі тре­тину свого капіталу – 1 млн доларів, – запро­понував бізнесмен. Але Янгол Смерті відмовив. Гаразд, залиш мені два тижні життя… Я від­дам тобі дві третини своїх грошей, а це аж 2 млн доларів. Янгол знову відмовив. Продай мені тільки один день, щоб я зміг на­солодитися красою цієї землі, обійняти дружину, дітей, яких давно не бачив… Я віддам тобі все, що маю, – 3 млн доларів. Янгол Смерті відмовив. Тоді чоловік запитав, чи може Янгол Смерті дати йому кілька хвилин, щоб він зміг напи­сати прощального листа. Янгол погодився. Чоловік написав: «Правильно використовуйте час, який вам відведено на життя. Я не зміг ку­пити навіть години за 3 млн доларів. Перевірте, чи все, що вас зараз оточує, справді має цін­ність? Бережіть здоров’я, бережіть життя! Жи­віть правильно, а головне по Божих Заповідях!». Джерело

Як ми оточуємо себе невдячними друзями та родичами: стародавня арабська притча

Знаю одну жінку. Ми з нею часто перетинали дитячий майданчик. Вона гуляла з онуком, а я із сином. Говорили про життя, і спочатку мене дивувало все почуте. Наприклад, те, як у їх сім’ї ставляться до старших родичів. Нагадувало секту: на чолі клану — ідол, якому всі в рот заглядають і чекають, яке рішення він ухвалить. А як же самостійність? А як же незалежність? Найдивовижніше — ніхто не вважає себе жертвою тиранії, просто є певний устрій та ієрархія: хтось править, а хтось підкоряється. Влада — це відповідальність насамперед, а не диктат. Діти виростуть і теж правитимуть, але у своїх сім’ях. Після цих розмов йшла додому і зустріла Раїсу Іванівну з третього поверху. Вона несла величезні пакети з магазину: родина велика, треба годувати всіх. Але ніхто з рідні не прагнув їй допомогти, полегшити цю ношу. Усі мали свої справи. У цей момент мені здавалося, що Раїсі Іванівні не завадило б трохи побути ідолом сім’ї. Не для того, щоб покликати до порядку, а щоб на своєму прикладі навчити синів пошани, співчуття, допомоги близькому. Я пропонувала жінці свою допомогу і чула: “Я сильна, я зможу”, – гордо заявляла вона. “Це ще що! Моя мама на спині холодильник на п’ятий поверх могла підняти». Але хіба в цьому сила жінки?  Чому вона навчить своє потомство цим прикладом? Благими намірами вистелена дорога до пекла. Як же люди, самі того не знаючи, перетворюють своїх близьких на нахлібників? Розкажу вам давню арабську притчу: Старий Абдулла багато років жив у пустелі під сонцем. З самого дитинства він мріяв про те, як ритиме величезну яму, і, зрештою, подарує своїм синам, братам, племінникам справжнє озеро. Турботи та проблеми долали його, але одного разу Абдулла вирішив: найкращий день, щоб почати рити озеро — настав. Він рив ретельно цілих дев’ять років, але всі спроби побачити воду були марними. Люди навіть сміялися з його безглуздої завзятості. На десятий рік пісок почав мокнути, на дні почала пробиватися волога. І Абдулла, як і раніше, почав копати. Коли всі його зусилля перетворилися на прекрасне озеро, рідні тріумфували і говорили, що Абдулла недарма провів ці десять років у праведних працях. На що старий, який не звик до захоплення, похвал і уваги, скромно відповів: “Це Бог вирішив подарувати нам це озеро. Не таке воно й прекрасне. І не така вже в ньому вода чиста…» Люди, які спочатку поставилися до озера в пустелі, як на диво, повірили в його слова. Вони перестали насолоджуватися кришталево чистою водою для пиття і влаштували в озері брудну купальню: мили ноги, прали ганчір’я. Старий ночами лив гіркі сльози, але що він міг змінити? Люди поставилися до результату його праці саме так, як він їм наказав… Мораль цієї притчі така: «Ніколи не знецінюйте себе у стосунках, не применшуйте своїх заслуг, не намагайтеся робити все для інших». Джерело

Малопомітний фактор, який щодня краде нашу енергію: китайська мудрість

20-річний юнак прийшов до свого старенького дідуся і запитав: «Скільки в людини має бути друзів?». Мудрий дідусь сказав: «Піди в сад і знайди стиглий плід. Дістань його і принеси. Так тобі відкриється істина». Хлопець прибіг у сад, але всі стиглі плоди висіли високо. Він зрозумів, що мав на увазі дідусь, без сторонньої допомоги тут не впоратися. Він покликав сусіда, з яким дружив, той став йому на плечі, але вони зрозуміли, що потрібно ще як мінімум четверо хлопців, щоб дотягнутися до яблук і груш. Юнак покликав усіх своїх друзів, вони ставали один одному на плечі, утворюючи вертикальні ланцюжки, і таким чином дотягувалися до гілки. “Я зрозумів, чого ти хотів навчити мене, дідусю” – сказав внук. «Чим більше у людини друзів, тим краще! Разом ми можемо все! А дідусь засміявся і відповів: «Нічого ти так і не зрозумів! Друзів має бути рівно стільки, щоб один із них здогадався присунути до дерева сходини». *** У моєму оточенні є люди, які змушені спілкуватися з величезною кількістю людей – співробітники сфери послуг, викладачі, гіди. І є ті, хто у спілкуванні вкрай обмежений своєю професією. Так ось, перші постійно скаржаться на втому, а другі – доброзичливі та веселі. Чому так? Тільки не треба про енергетичний вампіризм розповідати. Відомий поет дійшов висновку, що з віком хочеться більше часу витрачати на те, щоб пізнавати себе, чути себе і глибоко нещасний той, хто змушений заглушувати свій внутрішній голос чужими голосами. Людей, на честь яких ми можемо назвати дитину чи довірити усі свої таємниці – одиниці. Більшість – приятелі, з ними весело, але постійно контролюєш себе: аби чого не промовити, або не поранити словом, аби не викликати злість і заздрість. Тяжка праця. Прислів’я про те, що потрібно мати 100 друзів, гарне лише для молодих, які пізнають світ і шукають у ньому себе. Після 30-40 років спілкування необхідно мінімізувати, будувати навколо себе невидимий оку паркан, йти в зону недосяжності телефонних дзвінків.

“Дочка і невістка”: Всім невісткам присвячується

ДОЧКА І НЕВІСТКА (з народних джерел)Біля річки матуся ФедораІз кумою пере сорочкиІ розказує, чую, що вчораПовернулась вона від дочки.— Ну, то як же там ваша Маруся?Чи щаслива? — питає кума.Просіяла ще більше матуся:— Щасливішої в світі нема! Три кімнати у центрі столиці!В вікнах тюль і капрон над дверми.Поміняла вже дві робітниці,Щоб трусили її килими.Догляда і, як паву,голубитьМуженьок її, Петя,наш зять.Ну до того шанує і любить,Що і слів не знайду розказать! На роботу ходила спочатку,А тепер не пустив чоловік:Натягнув їй біленькі перчатки,Щоб гляділа себе лиш весь вік.Пораненьку — Маруся ще в ліжку.А подбає вже Петя про все:Покладе коло ліжка їй книжку,Потім чай з молоком принесе.Поцілує —і їде на службу!І по правді, кумо, вам скажу:Надивилась на ту їхню дружбуІ радію, весела ходжу!Скоро буде у них і машина! —Похвалилась, щаслива без меж…А кума і пита: — Ну, а сина,Василя, ви одвідали теж? Як він там? Як невістка Катруся?Як онук? А чи й два уже, мо’? —Посмутніла, зітхнула матуся: —Не питайте ви краще, кумо!Не живе він, а мучиться, бачу,Вліз, єй-єй, як у яму теля:Оженивсь і таку взяв ледачу,Що до сліз мені жаль Василя!Робить сам, а свою молодицюДержить дома, щоб спала весь деньЩе й найняв їй, дурній, робітницю!Все — Василь. А вона — нітелень!Накупив килимів їй і плюшу,Телевізор вмостив у куток…Не невістка — а камінь на душу!Пропаде з нею бідний синок.Загнуздала і держить за віжки.Він же любить, тюхтій, і везе.Вже до того доживсь, що у ліжкоВранці чай з молоком їй несе! І ночами, і днями журюся.Дуже тяжко це, вірте мені!.. —Тую радість і горе матусіСлухав я, сидячи на човні.Шелестів щось вітрець в очереті,Мов повторював думку мою:«Мабуть, мати зятька її, Петі,Теж так любить невістку свою! Автор: Степан Олійник (1962 р) Джерело

Дві речі, які роблять людину нещасною: єврейські прислів’я

Ось два єврейські прислів’я, які допоможуть розібратися у цьому питанні. Про заздрість “Нікому не заздри, у кожного своя порція горя”. Чому не варто витрачати свій дорогоцінний час на таку огидну річ, як заздрість? З погляду психології, заздрість — це почуття нашої особистості, яке здатне зруйнувати, як психіку самого заздрісника, так і підірвати моральне самопочуття того, хто є об’єктом заздрості. В Юдаїзмі заздрість – це сильний гріх. Той, у кому вона переважає гідний осуду! Так як ця емоція штовхає людину на аморальні вчинки, всілякі злочини та підступні інтриги. Заздрість призводить до бажання отримати чуже. А в Писанні говориться таке: «Не бажай дружини ближнього твого, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, ні всякої худоби його, нічого, що в ближнього твого». Наприклад, одна жінка заздрить іншій. Які у неї можуть бути претензії до неї? Так, різні! Краса, фігура, підвищена увага з боку чоловічої статі.  Така жінка може піти на дуже брудні хитрощі, щоби привнести в життя суперниці негатив і тим самим підвищити власну самооцінку. Про жадібність “Істина висвітлює, але гріють завжди саме гроші”. Мені на згадку, приходить одна історія, яку розповів мені добрий знайомий. Ось уявіть картину – старенька, живе одна, є діти, онуки і навіть правнуки. І коли дітлахи приїжджали до неї в гості, бабуся непомітно, під різними приводами, йшла в комору і відкривала величезних розмірів скриню. При чому ключ від скрині вона ніколи не знімала з шиї (він був на мотузку). Що в цьому сейфі тільки не було! Шоколадні цукерки, мармелад, льодяники, цукор… Але найдивовижніше те, що термін придатності цих солодощів минув ще років 10 тому. Коли цю милу стареньку проводжали в останню путь, то при прибиранні квартири діти знайшли всі ті речі, які давно вони вважали або загубленими, або просто викинутими через непотрібність. Бабуся протягом усього життя вперто накопичувала, зберігала і нікому не дозволяла дарувати або просто віддавати те, що їй було не потрібно. Джерело

Як поводитися з людьми, які вас принижують: порада від старця Паїсія Святогірця

Багато хто вважає: Якщо хтось на їхню адресу висловлює негатив чи зло, то цій людині треба обов’язково відповісти тим самим. Але будь-які наші негативні емоції лише говорять про «несправності» в нашій душі. Тому «нездужання» буває не тільки у нашого фізичного тіла, а й у наших почуттів, думок та емоцій. Тому якщо хтось нас ненавидить, то повірте, ця людина навряд чи в той момент дуже щаслива. Чи варто тоді множити його нещастя, відповідаючи йому тим самим? Тим більше після гніву або роздратування, коли емоції вже вщухнуть, люди жалкують, що пішли на поводу у цих емоцій. Тому реагувати на їх спалахи немає сенсу, але й підставляти себе під їхній удар теж не слід. Історія з життя Дейла Карнегі Відомий письменник Дейл Карнегі одного разу розповів історію про те, як одна його читачка надіслала йому листа, в якому розкритикувала його роботу. Першою його реакцією було відповісти їй тим же, але він вирішив подивитися, як зміниться його ставлення до цієї жінки через добу. Минула доба, і він виявив, що його злість зникла, і йому навіть захотілося розібратися в тому, чи об’єктивні були її претензії. Через два дні він зрозумів, що в її словах є правда, а ще через три дні він захотів зустрітися з нею і подякувати їй за цей лист. І врешті-решт вони стали друзями на все життя. У чому мораль цієї історії? Не варто залучатися до конфлікту, негативних реакцій і накопичувати рани в душі. Краще спробувати все обговорити та знайти порозуміння. Адже недарма кажуть, що вороги іноді можуть стати найкращими друзями. Порада преподобного старця Паїсія Святогірця Слова афонського старця стосуються трохи іншого прояву людських емоцій, а саме роздратування, але вони дуже точно відображають те, що я сказав вище — негативно налаштовані люди потребують любові та допомоги. Бо якби їхній внутрішній світ був сповнений любові, то вони б так не поводилися. Тому якщо ми їм не можемо цього дати, то хоча б варто їх просто ігнорувати настільки, наскільки це можливо, і не повертати їхнє зло їм назад. Адже добра від цього у світі більше не стане. А ось і сама порада старця: «Якщо хтось роздратований — краще не намагатися заговорити з ним, хай навіть по-доброму. Він схожий на пораненого, якому навіть лагідне погладжування дратує рану». Джерело

Що розуміє жінка після 20 років шлюбу: п’ять кумедних істин

«Справжнє кохання не те, що витримує довгі роки розлуки, а те, що витримує довгі роки близькості». До яких висновків приходить жінка, проживши з чоловіком десятки років? Перше: «Справжнє кохання не те, що витримує довгі роки розлуки, а те, що витримує довгі роки близькості». В юності здається, що кохання неминуче. Вона станеться, як сонячний удар — хочеш ти того чи ні. Ви розумітимете один одного з півслова, переможете всі неприємності разом і тільки смерть може розлучити вас. А потім з’ясовується, що з коханою людиною можна розлучитися через пересолений суп, немиті тарілки та незакручений ковпачок зубної пасти. Безгрошів’я все псує. І ревнощі. І різниця в думках, інтересах. А якщо розібратися — то взагалі нічого не тримає, окрім дітей та майна. Одна жінка прийшла на зустріч випускників і вихваляється подругам: «Ось уже скільки років минуло, а Дмитро закоханий у мене, як багато років тому». Вони сміються: а ти вийди за нього заміж, кохання одразу й закінчиться. Еріх Фромм говорив: «Кохання зовсім не є чимось природним і властивим усім людям. Навпаки, воно потребує дисципліни, концентрації, терпіння, віри та подолання власного нарцисизму» Друге: Найшвидший спосіб вийти заміж — щосили цього не хотіти. Іронія життя: руку та серце просять, як правило, у тих, хто заміж не збирається. А тих, хто «в активному пошуку» оминають. Закон підлості? Психологи говорять про баланс значущості: якщо вам хочеться заміж і саме за цю людину, ваша цінність у його очах тут же падає. Але варто сказати «та не дуже й хотілося», як чоловік сам почне наполягати на реєстрації відносин. Жінка вважає штамп та кільце своєю перемогою. І даремно! Все найцікавіше тільки починається: Третє: “Не так важко завоювати чоловіка, як щодня годувати його в полоні”. Сучасні жінки підраховують: скільки калорій для підтримки життя потрібно вжити їм і скільки чоловіку. І відмовляються стояти біля плити. Витрачати час на кохану людину жінкам не шкода. Але шкода відбирати його від своїх інтересів, роботи, розваг. Четверте: “За п’ять хвилин скандалу дізнаєшся про чоловіка краще, ніж за двадцять років щасливого шлюбу”. Кажуть — судити треба з вчинків. Але ж деякі чоловіки справно приносять у будинок гроші, проводять час з дітьми і лагодять кран, що потік. Дізнатися, що діється у нього на душі, можна тільки якщо вивести його із себе. Але ніколи не робіть цього, якщо морально не готові почути його думку про ваш шлюб. П’яте: Жінка виходить заміж не за чоловіка, а за перспективи, пов’язані з ним: будинок, сад, діти, онуки, щастя. Жінки є великими фантазерками, але саме ця надія на світле майбутнє і рятує демографічне становище країни. Але треба розуміти, що будинок, повний дітлахів — це саме наша мрія, навіть якщо чоловік кивав і посміхався у відповідь на ваші полум’яні промови, стоячи у РАЦСі. Щоб жити дружно з чоловіком довгі роки, треба пам’ятати: Половина обіцянок, на невиконання яких ми скаржимося, нам ніколи ніким не давалася. Чому жінки йдуть? Немає жінок, які хочуть бути самотніми. Є жінки, яким не байдуже — з ким ділити життя.Одна співачка казала, що в юності жінка з гумором переносить непоказність сімейного життя, недоліки чоловіків, але чим вона старша, тим важче їй погоджуватися на марнотратство, хамство. З роками ми ніби більше бачимо, менше відмовляємось приймати. Що сім років людина кардинально змінюється. Себе треба виховувати, а людину, яка живе з тобою під одним дахом, — поважати. З моменту зустрічі до глибокої старості. Джерело

Скільки разів можна прощати близькій людині: східна мудрість

Мати Тереза ​​говорила: «Для міцного сімейного союзу мало однієї любові. Потрібно навчитися прощати…». Дивлячись на статистику розлучень, прощати у нас не вміють. А може, це й на краще? Є такі речі, на які неможливо заплющити очі. І чим раніше люди, які зовсім не підходять один одному розлучаться, тим краще. Але є й такі союзи, з яких не так просто вибратися та забути стосунки, як страшний сон. Мати та дочка, батько та син. Бабусі, дідусі та їхні онуки. Сестри та брати. Кров не вода, від близьких не відмахнешся. Доводиться стосунки вибудовувати. По телевізору показують серіал, в якому героїня багато прощає молодшій дочці. Та пішла не вірною дорогою, грубіянить матері. А вона все прощає та прощає. Глядачі гадають, а чим справа скінчиться? Але поки що просвіту ніякого немає. Дочка сказала: “Якщо ти хоч щось мені заборониш, ти більше за мене ніколи не побачиш”. Що робити матері у такому разі? Юнацький максималізм можна пережити. Але й у відносинах дорослих людей не все так гладко, як хотілося б. Сатирик сказав: «Мудрість не завжди приходить із віком. Іноді вік приходить один». 55-річна дочка моєї 83-річної сусідки виховувалась як королева та аристократка, а виросло те, що виросло. Матір свою не цінує і не поважає, репетує з будь-якого приводу. В обох тиск потім скаче так, що швидку доводиться викликати. Потім старенька запитує мене: “За що вона зі мною так?”. І відповіді немає, тому що все життя вона прагнула бути доброю матір’ю. Собі нічого, найкращий шматочок — донечці. На таку старість не розраховувала. Можливо, розпестила і виростила монстра. А може життя нас такими робить. І ось вона в черговий раз запитує: «За що вона зі мною так?», а я мовчу і думаю, що вона ні за що, а всім нам, які живуть у цьому будинку, хороший урок, як поводитись не потрібно. Як погано така поведінка виглядає збоку. Арабська мудрість каже: «Ви прощатимете близьку людину, доки не зненавидите її». Я тільки недавно прочитала цю фразу і зрозуміла, що в безкінечному пробаченні немає виходу на світ, немає результату у вигляді відполірованих до ідеального стану стосунків. Є тільки морок, темрява, глухий кут і сморід. Тобі плюють у душу і б’ють у спину, а ти прощаєш і прощаєш. Не треба так. Потрібно віддалятися. І йти. Навіть від найближчих. У 83 роки це важко зробити. Іноді краще жити з такою дочкою, ніж зовсім однією. Але знаю, що є маленький нюанс: ця бабуся переписала все майно на дочку, віддала їй у руки кермо влади своїм життям. Ось та й відчуває свою повну безкарність. А може, нерухомість тут ні до чого. Вся річ у характері. Але висновок один: треба уникати будь-якої кабальної залежності від інших: моральної, фінансової, фізичної. Потрібно залишати собі простір для маневрів, інакше не залишиться нічого іншого, як прощати людині те, що їй не можна пробачити… Джерело

Мудра порада від священника, яку варто прочитати кожній жінці!

Ця історія сталася з однією дівчиною. Одного разу, вона прийшла до святого отця дуже розчарована та вмивалася слізьми. Крізь сльози вона попросила дещо зробити для неї: — Досить багато часу минуло від того, коли ви повінчали мене з чоловіком. Але сталося так, що ми не можемо з ним жити далі. Отець поцікавився, чого вона так вирішила? Дівчина почала свою розповідь, не припиняючи плакати. Він нічого не робить та дуже пізно повертається з роботи. Не давши ніякого пояснення де він був та чого так довго. Через це між нами постійно виникають чвари та скандали. Ми не можемо жити в мирі та злагоді. Святий здивовано запитав: Це і все, це головна причина щоб я вас розлучив? Звичайно. Я думаю, цього достатньо. Я не задоволена такою поведінкою!- з образою відповіла жіночка. Святий отець замислився, а після дав згоду та попрохав спекти йому пару хлібин для бідних людей. Але він поставив їй задачу – спекти хліб так, щоб інгредієнти були не її, а їх треба було попросити у сусідів або знайомих. Дівчина дала згоду та пішла робити хліб. Вона попрямувала до сусідки попросити борошна. Але, як кожна жінка – любить попліткувати та розповіла все, що сталося сусідці. Та з великим задоволенням дала жінці борошна, а коли давала – поділилася розповідями про свого чоловіка. Так вона вирушила до другої сусідки попросити яєць та знову поділилася своїм життям. Та теж дала яєць та розповіла про свого коханого. Таким способом вона знайшла та назбирала всі продукти для випічки. Спекла хліб та віднесла їх до церкви. Ось візьміть хліб, я виконала все, що ви загадали. Моїх продуктів в ньому немає, тому я думаю ви залишитесь задоволені, з радістю промовила господиня. Коли вона прийшла до святого отця – сказала, що передумала розлучатися, бо після розповідей тих сусідок – мій виявився найкращий! Джерело

Сльоза грішника – притча, яку варто прочитати саме у час Великого посту

Якось Господь послав своїх ангелів, щоб вони принесли Йому те найкраще, що побачать на землі. І кожен ангел незабаром приніс дар Богові: хтось щиру молитву матері, інший слізне благання за солдата, а деякі – невтомні прохання за батьків, чоловіків чи дружин. Були серед принесених дарів і моління за хворих, немічних, за ненароджених дітей, за ворогів і кривдників… Радо приймав Господь ці дари, бо милосердні серця молилися не за себе, а за інших, випрошуючи для когось Божої благодаті. Найдовше затримався на землі лише один ангел, усе шукав особливий дарунок для Господа. Але ось з’явився й він і сказав: «Боже, ось Тобі в дар сльоза грішника. Я побачив, як уночі той, якого зневажають люди, гірко плакав над своїми гріхами та молився про прощення. Узяв його сльозу й приніс Тобі». І Господь сказав: «Ти дуже потішив Мене. Сльоза грішника, що кається, – найкращий дар!» Джерело

Один чоловік не розумів, чому в чудових жінок такі недбалі, гулящі чоловіки…

Чому добрий чоловік, відповідальний, працьовитий, бере за дружину злу і неохайну жінку? Адже буває таке часто. А хороша, добра, відповідальна жінка виходить заміж за лінивого та недоброго чоловіка, мучиться з ним потім? Це ж несправедливо. Неправильно! Народ здавна цим запитанням цікавився. Чому так відбувається?  Відповідь я знайшла у старовинній казці, я перекажу вам її своїми словами. Один чоловік запитав ангела, який керує долями. Як так виходить, що в хороших людей недостойні партнери? Ангел звелів цьому чоловіку піти в два селища і в першої зустрічної дівчини спитати, де живе такий собі юнак. Де його дім? Просте запитання поставити. Чоловік прийшов до села і зустрів дівчину. Гарну, охайну, з коромислом, на коромислі – повні відра. Запитав про будинок знайомого. Дівчина ласкаво привіталася, відра акуратно поставила, зняла коромисло та запропонувала проводити до потрібного будинку. А по дорозі вказувала на калюжі та ями, мовляв, не оступися! Не пошкодь ніжку! Чудова дівчина. Чоловік прямо зворушився від такої доброти та ввічливості. А в другому селищі нетвереза ​​дівчина в брудній сукні теж тягла відра, грубо лаючись. І на питання схожого спочатку вилаяла його як слід. А потім ногою показала в невизначений бік, мовляв, може там живе твій знайомий. І далі пішла, хитаючись і розплескуючи воду. Яка грубіянка, ще й брудна! Чоловік все розповів ангелові. Ангел подякував і сказав, що тепер точно знає, до кого прилаштувати ледачого та грубого юнака. З цим юнаком постійно трапляються нещастя. І іншим він шкодить. Ось ми його дамо хорошій дівчині. Вона добра. Терпляча. Вона з нього людину зробить. Нехай бере його на буксир, так у школі до відмінника прикріплювали двієчника раніше. Щоб відмінник із ним займався. Розділимо долю дівчини з долею цього хлопця. А неохайній дівчині ми дамо ось цього гарного хлопця. Він за нею пригляне. Щоб вона в колодязь не впала, щоб нікому не нашкодила, щоб стала краще поводитися. Хтось повинен про неї подбати і розділити долю? Вся справа у долі. Так пояснив цей янгол у казці. Хоча здається мені, це не ангел був. Дивне уявлення про справедливість. І дивний спосіб виправляти поганих людей. А відповідальність покладати на добрих. Як раніше у школі. Але сенс у казці є. Тому що справді в житті так часто буває. Тому, що хороша людина інстинктивно бачить, що інша себе губить. І хоче допомогти, вона ж відмінник! Вона має допомагати двієчникам! Отак у народі пояснювали дивну закономірність. Повчальна казка. Хоч і дуже сумна. Джерело

“Якщо…” – золоті поради від мудреців усіх часів і народів

ЯКЩО… Якщо не можеш щось змінити – забудь про це. Якщо ти молодий, ти невпевнений у собі; якщо ти зрілий – ти не впевнений у інших. Якщо хочеш відмовитися від усього заради великої любові, подумай, що залишиться, якщо любов відмовиться від тебе. Якщо перейматися кожною думкою про себе, то ніколи не виправдати всі чужі очікування. Якщо хочеш завершити велику працю, для цього є тільки один спосіб – полюбити її. Якщо слухаєш чужі поради, проживеш чуже життя. Якщо пізно повертатися, аби правильно почати, то ніколи не пізно рушити вперед, аби правильно завершити. Якщо тебе цінують, а не оцінюють, дорожать тобою, а не використовують, радіють за тебе, а не заздрять тобі, то справді люблять. Якщо в мовчанні володіємо словами, то сказані вони вже володіють нами. Якщо твій план на рік – сій пшеницю; якщо твій план на десятиліття – сади дерева; якщо твій план на все життя – вчи дітей. Якщо хочеш, аби тебе боялися, роби так, щоб тебе любили. Якщо вкинеш у воду жменьку ягід, розкраяне яблуко, огірок чи іншу садовину або городину, то вода стане м’якшою, чистішою, смачнішою і здоровішою. Якщо, розв’язуючи вузлик, легенько дути на нього, зав’язь одразу піддається; так само і з ґудзями життя – видихай свої клопоти і гризоти разом із повітрям і побачиш, що вони поволі розплутаються самі собою. Якщо берешся до робити, то дій не гаючись, бо доведеться шукати час, вибирати час, наздоганяти його, а зроблене невчасно майже те саме, що незроблене. Якщо десь якось ти почув про себе незугарну, неприємну правду твого приятеля, то ця ложка правди, як дьоготь, згірчить бочку ваших солодких стосунків. Якщо не хочеш тримати зла – тримай дистанцію. Якщо тебе забувають, не нагадуй про себе; той, кому ти потрібен, не забуде.Якщо за все треба платити, то за дещо – переплачувати. Якщо хочеш мати гострий розум, то обточуй його об розум інших. Із книги “Якщо послухати мудреців”. (2000 Якщо… від мудреців усіх часів і народів). За матеріалами: Мирослав Дочинець