Повчальна історія про те, як важливо дякувати Богу за всі блага

Одного разу полем йшов побожний чоловік. Побачивши засіяні поля, на яких достигала пшениця, промовив до господаря: «Гарну пшеницю дав вам Бог цього року!» «Що там дав Бог, – відповів господар, – якщо би я не дав достатньо добрива, не зорав належно поле один раз і другий, то нічого не мав би». Побожний чоловік, почувши такі слова безбожника, пішов своєю дорогою. Але що сталося далі? Через декілька днів пшениця вже достигла, одного дня надвечір зірвалася сильна буря, посипався град, із гарної колосистої пшениці залишилося трохи соломи. І що, допомогло орання, сіяння і підживлення? За все піклується і турбується Бог, якщо людина належно дякує Богу за всі блага у її житті. Священник Юрій Парфанюк

Діти – наше найдорожче багатство! Притча, яку слід прочитати усім батькам

Одна жінка з дитиною на руках прийшла до багатого чоловіка просити у нього грошей. Заможний говорить: – Я дам тобі половину мого майна , якщо ти віддаси мені цю дитину. Жінка відмовилася. Він каже: – Я дам тобі одну третю частину майна , якщо ти віддаси одну руку цієї дитини. Знову жінка не погодилася , притиснула до себе дитину , як коштовність . Багатий знову: – Я дам тобі одну чверть мого майна , якщо ти віддаси мені мізинець цієї дитини. Жінка ще міцніше притиснула до грудей улюблене дитя і зібралася йти. А чоловік їй услід: – От бачиш , ти багатша за мене . У тебе є дитина , а у мене – ні, і моє багатство ніщо в порівнянні з твоєю дитиною! Багатство – це наші діти! Діти – це дар від Бога! Бог – це є Любов.

Глибока притча про марноту земного багатства, яка змусить задуматися кожну людину!

Один чоловік придбав собі за час земного життя дуже багато різного добра, розважався у веселих компаніях, жив без Бога, але одного разу захворів на невиліковну хворобу. Цей чоловік дуже боявся смерті, про несподіваний візит якої ніколи не думав. Тому покликав до себе жінку і почав просити: «Моя дорога дружино, допоможи мені, чим можеш, бо я дуже боюся помирати». А жінка зі сльозами на очах відповіла йому: «Чим я можу Допомагати тобі, коли вже лікарі не мають на тебе ради?» Тоді він закликав свого сина і говорить: «Сину мій, для тебе я трудився усе своє життя, не раз наражався на небезпеку задля тебе, і все, що я придбав, віддаю тобі, але допоможи мені тепер, щоб я так не мучився». Із великим жалем син споглянув на батька і мовив: «Дорогий тату, ви знаєте, що я люблю вас від усього серця, завдячую вам за все. Я дуже радо допоміг би вам, однак це не в моїх силах». Хворий скликав усю родину, всіх слуг, однак отримав від них таку ж відповідь. Тоді у відчаї закричав: «О брехливий світ, як жорстоко обманюєш людей! Я так вірно служив тобі тілом і душею, через що запропастив свою душу. Невже ж у нагороду за це я повинен гинути, а ти не хочеш допомогти мені? А де це щастя, що ти обіцяв мені? Люди добрі, я сам себе обманював. Хіба не краще було служити вірно Господу Богові, а Він, напевно, сьогодні допоміг би мені!» Як часто людина приходить до потрібного переконання у годині смерті, особливо коли не підготовлена відходить у вічність. Золото і срібло випадає з її рук, все минає, немов сон. Тому нагадує нам Святе Писання: «У всіх ділах твоїх пам’ятай про кінець твій, і повік не згрішиш» (Сир. 7: 39). Священник Юрій Парфанюк

Заповіт для кожного! Прочитайте і передайте далі!

Не рубай калину краще – посади! Не суди людину краще – промовчи. Всі ми на цім світі все робить не можем і не живем, як хочем, але живем як можем! У кожного є доля і в кожного – своя. І не гніви ти Бога, коли ж бо не легка! І де б не був ти, на чужині, чи в дома, будь завжди людиною і мисли, свідомо! Шануй свою матір, шануй і отця! Тоді точно – світу не буде кінця! Автор невідомий

Гарна притча про українку. Обов’язково прочитайте!

Чоловік звернувсь до Бога у молитві зранку,- «Хочу дівчину знайти я, хитру, як циганка, Щоб весела й безтурботна, як американка, Щоби пристрастю горіла, як палка іспанка, За француженку гарнішу, створи мені жінку!» Бог подумав, усміхнувся й створив українку. Рубан Сергій

Не поспішайте гніватися на Бога, коли Він руйнує ваші плани. Ось чому…

Коли Бог руйнує твої плани – не поспішай сердитися і ображатися на Нього. Можливо, саме Його “Ні!” врятувало тобі життя. Один чоловік купив квитки на корабель, але коли піднімався трапом на палубу, то впав і серйозно травмувався. Його терміново довелося везти до лікарні. Поїздку, звісно ж, було скасовано, як і вигідну угоду, на яку він так розраховував. Коли він повернувся наступного дня на роботу із загіпсованою ногою, всі співчували йому і чекали, що чоловік буде сердитися і нарікати на обставини, які так невигідно склалися. Та він був дуже мудрим і сказав: – Я не журюся тим, що сталося. Впевнений, що сталося так, як мало мені бути від Бога. За кілька днів стало відомо, що той корабель, на який бізнесмен мав сісти, затонув через сильний шторм, який зненацька застав судно у відкритому морі. З нами можуть траплятися різні нещастя, але не варто нарікати на Бога, думати, що він карає нас за якісь проступки. Іноді це єдиний спосіб вберегти нас від планів, які можуть зруйнувати наше життя. Джерело

Наймудріша притча про сімейні стосунки. Варто прочитати кожному!

Дружина подивилася на себе в дзеркало, і запитала в чоловіка: – Ти ще мене кохаєш? Чоловік відповів: – О так, і дуже кохаю! – Але моє тіло не таке як за нашої першої зустрічі? – Ні, не помітив, – відповів чоловік. Вона поклала руку на живіт і сказала: – Дивись, мій живіт набагато більший і важчий, мої ноги вже не гладкі. Вона прийшла до нього зі сльозами на очах, і спитала: – Навіщо я тобі така потрібна? Чоловік відповів: – Дивися, коли я торкаюся твого тіла, я відчуваю твоє кохання, я бачу твоє добре серце, я бачу твою гарну фігуру, я знаю, що це ідеальна форма і подарувала мені дітей, яких я дуже люблю. Не гнівайся на те, як виглядаєш, насолоджуйся тим як бачу я тебе, і як я досі відчуваю тебе. Я закохався у чуттєвість і доброту твоєї душі, а не в суєту твого тіла. Цими словами чоловік, крізь сльози намалював усмішку на обличчі жінки, яке знову сяяло. Ось так і має бути в житті та коханні, бо любиш не очима, а серцем! Джерело

Притчі Соломона: шість головних принципів фінансового процвітання

Відразу скажу, що цих принципів набагато більше, я взяла найосновніші та повторювані. Вірю, що наймудріша і багата людина розумілася на грошовому управлінні й множенні! 1. Богу – віддавай Боже Шануй Господа своїм надбанням, першими плодами від всіх своїх врожаїв. Тоді наповняться до відмови твої комори, і молоде вино переповнить твої давильні. Притчі 3: 9-10 Господь в єврейському законі наказав Своєму народу – віддавати десятину, тобто перші плоди будь-якого зиску. Оскільки тоді було розвинена сільськогосподарська справа, то і давали десятину їжею, вином і м’ясом. Зараз же, наш зиск – це гроші. І даючи відразу десяту частину Богу і на Його справу, ти виконуєш головний закон достатку. Всевишній благословить і захистить інші 90% твого доходу! Перевірено! І Соломон був вірний в цьому! 2. Шукай мудрості, а не грошей Бо мудрість вигідніше срібла і приносить більший дохід, ніж золото. притчі 3:14 Як Соломон став найбагатшою і найвпливовішою людиною світу? Він попросив у Бога мудрості та шукав її кожен день в кожній дрібниці: спостерігав за природою, за людьми, за їх словами і вчинками. Соломон завжди робив висновки з усього, що побачив і дізнався, і застосовував це на практиці. Так, вступаючи мудро, до нього прийшли й слава, і багатство! І до тебе вони прийдуть. 3. Допомагай людям Не стримуй благо тим, хто його гідний, коли це у твоїй владі. Не говори ближньому: «Приходь пізніше, я дам тобі завтра», коли у тебе є те, що він просить. Притчі 3: 27-28 Коли у тебе є можливість допомогти – допомагай! Допомогою можуть бути гроші, речі, слова, підтримка, час. Все, що ти можеш віддати людям, коли це їм дійсно необхідно – роби це, не чекаючи кращого моменту, тому що завтра допомога може і не знадобитися. Сьогодні – твій найкращий шанс протягнути руку допомоги й отримати благословення від Творця. Один дає щедро, а все багатіє; інший ощадливий непомірно, а впадає в нужду. Щедра душа буде насичена; втамуй спрагу іншого і сам ніколи не прагнутимеш. Притчі 11: 24-25 А ще якби не був занадто приліплений до грошей, самі по собі вони всього лише – засіб, а не мета. Нехай твоя душа буде щедрою! 4. Будь вірним Тримай свій шлях від неї якомога далі, до дверей її будинку не наблизишся, щоб честі своєї ти іншим не дав, і безжальним – за свої роки, щоб багатством своїм не наситились чужі, і твоя праця не збагатила чужого будинку. Притчі 5: 8-10 Дуже цікавий принцип. У Притчах Соломон дуже багато говорить про вірність, переважно, подружню, але цей принцип можна взяти й по відношенню до людей і справи. Коли ти вірний чомусь, ти вкладаєш в це, ти будуєш по цеглинці в якомусь напрямку. Коли ти будеш розпорошувати себе направо і наліво – ти марнуєш свої сили і майно. Задумайся над цим. Дуже глибокий принцип. 5. Не лінись Соломон не був з тих царів, що лежать в покоях, плюючи в стелю. Він постійно щось робив, будував, оснащувати. І він знав, що бездіяльність – прямий шлях до бідності. Трохи поспиш, трохи подрімаєш ще трохи, руки склавши, щоб полежати – і прийдуть до тебе злидні, як бродяга, і наздожене потреба, як розбійник. Притчі 6: 10-11 Ледачі руки увергають в бідність, а старанні руки приносять багатство. Притчі 10: 4 Обробляти свою землю будеш їсти досхочу, а ганятися за порожніми мріями – не розум. Від плоду своїх уст Людина насичується добром, і хто трудиться руками, теж отримає нагороду. Притчі 12: 11, 14 Продуктивність чогось. Не чекай, що само собою щось зміниться. Зміни починаються з твоїх дій! І фінансове благополуччя – тим більше! 6. Вчися! Віддайте перевагу мовчанню, ніж сріблу, знанню – найкращому золоту, тому що мудрість дорожча за перли, і всіляке жадання тобою з нею не зрівняється. У мене багатство і слава, міцний достаток і благоденство. Мій плід краще чистого, найкращого золота, і даю я більше, ніж добірне срібло. Притчі 8: 10-11, 18-19 Знання і саморозвиток – найцінніший внесок, який може зробити людина. Так було в стародавні часи (навчання могли отримати тільки обрані), і так є зараз. Отримуй нові навички в тій справі, яка тобі подобається, вчи мови, розвивай свою особистість у всіх сферах – і повір, твоє фінансове благополуччя буде рости! І, звичайно, все, що у тебе є – це Божий подарунок у твоєму житті. По суті, у нас немає нічого свого, але нам довіряють щось Зверху. Люби Бога, вір Йому, дякуй Йому – і комори у твоєму житті будуть сповнені грошей, любові й добра! Джерело

“Нехай не жаліє твоє серце, коли даватимеш” — повчальна історія про милостиню

Ця історія трапилася дуже давно в одному англійському містечку. Жебрачка у дрантивому лахмітті ходила від хати до хати, не минаючи жодних дверей, і просила милостиню. Їй не надто щастило. Одні її лаяли, інші проганяли собаками, а хтось кидав у фартух кусні запліснявілого хліба і гнилу картоплю, аби лиш відчепилася. І тільки двоє стареньких, що жили в маленькій хатинці на краю міста, пустили бідолаху до свого дому і пригостили. «Сідай, погрійся», — промовив дідусь, а його жінка в цей час розігрівала молоко і краяла хліб. Коли жебрачка їла, старенькі ласкаво примовляли і потішали її. Наступного дня до міста зненацька прибув королівський посланець. Він заходив до кожного дому і запрошував усіх на королівську учту. Це викликало в містечку неабияке збентеження. Пополудні всі родини, святково одягнені, з’явилися у замку. Гостей посадили у великій залі — кожному було заздалегідь визначене місце — і слуги почали носити страви. За мить по залі прошелестів невдоволений гомін. А все через те, що послужливі камердинери подавали гостям картопляне лушпиння, каміння та кусні хліба. Лише в тарілки старенького подружжя, що сиділо в кутку, з великою люб’язністю накладали вишукані смачні наїдки. Раптом до зали вбігла жінка, вбрана у жебраче лахміття. Усі заціпеніли. «Сьогодні, — промовила вона, — я хочу почастувати вас тим, чим ви частували мене вчора». Тоді скинула з себе жебраче шмаття і враз засяяли, виблискуючи, розкішні шати, оздоблені коштовним камінням. Це була королева. * * * Одному багачеві вдалося ввійти до Раю. Насамперед він пробігся по місцевому ринку і одразу ж зорієнтувався, що ціни на ньому дуже низькі. Чоловік перевірив вміст свого гаманця і почав вибирати найкрасивіші речі, які впадали йому в око. Щоб розрахуватися, він вийняв велику пачку банкнот і подав ангелові-продавцеві. Ангел увічливо посміхнувся і промовив: – Вибачте, але ці гроші у нас не в обігу. – Тобто як? – здивувався купець. – У нас мають вартість лише ті гроші, які на землі були подаровані, – відповів ангел. Уже сьогодні не забудь про гроші, які мають вартість у небі. Джерело

Притча про те, як нас охороняє Бог. Варто прочитати кожній людині!

Ми ніколи не знаємо, що чекає на нас в наступну мить… Міською вулицею йшов хлопець. Побачивши на землі невелику, кишенькового розміру книжку, він зацікавився нею, підняв і на ходу став перегортати. У цей час на вулиці пролунали крики. Із страшним гуркотом обрушився старий двоповерховий будинок, що був призначений під знос. Хлопець якраз проходив поруч, і стіна, що падала, ледь не зачепила його, але він був занурений у читання і не помітив, якої страшної загрози уникнув. На перехресті, до якого він підійшов, пролунав скрегіт гальм. Красивий спортивний автомобіль, не вписавшись у поворот, вилетів на тротуар і, перевертаючись, покотився в бік хлопчини. Ще мить – і машина розчавила б його. Але тут машина вдарилася в бетонний стовп, і, перевернувшись востаннє, залишилася лежати догори колесами. Хлопець був врятований, але, захопившись книгою, цього навіть не помітив. Повернувши за ріг, хлопець підійшов до висотної будівлі. Високо вгорі пролунав гуркіт. Зірвалися будівельні риштовання і полетіли вниз, погрожуючи загибеллю усім, хто знаходився поруч. Люди кинулися врізнобіч. Навколо хлопця з гуркотом падали залізні труби і дерев’яні настили. Але він увесь занурився в читання книги, і нічого не бачив і не чув. На щастя, ніхто не постраждав. Хлопчина, підійшовши до будівлі інституту, в якій навчався, щойно закінчив читати книгу. Він знизав плечима, не знайшовши в ній нічого цікавого. Книга називалася: “Три дивні способи позбавитися від смерті”. Джерело

Гарна притча про материнську молитву. Її варто прочитати кожному!

Бандити спалили село і забрали у матері дітей. Сама мати дивом врятувалася, але почорніла від горя. Цілими днями сиділа вона біля згорілого будинку й шепотіла: – Господи, захисти і поверни мого синочка і мою донечку. Люди намагалися відвести мати від згарища, нагодувати і заспокоїти. – Ні, – вперто відповіла жінка, – я не змогла вберегти дітей від ворогів, так нехай моя молитва допоможе їм. Довго сиділа мати біля обгорілого будинку й шепотіла слова молитви. Раптом з лісу вибігли її діти. Коли радісні обійми і сльози вгамувалися, хлопчик гордо сказав: – Мамо, я знайшов гострий камінь, перетер мотузку, і ми втекли. – На нас в лісі величезний ведмідь напав! – Повідомила дівчинка з круглими від пережитого страху очима. – Він відкрив пащу, а потім раптом пішов. – А в грозу блискавка нас не вбила. Ми під дубом ховалися, а блискавка як ударить! Дуб почорнів і впав, а ми цілими залишилися, – розповів хлопчик. – Ми навіть в річці не потонули, – згадала дівчинка. – Брат думав, там мілко, а там глибоко було. Довго розповідали діти. Всі ахали, слухаючи їх, а один старий сказав: – Молитва матері завжди слідує за її дітьми і береже їх.

Не треба все, що дане тобі в житті, сприймати як належне!

Чоловік давав жебраку щомісяця 1000 фунтів. Так тривало рік і одного дня він дав жебраку лише 750 фунтів. Жебрак був вражений цим, але він сказав собі 750 фунтів краще, ніж нічого … і пішов. Ще через рік чоловік дав жебраку лише 500 фунтів. Здивувався і обурився жебрак і сказав: “Ти давав мені 1000 фунтів, потім сума зменшилася до 750, а зараз 500. Чому? Чи можу я дізнатися причину?” Чоловік відповів: “Раніше всі мої діти були маленькими, та й я був багатий, тоді давав тобі 1000”. Потім донька виросла і вступила до університету, університетських витрат багато, тому стало 750. Зараз мій другий син навчається в університеті, витрати збільшились, тож я дав вам 500”. Жебрак запитав його: “Скільки у вас дітей?” Чоловік відповів: “Четверо” Жебрак сказав: “Я турбуюся, що ти навчатимеш їх усіх за мій рахунок?!” Іноді те добро, що ти робиш іншим, вважають своїм правом та зобов’язанням, а не щедрим вчинком з твого боку. Як казав мій дідусь: “Роби тихо добрі справи, а завтра справи голосно скажуть про тебе”. Нарешті скажу: Не засмучуйся, якщо люди не пам’ятають про тебе, крім того часу, коли їм щось потрібно. Але посміхайся, бо ти, як свічка, як тільки їхнє життя темніє – вони поспішають до тебе! Сергій Довгий

Мудра притча про життєвий тягар. Вона змінить ваше життя!

Одна молода жінка була дуже незадоволена своїм життям: жодна справа у неї не ладилася, особисте життя ніяк не влаштовує, та й взагалі все навколо нібито було проти неї. І ось в один прекрасний день вона стала молитися Всевишньому з проханням допомогти їй поліпшити її життя. – Адже я не заслужила всі ці напасті, – нарікала жінка. – Так допоможи мені стати щасливішою, Господи! За що ж ти так покарав мене? Всевишній, прошу тільки про одне: дай мені помінятися з ким-небудь своїми негараздами! І Господь почув молитви жінки. На наступний день по всьому місту, в якому жила жінка, почулися  слова: – Ви повинні вкласти всі свої невдачі і нещастя в мішок і принести їх до церкви. Радості жінки не було меж. Адже її молитви були почуті, і тепер вона зможе обміняти свої негаразди на чужі, легші! Вона знайшла місткий мішок, склала туди всі свої прикрощі та проблеми і вирушила до церкви. По дорозі вона зустріла безліч людей, які тягнуть важкі мішки. Були серед них і найбагатші люди міста. Голос із неба знову зазвучав: – А тепер кожен з вас може вибрати собі будь-який мішок. Ніхто не поспішав брати чужі мішки. Здебільшого люди, несли на плечах власні мішки. Тільки тепер вони були щасливі – адже своя ноша, як відомо, не тягне. Жінка ж, поспішаючи додому, тихо раділа, відчуваючи, що чужі мішки могли б бути дуже важкими, а своя ноша не тягне.

Повчальна історія, яка навчить вас ніколи не нарікати на життя!

В одного господаря двоє робітників працювали в полі і нарікали, які вони не щасливі, що за таку малу платню повинні працювати весь день. «Боже, Боже! Чому Ти нас такими бідними і нещасливими створив? Одні мають забагато, а інші бідують». Цю розмову почув господар, який сидів у літній альтанці, і покликав обох робітників до себе, відслонив свої груди, а там – одні рани – рак точив тіло, лише ребра було видно. Тепер говорить господар: «Візьміть все, що я маю, а дайте менi ваше здоров’я». Після таких слів робітники мовчки пішли до своєї праці. Тому не нарікаймо на своє життя, будьмо завжди задоволені тим, що маємо. Бо найбільшим нашим скарбом, безперечно, є здоров’я. Юрій Парфанюк

“Завжди і за все дякуйте Богові” – притча яка нагадує про найголовніше!

Якось на будівництві майстру, який знаходився на 6 поверсі, знадобилося покликати робітника, який працює на першому поверсі. Але через будівельний шум будівничий не чув свого начальника і не відгукувався. Щоб привернути увагу працівника, майстер вирішив кинути монетку, яка впала чоловікові просто під ноги. Майстер чекав, що чоловік хоча б подивиться нагору, щоб поцікавитися, звідки впали гроші. Але чоловік мовчки поклав гроші в кишеню і незворушно продовжив працювати далі. Оскільки майстру просто потрібно було привернути увагу працівника, він продовжив кидати гроші. Спочатку 10 гривень, потім взагалі 100. Проте, щоразу робітник клав гроші в кишеню і продовжував свою роботу. Розлютившись, майстер кинув у робітника невеликий камінчик, який потрапив чоловікові прямо у захисну каску. І тоді, нарешті, він підняв з обуренням голову вгору і помітив майстра. Ця історія про наше життя. Господь хоче спілкуватися з нами, але ми зайняті. І коли Бог робить нам маленькі подарунки, ми кажемо, що це ми щасливі, не бачачи того, Хто нам їх подає. Тоді ж, коли до нас прилітає маленький камінчик, який ми називаємо проблемами, ми починаємо звертатися до Бога, часто з претензіями і обуренням. Щоразу, коли ми отримуємо подарунок, ми повинні подумки подякувати Богові, а не чекати, поки прилетить камінь, щоб звернутись до НЬОГО. Джерело

Повчальна притча про покаяння, яка змусить задуматися кожну людину!

Одного разу Господь сказав до Ангела: «Зійди на землю і принеси мені найціннішу річ на світі. Після кількох років даремного шукання Ангел потрапив на поле бою і побачив воїна, який помирав від важких ран, отриманих на полі битви при обороні своєї Батьківщини. Ангел обережно взяв краплину крові, приніс її до Бога і сказав: «Господи Боже, напевно це і є найцінніше на землі!». А Бог промовив до нього: «Справді. Це цінна річ, але не найцінніша у всьому світі». Ангел був змушений знову вернутись на землю. Після довгих років мандрування він натрапив на лікарню. В якій помирала медсестра від страшноï недуги, якою вона заразилась, опікуючись хворими. Коли останній подих зринув з її усм, Ангел схопив його і поніс до престолу Небесного Судді: «О, Господи Боже, це, напевно, найцінніше на світі». Але Бог відповів: «Справді, жертва за інших є дуже цінною в моїх очах, однак, це ще не є найцінніше на світі». Ангел повернувся на землю і знову подався на пошуки. Після довгих років його увагу привернув чоловік, який їхав темним лісом, прямуючи до дому свого ворога, якого хотів убити. Наблизившись до будинку, помітив світло у вікнах. Злочинець підійшов ближче i глянув крiзь віконце. Там він побачив, як мати, вкладаючи спати свого сина, вчила його молитися та дякувати Богові за всі Його ласки. Коли лихий чоловік побачив цю картину, він забув, чого прибув сюди. Йому пригадалося власне дитинство, як мати вкладала його колись в ліжко і навчала молитися Богові. Закам’яніле серце людини розм’якло, а з очей покотилися сльози. Ангел миттю схопив сльозу і полинув iз нею до Бога: «Господи, це, напевно, найцінніше на всі землі сльоза покаяння». А Господь промовив: «Справді, ти приніс мені найцінніше у світі сльозу покаяння, яка вiдкриває двері Небесного Царства». І справді, немає нічого найціннішого у цьому світи, як щире покаяння – змінна свого ставлення до гріха і свого гріховного життя. Юрій Парфанюк

Інколи Бог руйнує наші плани, тому що знає, що ці плани зруйнують нас

Один англієць бажав переплисти кораблем з Ірландії до Англії. І коли вже йшов сідати на корабель, впав і зламав ногу. Не було іншого виходу, як залишитися. Приятелі співчували йому, а він промовив: «Не журіться, бо я знаю, що це мені буде на користь». І незадовго сповнились його слова, бо цей корабель потерпів катастрофу і затонув у морі. Так через недугу і страждання Бог відвернув його від неминучої смерті. Рiзнi нещастя, що трапляються у нашому житті, являються промислом Божим, щоб зберегти нас від ще більшого нещастя. Інколи Бог руйнує наші плани, тому що знає, що ці плани зруйнують нас. Юрій Парфанюк

Чому насправді кожна людина ходить до церкви? Відповідь, яку ви ще довго не зможете забути!

Кожен повинен знати для чого варто відвідувати церкву. Якось одна старенька жіночка розповідала своїй маленькій онуці, що саме у храмі людина може знайти спокій душі та пережити там важкі часи свого життя. Через багато років, ставши дорослою, у дівчини почали з’являтись життєві труднощі. У цей момент вона почала згадувати слова бабусі й вирішила відвідати храм. Прийшовши у храм, там до неї підійшла інша жінка та зробила зауваження, що та неправильно тримає руки. Після підійшла інша та зауважила, що дівчина не там стоїть. Потім підійшла ще одна та зробила зауваження, що та прийшла не у тому одязі. А ще чоловік, який стояв поруч сказав, що вона не правильно хреститься. За цими подіями спостерігала ще одна жінка. Вона вирішила підійти та зробити всім зауваження. Жінка запропонувала придбати у церкві книгу, де розповідається про поведінку у церкві. Доросла онука вийшла із храму, сіла на східцях та почала лити сльози від сорому. Тут вона почула голос, який поцікавився, чому вона плаче. Піднявши очі вона побачила Ісуса та сказала Йому, що її не пускають до храму. Ісус обійняв дівчину, заспокоїв її та сказав, що Його іноді теж туди не пускають. Не слід дивитись на вигляд людини, яка заходить у храм, а важливо те, що знаходиться у неї у серці під час літургії. Джерело

Надзвичайно мудра притча про жіночу силу. Обов’язково прочитайте її!

Одного разу до старого мудреця прийшла жінка. Вона потребувала поради. Її чоловік, колись дуже ніжний і люблячий, був покликаний на війну. Повернувся він звідти живим і неушкодженим, але вже іншою людиною. Він став грубим, жорстким і замкнутим. У родині панувала напружена атмосфера. Бідна жінка була в розпачі. Своїм горем вона поділилася зі старим мудрецем. На що він їй відповів: — Є засіб порятунку для твоєї ситуації. Це спеціальне зілля, яке я можу приготувати для тебе. Але для цього мені знадобиться вус тигра. Якщо ти зможеш здобути його, я тобі допоможу. Жінка пішла додому.У її серці зародилась надія. Коли настала ніч, і домашні заснули, жінка встала, приготувала страву і пішла до печери, де жив тигр. Прийшовши до гори, в якій була печера тигра, вона встала на відстані і дивилася в глибину печери, тримаючи в руках страву. З темряви на неї дивилися очі тигра. Так вони простояли всю ніч дивлячись один на одного. На наступну ніч жінка знову пішла до печери. Все повторилося. Тигр дивився на неї з печери, але виходити не наважувався. Так минуло кілька ночей. Але одного разу вночі тигр вийшов з печери. І кожної ночі став все ближче наближатися до жінки. Все ближче і ближче. І ось одного разу він підійшов так близько, що опустив свою голову в казанок і почав їсти страву жінки.В цю мить жінка сказала: — Прости мене, дорогий тигр, але мені потрібен всього один твій вус. З цими словами вона вирвала у тигра один вус. Радісна прибігла до мудреця, тримаючи в руці свою здобич: — Ось, подивися, у мене вийшло! Готуй швидше своє зілля ! Мудрець подивився на жінку і сказав: — Тобі не треба жодного зілля. Ти все зробила сама. Якщо ти змогла приручити дикого звіра ласкою, добротою і терпінням, то тим більше зможеш зробити це зі своїм чоловіком. Жінці дана велика сила і влада змінювати і викликати прихильність до серця, яка закладена в її м’якості, доброті і жіночності. Джерело

Повчальна притча про справжніх друзів, яка змусить задуматися кожну людину

У Франції помер багатий чоловік. Він не мав близьких родичів. І всім у місті було цікаво, хто ж успадкує його мільйони? Померлий залишив два заповіти. Один потрібно було відкрити відразу після його смерті, а інший – аж після похорону. В першому заповіті було написано: «Я хочу, щоб мене похоронили у четвертій годині зранку». Це дивне бажання було виконано. За його домовиною йшло лише п’ять його вірних друзів. Після похорону вiдкрили другий заповіт і там було написано: «Бажаю, щоб все моє майно розділили порівну між тими, хто був присутній на моєму похороні». Справжні друзі у житті людини завжди прийдуть, незважаючи на місце, час і погоду. Юрій Парфанюк

Ніколи не втрачаймо віри в Бога, вона ще не раз нам в житті допоможе!

У молодості я втратив віру у Бога, – розповідає воїн у військовому госпіталі. – Аж тільки тоді, коли опинився на полі бою, я почав думати про Бога. Одного разу я з товаришем був на бойовій позиції, навколо свистіли кулi. «Що робиш?» – запитую в товариша. «Молюся», – вiдповiв вiн. «Ти б краще стріляв», – сказав я йому. Ледве я сказав ці слова, розірвався снаряд, а я почув біль у нозі. Вiдтодi я прозрів і увірував у Бога. Серед важних і страшних обставин люди знаходять віру, яку колись серед спокою і добра втратили і занедбали. Але Боже милосердя інколи не дає їм загинути, а відкриває очі навіть серед страшних подій. Господь різними способами, через різних людей і в різних обставинах старається привести людину до спасіння. Ніколи не втрачаймо віри в Бога, вона ще не раз нам в житті допоможе. Юрій Парфанюк

Повчальна історія про взаємодопомогу. Ось з кого потрібно брати приклад…

Одного разу, будучи на природі, я спостерігав дивовижне видовище: прокинувшись рано-вранці, бачу, що в мій п’ятилітровий прозорий бачок з водою потрапило кілька десятків мурах. Спочатку вони борсалися нарізно, але потім поступово почали збиратися в купку. Побачивши, що мурахи підіймаються одна на одну і, як мені здалося, топлять своїх же, щоб вижити, – я відмовився від думки їм допомогти. Яке ж було моє здивування, коли за дві години побачив мурах живими. Вони створили маленький плаваючий живий острівець, розташувавшись один на одному у вигляді піраміди. Мене зацікавила живучість цих комах, і я почав спостерігати за ними. Ті, що були внизу, звичайно ж, були у воді, але до певного часу. Їх добровільно змінювали мурахи із верхнього ряду. Вони спускалися у воду і тільки після цього, втомлені тримати своїх родичів, комахи вилазили на цей живий острівець для відпочинку, щоб потім знову змінити своїх друзів. Причому жоден з них не намагався якнайшвидше піднятися на верх, навпаки, поспішали спуститися у воду, туди, де було найважче. Я був вражений їхньою героїчною самопожертвою та взаємовиручкою і тому вирішив швидше їм допомогти. Коли мурахи побачили порятунок, вони організовано по одному вилізли на сушу, але один, все-таки знесилений, не зміг зачепитися за край ложки і залишився борсатися у воді. Помітивши це, останній мураха, що замикає колону, повернувся назад. Я ніби чув, що він кличе його і благає: “Тримайся, брате, я тебе не кину!”. Розуміючи, що з “берега” не дотягнутися, мурашка стала спускатися у воду, але тут я не міг більше дивитися на цю щемливу картину серця і посунув ложку ближче. Тоді він легко дістався до свого побратима і витяг його. Таким чином, ця жива плаваюча піраміда вижила завдяки взаємодопомозі. Весь процес спостереження викликав у мене безліч різноманітних почуттів. Спочатку осуд, коли я подумав, що мурахи топлять один одного. Потім подив, що вони залишилися живими після довгого плавання у воді. Потім було просто цікаво спостерігати за ними, але, побачивши чітко налагоджену систему самопорятунку, я був у захваті. Кожна комаха знала, що їй треба робити. І, звичайно, я шкодував, що з самого початку не допоміг їм. Вони своєю поведінкою змусили мене засоромитися. І останнє почуття, яке я пережив у цей час, — велика прикрість. Безперервним потоком до мене йшли думки про людську — байдужість, розбіжність та недоброзичливість тощо. Хотілося закричати на весь світ: — «Люди! Якщо ви не знаєте, як треба жити, навчіться хоча б у мурах». Немає користі від людських молитов, якщо вони не підкріплюються справами. Давайте будемо як мурахи… пам’ятайте, в єдності сила! © Сергій Хібар, «Навчися у мурахи»

Історія, яка вчить не забувати, що вічне життя із Богом, дорожче за тимчасові радості цього світу

Один священик розповів, що сповідав умираючого чоловіка. Після сповіді цей чоловік промовив: «Погляньте, отче, шiстдесят п’ять років важко працювали ці руки, але до Бога йду з порожніми руками. Нічого собі не заробивши». Після цих слів обернувся на другий бік і помер. Довгий час не могли зникнути з пам’яті священика ці останні слова. А це є велике повчання для всіх нас. Бо, незважаючи на те, що ми важко працюємо, але якщо не живемо з Богом i для Бога, можемо вiдiйти з цього світу також із порожніми руками. Найважливіше не забувати, що вічне життя із Богом, дорожче за тимчасові радості цього світу. Юрій Парфанюк

Зворушлива притча про сліпу маму і сина. Неможливо читати без сліз!

Вона приїхала в селоЗ родини хтось віддав їй хатку.Лиш Бог те знав, як їм булоСліпій з малесеньким хлоп’ятком.Останні крихточки – йому Сама не раз була голодна.Усе для нього. Все – синкуЙому б і серце дати згодна.Він підростав. Її синокЛюбов єдина і надія.А раз хтось кинув вслід смішок:“Байстрюк незрячої Марії!”Злом переповнилась душаСин закричав: “Мені огиднаІ сліпота, і бідність ця Мені за тебе дуже стидно.”Вона не плакала. ЛишеХуденькі ручки заломила.Сказала: “Бог хай бережеВід бід тебе, дитино, мила.”Щоб більш не чути ці слова:“Байстрюк незрячоїї Марії”,Сказав усім, що сиротаПокинув маму в безнадії.А потім круговерть життя…Хіба йому було до мами. Дві дочки, жінка молодаБалі, Мальдіви і Багами.Лиш раз привиділась йомуЗнайома постать у халаті.Він ногу поламав. Й томуЛежав у “віповській” палаті.Коротка мить. Всього лиш митьВін навіть крикнув:”Мамо!Мамо!Якби ти знала, як болить…”А постать стала враз туманом.Відклав “на потім” справи всіБалі, Мальдіви і Багами. В село приїхав на таксіПриїхав до сліпої мами.Купив хустину і халвуВона завжди її любила.Ніхто не стрінув. В тишинуМаленька хвірточка впустила.“А мами вже нема, як рікМи всім селом її ховали.Ось лист тобі, поки не втікОстанній лист читай від мами”.Сусід на вогник заглянувТримав в руці старий кашкетик.Тяженько так чомусь зітхнув І з рук у руки дав конвертик.“Синочку, рідний, ти простиЩо я тобі життя зламала.Тяжкий мій хрест… Від сліпотиТебе в дитинстві врятувала.Віддала очі я тобіКоли родився ти незрячий.Для мене світ зчорнів тодіЗате мій син його побачив.Більше нічим не помогла…Ти був зі мною нещасливим. Нікчемне в мене те життя…Прости за все і будь щасливим.”Упав би матері до нігСлізьми умив би рідні руки.… Якби він міг. Якби він міг…І рвалось серце від розпуки. Оксана Максимишин-Корабель