Історія про те, що іноді злий жарт обертається великим щастям

Історія про те, що іноді злий жарт обертається великим щастям

Одній жінці подарували кокосовий горіх.

На Новий рік. На роботі був корпоратив, як зараз кажуть. Всім дарували подарунки; група енергійних співробітниць цим займалася. І кожному дістався подарунок від колективу. Дід Мороз діставав із мішка та дарував. Всім дісталися нормальні, навіть гарні подарунки: чайник, чохол для телефону зі стразами, навушники… А цій жінці, Вірі, дістався кокосовий горіх. Спеціально.

Віра була худенька, згорблена трохи стара діва сорока трьох років. Трохи захоплена та романтична. Дуже добра, послужлива, тиха така. Над нею сміялися. А тепер зовсім вирішили піджартувати; подарували кокосовий горіх. Безглуздий, волохатий такий, зовсім нікчемний. І всі сміялися, коли Віра цей горіх розгублено притиснула до грудей, як відрубану голову. Ну, випили люди, от і реготали до сліз. А найенергійніша дівчина сказала, регочучи, що тепер Вірі є про кого піклуватися…

Віра пішла додому зі своїм дивним подарунком. Подих в неї перехоплювало. Чомусь вона розплакалася гірко, як у дитинстві. Вона пішла зі свята; а вдома на неї ніхто не чекав. Вона ні шматочка не з’їла, а вона ж і пиріг принесла, і торт спекла, і салат зробила; але не залишилася і не поїла. Вона йшла темною вулицею з кокосовим горіхом у руках і плакала гірко над своїм безглуздим життям.

А на подвір’ї її будинку до неї підійшов чоловік із крайнього під’їзду. Привітався і спитав, що це у Віри в руках? Що це вона дбайливо притискає до грудей?

Віра сумно сказала, що це кокосовий горіх. Очевидно, це її вечеря. Тільки вона не знає, як його розбити. Дверима марно бити; у дитинстві так волоські горіхи кололи. А цей горіх дверима не розбити, мабуть.

Сусід сказав, що залізними дверима можна спробувати. Вони міцні. А можна розбити цеглою; будівництво поруч! Ходімо, спробуємо цеглою!

Віра пішла з сусідом на будівництво – від розпачу та туги. Вони почали кидати цеглу на кокос. Темного вечора, взимку, на будівництві дві дорослі люди кидали цеглу.

Але ж горіх не розколовся! Хоча вони сильно кидали, доки Віра не потрапила цеглою по нозі сусідові. Віталій його звали, до речі.

Віталій закричав: Уй-я! Ой!», – як у дитинстві. А потім сказав, що на роботі має зброю і завтра він застрелить цей горіх. Візьме та вистрілить у нього! Там і подивимося, чи він такий міцний! І не такі горіхи він розколював! Робота така!

Загалом, вони зайшли потім до Віталія, він сильно кульгав. І стали пиляти горіх ножівкою. Дуже захопилися, навіть сварилися один з одним, як у дитинстві. І били по горіху молотком. Дуже цікаво провели час!

А потім Віра зварила макарони, доки Віталій бив горіх. І сиром посипала. Вони поїли і знову зайнялися розбиванням кокосу. І веселилися, реготали, сварилися, розповідали історії з дитинства.

А потім зрозуміли, що створені один для одного. Їм було дуже добре і весело вдвох. Класно! – як у дитинстві говорили.

І Новий рік вони разом зустрічали. І всі наступні Нові роки – теж. І завжди купували кокосовий горіх. На згадку про знайомство…

А з роботи Віра пішла. Знайшла іншу, вона почала весілля вести, вивчилася на тамаду. І різні корпоративні свята. На яких вона пильно стежить, щоб нікого не образили. Не залишили без подарунка. І не образили кокосовим горіхом, наприклад…

Хоча важливо те, що всередині горіха, чи не так? А там можуть бути щастя, кохання та достаток. Ось так.

© Анна Кир’янова