Яка молитва найсильніша? Мудра притча, яку запам’ятаєш навіки!

Два ангели збираються у відпустку.– Ти як? — запитує один. — Ох! Втомився! Жах! — відповідає другий. – Не повіриш, вимотався, сил немає! Через кожні півхвилини: від Господа до Землі, від Землі — до Господа, туди-сюди, туди-сюди… А ти як?— Та я, чесно кажучи, і відпустки не особливо потребую. І так цілий день на хмарі сиджу, відпочиваю. А ти ким працюєш, якщо не секрет? Що так доводиться мотатися? — Листоношею. Ношу Богу послання.— Дивись! І я — листоношею! А у Тебе які послання?— «Подай, Господи!..» А у тебе?— Е-е! А у мене «Дякую Тобі, Господи!»… Джерело

— Де мені знайти свою другу половинку? – запитав у мудреця чоловік. — Якщо ти думаєш, що десь у світі бродить твоя ідеальна половинка, то ти помиляєшся. — Чому? Мудрець взяв в руки яблуко і розрізав його навпіл: — Уяви, що ці половинки одного цілого прийшли в наш світ. А як світ чинить зі свіженькими апетитними людськими душами? – мудрець з хрускотом відкусив шматок від однієї з половинок яблука. — Світ рухливий і жорстокий, все перемелює під себе тим чи іншим способом. Мудрець відкусив від другої половинки і на деякий час замовк, пережовуючи. — І ось, вони зустрічаються! – Урочисто проголосив Шаман і з’єднав дві надкушене половинки. — І що? Підходять ці дві половинки один одному? Ні! А тепер дивись сюди! Взявши кілька яблук і розрізавши їх навпіл, Шаман доклав один до одного половинки від різних яблук: — Що бачимо? — Вони різні і не підходять один одному, – відповів чоловік. Шаман кивнув і став обкусувати по колу ці дві складені половинки: — А зараз що сталося? — Тепер вони підходять один до одного ідеально! – вигукнув хлопець. — Вірно! Тому що світ їх обробляв не поодинці, а в парі. Ідеальними половинками не народжуються, а стають. Люблячі душі разом радіють життю, разом отримують удари долі, вчаться розуміти один одного з півслова, підтримують один одного і досягають успіхів. І це велика праця… Джерело

Сьогодні гуляла в супермаркеті і раптом почула шум розбитого посуду. Коли я увійшла в залу, то побачила сумну сцену: Одна пані зачепила візком полицю і багато тарілок впало та розбилося. На колінах, в розпачі, вона складала шматочки, а її чоловік брав кожен штрих-код пошкодженої посудини, кажучи: “Бачиш? Тепер тобі доведеться заплатити за все це!” Всі дивилися на неї. Тоді я стала на коліна поруч з нею, щоб пояснити, що не треба турбуватися. Підійшов також молодий чоловік, теж став на коліна біля нас і сказав: – Залиште це, нехай прибиральник прибере. Вирушайте в лікарню, нехай залікують цю рану на вашій руці. Вона зніяковіла і подивилась на нього: Я повинна зібрати все, щоб заплатити. Молодий чоловік сказав: – Облиште. У нас є страхівка на таку втрату і вам не потрібно нічого платити. Коли молодий чоловік піднявся – я побачила, що у нього є посвідчення менеджера супермаркету… Вам, котрі прочитали це, я хотіла б сказати: “Де б ви не були, закрийте очі і уявіть, що Бог робить те ж саме для вас! Він збирає шматочки вашого серця, розбитого ударами, які завдало вам життя, і заліковує усі ваші рани, і я запевняю вас, що ваші помилки будуть прощені. Є страхівка, звана Благодаттю! Коли ви визнаєте, що помилилися і приймаєте Бога як свого єдиного і виключного Спасителя, – Менеджер всесвіту (Бог) скаже вам: “Все уже оплачено. Йди і радій життю! Я люблю тебе, дитино Моя”. Ольга Смоляр

Жив у одному селищі швець. Жив він праведно, мав віру сильну. І ось перед одним з великих церковних свят швець занедужав. Засмутився він, що не зможе потрапити в храм. Як раптом, напередодні самого свята, приснилося йому, як ніби чийсь голос, зовсім тихий і лагідний, каже: «Раз ти не зможеш прийти до Мене, то Я прийду до тебе в цей день». Прокинувся швець і зрадів: «Невже Сам Господь до мене завітає?» – думав він. Як міг, так і готувався до приходу бажаного Гостя. І, під час підготовки, він побачив за вікном ридає хлопчика. Покликавши його до себе, швець запитав: – Чому ти плачеш? – У мене сьогодні порвалися останні черевики і мені немає в чому ходити. А живемо ми в сім’ї бідно, а тому нові купити не зможемо. Тоді швець заспокоїв хлопчика і сказав: – Давай мені свої черевики, я починю тобі їх. Через короткий час хлопчик, весь сяючий від щастя, стояв у відремонтованих черевиках. Провівши його, швець продовжив свою справу. Настав вечір. І ось, приходить до нього бідна жінка і каже: – Пробач мені, будь ласка! Я віддала тобі в ремонт свої чоботи, а заплатити тобі мені нічим, але ходити без чобіт тепер не можу – холоди настали. Швець тільки посміхнувся і сказав: – Готові твої чоботи. Носи на здоров’я! – І віддав їх жінці, так нічого не зажадавши. Наступала ніч. Давно закінчивши всі свої справи, швець сидів біля вікна і чекав Гостя. Справа вже наближалося до сну, коли швець, зажурився від безплідного очікування, став стелити собі постіль. І тут у двері постукали. Відкривши, швець побачив перед собою подорожнього. Той сказав: – Пусти мене до себе переночувати. Я весь день в дорозі, але податися мені немає до кого: ніхто до себе на ніч не пускає. Зглянувся швець над ним і пустив до себе в хату. Давши відпочити подорожньому з дороги, швець уклав його спати на своє ліжко, а сам постелив собі на підлозі. І ось, відходячи до сну, він думав про себе: – Напевно, я виявився негідним Гостя, тому що Він так і не з’явився до мене сьогодні. Мабуть, Він не сподобив мене честі справити з Ним цей великий святковий день, – з такими невеселими думками і заснув швець. І ось знову сниться йому, як все той же тихий голос говорить йому: – Я сьогодні приходив до тебе тричі, і щоразу Ти мене радо приймав. Джерело

Одного разу до священика прийшла молода жінка і сказала: – Два роки тому ти одружив нас з чоловіком. А зараз розведи: не хочу більше з ним жити. – Яка ж причина твого бажання розлучитися? – поцікавився священик. Жінка пояснила: – У всіх чоловіки вчасно повертаються додому, мій же постійно затримується. Через це ми кожен день скандалимо. Священик, здивувавшись, запитує: – Причина тільки в цьому? – Так, я не хочу жити з людиною, у якого такий недолік, – відповіла жінка. – Розвести-то я вас розведу, але за однієї умови. Повертайся ти додому, випечеш великий смачний хліб і принеси мені. Але коли будеш пекти хліб, нічого не бери в будинку: і сіль, і воду, і борошно попроси у сусідок. І обов’язково поясни їм причину свого прохання, – сказав священик. Жінка відправилася додому і, не відкладаючи, взялася за справу. Зайшла до сусідки і попросила: – Марія, позич мені склянку води. – У вас, що, вода закінчилася? Хіба у дворі не виритий колодязь? – Вода є, але я пішла до священика, щоб поскаржитися на чоловіка і попросила розвести нас, – почала пояснювати жінка. І як тільки вона закінчила, сусідка зітхнула: – Ех, якби ти знала, який у мене чоловік! – і почала скаржитися на свого чоловіка … Після цього жінка вирушила до іншої сусідки, щоб попросити солі. – У тебе сіль закінчилася, просиш всього одну ложку? – Сіль є, але я поскаржилася священику на чоловіка, попросила розлучення … – каже та жінка. І не встигла вона закінчити, як сусідка вигукнула: – Ех, якби ти знала який у мене чоловік! – і почала скаржитися на свого чоловіка. Так, до кого б ця жінка не заходила з проханням, від усіх чула скарги на чоловіків. Нарешті, вона спекла великий смачний хліб, принесла священику і віддала – зі словами: – Спасибі тобі, спробуй мою працю разом зі своєю сім’єю. Тільки не думай розводити мене з чоловіком. – Чому? Що сталося, доню? – запитав священик. – Мій-то чоловік, виявляється, кращий за всіх! – відповіла йому жінка. Ілюстрація: Кава з молоком

Одного разу вчитель попросив учнів записати на листочку імена всіх людей, яких вони ненавидять. Коли вони зробили це, вчитель сказав їм принести на наступний день в школу пакетик з помідорами за кількістю записаних імен. Деякі діти принесли пакетик з двома помідорами, у інших було три помідори, п’ять, або навіть десять. Учитель попросив учнів носити з собою ці помідори протягом двох тижнів. Але вже через пару днів діти стали скаржитися на поганий запах гниючих овочів. Кільком учням було важко всюди носити з собою десяток помідорів. Запах був занадто різкий і сильний. Через тиждень вчитель зібрав клас, ще раз вислухав їхні скарги і сказав: – Все це дуже схоже на те, що ви носите в своєму серці, коли вам не подобаються деякі люди. Ненависть роз’їдає душу і робить її хворою. Якщо ви не можете переносити запах зіпсованих помідорів через тиждень, уявіть собі «аромати» від гіркоти і злоби, які ви носите в своєму серці кожен день! Серце – це гарний сад, який потрібно регулярно чистити від бур’янів, тобто прощати тих, хто розлютив вас. Це звільняє в ньому місце для дійсно хороших речей. Не беріть від життя все, беріть тільки краще! Джерело

– Лікарю, здравствуйте!– І ви будьте здорові. На що скаржимося?– Душа болить. Ви ж душевний лікар? – Душевний. Прізвище моє таке. І спеціалізація – теж. А вашу душу щось поранило?– Не знаю. Може бути. Я її якось не відчуваю. Я взагалі погано відчуваю. Наприклад, я не вмію говорити «люблю». – Так? Ну, це поширене захворювання. Розкажіть мені, який ваш раціон харчування.– Харчування? Ах, так. Ну, супи, каші там. Овочі. М’ясо – але не кожен день. Ну, я апельсини обожнюю, морозиво, цукерки шоколадні теж люблю. – Ага! Любите! Значить, вмієте говорити «люблю»!– Ні, ви мене не зрозуміли. Я людям не вмію говорити «люблю».– Зрозуміло. Так, люба, дихайте! Глибше дихайте! Та що ж ви так напружилися?– Не можу я глибше дихати. У мене подих перехоплює.– Так і запишемо: не дозволяєте собі дихати на повні груди. Тепер не дихайте. Не дихайте… Не дихайте… – Все, можна. Схоже, у вас це звичний стан – не дихати? – Чому? Та я нібито дихаю.– Саме так – «нібито». А насправді – так, вид робите. Ви ж боїтеся відкритися. Ви ж всі почуття в собі затискаєте. Не даєте їм проявлятися!– Ну, це ж непристойно, коли почуття напоказ. Я їх придушую в самому зародку.– Ось, люба, і стали зрозумілі ваші проблеми з диханням. Накопичили, бач, у собі зародків. Вся грудна клітка забита. То-то вам і не дихається глибоко. Почуття придушувати – це злочин стосовно себе. – А як тоді, як з ними чинити? – Визнавати, що вони існують. Називати їх по іменах. І дозволяти їм бути.– Я потім з цим розберуся. Але зараз я ж не за цим. Я не вмію говорити «люблю».– Дайте-но я вас простукаю.– Ай! Ой! Не треба! Будь ласка, не стукайте! Мені страшно!– Так, значить, і до страхів ваших достукалися. Слава тобі, Господи! Але ж вам не боляче? Чого боїтеся? – Болі боюся! Не хочу, щоб боляче! – Оооось… А від чого буває боляче?– Коли вдаришся. Коли обпечешся. Коли впадеш. Багато від чого…– Дорогенька ви моя! Так ви боїтеся любити!– Я? Боюся? А при чому тут… – Так любов же ж і є – полум’яний політ! Хіба ні? Вона складається зі злетів і падінь, з крутих віражів, із зіткнень. Любов не може бути обережною! – Лікарю… Я знаю. Було це все у мене. Траплялося.– І тепер ви боїтеся… – Так. Я боюся. Боюся, що не зрозуміють. Відкинуть. Обдурять. Зрадять. Використають…– Ось ви й затиснули свої почуття. Захистили себе з усіх сторін від можливого болю. І тому вам важко сказати «люблю»… Ваша хвороба дуже навіть виліковна. І рецепт простий: навчіться любити себе. Якщо ви будете любити себе – ви нікому не дозволите себе поранити. Ви будете вибирати тільки найкраще, найкорисніше для вас. Ви будете безпомилково знаходити те, що зробить вас ще щасливішою. – Але… виходить, зараз я себе не люблю? Так, чи що? – Уже починаєте! Інакше б ви до мене не прийшли. Ви вже стали про себе піклуватися – а це добра ознака.– А… як це – любити себе? – Для початку – почніть до себе прислухатися. До своїх бажань, відчуттів. А то вас що не запитаєш – «не знаю», «не відчуваю». Якщо ви самі так неуважно до себе ставитеся, чому ж інші будуть вас щадити?– І що ж мені робити? Як навчитися себе любити? – А ви самі себе щадіть, хваліть, заохочуйте. Себе треба час від часу заохочувати – знаєте про це? Не перевантажуйте! Не робіть те, що не хочеться! Не дозволяйте себе кривдити! І не дозволяйте собі ображатися. – Ну… Я спробую себе любити, щадити та гидот не слухати. – Ну от і славно. Користуйтеся цим рецептом – і скоро ви відчуєте, що всередині звільнилося місце для любові. Думаю, на цьому ми можемо попрощатися. Медицина своє слово сказала, справа за вами. – Стривайте, лікарю! Але як же воно звільниться, якщо там стільки всього?– Так-так… Камені всякі… зародки… образи проковтнуті… Накопичили ви, накопичили!– Так що з цим робити? – А тут, люба, рецепт один: прощати, прощати й ще раз прощати! Тричі на день, після їди! Будьте здорові! Наступний! Джерело

Друзі, сьогодні у нас для вас дуже коротка і дуже мудра притча-молитва, про яку рекомендуємо пам’ятати: «Господи, дай мені терпіння прийняти те, чого я не можу змінити, дай мені силу змінити те, що я можу змінити, і дай мені мудрість відрізнити одне від іншого.». Фрідріх Кристоф Етінгер Джерело