Молодий диявол запитує старого: «Як ви встигли послати стільки душ в пекло?»

Молодий диявол запитує старого: – Як ви встигли послати стільки душ в пекло? Старий диявол: – Через страх! Молодий: – Молодець! І чого вони боялися? Війни? Голоду? Старий: – Ні … Хвороби! Молодий: – Вони не хворіли? Хіба не було ліків? Старий: – Хворіли. Були ліки. Молодий: – Я не розумію. Старий: – Випадково вирішили, що єдине, що потрібно зберігати за будь-яку ціну – ЦЕ ЖИТТЯ! Вони перестали обніматися … Вони перестали вітатися один з одним! Вони залишили всі людські контакти …. Вони залишили все, що робило людину людиною! Вони залишилися без грошей. Вони втратили роботу. Але вони вважали за краще боятися за своє життя, навіть якщо у них не було хліба, щоб їсти. Вони вірили почутому, читали газети і сліпо вірили всьому, що читають. Вони відмовилися від свободи. Вони більше ніколи не виходили з дому. Вони нікуди не ходили. Більше ніколи не відвідували друзів і рідних. Весь світ перетворився на величезну в’язницю із засудженими – добровольцями… Вони не жили, вони вмирали щодня! Забрати їх жалюгідну душу було занадто легко… Джерело

Притча про Боже довготерпіння

Один благочестивий чоловік намагався виконувати закон гостинності і завжди пускав до хати подорожніх. Одного разу до нього постукав літній мандрівник поважного вигляду і попросився відпочити. Господар виявив гостинність, поставив на стіл їжу і запросив гостя підкріпитися. Той з радістю сів за стіл і негайно взявся за трапезу. Господар запитав гостя, чому він не подякував Богові перед їжею і той відповів, що ніколи цього не робив, та й тепер не має наміру. Побожний господар розсердився і прогнав мандрівника геть. Того ж вечора, коли благочестивий господар встав на молитву, Бог запитав його, чому він прогнав втомленого і голодного гостя. — Я не зміг винести його невдячності до Тебе, Господи! Тоді Бог сказав йому: — Я терплю цю людину 60 років, а ти не зміг потерпіти його навіть один вечір. Джерело

Мудра притча про ненависть

Одного разу вчитель попросив учнів записати на листочку імена всіх людей, яких вони ненавидять. Коли вони зробили це, вчитель сказав їм принести на наступний день в школу пакетик з помідорами за кількістю записаних імен. Деякі діти принесли пакетик з двома помідорами, у інших було три помідори, п’ять, або навіть десять. Учитель попросив учнів носити з собою ці помідори протягом двох тижнів. Вже через декілька днів хлопці стали скаржитися на поганий запах гниючих овочів. Кільком студентам було важко всюди носити з собою десяток помідорів. Запах був занадто різкий і сильний. Через тиждень вчитель зібрав клас, ще раз вислухав їхні скарги і сказав:– Все це дуже схоже на те, що ви носите в своєму серці, коли вам не подобаються деякі люди. Ненависть роз’їдає душу і робить її хворою. Якщо ви не можете переносити запах зіпсованих помідорів через тиждень, уявіть собі «аромат» від гіркоти і злоби, які ви носите в своєму серці кожен день! Серце – це гарний сад, який потрібно регулярно чистити від бур’янів, тобто прощати тих, хто розлютив вас. Це звільняє в ньому місце для дійсно хороших речей. Джерело

Все, що ми робимо сьогодні, має наслідки завтра! Мудра притча для кожного

Жив-був виконроб. Все життя він будував будинки, але став старий і вирішив піти на пенсію. – Я звільняюся, – сказав він роботодавцю. – Йду на пенсію. Буду зі старенькою онуків няньчити. Господарю було шкода розлучатися з цією людиною, і він попросив його: – Слухай, а давай так – побудуй останній будинок і проводимо тебе на пенсію. З хорошою премією! Прораб погодився. Згідно з новим проектом йому треба було побудувати будинок для маленької сім’ї, і почалося: узгодження, пошуки матеріалів, перевірки… Прораб поспішав, бо вже бачив себе на пенсії. Чогось не доробляв, щось спрощував, купував дешеві матеріали, так як їх можна було швидше доставити… Він відчував, що робить не найкращу свою роботу, але виправдовував себе тим, що це кінець його кар’єри. По завершенні будівництва, він викликав господаря. Той оглянув будинок і сказав: – Знаєш, а адже це твій будинок! Ось візьми ключі і вселяйся. Всі документи вже оформлені. Це тобі подарунок від фірми за довголітню роботу. Що відчув виконроб, було відомо тільки йому одному! Він стояв червоний від сорому, а всі навколо плескали в долоні, вітали його з новосіллям і думали, що він червоніє від сором’язливості, а він червонів від сорому за власну недбалість. Він усвідомлював, що всі помилки і недоліки стали тепер його проблемами, а всі навколо думали, що він збентежений дорогим подарунком. І тепер він повинен був жити в тому єдиному будинку, який побудував погано… Мораль: Ми всі – виконроби. Ми будуємо наші життя так само, як виконроб перед відходом на пенсію Ми не докладаємо особливих зусиль, вважаючи, що результати цього конкретного будівництва не так вже й важливий. До чого зайві зусилля? Але потім ми усвідомлюємо, що живемо в будинку, який самі збудували. Адже все, що ми робимо сьогодні, має значення. Вже сьогодні ми будуємо будинок, в який вселимося завтра. Джерело

Останнє сальто: повчальна історія про те, як важливо в житті вчасно казати “ні”

Одного гімнаста змусили вийти на арену, щоб він зробив ще раз своє коронне сальто. Гімнаст втомився. Він відмінно виступив, публіка аплодувала! Ось імпресаріо і вблагав, майже змусив гімнаста зробити ще одне сальто… Всього одне….Виходь і зроби це чудове сальто під куполом цирку. Гімнаст впав і розбився на смерть. Знайома історія, дуже сумна. Коли у нас всі сили витрачені, коли ми мріємо тільки про те, що зараз приймемо ванну і ляжемо, або просто стиснемось в грудочку і полежимо, сядемо, відпочинемо, ось зараз, зараз! Нам це так потрібно! Ми так втомилися! – нас просять зробити ще одне сальто.І можна зрозуміти людей; їм це потрібно! Саме зараз потрібно, щоб ми встали і зробили те, що вони просять. Наполягають навіть. Ну будь ласка, ну знайдіть час і сили для мене! Сядьте за кермо і приїжджайте мене зустріти. Прийміть ще одного пацієнта, людина хоче саме до вас, а це мій хороший знайомий. Я йому обіцяв, що ви його приймете! Вийдіть на роботу у вихідний, відкладіть відпустку, я розумію, що ви стомилися, але без вас не впоратися! Ще одне сальто, будь ласка! І ось… скільки людей, яких доконав серцевий напад, або які потрапили в аварію, отримали травми, захворіли депресією, – майже всі вони були жертвами “останнього сальто”. Найприкріше, що без допомоги цих людей цілком могли обійтися. Ніхто не гинув без цього сальто. Ні пожежі не було, ні загрози здоров’ю, ні війни… Нічого такого.Ну хто постраждав би, якби гімнаст відпочив і відновив сили? Хто загинув би, якби бухгалтер не працював би в суботу? Хто б помер, якби викликав таксі з вокзалу, а не чекав вас в якості таксиста? Ну, не зварили суп для сім’ї, тому що страшно втомилися. Не відмили до блиску унітаз, вибачте. Не відвідали родичів літніх сьогодні, а відвідали завтра? Не примушуйте себе робити останнє сальто просто тому, що цього комусь хочеться. Або ваш внутрішній імпресаріо вас примушує. Якщо немає сил – відмовтеся. Тому що наслідки бувають дуже сумними. А публіка піде дивитися на іншого гімнаста. Або на нового клоуна… © Ганна Кір’янова Джерело

Чудова притча про подружню любов

На краю поля стояли Любов і Розлука і милувалися молодою парою. Розлука говорить Любові: – Закладаємося, що я їх розлучу? – Любов відповідає: – Стривай, дай я зроблю до них всього один підхід, а потім ти можеш підходити до них стільки, скільки захочеш – і тоді ми побачимо, чи зможеш ти їх розлучити. Розлука погодилася. Любов підійшла до молодої пари, доторкнулась до них, заглянула в їхні очі і побачила, як між ними пробігла іскра… Любов відійшла і каже: – Тепер твоя черга. Розлука відповіла: – Ні, зараз я нічого не можу зробити – зараз їх серця наповнені любов’ю. Я прийду до них пізніше. Минув час. Розлука заглянула в будинок і побачила молоду матір з немовлям, батька. Розлука сподівалася, що любов вже пройшла і тому з надією переступила поріг їхнього будинку. Але, заглянувши в їхні очі, вона побачила Подяку. Розлука повернулась і сказала: – Я прийду до них пізніше. Минув час, Розлука знову з’явилася до них – у будинку шуміли діти, з роботи прийшов втомлений чоловік, мати заспокоювала дітей. Розлука сподівалася, що вже тепер-то вона точно зможе їх розлучити – адже за цей час і Любов і Подяка вже давно повинні були вивітритися з їх сердець. Але, заглянувши в їхні очі, вона побачила Повагу і Розуміння. – Я загляну пізніше, – сказала Розлука. Минув час. Знову прийшла в їхній дім Розлука. Дивиться вона – діти вже дорослі, сивий батько пояснює щось своїм дітям, дружина щось готує на кухні. Глянула в їхні очі і розчаровано зітхнула: вона побачила в них Довіру. – Я прийду пізніше, – сказала Розлука і вийшла. Минув ще час. Заглядає знову Розлука в будинок, дивиться, а там бігають онуки, біля каміна сидить, похнюпившись, старенька жінка. Розлука дивиться і думає про себе: – Ну от, схоже, мій час настав. Хотіла вона було зазирнути старенькій в очі, але та встала і вийшла з дому. Розлука пішла за нею. Незабаром прийшла старенька на цвинтар і сіла біля могили. Це була могила їїчоловіка. – Схоже, я запізнилася, – подумала Розлука, – час зробив за мене мою роботу. І Розлука заглянула в заплакані очі старенької. А в них вона побачила Пам’ять – Пам’ять про Любов, Подяку, Повагу, Розуміння і Довіру… Джерело

Причта про дивовижну силу молитви

Одного дня до продуктового магазину зайшла бідна виснажена жінка. Вона звернулася до господаря та попрохала трішки продуктів, щоб приготувати дітям обід. Чоловік запитав, чи є в неї гроші. Жінка відповіла, що вона вдова й окрім молитви нічого не має… Господар сильно розізлився й сказав, що магазин — це не пункт допомоги знедоленим. Але простягнув жінці лист паперу та попросив написати її молитву. Жінка дістала з кишені маленький та пошарпаний листочок й простягнула чоловіку. Від несподіванки він взяв його, але, що робити далі не міг придумати. Однак черех кілька хвилин йому спала на думку ідея. Навіть не прочитавши, що там написано, він поклав листок на ваги та сказав : — Скільки важить ваша молитва? Поклавши хлібину на іншу частину ваги чоловік помітив, що стрілка навіть не ворухнулася. Тоді він почав накладати все більше й більше харчів та, зніяковівши, помітив, що стрілка не рухається… Від подиву та уваги інших покупців, господар почервонів й простягнув жінці пакет зі словами : — Більше на ваги не влазить, візьміть пакет та складайте свої продукти, бо в мене немає на це часу. Нещасна, витираючи сльози, почала наповнювати пакет. Чоловік помітив, що ще залишилося трохи місця й дістав шматок сиру та простягнув жінці. Та крізь сльози подивилася на нього з подякою. Після цього чоловік довго ходив по магазину, бурмотів під ніс з обуренням та намагався зрозуміти, що це взагалі було. Коли він заспокоївся, то помітив, що ваги зламані. Протягом багатьох років господар магазину щапитував себе стосовно цього випадку. – Чому саме в його магазині? – Чому саме тоді, коли були зламані ваги? – Чому він не звернув відразу на це увагу? – Що змусило його повестись саме так? Від тоді він більше не бачив цієї жінки, але пам’ятав ніби вчора це сталося. Він знав, що той випадок не був плодом його уяви, адже у нього все ще зберігається клаптик паперу, де була написана молитва тієї жінки: “Будь ласка, Господь, подай нам хліб наш насущний”. Джерело

Притча про начитану жінку

Чоловік пристрасно любив рибалити, а дружина дуже любила читати. Одного ранку після нічного лову чоловік повернувся втомленим і ліг подрімати. А дружина, хоч і не знала цієї місцевості, вирішила поплавати на човні. Трохи погребла, притомилася, кинула якір і розгорнула книжку і почала читати. Незабаром на моторному човні підплив рибінспектор. -«Доброго ранку, громадянко. Чим ви тут займаєтеся?» – «Читаю. Хіба не видно?» -«Але тут заборонено ловити рибу?» -«Я ж не ловлю. Ви самі бачите». -«Ніби так, але у вас є все необхідне для цього. Я вимушений вас оштрафувати». -«Якщо ви це зробите, я подам заяву про зґвалтування», – відповіла спокійно жінка. -«Та я навіть не торкнувся вас!» -«Може й так, але ви маєте для цього все необхідне …» Мораль історії: ніколи не сперечайся з начитаними жінками Джерело

Повчальна притча «Мудрець і бігун»

Один мудрець якось вів монолог про отримання задоволення від виконання будь-якої дії. Під час розповіді до нього звернувся один з присутніх: – Хіба задоволення можна отримувати, займаючись будь-якою справою? Я – бігун, але задоволення від свого головного заняття, бігу, не отримую. Мудрець не відповів, а просто запропонував влаштувати спільну пробіжку. Вони вийшли на вулицю і почали бігти. Учень одразу запитав: – Яка наша мета, куди біжимо? – Просто вперед, конкретного завдання немає. – Як можна бігти без мети? Може, хоча б, уточнимо час пробіжки або швидкість бігу? Або будемо бігти наввипередки? – Якщо ти хочеш бігти швидше і з метою, біжи до о-о-он того дерева на пагорбі. Там і зустрінемося. Коли мудрець прибіг до місця зустрічі, бігун сказав: – Взагалі ніякої радості і задоволення. Тренування як тренування. Тоді вчитель запропонував зайти в будинок, який розташувався поруч. Тут він жив. Коли вони увійшли, дружина подала смачний обід. Учень сказав: – Яка смачна страва, я ніколи не їв нічого подібного! Він жував не поспішаючи, насолоджуючись смаком. Мудрець сказав: – Ми будемо їсти до того моменту, поки каструля не спорожніє наполовину. Учень ледь не вдавився і дуже здивувався. Учитель, бачачи вираз його обличчя, сказав: – Може, тобі принесе більше задоволення обід за 10 хвилин або поїдання наввипередки? Бігун зрозумів суть і розсміявся. А мудрець лише сказав: – Радість полягає в самій дії, а не в результаті або придуманих для неї сенсах. Джерело

Цей дивовижний текст, знайдений в старій церкві, назавжди змінить ваше життя!

Написаний поетом Максом Ерманном в далекі 1920-ті роки минулого століття, твір настільки мудрий і проникливий, що увійшов в історію, і йому навіть присвячена ціла стаття на Вікіпедії! Називається поема Desiderata.  «Серед метушні та галасу йди з миром по життю своєму; і пам’ятай про те, що можна спокій в тиші знайти. По можливості, без зайвих поступок, зберігай добрі стосунки з усіма. Правду говори спокійно й ясно; та інших вислуховуй, так навіть дурням та немудрим є, що сказати. Уникай крикунів та агресивно налаштованих людей; вони лише дратують дух твій. Якщо станеш порівнювати себе з іншими, марність й гіркота можуть опанувати тобою, бо завжди знайдуться ті, хто буде або кращим, або гіршим за тебе. Радій досягненням та планам своїм. Прагни до успіху, нехай навіть скромному; лише він один – твоє справжнє надбання в цьому мінливому світі. Будь обережний в справах своїх, так як світ сповнений шахрайства. Але не дозволяй обману приховати від тебе чесноти: багато хто прагне до високих ідеалів, та всюди життя повне героїзму. Будь самим собою. А особливо, не демонструй удавану прихильність. Також не будь цинічним, коли маєш справу з любов’ю, оскільки серед нудьги й розчарувань лише вона одна, подібно траві, відроджується знову і знову. З вдячністю приймай плин часу й без жалю розлучайся з тим, що радувало тебе в молодості. Розвивай силу духу, щоб була вона тобі захистом від ударів долі. Але не дозволяй темним думкам опанувати тобою. Втома й самотність породжують безліч страхів. Не забувай про дисципліну, будь добрим до самого себе. Ти, подібно до дерев й зірок, народжений Всесвітом. І у тебе є право бути тут. Усвідомлюєш ти чи ні, але Всесвіт розвивається так, як треба. Тому живи в мирі з Богом, яким би ти його собі не уявляв. І чим би ти не займався, й які б не були твої прагнення, серед шуму та плутанини зберігай спокій в душі своїй. Незважаючи на фальш, тяжку працю та нездійснені мрії, наш світ все ж таки прекрасний. Не сумуй. І намагайся бути щасливим». Існує легенда, пов’язана з цим віршем… Автором тексту є Макс Ерманн (Max Ehrmann), поет й адвокат зі штату Індіана (США). Він жив з 1872 по 1945 рік. У своєму щоденнику Макс написав: «Я б хотів, якщо у мене це вийде, залишити після себе подарунок – невелике есе, перейняте духом шляхетності». Десь наприкінці 20-х років він якраз й створив «Напуття». Близько 1959 року ректор церкви Св. Павла в Балтиморі додав цю поему в папку текстів для свого приходу. При цьому напис на папці свідчив: «Стара церква Св. Павла, 1962 р.» (У 1962 році вона була заснована). Парафіяни церкви передавали цю папку один одному. У 1965 році один з гостей парафіянина побачив цей текст й зацікавився ним. Йому здалося, що «Напуття» є вітальною листівкою на Різдво. А так як текст лежав у папці «Стара церква Св. Павла, 1962 р.», гість вирішив що в цьому році в цій церкві текст і був знайдений. Так народилась легенда. Джерело

Притча про цілування руки священника

Якось один молодий священик служив Літургію у палацовій церкві в присутності короля. Старий король був незвичайно набожний. Служба в церкві ніколи не починалася, поки він не прийде. У церкві він стояв на своєму місці, як в землю вкопаний, і молився Богу. Коли молодий священик закінчив службу, він виніс перед королем хрест і просфору. Король приклався до хреста і хотів поцілувати руку священика. Однак молодий чоловік відсмикнув руку, як би соромлячись, що йому очільник держави поважного віку стане цілувати руку. Король глянув на нього і звелів: “Дай руку! Я цілую не твою руку, але почитаю твій сан, який старший і за тебе, і за мене”. Старий король сказав тоді в церкві богонатхненні слова. Подумайте самі: якщо вашому священику 25 років, то його сану майже 2000 років. Коли Ви цілуєте йому руку, Ви почитаєте сан, який від Апостолів Христових перейшов до багатьох служителів вівтаря Божого. А прикладаючись до сану священика, Ви підходите під благословення всіх великих святих і гідних духівників, які носили цей сан від Апостолів до наших днів. Цим самим Ви цілуєте руку святого Миколая Чудотворця, святого Сави, святого Василія і багатьох-багатьох інших, які на землі були окрасою землі, а тепер на небесах – прикраса небес, яких називали “земними ангелами і небесними людьми”. Тому цілування руки священика – це не звичайний поцілунок, але, за словами Апостола Павла, святе цілування. Так цілуйте, не соромлячись, руку, яка благословляє, і сан, який благословенний Духом Святим. Цілувати руку людини молодшої себе (за віком), як і слухати слова людини молодше себе, корисно ще й тому, що це захищає нас від гордості і вчить покори. Мир Вам і радість від Господа! Єпископ Микола Сербський Джерело

За все вже сплачено: Історія розбитого сервізу

Сьогодні вранці я був у магазині й раптом почув гучні звуки від розбитого скла. Зацікавившись, я пішов назустріч гуркоту й побачив, як покупці шепочуть і озираються в кінець наступного ряду. Коли я наблизився, то помітив, що на підлозі валялись розбиті у дріб’язок тарілки та чашки, а поруч – розгублену літню жінку, яка ненароком зіштовхнула це все. Вона опустилась на коліна та гарячково почала піднімати розбиті шматочки посуду. Поряд її чоловік зривав штрихкод з кожного розбитого уламку, промовляючи: ”Тепер нам доведеться за все заплатити!”. Мені стало так шкода її. Всі стояли й дивилися на неї. Я встав на коліна поруч з нею і сказав, щоб не хвилювалася та почав допомагати їй збирати розбиті частинки. Через кілька хвилин зайшов менеджер магазину, став поряд з нами на коліна і сказав: ”Залиште це, ми приберемо. Потрібно подбати про тебе, щоб ви дістались до лікарні, адже у вас поріз”. Жінка, соромлячись, сказала: ”Треба спочатку за все заплатити “. На це менеджер посміхнувся, допоміг їй піднятись з підлоги й сказав: ”Не треба, у нас на це страховка, нічого платити не треба!”. З цієї історії я зрозумів дуже важливу річ: Бог робить те саме для нас! Збирає шматочки розбитого серця від ударів, яких завдало нам життя. Він зцілює рани, і запевняє, що гріхи й помилки прощені. Річ у тім, що в нас усіх одна страховка, і називається вона — БЛАГОДАТЬ.Коли визнаємо Ісуса своїм Господом і Спасителем і просимо вибачення, то БОГ – Менеджер Всесвіту скаже тобі: ”За все вже сплачено”. Джерело

Скільки коштує повітря? (Сучасна притча)

В Італії видужав 93-річний чоловік, пробувши тривалий час у лікарні. Йому сказали заплатити за дихальний вентилятор, але за один день. Старий чоловік почав плакати. Лікар намагався втішити старого та умовляв не плакати про цю ціну. Але те, що сказав цей старенький у відповідь, змусило плакати лікарів. Він сказав: “Я плачу не через гроші, які мені доведеться заплатити. Я можу заплатити всі гроші. Я плачу, тому що я дихаю Божим повітрям вже 93 роки, але ніколи за нього не платив. Ви говорите, один день використання штучного вентилятора легень у шпиталі коштує 5000 €? Ви знаєте скільки я тоді винен Господу? А я Йому за це ніколи навіть не дякував”. Автор невідомий Джерело

Мудра притча, яка навчить вас ніколи нe злитиcь і ні на кого не ображатися

Син прийшов зі школи у поганому настрої. Цього дня він посварився з однокласниками і отримав погану оцінку. Батько помітив, що у дитини проблеми і запитав, чим він може зарадити. Але хлопчик відповів, що ніхто не допоможе йому. Тоді батько сказав: «Так, я не зможу відвернути від тебе всі біди і негаразди. Кожен сам має витримати удари долі, але слід пам’ятати, що всі ці образи на життя і людей не зроблять тебе щасливішим. А щоби в цьому переконатися, кожного разу, як в серці поселилася нова образа, клади в кишеню горіх». Пройшло кілька тижнів і син знову заговорив з батьком на цю тему: «Тату, ти казав мені при кожній образі класти горіх в кишеню. Але твоя ідея виявилась дуже поганою. Я не можу нормально ходити, бігати. Мені стало важко жити з таким тягарем в одязі. Давай придумаємо щось інше». Батько на ці слова відповів так: «Так, синку, правильне порівняння я обрав. Ці горіхи символізують образи, що стають тягарем у твоєму серці. Тобі важко з ними жити, вони дошкуляють, ниють, муляють. Найкращий вихід – позбутися їх. Пробач всім своїм кривдникам, викинь зло з душі, поки воно не переросло у ненависть до всього навкруги». Не обтяжуйте себе поганими думками. Навчіться любити і пробачати – і стане легше жити. Джерело

Коли людина йде в небеса, Бог, щоб вона не сумувала, дарує їй віконце…

Є стара японська легенда. Коли людина йде в небеса, Бог, щоб вона не сумувала, дарує їй віконце, в яке видно її рідних і друзів. На віконечку стоїть в горщику квітка і до гілочки прив’язаний дзвіночок. Коли хтось згадує людину – дзвонить дзвіночок, коли говорить про неї хороші слова – світить сонце, а коли за нею плачуть – йде дощ і квіточка зростає, радуючи небожителя. У перші дні часто дзвенить дзвіночок, чутно добрі слова, люди плачуть, шкодуючи про її відхід у вічність. Але з часом дзвіночок все рідше дзвонить, сонце не заглядає у вікно, мало дощів і квіточка пропадає… Тому у кожного має бути любляче серце, яке згадає, скаже ніжні слова, попросить зі сльозами Бога, щоб душа не петляла у темряві. Нехай усім, хто пішов в захмарну далечінь буде спокійно. Нехай дзвенить дзвіночок. Нехай цвіте квітка. Царство небесне всім рідним і близьким, які залишили нас, і світла пам’ять! Поки ми їх пам’ятаємо, вони серед нас! Fatina Pulatova

“Врятувати зірку” – мудра притча, яка показує на що здатна всього лише одна людина!

Чоловік йшов берегом моря відразу після шторму. Вдалині він побачив хлопчика, який піднімав щось з піску і кидав в море. Чоловік підійшов ближче і побачив, що хлопчик піднімає з піску морських зірок. Вони оточували його з усіх боків. Здавалося, на піску – мільйони морських зірок, берег був буквально усіяний ними на багато кілометрів. — Навіщо ти кидаєш ці морські зірки в воду? – запитав чоловік, підходячи ближче. — Якщо вони залишаться на березі до завтрашнього ранку, коли почнеться відлив, то загинуть, – відповів хлопчик, не припиняючи свого заняття. — Але це просто нерозумно! – закричав чоловік. – Озирнись! Тут тисячі морських зірок. Твої спроби нічого не змінять! — Хлопчик підняв наступну морську зірку, на мить задумався. А потім кинув її в море, тихо промовивши: — Ні, мої спроби змінять дуже багато… для цієї зірки. Той, хто чекає можливості зробити відразу багато хорошого, ніколи нічого не зробить. Життя складається з дрібниць. уже рідко з’являється можливість зробити відразу дуже багато. Істинна велич полягає в тому, щоб бути великим в дрібницях. Джерело

Притча: «Ось що відбувається на небесах, коли ми молимося…»

Мені приснився сон, що я потрапив на небо і зі мною поруч з’явився Ангел, щоб супроводжувати мене і показати мені, що там є. Ми йшли поруч до тих пір, поки не прийшли до великого залу, в якому було безліч Ангелів.Мій Ангел-наставник зупинився і сказав: – “А ось це Відділ Отримання. Тут ми отримуємо всі петиції і прохання до Бога, які люди висловлюють під час своєї молитви.”Я озирнувся навколо. Тут було дуже шумно і жваво, і навколо мене було повно ангелів, які сортували прохання – цілі стоси паперів, написані людьми з усіх куточків світу – там були сувої, листи, папери і просто записочки. Опісля ми йшли по довгому коридору до тих пір, поки не прийшли до другого відділу.І тоді Ангел сказав мені: – “А тут Відділ Доставки і Упаковки. Тут та Божа Благодать і милість Господня, про яку просили люди, запаковується і відправляється їм.”І я знову звернув увагу, що тут дуже багато народу, дуже жваво. Величезна кількість Ангелів працювали в цьому відділі, тому що люди так багато всього просять, і відповідно так багато всього готувалося до відправки на землю. І нарешті, в самому кінці довгого коридору, ми зупинилися перед дверима, які вели в малесеньку кімнату.Там, на мій превеликий подив, сидів лише один Ангел, якому явно не було чим зайнятися. – “А це – Відділ Подяк”, – тихо сказав мені мій друг Ангел, злегка засмутившись.– “Як же так вийшло, що тут немає ніякої роботи?” – запитав я.– “Це дуже сумно”, – зітхнув Ангел.“Після того, як люди отримують все те, про що вони просили, тільки мало хто посилає Подяку”.– “А як же відправити свою Подяку і повідомлення про те, що ти отримав Божу Благодать?” – запитав я.– “Дуже просто”, – відповів Ангел.– “Просто скажи:” Дякую, Господи!”– “А за що слід людям направляти свої повідомлення в отриманні Божої Благодаті?” – запитав я. Якщо у тебе є їжа в холодильнику, одяг на тілі, дах над головою і місце, де спати, то ти багатший, ніж 75% людей в цьому світі. Якщо у тебе є гроші в банку, гроші в твоєму гаманці, та ще й дрібниця в твоїй скарбничці, то ти вже ввійшов у 8% заможних людей цього світу. А якщо ти отримав це послання – то ти потрапив в 1% людей в світі, кому дається шанс. Якщо ти прокинувся сьогодні вранці і відчув себе здоровим, а не хворим, то явно щасливіший за тих багатьох, хто навіть не переживе сьогоднішній день. Якщо ти ніколи не зазнавав страху в бою, самотності тюремного ув’язнення, агонії тортур або мук голоду, – то ти абсолютно точно обігнав 700 мільйонів чоловік в цьому світі. Якщо ти прийшов до своєї церкви і можеш молитися там без страху переслідування, арешту, смертних катувань, – то ти в вигіднішій позиції в порівнянні з 3 мільярдами людей в цьому світі. Якщо твої батьки все ще живі і все ще одружені, – то ти дуже рідкісна людина. Якщо ти можеш йти з високо піднятою головою і посміхатися, – то ти не відповідаєш нормі, ти – унікальний для всіх тих, хто знаходиться в сумніві і в розпачі. Джерело

Притча про любов і розчарування

Рано вранці, коли Хінг Ши прогулювався зі своїм учнем по саду, до них підійшов молодий чоловік. Трохи бентежачись, він привітав Хінг Ши і його учня, а потім запитав: Учитель, я дуже сильно люблю одну дівчину, і наші батьки не проти того щоб ми одружилися, але мене долають страхи і сумніви. Про що ти турбуєшся і чого боїшся, – запитав Хінг Ши. Я боюся розчаруватися в ній, в сімейному житті… адже я не можу заздалегідь знати, що вчиняю вірно, – відповів селянин. Повертайся додому й одружуйся на цій дівчині, якщо ти її любиш і ваша любов взаємна, – відповів Хінг Ши.Після того, як юнак, віддячив мудрецю за пораду й пішов, учень запитав: Скажи, Учителю, чому ти порадив юнакові одружитися, якщо він боїться розчарування. Хіба не слід йому почекати і відкласти одруження? Розмірковуючи так, ти забуваєш про те, що розчарування – занадто мала плата за можливе щастя, – відповів Хінг Ши, посміхаючись.

Повчальна притча про нескінченний хліб

Жила-була бідна старенька жінка. Така вона була бідна, що часом навіть не мала з чого спекти хліба. І була в неї сусідка, яка цю стареньку весь час докоряла бідністю. І раптом помітила сусідка: як тільки вона починає пекти хліб, у старенької теж з труби дим йде, ніби хліб печеться. – Невже ця жебрачка теж розбагатіла? – Здивувалася сусідка. – Треба зазирнути до неї, перевірити. Заходить сусідка до старенької, а та дійсно коровай з печі виймає. Посадила старенька сусідку за стіл, хлібом свіжим її пригощає. Здивувалася сусідка: – Звідки ж у тебе хліб? Нещодавно ти була біднішою за будь-якого бідного, а тепер кожен день хліб печеш? І розповіла їй бабуся, що втомилася вона від докорів в бідності. І стала димлячу головню в піч підкладати, коли сусідка починала пекти хліб. Так минув тиждень, пройшов і другий, тоді старенька і придумала: – А дай-но я буду Бога про милостиню просити кожного разу, як головешку в пічку кладу. Так і стала робити. Поклала вона головню в грубку, помолилася, і раптом хтось стукає в віконце. А там стоїть старий жебрак, весь у лахмітті, хлібця просить. А хліба-то в будинку ні шматка. Віддала старенька жебракові останню свою картоплину. Той її з’їв і знову хліба просить. Звідки ж я тобі, старче, хліба візьму? – Каже старенька. – А ти з печі дістань, – відповідає дідусь. Заглянула старенька в піч, а там і справді готовий коровай лежить. Охнула вона, дістала коровай з печі, стала дідуся годувати. Він з’їв весь коровай і ще просить. – Немає в мене більше хліба, – каже старенька. – А ти знову з печі дістань, – каже дідок. Дивиться бабуся – там знову коровай лежить. Дістає вона коровай з печі, а сама вголос дивується: – Доки ж Бог мені буде дарувати хліб? – А до тих пір, поки з чистим серцем будеш ділитися з усіма голодними, – відповів старець. Ось з тих пір у доброї бабусі ніколи не переводиться в будинку хліб. Джерело

Мудра притча про вартість нашого життя

Один подорожній затримався поблизу мальовничого села, що розкинулося між полів. Його зацікавив невеликий цвинтар, обнесений дерев’яним плотом. Було там багато дерев, птахів і чудових квітів. Подорожній поволі ходив між могилами зі світлими надгробками, що були розкидані попід деревами.Почав читати написи. На першому було: «Ян Taper, жив 8 років 2 тижні 3 дні». Така мала дитина тут похована…Чоловік прочитав на сусідній могилі: «Денис Каліб, жив 5 років 8 місяців 3 тижні». Ще одна дитина… Далі читав написи на інших могилах. Всі були подібні: прізвище, докладний вік упокоєної особи. Найдовше жила дитина, якій заледве виповнилося 11 років… Подорожній дуже засмутився. Присів і заплакав.Старий чоловік, який проходив неподалік, побачивши його, спитав, чи оплакує когось із родини.«Ні, немає тут нікого з моїх рідних, – відповів подорож­ній. – Але що діється у цьому селі? Що за жах тут діється?Яке страшне прокляття нависло над мешканцями, що вми­рають самі діти?» Старенький усміхнувся і мовив:– Заспокойтесь, будь ласка. Немає жодного прокляття. Просто ми тут дотриму­ємося стародавнього звичаю. Той, кому виповниться 15 ро­ків, отримує від батьків записничок, такий, як у мене ви­сить на шиї. За традицією кожний, хто переживає сильне і глибоке почуття, відкриває записничок і занотовує, як дов­го воно тривало. Закохався… Як довго тривало це велике почуття? Тиждень? Два? Три з половиною? А далі емоції, пов’язані з першим поцілунком, – як довго тривали? Мить? Два дні? Тиждень? А шлюб? А вагітність і народження пер­вістка? Омріяна подорож? А зустріч із братом, котрий по­вернувся з далеких країв? Як довго тривала радість від цих подій? Години? Дні? Так записуємо у зошит кожну хви­лину щастя… кожну мить щастя. Коли хтось помирає, за нашим звичаєм, відкриваємо його записник, підсумовуємо час, коли почувався справді щасливим, і цей час пишемо на його могилі. Вважаємо, що лише це насправді прожи­тий час. Не обмежуйся існуванням… Живи!Не обмежуйся дотиканням… Відчувай!Не обмежуйся спогляданням… Побач!Не обмежуйся слуханням… Почуй!Не обмежуйся мовленням… Скажи щось!

Притча: “Розмова двох янголів” – наші думки формують нашу долю

Наше мислення завжди впливає на нашу долю. Як би ми не хотіли не вірити в це, але якщо ми думаємо, що все погано, то так воно і буде, тому що Всесвіт завжди виконує наші бажання і думки. Будь-яка думка – це енергетичний посил у Всесвіт. Ця притча покаже нам як важливо вміти цінувати те, що у нас є, і використовувати всі наші можливості. Розмова двох янголів. Старший янгол суворо дивиться на підлеглого.– Доповідай. У двох словах.– Живий. Ходить на роботу. На щось сподівається.– На що?– Важко сказати. Два рази я показував йому щасливий сон – не бачить. Каже, що втомлюється на роботі. – А що на роботі?– Так як у всіх. Керівництво. Метушня. Курилка. Чутки.– Начальство суворе?– Так начальство як начальство. Таке ж як скрізь. Боїться він його чомусь …– Страхи відганяв?– Само собою. Ще по дорозі до офісу. Крилами розмахував над головою. Хмари навіть розганяв. Довелося крилом по вуху з’їздити, щоб сонечко помітив. – Красива незнайомка по дорозі? На підборах. З ніжним запахом парфумів?– Ну, ображаєте… Ніс до носа зіштовхнув в метро.– І як?– Та ніяк. «Вибачте» і далі в свої думки. – А після роботи?– Магазини. Телевізор. Помити посуд. Інтернет. Сон.– Телевізор ламав?– Звичайно. Новий купив для чогось …– Інтернет відключав?– П’ять днів поспіль. Він просто став стирчати на роботі. До пізнього вечора. У них так можна. – Так. А вихідні?– Сон до обіду. Прибирання квартири. Увечері – друзі, безглузді розмови, горілка. Додому за північ. Вранці з головним болем під ковдру. Або до телевізора. Або до комп’ютера.– А вона?– Зовсім близько. Через три будинки. В один і той же супермаркет за продуктами ходять.– У черзі зіштвхував?– Все як годиться. І понад інструкції – на автобусній зупинці, в свята. – Лінії долі перевіряв?– Так, поєднуються! В тому-то й справа … Це таке місто … Такий спосіб життя … Ну, не можу я більше! Нездійсненне завдання!– Розмови! Де твій список сильнодіючих засобів?– Ось він, шеф. Грип з температурою і маренням. Вивих, перелом. Автомобільна аварія. Банкрутство. Пожежа. Заворушення на вулицях. Фінансова криза. Громадянська війна…– Досить. В ім’я Любові на крайні заходи дозвіл вважай отриманим. Тільки вибирай щось одне. Виконувати!– Є виконувати! Мораль: Помічайте й використовуйте всі можливості, які дарує вам Бог, і тоді вашому янголу не доведеться вдаватися до крайніх заходів! Джерело

Притча про справжнє багатство

Якось одна знатна людина звернулася до мудреця з питанням:— Скажи, шановний, якщо ти такий розумний, чому ж ти не багатий?На що мудрець, звернувшись до його розшитого золотом дорогого жупану, відповів: — Річ у тім, шановний жупане, багатство моє всередині, а не зовні. Адже коли твій господар засинає, він не бере з собою ні тебе, ні своїх слуг, ні золото, ні чого-небудь іншого. І якщо йому насниться тигр, що біжить за ним, то йому доведеться в страху тікати від тигра, а не кликати на допомогу слуг. Чи врятує його уві сні від тигра лише вміння швидко бігати. Якщо ж йому насниться, що він замерзає в лютий мороз, він буде трястися від холоду і не зможе взяти і сховатися тобою – теплим жупанчиком. Його врятує від холоду лише вміння розпалювати вогонь. Справжнє багатство – це наші здібності. Вони всередині, а зовні лише тільки їх прояв.Богач, здивований тим, що мудрець говорить з його жупаном, а не з ним, вигукнув: — Та ти божевільний! Як можна говорити з моїм жупаном і не бачити мене – його господаря!На що мудрець, посміхнувшись, сказав:— Ось так і більшість людей. Вони розмовляють з тілами і не бачать тих, хто є їхніми господарями.

Говорячи про інших людей, ви говорите про самих себе

Одного разу старий фермер сів на ганку свого скромного будинку, щоб насолодитися прохолодним вітерцем і вечірніми тінями. Поруч з його будинком пролягала стежка, що веде до села. Спочатку по ній пройшов один чоловік. Він побачив фермера і подумав: «Що за ледача людина – не працює, а просто сидить і насолоджується життям». Трохи згодом повз пройшов ще один чоловік, який подумав: «Цей чоловік нагадує Дон Жуана. Він напевно сів в такому місці, щоб спостерігати за дівчатами і спокушати їх ». Нарешті, повз пройшов мандрівник. Його думки відрізнялися від думок двох попередніх перехожих: «Це працьовитий чоловік. Він пропрацював цілий день і зараз просто насолоджується заслуженим відпочинком ». У цій історії є дуже могутній посил. Все, що від нас вимагається, це навчитися читати між рядків. Так, в дійсності ми взагалі нічого не знаємо про фермера, який сидить на ґанку. Але про трьох людей, які йшли в село, є що сказати: перший чоловік – ледар, другий – дамський угодник, а третій – роботяга. А мораль у цій історії така: все, що ми говоримо, ми говоримо про себе, особливо коли робимо висновки про інших. Тому наступного разу будьте обережні, коли говорите про інших людей. Ваші слова скажуть набагато більше про вас самих, ніж про те, кого ви обговорюєте. Джерело

Притча про цінність слів, сказаних вчасно

У однієї жінки був німий син. Він не говорив, починаючи з народження. Вона водила його по різних лікарях, але ніхто не міг допогти. І вона змирилася з тим, що її син німий. Одного разу вона смажила млинці на кухні. А тим часом пішла до іншої кімнати прасувати одяг. І заклопотавшись, забула про млинці. Аж тут приходить її син і каже: – Мамо, млинці підгорають! – Синку, що сталося!? Ти заговорив! Що сталося!? Ти можеш говорити!? Чому ти мовчав весь час досі? – Млинці підгоріли… А до цього все було гаразд. Джерело