“Два яблука” – притча, яка допоможе уникнути знущань в дитячому колективі

Одна вчителька вирішила поділитися своїм досвідом донесення до учнів, чому цькування – це погано. “Одного разу перед початком занять я зайшла в магазин і купила 2 яблука. Вони були практично однакові: той же колір, приблизно рівний розмір … На самому початку класної години я запитала у дітей: « Чим відрізняються ці яблука? ». Вони промовчали, тому що дійсно особливої різниці між плодами не було. Тоді я взяла одне з яблук і, звертаючись до нього, сказала: «Ти мені не подобаєшся! Ти погане яблуко!». Після цього я кинула фрукт об землю. Учні дивилися на мене, як на божевільну. Потім я простягнула яблуко одному з них і сказала: «Знайди в ньому щось, що тобі не подобається і теж кинь на землю». Учень слухняно виконав прохання. Після цього я попросила передати яблуко далі. Треба сказати, що діти легко знаходили в яблуці якісь недоліки: «Мені не подобається твій хвостик! У тебе не гарна шкірка! Так, в тебе одні черви!» – Говорили вони і кожен раз кидали яблуко на землю. Коли фрукт повернувся до мене, я ще раз запитала про те, чи бачать діти якусь різницю між цим яблуком і іншим, яке весь цей час лежало у мене на столі. Діти знову були в замішанні, адже, незважаючи на те що ми регулярно кидали яблуко на підлогу, якихось серйозних зовнішніх пошкоджень воно не отримало і виглядало практично так само, як і інше. Тоді я розрізала обидва яблука. Те, яке лежало на столі, було білосніжним всередині, воно всім дуже сподобалося. Діти погодилися, що з задоволенням з’їли б його. А ось друге виявилося всередині коричневим, покритим «синцями», які ми йому і поставили. Його ніхто не захотів їсти. Я сказала: «Діти, але це ж ми його зробили таким! Це наша вина!». У класі настала мертва тиша. Через хвилину я продовжила: «Точно так само відбувається і з людьми, коли ми їх ображаємо або насміхаємось. Зовні на них це практично не позначається, але ми наносимо їм величезну кількість внутрішніх ран! » До моїх дітей ще ніколи нічого не доходило так швидко. Всі почали ділитися своїм життєвим досвідом, наскільки їм неприємно, коли їх ображають. Всі ми по черзі поплакали, а потім разом розсміялися. Коли урок закінчився, діти почали обнімати мене і один одного. Як же добре, що мої зусилля не були витрачені даремно! Джерело

Наймудріша притча про образу. Прочитайте, і вас більше ніхто і ніколи не зможе образити!

На сході жив мудрець, який так учив своїх учнів: «Люди ображають трьома способами: вони можуть сказати що ти дурний, можуть назвати тебе рабом, можуть назвати тебе бездарним. Якщо таке трапилося з вами, згадайте просту істину: тільки дурень назве дурнем іншого, тільки раб шукає раба в іншому, тільки нездара чужим божевіллям виправдає те, що не розуміє сам. Мораль: чим нижче інтелект, тим голосніші образи! Джерело

“Де є любов – там темряви немає”. Повчальна притча-казка про двох демонів

Два демони сиділи на підвіконні та спостерігали за жінкою з дитиною на руках. Вона ходила по кімнаті і гойдала малюка, щось тихенько наспівувала собі під носа. – Може підемо вже звідси, адже тут зовсім брати нічого, а я їсти хочу, – сказав один і почухав худий живіт. – Почекай, їй зараз набридне, і вона розсердиться, – відповів інший, і жадібно втупився у вікно, упершись у скло вигнутими рогами. Худий демон втягнув носом повітря. – Третю годину вже тут сидимо, а пахне лише любов’ю… Фууу… – Дивись, дивись. Жінка поклала дитину в ліжечко і навшпиньки вислизнула з кімнати. Метнулася до гори немитого посуду в раковині на кухні.  Ойкнула, поставила сковорідку на вогонь, кинула в калюжку олії три котлети, з тривогою подивилася на годинник і почала мити пляшечки, соски, каструльки та вилки. Демон з вигнутими рогами потер пазурі. – Ось зараз… Малюк заворушився в ліжечку, зморщив крихітний носик і заплакав. Жінка метнулася до кімнати, підхопила малюка на руки, зашепотіла щось тихо та ласкаво. Малюк агукгув і усміхнувся. – Фуу, – простяг худий, – Може вона взагалі злитися не вміє, підемо до Петровича. Він якраз зараз сяде новини дивитися, лаятиме все підряд… наїмось. У животі у демона забурчало. – Набридло мені злістю Петровича харчуватися, несмачна вона, протухла давно вже! Інша справа молода матуся, ось тут смачно! Вони ж усі втомлені і незадоволені життям! Ну а хто таким життям буде задоволений? Ця он за день не присіла ще жодного разу! Все щось шарудить! Давай ще почекаємо! Ну мусить вона розсердитися! Жінка поклала малюка на столик, розгорнула пелюшку та зітхнула. – Ось. Ось зараз, – зрадів демон. Малюк радісно агукав і смикав маму за волосся поки та спритно міняла пелюшку. – Дай краще я, – усміхнувся худий. Жінка взяла присипку і труснула баночку, кришка відвалилася і весь вміст баночки висипався на дитину. Над столом піднялася хмара ароматного пилу, жінка скривилася і чхнула. Присипка розлетілася по всій кімнаті. – Спритно, – демон схвально кивнув, проскрипів вигнутим рогом по склу. – Ну, якщо вона й тепер не розсердиться, то я йду до Петровича! Жінка жодних скрипів не чула, вона сміялася, обтрушуючи немовля від присипки примовляла: – Ти ж мій солодкий пончик…  Малюк агукав їй у відповідь. – Радість? Ні, вона зовсім нас голодом хоче заморити… – Ні, почекай, зараз у неї чоловік із роботи прийде. Він цілий день від начальника отримував, потім у пробках постояв, зараз він непопрані пелюшки побачить, бардак – ось тоді точно буде їжі до відвалу! – А потім ще котлети пригорілі побачить… Гаразд, давай почекаємо. Жінка за вікном, вдосталь насміявшись, сповивала дитину і відчула дивний запах, теж згадала про котлети, з малюком на руках кинулася на кухню, але рятувати вечерю було вже пізно. Двері в коридорі рипнули, на кухні з’явився молодий чоловік, обійняв дружину та дитину, поцілував. – Знову любов? – зморщився худий. – Стривай, він же ще на кухню не зайшов… Чоловік насупився, роздивляючись котлети, демони завмерли, приготувавшись щільно поїсти. Малюк простягнув ручки до тата. Чоловік усміхнувся, потім чомусь засміявся, забрав у жінки дитину і почав катати її як на каруселі. Демони чекали. – Ні, ну я більше не можу, – обурився худий демон. – Ти на нього глянь! – Бачу. Пелюшку поніс прати… Усміхається, як дурень і любов’ю смердить, – демон із вигнутими рогами важко зітхнув. – Гаразд, підемо до Петровича. Тут взагалі нема чого… – Ага. Давай швидше, поки вони знову не почали обійматися, явід цього кохання вже задихаюся… Два демони перебралися на сусіднє підвіконня. Петрович, якраз уже почав дивитися новини… Джерело 

“Найкраще вино” – мудра притча, яка навчить вас бути вдячними

Чоловік і жінка досить пізно одружились, у них народився син. Вони виховували його з любов’ю, піклуючись, як тільки могли. Попри те, що самі жили убого, відправили його до школи мудрого вчителя, аби син міг зростати духовно. Коли хлопець повернувся додому, то захотів хоч якось віддячитися батькам. “Чи міг би я щось для вас зробити? – спитав він. – Щось, що принесло би вам радість.” “Ти – наша найбільша радість, наш найбільший скарб, – відповіли старенькі. – Однак, якщо хочеш зробити нам подарунок, то роздобудь трішки доброго вина. Ми любимо вино, а багато років навіть не мали його в роті…” У хлопця не було ні копійки. Та одного дня коли він ішов до лісу по дрова, зачерпнув трохи з водоспаду і напився. Йому здалося, що вода та на смак як солодке вино. Він наповнив баклажку, яку носив зі собою, і вернувся до хати. “Ось мій подарунок, – сказав він батькам. – Це – баклажка вина для вас”. Батьки покуштували той напій, але, крім смаку води, не відчули нічого. Та вони усміхнулися до сина і подякували. “Наступного тижня принесу вам ще одну баклажку”, – пообіцяв син. І чинив так багато тижнів поспіль. Старенькі підтримували цю гру. Вони охоче пили воду і були щасливі, бо бачили радість свого сина. Відтак сталося щось неймовірне: кудись зникли всі їхні недуги і слабкості, а зморшки на обличчі розгладились. Наче та вода мала у собі якусь чудодійну силу. Існує чудо “вдячности”. Є особи, які перуть, прасують, готують для інших десять, двадцять, тридцять років. Вони постійно є поруч, піклуються, люблять удень і вночі. І ніколи не чули слова “дякую”. Сказати “дякую” – це не тільки питання доброго виховання. Це означає сказати комусь: “Я бачу тебе, знаю, що ти є, що існуєш”. Однак у світі так багато людей, що залишаються невидимі. © Бруно Ферреро

Повчальна історія про шану до батьків. Чудовий приклад для наслідування!

Якось син запросив маму на вечерю до ресторану. Мама була вже старенькою і немічною, тому, коли їла, їжа падала їй на сукню. Деякі відвідувачі ресторану незадоволено споглядали на таких сусідів по трапезі й обурювалися, але син зберігав спокій і доглядав за матір’ю. Закінчивши вечеряти, син провів маму до туалету, струсив з неї крихти, причепурив ненці волосся й поправив їй окуляри. Усі відвідувачі і персонал ресторану мовчки спостерігали за ними. Син заплатив за рахунком і попрямував з мамою на вихід з ресторану. У цей момент літній чоловік окликнув його і запитав: “Вам не здається, що ви щось залишили?” “Ні, шановний, нічого не залишив”, – відповів син. Літній чоловік заперечив: “Та ні ж! Ви залишили урок кожному синові і надію кожній матері”. У ресторані все ще було тихо. Кожна мати мріє про таку дитину.Ми всі коли-небудь постаріємо, і як добре, якщо поруч будуть наші улюблені діти, які терпляче, без зайвих негативних думок, щиро подбають про нас.А ми дуже постараємося їх виховати. Богдан Кукуруза

Надзвичайно повчальна притча про горіх. Варто прочитати кожному!

“Жив собі один чоловік, у якого рясно зародив горіх. Позбиравши горіхи, він відніс їх на базар, щоб здати їх всіх разом продавцям на базарі. Не мав часу продавати покупцям сам особисто. Коли він запропонував трьом продавцям горіхи, ті у присутності один одного вирішили їх перевірити. Кожен розлупав по горіху. Два продавці, покивавши головою, відразу розвернулися і пішли. А один з них придбав в господаря всі горіхи. Одному, що пішов, попався горіх, гнилий всередині. Іншому з величезним червяком. А третьому, що придбав всі горіхи, попався чудовий горіх, ядро якого було смачне і велике. І хоча він бачив горіхи, які попалися іншим двом, він все одно заплатив за всіх.” Ядром нашого християнства є любов. Хоча є багато різних видів горіхів (є ті, навіть яких я ніколи не бачив), проте у всіх є тверда скорлупа і ядро всередині. Часто горіхи гарні з вигляду, виявляються без ядра всередині. Так і люди: зовнішність є оманлива. Ззовні гарні, всередині без любові. Через навіть найтвердішу шкаралупу до середини може потрапити хробак. Так і через гріх, ненависть та байдужість диявол в серці людини краде любов. Без любові все марне. Молитва, добрі справи і взагалі все в житті. Гнилизна горіха і той хробак робить горіх ні на що нездатним. Посадивши його навіть в найсприятливіші умови, він не проросте і не дасть плід. Але Господь, що “милосердний до невдячних і злих”, любить всіх нас одинаково. Той з продавців, що купив всі горіхи, це сама Любов, Бог. Він інший від нас. Його логіка нам незрозуміла. Як він міг заплатити одну ціну хрестом за всіх нас, таких різних? Бо в нього немає “шкаралупи”, яка є в нас. Тому Він на Голготі і виявився таким беззахисним! о.Олег Кобель Джерело

Притча про чоловіка, який заздрив дружині-домогосподарці. Обов’язково дочитайте до кінця!

Одному чоловікові жахливо набридло, що він кожен день ходить на роботу, а дружина сидить вдома. Він хотів, щоб вона побувала на його місці, і почав благати: – Господи! Я щодня ходжу на роботу і працюю по 8 годин, а дружина сидить собі вдома! Я хочу, щоб вона дізналася, як мені важко! Зроби так, щоб ми на день помінялися місцями. Бог вирішив піти йому назустріч і виконав його бажання. На наступний ранок чоловік прокинувся жінкою, як і просив. Він встав, приготував сніданок дружині, розбудив дітей, допоміг їм одягнутися, нагодував їх сніданком, зробив їм з собою бутерброди, відвіз їх в школу, забрав одяг з хімчистки і завіз додому, потім з’їздив в банк і поклав гроші на рахунок, купив продуктів, відвіз їх додому, оплатив рахунки і підвів баланс в сімейній бухгалтерській книжці. Він прибрав котячий туалет і помив собак. Поглянувши на годинник, він побачив, що зараз перша година. Він кинувся застеляти ліжка, прати, прибирати, витирати пил, підмітати і мити підлогу; потім він поїхав в школу і забрав дітей. Він дав дітям печива з молоком і простежив, щоб вони робили домашню роботу, потім дістав прасувальну дошку і трохи подивився телевізор, поки гладив одяг. О 16.30 він почав чистити картоплю і овочі на салат, обваляв м’ясо в сухарях і почистив квасолю до вечері. Після вечері він прибрав в кухні, помив посуд, склав білизну і уклав спати дітей. О 21.00 він був знесилений і, хоча у нього було ще багато не зроблених справ, він ліг в ліжко, де від нього очікувалося зайнятися коханням, яке він зміг пережити без скарг, зобразивши ентузіазм. На наступний ранок він прокинувся і тут же впав на коліна, звертаючись до Бога: – Господи, не знаю, що я собі думав! Я так помилявся, коли заздрив своїй дружині! Благаю, будь ласка, поверни все як було! Господь в своїй безмежній мудрості відповів: – Сину мій, я бачу, що ти вивчив свій урок, і я з радістю поверну все назад. Але тобі доведеться почекати дев’ять місяців. Вчора ввечері ти завагітнів. Джерело

Як промінь світла допомагає повернутися додому. Історія одного порятунку

Один чоловік розповів у коментарях на моєму каналі таку історію. Коротко розповів: він ішов із роботи на лижах по снігу. Була темна ніч, чорна. Спочатку місяць яскраво світив, ось він і пішов спокійно. Він чудово знав дорогу. Точніше, це була звична накатана лижня. Він на Півночі працював. І раптом місяць сховали хмари. І водночас він збився з лижні якось непомітно. Хоча дорогу знав як свої п’ять пальців, а ось таке лихо сталося. У непроглядній темряві на сильному морозі втратити лижню – вірна смерть. І він боявся йти – невідомо куди йдеш. І стояти боявся – можна замерзнути на смерть. Сам винен, звісно. Але він все ж таки йшов на лижах тихенько. І ззаду, з-за спини, лилося світло, наче ліхтариком хтось світив, освітлював шлях. Чоловік обертався, але позаду була непроглядна темрява. Він знову йшов уперед – з’являлося світло. Не дуже яскравий, точно як від ліхтарика. І незабаром мандрівник побачив лижню. І дійшов додому живим. До самого будинку хтось підсвічував шлях у темряві. Невидимим ліхтариком. Це незрозуміла історія. Особистий факт, який неможливо заперечити, – ось таке сталося з людиною. В непроглядній темряві звідкись узялося світло. Це і є допомога в небезпечний час. Сніг не розтане, не сподівайтеся. Навіть місяць не вийде із хмар. Місяць та хмари – об’єктивні. На них вплинути важко. І мороз не скінчиться. Але може з’явитися неяскраве таке світло, наче промінь ліхтарика, який висвітлить наш шлях. Стане зрозуміло, куди йти і де дорога. А ось йти доведеться самостійно. Допомога згори – це промінь Божественного світла, що освітлює шлях у темряві. Головне, йти і не зневірятися. Тому що таких історій є чимало; нам освітлюють дорогу іноді. Щоб ми повернулися додому. І я думаю, добро і захист завжди проявляються у світлі. Це неяскраве і майже незриме світло походить від добрих людей. Від добрих текстів. Від картини великих гуманних художників. Від Ангелів, яких іноді можна побачити як хмару світла. І світло не розсіює темряву, але показує шлях. Шлях, яким ми повинні повернутися додому. До тепла та світла. © Анна Кір’янова Джерело

Повчальна притча про великі й малі гріхи. Вдумайтесь в ці слова!

Дві жінки прийшли до старця за повчанням. Одна вважала себе великою грішницею. Вона в молодості зрадила чоловікові і, не перестаючи, мучилася. Інша ж, проживши все життя за законом, ні в якому особливому гріху не картала себе і була задоволена собою. Старець розпитав обох жінок про їх життя. Одна зі сльозами зізналася йому в своєму великому гріху. Вона вважала свій гріх настільки великим, що не очікувала за нього вибачення. Інша ж сказала, що не знає за собою ніяких особливих гріхів. Старець сказав першій жінці: – Піди за огорожу, знайди там великий камінь, найбільший з усіх, що ти зможеш підняти, і принеси сюди. А ти, – сказав він тій, яка не знала за собою великих гріхів, – принеси мені дрібних каменів, але стільки, скільки зможеш подужати. Жінки пішли і виконали наказ старця. Одна принесла великий камінь, інша повний мішок дрібних каменів. Старець оглянув камені й сказав: – Тепер знесіть всі ці камені й покладіть на ті самі місця, де ви їх взяли. А потім приходьте до мене. Жінки пішли виконувати наказ старця. Перша легко знайшла те місце, з якого взяла камінь, й поклала його точнісінько так само, як він і лежав. Друга ж ніяк не могла згадати, з якого місця брала який камінь, і, не виконавши наказу, з тим же мішком каміння повернулася до старця. – Те ж буває і з гріхами, – сказав старець. – Ти легко поклала великий і важкий камінь на колишнє місце, тому що пам’ятала, звідки взяла його. Ти пам’ятала свій гріх, несла за нього докори людей і своєї совісті і тому звільнилася від наслідків гріха.Ти ж, – звернувся старець до жінки, яка принесла назад дрібне каміння, – коли грішила дрібними гріхами, не пам’ятала їх, не каялася в них й звикла до життя в гріхах і, засуджуючи гріхи інших, все глибше і глибше занурювалася в свої. Гріхи – як камені. Їх легко підібрати, але тяжко знайти місце, звідки вони були взяті. Покаяння допомогає нам покласти ці “камені” на місце. Джерело

Повчальна притча про страх. Прочитайте, у цих словах стільки мудрості!

В одній притчі розповідається про лева, який відпочивав під деревом. Виходить з лісу олень, а лев його питає: — Ти хто такий? — Я олень. — Записуємо — олень. Завтра прийдеш сюди і я тебе з’їм. Питання є?Олень перелякався і пішов засмучений. Виходить з лісу вовк. Лев питає: — Ти хто такий? — Я вовк. — Записуємо – вовк. Прийдеш післязавтра і я тебе з’їм. Питання є? — Нема, – трясучись від страху відповів вовк і також пішов засмучений. Вибігає заєць. — Ти хто такий? — питає лев. — Я заєць. — Записуємо, — заєць. – Через два дні прийдеш і я тебе з’їм. Питання є? — Є! А можна не приходити? — Можна. Викреслюю – відповів лев. Звичайний людський страх подібний до цього лева, який нас паралізує і ми так само, як перші два звірі ніби попадаємо в ступор і не бачимо виходу. Саме тому Бог постійно й закликає відвернутися від наших страхів, та прийняти Його обітниці, в яких отримуємо безпеку і захист. Джерело

Мудра притча про любов, на якій тримається сім’я. Варто прочитати кожній людині!

Жила звичайна на вигляд селянська сім’я. Чоловік і дружина. І займалися вони тим, що вирощували яблука у своєму саду, а по осені продавали їх. Тим і жили. Одного року сталося так, що урожай селянин не зібрав, не встиг, оскільки захворів. Велика кількість яблук згнило. Що ж робити? Якщо не продати урожай, то сім’я не виживе. Селянин зібрав всі гнилі яблука у віз і поїхав на ринок, продавати що є. Благословила його любляча дружина і сказала, що все буде добре. З тим селянин і поїхав. І ось по дорозі зустрічається йому купець. І бачить, що їде селянин по дорозі на ринок, а його віз повен гнилих яблук. Подивився купець й каже: – Що ж ти, дурню, робиш? Везеш на ринок гнилі яблука, у тебе ж їх ніхто не купить! – Та знаю, купець, – відповідає селянин. – Тільки ось робити нічого, продати треба, а то загинемо ми з дружиною. – Ось потрапить тобі від дружини, коли ти ні з чим з ринку повернешся. З потрохами з’їсть! – О, купець, за це не турбуйся. Дружина у мене золота. Вона мене будь-яким любить і приймає. – А ось такого точно не буває! – відповідає купець. – Ще й як буває! Золота у мене дружина!Тоді купець запропонував посперечатися: – Ось давай, чоловіче, посперечаємось. Зараз ми повертаємося до тебе додому і говоримо, що яблука гнилі, і їх ніхто не купив, і що жити взимку буде ні на що. Якщо твоя дружина дійсно така, як ти кажеш, то ти виграв – я тобі віддам ось цей мішечок із золотом, не на одну зиму вистачить. А якщо виявиться, що ти брешеш, і твоя дружина вчинить тобі скандал, то я виграв і заберу твого коня із возом. По руках? – По руках! Повернулися вони до селянина додому. З порога він засмучений каже дружині: – Люба моя, біда! Я не продав яблука… Погано взимку буде… – Що ти, милий. Про що ти говориш. Ти повернувся, і то добре. Та ще й гість з тобою. Ото ж бо радість! Проходьте, втомилися напевно з дороги і зголодніли? Зараз вмитися подам і на стіл накрию. Відпочинете й поїсте. І ось вона швиденько несе глечик з водою, щоб вмитися, рушник подає, за стіл садить. Здивувався купець побаченому, але про себе подумав, що це цирк при сторонньому та вирішив побути довше у селянина, надіючись на те, що жінка не витримає та зірветься на чоловіка. Сидять вони за столом, дружина селянина за ними доглядає, вся світиться від радості, а купець час від часу все розмову переводить на не проданий урожай, так як вони взимку жити будуть. А дружина селянина весь час йому відповідає: – Все влаштується як-небудь, проживемо! Зараз головне, щоб чоловікові і гостю добре було. Купець здивувався ще більше. Довго вони так сиділи. Зрештою, купець зрозумів, що програв суперечку. Дістає свій гаманець і каже: – Так, чоловіче, багато я побачив на цьому світі, але таких золотих дружин, як у тебе не бачив. Ти був правий. Ось твої гроші і живіть щасливо! – З тим і відкланявся. «Мудра жінка влаштує свій свій дім, а безумна зруйнує його своїми руками…», – йдеться в книзі Притч. Дійсно від мурості жінки залежить щастя й благополуччя в домі. Така жінка є благословенням Божим для чоловіка. Джерело

Повчальна притча про вибір. Вона допоможе зрозуміти найголовніше!

Одного разу до Бога прийшла жінка, яка виглядала абсолютно нещасною. – Господи, як же важко було до Тебе добиратися! – дорікнула Йому вона. – Мені довелося потоптати сім пар черевиків, переплисти сім річок, подолати сім боліт, перебратися через сім ущелин, перш ніж я побачила Тебе. По-моєму, у мене віднялися ноги. – Ти сама вибрала такий важкий шлях, і це твоє право – відповів Господь. – Напевно, у тебе до мене важлива справа, якщо ти так до мене прагнула? – Дуже важлива! Я хочу запитати Тебе, за що Ти покарав мене численними нещастями? Що я такого зробила, щоб ти мене ось так зненавидів? – Я є Любов – відповів Творець. Розкажи мені, в чому твої нещастя. – У дитинстві у мене не було взаєморозуміння з батьками, і я від цього страждала. Чоловік, якого я любила, пішов від мене до іншої. Моя єдина дитина померла, ледь встигнувши подорослішати. Друзі від мене відвернулися, тому що я не хотіла ні з ким спілкуватися. А тепер я захворіла смертельною хворобою, і мені залишилося жити зовсім недовго. Ти забрав у мене все, Господи! І я хочу знати, за що?!! Чому мені призначено бути нещасною? – Люба дочко, Я теж хочу тебе запитати – зі співчуттям сказав Господь. – Я дав тобі батьків, щоб ти пізнала, що таке бути дочкою. У тебе був чоловік – щоб ти пізнала, що таке бути жінкою. Я послав тобі дитину, щоб ти пізнала, як це – бути матір’ю. У тебе були друзі – щоб ти пізнала, що таке «бути заодно» і «підтримувати один одного». Я послав тобі хворобу – як останній сигнал, що ти щось робиш не так. Я дав тобі все для щастя набагато більше, ніж багатьом іншим. Скажи мені тепер, чому ж, маючи стільки можливостей для щастя, ти вибрала бути нещасною? Іди і подумай про це, час ще є. І вибери щось інше – якщо захочеш, звичайно…. Пройшло багато часу, і біля ніг Творця з’явилася та ж сама жінка. На цей раз вона виглядала абсолютно щасливою. – Здрастуй, Господи, – з посмішкою сказала вона. – Ти не втомилася? Важко було добиратися? – дбайливо запитав Господь. – Ні, зовсім ні! Я прилетіла на крилах любові, пара помахів – і я тут – відповіла жінка. – Я тут, щоб подякувати Тобі. – У твоєму житті щось змінилося? – О так! Після тієї нашої зустрічі все стало по-іншому, тому що змінилася я. Тоді я повернулася в свій світ, де мене чекала моя хвороба. Але я вибрала жити – і зуміла знайти способи, щоб зцілитися. Зцілившись сама, я захотіла розповісти іншим, що це можливо, і стала допомагати тим, хто вже зневірився. У мене з’явилося безліч друзів, і вони допомогли мені написати про це книгу, а потім і багато книг. Один з моїх читачів став мені чоловіком. Він вдівець, його дружина померла від тієї ж хвороби, що була у мене, і у нього залишилося троє дітей. Я стала їм замість матері, так що тепер у мене вже підростають улюблені онуки! – Але я бачу, що ти пересуваєшся в інвалідному візку. Напевно, це засмучує тебе? – стурбовано запитав Господь. – У цьому є свої плюси. У мене більше, ніж у інших, часу для роздумів, для медитацій і для творчості. – Я бачу, очі твої сяють, і посмішка цвіте на твоєму обличчі. – Це тому що я весь час в русі, у мене стільки планів! А головне – я можу дарувати світу те, що в мені відкрилося. У мені стільки любові, що хочеться обійняти весь світ! Ти знаєш, Господи, я нарешті Щаслива! – Як мало, виявляється, людині треба для щастя – з посмішкою промовив Бог. – Лише зробити вибір… Джерело

Як іноді не цінують близьку людину …

Як іноді не цінують близьку людину …Просто тому, що вона – близька. Вона завжди була і завжди буде. І дбати – це її звичний обов’язок. І бути поруч – це теж нормально, куди вона дінеться? А іншим людям так хотілося б, щоб у них була така людина! Це як в повісті “Дуель”, Лаєвський скаржиться на свою подругу лікарю. І набридла вона, і нав’язлива, і грошей багато йде, і як би ось позбутися її? Розлюбив! А лікар раптом тихо сказав: а мені б, мовляв, Бог послав би хоч стареньку кривобоку – я б любив її і жалів …Жалів!А добрих порядних людей чомусь рідко шкодують. І все хороше сприймають, як належне. У психолога була на прийомі сімейна пара. І чоловік дорікав дружині, що вона все господарством займається, клопочеться, міщанка, в загальному. Гладить, стирає, ремонти затіває, підлоги миє – не розвивається, і нудно. І психолог сумно думав, що він зовсім не вміє прасувати сорочки. І ремонтом не вміє займатися. І підлоги погано миє … І як би було добре, якби йому хтось гладив сорочки і дбав про нього! Ось і гудзик погано тримається …І він запитав чоловіка: а дякує він своїй дружині за турботу? За те, що він смачно вечеряє, ходить в чистих сорочках, що у нього такий вичищений костюм з красивою краваткою? Ні, не дякував. Та й за що? Це ж її обов’язок! Близьку добру людину якось не помічають. Чуковська мила Ахматовій підлоги. І голову мила – чомусь поетеса не могла це робити самостійно. І картки на продукти в війну добувала, і в лікарні влаштовувала, і берегла – але це було так звично і навіть набридливо, що Ахматова не дуже добре до Чуковскої ставилася. І ображала її неувагою і жартами. Та й нові друзі з’явилися, нові шанувальники таланту; не потрібна стала стара добра знайома …І так це сумно читати – навіщо ж ображати добру і віддану людину? Якщо вона може нам підлоги помити і погладити сорочку? Але це якось не дуже цінується. Тільки потім людина розуміє, як сумно й порожньо без відданого і нудного партнера. І як багато він робив – та іноді вже непоправно пізно. І лежать м’яті сорочки, і неоплачені рахунки, і порожньо в холодильнику – справді, хтось же його наповнював. І пил накопичується по кутах. Тільки ті, хто страждав і втрачав, можуть по-справжньому оцінити цю турботу і відданість, помітити їх – зазвичай таке просто не помічають. І не дякують. А треба б.Таких людей дуже мало, які можуть нам щось погладити і приготувати. Не кажучи вже про те, щоб підлогу помити … © Анна Кир’янова

Повчальна притча про диво. Прочитайте і ви багато для себе зрозумієте

Якось Господь покликав до себе в кабінет Ангела, відповідального за амурні справи: — На землі бродить один юнак. Він постійно відволікає мене від важливих справ своїми проханнями. Мені потрібна твоя допомога, тільки ти з цим завданням упораєшся! — Звичайно! Зроблю все, що в моїх силах! Диктуйте адресу, виконаю швидко та якісно, ​​– з усмішкою відповів Ангел. Хлопець сидів перед телевізором і бурмотів собі під носа: — Господи, якщо ти існуєш, пошли мені кохання. Самотність мені набридла, я більше не можу так жити. Чому ти так до мене ставишся? Адже я не грішник, я добра і чуйна людина. Ангел почав наводити довідки про дівчину, яка була призначена долею. Все було гаразд – вона була жива, здорова, вільна. Сиділа і чекала свого принца, нічого не роблячи. Він вирішив організувати побачення. Купив два квитки та кинув їм під ноги. Зрадів Ангел і пішов відпочивати. Він був упевнений, що молоді люди вирушать на прем’єру, зустрінуться там поглядами та покохають одне одного. Знайомство їм забезпечене, думав він. Віктор якраз чекав на автобус, і раптом до нього підлетів квиток. Він озирнувся і почав читати, на який фільм. Він давно мріяв подивитися його, але відмовлятися від роботи в цей час не мав наміру. Хлопець поклав квиток на лаву, сів у транспорт та поїхав. Дівчина побачила білет біля під’їзду. Вона почала питати перехожих, раптом хтось втратив його. Люди дивилися на неї зі здивованим виразом обличчя. Красуня була готова і сама піти на сеанс, але ж нудно, там усі з парами будуть. Кинула його та побігла до офісу. Ангел розплакався від розпачу. Йому здавалося, що він вигадав чудовий план, але довелося йти на крайні заходи. Вирішив підлаштувати все так, щоб дівчина сама прийшла до свого нареченого. Надя вирушила до швачки. Вона довго тинялася вулицями, адже цей район їй був незнайомий. Дівчина заплуталася так, що потрапила до квартири Віктора. У цей момент він якраз сидів у вітальні і вкотре випрошував у Бога другу половинку. Коли він відчинив двері, його серце стиснулося – Надія була чудова. — Ви помилилися, мабуть? – спитав він. — Я шукаю швачку, Олену Йосипівну, — пробурмотіла Надя. Вона одразу почервоніла, адже Віктор їй сподобався ткж. — Тут така не живе! – відповів Віктор і зачинив двері перед її носом.Ангел знову заплакав, бо таких дурнів він давно не бачив. Тоді він стояв під дверима і почув чергову молитву. Він повернувся на небо і мовчки зайшов до Господа. — Вони вже разом? – радісно спитав Господь. — Ні! Я вже не знаю, що робити. — Нехай буде самотнім? — Я безсилий у цьому випадку. Може, зіткнемо їх чолами років через десять? — Люди вічно просять мене послати їм дружину чи чоловіка. Я намагаюся їм допомогти сам, лише у тяжких випадках звертаюся до Ангелів. Люди не хочуть навіть із дому виходити, де ж вони тоді зустрінуть кохання? Вони сидять на дивані і чекають на диво. Джерело

Один старець розповів: чому вхід до раю безкоштовний, а до пекла платний

Один старець розповів: чому вхід до раю безкоштовний, а до пекла платний. Цю історію було почуто в одного старого чоловіка. Один чоловік почув, що говорять, що до раю потрапляють безкоштовно, а до пекла треба заплатити й іноді ціна є дуже високою. Чоловік був у нерозумінні, як це можливо. Тоді старець розказав чоловікові, що жар дуже дорого коштує. Ті, хто полюбляє грати в азартні ігри, вживає алкоголь, наркотики – платять дорого. А щоб потрапити до раю – треба молитися й це нічого не коштує, дотримуватися посту теж безоплатно, тримаєш віру у Господа – безкоштовно. Можна відмовитись від різноманітних спокус та гріхів, полюбити Господа – коштує безкоштовно. Тому, нащо давати плату за пекло? До раю потрапити можна безкоштовно. Джерело

Багатство – не в грошах… Різдвяна притча, яка змусить вас задуматися

Дві сусідки жили поруч. Їх відрізняло те, що одна була дуже заможною, а інша жила лише на мінімальну зарплату. В першої був чарівний особняк та декілька машин, а в другої – маленька хатинка, безробітний чоловік та двоє дітей. На Різдво багата сусідка запросила в гості друзів: власника ресторану, бізнесмена з дружиною, адвоката – всі володіли статусом та престижем. Жінка всю вечерю замовила в ресторані та купила дорогі напої. Бідна сусідка теж святкувала Різдво. В гості ж поеликала простих сусідів, кумів та родичів. На стіл поставила традиційні страви: вареники, кутю, пампушки. Ось прийшов час свята. До багатої ніхто не йде – бізнесмени всі пороз’їжджалися: хтось на море, хтось в Карпати. А до бідної прийшли всі, навіть ті сусіди, яких вона не запрошувала. Друзі принесли ще й власні частування: хтось гроші, а хтось печиво. Святкування було чудове. В хаті зібралося багато людей, всі колядувалися, роздався сміх дітей. Багата ж сусідка дивилася зі свого вікна на хату бідної і заздрила, вона ніяк не могла зрозуміти, чому вона не має таких щирих друзів. На світі є справжні духовні багатства: це доброта, щирість, любов, милосердя… І якщо людині притаманні ці якості, то вона притягуватиме до себе таких же, як сама. А багатство матеріальне… Воно не збагачує людину, воно лише збагачує її гаманець. Джерело

Різдвяна притча, яка відгукнеться у вашому серці. Її має прочитати кожен, у кого є мрія!

Колись давно в прекрасних лісах Лівану народилися три Кедра. А кедри, як усі знають, ростуть дуже-дуже повільно. Тому в них були цілі століття і століття для роздумів про Життя і Смeрть, про Природу і Людство. При них був винайдений алфавіт. Вони бачили і пам’ятали, як на землю Лівану прибули посланці царя Соломона; як у бuтвах з асирійцями ця земля обгорталася димом боїв і омивалася кpов’ю тисяч і тисяч людей. Вони бачили пророка Іллю. І повз них зі століття в століття проходили каравани, навантажені товарами. І ось одного прекрасного дня Кедри заговорили про майбутнє. Перший Кедр сказав: – Я хотів би перетворитися на престол, на якому сидів би наймогутніший цар на землі. Другий Кедр сказав: – А я хотів би стати частиною чогось такого, що на віки вічні перетворить Зло на Добро. – Що до мене, – сказав Третій Кедр, – то я бажав би, щоб люди, дивлячись на мене, щоразу згадували про Бога. І тут Мати Природа своєю таємною мовою сказала: – О, Кедри, ваші мрії шляхетні і незвичайні. Вони – збудуться! Але, як завжди буває з мріями, вони збудуться зовсім не так, як ви собі це уявляли… Пройшли роки і століття. І ось, нарешті, прийшли дроворуби і зрубали Кедри. Перший Кедр став хлівом, а із залишків дощок спорудили ясла.З другого зробили простий сільський стіл. Третє дерево розпиляли на дошки, які зберігалися на складі у великому місті. Гірко ремствували на долю кожен із Кедрів: «Наша деревина була така гарна! Але ніхто не знайшов їй гідного застосування!». Час ішов. І ось одного разу якась подружня пара, що не знайшла собі притулку, попросилася переночувати в хліві, побудованому з Першого Кедра. Дружина була вaгітна, і тієї ж ночі народила сина і поклала його в ясла на м’яке сіно. І в ту ж мить – Перший Кедр зрозумів, що мрія його збулася: він послужив опорою найвеличнішому Царю Землі! Якось багато років по тому, в одному скромному сільському будинку люди сіли за стіл, зроблений з Другого Кедра. І перш, ніж вони взялися за їжу, один із гостей сказав кілька особливих слів над хлібом і вином, які стояли на столі. І тут Другий Кедр зрозумів, що мрія його збулася. І в цю саму мить він служить опорою не тільки чаші з вином і з хлібом, а й союзу між Людським і Божественним. А наступного дня з двох дощок Третього Кедра сколотили хpест. Через кілька годин привели поpанену людину і, – о жaх! – пpибили її цвяхaми. І Третій Кедр в сум’ятті став нарікати на жoрстоку долю. І тільки на третій день він зрозумів істинний сенс того, що відбувається! Людина, яка вмuрала на хресті, стала Світочем Миру. А Хрест, збитий з цього кедра, перетворився зі знаряддя кaтування на Символ Торжества. І тут Мати Природа сказала: “Ось і здійснилася ваша доля. Здійснилася, але зовсім не так, як ви собі це уявляли…” саме так здійснюється воля Божа! Пауло Коельйо Джерело

Коротенька притча про важливість правильного формулювання бажань

Зловив якось рибалка золоту рибку. Зрадів – вже тепер-то всі його мрії разом здійсняться! Рибка зітхнула і сказала: – Так і бути, виконаю будь-яке твоє бажання! Щасливчик в передчутті дива закрив очі і заторохтів: – Хочу, щоб у мене все було: дружина-красуня, машина, будинок, дача, робота престижна, грошей багато, щоб молодість була і щастя! – Добре! – сказала рибка. – У тебе вже все було! Махнула на прощання хвостом і попливла в море. Джерело

“Душевні вади – гірше фізичних”. Повчальна притча, яку варто прочитати кожній людині!

Одного разу, повернувшись з прогулянки, Мудрець застав своїх учнів за бурхливим обговоренням. Підійшовши до них, він запитав: – Про що ви тільки що сперечалися? Учні сказали: – Учителю, ми намагалися з’ясувати які три вади у людини найстрашніші. – І до якого ж висновку ви прийшли? – Ми вирішили, що найстрашніші вади – це бути сліпим, глухим і німим, – відповів один з учнів. – Ви сказали лише половину того, що слід було сказати, – відповів Мудрець. – Половину? – Здивувалися учні. – Але ж ми назвали всі три вади. – Так, але ви забули про те, що немає нічого страшнішого, ніж сліпа до чужої біди душа, глухе до прохань про допомогу серце, і німа байдужість, яка зі всім цим мириться. Джерело

“Сутність людини не змінюється”. Мудра притча, яка навчить вас розбиратися в людях

Якщо роздумуєте, чи давати зраднику другий шанс, якщо сподіваєтеся, що людина зміниться на краще, то корисно собі нагадувати цю коротку історію. Якось Скорпіон попросив Черепаху перевезти його через річку. Черепаха відмовлялася, але Скорпіон таки її вмовив. – Ну, добре, – погодилася Черепаха, – тільки дай слово, що ти мене не вжалиш. Скорпіон дав слово. Тоді Черепаха посадила його на спину і попливла через річку. Скорпіон сидів упокорі всю дорогу, але біля самого берега боляче вжалив черепаху. — Як тобі не соромно, Скорпіоне? Ти ж дав слово! – Закричала Черепаха. — Ну і що? – спитав він холоднокровно. — Скажи, чому ти, знаючи мою вдачу, погодилася везти мене через річку? — Я завжди намагаюся допомогти кожному, така вже моя природа, – відповіла Черепаха. — Твоя природа – допомагати всім, а моя – всіх жалити. Я зробив рівно те, що робив завжди. *** На жаль, так часто й буває в житті. Люди вірять, дають другий, третій, десятий шанс підступній, підлій та брехливій людині. Вони щиро вірять, що вона зміниться. Але це омана… Наближаючи до себе непорядних людей, не ображайтеся і не нарікайте, якщо вони вас підведуть. Така їхня природа. Якщо сумніваєтеся в людині, тримайтеся від неї подалі. Не пускайте її у своє життя і у свої справи. 1) Вірте не словам, а вчинкам Яка різниця, що людина обіцяє. Які гарні пісні співає. Як голосно та пафосно кається. Якщо в поведінці нічого не змінюється, якщо вона продовжує діяти схожим чином, то на що тоді розраховувати? 2) Якщо зрадила, збрехала кілька разів – це вже в природі людини Звичайно, трапляються випадки, коли людина змінюється кардинальним чином. Але цьому передує ланцюжок подій. Вона сама стає іншою, це помітно, це ні з чим не сплутаєш. На жаль, це лише винятки із правил. Найчастіше ж у брехуна, негідника, зрадника роками відпрацьовані приймачі. Йому так зручно жити і немає потреби змінюватися. 3) Марно намагатися переробити людину, якщо сама вона в цьому не зацікавлена Намагатися когось переробити – це утопічна стратегія. Не витрачайте свої ресурси даремно. Краще займайтеся собою та своїм життям. Джерело

“Візит Бога”: повчальна притча яку, запам’ятаєш навіки!

Жив у одному селищі швець. Жив він праведно, мав віру сильну. І ось перед одним з великих церковних свят швець занедужав. Засмутився він, що не зможе потрапити в храм. Як раптом, напередодні самого свята, приснилося йому, як ніби чийсь голос, зовсім тихий і лагідний, каже: «Раз ти не зможеш прийти до Мене, то Я прийду до тебе в цей день». Прокинувся швець і зрадів: «Невже Сам Господь до мене завітає?» – думав він. Як міг, так і готувався до приходу бажаного Гостя. І, під час підготовки, він побачив за вікном ридає хлопчика. Покликавши його до себе, швець запитав: – Чому ти плачеш? – У мене сьогодні порвалися останні черевики і мені немає в чому ходити. А живемо ми в сім’ї бідно, а тому нові купити не зможемо. Тоді швець заспокоїв хлопчика і сказав: – Давай мені свої черевики, я починю тобі їх. Через короткий час хлопчик, весь сяючий від щастя, стояв у відремонтованих черевиках. Провівши його, швець продовжив свою справу. Настав вечір. І ось, приходить до нього бідна жінка і каже: – Пробач мені, будь ласка! Я віддала тобі в ремонт свої чоботи, а заплатити тобі мені нічим, але ходити без чобіт тепер не можу – холоди настали. Швець тільки посміхнувся і сказав: – Готові твої чоботи. Носи на здоров’я! – І віддав їх жінці, так нічого не зажадавши. Наступала ніч. Давно закінчивши всі свої справи, швець сидів біля вікна і чекав Гостя. Справа вже наближалося до сну, коли швець, зажурився від безплідного очікування, став стелити собі постіль. І тут у двері постукали. Відкривши, швець побачив перед собою подорожнього. Той сказав: – Пусти мене до себе переночувати. Я весь день в дорозі, але податися мені немає до кого: ніхто до себе на ніч не пускає. Зглянувся швець над ним і пустив до себе в хату. Давши відпочити подорожньому з дороги, швець уклав його спати на своє ліжко, а сам постелив собі на підлозі. І ось, відходячи до сну, він думав про себе: – Напевно, я виявився негідним Гостя, тому що Він так і не з’явився до мене сьогодні. Мабуть, Він не сподобив мене честі справити з Ним цей великий святковий день, – з такими невеселими думками і заснув швець. І ось знову сниться йому, як все той же тихий голос говорить йому: – Я сьогодні приходив до тебе тричі, і щоразу Ти мене радо приймав. Джерело

Новорічна притча про «Дві ялинки», яка розкаже вам що таке щастя

В лісі виросли дві молоді ялинки. Одна була неймовірно гарна: струнка, висока, з пишною хвоєю від верхівки до землі. А друга зовсім негарна: кривий стовбур та обідрані гілки, які хаотично стирчали в різні боки. Красуня дуже собою гордилася та вважала себе найкращою у світі. Коли настала зима, до лісу приїхали чоловіки заготовляти дрова та зрубали негарну ялинку.Гарна ялинка подивилася на неї та злорадно сказала: — Я так і знала, що вони тебе зрубають! Мене ніхто й пальцем не троне, адже я — прикраса всього лісу! — Поживемо – побачимо.- відповіла негарна ялинка. — Час покаже. Через деякий час після новорічних свят, ялинки зустрілися на смітнику. Красуня плакала та скаржилася, що її таку гарну використали й викинули, як всіх інших на смітник. А інша їй відповіла: — Даремно ти сердишся. Ти повинна була передбачити це. Немає на світі нічого приємнішого, благородніше, як стати в пригоді на користь іншим. Твоя доля сумна тому, що тобі довелося розчаруватися. Ти так високо думала про себе, так була зваблена своєю красою, що, коли надії не справдилися, ти розчарувалася і засмутилася. Я ж намагаюся обмірковувати все і розумію, що повинно бути, а чого не може трапитися. Мені не доводиться так гірко розчаровуватися, тому я і щаслива. — Ти? Щаслива? Ти, потворна, що лежить на смітнику, — і щаслива? — закричала красуня. — Так, — спокійно продовжувала кострубата ялинка. — З тих пір, як мене зрубали, я не переставала бути корисною. Мене поставили віхою у дороги. Я разом з іншими вказувала людям шлях, відчувала себе щасливою, а зараз ще більше. — Це чому ж? — з недовірою запитала красива ялинка. — Повз нас ходило багато людей, але один хлопчик кожного разу зупинявся відпочивати біля мене. Кожен день я стежила за ним, як він йшов з міста, чекала, коли він дійде до мене, щоб відпочити з дороги. Ми звикли один до одного, подружилися. Я бачила його посмішку, раділа зустрічі з ним. Я була щаслива. — Як би мені хотілося бути на твоєму місці! До чого мені тепер моя краса? Та й раніше вона нікому не була корисна … — Подивися! — перебила її кострубата ялинка. — Ось йде батько того хлопчика! Чоловік, побачивши обидві ялинки, сказав: «Ось добре. Цілих дві. Досить, мабуть, грубку протопити ». У будинку, куди їх принесли, було кілька днів не топлено. Хлопчик, хворий, лежав у ліжку. — Ось зараз тепло буде, — сказав батько, обрубуючи сучки і гілки у красивої ялинки. І кострубата подруга почула, як красуня прошелестіла: — Нарешті, нарешті і я щаслива! Джерело

Повчальна притча–казка про прикрощі та скорботи. Прочитайте і задумайтесь!

Жив собі один цар, який мав надзвичайно розумну і гар­ну дочку. Однак хворіла вона на невідому недугу. Щороку слабшали її руки і ноги, зір і слух. Чимало лікарів марно намагалися лікувати її. Якось у двір прийшов старець, про якого казали, що він знає таємницю життя. Усі царедворці поспішили звернутися до нього з про­ханням допомогти недужій принцесі. Старець дав принце­сі кошика з лози, закритого покривалом, і сказав: «Візьми й піклуйся про нього, це тебе вилікує». Принцеса, сповнившись радістю, відкрила покривало, але те, що вона побачила, приголомшило її. У кошику лежало дитятко – ще нещасніше й стражденніше, ніж вона. Співчуття заполонило серце принцеси. Попри біль, вона взяла дитя на руки і почала колихати його. Минуло багато місяців: принцеса дивилася тільки на ди­тятко. Вона годувала його, пестила, усміхалася до нього. Вона ніжно бесідувала з ним, хоча це завда­вало їй ще більшого болю і страждань. І за сім років сталося щось неймовірне. Якось уран­ці дитя усміхнулося і пішло. Принцеса взяла його на руки і почала танцювати, сміючись і приспівуючи. Їй було легко і добре, як ніколи. Непомітно, вона одужала сама. Наші прикрощі і скорботи, що згинають нас додолу, можуть розвіятися з вітром, якщо ми, незважаючи на свій біль, візьмемося допомагати слабшому від себе. 365 Притч на щодень. Свічадо 2013 Джерело

“Як вороги можуть принести користь?” – мудра притча

Вороги і недоброзичливці — не така вже й рідкість у житті, особливо якщо ви досягли якихось успіхів. Колеги на роботі, родичі і навіть друзі можуть перейти на бік заздрощів, ненависті, всіляко бажаючи (нехай і неусвідомлено), щоб у вас нічого не вийшло. Вибачте їх. Не опускайтеся до рівня склок та помсти, інакше станете такими самими. Тим більше, ворог, роблячи гидоті іншому, насамперед риє яму собі… Прочитайте цю мудру притчу: Притча про ворогів В одній державі настільки вірили у провидіння, що у них був такий звичай: кожному засудженому на смерть перед стратою пропонувалося тягнути жереб долі. У мішечку були лише 2 листочки – «Життя» та «Смерть». Якщо засуджений витягав перший листок, його милували. Якщо другий – вирок тут же виконували. Таким чином, у кожного засудженого була надія до останнього моменту, а судді мали додатковий голос «вище» за або проти прийнятого ними рішення. Так сталося, що одна людина відкрила свою справу, вона стала потроху процвітати, а разом з успішністю, як це часто буває, з’явилися недоброзичливці. Вони спочатку наклепом домоглися арешту людини, а потім підписання їй смертельного вироку. Знаючи про те, що засуджений завжди має шанс на порятунок, вони обманом викрали з мішечка листочок з написом «Життя» і додали другий листочок з написом «Смерть». Таким чином вороги не залишили людині жодного шансу врятуватися – який листочок вона б не витягнула, на неї чекав смертельний вирок. Але в людини були й друзі. Вони дізнались про підступи ворогів, проникли до засудженого до в’язниці і розповіли, що в мішечку на нього чекають два «смертельні» листочки. Друзі радили розповісти про це суддям та наполягти на перевірці мішечка з жеребом. Але, як не дивно, засуджений зрадів цій звістці, попросив нікому про це не розповідати і повідомив, що це врятує його. Друзі вже вирішили, що в нього перед смертю потьмарився розум, але він умовив їх зберігати мовчання. Наступного ранку людина витягла жереб долі і була відпущена на волю. І друзі, і вороги, знаючи про два смертельні вироки в мішечку, дивувалися: як він зміг вийти з такої, здавалося б, безвиході? А людина вчинила так: витягнувши листочок з мішечка, вона, не читаючи, одразу ж проковтнула його. У суддів не залишалося іншого вибору, як подивитися, який листочок залишився в мішечку. Оскільки там була «Смерть», то було офіційно встановлено, що людина витягла «Життя». Таким чином, вороги, готуючи людині вірну загибель, мимоволі привели її до порятунку. Не забувайте: вороги та недоброзичливці від поганого життя не з’являються. Якщо вони у вас є – значить, ви гідні того, щоб вам заздрити. А у будь-якої талановитої людини недоброзичливці будуть завжди – тільки через те, що не всі таланти дісталися їм. Джерело