Повчальна притча: “Три сестри та їх Доля”. Чиста правда про життя!

В одному селі, далеко в горах жили собі три сестри. Найстарша була ну дуже вже ледача. Середня була страшенно злою. А третя, наймолодша і роботяща і добра, та й вродою Бог її не обділив. От, в один чудовий ранок, біля воріт їхньої хатини зупинився віз. А оскільки до них рідко навідувалися гості, то сестри швиденько вибігли подивитися, хто ж то приїхав до них.Виявилося, що возом керує якась літня жінка, от дівчата і запиталися, хто вона?   — Я, ваша доля, дорогенькі. І сьогодні приїхала вас забрати, щоб заміж видати, вже пора прийшла. Посідали дівчата на віз, та й рушили у дорогу. Не довго їхали, як у першому ж селі натрапили на хлопця, що працював у полі. По ньому було видно, що хлопець роботящий, сильний і ніякої роботи не боїться. — Це твій суджений, — вказала Доля, найстаршій дівчині. Висадили сестру та й рушили далі. Теж не довго їхали, як натрапили у другому селі на хлопчину одного. «Такого добряка ще пошукати треба» так про нього люди казали. Завжди всім допомагає, ніколи нікому не відмовить. Добряк добряком.   — Ну цей вже твій коханий буде — мовила Доля до середньої сестри. Лишилася на возі найменша. От їдуть вони годину, дві, три…Аж заїхали у таке бідне село що і поглянути шкода. Доїхали до краю села, а там хатина напіврозвалена, і у багнюці коло хатини юнак лежить, п’яний, п’янющий.Саме біля нього і висадила Доля третю сестру. — Цей буде твій суджений — мовила старенька Доля. Заплакала дівчина та й питає:   — Навіщо мені, такій добрій, гарній, працьовитій ти такого жениха даєш? Хіба я не варта кращого? Cтаршим сестрам, он яких гарних хлопців знайшла!Хіба для мене іншого не знайдеться?А Доля і відповідає дівчині:   — Та звичайно знайдеться, хлопців гарних на світі багато… але… — і, важко зітхнувши, додала, — Але саме цей хлопчина бtз тебе пропаде! Джерело

“Два яблучка”: мудра притча, яка навчить вас не робити поспішних висновків!

Маленька дівчинка принесла з вулиці два великих яблука. Напевно, її там хтось пригостив. – Мамо, дивись, які гарні яблука! – Так, красиві! А мене ти пригостиш? – запитала мама.   Дівчинка кілька секунд дивилася на матір і раптом надкусила одне яблуко, потім швидко інше. Жінка відчула, як посмішка застигла на її обличчі, і дуже старалася, щоб не показати свого розчарування. Їй було прикро, що люба донечка не хоче з нею ділитися. Раптом дівчина дістала одне з надкушених яблук і сказала: – Мамо, це яблуко смачніше! Мораль: Яким би ти не був зрілим, досвідченим та компетентним, ніколи не поспішай судити інших. Дайте їм можливість пояснити. Те, що ви бачите, може бути дуже оманливим. Часто, коли ми бачимо лише загальну картину, ми помиляємось у реальних мотивах вчинків іншої людини. Джерело

Повчальна історія із гумором. Обов’язково дочитайте до кінця!

Троє математиків і троє фізиків збираються їхати поїздом в інше місто на конференцію. Вони зустрічаються перед касою на вокзалі. Першою підходить черга фізиків і вони, як усі нормальні люди купують по квитку на людину. Математики ж купують один квиток на всіх. «Як же так?» – дивуються фізики – «Адже в поїзді контролер, вас же без квитків звідти виженуть!». «Не хвилюйтеся» – відповідають математики – «У нас є МЕТОД». Перед відправкою поїзда фізики розсідаються по вагонах, але намагаються простежити за застосуванням загадкового «методу». Математики ж всі набиваються в один туалет. Коли контролер підходить до туалету і стукає, двері привідкриваються, звідти висовується рука з квитком. Контролер забирає квиток і далі всі вони без проблем їдуть в пункт призначення. Після конференції ті ж знову зустрічаються на вокзалі. Фізики, надихнувшись прикладом математиків, купують один квиток. Математики не беруть жодного. – А що ж ви покажете контролеру? – У нас є МЕТОД. У поїзді фізики набиваються в один туалет, математики – в інший. Незадовго до відправлення, один з математиків підходить до туалету, де ховаються фізики. Стукає. Висовується рука з квитком. Математик забирає квиток і повертається до колег. МОРАЛЬ: Не можна використовувати математичні методи, не розуміючи їх!

Мудра притча: ображатися на образи – приміряти чуже лахміття

Чужий негатив залишається чужим, поки ми самі не вирішуємо його прийняти … Один чоловік став публічно ображати Омара Хайяма: —  Ти безбожник! Ти п’яниця! Майже злодій! У відповідь на це Хайям лише посміхнувся. Інший чоловік, який спостерігав за цією сценою виряджений за останньою модою красунчик в шовкових шароварах запитав Хайяма: — Як же ти можеш терпіти подібні образи? Невже тобі не образливо? Хайям знову посміхнувся. І сказав: — Ходімо зі мною. Цей чоловік пройшов за ним у запилене комору. Хайям запалив лампу і став ритися в скрині, в якоійзнайшов абсолютно нікчемний дірявий халат. Кинув його чоловіку і сказав: — Примір, це тобі до пасуватиме. Чоловік зловив халат, оглянув його і обурився: — Навіщо мені ці брудні обноски? Я, начебто, пристойно одягнений, а ось ти, напевно, з глузду з’їхав! – і кинув халат назад. — Ось бачиш, – сказав Хайям, – ти не захотів приміряти лахміття. Точно так само і я не став приміряти ті брудні слова, які мені жбурнули. Потрібно полюбити все навколо, не звертати уваги на негатив. Бути щасливим – означає бути розумним. «Прийшла негативна установка – поставтеся до неї спокійно, потисніть плечима і перемкніть увагу на щось більш цікаве». Луїза Хей Джерело

Коротенька, але дуже мудра історія про розуміння себе. Прочитайте, вона того варта!

«Якось учень спитав у свого Вчителя: – Вчителю, скажи, що мені треба робити щоб зрозуміти хто я та стати на шлях просвітлення ? – Для початку забери в людей право вирішувати, хто ти. – Як це, Вчителю? – Хтось тобі скаже, що ти поганий, ти повіриш йому і засмутишся. Інший тобі скаже, що ти хороший – і ти радітимеш. Тебе хвалять чи сварять, вірять тобі чи зраджують. Допоки в них є право вирішувати, хто ти чи який ти, тобі не знайти себе. Забери в них це право! І в мене також…» Джерело

Філософська казка про гівно! Прочитаєте 1 раз, а запам’ятаєте назавжди :)

У лісі жило гівно. Одного разу в цей ліс пішов мудрець. Гівно вискочило з лісу перед мудрецем і прокричало грізним голосом: “Я тебе з’їм”. Мудрець злякався і втік. Мораль: Гівна боятися – в ліс не ходити. Потім в ліс пішов другий мудрець. Перед ним вискочило гівно і прокричало: “Я тебе з’їм”. Мудрець не злякався і штовхнув гівно ногою. Гівно завоняло. Мораль: Ти можеш боротися з гівном, але гівно буде смердіти. Третій мудрець пішов в ліс. З лісу вискочило гівно, знову прокричало: “Я тебе з’їм”, а мудрець відповів “Я сам тебе з’їм” і з’їв гівно. На смак гівно виявилося гівном. Мораль: Ти можеш перемогти гівно, але смак перемоги тобі не сподобається. Тоді четвертий мудрець пішов в ліс. Гівно вискочило з лісу, пригрозило з’їсти мудреця, але мудрець не злякався і пройшов мимо. Гівно покричало, покричало, заплакало, пішло і втопилося. Тому що метою гівна було лякати мудреців. Мораль: Якщо зустрів гівно, пройди повз. Андрій Громов Джерело

Коротенька, але дуже мудра притча-молитва, про яку варто пам’ятати щодня

Друзі, сьогодні у нас для вас дуже коротка і дуже мудра притча-молитва, про яку рекомендуємо пам’ятати: «Господи, дай мені терпіння прийняти те, чого я не можу змінити, дай мені силу змінити те, що я можу змінити, і дай мені мудрість відрізнити одне від іншого.». Фрідріх Кристоф Етінгер Джерело

“Сім чудес світу” – повчальна розповідь, яка зворушує до глибини душі

Одного разу в школі проходив урок на тему “Сім чудес світу”. Завдання полягало в тому, щоб кожен учень написав сім чудес світу… на свій погляд. Коли вчитель збирав зошити він помітив, що одна дівчинка ще не закінчила. Учитель запитав, чи не потрібна їй допомога. Учениця відповіла:– Так. Я довго сумнівалась, які вибрати. На світі так багато чудес.Тоді вчитель запропонував зачитати, що вона вибрала. Дівчинка деякий час вагалася, але зважилася прочитати. – Для мене сім чудес світу це: бачитичутирухатисяторкатисьвідчуватисміятисьлюбитиВ класі запанувала тиша… Автор невідмий

Повчальна притча про радість. Ви захочете нею поділитися з друзями!

Молодий Ангел, який щойно спустився на землю, сидів на гілці дерева і слухав розмову дитячої компанії. – Мені тато вчора подарував бантик, дивіться який гарний. Я у нього попросила, а він одразу мені подарував. Мама сказала, що для людини велика радість, коли їй роблять подарунки, – повідомила Марічка, перебираючи кінчики волосся. Всі з цікавістю подивилися на її бант. – А-а-а у мене є …. олівці кольорові. Мені теж їх недавно купили. Отже, у мене теж є радість? – запитала Тетянка. Ромчик потер ніс і, мабуть, на щось зважившись, сказав: – А мені великий велосипед купили, тільки я на ньому поки кататися не вмію. Адже, це теж вважається подарунком, так? – Мама казала, що радість – це коли ти отримуєш подарунки і тобі від цього добре, – сказала Марічка, влаштовуючись зручніше на лавці. – А якщо тобі подарунків не роблять, то тоді у тебе і радощів немає? – запитав Ромчик, скоса поглядаючи на Сергійка. – Виходить, немає, – повчально сказала Марійка, – це означає, що ніхто тебе не любить, якщо тобі нічого не дарують. І всі поглянули в бік Сергійка. Вони знали, що хлопчик живе з бабусею, і подарунки отримує нечасто, тобто майже зовсім не отримує. Їм стало шкода свого друга. Сергійко, мабуть, відчув, що його зараз почнуть жаліти, і весело підскочивши, сказав: – А у мене теж радість. Мені вчора ліс подарував кошик грибів, уявляєте? Повний кошик грибів. Всі з цікавістю дивились на Сергійка. – Це не вважається подарунком, це ж ти сам їх збирав. А треба щоб просто подарував хтось, – сказала Марічка. Сергійко задумався на хвилинку, а потім випалив: – А вчора дощ був, ви ж пам’ятаєте? Ви ще всі додому розбіглися. А я в альтанці сидів, бабуся в магазин пішла. Так ось – дощ мені вчора таку величезну веселку подарував. Гарну різнокольорову, до самісінького неба веселку-радість. Всі знову здивовано втупилися на Сергійка. – А ще після дощу в калюжах рибки срібні плавали. Чесно, я сам бачив. Це все дощ, – з повагою до подарунків дощу, додав хлопчик. Хлопці із щирим захопленням дивилися на свого друга. Ангел вийняв бланк звіту для свого керівництва і написав: “День перший. Зустрів маленького чарівника». Потім задумався на хвилинку і додав:«А мене запевняли, що їх на Землі немає» … Автор невідомий

“Щастя і любов” – мудра притча, яка змусить задуматися кожну людину

– Куди зникає любов? – запитало маленьке щастя у свого батька. – Вона помирає, – відповів батько. Люди, синку, не бережуть те, що мають. Просто не вміють любити! Маленьке щастя задумалося:“Ось виросту великим і стану допомагати людям!” Йшли роки. Щастя підросло і стало великим. Воно пам’ятало про свою обіцянку і щодуху прагнуло допомагати людям, але люди його не чули. І поступово Щастя з великого почало перетворюватися на маленьке і чахле. Дуже воно злякалося, як би зовсім не зникнути, і відправилося в далеку дорогу, щоб знайти ліки від своєї недуги. Довго йшло Щастя, не зустрічаючи нікого на своєму шляху, і стало йому зовсім погано. Зупинилося воно відпочити. Вибрало розлогі дерева і прилягло. Тільки задрімало, як почуло кроки, що наближаються. Відкрило очі і бачить: йде по лісу старезна баба вся в лахмітті, боса і з палицею. Кинулося щастя до неї: – Сідайте. Ви, напевно, втомилися. Вам потрібно відпочити і підкріпитися. У баби підкосилися ноги, і вона буквально звалилася в траву. Трохи відпочивши, мандрівниця розповіла Щастю свою історію: – Прикро, коли тебе вважають такою старезною, а насправді ти така молода… і звуть мене Любов! – Так це ви Любов?! – вигукнуло вражене Щастя. Але мені говорили, що любов – це найпрекрасніше з того, що є на світі! Любов уважно поглянула на нього і запитала: – А тебе як звуть? – Щастя. – Ось як? Мені теж говорили, що Щастя має бути прекрасним. І з цими словами вона дістала з свого лахміття дзеркало. Щастя, поглянувши на своє віддзеркалення, голосно заплакало. Любов підсіла до нього і ніжно обійняла рукою. – Що ж з нами зробили ці злі люди і доля? – схлипувало Щастя. – Нічого, – говорила Любов, – Якщо ми будемо разом і станемо піклуватися один про одного, то швидко станемо молодими і прекрасними. І ось під тим розлогим деревом Любов і Щастя уклали свій союз ніколи не розлучатися. З тих пір, якщо з чийогось життя іде Любов, разом з нею йде і Щастя, порізно їх не буває. А люди до сих пір живуть і зрозуміти цього не можуть… Джерело

Повчальна притча із глибоким змістом. Прочитайте, вона того варта!

Одного разу до перукаря прийшов продавець квітів. Коли майстер закінчив стрижку, і прийшла черга оплати, він сказав: «Я не візьму з вас гроші, бо до кінця тижня я працюю безкоштовно, на громадських засадах, так сказати». Продавець квітів сказав «спасибі» і пішов. На наступний день, коли перукар прийшов на роботу, він знайшов біля дверей записку зі словами подяки і великий букет чарівних троянд. Через час до цього ж перукаря прийшов кондитер. Після стрижки, коли кондитер вже збирався заплатити за надану йому послугу, перукар сказав: «Я не візьму з вас гроші, бо до кінця тижня я працюю безкоштовно, на громадських засадах». Кондитер посміхнувся і пішов. А на наступний день перукар знайшов біля дверей записку зі словами подяки і десяток ароматних тістечок. Наступним до перукаря прийшов сенатор. Коли він поліз у кишеню за грошима, перукар йому сказав те ж саме, що й іншим клієнтам: «Я не візьму з вас гроші, бо до кінця тижня я працюю безкоштовно, на громадських засадах». Сенатор зрадів і пішов. На наступний день, коли перукар прийшов на роботу, його там вже чекали 3 сенатора, з десяток депутатів, ще більше їх помічників, мер міста, кілька держслужбовців, секретар мера, дружина мера і п’ятеро дітей – всі прийшли на безкоштовну стрижку. Саме в цьому і полягає головна відмінність між нами – пересічними людьми – і тими «великими», хто нами всіма керує. Джерело

“Так буде не завжди” – повчальна притча про те, як важливо вміти за все бути вдячним

Це було в часи гонінь на християн. В одному селищі жила християнська сім’я. Батькові важко було прогодувати дружину і маленьких дітлахів, хоч він і працював, не покладаючи рук. Але всю свою печаль він поклав на Господа і вірив, що коли-небудь все зміниться на краще. Якось, щоб і себе, і сім’ю свою підбадьорити, вигравірував батько на дощечці слова: “ТАК БУДЕ НЕ ЗАВЖДИ”. І повісив напис на видному місці в будинку. Пройшли роки гонінь, і настав час достатку і свободи. Виросли діти, з’явилися онуки. Зібралися вони за багато накритим столом в батьківському домі. Помолилися, подякувавши Господу за надіслані дари. Старший син раптом помітив стару табличку. – Давай знімемо, – говорить батькові, – так не хочеться згадувати про ті важкі часи. Адже тепер все позаду. – Ні, діти мої, нехай висить. Пам’ятайте, що і ТАК теж буде НЕ ЗАВЖДИ. І вчіть цього своїх дітей. Потрібно вміти за все дякувати Господу. Тяжкий час – спасибі за випробування. Легко тобі живеться – спасибі за достаток. Тільки той вміє бути вдячним, хто завжди пам’ятає про вічність. Джерело

Неймовірна історія про диво, яка зворушує до сліз. Вона варта вашої уваги!

Одна молода мати очікувала народження другої дитини. Довідавшись, що то – дівчинка, навчила свого первістка, синочка Михайлика, аби він, поклавши голову на її живіт, разом із нею співав колискову маляті, яке мало народитись. Пісенька, що починалася словами: «Зірочко, зіронько, вже ніч близенько…» дуже подобалась хлоп’яті. Співав її часто. Пологи були передчасні й тяжкі. Малесеньку дівчинку поклали в інкубатор, де вона перебувала під постійною лікарською опікою. Перелякані батьки були готові до найгіршого: їхня донечка мала дуже малі шанси вижити. Малий Михайлик благав їх: «Хочу її побачити!» За тиждень дитині погіршало. Тоді мати вирішила привести Михайлика у відділення інтенсивної терапії. Медсестра намагалася перешкодити цьому, але мати рішуче підвела хлопчика до ліжечка сестрички, яка була приєднана до численних апаратів, що утримували її при житті. Наблизившись до інкубатора, Михайлик за звичкою почав тихенько співати: «Зірочко, зіронько, вже ніч близенько…». Дівчинка одразу відреагувала. Почала дихати рівно, без задишки. Мати, схвильована до сліз, попросила: «Співай, співай далі, Михайлику!» І Михайлик співав. Дівчинка почала ворушити маленькими ручками. Мати й батько то плакали, то сміялися. Медсестра споглядала, не вірячи власним очам. За кілька днів батьки змогли забрати малечу додому. Радості Михайлика не було меж. Лікарі, здивовані покращенням стану новонародженої, намагалися науково пояснити цю подію. Мати і батько знали, що це – диво. Диво любові братика до сестрички, яку він так чекав! Можемо жити лише тоді, коли знаємо, що нас хтось чекає. Джерело

Мудра притча для тих, хто живе за принципом “Моя хата скраю…”

Байдужість – це страшна хвороба, якою хворіє більшість населення планети. Постійна заклопотаність, велика кількість проблем, недовіра до навколишнього світу, спроба захиститися від жорстокої дійсності – все це причини поширення байдужості. Для людини простіше не звертати уваги й уникати негативних емоцій чи зайвого клопоту.Байдужість вбиває душу людини. Вона втрачає можливість співчувати, бути доброю та милосердною. Тому слід пам’ятати, що іноді від нашої поведінки може залежати чиєсь життя! Ми підготували чудову притчу, яка, надіємось, закличе вас не бути байдужими до чужого горя. «Миши’ні проблеми» Жило на фермі Мишеня,Тихенько собі, мило,На все дивилося здаля,Нічим ся не журило. Однак, в один «прекрасний» день,У хлів зайшла Людина.Як пастку ставить на Мишей –Побачила Скотина. Миша з сльозами на лиці,Біжить до своїх друзів –Корови, Курки і Вівці:– Допоможіть подрузі! Ті, свої морди відвернули,Послухав тої теми,І Миші прямо натякнули:– То ж бо твої проблеми! На ранок трапився улов,Проте, не наша Миша.Зайшла Хазяйка взяти дров,А в пастці – змія дише. За руку Фермершу ту тяп,І з ядом укусила.І вже як трапився цей ляп,Хазяйка захворіла. Лікуючи її, Супруг,Зварив бульйон із Курки.Так, першої серед «подруг»,Не стало Чебатурки. Провідать з’їхалась рідня,І щоб їх накормити,Прийшлось Господарю три дня,Шурпу з Вівці варити. Відходить Хвора в вічну путь –Хазяйка помирає,І Фермер, щоби пом’януть,Корову забиває. Мишка сидить, втирає піт,Із сумом наблюдає,Як покидають білий світ,Ті, хто проблем не має. Забули всі про тую Миш,Що вилізла із нірки…Зосталися від «Друзів» лиш,Подушка і дві шкірки. ***Мораль – простою є вповні:Чужих бід не буває!Хто впевнений, що в стороні,-Хай притчу цю згадає. Олександр Драбінко Джерело

Мудра і найправдивіша притча про те, як перевірити свої почуття

Мало хто любить цей стан, коли неможливо в собі розібратися – чого я хочу, куди йду і що відчуваю. Особливо це стосується любовних емоцій. Буває і таке, що ми настільки втрачаємо життєвий орієнтир, що раптом виявляємо себе серед людей, з якими точно б не хотіли спілкуватися. Як же розібратися, хто по-справжньому дорогий і відсіяти непотрібних людей? – Знаєш, – каже один, – у мене зараз одночасно п’ять жінок. Мені це набридло, але вибрати одну у мене не виходить. Як би мені їх відсіяти? – Відсій одкровенням, – радить приятель. – Як це – одкровенням? – А так: відчуй себе абсолютно вільним, і кожній розповідай все про всіх інших. – Але як це допоможе? – А ти спробуй. Наступна їхня зустріч через півроку: – Ну, і як? Скористався моєю порадою? – Хороша порада. Спасибі. Коли я став відвертим, то дві з моїх жінок тут же відмовилися зустрічатися зі мною. Ну і добре. Це був, можна сказати, грубий відсів. Залишилися троє. І ось тут почалося найцікавіше. Я дуже скоро виявив, що бути з усіма однаково відвертим у мене не виходить. Одній я міг розповісти все, іншій половину, третій взагалі нічого. У той же час про одну міг розповісти все, але розповідати про іншу у мене не повертався язик. Закінчилося це тим, що я виявив, що одній я можу розповісти все, але про неї мені не хотілося бути відвертими ні з ким. – Ось вона у тебе і залишилася, – підказав приятель. – Саме так. Цікаво, що цей простий спосіб працює так добре. – Він працює тому, що одкровення – це показник почуття. Воно дуже швидко відсіває непотрібних нам людей. Причому у всіх випадках життя. Я завжди розлучаюся з тим, з ким не можу бути відвертим, і опиняюся прив’язаним до того, про кого не можу базікати. Джерело

“Непрожите життя породжує печалі”… Наймудріша притча, яку мені довелося коли-небудь чути!

Коли цар Соломон спустився з гори, після зустрічі сходу сонця, люди, які зібралися біля підніжжя сказали: – Ти джерело натхнення для нас. Твої слова лікують серця. А мудрість твоя просвітлює розум. Ми жадаємо слухати тебе. Скажи нам: хто ми? Він посміхнувся і сказав: – Ви – світло світу. Ви – зірки. Ви – храм істини. У кожному з вас Всесвіт. Помістіть розум у серце, запитуйте своє серце, слухайте через свою любов. Блаженні знають мову Господа. – У чому сенс життя? – Життя – це шлях, мета і нагорода. Життя – це танець Любові. Ваше призначення – розквітнути. БУТИ – це великий дар миру. Ваше життя – історія Всесвіту. І тому життя прекрасніше за всі теорії. Ставтеся до життя, як до свята, бо життя цінне саме по собі. Життя складається з теперішнього. А сенс теперішнього – бути в ньому. – Чому нещастя переслідують нас? – Що сіяли, то і збираєте. Нещастя – це ваш вибір. Бідність – творіння людське. А гіркота – це плід невігластва. Звинувачуючи, втрачаєте силу, а жадаючи, розсіюється щастя. Прокиньтеся, бо жебрак той, хто не усвідомлює себе. А ті, хто не знайшли всередині Царство Боже – бездомні. Бідним стає той, хто даремно витрачає час. Не перетворюйте життя в животіння. Не дозволяйте натовпу погубити вашу душу. Хай не буде багатство вашим прокляттям. – Як подолати нещастя? – Не засуджуйте себе. Бо ви божественні. Не порівнюйте і не розділяйте. За все дякуйте. Радійте, бо радість творить чудеса. Любіть себе, бо люблячих себе люблять усі. Благословляйте небезпеки, бо сміливі знаходять блаженство. Моліться в радості – і нещастя обійде вас. Моліться, але не торгуйтеся з Богом. І знайте, похвала – найкраща молитва, а щастя – найкраща їжа для душі. – Який шлях до щастя? – Щасливі люблячі, щасливі дякуючі. Щасливі умиротворені. Щасливі знайшли рай в собі. Щасливі дарують в радості і щасливі приймаючі дари з радістю. Щасливі шукаючі. Щасливі пробуджені. Щасливі слухаючі голос Бога. Щасливі виконуючі своє призначення. Щасливі, які пізнали Єдність. Щасливі, які відчули смак богоспоглядання. Щасливі перебуваючі в гармонії. Щасливі, які зрозуміли краси світу. Щасливі, які відкрилися Сонцю. Щасливі текучі, як ріки. Щасливі готові прийняти щастя. Щасливі мудрі. Щасливі, які усвідомили себе. Щасливі, які полюбили себе. Щасливі вихваляючі життя. Щасливі споглядаючі. Щасливі вільні. Щасливі, які прощають. – У чому секрет достатку? – Життя ваше – найбільша коштовність в скарбниці Бога. А Бог – коштовність серця людського. Багатство всередині вас невичерпне, а достаток навколо вас безмежний. Світ досить багатий, щоб кожен став багатим. Тому чим більше даєте, тим більше отримуєте. Щастя стоїть біля порога вашого будинку. Відкрийтесь достатку. І перетворюйте все в золото життя. Блаженні, що знайшли скарби в собі. – Як жити в світі? – Пийте з кожної миті життя, бо непрожите життя породжує печалі. І знайте, що всередині, то і зовні. Морок світу – від мороку в серці. Щастя – це схід Сонця. Богоспоглядання – це розчинення в світі. Просвітлення – це сяйво тисячі сонць. Блаженні спраглі світла. – Як знайти гармонію? – Живіть просто. Не приносьте нікому шкоди. Не заздріть. Нехай сумніви очищають, а не приносять безсилля. Присвятіть життя прекрасному. Творіть заради творчості, а не заради визнання. Ставтеся до ближніх, як до одкровень. Перетворіть минуле, забувши його. Приносьте в світ нове. Наповніть тіло любов’ю. Станьте енергією любові, бо любов все одухотворяє. Де любов – там Бог. – Як досягти досконалості життя? – Щасливий перетворює багатьох. Нещасні залишаються рабами, бо щастя любить свободу. Воістину, радість там, де Свобода. Осягайте мистецтво щастя. Відкрийтесь світу і світ відкриється вам. Відмовившись від протистояння, ви стаєте владикою. І, подивившись на всіх з любов’ю, він додав: – Але багато чого ще вам відкриє мовчання … Тільки будьте Собою! Джерело

“Не будьмо настільки наївними” – життєва притча, яку я раджу прочитати кожній людині!

«… Другу подарували ігуану. Але, він сприймав її лише, як предмет інтер’єру: годував, поїв без будь-якої любові. І ось в один із днів вона його вкусила за палець. Перша реакція друга – “… я тебе зараз викину звідси…! ..”, а потім дивиться, а вона так на нього віддано дивиться, з акваріума вилізла і давай тягатися за ним по всьому будинку ні на крок не відходить, в очі заглядає з видом:“Пробач, господар, пробач”. Він аж розчулився. Наступного ранку він прокидається, а ігуана поруч з ним сидить … всю ніч не відходила і сумно спостерігала.Приятель аж перейнявся, який чуйний і турботливий у нього вихованець виявився. Однак палець його болів і до того ж опух. Він взяв ігуану і мерщій до лікаря. Там і з’ясувалося, що цей вид ігуан отруйний, тільки отрута у них дуже слабка, тому вони, спочатку кусають, а потім стежать за жертвою і чекають поки та помре.» Мораль: не будьте настільки наївними… Автор невідомий

«А чи важка наша ноша?» Мудра притча, яку варто прочитати кожній людині!

Один селянин протягом багатьох років щовечора звертався до Бога з однією і тією ж молитвою: — Господи, я мучуся щодня від того, що найнещасніше мене немає людини на землі. Я кожен день задаю собі питання, за які гріхи саме мене ти зробив таким нещасним. Все життя я прошу виконати всього одне прохання: дозволь з ким-небудь обмінятися своїми бідами. Я готовий помінятися своїми стражданнями і труднощами з першим зустрічним, адже нещаснішого за мене все одно нікого не знайти. Я не смію просити багатства або блаженства. Прохання моє мале і незначне. Я покладаю надію на милість твою, сподіваючись бути почутим. Одного разу молитви були почуті, і з небес пролунав гучний голос: — Збери всі свої негаразди, зв’яжи їх у вузол і принеси в храм. Цей голос почули всі люди в місті і стали зв’язувати у вузли свої біди й прикрощі. Селянин був невимовно радий, адже тепер йому буде з ким помінятися. Він підхопив свій мішок і заквапився до храму. По дорозі йому зустрілося багато людей з мішками в руках. Коли селянин дістався до храму, його радість випарувалася і на зміну їй прийшли страх і розгубленість. А злякався він від того, що в інших людей вузли були набагато більші, ніж його власний. По дорозі він зустрів багато знатних городян, які здавалися йому щасливими і задоволеними. І в кожного в руках було по великому мішку. Коли люди увійшли в храм, то почули наказ: — Залиште свої мішки з нещастями біля входу. А тепер ідіть і беріть той, який вам сподобається. Але замість того, щоб забрати чужий мішок, кожен поспішив схопити свій власний. Селянин теж з усіх ніг кинувся до свого мішка, переживаючи, що його може хто-небудь взяти. У підсумку з храму кожен чоловік вийшов, несучи з собою свою власну ношу. При цьому всі були задоволені, повертаючись з нею додому. Був задоволений і селянин, думаючи про те, що нещастя в чужих мішках могли бути набагато гіршими його власних. Джерело

“Те, що ви маєте кожен день, хтось щодня просить”: важливе нагадування кожній людині!

Одного разу до священика прийшла дружина небагатого селянина. – Отче, — сумно сказала вона, — я втомилася. Ми працюємо не покладаючи рук, але є дні, коли крім черствого хліба нема чого дати дітям. Але найбільше я втомилася дивитися на наш убогий будинок, двір, на рвану одежу синів, стомлене обличчя чоловіка …Задумався священик і попросив жінку піти з ним. Він вказав на красивий будинок, в палісаднику якого гралися дітлахи. – Як ти думаєш, чи щаслива господиня? – Запитав він. – Звісно! – вигукнула жінка. – Яка багата садиба, як добре одягнені дітки! Але священик попросив підійти ближче і придивитися. Тоді вона побачила матір діточок, що сиділа в тіні й гірко плакала. – Вона плаче, бо сліпа від народження і не може бачити своїх дітей, — сумно розповів їй отець. Вони пішли далі. Незабаром священик показав другий будинок. Він був багатшим від першого, а на запитання жінки, чи живуть щасливі люди тут, розповів, що це була прекрасна сім’я, поки не загинув її глава. Тепер не проходить дня, щоб вдова не ридала за своїм чоловіком, а діти — за батьком. Міцно задумалася жінка і не помітила, як вони підійшли до великого двору. Тут був будинок дочки дуже багатого купця. – Тут є багатство і ситна їжа, дорогий одяг, а всередині ручки дверей мало не покриті золотом. Але чи живе тут щастя? На це питання священик відчинив важку хвіртку. Купецька дочка, побачивши гостей, привіталася і запросила на чай. Але яким же порожнім здався будинок парафіянці. Тут не було дітей, не чутний голос чоловіка. – У мене є багатство і гарний одяг, але немає щастя, — сказала господиня. У мене немає ні чоловіка, ні дітей, і нікому готувати обід або вдягати сукні … Глибоко замислившись, поверталася прихожанка додому. – Спасибі вам! – гаряче сказала вона священику. Я зрозуміла, якою я була нерозумною! Я втомилася дивитися на старий одяг, не знаючи, яке це щастя бачити своїх дітей! Я думала, що щастя — це жити в достатку, а виявляється, щасливий той, у кого є кому готувати обід, в чиєму будинку чути дитячий сміх! Так часто бачимо свої негаразди, не помічаючи якими щасливими та багатими насправді ми є. Джерело

“Є люди – мухи, і є люди – бджоли!” Повчальна історія про те, яку важливу роль в житті відіграє наше оточення

Одного разу один мільярдер проводжаючи свою секретарку, що пропрацювала з ним довгий час, на заслужений відпочинок, вирішив подарувати їй пару мільйонів доларів, щоб вона ні в чому не мала потреби. І тоді секретарка в подиві говорить йому: – Що Ви робите? Навіщо? Я і так до виходу на пенсію накопичила собі кілька мільярдів доларів. Мільярдер в подиві: – Але як? Адже ви працювали всього за 5-6 тис.$ В місяць? Як Ви накопичили стільки грошей? Секретарка: Я весь час брала участь на зборах з Вами. Коли Ви по телефону скуповували вільні землі або якісь цінні папери, я робила те ж саме хоча в невеликих обсягах. Я копіювала ваші дії. Таким чином, коли Ви заробляли мільйони, я заробляла сотні тисяч доларів. А коли Ви заробляли мільярд, я мільйон! Життєвий лайфхак: З ким поведешся, від того й наберешся. Є люди – мухи, і є люди – бджоли! Бджола завжди буде вас вести до квітів! З розумними людьми будете розвиватися! З хорошими людьми будете досягати цілей! З поганими будете завжди в негативі. Провірено! А яке у тебе оточення? Це дуже важливо!!! З працьовитим – будеш працювати! З розумними – будеш генієм! Із знаючими – будеш високо підніматися! Будь подалі від людей, у яких немає мрії і цілей, які завжди скаржаться на життя, вони вас потягнуть вниз! Тому вибирайте своє оточення з розумом!А також самі ставайте найкращим оточенням для ваших близьких. Oksana Yurga Джерело

Мудра притча, яка навчить вас ніколи не скаржитися на своє життя

Вирішила одна бабуся посваритися з Богом: – Що ж це в житті у мене все погано? Чоловік-п’яниця, дочка заміж не може вийти, син – наркоман, сама хворію… Прийшла в храм, Бога не знайшла і вирішила висловити все священикові. – А хто ви для Бога? – запитав він її. – В якому сенсі? – Дочка? Матір? Бабуся? Сестра? Можливо, Він у вас грошей позичив, і не віддав? Або з’їхав з квартири, не заплативши? Або ви заплатили, а Він не зробив? – Що це ви мені питання задаєте якісь дивні? – Ні. Не дивні, це ваші претензії дивні. До речі, Ви не пробували скаржитися на свої біди президенту? – А йому-то з якого дива? – А з якого дива Богу? Я вам поясню: ми називаємо Бога Царем Небесним, і якщо Цар, значить є Царство – держава. Ви в якій державі живете, в земній чи небесній? – В земній, звичайно. – Ну так ось. Щоб очікувати втручання Бога в своє життя, потрібно мати громадянство Його Царства. А для цього потрібно виконати ряд умов: проживати на території Царства, тобто бувати в церкві, знати і виконувати Його закони і платити податки. – Які це ще податки? – Саме так і є, але тільки в валюті Царства : часом, молитвою, читанням Святого Письма і відвідуванням богослужінь. Всього: 24 години на тиждень. «Шість днів працюй, сьомий – Господу». – А менше не можна? – Ні, не можна, більше – можна. Втім, якщо у вас буде жива віра, і щире покаяння, ви легко впораєтеся з цим завданням. І коли це станеться, я впевнений, що у вас не буде ні потреби, ні бажання приходити сюди, щоб лаятися з Богом. Бог своїм завжди допоможе!… Джерело

“Кінець справді кращий, ніж початок” – зворушлива притча, яку варто прочитати кожному!

Молода мати, ступаючи дорогою життя, запитала: «Чи довго нам іти?» Ангел відповів їй: «Довго, і шлях нелегкий. Але кінець буде кращий, ніж початок». Жінка була щаслива. По дорозі вона бавилася з дітками, збирала для них квіти. Їм світило сонце, життя було прекрасним, і молода мати вигукнула: «Хіба може щось бути краще?!» Коли настала ніч, почалася буря і шлях огорнула темрява, діти тремтіли від страху й холоду. Мати пригортала їх до себе, прикривала плащем, а дітлахи запевняли її: «Матусю, нам не страшно. Ти поруч, тож ми в безпеці». Тоді мама промовила: «Ця ніч краща за світло дня, бо я навчила своїх дітей хоробрості». Настав ранок, і побачили вони перед собою круту гору. Діти піднімалися на неї, їм було важко, але мати ненастанно заохочувала: «Ще трішки терпіння, ми ось-ось прийдемо». І діти піднімалися далі, а коли досягли вершини, то звернулися до матері: «Без тебе ми б сюди ніяк не дісталися». Уночі мати лежала, вдивляючись у зорі, і шепотіла: «Цей день ще кращий за попередній, бо мої діточки навчилися знаходити в собі силу, долаючи труднощі». Наступний день приніс із собою дивні хмари, які затьмарили землю, – хмари війни, ненависті й зла. Діти йшли, спотикаючись, а мати гукнула: «Подивіться вгору! Піднесіть очі до Світла!» Малеча глянула вгору і там, серед хмар, побачила Світло Вічної Слави. Воно стало їм провідником і вивело поза межі темряви. Тієї ночі мати впала на коліна й молилась: «Господи! Цей день найкращий з усіх, бо я показала дітям Тебе». Минали дні, спліталися в тижні, місяці, роки, мати постаріла. Зморена, вона ледь переставляла ноги. ЇЇ діти виросли, зміцніли й простували шляхом із вірою та відвагою в серці. І якщо на шляху траплялися труднощі, уже діти допомагали матері, а коли стало зовсім важко, вони взяли її на руки й понесли. І от дісталися вони пагорба, а там перед їхніми очима простяглась залита світлом дорога, що вела до навстіж розчинених золотих воріт. Мати сказала: «Я завершила свою подорож і тепер знаю, що кінець справді кращий, ніж початок, адже мої діти далі можуть іти самі, а за ними – їхні діти». І почула старенька неня: «Мамо, ти будеш супроводжувати нас навіть після того, як зайдеш у ті золоті ворота, бо житимеш у наших серцях». Автор невідомий

“Будьте вдячні за те, що ви маєте сьогодні” – повчальна історія, яку варто прочитати кожній людині!

Хлопчик тримав в руках табличку з надписом: “Я сліпий, допоможіть, будь ласка!”, коли раптом підійшов чоловік і змінив цей напис … Сліпий хлопчик сидів на східцях, а біля ніг лежав капелюх. У руках він тримав табличку з написом: “Я сліпий, будь ласка, допоможіть!”. І хоча він просидів вже досить довго, в капелюсі лежало всього кілька монет. У цей момент повз нього проходив чоловік. Він дістав з кишені кілька монет і кинув їх в капелюх. Потім він зробив щось несподіване: взяв табличку, перевернув її і написав якусь фразу, повернувши табличку хлопчикові. Незабаром капелюх почав наповнюватися грошима. Усе більше людей підходило, щоб прочитати підпис і допомогти дитині. Увечері чоловік, який змінив напис, повернувся до хлопчика, щоб дізнатися як у нього справи. Хлопчик впізнав його по голосу і запитав: “Це ви змінили мені напис на табличці сьогодні? Скажіть, що ви там написали?” Чоловік відповів: “Я просто написав правду. Я написав те ж саме, тільки іншими словами”. На табличці було написано: “Сьогодні прекрасний день, але я не можу його побачити”. Як ви думаєте сенс від написаного змінився? Ні! Обидві таблички говорять, що хлопчик сліпий. Перша табличка констатувала факт, що хлопчик сліпий, а друга нагадувала людям про те, які вони щасливі, що мають змогу бачити красу цього дня. Не дивно, що другий напис був більш ефективний. Мораль історії така: будьте вдячні за те, що ви маєте сьогодні. Думайте творчо і позитивно. Коли доля підносить вам тисячу причин плакати, знайдіть тисячу причин для посмішки i сили щоб встати та йти вперед! Джерело

Притча про те, що все, що не робиться – все на краще

Одного разу один чоловік потрапив в аварію корабля і був викинутий хвилею на безлюдний острів. Він єдиний залишився в живих і безперервно молився про те, щоб Бог врятував його. Кожен день вдивлявся він в горизонт в надії, що побачить судно, яке пливе на допомогу. Коли вимотався остаточно, чоловік вирішив збудувати собі курінь з дощок, які викинуло на берег після корабельної аварії. Але одного разу, повернувшись на берег після пошуків їжі, він побачив, що його курінь охоплений полум’ям: дим стовпом піднімався до неба. Найжахливіше, що разом з куренем згоріли всі його речі, що залишилися. Він залишився ні з чим. Чоловік більше не міг стримувати свого відчаю і гніву: – Боже, як Ти міг так зі мною вчинити? – ридав він. Але на наступний ранок його розбудив гудок корабля. Корабель плив до острова, щоб врятувати його. – Як ви дізналися, що я тут? – запитав чоловік матросів. – Ми побачили димовий сигнал, – відповіли вони. Джерело