У приятельки мама «вчудила». Здала свою трикімнатну квартиру і поїхала жити в теплі краї…

Поміняти своє життя не так просто. Тим більше, поміняти його кардинально. Іноді для того, щоб це сталося, людині потрібно якийсь поштовх. Словом, повинно статися щось дуже серйозне. У кожної сім’ї – своя доля, і не завжди вона найкрасивіша і найкраща. Моїй мамі не повезло. Батько пішов до іншої жінки через тридцять п’ять років шлюбу. Мене і мою сестру це не сильно зачепило, оскільки ми вже були дорослі і жили окремо від батьків. Але мама переживала дуже важко. Найобразливіше їй було, що тато в якості заміни вибрав дівицю за віком молодше за свою дочку. Але так завжди буває: життя щось забирає, а щось дає. Це свого роду “життєві ваги” – одна половина вагів починає переважувати і, оп, на іншій теж з’являється якась альтернатива. Один хороший фахівець, до якого звернулася мама, розповів їй про можливість повністю “перебудувати” своє життя завдяки трьом речам. І у неї вийшло змінити життя на краще. Ось ці речі: 1. Відпустити минуле Для того, щоб розпочати все з “чистого аркуша” необхідно перестати озиратися в минуле. Це зовсім не означає, що треба минуле перекреслити – в цьому прикладі це було б зовсім безглуздо. Тридцять п’ять років браку перекреслити – це викинути пів життя. Адже за ці довгі тридцять з хвостиком років було щось погане, але і багато хорошого. Ніколи не озирайтеся і не думайте, що було б, якби я. Поводився інакше, зробив би щось інакше і так далі. Такі роздуми просто з’їдять вас, але толку від них ніякого не буде. Навіть якщо у вашому житті начебто все добре, не будуйте ілюзорних планів у минулому – змінити його ми не в силах. Один раз проаналізуйте, що ви зробили не так, щоб не повторювати цих помилок в майбутньому. Потім пошукайте у минулому щось хороше. Скажіть “спасибі” цьому хорошому і поставте крапку. Все. Прийшов час рухатися вперед. Тепер ми думатимемо тільки про майбутнє. 2. Відкрити нові можливості Спробуйте будь-яку невдачу сприймати як нові можливості. Перед вами відкриваються нові горизонти, яких не було до цього. Це іноді важко зробити, але треба спробувати. Проаналізуйте ситуацію і знайдіть хоч одну перевагу, яка може принести ця невдача. Наприклад, пішов чоловік. Тепер я можу не готувати вечерю. Раніше ніби як теж не була зобов’язана, але якщо він з роботи прийде голодний, а удома – порожнісінько, то совість починає мучити зсередини. А ще я можу піти і прогулятися одна по нічному місту. Раніше він би не зрозумів, чого це мене несе проти ночі. А тепер у мене є свобода. Або я можу купити путівку і поїхати в ту країну, в яку він їхати не хотів. І доводилося під нього підлаштовуватися. Так, можливо, ситуація неприємна, коли сім’я розпадається, але ж це відмінний привід відчути свободу і зробити щось для себе. Те, що раніше ти собі не могла дозволити. Ось так і поступила моя мама – купила собі автобусний тур по Європі і поїхала з подругою в подорож. 3. Почати отримувати задоволення І завершальний пункт для того, щоб відчути себе добре в житті – це, звичайно, справа для душі. З першого погляду людина не знає, що їй принесе задоволення або вона вважає, що вже “занадто стара” для нових хобі. Французький письменник Андре Моруа сказав: “Старість – це погана звичка, яку не встигають придбати дуже зайняті люди”. Андре Моруа Тому займіть себе улюбленою справою. Шукайте її Пробуйте все навкруги. У нашому світі існує безмежна кількість можливостей. Є навіть танцювальні групи для людей старшого віку. Можна почати вчитися грати на якому-небудь музичному інструменті. Словом, робіть щось для себе. Моя мама почала малювати. Спочатку поступово, потім зрозуміла, що це їй дійсно подобається. Вона не звертала увагу на те, що деякі знайомі говорили, що вона робить це жахливо і “в її віці-то”. Пізніше вона стала робити це професійно – великі картини масляними фарбами. І ми усі побачили, що їй стало легше. Вона знову повернулася до нормального життя. А батько з дівчиною все-таки розійшовся, ці стосунки спочатку були приречені. Не знаю, чи просився він назад, але тільки напевно знаю одно – мама цього точно вже не хотіла, тому що у неї було нове, насичене фарбами життя. Джерело

Коли мати вагітна, клітини з тіла дитини потрапляють в її кров, а потім повертаються в тіло дитини. Це явище називається мікрохімеризмом матері і плода. Протягом сорока одного тижня клітини рухаються вперед і назад в тілі матері, а коли дитина народжується, багато з них залишаються постійними відбитками в тканинах, кістках, мозку і шкірі матері, часто протягом десятиліть. Подібний відбиток на тілі матері залишить кожна дитина. Навіть якщо вагітність не завершилась або якщо стався викидень, ці клітини потраплять у вашу кров. Дослідження показали, що коли у матері пошкоджене серце, клітини плода мобілізуються на місці пошкодження, де вони перетворюються на відповідні типи клітин, що спеціалізуються на «ремонті» серця. Поки організм дитини росте в тілі матері, дитина допомагає відновлювати організм матері. Хіба це не диво? В результаті під час вагітності часто зникають різні захворювання. Неймовірно, як організм матері за будь-яку ціну захищає тіло дитини, і як воно відповідно захищає дитину та допомагає відновити організм матері – щоб дитина могла вижити й безпечно розвиватися. Зупинимося на мить на нестримних смаках вагітних мам. Чого бажала мати і бажання того, що викликала в ній дитина? Крім того, дослідження показали наявність клітин з тіла плода в мозку матері протягом 18 років після народження. Захоплююче, вам не здається? Якщо ви мама, ви знаєте, що можете інтуїтивно відчувати свою дитину, навіть якщо вона не в вас. Тож тепер ми маємо наукові докази того, що матері все ще мають дитину в організмі протягом багатьох років після того, як вони народили. Мені це здається надзвичайно красивим. Переклад з чеської тексту Ренати Каменіцької Джерело

Чула, як моя мама попросила в сусідки трішки солі. Я спитала її, для чого вона просить у них, адже у нас вдома є сіль. Мама сказала: «Вони бідні і часто просять у нас щось. Я попросила у них щось незначне, таке, щоб не обтяжувало їх, але все ж дати їм відчути, що вони нам також допомагають. Так їм буде легше й простіше звертатися до нас і просити все, що їм потрібно». Картина художника: Ніно Чакветадзе Джерело

Немає на світі людини, яка розуміла б нас краще, ніж мама. У її словах, навіть коли вона лається, ховається справжнісінька життєва мудрість. Такі уроки важко забути, особливо якщо у неї й у вас гарне почуття гумору: 1. Мама вчила мене поважати чужу працю: «Якщо ви зібралися повбивати один одного, то йдіть на вулицю, бо я тільки що підлогу вимила». 2. Мама вчила мене вірити в Бога: “Молися, щоб цю гидоту було легко відіпрати!» 3. Мама вчила мене мислити логічно: «Я це сказала, а значить це правильно!» 4. Мама вчила мене думати про наслідки: «Якщо вивалишся зараз з вікна, то я не візьму тебе з собою в магазин! » 5. Мама пояснила мені причинно-наслідкові зв’язки:«Якщо зараз ти не перестанеш ревіти, то я тебе відшльопаю ». 6. Мама навчила мене долати неможливе: «Закрий рот і їж свій суп!» 7. Мама навчила мене витривалості: «Не вийдеш з-за столу, поки все не доїси!» 8. Мама навчила мене сміливо дивитися в майбутнє: «Ну, постривай, вдома я з тобою поговорю! » 9. Мама навчила мене основам самолікування:« Якщо не перестанеш косити очима, то на все життя такою і залишишся ». 10. Мама навчила мене бути гнучкою: «Глянь, яка в тебе ззаду шия брудна!» 11. Мама навчила мене екстрасенсорики: «Одягни светр, я ж знаю, що тобі холодно!» 12. Мама розповіла, як стати дорослою: «Якщо не будеш їсти овочі, то ніколи не виростеш ». 13. Мама дала мені перші знання основ генетики: «Це все в тебе від батька!» 14. Мама пояснила мені, як себе правильно вести: «Не будь своїм татусем!» 15. Моя мама вчила мене вірити в неможливе: «Я бачу тебе наскрізь». 16. Мама вчила мене бачити у всьому хороше: «Знову влаштувала в кімнаті свинарник». 17. Мама пояснила мені, звідки береться мудрість: «А ти проживи моє життя, а потім будеш розказувати!» 18. Мама вчила мене «жартувати»: «Коли відріжеш собі ноги газонокосаркою, то не смій плакати переді мною!» 19. Мама вчила мене жити реальністю: «Я вже мільйон разів тобі говорила: перестань все перебільшувати!» 20. Мама вчила мене не заздрити: «У світі живуть мільйони бідних дітей, у яких немає таких пречудових батьків, як у тебе!» Які ще правила ви додали б до цього списку? Джерело

Кожна жінка, ставши мамою, починає по-іншому дивитися на своє життя. Вона готова подарувати своїй дитині все найкраще — найбільший шматок торта чи виставу, на яку б з радістю хотіла потрапити в дитинстві сама. Вона хоче зробити своє чадо щасливим. Але при цьому нерідко зовсім забуває про себе. Колись маму прийшла провідати в пологовому будинку її тітка Ольга Павлівна, на ті часи небувала модниця та красуня. Бездітна. Вона принесла мамі гостинець — пакет стиглої черешні. «Можна-можна, поки молоко не прийшло», — дружно сказала медсестра. Мама, крихітна, юна, яка лише народила дитину та страшно голодна, почала наминати черешню, а тітка раптом з глибоким сумом промовила: – Їж, дитинко, їж, в якомусь сенсі це твоя остання черешня. – Та що ви, тітонько, відгодую, — і знову можна буде, — весело відповіла мама. – Річ не в цьому. Тепер ти — мама. Кожен ласий шматочок, який у тебе є, буде вже не зовсім твій. Ти захочеш завжди дати його дитині! Мама розповіла мені цю історію тільки одного разу, коли я сама була вагітна старшою донькою. Тепер я згадую її кожного разу, коли в нас з’являється черешня. Скільки себе пам’ятаю, мама завжди несла мені перші ягоди, навіть якщо везти далеко, навіть якщо це її хтось пригостив. З усіх вечірок і банкетів приносила мені в серветці все, що могла понести: цукерку, пиріжок, дефіцитний персик, цікаву мармеладку, кавову жуйку. У нас в сім’ї це назвали «синдром останньої черешні». Він прекрасний та жахливий водночас. Прекрасний тому, що дозволяє виховувати найщасливіших дітей на світі (як ми з сестрою), і ще він пов’язаний з таким гострим почуттям любові, що здається, серце зараз розірветься. А жахливий тому, що твоя, по-справжньому твоя черешня, дійсно залишилася в далекому минулому, і твоє серце завжди не на місці. Ти боїшся недодати, недодарувати, не розділити якесь задоволення з дитиною. У кожної мами, незалежно ні від чого, має завжди залишатися в житті радість, яку вона зі спокійною душею ні з ким не зобов’язана ділити. Спокійно насолоджуватися, чим завгодно, і розуміти, що у дітей точно все є — або буде, коли прийде час. Кожна мама з «синдромом останньої черешні» повинна хоча б раз на рік купити собі морозиво та з’їсти його, не кажучи про дитину. Поїхати у відпустку без дітей — і без докорів сумління. Погуляти по парку та покататися на каруселі, тому що їй цього зараз захотілося, а не за компанію та не заради дітей. У дитини має бути здорова мама! © Family Tree

Мені було сім років, і мене вперше запросили переночувати в гостях у подруги, вже не пам’ятаю її імені. Перед відходом мама сказала, що, якщо мені буде некомфортно через що завгодно, з будь-якої причини, в будь-який час, навіть серед ночі, – я можу їй зателефонувати. Вона висловилася дуже ясно. Вона сказала, що, навіть якщо батьки дівчинки вже сплять, мені треба буде постукати до них в спальню і попросити дозволу зателефонувати. Навіть якщо буде вже пізно, вона дозволяє мені дзвонити. Якщо батьки дівчинки не відповідатимуть, то я можу сама знайти телефон і зателефонувати їй. Мама сказала, що приїде за мною в будь-який час. В гостях мене стали дражнити. Це точно було не пов’язане з тим, що я просто не могла заснути, виникла некомфортна для мене ситуація. І я зробила те, що сказала мені мама. Мати дівчинки намагалася відрадити мене. Вона сказала, що вже пізно, я відповіла, що моїй мамі це не важливо. Вона сказала, що я можу лягти на дивані. Я відповіла, що хочу піти додому. Вона сказала, що я засмучую її доньку. Я відповіла, що її дочка була груба зі мною. Пам’ятаю, як тримаю телефон і мама відповідає на дзвінок. Я сказала: «Привіт, мам». Вона запитала: «Хочеш, щоб я тебе забрала?» Я сказала: «Так, будь ласка». Вона сказала: «Попроси маму подруги зібрати твої речі і одягни пальто, я скоро приїду». Мама з’явилася на порозі, одягнена в піжаму і пальто. Мати дівчинки продовжувала вибачатися за мій дзвінок. У відповідь моя мама підняла руку і сказала: «Не треба вибачатися за мою дочку. Я хочу, щоб вона знала, що може піти в будь-який момент і я буду поруч в будь-який час ». Інші дівчатка стовпилися біля дверей спальні, розгублені і мовчазні. Мати дівчинки продовжувала вибачатися, здавалося, вона не знає, що ще сказати після того, як моя мама попросила її перестати це робити. У моєму дитинстві було ще кілька подібних ситуацій. Мама доклала багато зусиль для того, щоб навчити мене вибудовувати кордони. Одного разу вона змусила мене піти і попросити вибачення у іншої дівчинки в присутності її батьків. Пам’ятаю, як вона сказала трьом моїм друзям зібрати свої речі і чекати батьків у вітальні. Вони дражнили мене і ображали, і я сказала: «Забирайтеся з мого дому». Пам’ятаю, як вона допомагала мені знайти потрібні слова, щоб я могла звільнитися з токсичної роботи в літньому таборі, що знаходився бозна-де. Вона дала мені грошей на таксі, щоб я і мої друзі могли звідти виїхати. Не можу сказати, що завжди дотримувалася своїх кордонів і слідувала голосу інтуїції. Іноді мені доводилося мовчати, щоб не завдавати дискомфорт оточуючим. Але можу точно сказати, що мамині уроки були важливі. Вони були і залишаються радикальними. Мати кордони і дотримуватися їх – радикально. Думаю, найбільш важливим з того, що робила моя мама, було: 1. Вона завжди наполегливо повторювала: «Ти можеш піти, якщо хочеш». 2. Вона ніколи не питала про причини і не говорила, що я перебільшую. 3. Вона завжди була поруч. Але я часто думаю про те, як вибачалася мати моєї подруги, і розумію, що її поведінка були нормативною. Моя мама вчила мене радикальних речей. Мати дівчинки вчила її бути нормальною: «Просто не звертай уваги, не турбуй нікого, йди спати, це скоро закінчиться, не будеш псувати нікому настрій». Я часто чую ці ж слова і зараз. Але моя мама говорила, що я можу піти. Ставши дорослою, я зрозуміла, який це привілей. Для деяких людей, в деяких ситуаціях виходу дійсно немає. Але іноді ми не йдемо тому, що думаємо, ніби у нас немає на це права. Так що, якщо ніхто вам цього не говорив (або говорив, але вам потрібно нагадування): ВИ МОЖЕТЕ ПІТИ. Ви можете піти з роботи, з вечірки, побачення, зустрічі, відмовитися від обіцяного. Ви маєте право. Якщо ви хвилюєтеся, що порушите слово, то пам’ятайте про те, що ваші кордони – це теж ваше, це ваша цілісність. Мені хотілося розповісти про це тому, що навіювання: «Не йди, не турбуй нікого» настільки глибоко пройняло все навколо, що я теж могла б засвоїти його, якби мене не навчили йти. Але я частково засвоїла, адже вже дорослою, в тому літньому таборі, я пам’ятаю, як мама запитала по телефону: «Що ти хочеш зробити?» Я не знала, що відповісти, поки вона не запитала: «Ти хочеш поїхати?» «А так можна?» – запитала я. Мама сказала: «Ти завжди можеш піти. Що тобі потрібно для цього? » Якщо вас, як і мене, навчили, що ви маєте право піти, піклуйтеся про тих, кого навчили залишитися. Можливо, їм потрібне ваше нагадування. Їм потрібно почути, що все в порядку. Можливо, їм потрібна допомога. Продовжуйте говорити собі: «У мене є право». Ми маємо право піти. Хочу зазначити, що, хоча я жінка і моя мама жінка, в моєму повідомленні я не говорила про конкретний гендер. Я розумію імпульс вчити цьому тільки дівчаток, але, будь ласка, вчіть цього всіх дітей. Ксенія Ляхова Джерело

Старенька пара … Йому було сто років, а їй – дев’яносто вісім. Вони були в будинку для літніх людей, я ж відвідував там одного зі своїх прихожан. І коли я проходив повз його кімнату, він чекав мене біля дверей. Він сказав: «Прошу, заходьте, поговоріть з нами». Ми почали розмовляти. Він розповів про те, що його дружина повинна була бути поселена в будинок для людей похилого віку, тому що її ноги вже їй відмовили. «Так як вона повинна була бути тут, – сказав він, – і я вирішив, що я повинен був бути тут теж. Справа не в тому, що я не можу жити без неї, а в тому, що я не хочу жити без неї. І я прийняв рішення бути тут». Я сказав: «Як чудово! Скільки ж часу ви одружені?». Звичайно, я бачив, що вони – люди літні, старі, але не знав, скільки їм років. Він відповів: «Ми одружені 74 роки». Я не міг повірити: Сімдесят чотири роки! І він повідомив свій вік: «Мені – сто, їй – дев’яносто вісім». Тоді я запитав: «Як це взагалі можливо було жити разом сімдесят чотири роки?» Він повідав мені свою історію. «Перші десять років, – сказав він, – було справжнє пекло. Ми лаялися постійно. У нас ніколи не було достатньо грошей. Постійно з’являлися на світ діти. Ми були в боргах, діти хворіли … Що б я не робив, вона була незадоволена. Варто було мені прийти додому, вона відразу починала мені висловлювати, що було не так вдома, що не так з дітьми і що не так зі мною. Минуло десять років шлюбу, і я вирішив, що я більше не хочу там перебувати, не хочу так більше жити». Сестра його дружини ходила в прихід, де був хороший священик. Вона сказала: «Ви з дружиною повинні сходити до нашого священика, і він вам допоможе». Дружина заперечила: «Який у цьому сенс? Шлюб вже фактично розпався ». Потім вона подумала над цим трохи і запитала чоловіка: «А ти підеш?» Чоловік відповів: «Що мені втрачати? Я піду”. І вони пішли. Священик був справжнім учнем Христовим. І, я так розумію, про нього молилися багато. І те, що він їм сказав, вони зрозуміли. А сказав він таке: «Без Бога у тебе немає життя. Кожне взаємовідношення походить від Бога. І в кожному взаємовідношенні Бог повинен бути на першому місці ». Я йому сказав: «Це чудово, що Бог на першому місці. Значить ти – на другому? » – «Ні, – відповів він. – Моя дружина на другому, я – на третьому ». Він сказав: «У кожних взаємовідносинах Бог повинен бути на першому місці, інша людина, незалежно від того, хто він, повинен бути на другому місці, а ти завжди – на третьому». І коли ти розумієш, що є дві третини взаємин, які ти не контролюєш, і ці дві третини взаємин роблять тебе тим, хто ти є, тоді ти перемагаєш безумство любові до себе. І мій співрозмовник сказав: «Ми зробили це. Тоді я зрозумів, скільки я упустив, думаючи, що все, що відбувається зосереджено на мені ». Це змінило його і її життя, і вони прожили разом ще шістдесят шість років. Можете собі уявити? І ще живуть!”. Схіархимандрит Іоаким (Парр)

Якщо чоловік завів сім’ю, якщо поруч з ним є ті, кого він любить і про кого дбає, так нехай береже себе цей чоловік. Нехай щосили себе береже. І не сміє губити себе, і іншим нехай не дає себе губити. Тому що він потрібен. Він потрібен сильніше інших, які, може й, кращі, розумніші, багатшіи, сильніші, корисніші для суспільства, – а він потрібніший. Своїм потрібніший. І повинен себе берегти, зобов’язаний. Нехай хоч присягу дає, коли одружується і дітей заводить, що буде з усіх сил жити і берегти себе. Одного разу в дитинстві я зайшла до однієї дівчинки. Я не дружила з нею близько, знала тільки, що у неї мама – актриса, грає в театрі. А тато помер, він теж в театрі працював, режисером, напевно. І ввечері я зайшла до цієї дівчинки, Галі, щоб її провідати. Вона теж у художній школі вчилася і прихворіла, мабуть. Телефону у них з мамою не було. Я і зайшла, хоча зовсім було непо дорозі і часу було майже дев’ять. Це була найсумніша квартира, яку я бачила. Галя не захворіла; захворіла її мама. Мама лежала на підлозі в платті принцеси, дуже красивому, хоча поблизу було видно плями і дірки. Це ж було театральне плаття, вона його не зняла після денної вистави. А поруч валялася корона з пап’є-маше, пофарбована золотою фарбою. Галіна мама спала. Вона багато випила, – так Галя сказала сумно. Тепер це часто буває. А на шафі з книгами стояв портрет Галіного батька, величезна фотографія з траурною стрічкою. Він від серцевого нападу помер, його довели заздрісники. У театрі це буває. Чоловік в окулярах і в краватці дивився так наївно і по-доброму на всю цю картину. На бідну і похмуру реальність. На принцесу, яка спала на підлозі. На Галю, яка куталась в кофточку, її морозило від холоду і від сорому. А з крана на кухні капала вода. Нікому було лагодити цей кран. І взагалі все це лагодити. Ну звичайно, треба було бути сильною. Стійко перенести втрату. Залишатися тверезою і піклуватися про дитину. Розраховувати свою маленьку зарплату економно. Сантехніка викликати і змусити полагодити кран! Все це треба було, ніхто ж не сперечається. Але без батька і чоловіка все стало ось так. Не всі сильні. е всі можуть залишатися стійкими і всяке таке. Не всі. Тому, якщо ви завели сім’ю, так живіть і бережіть себе. ому що без вас, якщо вас любили і на вас сподівалися, все може зламатися. І кран, і люди, і життя. Так буває. Так що у чоловіка є ще один обов’язок – берегти себе і жити для тих, кого він привів в своє життя. Щосили треба жити. Щоб нічого не зламалося… Ганна Кір’янова Джерело