Одна жінка розповідала, що якось зайшла до кімнати свого синочка, щоб поцілувати його…

Одна жінка розповідала, що якось зайшла до кімнати свого синочка, щоб поцілувати його. Виходячи з кімнати, погасила світло, алe раптом його стривожeний голосок благально звeрнувся до нeї: “Матусю, нe йди!” Вона підійшла до нього, нахилилась над ним: “Чому, сонeчко?” – “Тому що, коли тeбe нeмає, я такий… я такий…бідний”. Роздумуючи над розмовою хлопчика, чому бідний? Аджe він міг сказати: “Мeні сумно” або “Я боюсь”. І цe було б звично, банально. Бо попри всe, сум, як і страх, швидко розсіюється. Алe хлопчикові вдалося підібрати слово, якe щонайтоншe виражає його почуття: “Я є бідний”. А цe вжe щось значно більшe. Бідний – цe той, кому бракує нeобхідного, хліба насущного, хто позбавлeний цього силоміць, можe помeрти. Цe так гарно, що хлопчик малeнький так сильно відчув того вeчора, що його мама є його сeнсом життя, його щодeнним хлібом, що бeз нeї він є справді бідний, бідний аж до тривоги й нeспокою. А чи зможeмо ми одного дня сказати Богові, як той хлопчик, з таким самим поривом, з тією ж силою пeрeконливості: “Господи, нe йди. Бо, коли Тeбe нeмає, я такий бідний”. Того дня, коли такe станeться, – цe будe наукою молитви. Джерело

Одного разу людина, невдоволена своїм життям, запитала у Бога:

Одного разу чоловік, невдоволений своїм життям, запитав у Бога: – Чому в мене така важка доля? Чому я маю нести свій хрест? Чи не можеш Ти дати мені легший? Я втомився від повсякденних труднощів! І ось сниться йому. Бачить він низку людей, що повільно йдуть, і кожен несе свій хрест. І сам він також йде серед цих людей. Втомився він іти, і здалося йому, що його хрест довший за інші. Тоді він зупинився, зняв хрест із плеча та відпиляв від нього шматочок. Іти стало набагато легше, і він швидко дійшов до місця, куди прямували всі. Але що ж це? Перед ним глибока прірва, і лише з іншого боку починається земля Вічного Щастя. Як же туди дістатися? Навколо не видно ні містка, ні кладки. Цей чоловік помітив, що люди, які йшли з ним, з легкістю переходили на інший бік. Вони знімали з плечей свої хрести, перекидали їх через прірву і переходили по них, як по містку. Тільки він не міг цього зробити. Його хрест був надто коротким. Чоловік гірко заплакав, говорячи: «Ах, якби ж я знав»…Прокинувшись, він більше не просив у Господа легшого хреста. *** Нести хрест — це не прокляття. Це боротьба зі злом, що є всередині кожного з нас і кожен має її вести. Це щоденний обов’язок шляху до звільнення. Кожному дається той хрест, який він зможе понести. Джерело

Мудра притча про те, як легко перекручуються факти. Обов’язково прочитайте!

Одного разу в монастирі молодий монах, який тільки-но прийняв постриг, отримав своє перше завдання: переписати кілька церковних молитов, псалмів і законів… Займаючись справою, він звернув увагу на те, що інші священнослужителі переписують подібні тексти не з оригіналу, а з попередніх (вже неодноразово переписаних) копій. Він з подивом поділився своїм сумнівом із настоятелем монастиря: — Падре, брати переписують тексти не з оригіналу, а з копій, а раптом у першій копії хтось випадково припустився помилки? Адже ті, хто переписує, повторять її. — Хм, сину мій, – відповів батько-настоятель, – взагалі-то ми так робили століттями… Але, в принципі, у твоїх міркуваннях логіка є, – і з цими словами він спустився в архів, що знаходиться в підземеллі під монастирем, де здавна зберігалися оригінали, в які ніхто не заглядав десятиліттями, оскільки все перептсувалося з копій. Пішов і… зник… Через добу з часу його зникнення занепокоєний молодий чернець спустився в архівні приміщення, щоб дізнатися, куди ж зник святий отець. Чи не сталося з ним чогось? Не одразу він знайшов його… Але заглянувши в одну з найдальших кімнат, він раптом побачив святого отця. Той сидів у прострації перед відкритим фоліантом і щось бурмотів собі під ніс. — Що сталося, святий отче? — вигукнув здивований монах. — Що трапилося? — Celebrate, – простогнав батько-настоятель, – слово було: c-e-l-e-b-r-a-t-e! Та не celibate! Примітка:• Сelebrate – святкуй, радуйся;• Сelibate – утримуйся (сеkсуальна помірність – одна з основ католицизму). Мораль: Завжди звіряйтесь з оригіналом! Джерело

Вам варто прочитати цю притчу, якщо ви постійно зайняті!

Якось скликав сатана всесвітній з’їзд бісів на якому оголосив: «Ми не можемо заборонити християнам ходити до церкви. Ми не можемо заборонити їм читати Біблію. Ми не можемо заборонити їм спілкуватися в Молитві з Богом. Однак, як тільки вони встановлюють зв’язок з Христом – ми тут же позбавляємося влади над ними. Тому нехай собі ходять у свої церкви, а ми будемо красти у них час, щоб вони завжди були зайняті. Так вони не зможуть молитися і каятися у своїх гріхах; розвивати зв`язок з Христом». «Ось що ви повинні зробити», – сказав диявол. «Ви повинні перешкодити їх спілкуванню з Богом на протязі дня». «Як же нам це зробити?», – закричали демони. Займіть їх різними дурницями й придумайте для цього багато способів. А головне, вселіть їм прагнення до матеріальних благ і збагачення. Нехай вони загоряться бажанням заробляти якомога більше грошей, щоб купувати собі машини, квартири, дачі. Нехай заробляють все більше і більше, щоб ходити в ресторани і кафе, щоб купувати  модний одяг, робити дорогий ремонт у квартирах та обставляти їх дизайнерськими меблями. Спокушайте їх витрачати більше, ніж вони заробляють, щоб вони брали в борг, щоб брали багаторічні кредити та потрапляли в залежність від банків. А коли вони загоряться бажанням особистого збагачення – їм вже буде не потрібен Христос … Переконайте їх дружин затримуватися на роботі, а чоловіків – працювати 6 / 7 днів на тиждень, 10-12 годин на день, щоб їм ніколи було займатися своїми сім’ями та вихованням своїх дітей. Не давайте їм проводити час з дітьми, щоб діти їх тинялися з ранку і до ночі на вулиці, і водилися з поганими компаніями, тоді вони перестануть вчитися і з них нічого доброго не вийде. Тоді їх сім’ї розваляться і вони стануть самотніми, а ми їм від горя допоможемо спитися. Стимулюйте  їх уми так, щоб телевізори та комп’ютери в їх будинках працювали постійно, щоб їм ніколи було Молитися. Слідкуйте, щоб по всьому світі в магазинах і ресторанах не звучали християнські пісні. Це заблокує їх розум і зруйнує їх єдність з Христом … Поширюйте журнали та газети. Бомбардуйте їх розум новинами та рекламою 24 години на добу. Нехай по дорозі на роботу їм кидаються в очі рекламні щити. Наповніть їх поштові ящики рекламою, онлайн-каталогами для замовлення товарів, інформаційними бюлетенями і пропозиціями безкоштовних товарів, послуг і нездійсненних надій. Демонструйте в журналах і по телевізору худих, гарненьких моделей, щоб чоловіки повірили, що зовнішня краса – це найголовніше, і щоб стали незадоволені своїми дружинами. Зробіть так, щоб їх дружини були занадто втомленими, щоб любити своїх чоловіків вночі. Якщо вони не дадуть своїм чоловікам достатньо любові, якої вони потребують, – чоловіки почнуть шукати її в інших місцях. Це швидко зруйнує їхні сім’ї! На Різдво і Великдень відволікайте їх святковою метушнею, концертами по телебаченню і п’яними застіллями, щоб вони не вчили своїх дітей справжнього значення Різдва і Великодня. Нехай навіть з відпустки вони повертаються втомленими. Зробіть так, щоб вони були завжди ЗАЙНЯТІ, щоб поїхати на природу і помилуватися Божим творінням. Замість цього відправте їх в парки розваг, на спортивні заходи, ігри, концерти та в кіно. І нехай всі християни будуть вічно ЗАЙНЯТІ, ЗАЙНЯТІ,  і ще раз ЗАЙНЯТІ! Наповніть їх життя такою кількістю хороших справ, щоб у них не було часу шукати сили в Ісусі. Скоро вони будуть жити та працювати, покладаючись тільки на себе, жертвуючи своїм здоров’ям і сім’ями заради своїх справ і грошей. Це спрацює! Це відмінний план! А біси з радістю вирушили на завдання, змушуючи християн всюди бути все більш зайнятими та весь час кудись поспішати, залишаючи все менше часу для Бога, для молитви й своїх сімей. Питання полягає в тому, чи вдався дияволу його задум? Вам судити! Поширте цю інформацію серед рідних та друзів, чи Ви вже занадто ЗАЙНЯТІ для цього? Джерело

Надзвичайно мудра притча про спокій. Прочитайте, вона того варта!

Жив один король. Якось він запропонував нагороду за найкращу картину спокою. Багато митців спробували намалювати таку картину. Король подивився всі роботи, але серед них були лише дві, які йому сподобалися. З них належало вибрати найгіднішу. На одній картині зображено тихе озеро. Воно, як дзеркало, відбивало гори, що височіли навколо нього, блакитне небо з білими хмарами. Кожен, хто дивився на цю картину, думав, що вона є досконалою картиною спокою. Друга картина зображувала гори. Але вони були нерівні та голі. Зверху було зображено небо, що розбушувалося, йшов дощ, блищала блискавка. По гірській стіні падав пінний водоспад. Все це зовсім не виглядало мирно. Проте, глянувши на водоспад, король побачив за ним крихітний кущик, що ріс з ущелини у скелі. На ньому пташка звила гніздо. Там в оточенні води, що стрімко падає, вона чекала пташенят. Саме цю картину й вибрав король. Він сказав: «Спокій не означає місце, де тихо та мирно, де немає шуму та занепокоєння, де немає напруженої роботи. Спокій – це те, коли все це є, проте ви зберігаєте мир та спокій у своєму серці». Джерело

Наймудріша притча про любов. Прочитайте і зрозумієте багато для себе!

Одна жінка скаржилася сусідці на подругу, що образила її. Сусідка заспокоювала ту і вмовляла пробачити подругу.– Пробачити? Та як же це? Після того, що вона мені зробила? Адже вона така зла! Ні, зло не можна прощати – сказала жінка. І взагалі, чому я повинна любити людей, які не люблять мене, чому я повинна робити добро, коли навколо мене усі обманюють, зраджують і роблять капості? – Розкажу я тобі одну історію – каже їй сусідка. – Жив на світі чоловік. І просив він Бога зробити так, щоб по ночах було світло, щоб свічок не запалювати, і щоб взимку було тепло, щоб піч не топити. Але Богу видніше, що і як має бути, тому не послухав Він прохання людини. Розсердився на Нього чоловік і вирішив: «Ах, Ти так, так? Ну, тоді і я не буду ночами запалювати світло і не буду ним світити Тобі. І взимку піч топити я теж не буду, щоб її теплом не гріти Тебе. Я навіть двері на вулицю відкривати буду, тоді подивишся, як тобі холодно буде». – Ну й дурень же він, – перебила жінка розповідь сусідки, – думав, що своїм світлом він висвітлює Бога, а своїм теплом зігріває Його в лютий мороз. Та це в першу чергу треба було йому самому.– Так чому ж ти, – запитала сусідка, – робиш теж саме?– Я? – Здивувалася жінка. – Так, ти. Чому ти тушиш світло своєї любові, коли навколо тебе згущується темрява, і чому ти не запалюєш вогнища свого серця, коли навколо віє холодом людських сердець? Чи не краще, ніж сидіти в темряві і чекати поки хтось посвітить тобі, самій запалити світло і посвітити і собі і іншим. Адже тоді й ти сама побачиш шлях, і, можливо, навколишні побачать його і підуть за ним разом з тобою рука об руку. І чим сидіти в холоді і чекати поки хтось зігріє тебе, чи не краще розпалити вогнище свого серця і його теплом зігрітися самій і зігріти серця інших людей, і тоді від їх потеплілих сердець не буде віяти таким холодом. Джерело

Серця в усіх людей різні. Але ключ до всіх один – любов!

Вони зустрілися випадково. Два колишні однокласники. Не бачилися 15 років. – Ну, як ти? – запитав перший. – Добре, ось одружився на найкращій жінці у світі! – відповів другий. – І як дружина? – Найкраща! Красуня, розумниця, струнка, мудра і чутлива! – Пощастило! А я ось 2 роки тому розлучився. – Чому? Та не склалося. Весь час мудрувала, занадто худа, і в сльози з кожного приводу. – Ну буває. І як ти тепер? – Та нормально. – А колишня? – Так, кажуть що заміж вийшла. Потім вони перекинулися ще кількома фразами і розійшлися кожен у своїх справах. Більше їх шляхи не перетиналися. Вони так і не дізналися про те, що говорили про одну й ту ж Жінку. Так влаштований світ. Те, що ми наповнюємо любов’ю, стає прекрасним і найкращим. І справа не в тому, що хтось поганий. А справа в нас, чи вміємо ми дивитися з любов’ю… Серця в усіх людей різні. Але ключ до всіх один – доброта і любов! Соломія Українець Джерело

“Добро не залишає шрамів — тому його не пам’ятають”: повчальна притча для кожного!

У одного короля було десять диких собак. Він використовував їх, аби вони мучили і з’їдали будь-якого з його слуг, які вчинили помилку. Якось один із слуг сказав таке, що не сподобалось королю і він наказав кинути цього слугу собакам. Слуга попросив: – Я служив тобі десять років, а ти таке робиш зі мною? Будь ласка, перш ніж кинути мене цим собакам, дай мені лише десять днів! Король погодився. На другий день слуга підійшов до охоронця, який наглядав за собаками, і сказав йому, що хотів би служити їм наступні десять днів. Охоронець був збитий з пантелику, але погодився, і слуга почав годувати собак, чистити їх, купати і забезпечувати їм всілякі зручності. Коли десять днів пройшли, цар наказав кинути слугу собакам. Коли його кинули, то всі були вражені, побачивши, як хижі собаки лижуть слузі ноги! Король, спантеличений побаченим, сказав: – Що сталося з моїми собаками? Слуга відповів: – Я служив собакам всього десять днів, і вони не забули мою службу. Але я служив тобі цілих десять років, а ти все забув, коли я один раз помилився! – Король усвідомив свою помилку і наказав звільнити слугу.… Цей пост – нагадування всім нам, коли забуваємо щось хороше, що зробив для нас Бог чи якась людина. Задумаймось. Автор: Анна Крючкова Джерело

Кохання більше немає — одна важлива ознака

Іноді кохання йде раніше, ніж ми стаємо готовими це визнати… Це сумна стародавня притча про те, як проходить кохання. Молодий чоловік пристрасно кохав жінку старшу за себе. Він нею однією жив і дихав. Хоча, звичайно, багато знайшлося доброзичливців, які його запевняли, що жінка стара і неприваблива. Він міг би і кращу знайти, молодший, красивіший! Але юнак відповідав, що немає нікого прекраснішого за його кохану. Вона наче пишна червона троянда в чудовому саду. Ніхто не зрівняється з нею красою та привабливістю. Батькові юнака, купцю, ця історія набридла. І він відправив сина в довгу поїздку у справах; діло була сотні років тому. Поїздки тоді були довгими. Молодий чоловік рік пробув у чужих краях, багато чого пережив і побачив. А потім повернувся до свого міста і на вулиці побачив свою кохану. Вона підійшла, посміхалася і простягала до нього руки. Молодий чоловік розгублено дивився на кохану і потім спитав з переляком і співчуттям: “Що сталося з тобою, поки я був у поїздці? Ти тяжко хворіла? Удари долі впали на тебе? Твоє обличчя вкрите зморшками. І шия теж. У волоссі у тебе сивина. Око почало косити, — що трапилося? І чому твої ноги стали такими, як би м’якше сказати, кривими? Ти стала накульгувати. Що таке страшне сталося з тобою, поки мене не було?”. Жінка сумно відповіла: «Я завжди накульгувала. І око у мене завжди злегка косило. Зморшки і сивина були і раніше; може, менше, але були. Просто ти цього не бачив, бо дивився на мене очима кохання. А тепер ти мене розлюбив!». Вона сказала гірку правду. Юнак ще сам не зрозумів, що розлюбив її. Але він побачив усі недоліки та дефекти, бо більше не міг бачити очима кохання. Так зникає кохання. І стають помітні дефекти; зморшки, форма носа, прищик на носі, зайва вага або надмірна худоба. Взагалі всі недоліки стають явними та дратівливими. Людина не так говорить, не так одягається, не так поводиться… Навіщо вона так змінилася? Що сталося із нею? Нехай він стане таким, як раніше! Це не з людиною сталося щось. Це сталося з тим, хто полюбив. Розлюбив і побачив очевидне. Може, це було несправжнє кохання. Але ось що: той, хто бачить наші недоліки і дратується ними, той нас не кохає. Не кохає, але іноді не хоче це визнати. І звинувачує дружину, дитину, старого вірного друга, чоловіка, співробітника в тому, що вони спеціально дратують його своїми недоліками. Або в тому, що вони змінились. Хоча змінилося інше. Зникло кохання. Автор: Анна Кір’янова Джерело

“Дерево турбот” – повчальна притча, яка навчить вас найголовнішому!

Сантехнік, якого я найняв, щоб допомогти мені відремонтувати старий будиночок на фермі, скінчив свій перший важкий робочий день. Здута шина примусила його втратити годину роботи, електродриль також зламалася, а старезна вантажівка, власником якої був він, увечері не завелася. Коли я віз його додому, ми їхали у важкій тиші. Прибувши на місце, він запросив мене увійти, щоб познайомити зі своєю родиною. Крокуючи до вхідних дверей, він зупинився на хвильку біля маленького деревця, торкнувшись кінчиків гілок обома руками. В той час, як він відчиняв двері, з ним відбулася надзвичайна зміна. Його обличчя засвітилося посмішкою, він обійняв своїх двох маленьких дітей і поцілував дружину. Пізніше, коли він провів мене назад до машини, ми знову проминули дерево і я запитав про дивну метаморфозу, яка з ним трапилася. «Це моє дерево турбот», – відповів він. «Я знаю, що проблем на роботі не уникнути, але їм не місце в домі з моєю дружиною і дітьми… Тому кожного вечора, приходячи з роботи, я вішаю проблеми на дерево, і прошу Бога, щоб Він подбав про них. Після цього вранці я знімаю їх назад. Найцікавіше те, – посміхнувся він, – що коли я забираю мої турботи вранці, їх завжди значно менше, ніж я повісив ввечері». Джерело

Кожна перешкода – можливість покращити наше становище

У давнину правив в одній далекій країні мудрий король. Якось він наказав уночі покласти посередині жвавої дороги величезний валун, а вранці сховався в придорожніх кущах і почав чекати: чи знайдеться людина, яка його прибере з дороги. Пішоходи просто обминали перешкоду і продовжували свій шлях. Найбільше незручностей валун завдавав вершникам та людям, що їдуть у візках та каретах. Вони теж об’їжджали валун, але багато хто з них ще голосно висловлював невдоволення і критикував правителя, який не стежить за тим, що діється на дорогах його королівства. Так минуло кілька годин. Королю вже стало здаватися, що ніхто так і не спробує прибрати валун з дороги, як на дорозі з’явився черговий мандрівник із торбинкою за плечима. Підійшовши до валуна, він поклав торбу на землю і спробував відкотити камінь. Валун був дуже важким, і чоловіку довелося неабияк попотіти, поки йому вдалося пересунути його на узбіччя. Мандрівник повернувся за своєю торбинкою і раптом помітив, що на тому місці, де знаходився валун, лежить шкіряний мішечок. Селянин розв’язав мішечок і онімів від подиву, виявивши, що він туго набитий золотом. У цей момент король вийшов з-за кущів і сказав мандрівникові, що це золото призначалося тому, хто прибере валун з дороги. І тут мандрівник зрозумів, що хотів сказати король своїм вчинком, і що багатьом людям так і не вдається зрозуміти до кінця життя: «Кожна перешкода – можливість покращити наше становище». Джерело

“Покараний Ангел” – повчальна притча, яка навчить вас завжди довіряти планам Господа

Якось Господь покликав до Себе одного з ангелів і наказав йому спуститися на землю і забрати душу молодої жінки, яка тільки-но народила дівчаток-близнюків. Ангел вирушив виконувати завдання, але побачивши молоду матір , пригортаючу до себе з великою любов’ю двох прекрасних немовлят-дочок, серце його зворушилося і він не зміг принести Богові цю душу, злякавшись за долю сиріт. Повернувшись до Господа в сльозах та в смутку, Ангел сказав, що йому це завдання не під силу. Бог доручив принести душу іншому ангелові, а непослуха покарав наступним чином. – Ти посилаєшся на землю і перебуватимеш там доти, доки тричі не посміхнешся, – сказав Господь Ангелу. Треба зауважити, що чистим ангелам важко жити на землі, де люди погрузли у гріхах та заражені пристрастями. Для тих, хто перебуває у вищому світі, потрапити на землю є серйозним покаранням. Ангел спустився на землю, як і було наказано, і опинився поруч з дорогою, як бідна людина. У цей час дорогою йшов швець у пошарпаному одязі та з ящиком на плечах, де лежали його інструменти. Цей чоловік заробляв ремонтом та виготовленням взуття і йому ледве вистачало грошей на їжу. Побачивши голого мандрівника, що лежить біля дороги, швець зглянувся на нього і сказав: “Ти напевно дуже бідний?! Працюватимеш у мене?”. Це викликало усмішку в Ангела, бо майстер не мав навіть нормального одягу, а пропонував роботу, щоб допомогти іншому. Людина, яка сама перебуває в непростій ситуації, готова допомогти нужденному. Ангел подумав про те, які дивовижні речі робить Бог. Він добре засвоїв цей урок і погодився працювати у майстра – лагодити взуття та робити капці щодня. Працюючи на пару з Ангелом, швець досяг успіху у своєму ремеслі і незабаром його майстерня стала відома навіть у царському палаці. Одного разу сам цар замовив взуття у цього майстра. Потрібно було виготовити чудові туфлі для прийому іноземних гостей. Ангел прийняв замовлення, але з якогось натхнення зверху зробив замість вихідних туфель похоронні капці. Господар майстерні дуже злякався, коли побачив, що замовлення не виконане. Він вирішив, що тепер їм обом не зберегти голови, оскільки цар насолоджувався здоров’ям і веселився, тому замовив гарне взуття, а йому виготовили похоронні капці. Поки господар лаяв працівника, до майстерні прийшов слуга і повідомив, що помер цар. Так як цар помер, йому терміново потрібні капці, а черевики тепер не потрібні. Це змусило ангела посміхнутися вдруге. Знову він здивувався справам Божим. Так як капці зшили заздалегідь, то тепер не потрібно витрачати час на їх пошиття і можна відразу передати їх до палацу. Ангел продовжив свою роботу у майстерні. Одного разу до них прийшла жінка похилого віку і попросила пошити дуже гарне взуття із золотим оздобленням для двох дівчат. Вона залишила адресу, за якою готове взуття слід було доставити. Коли Ангел подивився на листок з адресою, то дуже розхвилювався. Виявилося, що це те саме місце, в яке його відправляв Бог, щоб забрати душу жінки після народження дочок. Він запитав у жінки: “Ці туфлі потрібні для двох дівчаток, у яких багато років тому померла мама відразу після їх народження?”. Жінка відповіла: “Так, це мої онуки. Я виховувала їх одна, і жили ми дуже просто, але подорослішавши, дівчатка проявили дуже хороші якості і царська родина вирішила видати їх заміж за своїх синів і з цього приводу нам потрібне дороге, гарне взуття”. Посланець усміхнувся втретє. Хіба міг він подумати, що сиріток, які залишилися з дитинства без матері, чекає на такий добробут у житті. Після трьох посмішок радості, обіцяних Богом, Ангел повернувся на Небеса і почав дуже гаряче просити прощення: “Пробач мені, Господи! За Твоєю волею відбувається все дуже справедливо. Навіть ми, Твої ангели, багато чого не можемо зрозуміти і не здатні бачити далеко вперед. Ти бачиш долю кожної людини з усіх боків і даєш кожній те, що їй потрібно, тепер я виконуватиму всі Твої вказівки з радістю і неухильно. “ Джерело

Любов не має опції «розлучення»…

Якось зустрів чоловіка, який розлучається зі своєю дружиною. Аргументація: “Я її більше не люблю, почуття зникли” … «Серцю не накажеш», – це ворожа брехня, в яку сьогодні багато хто повірив. Якщо почуття поставити компасом для спрямування вчинків, всі наші гріховні справи – норма… Якщо любов це почуття, то навіщо Бог дав заповідь: “Любіть”! Любов – це, знаючи недоліки іншої людини, продовжуєш любити. Любов – це акт волі, а не почуттів, і двигуном її є Біблійна заповідь. Любити – це означає перестати порівнювати й перестати боротися за свої права. Мудреці кажуть: «Якщо кохання минуло, воно й не починалося». І гарна звістка в тому, що можна навчитися любити. Так, можна і треба. Розмірковуючи над Словом Божим щодня, ми вчимося любити жертовно, незаслужено і навіть односторонньо! А далі, навчаючись Біблійного кохання, ми отримуємо навички контролювати свої чуттєві спокуси. І якщо щось не відповідає волі Божій, вміємо від цього відмовитися. Любов – це вибір. І не почуття повинні тягнути нас до людей, а любов має визначати, кого вважати привабливим та цінним. Цінуй свого чоловіка/дружину. Саме свого, Богом даного, а не свої почуття. Це допоможе тобі бути вірним завіту перед Богом, пам’ятаючи, що Він поєднав вас, і Він є основним Свідком вашого шлюбу. Володимир Омельчук Джерело

“Яка жінка солодша” — притча з гумором. Обов’язково прочитайте!

У давні-давні часи Господь зліпив десять Адамiв. Один з них орав землю, інший пас овець, третій – ловив рибу … Через деякий час прийшли вони до Отця свого з проханням: – Все є, але чогось не вистачає. Нудно нам. Господь тісто їм дав і мовив: – Нехай кожен зліпить за своєю подобою жінку, кому яка подобається: повна, худа, висока, маленька … А я вдихну в них життя. Після цього Господь виніс на блюдці цукор і сказав: – Тут десять шматочків. Нехай кожен візьме по одному і напоїть свою жінку, щоб життя з нею було солодким. Всі так і зробили. А потім розгнівався Господь: – Серед вас є шахрай, бо на блюдці було одинадцять шматків цукру. Хто взяв два шматки? Всі мовчали. Господь забрав у них дружин, перемішав їх, а потім роздав, кому яка попалася. З тих пір дев’ять чоловіків з десяти думають, що чужа дружина солодша… Тому що вона з’їла зайвий шматок цукру. І тільки один з Адамів вважає, що та жінка, яка з ним – єдина і неповторна, а всі інші однакові, бо зайвий шматок цукру з’їв він сам … Джерело

Є така притча: Ніколи не говори, що ти погано живеш. Бог почує твої слова і скаже:

Є така притча: Ніколи не говори, що ти погано живеш. Бог почує твої слова і скаже: “Ти не знаєш, що таке погане життя. І дасть тобі долю, в десять разів гіршу”. Що б не трапилося – говори: “Добре живу”. Тоді Бог скаже: Ти не знаєш, що таке хороше життя і дасть тобі долю в десятки разів кращу. Це дуже мудра притча, в ній відображені вищі закони всесвіту. Якщо любов до Бога є для людини вищим щастям, то ніщо не може заступити їй єднання з Творцем. Ця людина постійно буде отримувати від Нього енергію любові, щастя та благополуччя. Тому: щоб не сталося – У ВАС ВСЕ ДОБРЕ! Автор невідомий

Чому небезпечно перебувати поруч з неприємною людиною?

“Від людини агресивної або отруйної треба йти. Немає іншого способу відчути себе краще. І марні поради «мирно співіснувати», «ігнорувати», «не звертати уваги». Наша підсвідомість безпомилково розпізнає загрозу і подає безперервний сигнал тривоги. Вона, так би мовити, думає, що ми глухі дурники і не чуємо сигнал, ось і не йдемо від небезпечної людини. Значить, треба сигналити голосніше! Сильніше! І в кров викидається все більше небезпечних «гормонів стресу». Виникає параліч симпатичної нервової системи, як це називав антрополог Стівенсон. Зрештою справа може скінчитися погано. Як в знаменитому експерименті, коли овечку і вовка прив’язували поруч, але на безпечній відстані один від одного. Зрештою бідна овечка вмирала від розриву серця, хоча вовк не заподіював їй шкоди. Просто дивився, спостерігав … Так і людина влаштована. Якщо вона постійно змушена перебувати в суспільстві того, кого підсвідомість розпізнає як небезпечний об’єкт, виникає спочатку погане самопочуття, а потім – захворювання. Навіть якщо неприємна, «небезпечна» людина просто перебуває поруч і дивиться. Сидить в кабінеті поруч, їде в одному купе, приходить в гості на правах родича … Така вже у організму «хімія», нічого не поробиш. А мотузка, яка нас тримає, це родинні зв’язки, наприклад. Виховання, ввічливість, інтелігентність, інші страхи; як це я попрошу начальника пересадити мене в інший кабінет? Або сам пересяду на інше місце? Хіба не запрошу злу двоюрідну тітку на іменини? Але сигнал тривоги буде все голосніший і голосніший. І треба згадати, що ми – не овечки. І не прив’язані в буквальному сенсі слова. Єдиний спосіб – це відійти на дистанцію. Іншого способу немає”. © Ганна Кір’янова

Бог завжди оточує нас тими людьми, з якими нам необхідно зцілитися від своїх недоліків…

Бог завжди оточує нас тими людьми, з якими нам необхідно зцілитися від своїх недоліків. Кожна людина, що з’являється в нашому житті – вчитель! Хтось вчить нас бути сильнішими, хтось мудрішими, хтось вчить прощати, хтось бути щасливим і радіти кожному дню. А хтось зовсім нас не вчить – просто ламає, але і від цього ми отримуємо досвід. Не берімо близько до серця негатив. Поки ми його не приймаємо, він належить тому, хто його приніс. Все, що відбувається – завжди так, як потрібно, і тільки на краще. Найдорожчих нам людей ми носимо постійно з собою – подумки, у серці… Нехай Господь береже Вас! Автор невідомий

Надзвичайно мудра притча про любов і час, яка вчить цінувати і те, й інше…

Колись давним-давно на Землі був острів, на якому жили всі людські цінності. Але одного разу вони помітили, як острів почав йти під воду. Всі цінності сіли на свої кораблі і попливли. На острові залишилася лише Любов. Вона чекала до останнього, але коли чекати вже стало нічого, вона теж захотіла відплисти з острова. Тоді вона покликала Багатство і попросилася до нього на корабель, але Багатство відповіло: — На моєму кораблі багато коштовностей і золота, для тебе тут немає місця. Коли повз пропливав корабель Смутку вона попросилася до неї, але та їй відповіла: — Вибач, Любов, я настільки сумна, що мені треба завжди залишатися на самоті. Тоді Любов побачила корабель Гордості і попросила про допомогу її, але та сказала, що Любов порушить гармонію на її кораблі. Поруч пропливала Радість, але та так було зайнята веселощами, що навіть не почула про заклики Любові. Тоді Любов зовсім зневірилася. Але раптом вона почула голос, десь позаду: — Підемо Любов, я візьму тебе з собою. Любов обернулася і побачила старця. Він довіз її до суші і, коли старець відплив, Любов спохопилася, адже вона забула запитати його ім’я. Тоді вона звернулася до Пізнання: — Скажи, Пізнання, хто врятував мене? Хто був цей старець? Пізнання подивилося на Любов: — Це був Час. — Час? — перепитала Любов. — Але чому він врятував мене? Пізнання ще раз глянуло на Любов потім вдалину, куди поплив старець: — Тому що тільки Час знає як важлива в житті Любов. Джерело

Кожна людина, створена Богом, є рішенням чиєїсь проблеми, – сказала якось моя мудра бабуся…

– Кожна людина, створена Богом, є рішенням чиєїсь проблеми, – сказала якось моя мудра бабуся. Я дуже здивувалася її словам. – Ти – рішення чиєїсь проблеми, – повторила вона. І пояснила: – Дар, який дав тобі Бог, може бути не потрібний всім, але він, безумовно, необхідний комусь – твоя посмішка, твоя любов, твоя сила… Джерело

Добро врятує світ! Повчальна історія про чистоту дитячого серця

Літній чоловік побачив, як на вулиці маленький хлопчик годує худого бездомного пса шматком хліба. Дідусь запитав у дитини, чому він вирішив поділитися їжею з собаками. «Тому що у них немає нічого. Ні дому, ні сім’ї. І якщо я не погодую їх, вони помруть », – сказав малюк. «Але ж бродячих собак так багато, вони всюди. Цей шматок хліба нічого не змінить », – заперечив чоловік. «Зате для цієї маленької собачки він може змінити все», – відповів хлопчик. Джерело

Притча про мудрого філософа і три горщики. Ви захочете нею поділитися з друзями!

Це давня притча про мудрого філософа і три горщики. Мудреця одного разу запитали: чому він не всім відповідає? Чому іноді відмовляє людям у допомозі? Йому ж гроші платять за поради. А він дає їх тільки деяким, обраним, у відокремленій бесіді. Це несправедливо і невигідно! Треба всім допомагати мудрими порадами! Філософ взяв три горщики і поставив перед собою. Один був перевернутий догори дном. У другого – діряве дно. А третій був наповнений помиями. І глечик з прозорою чистою водою поставив поруч цей загадковий чоловік.”Ось моя відповідь”, – сказав мудрець. – але зрозуміють її лише розумні люди, яким потрібні мої поради. Одна дівчина повернулася до натовпу людей і пояснила: В один горщик не налити і краплі води. Він перевернутий догори дном. Це дурень, марно давати йому знання. Він нічого не зрозуміє і піде скривдженим. Та ще подумає, що його обдурили. Мудрець обманює людей! – так скаже ображений дурень, який не зрозумів ні слова. Горщик з дірою – в нього можна воду налити. Але дуже ненадовго. Така людина забуде всі настанови, не дійшовши до дому. У неї немає уваги, вона не здатна до систематичних дій, вона жадає допомоги, але отримавши її, тут же забуває, що їй говорили. І втрачає енергію, якою її наситили. А третій горщик з помиями – це зла людина. Чиста вода, налита в нього, стане брудною. Розум такої людини все переінакшить на зло. І не підуть ні йому, ні його оточенню про запас добрі поради. Він їх вживе на шкоду. І приходить така людина для того, щоб успішніше шкодити іншим. Філософ посміхнувся і подякував дівчині. Вона стала його найкращою ученицею. Іноді проблема не в знаннях, а в горщику. Не в учителеві, а в учневі. Не в книзі, а в тому, хто її читає. І нема чого витрачати дорогоцінну воду на наповнення непридатних глечиків. Причому посудини можна і виправити. Перевернути, дірку закрити, вимити і очистити. Але це вже особиста справа кожного. Кожен утримує свою посудину в тому стані, в якому бажає. Але і мудрець має право не витрачати даремно знання і час свого життя. І чисту воду мудрості… © Ганна Кір’янова

“Розмова двох ангелів” – мудра притча, яку запам’ятаєш навіки!

Два ангели збираються у відпустку.– Ти як? — запитує один. — Ох! Втомився! Жах! — відповідає другий. – Не повіриш, вимотався, сил немає! Через кожні півхвилини: від Господа до Землі, від Землі — до Господа, туди-сюди, туди-сюди… А ти як?— Та я, чесно кажучи, і відпустки не особливо потребую. І так цілий день на хмарі сиджу, відпочиваю. А ти ким працюєш, якщо не секрет? Що так доводиться мотатися? — Листоношею. Ношу Богу послання.— Дивись! І я — листоношею! А у Тебе які послання?— «Подай, Господи!..» А у тебе?— Е-е! А у мене «Дякую Тобі, Господи!»… Джерело

Доньки – це ангели! Якщо у вас росте дівчинка, ви маєте прочитати цю мудру історію

У перший день після одруження дружина і чоловік вирішили, що нікому двері не будуть відкривати. Але до них у гості вирішили зайти батьки чоловіка. Вони постукали в двері… Чоловік і дружина подивилися один на одного. Чоловік хотів відкрити двері, але, оскільки у них була домовленість, він цього не зробив, тому його батьки пішли. Через деякий час в той же день прийшли батьки дружини. Дружина і чоловік дивилися один на одного, і хоча у них була угода, дружина зі сльозами на очах прошепотіла: «Я не можу зробити це з батьками», і вона відкрила двері. Чоловік нічого не сказав. Пройшли роки, і у них народилися 2 хлопчика. Через якийсь час у них народилася дівчинка. Батько влаштував дуже велику і щедру вечірку на честь новонародженої доньки і запросив всіх друзів. Пізніше тієї ночі його дружина запитала його, в чому причина такого великого свята на честь їх доньки, в той час як вони не робили нічого подібного в честь старших дітей. Чоловік просто відповів: «Тому що, нарешті, народилася та, хто відкриє мені двері». Доньки такі особливі… Ваша маленька дівчинка буде тримати вас за руку зовсім недовго, але буде тримати ваше серце все життя. Доньки – це ангели… Автор невідомий Джерело

“Прохання батька” – повчальна притча, яка змусить замислитися кожного!

У одного віруючого чоловіка був невіруючий син. Батько переживав сильно, але ніяк не міг прищепити юнаку релігійність. Відчуваючи наближення смерті, він покликав сина: – Виконай одну мою просьбу. – Яку, тату? – Коли я помру, ти сорок днів приходь в цю кімнату хвилин на п’ятнадцять. – А що мені при цьому робити? – Нічого не треба робити. Просто сиди. Але кожен день не менше п’ятнадцяти хвилин. Син поховав батька і в точності виконав прохання: заходив кожен день в кімнату і просто сидів. Так минуло сорок днів, після яких юнак сам прийшов до церкви і став глибоко віруючим. Лише через багато років він усвідомив, наскільки мудрим був батьковий заповіт. Батько зрозумів, що у молодих занадто швидкий ритм життя, суцільна метушня і ніколи над вічним подумати: про сенс життя, про свою душу, про безсмертя, про Бога. Але варто лише зупинитися, побути у тиші – і Господь постукає у серце. Джерело