Одного разу я їла борщ і крапля впала на білу футболку. “Що ж таке…” – подумала я. Але тут же пробачила сама себе. Собі ж треба прощати різні промахи.
Одного разу ще маленький Макс їв суп і облив чисту сорочку. “Постарайся їсти акуратніше”, – вилетіло у мене на автоматі. Я ж дуже хотіла бути ідеальною.
І я вирішила. А спробую-но протягом дня робити собі зауваження. Такі, які на автоматі вилітають у дорослих в сторону промахів дитини.
Вранці я побрела на кухню і побачила в раковині невимиту з вечора чашку.
– Тобі складно було помити? – прозвучало в вусі. – Треба привчати себе до дисципліни. А то нічого путнього з тебе не вийде.
– Бррр… – махнула головою. Путнього… З мене і не вийшло нічого путнього. “Путнє” – це, коли все життя на одному робочому місці. А я – перекотиполе.
Почала взуватися, збираючись у справах.
– Задник не загинай! Взувайся акуратно. І взагалі, лопатку для взуття треба використовувати. Не знаєш, де? Як не знаєш? Вічно в тебе бардак. Ага-ага, пальцем допомагай собі взуватися. Саме так – ось тому у тебе манікюру красивого і немає!
Настрій почав падати. Їдка штука ці коментарі – прям, як кислота.
Крокувала по вулиці, пташки, краса, штовхнула яблучко.
– Носки зіб’єш. Не напасешся на тебе взуття.
Уже вдома, готуючи обід, відкрила шафку над головою, щоб взяти тарілку. Відкрила. А закрити забула і яяяк з усього розмаху головою об кут дверцята – хряк!
В очах зірочки. Голова болить. А в вухо зсередини:
– А я говорила! Скільки разів тобі повторювати – закривай дверцята! Оооось, розсьорбуй.
Потім я сіла і засумувала. А в вухо:
– Що розсілася, бариня? Справ по дому мало?
А потім, потім… До сліз стало погано. Тому що під наглядом такого голосу жити нереально. Саме жити.
А коли цей голос – твоя мама?
З тих пір ми граємо з Максом в футбол впалими яблуками – влітку. А взимку – крижинами. Якось півгілки метро прокрокували, штовхаючи крижини великі і маленькі. Ми сміялися. І було плювати на черевики!
Коли йому сумно, завжди обіймаю. Адже це краще за слова. Взагалі, краще будь-яких слів.
Любіть і обіймайте себе і своїх дітей.
Вбийте в собі противного коментатора. Нехай в пам’яті з дитинства залишаться збиті носки, плями від смачного супу, сміх і впевненість в тому, що тебе люблять і приймають будь-яким.
Олена Лиговська