Чудовий мультик, який пояснює дітям свято Богоявлення (Водохреща) – відео всередині

Святкування Водохреща у 2021 році – дата Свято Хрещення Господнього є неперехідним, тобто кожного року відзначається в один і той самий день – 19 січня (6 січня за старим стилем). Цього дня православна церква згадує євангельську подію – як пророк Іоанн Предтеча хрестив Ісуса Христа в річці Йордан. Свято належить до числа дванадесятих у православної церкви (дванадцяти найважливіших свят після Великодня, присвячених подіям земного життя Ісуса Христа і Богородиці). Водохреще: що означає свято Згідно з євангельською розповіддю, після посту та мандрів у пустелі пророк Іоанн Предтеча прибув до річки Йордан. Там він розповідав народу про покаяння і хрещення на відпущення гріхів. Народ вірив пророцтвам Іоанна Предтечі, багато хто хрестився у водах Йордану. Одного разу до берегів річки прийшов сам Ісус Христос. На той момент йому було 30 років. Спаситель попросив Іоанна хрестити його. Пророк був здивований до глибини душі таким проханням, але Христос запевнив його, що “годиться виповнити усю правду”. Під час хрещення розкрилося небо й на Ісуса зійшов святий дух у вигляді голуба. При цьому було чути голос із неба: “Це син мій улюблений, що його я вподобав”. Звідси ще одна назва свята – Богоявлення. Християни вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже цього дня Бог з’явився у трьох іпостасях: Бог Отець – у голосі, Син Божий – у плоті, Дух Святий – у вигляді голуба. Після хрещення Ісус Христос пішов у пустелю, щоб на самоті, молитві і пості підготуватися до виконання місії, з якою він прийшов на землю. Як святкують Водохреще: традиції та обряди Святкування Хрещення Господнього розпочинається вже 18 січня ввечері. В цей час у храмах правлять служби та освячують воду віруючих. У Водохресний святвечір готується голодна кутя, а сім’я збирається за святковим столом із появою на небі першої зірки. На 19 січня також освячують воду. Цією свяченою водою починається трапеза, нею ж кожний господар кропить усіх членів сім’ї, хату, інші будівлі двір, криниці та домашніх тварин. Віряни використовують її впродовж усього року як ліки на випадок хвороби. Дівчата ж намагалися умитися водохресною водою, щоб зберегти красу. Освячення води відбувається не лише в церкві, але й на берегах річок, струмків, озер. Для цього ще напередодні прорубують у льоді ополонку в формі хреста. А вирубаний великий хрест встановлюють вертикально поруч із ополонкою.  Після відправи священик занурює в ополонку хрест, таким чином освячуючи воду. Там же на водоймах проходять водохресні купання. Занурення в ополонці символізує очищення від гріхів – люди вірять, що вода на Водохреще набуває цілющих властивостей. Що не можна робити у день Хрещення Господнього У цей день прийнято проявляти терпіння, допомагати ближнім, дякувати Богові й очищати думки та душу від гріхів. Заборонено лаятися і думати про погане. Не можна в свято Богоявлення набирати воду з поганими думками, інакше вона втратить цілющі властивості. А перед купанням в ополонці заборонено пити алкоголь. Не варто 19 січня також прати, прибирати, шити та в’язати. Прикмети та повір’я на Водохреще Морозна й сонячна погода на Хрещення Господнє віщує посушливе літо. Якщо ж день похмурий і спостерігаються опади, то літо буде теплим, дощовим і вдалим на врожай. Якщо небо чисте, а зірки яскраві – то домашнє господарство значно розростеться з’явиться потомством. Тепла погода на Хрещення віщує людям проблеми зі здоров’ям цього року. Багато снігу 19 січня обіцяє міцне здоров’я, а заметіль – урожайний і багатий рік. Страшна завірюха цього дня означає, що бджоли будуть давати особливо лікувальний мед. Сватання на хрещення обіцяє довге й щасливе сімейне життя. Сни, побачені в ніч на Хрещення Господнє, вважаються віщими. Гавкання собак свідчить, що цього року не буде фінансових проблем У Богоявлення не можна плакати – інакше потім доведеться лити сльози весь рік. У Водохресну ніч відкриваються небеса до прохань людей. Якщо про щось помолитися, то прохання обов’язково здійсниться. Той, хто прийме хрещення в день Богоявлення, проживе довге й щасливе життя. Якщо молода дівчина вийде на вулицю вранці на Водохреще і зустріне молодого хлопця, то вийде заміж цього року. Якщо першим зустрічним буде літній чоловік, то дівчина весь рік буде самотньою. Джерело

Все так і повинно бути! Так вважає людина, коли у неї це є. Просто є – і все. Руки, ноги, зір, слух, вірний друг, здорові діти, робота, будинок, хліб з маслом, вода з крана. Так і має бути. Тільки потім людина зрозуміє, як вона чудово жила. Так як одна жінка жила з хорошим, люблячим і турботливим чоловіком. Добре жила. Чоловік ще й по дому все робив, клопотав, бо у нього були золоті руки і золоте серце. У них нічого поганого не сталося. На щастя, зовсім нічого поганого не сталося. Просто жінка трохи подорослішала і зрозуміла… Лягла з чоловіком спати, поклала голову на його золоте серце, обняла і поцілувала його золоті руки. Чоловік страшенно зніяковів і запитав: – Ти чого, що з тобою? А вона розповіла йому, який він хороший. І яке щастя, що він у неї є. – Але ж так і повинно бути! – здивувався чоловік. – Не повинно. А те, що у нас є хорошого, – воно не «має бути». Воно просто є. Ну ось такі ми щасливі, бо все це є. І треба це все цінувати. Навіть воду з крана і хліб. І серце, яке дивним чином б’ється саме по собі. Звідки ця впевненість, що так і повинно бути? Ми й самі не знаємо. А цінувати починаємо тоді, коли втрачаємо. Або просто – відключать воду чи світло. Це таке маленьке нагадування, що у нас в будь-який момент, все що маємо, можуть відключити. Але краще не треба. І дякуймо за те, що у нас є. Анна Кир’янова Джерело

…Оленка завжди була готова допомогти… О п’ятій ранку, о третій ночі, у свій вихідний і навіть з іншого міста. Вона бачила, де потрібна її допомога до того, як про неї просили і навіть до того, як про неї знали на тому кінці. Вона витрачала свій час, платила свої гроші, віддавала свою енергію, роздавала ліворуч і праворуч поради. Оленка чергувала за власним бажанням з дитиною подружки, бігала за хлібом сусідці, варила нареченому сніданки і несла їх теплими через двір, щоб на роботу ситий поїхав, купувала кольорові простирадла, стирала робу, яку Семен не встигав віднести до хімчистки, чистила взуття. Усі говорили – розумниця! Тільки Оленочка врешті-решт потрапила до мене в кабінет, виплескуючи крокодилячі сльози, коли Семен сказав, що йде від неї, а подружка перестала спілкуватися, як тільки з дитиною посидіти не змогла.– Я їм усе! – кричала Оленка, заламуючи руки і витираючи червоний ніс. – За першим покликом, за рухом очей, за думками, що зародилися в голові, а то й раніше! А вони! Жертвуючи своїм, неодмінно з’явиться незадоволеність!…Віра Миколаївна рятувала свого сина від недбалої невістки.Приїжджала, коли дітей не було вдома навести лад, погладити синові штани, випрати господарським милом шкарпетки, полити квіти і розкласти по кольору постільну білизну. Ганні, дружині сина, вона методично капала на вухо поради, як треба і як не треба, розповідаючи подробиці про його травлення і переваги в туалетному папері.Коли у Віри Миколаївни син ввічливо забрав ключі від квартири і попросив із порадами до дружини не лізти, жінка постаралася зіграти на серцевому нападі, але серце підвело своїм міцним здоров’ям, а вона потрапила до мене на прийом із депресією і знову ж таки словами – невдячні, я їм усе , а вони!.. А вас про допомогу просили? – задаю я вічне питання, і Вірі Миколаївні, і Оленці, і Саші, Паші, Маші, який повинна поставити, хоча знаю відповідь.Ні, їх не просили, вони самі: герої, бійці, рятувальники, що біжать поперед паровоза. Знаючі як треба!– Ні, не просили. Чого тоді зараз плачете? Якщо нічого не чекаєш, то й плакати немає. Але ж я… – щоразу підводячи на мене червоні очі, вони замикаються.Ось саме це: «але ж я»…Кожен рятувальник чекає на подяку і, повірте, банального «дякую» мало, завжди хочеться чогось більшого, хоча стукають себе в груди вони, переконуючи у протилежному.Поставте собі питання – навіщо ви це робите? Перестаньте собі брехати, що заради когось. Заради себе це ви робите – рятуєте та допомагаєте! Незадоволене почуття потреби та значущості просяться назовні.Але ж допомога, про яку не просять, то є завжди шкода, насильство!Порада, про яку не питають, то є завжди отрута.Скільки мам-рятувальниць занапастили життя дітям, скільки незадоволених людей, що розчарувалися, намагаються врятувати світ. Світ не хоче, щоби його рятували! Світ хоче рятуватися сам! У кожної людини свої синці та шрами.Жоден на чужих помилках ще не навчився.І запам’ятайте, рятуючи когось ви власноруч переводите його у статус Жертви, а за це ніхто і ніколи вам дякую не скаже! Аксіома!Рятувати місячну дитину від морозу, це одне, але рятувати сорокарічного чоловіка від зайвої чарки, це зовсім інше!Поставте собі питання, а може треба врятувати відразу себе і буде тоді всім щастя?! © Василіса Савицька Джерело

Людей у ​​віці 70-80-90 років опитали, про що вони найбільше шкодують в кінці життя. На першому місці: жаль з приводу того, що велика частина життя була віддана ненависній роботі. На другому місці: що так мало часу було приділено близьким і коханим людям. На третьому місці: жаль з приводу того, що так по-варварськи ставилися до свого тіла: неправильно харчувалися і не займалися профілактикою хвороб. І четверте: гіркота від того, що так і не встигли подивитися світ. Ніхто не шкодує про те, що у нього було недостатньо машин, дорогої техніки і смартфонів. Ніхто не шкодує, що провів мало часу в нічних клубах або порожній балаканині. Всі шкодують лише про одне: що не вистачило сміливості жити так, як їм хотілося. Джерело

В одному лісі жило маленьке зайченя. Найбільше на світі йому хотілося бути сильним, сміливим і зробити що-небудь добре, корисне для оточуючих. Але насправді у нього ніколи нічого не виходило. Воно боялося і не вірило в себе. Тому всі в лісі прозвали його «Зайченя-боягуз». Від цього йому ставало сумно, прикро, і воно часто плакало, коли залишалося одне. Був у нього один-єдиний друг – Борсучок. І ось, одного разу вони удвох вирушили гратися до річки. Найбільше їм подобалося наздоганяти один одного, бігаючи через невеликий дерев’яний місток. Першим наздоганяло зайченя. Коли Борсучок пробігав по мосту, одна дошка раптом зламалася і він впав в річку. Борсучок не вмів плавати і став борсатися у воді, просячи про допомогу. А Зайченя, хоча і вміло трохи плавати, але дуже злякалося. Він бігав по берегу кликав на допомогу, сподіваючись, що хтось почує і врятує Борсучка. Але нікого поблизу не було. І тоді Зайченя зрозуміло, що тільки воно може врятувати свого друга. Воно сказало собі: «Я нічого не боюся, я вмію плавати і врятую Борсучка!» Не думаючи про небезпеку, воно кинулося в воду і попливло, а потім витягнуло свого друга на берег. Борсучок був врятований! Коли вони повернулися додому і розповіли про випадок на річці, ніхто спочатку не міг повірити, що Зайченя врятувало свого друга. Коли ж звірі переконалися в цьому, то стали хвалити зайченя, говорити, яке воно сміливе і добре, а потім влаштували велике веселе свято на його честь. Цей день для зайченяти став найщасливішим. Всі пишалися ним і він сам пишався собою, тому що повірив у свої сили, в те, що здатний робити добре і корисне. Він на все життя запам’ятав одне дуже важливе і корисне правило: «Вір у себе і завжди і в усьому покладайся тільки на свої сили!» І з тих пір більше ніхто і ніколи не дражнив його боягузом! Джерело

14 січня українці святкують кілька свят. Перше – свято на честь Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. Також Василія Великого вважали покровителем землеробства, і саме тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель збіжжям. За церковними календарем 14-го січня також відзначають свято Обрізання Господнього. Саме тоді, згідно з церковними джерелами, за єврейським звичаєм відбувся обряд обрізання Ісуса Христа, після якого дитині й дали ім’я, провіщене ще архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії, – Ісус. І нарешті, 14 січня – також перший день Нового року за старим стилем. Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадував переддень Різдва та в народі називався Щедрим Вечором, що пов’язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, який обов’язково прикрашали скоромні страви. На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але Цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі. Характерною прикметою новорічного свята в Україні було й щедрування – давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім’ї та розквіту господарства. На відміну від колядування, обряд щедрування завжди був в Україні справді народним, позацерковним та незначною мірою відчув на собі вплив християнської церкви. Звідси і його радісне, оптимістичне звучання. До кінця XIX ст. обряд щедрування, увібравши в себе національний колорит та менталітет нашого народу, став явищем народної художньої творчості й таким зберігся і до сьогодні. Українське святкування Нового року «… Ще тільки починає, було, розвиднятися, а тато вже будять мене: – Вставай, сину, годі спати – пора посівати йти! Я схоплююся з ліжка, швиденько одягаюся, умиваюся та – за рукавицю дідову, а в ній повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху – всього по пригорщі й змішане разом. Це я собі ще звечора приготував, щоб було чим посівати. – Спочатку вдома посівай, – каже батько, – а потім і до людей підеш! Я став перед образами, набрав жменю зерна з рукавиці, посівав і приказував: «На щастя, на здоров’я та на Новий рік, щоб родило краще, як торік – жито, пшениця та всяка пашниця… Дай, Боже!» – Спасибі тобі, сину, що ти нас обсипав щастям. На ось тобі грош та будь завжди хорош! Взяв я від батька гріш – перший «дохід» за посівання, поплював на нього і сховав у кишеню – на щастя. – А тепер можна і до людей, – каже батько, – людям посівати! І я пішов… Пішов до дядька через дорогу. В двері не стукаю, бо ж знаю: в цю ніч не замикаються – люди посівальників ждуть. Заходжу до хати, скидаю шапку і відразу ж, із порога: На Лівобережжі:Ходить Ілля на Василя,Носить пугу житяную,Де замахне – жито росте,Роди, Боже, жито, пшеницю,Всяку пашницю;У полі ядро, а в домі добро,Дай Боже! – Спасибі, племіннику, – каже дядько, – гарно примовляєш. На ось тобі трохи грошей на книжку – та вчися, щоб дурнем не був! За це я дядькові руку поцілував: такий у нас був звичай. Як я хотів уже йти з хати, то дядина – до мене: – Чого ж ти, Свириде, вже ідеш? … Сідай на лаві, хай у нашій хаті все добро сідає: кури, гуси, качки, рої та… старости, бо ж маємо дорослу дівку!Я сів, а щоб мені сидіти недурно, то дядина медяника дали…» Так згадує своє перше посівання добродій Свирид Галушка. Перший посівальник на Новий рік звичайно буває і першим «полазником» – приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять – тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться. На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі – «щоб кури сідали та курчат висиджували». Зерно після посівальника збирають і віддають курям – «щоб добре неслися», а горох зберігають аж до весни. Весною, коли повилуплюються гусенята, їх «загодовують» цим горохом – «щоб великі росли». Колись були такі добрі господині, що сміття з хати не виносили від Святого вечора аж до Нового року — «щоб не винести з ним і своєї долі». Ранком на Новий рік те сміття все ж таки виносили і сипали на одну купу в саду; там його підпалювали, воно горіло, і вогонь той мав чудодійну силу – ним обкурювали садові дерева, «щоб ліпше родили». Гуцули стрибають через такий вогонь, примовляючи на врожай. На західному Поділлі від Різдва до Нового року хату замітають на дві половини. Частину сміття, що від середини до порога, виносять зразу ж, а те, що від середини до покуття, зберігають до Нового року. А ранком на Новий рік те сміття виносять із хати, висипають на воротях і запалюють; коли ж вогонь розгориться, стрибають через нього всі: господар, господиня, діти від найстаршого до найменшого, а після дітей – кінь, корова, вівця, коза, свиня, пес, кіт – всяке створіння, яке є в обійсті – «щоб всяка нечисть на вогні залишилась і в Новий рік увійти чистими!» На Київщині сіном, що було постелене на столі під скатеркою на Святий вечір, господар перев’язує ранком на Новий рік овочеві дерева в саду – «щоб нечисть на деревах не заводилась». Неродючі дерева цього дня «страшать»: стукають сокирою по стовбуру та погрожують зрубати, якщо і далі не будуть родити. Звичайно це роблять діти – брат із сестрою. Сестра – мале дівча – вилазить на грушу чи яблуню і від імені цього дерева «проситься», а брат – хлопчак у татових чоботах та в дідовій шапці, з сокирою в руках – грає роль господаря. І ось між ними відбувається такий діалог: – Не рубай мене, буду вже родити.– Ні, зрубаю. Чому не родило?… Кажи!– Бійся, Бога, не рубай. Буду родити краще від усіх! – далі проситься плаксивим голосом «дерево».– Гляди ж, – погрожує сокирою «господар», – як не вродиш цього року, то на той рік зрубаю і спалю! Після такого «страшення» дерево перев’язують перевеслом. Іноді «для страху» дерево злегка надрубують. Перед тим, як сісти за стіл обідати, батько синові дає пиріг і каже: «Їж, сину, та пам’ятай: якщо тобі трапиться взимку збитися з дороги, то згадай, з чим ти їв на Новий рік пиріг – і відшукаєш дорогу». Залежно від вдачі, люди говорять: «Піду до церкви, щоб Господь сподобив цілий рік ходити до храму Божого!» або: «Нап’юся горілки, щоб цілий рік було за що випити!» «На Новий рік не годиться пити по одній чарці, а все по дві, щоб старі в парі жили, а молоді собі пару знайшли!» – так промовляють за новорічним обідом, коли гостей приймають. «Мій батько, Царство йому Небесне, – згадує Свирид Галушка, – дуже любили вареники. На Новий рік мама, було, як наварять повну макітру – їж, скільки хочеш!… Ото тато, бувало, перед тим, як узятися до вареників, примовляють: «Вареники-мученики, сиром вам боки набивали, маслом очі заливали, в чавуні кипіли – за нас, грішних, такі муки терпіли!» Перший день нового року – свято Василя. «Мій старший брат був Василь, – згадує Тиміш Степанович Піддубний. – В цей день, було, всі родичі до нього з’їжджалися на обід – веселі то часи були! На столі таке стояло, що тепер і на виставці не побачиш – шинка, ковбаси, всякі припаси… Ех, та що й казати, – було до чого чарку випити та «дай Боже!» промовити. А по обіді запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та вигуками їхали «на прогін». Коні-змії не чують під собою ніг – санки летять, як на крилах, тільки сніг вихром розлітається на всі боки»! Що віщує перший день Нового року? У перший день Нового року до всього уважно приглядаються, бо все має віще значення. Стоячи в церкві під час утрені, селянин придивляється, як свічі горять у паникадилі: якщо ґніт палаючої свічки зігнувся гачком – буде врожай цього року; якщо ж ґніт стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі, – жди неврожаю. Якщо ніч проти Нового Року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби. Якщо сонце весело зійде, ввесь рік буде щасливий, а особливо добрий буде врожай садовини. Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на збіжжя. Якщо частина неба закрита на Новий рік хмарами, в тій стороні буде урожай збіжжя – звідти треба сподіватися щастя. Сніг випаде в цей день – щасливий рік буде. Тексти новорічних поздоровлень Подаємо нижче кілька текстів новорічних поздоровлень, що їх записано в різних місцевостях України. На Херсонщині:А в полі, полі сам Господь ходив,Сам Господь ходив, зерно розносив.Діва Марія Бога просила:«Уроди, Боже, жито, пшеницю,Жито, пшеницю, всяку пашницю».Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю.Будьте здорові з Новим роком і з Василем.Дай, Боже! На Київщині:Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю.На щастя, на здоров’я та на Новий рік,Щоб уродило краще, як торік, – Жито, пшениця і всяка пашниця,Коноплі під стелю на велику куделю.Будьте здорові з Новим роком та з Василем.Дай, Боже! На Поділлі:Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця,На щастя, на здоров’я та на Новий рік,Щоб уродило краще, як торік, –Коноплі під стелю, а лен по коліна,Щоб вас, хрещених, голова не боліла.Будьте здорові з Новим роком.Дай, Боже! На Буковині:Сійся, жито, пшениця, всяка пашниця,На цей Новий рік, щоб ся вродило ліпше, як торік.Дай вам, Боже, в щасті, в здоров’ї дочекатиВід Нового року до Богоявління,Від Богоявління – до ста літ,Поки Пан Біг назначить вік!Дай, Боже! На Гуцульщині:Сійся, родися, всяка пашниця: жито, пшениця,Ячмінь, овес, гречка, горох, сочевиця,Та на цей Новий рік най вам дасть Господь Бог,Щобисьте біди-смутку не знали,В щастю, здоров’ю многі літа проживали,А по смерті Царство Небесне оглядали.Гаразд вам, мир Божий зо всіма вами! Джерело

Якщо Вас, чоловіче, приваблює жінка за її розмір грудей, талії або стегон.Ви маєте дурний смак.Якщо те, що Ви найбільше цінуєте в НІЙ, це особливості її красивого обличчя, колір очей, довжина ніг, або що там видніється з міні-спідниці.Ви все ще помиляєтеся. Жінка – це її ставлення до речей, її спосіб буття, те, як вона ставиться до Вас і дивиться на Вас, її сміх і її мовчання. Жінка – це її інтелект, її бунт, її відданість, її щедрість, її здатність робити кілька речей одночасно, її манія.Найкраще в жінці – не її зовнішність, це те, що знаходиться в неї всередині: її гумор, її дотепність, її мужність, її спосіб мислення …Справжній чоловік- розумний чоловік, закохується в те, що інші не можуть побачити. Те, що справжній чоловік може бачити, інші навіть і не уявляють…. © Габріель Гарсіа Маркес Джерело

Вчора в спортзалі спостерігала за п’ятирічним хлопчиком. Поки мама займалася фітнесом, він сидів біля основи шведської стінки майже без руху. Малюк возив по повітрі уявний корабель і ледь чутно віддавав команди штурману: – Ліво руля! Прямо по курсу акули! Він був щасливий. У перервах між підходами до тренажерів, мама з неприхованим роздратуванням смикала сина: – Піди на велодоріжку! Спробуй поприсідати з м’ячиком! Візьми скакалку! Малюк кивав, але сидів на місці. Жінка заводилася. Я згадала другий курс факультету психології. Ми складали «Заповіді вихователя». Усади холерика вирізати ножицями – приготуй зеленку. Крикни на меланхоліка – наживи собі ворога. Застав сангвініка заповнити прописи – подивися на його сльози. Відправ флегматика на «веселі старти» – хоч посмієшся. Темперамент – це назавжди. Малюк не «колупається вам на зло» – у нього просто інший ритм життя. Ми або приймаємо це – або мучимося. Дратуємося, сердимося, сваримось. Моя мама часто згадує, якою «золотою дитиною» я була. – Даси тобі шкатулку з ґудзиками, і півтори години можна займатися будь-якими справами! Своїх ґудзиків я не пам’ятаю. Але мама запевняє, що я сортувала їх за кольором і формою, за структурою і кількістю дірочок. Будувала пірамідки і викладала геометричні фігури. Я була щаслива. Коли моїй дочці виповнилося два роки, я (передбачаючи півторагодинну відпустку) із задоволенням вручила їй сімейну реліквію – символ материнського спокою – шкатулку з ґудзиками. І що? Вміст миттєво полетів на підлогу. Красиво, з гуркотом, по всій квартирі. Дочка була щаслива. Скажу чесно, мені було непросто прийняти цей феєрверк. Але з часом я зрозуміла абсолютно очевидну річ, яка до сих пір допомагає нам уникати конфліктів: у кожного – своя скринька з ґудзиками. © Анна Грін