Жартівлива притча про те, як жінки обирають собі супутника життя

В одному місті відкрився магазин, в якому жінки могли вибрати і купити собі чоловіка. Біля входу до цього магазину були вивішені правила його роботи: Ви можете відвідати цей магазин лише один раз у житті. У нашому магазині 6 поверхів: якість чоловіків підвищується з кожним поверхом. Ви можете обрати будь-якого чоловіка на одному з поверхів або піднятися вище. Категорично заборонено повертатися на поверх нижче. Одна жінка деякий час вагалася, але все-таки вирішила відвідати «Магазин чоловіків», щоб знайти собі супутника життя. Уважно ознайомившись з правилами, вона увійшла в магазин і оглянула перший поверх. Там вона побачила напис: «Чоловіки, які мають роботу». Посміхнувшись і не затримавшись тут, жінка пішла на другий поверх. На другому поверсі писало: «Чоловіки, які мають роботу і люблять дітей». Посміхнувшись і не затримуючись тут, жінка пішла на третій поверх. Вивіска на третьому поверсі повідомляла: «Чоловіки, які мають роботу, люблять дітей і надзвичайно красиві». «Ого! – здивувалася жінка. – І такі бувають! » Але, не затримавшись і тут, жінка пішла на четвертий поверх. Вивіска на четвертому поверсі була такого змісту: «Чоловіки, які мають роботу, люблять дітей, сліпучої краси і допомагають по дому». «Фантастика!» – вигукнула жінка, але пішла на п’ятий поверх. На цьому поверсі на вивісці жінка прочитала таке: «Чоловіки, які мають роботу, люблять дітей, сліпучої краси, що допомагають по дому і дуже романтичні». Жінці дуже захотілося залишитися на цьому поверсі і вибрати собі чоловіка, але вона побігла на шостий поверх. Там вона побачила таку вивіску: «Ви на цьому поверсі – відвідувачка №2816973, і ми повідомляємо Вам, що тут немає чоловіків. Цей поверх існує лише для того, щоб зайвий раз довести, що жінку задовольнити неможливо. Дякуємо за відвідування нашого магазину! » Джерело

Коли Бог створив Маму! Сильна притча, яку варто прочитати кожній дитині

Якось Богу прийшла думка створити маму. Над цим проєктом він працював 6 днів та 6 ночей. Постійно експериментував та майже не відпочивав. Одного разу до нього прийшов янгол й сказав: — Ти й досі над нею працюєш? Занадто багато сил ти в неї вкладаєш! Багато сил, але й вимоги занадто високі. Матір повинна мати 180 рухомих частин, які можна було б замінити у разі необхідності, а її поцілунок має лікувати все — від дрібних подряпин до розбитого серця. А ще в неї має бути шість пар рук. — Аж шість пар? — здивувався янгол. — Руки це не проблема, — сказав Бог. — А ось три пари очей які вона повинна мати… — Три пари?! Бог кивнув та сказав: — Одна пара очей має бачити крізь двері, коли вона запитає дітей що вони там роблять, навіть якщо вже знатиме відповідь. Друга пара має бути на потилиці, аби бачити те, що повинна знати, але про це ніхто їй не розповість. А третя пара необхідна для того, аби сказати у скрутній ситуації сказати синові: «Я тебе розумію і дуже люблю!». — Боже, вже так пізно. Може б ти трішки відпочив? — запитав янгол. — Ні, мені ще зовсім трішки залишилося, — сказав Бог. Янгол обійшов стіл Бога й роздивився модель матері краще. — Занадто ніжна, — сказав він. — Ти не знаєш наскільки вона витривала, — сказав Бог. — Вона багато може витерпіти та пережити. — А думати вміє? — Не лише думати. Вона вміє використовувати свій розум й швидко адаптуватися до нових обставин. Янгол схилився до моделі, доторкнувся до її щоки й сказав: — Тут щось мокре… — Так, це сльози, — сумно відповів Бог. — А для чого? — запитав янгол. — Таким чином матір виражає свій біль, розчарування, смуток й навіть радість. — Боже, ти дійсно геній! — з захватом відповів янгол. — Правду кажучи, створив ці сльози не я…, — меланхолійно сказав Бог. Якщо сльози на обличчі матері не створив навіть Бог, то чи маємо на це право ми — діти? Джерело

Повчальна притча, яка навчить цінувати своїх батьків. Ви запам’ятаєте її надовго!

В садку біля будинку малого Іванка, росла висока та гілляста вишня. Хлопчику дуже подобалося це дерево, а воно обожнювало його. Іван кожного дня приходив до вишні лазив по ній, їв ягоди, а стомившись відпочивав в її тіні. Хлопчик підріс та почав рідше відвідувати улюблене дерево. Якось, він прийшов у садок, підійшов до дерева та сів у траву поряд з сумним виглядом. Підходь ближче, давай пограємось. – промовила вишня. Я вже великий, щоб гратися з деревами. Мені потрібні іграшки, але на це мені потрібні кошти. – відповів хлопець. Але я не маю грошей. Візьми мої вишні. За них ти вилучиш кошти, щоб купити іграшки. Хлопець дуже зрадів! Він зібрав з дерева всі ягоди та пішов задоволеним. Від тоді хлопчика не було дуже багато років, вишня дуже за ним сумувала. Він прийшов до неї вже дорослим чоловіком, який мав сім’ю. Дерево дуже зраділо. Йди сюди скоріше, я так сумувала, давай пограємось. На жаль, я не маю на це часу. Нам з родиною немає де жити. Ти можеш чимось допомогти? – запитав Іван. Спиляй мої гілки та побудуй будинок для своєї сім’ї. – відповіла вишня. Іван зрубав на дереві всі гілки та пішов з задоволеним виглядом. Вишня раділа бачивши його щасливим, але він з того часу не приходив. Через багато років, до вишні завітав чоловік, це був Іван. Підходь ближче, пограймося! – прощебетала яблуня. Я не маю сили, бо вже старію. Я хочу відправитися на відпочинок, але для цього мені необхідний човен. Ти можеш мені допомогти? – запитав чоловік у дерева. Звісно! Бери мій стовбур, змайструй човна та вирушай у подорож. Чоловік залишив від улюбленого дерева лише невеличкий пеньок. Збудував човен, відправився у плавання та зник, ще на довгі роки. Але все ж таки повернувся до вишні. Вибач, любий мій хлопчик, але в мене вже немає чого тобі дати. – промовило дерево. Нічого страшного, в мене немає зубів, щоб їсти ягоди та й сили, щоб вилізти на стовбур. – відповів дідусь. Єдине, що від мене залишилося це старенький вмираючий пеньок…. А мені більшого й не треба. Я дуже втомився за життя й хочу трішки відпочити. Чудово! Старий пеньок – це найкраще місце, щоб відпочити. Посидь зі мною й перепочинь трішки. Стрий Іван сів, а вишня від щастя посміхалася й плакала водночас. Ця розповідь про кожну людину у якої є батьки. Дерево — це наші мама й тато. Змалку кожен дуже любив гратися з ними та проводив багато часу. В дорослому житті ми залишаємо їх та навідуємо тільки за потреби. Батьки завжди будуть любити своїх дітей та допомагати, щоб не сталося. А ми цього не цінуємо! Усвідомлення приходить занадто пізно. Джерело

Це варто прочитати кожному: мудра притча про проблеми

У стародавньому Китаї, дівчина, яка виходила заміж, жила у домі свого чоловіка і слугувала йому і його матері. Так сталося, що одна дівчина після весілля була не в змозі виносити постійні докори своєї свекрухи. Вона вирішила позбавитися від неї. Дівчина пішла до торговця травами, який був другом її батька. Вона сказала йому: — Я не можу більше жити зі своєю свекрухою. Вона зводить мене з розуму. Не могли б ви мені допомогти? Я добре заплачу. — Що я можу для тебе зробити? — Запитав травник. — Я хочу, щоб ви продали для мене отруту. Я отрую свекруху і позбудуся усіх бід — відповідала вона. Після довгих роздумів, травник сказав: — Добре, я допоможу тобі. Але ти повинна розуміти дві речі. По-перше, ти не можеш отруїти свекруха відразу, тому що люди здогадаються про те, що сталося. Я дам тобі трави, які будуть поступово вбивати її, і нікому не прийде в голову думка, що її отруїли. По-друге, щоб остаточно уникнути будь-яких підозр, ти повинна приборкати свій гнів, навчитися поважати, любити, слухати і бути терплячою. Тоді ніхто не буде підозрювати тебе, коли вона помре. Дівчина погодилася на все, взяла трави і стала додавати їх в їжу свекрухи. Крім того, вона навчилася контролювати себе, прислухатися до свекрухи і поважати її. Коли та побачила, як змінилася до неї ставлення невістки, вона всім серцем полюбила дівчину. Вона розповідала всім, що її невістка найкраща, така, про яку можна тільки мріяти. Через півроку, стосунки між ними стали близькими, як між кровними матір’ю і донькою. І ось одного разу дівчина прийшла до травнику і почала благати: — Заради Бога, будь ласка, врятуйте мою свекруху від отрути, яку я їй давала. Я не хочу вбивати її. Вона стала найчудовішою свекрухою, і я люблю її. Травник усміхнувся і відповів: — Не хвилюйся, я не давав тобі ніякої отрути. Те, що я тобі дав, це просто спеції. Отрута була тільки в твоїй голові, і ти сама позбавилася від неї. Джерело

Мудра притча про поганого чоловіка

Одного разу до священика прийшла молода жінка і сказала: – Два роки тому ти одружив нас з чоловіком. А зараз розведи: не хочу більше з ним жити. – Яка ж причина твого бажання розлучитися? – поцікавився священик. Жінка пояснила: – У всіх чоловіки вчасно повертаються додому, мій же постійно затримується. Через це ми кожен день скандалимо. Священик, здивувавшись, запитує: – Причина тільки в цьому? – Так, я не хочу жити з людиною, у якого такий недолік, – відповіла жінка. – Розвести-то я вас розведу, але за однієї умови. Повертайся ти додому, випечеш великий смачний хліб і принеси мені. Але коли будеш пекти хліб, нічого не бери в будинку: і сіль, і воду, і борошно попроси у сусідок. І обов’язково поясни їм причину свого прохання, – сказав священик. Жінка відправилася додому і, не відкладаючи, взялася за справу. Зайшла до сусідки і попросила: – Марія, позич мені склянку води. – У вас, що, вода закінчилася? Хіба у дворі не виритий колодязь? – Вода є, але я пішла до священика, щоб поскаржитися на чоловіка і попросила розвести нас, – почала пояснювати жінка. І як тільки вона закінчила, сусідка зітхнула: – Ех, якби ти знала, який у мене чоловік! – і почала скаржитися на свого чоловіка … Після цього жінка вирушила до іншої сусідки, щоб попросити солі. – У тебе сіль закінчилася, просиш всього одну ложку? – Сіль є, але я поскаржилася священику на чоловіка, попросила розлучення … – каже та жінка. І не встигла вона закінчити, як сусідка вигукнула: – Ех, якби ти знала який у мене чоловік! – і почала скаржитися на свого чоловіка. Так, до кого б ця жінка не заходила з проханням, від усіх чула скарги на чоловіків. Нарешті, вона спекла великий смачний хліб, принесла священику і віддала – зі словами: – Спасибі тобі, спробуй мою працю разом зі своєю сім’єю. Тільки не думай розводити мене з чоловіком. – Чому? Що сталося, доню? – запитав священик. – Мій-то чоловік, виявляється, кращий за всіх! – відповіла йому жінка.

Повчальна притча-казка для дорослих про те, що всі наші дії мають наслідки

Чи завжди ми думаємо про наслідки, коли здійснюємо ті чи інші дії. Зараз я вам доведу, як це важливо робити. Старенька дама, важко спираючись на паличку, повільно прогулювалася в парку. При цьому вона постійно оберталася і кидала погляд на свого кота, який щось обнюхував в купі опалого листя. – Данхілл, що ж ти як помийний, їй Богу. Скільки разів говорила не лазити по смітниках. Іди сюди, – вона стукнула палицею. Кіт, ніби відчув, що веде себе не гідно такої попутниці, покірно рушив до господині. Дама опустилася на лавочку, і її рука звично заковзала по спинці представника котячої породи. Раптом ніби нізвідки поруч з нею з’явилася жінка і теж присіла на протилежному кінці лавочки. – Привіт, Марго, – м’яко сказала жінка, – Ну як у тебе? Це саме те, що ти хотіла від життя? Вона кивнула на притихлого кота. Дама підняла очі і уважно прищулилася: – Боже мій, невже ти? А я вже і не сподівалася тебе побачити. І все така ж молода і красива. А це… це єдиний представник чоловічої статі, який залишається зі мною все моє життя, незважаючи на мій поганий характер. – Ти забула, Марго, феї не старіють. Ми вічно молоді і красиві, але в той же час ми всім потрібні тільки для одного – для виконання бажання. Ну гаразд, ти, я сподіваюся, готова? Які твої бажання? Не забула, треба три. Виконую відразу, і переробляти не буду, навіть не дивлячись на наше з тобою давнє знайомство. Дама на хвилинку задумалась. – Ну, три так три. Сподіваюся, ти не жартуєш. Перше, хочу бути молодою. Набридло бачити своє зморшкувате обличчя. Друге, хочу бути здоровою, набридло ходити з палицею. І третє, перетвори мого кота в молодого чоловіка. Буде моїм чоловіком, кращого, мабуть, я не знайду. Фея беззвучно змахнула різнобарвним віялом, і повітря навколо ніжно задзвеніло, легкий вітерець пробіг по верхівках дерев. – Ось, приймай роботу. Замість сивочолої дами на лавці сиділа красива дівчина і здивовано обмацувала свої руки. Поруч з нею сидів красивий брюнет та теж здивовано мружився на яскраве сонце. – Марго, сподіваюся, все як ти хотіла? – Так, – захоплено сказала дівчина. Фея загадково посміхнулася: – А пам’ятаєш, як ти його каструвала? – вона кивнула на красивого чоловіка, – напевно, навряд чи б ти це зробила, якби знала, що в майбутньому йому належить бути чиїмось чоловіком. А особливо твоїм… І з цими словами фея зникла. Ось така іронічна притча. А чи завжди нам вдається думати про наслідки наших вчинків Адже кіт – це так, алегорія, хоча і погодьтеся, дуже барвиста алегорія… Джерело

Не суди людей, поки не пізнаєш їх по-справжньому!

Молодий 20-річний хлопець разом з батьком їхали в поїзді. Хлопець з великим захопленням і подивом розглядав все, що бачив з вікна. І раптом він різко закричав: «Батько, подивися на дерева! Вони рухаються! » Батько цього хлопця посміхнувся чоловікові і молодій парі, що сиділи поруч, а потім подивився в ту сторону, куди показував його син. Раптово хлопець знову закричав: – “Батько, подивися на хмари! Вони всі біжать по небу! ”Поруч сидів чоловік не витримав і звернувся до батька хлопця: – «Чому б вам не відвести сина до хорошого лікаря?» Батько хлопчика посміхнувся і сказав: – «Ми вже були у лікаря, як раз зараз їдемо з лікарні. Мій син був сліпий від народження, і тільки сьогодні після операції він став бачити. » Висновок: У кожної людини в світі є своя історія. Не суди людей, поки не пізнаєш їх по-справжньому. Адже правда може вас здивувати!

Ось чому єврейського хлопчика вчать грати на скрипці…

Коли я була зовсім юною, один друг мого тата, дуже літній і дуже розумний професор-психіатр запитав, куди я буду поступати. Я відповіла, що на філософський факультет. І цей мудрий чоловік сказав: – Знаєш, дівчинко, я єврей. І я тобі розповім, чому єврейського хлопчика вчать грати на скрипці. Звичайно, добре, коли він вміє грати на роялі. На віолончелі. Або ось на арфі. Це чудово. Але, коли починалися погроми, виселення та війни, хлопчик брав свою скрипочку під пахву. І їхав, плив, біг і дерся з нею. Вставав і падав. А потім, в добрий час, він знову грав на своїй скрипці і мав свій шматок хліба. Так ось: рояль, арфа або ось громіздкий тромбон – це утворення. Професія. А скрипочка – це ремесло, яке буде тебе годувати. Де б ти не був, і що б не трапилося. Тому, крім освіти, треба мати ремесло. Практичні, так би мовити, навички. Свою скрипочку. На якій треба віртуозно грати. Краще за всіх. І вона тебе прогодує і підтримає в найважчі часи.

Одна з найкращих притч: «Якось чоловік запитав у Сократа …»

Одного разу хлопець прийшов до Сократа, щоб отримати відповідь на своє питання. Він запитав мудреця: «У чому секрет успіху?». Сократ терпляче вислухав його і сказав, що він відповість на його питання вранці. На наступний ранок Сократ попросив молоду людину піти з ним до річки. Повільно вони зайшли в воду, поки вона не покрила їх плечі. Здивований юнак не розумів що відбувається, але вирішив повністю довіритися мудрецю. Сократ поклав руку на голову хлопця і занурив її в воду. Через кілька секунд хлопець спробував вибратися з води, але Сократ був сильний і тримав його там, поки хлопець не почав задихатися. Потім Сократ підняв голову хлопця з води. Дочекавшись, коли він віддихається, Сократ запитав: «Чого ти хотів найбільше, коли твоя голова була в воді?” Хлопець відповів: «Повітря». Сократ сказав: «У цьому і є секрет успіху. Коли ви хочете успіху так само сильно, як ви хотіли б повітря, коли ви були в воді, тоді ви його отримаєте. Іншого секрету немає. » Мораль розповіді: Сильне бажання є відправною точкою всіх досягнень. Точно так, як маленький вогонь не може дати багато тепла, слабке бажання не може дати великих результатів! Джерело

«Принцеса в лахмітті»: красива і мудра притча-казка про кохання

Король оголосив, що чоловіком принцеси буде той, хто буде її любити все життя. У призначений день сотні наречених зібралися в палаці. Кожен хотів довести, що буде любити принцесу вічно. Дівчина подивилася на виряджених юнаків і задумалася. Потім вона покликала свого вчителя і довго розмовляла з ним. — Я не буду сьогодні розмовляти з женихами, — оголосила принцеса. — Поділіть їх на групи. Нехай перша група приїде завтра ввечері. Вдень я буду займатися у вчителя. — Доню, ти вже закінчила школу, — здивувалася королева. — Вчитися ніколи не пізно, — відповіла принцеса. Будинок вчителя стояв біля дороги. Коли повз проїхав перший наречений, знатний лицар на коні, він побачив біля дороги красиву жебрачку з кошиком квітів. Побачивши лицаря, та попросила: — Купіть букетик, юнак. — Геть з дороги, жебрачка, — крикнув лицар і поскакав. Так вчинили всі юнаки, які поспішали в цей день в палац. Увечері сумна принцеса брала женихів. Сказавши пару слів, вона тут же відсилала їх. Те ж повторилося і на другий день, і на третій. — Доню, чому ти всіх проганяєш? — стривожено запитала королева. — Вони не здатні бачити красу, мамо. Пройшов місяць. Всі женихи останньої групи зібралися в палаці, не було тільки одного нареченого і самої принцеси. Вони з’явилися разом, і принцеса оголосила, що знайшла свого судженого. Потім вона розповіла королеві: — Мій вчитель сказав мені: «Любов того проживе до кінця життя, хто полюбить тебе в лахмітті». Кожен день я переодягалася в старий одяг і чекала наречених біля дороги. Тільки цей юнак зупинився і купив у мене букет. Він сказав мені, що я прекрасна.

Притча про два глечика: навчися не тільки дивитися, а й бачити!

У літньої жінки було два великих глечикa. Вони звисали по кінцях коромисла, що лежить у неї на плечі. У одного з них була тріщина, в той час як інший був бездоганним і завжди вміщував в себе повну порцію води. В кінці довгого шляху від річки до будинку старої жінки глечик з тріщиною завжди залишався заповненим лише наполовину. Протягом двох років це відбувалося щодня: стара жінка приносила додому завжди тільки півтора глечика води. Бездоганно цілий глечик був дуже гордий своєю роботою, а бідний глечик з тріщиною соромився свого недоліку і був засмучений, що він може робити тільки половину того, для чого він був зроблений. Через два роки, які, здавалося, переконали його в нескінченній власній непридатності, глечик звернувся до старої жінки: – «Мені соромно через мою тріщину, з якої всю дорогу до твого дому завжди біжить вода.» Стара жінка усміхнулася. – «Ти помітив, що на твоєму боці доріжки ростуть квіти, а на стороні іншого глечика – ні?» На твоєму боці доріжки я посіяла насіння квітів, тому що знала про твій недолік. Так що ти поливаєш їх кожен день, коли ми йдемо додому. Два роки поспіль я могла зрізати ці чудові квіти і прикрашати ними стіл. Якби ти не був таким, який ти є, то цієї краси не було б і вона не чинила б честі нашого будинку. » У кожного з нас є свої зовсім особливі несподіванки й недоліки. Але є особливості і тріщини, які роблять наше життя настільки цікавим і гідним. Просто потрібно кожного сприймати таким, яким він є, і бачити в ньому гарне. Отже, всі мої друзі з тріщинкою в глечику! Радійте чудесним дням і не забувайте насолодитися запахом квітів на вашому боці стежки.

Мудра притча про ставлення людини до смерті. Прочитавши її, ви багато переосмислите

Одного разу, подружжя з дітьми заблукало в лісі. Через кілька днів, виснажені та голодні, вони побачили на пні хлібину. Всі мерщій побігли до їжі, але чоловікові ніби голос з небес сказав, що хліб містить отруту. Він не звернув увагу й почав розламувати хліб та годувати дружину з дітьми. Коли залишився останній шматок, чоловік помітив, що родина почала мучитись в передсмертних судомах. Тоді, він підняв голову до неба й промовив: – Боже, врятуй мою родину, голод виявився сильнішим, тому я не послухав тебе. – Я можу повернути все я було раніше, якщо ти даси мені відповідь на питання “Що є найнезбагненнішим в людині?”. Чоловік довго думав та дуже хвилювався, бо намагався врятувати найрідніших й відповів: – Я вважаю, що найнезбагненніше в людях — це відчуття власного безсмертя, перед жахіттями та смертями, з якими кожен стикається протягом всього життя. Господь прийняв відповідь та повернув родину до життя. Джерело

Мудра притча для тих, у кого складне життя

Коли на нашому життєвому шляху зустрічаються труднощі, ми скаржимося, що Всесвіт неприхильний до нас. А якщо у людини постійно трапляється щось погане, вона може впасти в депресію на тривалий час. Ми звикли судити про все, розділяючи ситуації на хороші і погані. Для того, щоб гідно пережити певні випробування життя, потрібно розуміти, що в кожній проблемі приховано благословення. Саме через різні труднощі до нас приходять можливості для зростання. Так, такий шлях не завжди встелений рожевими пелюстками. Коли ми навчимося бути вдячними Всесвіту за все, приймаючи виклик з гідністю, тоді і почнеться наш істинний шлях до успіху у всіх сферах життя. Маленький хлопчик рано осиротів. Його прихистив далекий родич, який виявився жорстокою людиною. Він бив дитину, годував недоїдками, замикав надовго в темному сараї, не дозволяв грати з іншими дітьми. Після однієї зі сварок, яка закінчилася черговими побоями, хлопчик не витримав і втік. Багато мандрував, жив на милостині, крав, спав де доведеться і одного разу заснув на сходинках школи. Школа виявилася відомою своїм Учителем. Тут викладали військові мистецтва, а про майстерність Учителя складали легенди. Він то і прихистив дитину. Хлопчик з вдячністю став виконувати всю саму чорну роботу, а старий Учитель, бачачи старанність малюка, став його навчати своєму мистецтву. Йшли роки … Юнак став прекрасним фехтувальником. Тепер вже про його майстерність всі говорили … Старий Учитель помер і передав свою школу в спадок сироті. Якось раз вже зі своїми учнями Майстер проїжджав повз рідну місцевість. Поруч з одним з будинків він побачив старезного діда. – Це той дядько, від якого я втік, – сказав він своїм учням. Ті схопилися за мечі, маючи намір помститися за свого вчителя, але Майстер їх зупинив. – Ні! – сказав він. – Це людина, якій я зобов’язаний усім, що маю і вмію зараз. Якби не він, ким би я став ?! Завдяки йому я вийшов на цей Шлях. Джерело

Чудова притча про те, звідки береться самоцінність

Одного разу два моряки вирушили в мандрівку по світу, щоб знайти свою долю. Припливли вони на острів, де у вождя одного з племен було дві дочки. Старша – красуня, а молодша – не дуже. Один з моряків сказав своєму другові: – Все, я знайшов своє щастя, залишаюся тут і одружуюся з донькою вождя. – Так, ти правий, старша дочка вождя красуня, розумниця. Ти зробив правильний вибір – одружуйся. – Ти мене не зрозумів, друже! Я одружуся з молодшою донькою. – Чи ти з глузду з’їхав? Вона ж така … не дуже. – Це моє рішення, і я це зроблю. Друг поплив далі у пошуках свого щастя, а наречений пішов свататися. Треба сказати, що в племені було прийнято давати за наречену викуп коровами. Хороша наречена коштувала десять корів. Пригнав він десять корів і підійшов до вождя. – Вождь, я хочу взяти заміж твою дочку і даю за неї десять корів! – Це хороший вибір. Моя старша дочка красуня, розумниця, і вона вартує десяти корів. Я згоден. – Ні, вождь, ти не зрозумів. Я хочу одружитися на твоїй молодшій дочці. – Ти що, жартуєш? Не бачиш, вона ж така … не дуже. – Я хочу одружитися саме на ній. – Добре, але як чесна людина я не можу взяти десять корів, вона того не вартує. Я візьму за неї три корови, не більше. – Ні, я хочу заплатити саме десять корів. На тому й вирішили. Минуло кілька років, і мандрівний друг, вже на своєму кораблі, вирішив відвідати свого товариша, що залишився на острові і дізнатися, як у нього життя. Приплив, йде по берегу, а назустріч йому жінка неземної краси. Він її запитав, як знайти його друга. Вона показала. Приходить і бачить: сидить його друг, навколо його дітвора бігає. – Як живеш? – Я щасливий. Тут входить та сама красива жінка. – Ось, познайомся. Це моя дружина. – Як? Ти що одружився ще раз? – Ні, це все та ж сама жінка. – Але як це сталося, що вона так змінилася? – А ти запитай у неї сам. Підійшов той до жінки і запитує: – Вибач за нетактовність, але я пам’ятаю, що ти була … ну…. не дуже. Що сталося, що ти стала такою прекрасною? – Просто, одного разу я зрозуміла, що вартую десяти корів.

Надзвичайно сильна притча про сенс сім’ї, яку потрібно прочитати кожному

Один чоловік був дуже не щасливий у справі створення сім’ї, і це було не тільки з ним, з покоління в покоління, в його роду були скандали. Його мати і батько постійно лаялися, і звинувачували один одного у всіх сімейних проблемах. Він ріс в цій атмосфері скандалів, докорів і тотального нещастя. Коли був уже підлітком, вирішив: «У мене точно буде не так. Я буду щасливий і у мене в сім’ї буде любов і мир. Знайду собі добру і поступливу дружину і все буде добре ». Ось він виріс і знайшов собі сущого ангела, а не жінку, і через рік вона перетворилася в страшного монстра. У їхньому будинку, так само стояла постійна лайка, як і у нього в дитинстві. «Страшна жінка» – думав він … Але ж мріяв, що вона буде все робити для нього, і коли вони зустрічалися, вона і робила, що ж з нею сталося … А ця моторошна жінка виросла тільки з мамою і бабусею в родині, з дитинства мріяла бути щасливою і хотіла велику дружну сім’ю. Коли вони зустрілися, пару років назад, і коли потім зустрічалися, вона думала, що він просто принц якийсь. У нього такі правильні цілі. Він хоче, щоб сім’я була хорошою. Вона вийшла за нього заміж не роздумуючи, коли він їй запропонував. А через рік, всього через рік, коли народився первісток, вона зрозуміла, що зробила помилку. Чоловік жахливий попався, все робить не так, не дбає про неї … У далекому селі жив мудрець, який вирішував будь-які проблеми, про нього розповідали чудеса: навіть найнещасніші сім’ї починали жити душа в душу. І ось, в один прекрасний день, чоловік сказав своїй навіженій дружині: «Давай сходимо до цього мудреця, нехай він підкаже, що з тобою робити». Вони знову посварилися, але вона погодилася. Шлях був довгий і вони обидвоє втомилися з дороги, але ось нарешті натрапили на будинок мудреця. Коли вони зайшли до нього, то обидва майже кричали один на одного: «Ти винна, що так вийшло», – кричав втомлений і виснажений чоловік. «Ти мене потягнув», – плакала жінка. Мудрець, мовчки посміхнувся, і сказав: “Ходімо, я вам щось покажу». Він їх відвів в одну велику кімнату, там стояв величезний круглий стіл. За ним сиділи втомлені, виснажені люди. Посередині столу стояла величезна каструля з дуже смачною їжею, у людей в руках були ложки з дуже довгими ручками. Вони діставали, кожен, до їжі, але НІЯК не могли покласти її в рот. Вони просто вмирали від голоду в кімнаті з великою кількістю смачної їжі. Це було страшне видовище … Молодята переглянулися і злякано промовчали. Потім мудрець відвів їх до другої кімнати, точно такої ж, але дуже відмінної від першої… Вона була така ж за розмірами, там стояв такий же стіл і на столі стояла каструля з дуже смачною їжею. Навколо столу сиділи рум’яні веселі карапузи, які жартували і сміялися. В їх руках так само були ложки з довгими ручками, АЛЕ … Цими ложками вони годували одне одного. Молодята подякували мудрецеві і пішли додому. Довго, але йшли вони мовчки і обнявшись. Після того, як вони повернулися додому пройшло три роки. Вони живуть в мирі та злагоді. У них вже двоє малюків і в їхньому домі завжди радість і любов. «А мудрець, що мудрець», – кажуть вони. «Він нам показав в чому сенс сім’ї, по-справжньому»! Джерело

Чудова притча про людські мрії. Прочитаючи її, ви багато чого зрозумієте!

На одному з пагорбів росли три дерева. Одного разу вони розговорилися про свої надії і мрії. Перше дерево сказало: «Коли-небудь я хотіло б стати ящиком для скарбів. Мене заповнили б золотом, сріблом і дорогоцінними каменями. Мене прикрасили б різьбленням, і кожен би бачив мою красу». Друге дерево сказало: «Я хотіло б стати потужним кораблем. Я перевозило б царів і цариць по хвилях в усі куточки землі. Всі відчували б себе в безпеці через мою міцності». Третє дерево сказало: «Я хотіло б вирости і стати найпотужнішим і високим деревом у лісі. Люди б бачили мене на вершині пагорба, милувалися б моїми гілками і думали б про Бога і про те, як близько я до Нього. Я стало б найбільшим деревом всіх часів і народів, і люди завжди б пам’ятали мене». Через кілька років їх молитов за свої мрії прийшли лісоруби. Один підійшов до першого дереву і сказав: «Це міцне дерево, напевно, я зможу продати його теслі», і почав його рубати. Дерево було щасливим, бо тесляр міг зробити з нього ящик для скарбів! Підійшов до другого дерева лісоруб і сказав: «Це міцне дерево, я зможу продати його будівельникам кораблів». Друге дерево зраділо, бо воно було на шляху до здійснення своєї мрії. Коли лісоруби підійшли до третього дерева, воно злякалося, тому що якщо його зрубали б, то мрія б не збулася. Один з лісорубів сказав: «Мені не потрібне якесь особливе дерево, я візьму це» і зрубав його. Теслі зробили з першого дерева годівницю для худоби. Його поставили в хлів і наповнили сіном. Це було зовсім не те, за що воно молилося! З другого дерева зробили маленький рибальський човен. Його мрії стати потужним судном і перевозити царів зруйнувалися. З третього дерева зробили заготовку і залишили її лежати в темряві. Пройшли роки, і дерева забули про свої мрії. Одного разу в хлів прийшли чоловік і жінка. Вона народила немовля, і його поклали в сіно в яслах, зроблених з першого дерева. Чоловік хотів би, щоб для дитини було дитяче ліжечко, але вийшло те, що вийшло. І раптом дерево зрозуміло всю важливість цього народження і те, що в ньому лежить найбільший скарб всіх часів і народів! Через кілька років група людей пливла в рибальському човні, зробленому з другого дерева. Один з них втомився і заснув. Поки вони пливли, почався сильний шторм, такий, що дерево вже думало, що човен не досить міцний. Тоді люди розбудили сплячого, він встав і сказав: «Заспокойся!», і шторм перестав. І тут дерево усвідомило, що воно в своєму човні перевозило Царя царів! Дійшла черга до третього дерева. Його несли вулицями, і люди плювали в того, хто його ніс. Коли вони зупинилися, чоловіка прибили до дерева і підняли вгору, щоб він помер на вершині пагорба. Коли настала неділя, дерево зрозуміло, що воно стояло на вершині пагорба і було до Бога так близько, як це було можливо, тому що Ісус Христос був розіп’ятий на ньому. Сенс цієї історії в тому, що коли все йде не так, як ти хочеш, пам’ятай, що у Бога є план для тебе. Якщо ти довіряєш йому, він дасть тобі дорогоцінні дари. Кожне дерево отримало те, що воно просило, але зовсім не так, як вони собі це уявляли. Ми не завжди знаємо, які плани у Бога для нас. Ми всього лише знаємо, що Його шляхи – не наші шляхи, але Його шляхи – завжди кращі! Джерело

Розмова Душі з Ангелом-охоронцем. Притча, яку слід прочитати саме зараз

Душa завжди пeреказyвала Ангелу-охoронцю бажaння свого власника, aле нічого не здійснювалося. Тоді Душа вирішила погoворити з Ангeлом і запитати в ньoго, чому чoловік не oтримує бажаного, адже він так щирo мoлиться і просить. – Янгoле-охoронцю, я тaк люблю тeбе і не рoзумію, чoму мій влaсник залишається нeпочyтим? – Я теж хочу для нього добра, але він зациклений на своїх бажаннях і не хоче змінюватися, щоб досягнути своєї мети. –  Що саме ти маєш на увазі? – От попросив він підвищення на роботі, але коли керівник дав йому додатковий проект – відмовився виконувати. Попросив щирого кохання, але не допоміг позбирати чарівній дівчині книги з асфальту. Просив вірних друзів, але так і не оцінив шкільного товариша, що завжди готовий допомогти. – Я зрозумів, його молитви долітають до тебе, але він не бачить знаків, що ти посилаєш. – Так. Я хочу, щоб цей чоловік відкрився світові, побачив прекрасне, зрозумів, що Бог любить його і допомагає, що слід більше дякувати і цінувати те, що в нього є.

Притча про те, чим відрізняються щасливі сім’ї від не щасливих

Одного молодого Ангела послали на землю з’ясувати, чому ж одній сім’ї живуть довго і щасливо, а інші розпадаються вже через кілька років. Ангел розумів всю складність покладених на нього обов’язків. Прийшов він в один будинок і став спостерігати. Дружина на кухні вечерю готує, чоловік на дивані після роботи футбол дивиться. Потім дружина покликала чоловіка вечеряти. Сіли за стіл, і тут виявилося, що суп пересолений. Чоловік зі злістю відсунув тарілку: – Навіть пожерти толком не можеш приготувати. Вічно руки-крюки. Дружина зі сльозами на очах взяла тарілку і переставила ближче до раковини. – Якби ти хоч трохи допомагав, то я б не поспішала і …, – вона не змогла більше нічого сказати, сльози бризнули з її очей. – Так я ще й винен, виявляється. Спасибі, повечеряли …, – чоловік голосно грюкнув дверима. Ангелу стало сумно. Він вийшов на сходову клітку і ступив крізь стінку в сусідню квартиру. Чоловік лежав на дивані й дивився телевізор, а дружина в цей час домивала на кухні підлогу. Закінчивши, вона крикнула: – Любий, йди вечеряти. Чоловік встав і широкими кроками попрямував на кухню. І мимоволі послизнувся на невисохлій підлозі. – Ух ти, мало не гримнув, — він схопився за спинку стільця. – Обережно, — дружина з занепокоєнням різко повернулася і трохи пролила суп з тарілки. – Вибач… – Прости, будь ласка, це все через мене, — чоловік взяв ганчірку і почав вимочувати калюжку. – Та ні, це я винна, підлогу ось насухо не витерла, це ти мені пробач. Вони обидва опустилися на навпочіпки, бурмочучи вибачення. – Та ні, це я багато лежу, ось тому і став незграбним. Пробач мені. Ангел посміхнувся і покинув квартиру. Вранці він з’явився перед ясні очі Бога. – Ну, чим порадуєш? Є хоч якісь характеристики. – Є, — відповів Ангел. Бог з інтересом і здивовано глянув на молодого Ангела. – Так? Ну і які ж? – Річ у тому, що в щасливих сім’ях всі винні. А в нещасливі — всі мають рацію. Ось такий секрет для маленької такої компанії під назвою сім’я. Джерело

Повчальна історія про слониху з мораллю

Слониха і собака завагітніли одночасно. Через три місяці собака народила шість цуценят. Через пів року собака знову завагітніла, і через три місяці у неї народилася ще дюжина цуценят. Час минав, собака народжувала в своєму циклі. На вісімнадцятому місяці собака підійшла до слонихи і запитала: «Ти впевнена, що вагітна? Ми завагітніли в один і той же день, я тричі народила дюжину цуценят, і тепер вони виросли, щоб стати великими собаками, однак ти все ще вагітна. Що відбувається?” Слониха відповіла: «Є дещо, що я хочу, щоб ти зрозуміла. Я ношу НЕ цуценя, а слона. Я народжую тільки одного за 2 роки. Коли моя дитина при пологах падає на землю, земля це відчуває. Коли моя дитина перетинає дорогу, люди зупиняються і з захопленням спостерігають за нею. Тому те, що я довго виношую в собі, могутнє і здорове». Мораль. Не втрачайте віру, коли ви бачите, як інші досягають швидкого успіху. Не заздріть чужим результатами. Скажіть собі: «Мій час наближається, і коли моя реалізована ідея торкнеться поверхні землі, люди відчують і будуть захоплюватися». Мрійте і працюйте над своєю «справою». Надихайтеся і надихайте інших.

Повчальна притча про сумну курочку, в якій багато хто впізнає себе

Маленька сіренька курочка сиділа на галявинці поруч зі своїм курником і дуже сильно сумувала: – Я бідна, нещасна. Півні мене не розуміють, кури мене ображають. В курнику темно, глухо, порожньо, сумно. Загалом, сиділа вона і страждала. І в цей момент повз неї пролітала величезна біла птаха. Вона почула слова курочки, приземлилася поруч і сказала: – Не переживай, курочко. Хочеш, я тобі допоможу полетіти в прекрасну країну, де ти будеш щасливою? – Ні, – сказала сіра курка. – Це неможливо -курки не можуть літати. – Ну і що? – відповіла біла птаха. – Я навчу тебе. – Ні, – сказала сіра курка. – У мене дуже маленькі крила для цього. – Не переживай, – промовила біла птаха. – Хочеш, я посаджу тебе собі на спину, і ми полетимо разом? – Ні, – зітхнула сіра курка. – Я прилечу туди, і мені не буде де жити. – Не переживай, – обнадіяла її біла птаха. Я допоможу тобі зробити так, щоб у тебе було житло. – Ні, – сказала сіра курка. – Що я буду робити одна? Мені буде сумно. – Не переживай, – посміхнулася біла птаха. – Я допоможу тобі знайти півника. – Ні, – сказала сіра курка. – А раптом цей півник виявиться злим і недобрим ? – Не переживай, – зітхнула біла птаха. – Я навчу тебе жити так, щоб в твоєму житті зустрічалися лише чудові півні. – Ні, – сказала сіра курка. – Таких птахів не буває на світі. – НУ ТОДІ ЗАЛИШАЙСЯ У СВОЄМУ ВИГАДАНОМУ ГОРІ! – закричала біла птаха, розпустила величезні крила і полетіла … А маленька сіренька курочка лише ще раз переконалася, який несправедливий світ, в якому вона живе і як погано до неї ставляться оточуючі. Не треба шукати у всьому негатив, а навпаки, треба використовувати всі шанси, які вам надає доля, адже будь-які зміни у вашому житті, призведуть до цілого ряду позитивних звершень. Джерело

Притча про Різдво та доброго хлопчика

Жив-був один швець. Овдовів він і залишився у нього маленький син. І ось напередодні свята Різдва Христового хлопчик каже своєму батькові: – Сьогодні до нас в гості прийде Спаситель. – Та годі тобі, — не повірив швець. – Ось побачиш прийде. Він сам мені про це сказав уві сні. Чекає хлопчик дорогого гостя, у вікно визирає, а там все немає нікого. І раптом бачить — у дворі на вулиці двоє хлопців б’ють якогось хлопчиська, а той навіть і не чинить опір. Вибіг хлопець на вулицю, розігнав кривдників, а побитого хлопчика в будинок привів. Нагодували вони його з батьком, вмили, причесали, і тут син шевця каже: – Татко, у мене двоє чобіт, а у мого нового друга пальці з взуття вивалюються. Давай я йому свої валянки віддам, а то ж на вулиці жах як холодно. Так сьогодні і свято до того ж! – Що ж, нехай буде твоя воля, — погодився батько. Віддали вони хлопчику валянки, і той радісний, сяючий додому пішов. Минув деякий час, а синок шевця все від вікна не відходить, чекає в гості Спасителя. Проходить жебрак повз будинок, просить: – Гарні люди! Завтра Різдво Христове, а у мене три дні ріски в роті не було, погодуйте, Христа ради! – Заходь до нас, дідусю! – покликав його через вікно хлопчик. – Дай Боже тобі здоров’я! Нагодували, напоїли вони з батьком старого, пішов він від них радісний. А хлопчик все Христа чекає, вже турбуватися почав. Настала ніч, на вулиці ліхтарі засвітилися, хуртовина мете. І раптом кричить син шевця: – Ой, татко! Там якась жінка біля стовпа стоїть, з дитинкою маленькою. Подивися, як їм, бідним, холодно! Вибіг син шевця на вулицю, привів жінку з дитиною в хату. Нагодували вони їх, напоїли, а хлопчик і каже: – Куди ж вони підуть в мороз? Он, на вулиці, яка заметіль розігралася. Нехай, татко, вони у нас вдома заночують. – Та де у нас ночувати? – запитує швець. – А ось де: ти на дивані, я на скрині, а вони на нашому ліжку. – Що ж, нехай. Нарешті, всі полягали спати. І сниться хлопчикові, ніби приходить до нього, нарешті, Спаситель і каже лагідно: – Дитино ти моя мила! Будь ти щасливий на все твоє життя. – Господи, а я тебе вдень ​​чекав, — здивувався хлопчик. А Господь каже: – Так я до тебе три рази вдень ​​приходив, любий мій. І три рази ти прийняв мене. Та так, що краще і придумати не можна. Прокинувся хлопчик вранці і, дивиться, а валянки, які він вчора бідному хлопчикові подарував, знову в кутку стоять, на столі — святковий пиріг незайманий. А на серці — така невимовна радість, якої ніколи повік не було. Джерело

Мудра притча про те, як повернути теплоту і ніжність у стосунки

Одного разу молодий чоловік прийшов до мудреця й спитав: – Як у вас виходить зберігати сімейне щастя? Ви з дружиною ніколи не сваритеся, всі вас поважають і завжди приходять за порадами. В чому таємниця вашого сімейного щастя? Мудрець посміхнувся і гукнув свою дружину. До кімнати увійшла усміхнена красива жінка. Здається, вона всім своїм виглядом випромінювала щастя: – Так, любий!– Мила, приготуй, будь ласка, тісто на пиріг, – попросив мудрець.– Добре, – мило відповіла жінка. Вона вийшла і через двадцять хвилин прийшла сказати, що тісто вже готове. – Додай в нього найкраще топлене масло з наших запасів. І всі ті горіхи, які ми залишили для іменинного пирога нашого сина, – знову попросив чоловік.– Гаразд, любий. Через десять хвилин вона знову прийшла повідомити, що все зробила, як він просив. На що чоловік відповів: – Додай туди і нашої дворової глини. А потім запікай.– Добре, – сказала дружина. І вже через півгодини вона приносить в руках цей дивний пиріг. – Звичайно ж, ми не будемо це їсти! – сказав мудрець. – Віддай це свиням на вулиці.– Добре, – сказала дружина. Гість був шокований. Невже, таке можливо? Жодного слова проти, зробила все, що чоловік сказав. Навіть коли він запропонував абсурдну річ. І молодий чоловік вирішив повторити експеримент вдома. Коли він прийшов додому, відразу почув сміх дружини. Разом з подругами дружина грала в настільну гру. – Дружино! – звернувся до неї чоловік.– Я зайнята! – роздратовано крикнула вона зі спальні.– Дружино! Через десять хвилин вона з’явилася: – Що тобі потрібно? – незадоволено спитала вона.– Приготуй тісто на пиріг!– Ти з глузду з’їхав?! Вдома повно їжі і мені є чим зайнятися!– Приготуй тісто, я сказав! – вже з підвищеним тоном наказав чоловік. Через півгодини дружина роздратовано повідомила, що тісто готове. – Додай туди кращі горіхи і все топлене масло.– Ти при своєму глузді?! Післязавтра весілля моєї сестри, і ці горіхи потрібні будуть для весільного пирога!– Зроби, як я кажу! – знову наказав їй чоловік. Дружина поклала в тісто лише частину горіхів, а потім знову прийшла до чоловіка. – А тепер додай в тісто глини!– Ти мабуть взагалі розум втратив?! Стільки продуктів даремно перевела! – обурилася дружина.– Додай глини, кажу! А потім запікай. Через годину дружина принесла цей пиріг і кинула його на стіл чоловікові: – Дуже мені хочеться побачити, як ти це їстимеш!– А я не буду це їсти – віднеси пиріг свиням!– Знаєш що, – обурилася дружина – тоді сам іди і годуй своїх свиней! Грюкнула дверима і пішла в свою кімнату. Ще кілька днів вона сміялася над чоловіком при всіх своїх подругах, розповідаючи їм цю історію про пиріг. Розчарувавшись молодий чоловік вирішив знову завітати до мудреця: – Чому? Чому в тебе все вийшло і твоя дружина все зробила, як ти сказав, а моя влаштувала скандал і до цих пір сміється з мене? – запитав він відразу з порога.– Все просто. Я не лаюся з нею і не командую, захищаю її, хвалю її за все, що вона робить і завжди виражаю вдячність – тому вона мене поважає і любить. Моя дружина – запорука мого сімейного благополуччя.– І що мені тепер, шукати іншу дружину? – запитав молодий чоловік. – Це найпростіший спосіб, який приведе тебе до найсумнішого результату, – відповів мудрець погладжуючи свою сиву бороду. Вам з дружиною потрібно навчитися поважати одне одного. І ти як чоловік повинен першим зробити все, щоб вона була щаслива.– Так я і так для неї все роблю! – роздратовано відповів чоловік.– І що, вона щаслива? А ти? Ти щасливий? Адже ви створили сім’ю для того, щоб любити одне одного, піклуватися і радіти разом життю. А замість цього сваритеся, ділите верховенство і обговорюєте одне одного… В черговий раз вислухавши поради мудреця і в роздумах побрів чоловік додому. По дорозі він побачив красивий кущ троянд. Саме з такими трояндами він колись прийшов просити руки своєї дружини. Кожен день дарував їй по одній гілочці троянд. У будь-який час року… Коли ж він останній раз дарував їй такі квіти? Він уже не міг пригадати… Зірвавши одну гілочку троянд він поніс її додому. Вже була пізня година. Прийшовши додому молодий чоловік не став турбувати свою дружину – і просто поставив троянду на ліжко біля її голови. Проснувшись вранці його вперше за останні роки чекав сніданок і красива дружина із сяючими очима і щасливою посмішкою. Підійшовши до неї він обійняв її і ніжно поцілував, як колись, багато років тому. Він перестав займатися неважливими справами, більше часу став приділяти дружині та намагався робити все, щоб зробити її щасливішою. Його увага і турбота, ніжність і любов поверталися до нього примножені в багато разів. Дружина перестала ходити вдома «в халаті», знову стала готувати для нього улюблені страви, вони перестали лаятися і все налагодилося… Минуло кілька років… і одного разу в двері його будинку постукав молодий чоловік. – Я чув, що ваші стосунки з дружиною – зразок для інших. А у мене чомусь нічого не виходить. З дружиною весь час сваримося, вона витрачає всі гроші, постійно сперечаємося… У чому таємниця? Я перечитав уже стільки книг, але жодна з них не допомогла мені… Господар посміхнувся і сказав: – Проходь, дорогий гість. Моя дружина якраз збирається пекти пиріг… Джерело

“Змія і світлячок”: мудра притча про те, чому щасливим потрібно бути тихо

Змія почала переслідувати світлячка, який літав низько у траві. Світлячок зупинився і промовив до неї: – Чи можу я задати вам три питання? Змія відповіла: – Так. Світлячок розпочав: – Я належу до вашого харчового ланцюжка? Змія відповіла: – Ні. Тоді світлячок продовжив: – Я зробив вам щось погане? Змія знову ж відповіла коротко: – Ні. Тоді світлячок задав їй останнє питання: – Тоді скажіть, чому ви хочете мене з’їсти? Змія без жодних роздумів відповіла: – Тому що мені нестерпно бачити, як ти сяєш. Мораль цієї історії: Часто деяким людям нестерпно бачити, як ви сяєте, тому вони діють як змії, тишком-нишком і готові знищити вас просто за те, що ви є щасливішими/красивішими/успішнішими/… за них. Тому намагайтеся “не сяяти”, тобто не показувати, коли вам добре живеться. Щасливим потрібно бути тихо, бо так мало залишилося тих, хто дійсно вміє радіти від душі за ближнього, без заздрості, злості і лестощів… Є два типи заздрісних людей: перші хочуть все, як в тебе, а інші – щоб в тебе взагалі нічого не було… Бережіться і тих, і інших! Джерело

Мудра притча про подарунок від Святого Миколая

В одному місті жив собі чоловік. Ні родини в нього не було, ні дітей, а лише саме багатство. А що того багатства в нього було неміряно, а що вже тих грошей в нього було нелічено. Жив собі та й жив і думав, що завжди йому так буде. Та мав той чоловік одну біду — був він страшенно скупий. А якщо добре подумати, то не одну біду мав, а цілих три, а може й більше, бо, окрім того, що він був скупий, мав ще й зле серце і черству душу. А декотрі люди казали, що душі у нього і зовсім не було. Ніколи він не пожалів ні пса бездомного, ні злидаря безхлібного. Ото жив він собі так і казав: — От який я багатий. Що мені ті люди, коли вони бідніші від мене? І посміхався спогорда. Зима цього року видалася люта. Хурделиця трусила снігами, видуваючи з убогих хат останнє тепло. Мороз був такий, що у сміливців, котрі наважилися надвір вийти, аж сльози з очей витискав. Саме в ту пору Святий Миколай по світу ходив, додивляючись, хто з дітей залишився ще без подарунка, прислухаючись до дитячих думок і бажань. — Ніби всіх обійшов, — задоволено сказав сам до себе Святий Миколай. Всіх дітей обійшов і всі подарунки розклав. Жодного не залишилося. Аж дивиться — дівчинка маленька біля вікна сидить, у сніговицю заглядає. — Ай-ай-ай! Це ж вона мене виглядає. Бідна сирітка, що в наймах у багатих людей служить. Як же це я її без подарунка залишив? — бідкався Святий дідусь. — Старий, видно, став. Що ж робити? І, як на лихо, всі подарунки закінчилися. А дівчатко чекає. Вірить, що я прийду. Бач, як у віконце дивиться. Зайду-но я он до того багатія, попрошу щось у нього для тієї сирітки. Та й постукав у ворота. — Хто там? — питає багач. — Та то я, перехожий один. Пустіть погрітися. — Ще чого! Вештаються тут всякі… — Пусти, чоловіче добрий, бо замерзну. — То й замерзай. А мені що до того! Тут Святий Миколай вже більше не чекав, бо він і сам міг у дім увійти, не потребував чиєїсь допомоги. Бо як же він інакше дітям подарунки під подушки розкладав би? Став Святий Миколай перед тим чоловіком та й каже: — Я — Святий Миколай. Прошу у тебе щось для бідної сирітки. Не може ж вона залишитися без подарунка. — Мені однаково, хто ти такий і як тебе звати. Мені байдуже, чи ти святий, чи грішний. Багатство моє таке велике, що я можу ні з ким не рахуватися. Я наймогутніший, бо я — найбагатший. А найбагатший я тому, що у своєму житті я ще нікому нічого не дав. — Але багатство не вічне. Вічне тільки добро, яке ти зробиш людям. Бо добро породжує інше добро, ще більше. З твоїм багатством часом може щось трапитися. — Нічого з ним не трапиться. Я сторожу надійну поставив, вона пильно береже мої скарби. Пішов Святий Миколай, шкодуючи того нещасного чоловіка, що, надбавши багатство, забув про душу. Тихенько підійшов до вікна, де чекала на нього бідна дівчинка. Заснуло дівчатко, поклавши голову на підвіконня. — Ти не залишишся без подарунка, дитино моя, — промовив тихенько. І вклав в уста дівчинки пісню. Прокинулася вранці дівчинка і заспівала, та так гарно, що аж сама здивувалася. — Ой, — засміялася радісно, — а я думала, що Святий Миколай забув про мене, — не забув. Минув час. Дівчинка та виросла і стала відомою співачкою. Вона їздила по світу і несла людям пісню. І де тільки лунала її пісня, люди посміхалися і ставали добрішими. Дівчина та стала багатою, але ніколи не забувала, як їй колись було важко та гірко в її сирітстві. Допомагала бідним, жаліла бездомних котів і собак, була до всіх доброю і мала від того радість. А ще та дівчина шанувала Святого Миколая і його свято. Одного разу, саме в той зимовий вечір, коли Святий Миколай, запасшись провідує сонних дітей, поверталася вона додому і побачила біля дороги бідного нужденного чоловіка, що просив хоча б кусник хліба, тремтячи від лютого морозу. Пожаліла дівчина старого. Взяла його в свою оселю, обігріла, нагодувала, дала чисту одежину. Тут став перед нею Святий Миколай і сказав: — Цей чоловік пожалів колись для тебе малу дещицю від свого багатства. Чи й тепер будеш доброю для нього: — Так, буду, — сказала співачка, — бо він вдвічі нещасніший за найбіднішого бідняка, бо в нього немає душі. Заплакав тут старий і сказав: — Святий Миколаю, я згадував часто у своєму безталанні твої слова. Так, багатство не вічне. Вічне тільки добро, яке зробиш ти людям. Моє багатство пропало від злодіїв і пожежі. І більше у мене нічого не зосталося, бо добра на світі я не зробив нікому. Сказав так й заплакав ще дужче. — Якщо ти плачеш, то ти не такий вже пропащий, — сказав Святий Миколай, — молися, чоловіче, бог милосердний, то, може, й простить тобі. Джерело