Мудра притча, яка навчить, як обрати вірного соратника, а не зрадника

Один правитель мав намір їхати на переговори до ворогів. З собою можна було взяти лише одну людину. І правитель звернувся до мудреця, щоб той вказав кандидатуру. Потрібна була людина смілива, сильна і вірна. Той, хто не зрадить і зможе захистити. Своєму оточенню правитель не довіряв. Мудрець сказав, що на околиці міста Басри живе в білому будинку такий чоловік. Сильний та сміливий, як лев. І вірний. Його треба взяти із собою. Його звуть Маруф. Імператор був недовірливий. Він таємно приїхав до білого будиночка і почав спостерігати. І побачив величезного силача з бородою. Цей велетень слухав, похнюпивши голову, як його лаяла дружина. А діти повзали по ньому і смикали його за бороду. І кішка нахабно терлася об ноги силача. Силач потягнувся до дружини, посміхнувся і поцілував її. Правитель зазирнув до іншого будинку, поруч. Зовсім інша картина! Дружина не підводила очей і прислужувала чоловікові. Коли йому щось не сподобалося, він крикнув на жінку так, що вона впала. Діти заплакали, але господар і їм надавав потиличників і залякав гучним криком. Діти затремтіли від страху і замовкли. На стінах висіла зброя, а сам господар мав жорстоке обличчя. Ось той, хто потрібний. Мудрець трохи промахнувся з адресою. І звали силача Мансуром. Імператор щедро заплатив і взяв Мансура з собою як охоронця. І імператора було вбито на переговорах ворогами. Тому що цей Мансур втік. Вороги побачили таку ганебну втечу і без жодного страху напали на правителя. Що це за правитель, якого так легко та швидко залишають соратники? Слабкий та нікчемний. Хапайте його! Мудрець потім дуже переживав. Він не очікував, що імператор виявиться таким безглуздим. Проте недовірливі схильні довіряти не тим, кому треба. Так давно повелося. Той, хто жорстокий зі слабкими і знущається з залежних, неодмінно зрадить. І обов’язково злякається. Маруф був великим воїном. І йому сенсу не було самостверджуватись за рахунок дружини та дітей. Або кішки. А Мансур був боягузом. Усі зневажали його. І правитель міг би розпитати сусідів, якщо засумнівався у словах мудреця. Хоча й так було очевидно! Але не допоможе мудра порада тому, хто безрозсудний і невмілий. І не відрізняє м’якість і доброту від слабкості, а злість – від хоробрості. Сильному немає потреби ображати слабких. Він відданий тим, кого любить. І не відкине кішку, яка треться об його ноги… Джерело

“Чому людей переслідують неприємності?”: мудра відповідь Царя Соломона

Коли я була маленькою і чула, що в якоїсь людини настала низка неприємностей, я могла повірити у будь-що, адже біда ніколи не приходить одна. Мені було щиро шкода цих людей. А тепер, якщо я почую, що в людини багато неприємностей, я знизаю плечима: “Сам винен”. Все, що ми маємо в житті – або допустили, або заслужили. І це якщо не брати до уваги деякі речі – розставання з кимось, прощання з 90-річними родичами. Це природний перебіг подій. Мудрий Цар Соломон закликав не зациклюватись на неприємностях, а легко пропускати їх через внутрішній фільтр: “І це минеться”. І справді, все проходить. Нині вже й не згадати, через що я переживала в юності. Небагато залишилося важливим. Хочеться дивитись у майбутнє з оптимізмом, з надією. Хочеться знати, що все те, що ми зараз переживаємо та долаємо – не дарма. Як правило, невдачі оминають тих, хто вчасно будує фортеці та зміцнює тили. Тих, хто бореться з власною лінню. Якось до Царя Соломона прийшли кілька людей. Щоб вони не робили – все валилося у них із рук. “Поясни нам, мудрий царю, в чому причина такої немилості небес? За що нас життя карає?” Він відповів так: “Що сіяли, те й збираєте. Нещастя – це ваш вибір. Бідність – творіння людське. А гіркота – це плід невігластва. Звинувачуючи, втрачаєте силу, а бажаючи, розсіюєте щастя. Прокиньтеся, бо жебрак той, хто не усвідомлює себе. А ті, що не знайшли всередині Царство Боже, — бездомні. Бідним стає той, хто марно витрачає час. Не перетворюйте життя на животіння. Не дозволяйте натовпу занапастити вашу душу. Хай не буде багатство вашим прокляттям” Частково я погоджуюся з Соломоном. Але є й такі події, над якими ми не маємо влади. Економічні, політичні. Багато людей потрапляють до м’ясорубки життя. Але, вибравшись на сушу після цього страшного шторму, набувають імунітету до подальших буйств стихії. Давньоримський імператор Марк Аврелій говорив: “Роби те, що повинен. І станеться те, що судилося”. Головне, роби. Не відкладай, не сиди на місці, не чекай, що все само. Соломон правий – животіння і лінощі розбещують людину. Частково ми владні міняти свою долю. Але звинувачувати себе у всіх бідах – не варто.  Щастя – це не відсутність проблем. Щастя – це саме життя. Джерело

“Не проганяйте свого янгола” – історія, яка трапляється щодня

Старі люди часто повторюють дивну фразу – “Не проганяйте свого янгола”. Історія доводить, що в цих словах захований глибокий сенс. Кожен свій день ми заповнюємо суєтою і забуваємо про головне. А хтось незримий, що повсякчас знаходиться поруч із нами, засмучується… а потім йде. Історія “Кішка сиділа біля вікна й дивилась на янгола, що гойдався на гілці прямо перед її вікном. Янгол ловив долонькою сніжинки, що пролітали мимо й, всміхаючись, поглядав на кицьку. Тим часом позаду кішки розвивалася чергова буденна сімейна драма. – Ти мені все життя зіпсував! – волала жінка своєму чоловікові. – Якби не ти, я була б зараз в іншому місці та абсолютно щасливою! Янгол зліпив зі сніжинок дзеркальце і, піймавши ним промінчик сонця, що ховалось, спрямував у вікно. Промінь відбився в очах чоловіка, заграв світлом, і в його відблиску жінка несподівано побачила того самого хлопця, що колись сказав їй “люблю”, вихор його неслухняного чуба, ніжність погляду, тепло сильних рук… Жінка схитнула головою, відганяючи ману і, про всяк випадок, відвернулася … – Та ти на себе глянь! – ревнув чоловік — на кого ти перетворилася! На сварливу тітку! Де були мої очі?! Янгол склав долоні трубочкою і дмухнув. Випадковий вітерець, що влетів крізь відкриту кватирку, розворушив жінчине волосся, кинув неслухняне пасмо на лице. Чоловік мимоволі моргнув. І раптом побачив ніжне обличчя тієї дівчини, що була йому дорожчою за цілий світ, веселий розсип веснянок, веселі очі, тонкі пальці рук… Він змовк та вийшов із кухні. Жінка сердито загриміла немитим посудом. Тут почулося рюмсання сина та гнівні крики батька. З усього видно, той вирішив відігратися за своє приниження, згадавши про батьківські обов’язки. Жінка кинулася на зойки, немов бойовий слон на звуки бойової сурми. За мить, до загального галасу приєдналися і її гнівне горлання. Чим таким завинив син — лишалося лише гадати. Янгол знизав плечима й жбурнув сніжок у сусіднє вікно. Той розсипався із тихим кришталевим дзвоном. Дорослі, дивлячись на залите слізьми обличчя сина, враз пригадали його перший плач, ще такий тихий і безпорадний, першу невпевнену посмішку, здивовано розплющені оченята, що з довірою вдивлялися у двох великих і таких важливих людей в його житті… Батьки суворо зітхнули та, про всяк випадок, поставили сина в куток. Жінка повернулася на кухню і знову взялася готувати. В цей час до неї вбігла маленька донечка, скочила до вікна і закричала: – Мамо, дивись, дивись: на дереві янгол сидить! Ангел всміхнувся і помахав їй рукою. – Не базікай дурниць — буркнула жінка, — йди краще прибери іграшки! Не чіпай кицьку — вона знов приперлась з вулиці брудна. Давно пора вигнати! Киця ображено нявкнула й заскочила на відкриту кватирку. Вона була дуже охайною кішкою і несправедливі слова її дуже ображали! – Геть звідси! – замахнулася жінка і кішка стрибнула на гілку, що на ній сидів янгол. – Вигнали? – втомлено понуривши голову, спитав він. – Мене теж туди не пускають…- Кішка зітхнула. Їй все одно було жаль цих людей. Дівчинка глянула в вікно, потім повернулася до матері й сумно промовила: – Наш янгол полетів. І кицю нашу забрав з собою! Як ми без них тепер будемо жити? Жінка не відповіла. Але за мить у квартирі стало чомусь похмуро і сумно. Не проганяйте свого янгола. “ Не проганяйте свого янгола. Зробіть так, щоб ця історія була не про вас. Автор – Ірина Подгурська Джерело

Гарна різдвяна притча про силу любові, яка відгукнеться у вашому серці!

В околицях Вифлеєму жив собі один вовк. Він був справжнім пострахом для тутешніх пастухів, які мусили цілими ночами стерегти від нього стада своїх овець. Хтось із пастухів завжди залишався на сторожі, а вовк усе ходив голодний, підступний і злий. Та ось настала дуже дивна ніч. Пасовиська сповнилися світлом, музикою і життям. Скрізь звучали дивовижні ангельські пісні. Народилося Дитятко – такий маленький рожевий клубочок. Вовк здивувався, що прості суворі пастухи, усі як один, побігли, аби уздріти дитя. «Скільки метушні», – подумав вовк і крадькома рушив услід за пастухами. Коли побачив, що вони заходять до стаєнки, зупинився в тіні. Пастухи принесли дари, привітали чоловіка й жінку, шанобливо поклонилися Дитині та вийшли. Чоловік і жінка, виснажені, стомлені працею та неймовірними пригодами, що їм приніс той день, заснули. Хитрий вовчисько лише о цій порі пробрався до стаєнки, отож його ніхто не помітив, хіба Дитя. Воно розплющило свої великі оченята й дивилося на видовжену вовчу морду, а звір крок за кроком, поволі, але невблаганно підходив щораз ближче. Вовк відкрив пащу, висолопив гарячого язика, а очі його горіли, немов жарини. Проте Дитя не виявляло ознак страху. «Ласий шматочок», – подумав вовк. Його гарячий подих уже сягав Дитини. Звір увесь зібрався, аби схопити крихітну здобич. І в ту мить дитяча рука, немов маленька тендітна квітка, ласкаво й ніжно погладила його по голові. Уперше хтось так доторкнувся до його жорсткої кудлатої щетини. А далі голосом, якого вовк зроду не чув, Дитя сказано: «Вовче, я дуже люблю тебе». І тоді в темній стаєнці сталося щось неймовірне. Вовча шкіра розірвалася і впала на землю, а з неї з’явився чоловік, який тут же впав на коліна, поцілував рученята Дитятка і став у тиші молитися. Потім той, хто був спершу вовком, вийшов зі стаєнки і звіщав усім: «Народилося Боже Дитя, яке дасть вам справжню свободу! Прийшов Месія, Він нас перемінить!» Перемінювати створіння через любов – такий був Божий план. Хай здійснюється він не лише з тваринами… Бруно Ферреро Джерело

Як навчитися розуміти себе та свої бажання? Притча, яка змусить вас задуматися!

Одна жінка просила у Ангела здоров’я. Він спитав: «Навіщо тобі це?». «Щоб дітей виростити та дати їм освіту!», – відповіла жінка. «Твої діти й так здобудуть хорошу освіту, – відповів Ангел. – Вони виявлять здібності, їх помітять і допоможуть вступити до чудового навчального закладу». Жінка попросила гарну посаду. «Навіщо тобі це?», – спитав Ангел. «Я зможу більше користі принести на роботі та згуртувати колектив!», – відповіла жінка. «Прийде інша людина і згуртує колектив ще краще, – пообіцяв Ангел. – І користі більше принесе, чудовий керівник. Можеш не турбуватися!». Жінка попросила, щоб чоловік не пішов до іншої. Щоб із нею залишився. Для того, щоб він був щасливим і не припустився помилки. Ангел запевнив, що чоловік буде щасливий з іншою жінкою. Вона чудова. Можеш не хвилюватись. А потім спитав: «А тобі самій нічого не треба? Ти ж для себе нічого не попросила. Ти просила для інших. Хоча тобі здавалося, що ти собі просиш. Ти чого хочеш? І жінка зрозуміла, що вона не вміє хотіти для себе. Усі її бажання були пов’язані з іншими людьми. Їй тільки цього й хотілося. А шовкова бузкова сукня, перлинні сережки, обійми коханого, освідчення в коханні, оплески публіки, сяючий новий автомобіль, прогулянки берегом океану, портрет, написаний знаменитим художником, гроші та радості життя – це недобре просити. І хотіти цього недобре. Егоїстично… Жінка задумалася, а потім розплакалася. Жодного особистого бажання вона не мала. Їй уже нічого не хотілося для себе. Не дивно, що вона почала хворіти, чоловік зібрався піти, а на роботі її просто використовували. Пішла її сила, її краса, її радість життя. І сама вона могла піти. Їй уже нічого не хотілося. Що ми хочемо особисто для себе? Потрібно щиро це сказати. Для нашого особистого щастя та благополуччя. І для інших, звісно. Але спочатку – яку ми від цього отримаємо радість та користь? Які особисті емоції? Порядні люди легко засвоюють головне правило: бажання має бути корисним і для інших. Це важливе правило. Але є й друге: бажати треба і для себе, бажати радісно та емоційно. Натхненно. Є навіть такий вислів: “Натхненний покупець” – той, хто бажає і купує з радістю. Але порядні скромні люди забувають про себе. Або трохи лукавлять: мовляв, я ж не для себе хочу! Я хочу для блага інших! І інші отримують благо. А той, хто просив для інших, не отримує нічого для себе. Тому чесно та щиро скажіть, що вам потрібно для щастя. Що принесе вам радість?  Автор: Анна Кір’янова

“Невдачі роблять нас сильнішими” – мотиваційна притча для кожного!

Жив собі король. Захотів соколів. Щоб гарні, величні, презентабельні. Найняв кращого дресирувальника. Привезли соколів. Почали тренування. Один сокіл робив прекрасні піруети, величними крилами нагадуючи усім про величність короля. А інший… Навіть не спробував розправити крил. Прийшов зажурений дресирувальник до короля і розвів руками: «Не піддається тренуванню. Я безсилий. Певно, той сокіл хворий…» Зібрав король найкращих ветеринарів королівства. Оглядали, мудрували. Поставили діагноз: «Здоровий!» Тоді король із принципу оголосив: «Хто навчить сокола літати, даю пів королівства». Довго нікому не вдавалося. Аж якось злетів той птах! Король побачив у себе за вікном піруети другого сокола! Зрадів! Викликав того, кому вдалося створити диво. Дивотворцем виявився звичайнісінький селянин. – Даю тобі обіцяного пів королівства, – сказав король. – Але поділися способом, яким скористався, щоб навчити сокола літати. –Та… я…цей… Просто зламав гілку, на якій він сидів… Сокіл злякався, що падає, і полетів, – скромно відповів селянин… *** Гілка і сокіл – сильні метафори про прийняття наших помилок і невдач. Так, страшно, коли втрачаєш опору під ногами, але ж саме в той момент, починаєш відчувати сильні «крила». Кожна невдача у вашому житті – це випробування, яке зміцнить вас і в результаті «підійме» тільки вище. Джерело

Коротенька, але дуже мудра притча про те, як пережити важкі часи

“Погані часи стають добрими спогадами” – сказав французький письменник. Що потрібно пам’ятати, щоб ці погані часи пережити? І до чого бути готовими потім? Згадаймо коротку притчу: “У Енціо була велика родина – дружина, сини, невістки, маленькі онуки. Але жили вони весь час бідно. Бувало, що їм не було чого їсти на вечерю. Сам Енціо ніколи не скаржився на життя: “Як попрацюєш – так і поїш” – говорив він. Але його діти бачили: роботи – непочатий край, а життя кращим і легшим не стає. Навпаки, важка праця з’їдає здоров’я, відбирає надію. Тоді Енціо повісив на видному місці табличку: “Так буде не завжди”. І став вселяти своїм дітям, що життя, воно як зебра – після чорної смуги завжди настає біла. І ще жодного разу не було інакше. Щойно хтось із членів сім’ї починав скаржитися, Енціо вказував пальцем на табличку і просив: “Потерпи ще трохи”. І все справді почало налагоджуватися. Справи сім’ї пішли на лад. Та так вдало, що сини зі своїми дружинами змогли побудувати окреме житло, обзавелися власною справою. Через 10 років вони знову зустрілися у будинку свого батька. Сім’я розрослася ще більше. Вони сиділи за великим столом і кожен з них міг бачити той самий напис. “Тату, важкі часи минули, життя налагодилося, у кожного з нас – будинок – повна чаша, красиві дружини та розумні, слухняні діти. Може, час знімати цю табличку зі стіни?” Усі, хто сидів за столом, підтримали цю ідею. Але старий Енціо заперечив головою: “У жодному разі! Тому що й так теж буде не завжди…” Пам’ятаю, як одна моя подруга запитала: “А коли ти нарешті розслабишся і почнеш жити?” Я уточнила, що у її розумінні – жити? “Перестанеш думати про гроші, перестанеш дивитися на цінники, перестанеш нести за все відповідальність. Дозволиш собі те, чого не могла раніше дозволити. Оточиш себе красивими, дорогими речами. Життя швидко минає. Подумай над моїми словами. Не відмовляй собі в тому, що хочеш, у 80 років шкодуватимеш…” Я задумалася про те, у чому я собі відмовляю. Хотіла навіть список написати, але нічого не спадало на думку. Ось у юності – так, хотілося всього – і одягнутися, і взутися, і десь побувати. А може, її пророцтво справдилося? Мені ще немає 80-ти, а вже нічого не хочеться? Чи сучасні люди мірилом свого щастя вважають можливість платити за рахунками, що збільшуються? Якщо немає придбань, отже, немає й особистісного зростання? Хосе Мухіка, колишній глава Уругваю сказав, а мені сподобалося: “Або ви щасливі, маючи дуже мало і не навантажуючи себе надмірно, тому що щастя у вас усередині, або ви ні до чого не прийдете. Це не виправдання бідності. Це виправдання стриманості. Але ми вигадали суспільство споживання, яке постійно шукає зростання. Коли зростання немає, це трагедія. Ми вигадали гору надмірних потреб. Ви маєте постійно щось купувати, викидати. Це наші життя, які ми ламаємо. Коли я щось купую або коли ви це купуєте, адже ми платимо не грошима. Ми платимо тим часом нашого життя, який ми змушені були витратити на те, щоб заробити ці гроші.Різниця лише у тому, що неможливо купити життя. Життя минає. І це жахливо.” Джерело

Мовчання – золото: чому не можна розповідати про свої плани

Ти купуєш будинок/квартиру?Закрий рот! Ти купуєш нову машину?Закрий рот! Ти любиш?Закрий рот! Виходиш заміж?Закрий рот! Ти плануєш дитину чи вже знаєш, що у тебе буде дитина?Закрий рот! Розлучаєшся?Закрий рот! Збираєшся у відпустку?Закрий рот! Тебе підвищили?Закрий рот! Більшість причин, за якими наші мрії/бачення не збуваються, полягає в тому, що ми занадто рано відкриваємося для поганих людей не в той час. Ми помиляємося, коли ділимося проектами/успіхами з людьми, які стверджують, що вони ”друзі”. Заздрощів і ревнощів досить, щоб люди знищили те, що могло бути, до того, як це сталося… Тримай рот на замку! Більшість твоїх ”друзів” хочуть бачити, що в тебе все добре, але ніколи не краще за них.

Поради від мудрого дідуся, про те що слід зробити перед тим як виходити з дому

У розмовах з дорослими діти осягають мудрість, яка часом буває набагато важливішою у житті, ніж якісь матеріальні цінності. Озираючись назад, ми з ностальгією згадуємо той час, коли ми могли поговорити з бабусями та дідусями та послухати їхні захоплюючі розповіді про минуле. У статті ми розповімо про зворушливу розмову, яка відбулася між онукою та дідусем. Якось онука, запитала дідуся: «Як тобі вдалося зберегти мир і спокій на душі, адже ти так багато пройшов? Чому ти завжди посміхаєшся, незважаючи ні на що? Дідусь відповів: «Моя люба, так було не завжди. Колись я був запеклим і озлобленим, але один мудрий священик навчив мене робити три речі. Я роблю їх щодня, коли виходжу з дому. … Спочатку я дивлюся в небо – щоб нагадати собі, що мій ангел-охоронець там, стежить за мною, захищає мене і веде життя… … Потім я опускаю погляд на землю, щоб нагадати собі, що там закінчиться моє життя, і усвідомити, як мало місця потрібне для моєї могили. … Я дивлюся навколо і усвідомлюю, що у світі є хворі, бідні, голодні люди, і в цей момент я думаю про те, що у мене є, а не про те, чого у мене немає, і я відчуваю подяку… Так, моя хороша, мені вдалося витримати всі труднощі і залишатися щасливим та безтурботним. Живучи у злагоді з Богом, людьми і з собою, я відчуваю, як моє серце наповнює радість». Джерело

Глибока притча про олівець. Вона допоможе вам зрозуміти дещо важливе!

Онучка дивиться, як бабуся пише лист, і питає: – Ти пишеш про мене? Бабуся перестає писати, посміхається і каже: – Ти вгадала, я пишу про тебе. Але важливіше не те, що я пишу, а то, чим я пишу. Я хотіла б, щоб ти, коли виростеш, стала такою, як цей олівець … Дівчинка дивиться на олівець з цікавістю, але не помічає нічого особливого. – Він точно такий же, як всі олівці! – Все залежить від того, як дивитися на речі. Цей олівець володіє п’ятьма якостями, які необхідні тобі, якщо ти хочеш прожити життя в ладу з усім світом. По-перше: ти ніколи не повинна забувати про існування Спрямовуючої Руки. Ми називаємо цю руку Вищою силою. Довіряй цій силі і вчися відчувати її. По-друге: щоб писати, мені доводиться заточувати олівець. Ця операція трохи болюча для нього, але зате після цього олівець пише більш тонко. Отже, вмій терпіти біль, пам’ятаючи, що вона облагороджує тебе. По-третє: якщо користуватися олівцем, завжди можна стерти гумкою те, що вважаєш помилковим. Запам’ятай, що виправляти себе – не завжди погано. Часто це єдиний спосіб утриматися на вірному шляху. По-четверте: в олівці значення має не дерево, з якого він зроблений і не його форма, а графіт, що знаходиться всередині. Тому завжди думай про те, що відбувається всередині тебе. І нарешті, по-п’яте: олівець завжди залишає за собою слід. Так само і ти залишаєш після себе сліди своїми вчинками і тому обмірковуй кожен свій крок.

Як правильно реагувати на хамство: порада мудрого священника

Стала свідком неприємної сцени: по вулиці йдуть з коляскою молодий чоловік і жінка. У неї, мабуть, 8-9 місяць вагітності. І за руку вони тримають дівчинку 5 років. Люди проводжають їх добрим поглядом. І тут почувся жіночий голос, пронизливий і різкий: “Для чого ці злидні ще плодяться?” Пара обертається: “Це ви до нас звертаєтесь?” Жінка: “До вас, до кого ж ще? Ви ж у нас багатодітні, розплодилися. Випрошуєте гроші у держави, щоб вони вам дали субсидію на квартиру! Ви спочатку першу дитину на ноги поставте, а потім другу заводьте. А третя у наші дні взагалі нікому не потрібна, ні вам, ні державі. Головою треба думати! Я після цих слів починаю розглядати молодих батьків. Одягнені добре, одяг акуратний і чистий. Взуття також. Дитина доглянута. Як вони мають виглядати, щоб довести усьому світу, що не беруть грошей від держави? Не пішки гуляти, а їхати на особистому білому кабріолеті? У хутрі та діамантах? Виблискуючи годинниками за мільйон? І білою голлівудською посмішкою? Зовнішній вигляд як метод домінування. Докотилися… А сім’я ця відвернулася, наче їм ніхто нічого не казав. І пішли своєю дорогою, не почали вступати в полеміку і щось цій жінці доводити, ставити її на місце. Хоча вона прямо наривалася на скандал. Якось під час служби в церкві я почула фразу від священника, вона допомагає не ображатися на хамство, не приймати чужих слів і образ на свій рахунок: Ніхто нічого не може сказати про вас. Щоб люди не говорили, вони говорять про себе. І ще одна розумна думка: Хто знає себе – тому не страшно, що про нього говорять.

Як треба відповідати на хамство: мудра порада, яку я почула в церкві

На одному сайті, в розділі “Сучасні притчі”, я прочитала: “Жили-були два сусіди. Вони добре спілкувалися, завжди приходили на допомогу один одному. Але якось сильно посварилися. Ранком один сусід виявив під своїми дверима купу гною. І у відповідь поставив під двері іншому сусідові відро яблук. Сусід чекав будь-чого – сварки, скандалу, бійки, але не яблук. А другий йому відповідає: “Хто чим багатий, той тим і ділиться”. Під текстом є можливість коментарів, і не всі зрозуміли сенсу притчі, як істину. Багато читачів були вкрай обурені: – Цьому хаму ще й яблука? Не зажирно? – Ось ми так і живемо, усією країною, рік у рік: усім яблука роздаємо, а під наші двері всі, кому не ліньки, тільки й ллють помиї. Не треба пропускати удари, щоби вистояти, на них треба відповідати! – Сусід з’їсть усі яблука і купа буде ще більшою… І начебто все так, все зрозуміло, але як же важко буває утриматися від “удару у відповідь”. Розумієш, що цим робиш тільки гірше, але образа кипить усередині, і якщо не вихлюпнути її, вибухнеш. Жаль, що мудрість приходить тільки з вантажем прожитих років… Якось священник під час проповіді сказав: – Відносся до всіх з добром і повагою, навіть до тих, хто негідний цього. Не тому, що вони достойні люди, ча тому, що ти достойна людина. Джерело

Простий спосіб перетворити друзів на ворогів. Притча про персик, яку варто прочитати кожному!

В одній країні жили три вірних друга, три силачі. І ніхто не міг перемогти їх, ніхто не міг протистояти їм. Про їхні діяння та хоробрість складали легенди. Їх боялися та поважали. І один багатій боявся цих силачів. Мало, що вони задумають. Аж надто вони сильні! Йому візир запропонував простий спосіб. Потрібно дати силачам персик. І проблема вирішиться сама собою. Це було так примітивно та банально, що й розповідати особливо нема чого. Трьом друзям надіслали один великий персик. Просто розкішний персик, ароматний та рум’яний. І посильний сказав, що цей персик для найсильнішого і найрозумнішого силача. Самі розбирайтеся, але персик для найбільш гідного!  І спочатку троє друзів розсміялися над таким дивним і жалюгідним даром. Потім почали перераховувати свої переваги та згадувати колишні успіхи. Потім почали порівнювати. А потім усе перейшло у скандал та побоїще. І не залишилося в живих жодного друга… Через якийсь персик дружба стала ворожнечею. А любов – ненавистю. Коли люди починають ділити щось, коли виникає порівняння та заздрість, закінчуються добрі стосунки. Родичі через грошову спадщину готові занапастити один одного. Колишні друзі через посаду стають ворогами. Хочеш посварити людей – дай одному, а іншим не давай. Навіть якщо це просто персик. Тільки якщо є справжня любов, цей спосіб не спрацює. Але справжня любов – велика рідкість. На відміну від персиків, через які сваряться рідні та зраджують старі друзі. Автор: Анна Кір’янова

Мудра притча, яка вчить не тримати в серці образи. Прочитаєш 1 раз, а запам’ятаєш на все життя!

Одного разу вчитель попросив учнів записати на листочку імена всіх людей, яких вони ненавидять. Коли вони зробили це, вчитель сказав їм принести на наступний день в школу пакетик з помідорами за кількістю записаних імен. Деякі діти принесли пакетик з двома помідорами, у інших було три помідори, п’ять, або навіть десять. Учитель попросив учнів носити з собою ці помідори протягом двох тижнів. Але вже через пару днів діти стали скаржитися на поганий запах гниючих овочів. Кільком учням було важко всюди носити з собою десяток помідорів. Запах був занадто різкий і сильний. Через тиждень вчитель зібрав клас, ще раз вислухав їхні скарги і сказав: – Все це дуже схоже на те, що ви носите в своєму серці, коли вам не подобаються деякі люди. Ненависть роз’їдає душу і робить її хворою. Якщо ви не можете переносити запах зіпсованих помідорів через тиждень, уявіть собі «аромати» від гіркоти і злоби, які ви носите в своєму серці кожен день! Серце – це гарний сад, який потрібно регулярно чистити від бур’янів, тобто прощати тих, хто розлютив вас. Це звільняє в ньому місце для дійсно хороших речей. Не беріть від життя все, беріть тільки краще! Джерело

Історія однієї молитви. Варто прочитати кожній людині!

Одній маленькій дівчинці треба було зробити операцію. Лікар сказав їй перед тим, як покласти на операційний стіл: – Перш, ніж тебе вилікувати, ми тебе укладемо спати. Дівчинка глянула на нього і, посміхаючись, сказала: – А якщо ви мене покладете спати, то мені треба перш помолитися. Вона схилила коліна біля столу і сказала: – Я лягаю спати, Господи, і прошу Тебе зберегти душу мою. Але якщо мені доведеться померти, перш ніж я прокинусь, то прошу Тебе, Господи, візьми душу мою до Себе. Лікар потім розповів, що в цей вечір він помолився перший раз за своє доросле життя!”.

Пpитчa для тих, хтo шyкaє ceбe. Прочитаєте раз і запам’ятаєте на все життя!

Дyжe бaгaтo людeй жaлiютьcя, як вce пoгaнo, якi нaвкoлo злi i пiдcтyпнi, i лишe вoни, нeщacнi, вiд цьoгo cтpaждaють. Aлe є i тi, хтo, нaвпaки, нaвкoлo пoмiчaє тiльки дoбpe i хopoшe. Пpи цьoмy щe й caмi нaмaгaютьcя poбити cвiт нaвкoлo дoбpiшим i кpaщим. Дoбpo i злo. Бiлe тa чopнe. Двi пpoтилeжнocтi в цьoмy cвiтi. Є дyжe гapнa i cтapa пpитчa, тoчнo oпиcyє цi двi кaтeгopiї людeй. Oтжe: Якocь paз, дo oднoгo cтapця нa iм’я Пaїciй Cвятoгopeць пpийшлo кiлькa миpян, i зaявили, щo, нiбитo oдин cвящeннocлyжитeль вимaгaє вiд людeй гpoшi зa тaїнcтвa, iнший – бaгaтo кypить i вiдвiдyє cтoлoвi, тpeтiй – aмopaльний … пpи цьoмy, вoни пpивoдили бeзлiч дoкaзiв . Ha цe cтapeць їм вiдпoвiв нacтyпнe: – З влacнoгo дocвiдy я знaю, щo люди в життi дiлятьcя нa двi гpyпи. I тiльки нa двi. I кoжeн з нac бyдe aбo в oднiй, aбo в iншiй гpyпi. Пepшi, як мyхи. A мyхa, як вiдoмo тaм, дe вce бpyднe. Haпpиклaд, кoли в caдy pocтe бeзлiч пpeкpacних, apoмaтних квiтiв, i дecь в глибинцi caдy бyдe тpoхи бpyдy, мyхa пpoлeтить нaд квiтaми, нaвiть нe пoмiтивши їх. Вoнa бyдe нaпpoлoм лeтiти дo cвoєї мeти – бpyдy. I дocягнyвши її, вiзьмeтьcя кoлyпaтиcя в бpyдi, нe пoмiчaючи нiчoгo нaвкoлo. Вмiлa б мyхa гoвopити, i ви, зaпитaли б її, дe в caдy pocтyть квiти, вoнa cкaзaлa б, щo нe знaє, щo тaкe квiти. I здивyвaлacя б, щo вoни взaгaлi в cвiтi icнyють i видaють чyдoвий apoмaт. Taк i дeякi люди, cхoжi нa мyхy. Вoни зaвжди дyмaють нeгaтивнo, ycюди шyкaють тoй caмий бpyд. Пpи цьoмy, дaнa кaтeгopiя людeй зaпepeчyє вce пpeкpacнe в цьoмy cвiтi. Дpyгa гpyпa людeй нa кштaлт бджoли. Як вiдoмo, бджoли шyкaють кpacивi i coлoдкi квiти. Ocь, нaпpиклaд, в зaбpyднeнiй кiмнaтi, в кyткy cтoїть вaзoн з квiтaми. Якби бджoлa зaлeтiлa в цю кiмнaтy, тo вoнa пpoлeтiлa б пoвз пил i бpyд, i ciлa б тiльки нa квiти, щo видiляють чyдoвий i coлoдкий apoмaт. I якби ви зaпитaли бджoлy, дe в кiмнaтi пил i бpyд, вoнa cкaзaлa б, щo тyт нiчoгo тaкoгo нeмaє. Tyт тiльки кpacивi квiти, i вcюди нaдзвичaйний coлoдкий apoмaт. Вci люди пepeбyвaють aбo в кaтeгopiї Myхи, aбo в кaтeгopiї Бджoли. I кoжeн з них бaчить тe, щo хoчe, тe, щo йoмy ближчe. I cтapeць цeй пiдcyмyвaв: – Koли я чyю, щo хтocь звинyвaчyє iншoгo, я читaю їм цю пpитчy, i пpoпoнyю їм зpoбити вибip, ким вoни є: Myхoю aбo Бджoлoю. I вибip зaвжди пepeдбaчyвaний … Бyдьтe щacливi! Джерело

«Опусти склянку!» – незвичайна притча про те, як треба ставитися до проблем

На одній з лекцій професор несподівано підняв велику склянку з водою. Він тримав її і уважно стежив за присутніми в аудиторії. Минуло десять хвилин, але викладач так і не опускав свою ношу. Він тримав цю склянку, поки всі студенти не звернули на неї уваги, а потім запитав: – Скільки, на вашу думку, важить ця склянка? – 50 грам! – 100 грам! – 125 грам! – припускали студенти. – Я і сам не знаю, – продовжив професор, – щоб дізнатися це, потрібно її зважити. Але питання в іншому: що буде, якщо я потримаю так стакан протягом декількох хвилин? – Нічого, – відповіли студенти. – Добре. А що буде, якщо я потримаю цю склянку протягом години? – знову запитав професор. – У вас заболить рука, – відповів один із студентів. – Так. А що буде, якщо я таким чином протримається стакан цілий день? – Ваша рука окам’яніє, ви відчуєте сильне напруження в м’язах, і навіть вам може паралізувати руку, і доведеться відправити вас в лікарню, – сказав студент під загальний сміх аудиторії. – Дуже добре, – незворушно вів далі професор, – однак чи змінилася вага склянки протягом цього часу? – Ні, – була відповідь. – Тоді звідки з’явився біль у плечі і напруга в м’язах? Студенти були здивовані і збентежені. – Що мені потрібно зробити, щоб позбутися від болю? – запитав професор. – Опустити склянку, – була відповідь з аудиторії. – Ось, – вигукнув професор, – точно так само відбувається і з життєвими проблемами і невдачами. Будете тримати їх в голові кілька хвилин – це нормально. Будете думати про них багато часу – почнете відчувати біль. А якщо буде продовжувати думати про це довгий, тривалий час, то ви не зможете ні чим іншим займатися. Також в кінці дня важливо відпустити всі проблеми і спокійно лягти спати. Все це для того, щоб прокинувшись вранці наступного дня, ви були сповнені сил і енергії для вирішення будь-яких завдань, які вам підносить доля. Джерело

«Господь дає нам сил рівно на один день.» Правдиві слова, які варто прочитати кожному!

«Господь дає нам сил рівно на один день.»Не треба поки думати про майбутнє…Треба ось цей день прожити і максимально викластися. Подолати труднощі настільки, наскільки можеш. Зробити стільки кроків, наскільки вистачить сил саме в цей день.А завтра … Завтра все може змінитися на краще. У цей день одна твоя посмішка – може зав’язати нову дружбу на все життя. Одне твоє слово може закінчити суперечку, яка тягнеться рокамиОдин твій погляд- може врятувати стосункиІ одна молитва- може змінити твоє життя…Спробуй…

Це варто прочитати кожному: мудра притча про проблеми

Багато років тому, коли людину, яка заборгувала комусь гроші, могли кинути в боргову в’язницю, жив у китайському селі фермер на ім’я Фенг, який мав нещастя заборгувати велику суму грошей якомусь лихварю. Останній — старий і потворний — закохався в юну дочку фермера красуню Майю і запропонував таку угоду: він вибачить борг, якщо фермер віддасть за нього свою дочку. Нещасний батько жахнувся від подібної пропозиції. Тоді підступний лихвар запропонував кинути жереб: покласти в порожню сумку два камені, чорний і білий, і нехай дівчина витягне один із них. Якщо вона витягне чорний камінь, то стане його дружиною, а якщо білий, то залишиться з батьком. В обох випадках борг вважатиметься погашеним. Якщо дівчина відмовиться тягнути жереб, то її батька кинуть у боргову в’язницю, а сама вона стане жебрачкою і помре з голоду. Неохоче, дуже неохоче погодилися Фенг та його дочка на цю пропозицію. Ця розмова відбувалася в саду, на усипаній гравієм доріжці. Коли лихвар нахилився, щоб знайти камінчики для жереба, Майя помітила, що той поклав у сумку два чорні камені. Потім він попросив дівчину витягнути один із них, щоб вирішити таким чином її долю та долю її батька. Тепер уявіть собі, що це ви стоїте на доріжці і вам треба тягнути жереб. Що б ви почали робити, опинившись на місці цієї нещасної дівчини? Чи що б ви їй порадили? У цій ситуації люди, що мислять шаблонно, навряд чи зможуть чимось допомогти дівчині, оскільки, мабуть, метод, яким вони могли б вирішити цю проблему, має три можливі варіанти: – дівчині слід відмовитися тягнути камінчик; – дівчина повинна дати зрозуміти, що їй відома хитрість лихваря, і виставити його таким чином шахраєм; – дівчині залишається витягнути чорний камінчик і пожертвувати собою заради порятунку батька. Всі запропоновані варіанти однаково безпорадні, бо, якщо дівчина відмовиться від жереба, батька кинуть у в’язницю, якщо ж вона витягне камінчик, їй доведеться вийти заміж за ненависного лихваря. Ця історія показує різницю типів мислення. Стандартні люди в цій ситуації зосередили б увагу головним чином на камінчику, який дівчина повинна витягнути. Однак люди, які мислять нестандартно, мабуть, звернули б увагу на той камінчик, який залишиться в сумці, такі люди воліють по-новому поглянути на проблему і досліджувати її з різних точок зору, замість дотримуватися обраної позиції. Отже, дівчина в історії з камінчиками опустила руку в сумку, витягла камінчик і, не глянувши на нього, випустила прямо на доріжку, посипану гравієм, де камінчик миттєво загубився. “Що за прикрість! – Вигукнула вона. — Але справу можна виправити. Адже за кольором ми відразу дізнаємося, якого кольору камінчик дістався мені». А оскільки камінчик, що залишився в сумці, був, як відомо, чорний; отже, вона могла витягнути лише білий камінчик. Адже лихвар не зізнаватиметься у власному шахрайстві! Ось яким чином, застосувавши нешаблонне мислення, дівчина не тільки вийшла зі, здавалося б, безвихідного становища, але, більше того, виявилася навіть у кращому становищі, ніж раніше. Бо якби лихвар вів чесну гру, поклавши в сумку чорний і білий камінчики, дівчина мала б рівні шанси як на порятунок, так і на загибель. Зараз вона уникла небажаного заміжжя і погасила борг батька. Мораль історії: Більшість складних проблем має рішення. Але іноді стандартний підхід лише шкодить. Думайте нешаблонно, і все вийде. Автор: Сергій Панкратов

Повчальна притча про двох ангелів. Варто задуматися кожному!

Жили два ангели. Один завжди відпочивав на хмаринці, а інший без спочинку працював. Одного разу ангел, який відпочивав, вирішив запитати свого товариша: – Чому ти літаєш увесь час туди-сюди? Товариш відповів:- Я ношу Богу послання, які починаються словами: «Допоможи, Господи». А чому ти завжди відпочиваєш? – Я повинен носити Господу послання, які починаються словами: «Дякую Господи»… Будьмо вдячними Богу за кожний день свого життя, за кожну хвилинку, кожну секунду. Будьмо вдячними Богу за наші сім’ї, родини, близьких та дорогих нам людей. Будьмо вдячними Богу за все… Джерело

Як любити Бога, якщо ми його не бачимо?

У сьогоднішній час, багато людей говорить: як ми можемо любити Бога, якщо ми його не бачимо? І існує одна гарна розповідь, яка дає відповідь на це питання. Історія із життя одної матері, яка навчала свою донечку молитви, любові до Бога. І одного разу дитина запитала матір: мамо, як же я можу любити Бога, якщо я, Його не бачу? Мама пояснила дитині, що бачити Бога неможливо, але прийде час і ти усе зрозумієш. Коли настав день народження донечки, то тітка з Італії прислала їй подарунок. Дитина у захваті розпакувала, подивилася і в захоплені вигукнула: який же він гарний і глянувши на маму промовила: як я люблю свою тітку. А мама питає свою донечку: а як ти можеш її любити, якщо ти її ніколи не бачила, вона ж живе далеко? А донечка відповідає: напевно вона любить мене, адже передала мені такий гарний подарунок. Ось бачиш доню, тітка подарувала тобі гарний подарунок, – яку ти ніколи не бачила – ти говориш, що любиш її, а до Бога, Якого ти не бачиш, не виявляєш такої любові. Ось така цікава історія, яка мабуть стосується кожної людини, адже скільки дарунків посилає нам Господь у нашому житті, що ми навіть перелічити не можемо, а скільки раз Господь спасав нас від багатьох бід, і за все це ми повинні не тільки дякувати Богові, а й любити Його. Джерело

Ось чому того, хто звик дбати та допомагати, іноді треба виставити за двері

Одна жінка посварилася з дочкою. Дуже сильно. Вона допомагала дочці всім, чим могла: сиділа з дітьми, з двома малюками. Віддавала всі свої гроші на дітей, на ремонт, на одяг дочці – вона ж молода, хоче одягатися, а чоловік скупий. Хоч і є в нього гроші. Ось цей чоловік-зять і вигнав жінку. Щось вони не порозумілися, слово за слово, дочка стала на бік чоловіка… Загалом жінці Зої сказали не приходити. І не дзвонити. Вона заплакала та пішла. І дуже переживала. За онуками сумувала, за дочкою. Головне, зовсім себе не було куди подіти після роботи. Приходиш у квартиру – і сидиш як дурепа. Це був дуже сумний час. І тут Зоя помітила, що гроші стали залишатися. Збирати вона не вміла, та й страшно якось збирати. Вона зробила ремонт, змінила меблі. І все одно гроші залишалися! Тоді вона купила комп’ютер хороший і почала спілкуватися в мережі. І відвідувати різні онлайн-курси. Купила собі одяг гарний. З’їздила на море. Згадала старих подруг, ще шкільних, знайшла їх в «Facebook». Почала ходити в гості. І познайомилася з приємним чоловіком, різноробочим з ринку. Дуже добрий чоловік виявився. А Зоя почала гарно одягатися і фарбуватися. І помолодшала років на двадцять. А з дочкою вона помирилася, дочка їй зателефонувала у день народження. І онуки її привітали. І в гості до доньки вона зараз ходить у вихідні, допомагає, але не так, як раніше. Помірковано. І зятю доводиться розщедрюватися, він став менш жадібним, адже тепер іншого ресурсу немає. Отак усе добре обернулося. Тому що того, хто звик дбати та допомагати, іноді треба виставити за двері. Інакше людина не розуміє. Адже вона має ще й перед собою борг і відповідальність. Вона ще й своє життя не прожила, ось у чому річ. Але їй важко дбати про себе та щось собі купувати. То її змусять. Життя змусить або близькі люди своєю невдячною поведінкою. [ads І все складеться на краще. Тому що є одна людина, про яку ми теж повинні дбати і на яку теж повинні витрачати гроші і сили, – це ми самі. Щоб не стати непотрібними старими, про себе теж треба дбати, поки ще є сили та гроші. Автор: Анна Кір’янова Джерело

Той найбільш багатий, хто задоволений малим! Мудра притча про щастя

Пішов один чоловік до Бога й говорить: – Я чув, Ти роздаєш людям щастя. – Роздаю, – відповів Бог. – Тоді дай і мені. – Я дам, тільки даром цим треба вміти дорожити. – Я зумію, – запевнив чоловік Бога і, отримавши щастя, пішов. Але незабаром йому здалося, що в інших щастя краще. Заздрість почала мучити чоловіка. Він намагався жити щасливо, але не виходило. І начебто все є, та не вистачає, і ніби ситий, та все чогось хочеться. Так він мучився-мучився й дійшов до того, що від незадоволеності почав хворіти. Пішов чоловік знову до Бога. – Господи, – звернувся він до Всевишнього, – чому ти одним даєш велике щастя, а іншим мале? – Ти не правий у своєму звинуваченні. – Мені треба набагато більше, ніж я маю, а ти дав набагато менше, ніж я хочу. – Я дав тобі не просто велике щастя, а дуже велике, тільки ти не оцінив його. – Як же велике, – обурився незадоволений чоловік, – якщо я нещасливий? – Є люди, які і в малому знаходять велике, а є й такі, які у великому бачать тільки мале, – відповів Бог. – Дай мені стільки, щоб я міг розгледіти своє щастя. – Я дам тобі те, на що ти заслуговуєш.Не зрозумів чоловік слів Божих, прийшов додому й побачив: усе навколо порожньо, наче тут ніколи нічого й не було. – Господи! – заволав чоловік. – Ти ж не дав, а відняв у мене все! – Я взяв тільки те, що тебе не задовольняло, тепер ти почнеш будувати нове щастя і, можливо, побачиш його, якщо зможеш гідно оцінити.

Чому не завжди варто ділитися своєю радістю з оточенням

Коли ми отримуємо якусь радісну новину чи стається чудова подія, то завжди хочеться поділитися цим з оточенням, особливо – з близькими людьми.  Коли ми закохалися або просто щасливі – ми кричимо про це всім навколо. І з часом енергія щастя, що наповнює нас, кудись іде… А все тому, що є деякі причини, з яких не варто ділитися своїм щастям з оточенням. Щастя – це енергія, коли вона нас переповнює, то її практично неможливо стримувати. Якщо вже радість приходить в наше життя, то нам неодмінно потрібно нею поділитися з оточенням. І чим більша ця радість, тим більша у нас є необхідність розповісти про неї комусь, а краще – всьому світу. Ділячись своїми радісними хвилюваннями, ми чекаємо відгуку від нашого співрозмовника. І цей відгук неодмінно повинен бути захоплено радісним. Інша реакція нас, явно, не влаштує. І якщо раптом хтось відреагував не на 100% за нашою шкалою вимірювання, то це може викликати у нас подив і навіть гнів. Адже друг зобов’язаний радіти, коли у нас все добре! Якщо це не так, значить, він не друг. Але, на жаль, наш егоїзм знову не враховує, що потрібно думати не тільки про себе, а й про інших. Може бути, краще спочатку дізнатися, як справи у друга?! Або, можливо, зараз взагалі не час з ним ділитися тим, що ми йому принесли ?! Або можливо ми спровокуємо заздрість у когось?! Одна моя подруга якось розповідала про те, що наша спільна знайома з’їздила на дуже дорогий курорт і на питання: «Ну і як же там?!», вона відповіла: «Ай, нічого особливого! Мені не дуже-то і сподобалося”. Я сказала, що, звичайно, це дуже відома мантра багатих і розумних людей. Вони знають про заздрість не з чуток і всіляко намагаються не викликати її в інших. Це культурно і гуманно стосовно до інших людей. Навіщо комусь розповідати, що ваша нова сукня коштує більше, ніж весь його місячний бюджет? Можливо, краще сказати (якщо запитають про це!): «Точно не пам’ятаю» або щось ще … Некультурно цілу годину розхвалювати своїх дітей подружжю, яке не може їх мати. Сумніваюся, що гуманно в подробицях розписувати свою величезну нову квартиру людям, чиї фінанси настільки малі, що вони навіть наймати квартиру не можуть собі дозволити. Навіщо хвалитися своїм чоловіком, якщо, можливо, у вашої співрозмовниці взагалі немає сім’ї або в цей час її сім’ю наздогнала серйозна сімейна криза?! Та й це небезпечно, чесно кажучи 🙂 А раптом ця дівчина вирішить, що їй неодмінно потрібен цей же чоловік. Завжди проблема в тому, що ми думаємо в першу чергу лише про себе, але не про інших. Ми не хочемо бути делікатними, не стараємося не ображати гідність інших людей. І нехай це одна з найрадісніших подій в нашому житті, варто все-таки подумати про те, кому потрібно розповісти про це, розписуючи все в подробицях, а кому – просто сказати мимохідь, якщо це неминуче. Проблема нашого сучасника в тому, що він занадто сильно радіє, коли з ним трапляється щось хороше і дуже сильно засмучується, коли, на його думку, відбувається щось погане. Коли емоції зашкалюють, їх необхідно кудись виплеснути. І, як правило, цю емоційну відрижку (вже вибачте мені за таке порівняння), чують ті, хто знаходиться найближче до нас. І ми впевнені, що вони повинні нас зрозуміти. Вони просто зобов’язані це зробити! Людина, що стоїть на шляху духовного розвитку, розуміє, що все в цьому світі дуже швидко змінюється і нам ще не відомо, що добре, а що погано з того, що відбувається з нами. Мені згадалася одна чудова притча з цього приводу. Один чоловік зустрів в лісі дикого коня і забрав його собі. – Ого-го! – сказали сусіди,- так от взяв і отримав коня – пощастило тобі! – Не знаю, пощастило мені чи ні… – відповів він Його син став об’їжджати цього коня, тварина була норовлива, і скинула його. Він зламав обидві ноги. – Ах! Яке нещастя! – вигукували сусіди, – як погано! – Я не знаю, добре це чи погано, – відповідав чоловік. Незабаром почалася війна і всіх придатних юнаків забирали в армію. Сусідські сини теж вирушили на війну і загинули. – Добре тобі, – говорили люди, що залишилися без дітей: твій син залишився живий. – Я не знаю, добре це чи погано, – як і раніше, відповідав чоловік… Ми ніколи не знаємо, що там за поворотом. Ми бачимо лише рівно настільки, наскільки це можливо відповідно до нашої свідомості й ситуації, що склалася. Але що б з нами не відбувалося, не потрібно обливати як з відра, цим своїх близьких… і далеких. Хороший співрозмовник той, хто вміє слухати. Говорити про себе може кожен. Якщо ми хочемо стати на шлях розвитку, ми повинні кожен раз думати про те, як же зробити щасливішими людей, які нас оточують. Не варто влаштовувати бенкет під час чуми. Ділитися краще тим, що готові прийняти наші родичі та друзі. Можливо, наша велика радість буде для когось маленьким горем. І це не говорить, що хтось інший поганий і заздрісний. Це говорить про те, що ми бездушні й безкультурні. Джерело