Притча про жінку, яка надто сильно переживала за свою дитину

Одного разу до Бога прийшла жінка. Її спина була зігнута під вагою великого мішка, голова нахилена вперед, а погляд спідлоба був тривожним і пильним. – Ти втомилася, мила жінко? – Стурбовано спитав Господь. – Зніми свою ношу з плечей, присядь, відпочинь. – Дякую, але я не можу тут розсиджуватися, я ненадовго, – відмовилася жінка. – Тільки попрошу – і відразу назад! А то раптом за цей час вже що-небудь трапилося? Ніколи собі цього не прощу! – Чого ж ти не готова собі пробачити? – Якщо з моєю дитиною щось станеться. Я якраз і прийшла попросити тебе: Господи, спаси і сохрани його! – Я тільки цим і займаюся, – серйозно сказав Господь. – Хіба я дав тобі привід засумніватися в моїй турботі? – Ні, але … У цьому житті стільки всяких небезпек, поганого впливу, крутих поворотів! А у нього вік такий – все хочеться спробувати, всюди влізти, у всьому якось самоствердитися. Я дуже боюся, що його занесе на повороті, він вдариться, і йому буде боляче. – Що ж, наступного разу він буде обережнішим, тому що на своїй шкурі дізнається, що таке біль, – відповів Господь. – Це дуже хороший досвід! Чому ж ти не хочеш дати йому навчитися? – Тому що хочу позбавити його від цього болю! – Пристрасно вигукнула мати. – Ти бачиш – я завжди ношу з собою мішок соломи, щоб підстелити її там, де він може впасти. – А впасти він може всюди … – задумливо відповів Господь. – Навіть з власного ліжка можна впасти, хіба ні? – Ну так … Але ж є таке прислів’я – «знав би, де впасти, так соломки б підстелив». Ось я і намагаюся захистити його. – І тепер хочеш, щоб я обклав його соломкою з усіх боків? Добре. Дивись! І Господь миттю створив цілу купу соломи і кинув її в світ. Солома потрапила точно в ціль: вона кільцем лягла навколо сина тієї жінки, відгородивши його від усіх небезпек, від усіх негараздів, від усіх спокус, а заодно і від життя. Жінка бачила, як її син намагається рухатися то туди, то сюди, розсунути солому, пробратися крізь неї, але все марно: солома пересувалася разом з ним, готова, якщо що, пом’якшити удар. Син метався, пробував розірвати солом’яне кільце, впадав то у відчай, то в лють. А зрештою, він дістав звідкись сірники і підпалив солому. Спалахнуло полум’я, і ​​всю картину миттєво затягнуло димом. – Синку! – Закричала жінка. – Синку, я йду на допомогу! – Хочеш підкинути в багаття ще соломки? – Запитав Господь. – Май на увазі: чим більше соломки підстеляють батьки, тим сильніше бажання прорватися крізь неї за будь-яку ціну. Якщо ж це не вдасться, людина може і зовсім почати марнувати життя. Адже вона не буде знати, що таке біль, і що таке свобода вибору – теж … – Але я не можу цього допустити! – Проридала жінка. – Мій мішок соломки врятує його! – Ти думаєш, що це мішок соломи, але ти помиляєшся, – відповів Господь. – Насправді це – Мішок Проблем. Всі жахи, які тобі ввижаються, всі побоювання, які в тебе живуть, всі страхи, якими ти наповнена, знаходяться в цьому мішку. Все, про що ти думаєш і тривожишся, набирає силу і розростається, тому що ти даєш цьому енергію. Тому твоя ноша настільки обтяжлива, а твоя спина втомилася … Залиш цей мішок, дай сину свободу, а я подбаю про нього і захищу його! Джерело

Жила-була на світі втомлена жінка. Щоранку вона сяк-так прокидалася, змушувала себе цілий день працювати та змученою лягала спати. Вона вже й не пам’ятала, коли в останній раз відчувала себе відпочилою, повною сил і бажання жити. І так все тривало до того моменту, коли тінь Втомленої Жінки відокремилася. Це було літнім жарким днем, коли потрібно було зробити чергову важливу справу, тому що не «відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні», «без праці не виловиш і рибку зі ставка», «хто не працює, той не їсть». Саме це довело жінку до піка втоми. Тінь стала віддалятися від неї, залишивши свою господиню сидіти без сил на офісному стільці. Жінка благала Тінь: Будь ласка, повернися до мене! Ти йдеш і разом з тобою йде вся моя сила … Тінь відповіла: Так, вірно. Адже я – берегиня твоєї Енергії. Але я більше не можу тобі допомогти. Ти вичерпала майже всю свою силу, не заповнивши її запаси. Ти довела себе до повної знемоги. Подумай гарненько: чому все це з тобою сталося? Без тебе мені буде складно це зрозуміти. Будь ласка, допоможи мені! Тінь трохи подумала, а потім погодилася. Добре. Але тільки за умови, що ти пройдеш три випробування, які звільнять твою Енергію. Згодна? Звичайно! Тоді слухай. Завдання перше:відчуй свою спину, свої плечі. Чи відчуваєш ти нестерпний тягар? Втомлена Жінка кивнула. Як їй цього не відчувати? Скільки років вона тягає невидимі важкі мішки. Тоді віддай не свою ношу тим, кому вона буде по плечах. Віддай цим людям ЇХ ЖИТТЯ. Це їх уроки, це їх перемоги, це їх розвиток.А свою частку залиш. І тоді ти зможеш почати жити своїм життям. Ох, як важко було жінці зізнатися собі в тому, що вона несе тягар, зовсім не їй призначений. Це було їй не під силу, це висмоктувало її енергію: турботи подруг, чоловіка, батьків. Вона тягла на собі всі їхні проблеми, всі їх труднощі й намагалася вирішити їх, але ставало тільки гірше. Всім. Але тепер все, вистачить: відтепер нехай кожен живе своїм життям. Втомлена Жінка закрила очі, уявила кожного, чию ношу вона колись по «доброті» своїй звалила на себе, і подумки віддала їх частку. Як тільки Втомлена Жінка звільнилася від непосильного тягаря, її телефон почав дзвонити. Це шукали її всі, хто колись звалив на неї всю цю тяжкість. Втомлена Жінка злякано подивилася на свою Тінь: Що мені робити? Вони зараз почнуть знову просити мене забрати їх ношу! Тінь залишалася невблаганною. Якщо хочеш бути здоровою, якщо ти хочеш, щоб всі ці люди прожили повноцінне життя, не шкодуючи ні про що, тоді пройди друге випробування: навчися говорити «ні», коли це необхідно. Жінка кивнула, але відчула, що друге випробування, мабуть, ще складніше першого. Як відмовити? Що про неї подумають? А що як з нею перестануть спілкуватися? А що як її почнуть не любити? Але робити нічого. Вона відповіла на дзвінок своєї подруги. Розмова була безглуздою: подруга вмовляла зробити за неї всі справи, а Втомлена Жінка все виправдовувалася і виправдовувалася. Тінь підійшла до своєї підопічної та тихо підказала: Для того, щоб навчитися говорити «ні», спочатку потрібно розучитися виправдовуватися. Інакше люди відчують твою невпевненість і будуть продовжувати переконувати тебе до тих пір, поки ти не здасися і не звалиш на себе їх тягар. Жінка кивнула і закінчила розмову з подругою твердим, невблаганним і в той самий час повним співчуття «ні». Це звучало мовою серця приблизно так: ти мені дуже дорога, саме тому я бажаю тобі, щоб ти жила своїм життям, повір саме тоді можна відчути себе щасливою. У них ти вчишся цінувати те, що у тебе є, і ти прагнеш до своєї мрії, знаходячи для цього всі необхідні якості. Звичайно, не всі зрозуміли Втомлену Жінку. Хтось дійсно перестав з нею спілкуватися, Хтось образився (та, потрібен час, щоб звикнути жити своїм життям і поважати життя іншої людини), а хтось з цим змирився. Тінь сказала: Прийшла пора пройти третє й останнє випробування. І тоді до тебе повернеться твоя енергія, твоє бажання жити. Навчися відпочивати. Дозволь собі відпочивати. А для цього ти зустрінешся з тим, хто тобі найбільше заважає – зі своїм Почуттям Провини. Третє випробування було найпідступнішим. Почуття Провини безжально змінювало свої личини та голоси. Як тільки Втомлена Жінка намагалася відпочити, Почуття Провини підходило до неї й маминим голосом говорило: Як? Ти знову байдикуєш? Я тут працюю, працюю, а ти прохолоджуєшся! Як тобі не соромно! Але ж сьогодні стільки справ! Або чувся татів голос: Якщо ти цього не зробиш, то ніхто не зробить. Все піде прахом.Що? Втомилася, кажеш? Чому ти втомилася? Ти ще нічого не зробила! Працювати, працювати треба більше, працювати! Або Почуття Провини говорило голосом бабусі: У нашій родині ніколи ледарів не було. Я ось кручусь цілий день, не сяду навіть. І ти повинна бути такою ж. Голоси вимагали та дорікали, і жінка зрозуміла, що вона не зможе відпочити, не зможе, навіть якщо буде лежати на дивані годинами, навіть якщо поїде у відпустку на край землі … І тоді виник цей крик, крик її бунту: Я маю право на відпочинок ! Я знімаю з себе закляття заборони на нього. Відтепер я буду не тільки працювати, а й повноцінно відпочивати. Адже існує не тільки день, а й ніч. Активність змінюється відпочинком і в природі. Навіть природа, Велика Жінка, відпочиває! Я не байдикую, а відновлююся, щоб бути здоровою, щасливою, повною натхнення і творчих сил. І тоді я буду робити щось не тому що «повинна», я буду робити все з любов’ю, з радістю, з щирим бажанням.Цього монологу вистачило, щоб Почуття Провини зникло. Втомлена Жінка усвідомила, що завжди намагалася бути хорошою для когось і тому заборонила собі жити своїм життям, заборонила собі відпочивати, мати свою думку. І від цього ніхто не став щасливішим, все лише тільки ускладнювалося. До тих пір, поки вона зовсім не видихалася. Цей день був найнезвичайнішим для відпочилої Жінки. Вона з насолодою прийняла квіткову ванну, лежала на дивані з улюбленою книжкою, милувалася неймовірною красою заходу, вдихаючи аромати вечірньої роси, слухаючи голос щасливих надій, відчуваючи биття у своєму серці, до якого повернулося життя. До неї поверталася не тільки Енергія, до неї поверталися Здоров’я, Краса, Радість, Натхнення, Спокій … Лише через те, що одного разу Втомлена Жінка нарешті дозволила собі … відпочити. Джерело

– Я так давно Тебе шукаю, – сказала жінка Богові. – Навіщо ти шукаєш Мене? – Хочу запитати Тебе: навіщо Ти мене створив? – Щоб ти жила. – Я і живу. Але питання в тому , ЯК живу … – А як ти живеш? – Не знаю, але по – моєму , я нещаслива. – А як би ти хотіла жити, щоб відчувати себе щасливою? – Я б хотіла не старіти, бути коханою, і щоб діти мої, внуки теж були щасливі. – Ти просиш щастя для себе, але говориш про інших людей. Щоб ти була любима, повинен бути хтось, хто тебе любить. Так? Але цей хтось повинен, люблячи тебе, теж відчувати себе щасливим. Хіба не так? – Звичайно. – А якщо він, цей хтось, вже щасливий, навіть не знаючи про тебе? – Значить, таки є хтось інший, хто буде щасливий мене полюбити, і я при цьому теж буду відчувати себе щасливою. – Тобто, ти пропонуєш Мені знайти для тебе цю людину? – Ти ж Бог. Ти Всемогутній, тому що Ти нас створив. – Я вас створив для життя. Просто щоб ви жили. А ви завжди чимось незадоволені… – Значить, Тобі всеодно, ЯК ми живемо… – Я цього не казав. -Я заплуталась. Так Ти допоможеш мені чи ні? – Я завжди тобі допомагаю. І іншим, всім, кого Я створив. Допомагаю знайти щастя. Просто для кожного з вас поняття щастя – різне. Тобі ось потрібно просто бути коханою. А іншому – бути здоровим, третьому – бути багатим, четвертий думає, що буде щасливий, коли прославиться. І так далі… – Що ти хочеш сказати? Що щастя в чомусь іншому? – Так. Щастя в іншому. Щастя – в самому житті. – Загадками говориш. – Той, хто бажає знайти багатство, ніколи не буде щасливий, тому що, скільки б у нього не було багатств, йому завжди бракуватиме ще трохи. – Це так і є. – Той, хто мріє прославитися, завжди буде страждати, що слава його не скрізь поширилася. – І тут Ти маєш рацію. – Як тільки тебе полюбить гідна людина, тобі почне здаватися, що він мало піклується про тебе. – Не дуже приємно дивитися правді в обличчя. – Той, хто вилікується від страшної недуги, буде нещасливий ще з якоїсь причини: чи то грошей буде мало, то чи дружина сварлива, то діти – телепні. – Ти і такі слова знаєш? Прости… Значить, щастя кажеш у тому, щоб просто жити…? – Так … Щастя в тому , що Я дав вам життя … Пам’ятай про це завжди … І тоді сама станеш Щастям … Християнські історії та притчі

Жінки — це такі створіння, яким скажи: “Я тебе кохаю” і повторюй це сто разів на день, а вони все одно хочуть це перевірити. Власне, представницям прекрасної статі це запитання не дає спокою ні вдень, ані вночі, і орієнтуватися лиш на слова я б не радила. В такій справі вчинки промовистіші. Але є одна очевидна ознака, яка присутня майже у всіх чоловіків, котрі дійсно кохають свою жінку. І це постійно проявляється у їх ставленні до неї. Відповідь проста: якщо чоловік вас кохає — він буде вас берегти. І все, в цьому увесь секрет. Тож якщо вас мучить запитання: «А чи любить він мене взагалі?» — погляньте на його поведінку щодо вас. Чи допомагає він вам з хатніми обов’язками, чи дозволяє вам носити важкі сумки з магазину чи ні, чи перевіряє, щоб ви були нагодовані й тепло одягнені, щоб були здоровими й не перепрацьовували на роботі, щоб самі не йшли пізно ввечері додому, бо він не хоче, щоб вам щось загрожувало? Він заступається за вас, коли вас хтось ображає чи просто залишається осторонь? Чи може ваш чоловік спокійно дивитись, як ви плачете, чи спішить вас заспокоїти? Він втішить вас, бо ваші сльози його теж болять. Чи береже вас від всього поганого, від душевних мук? Чи важить для нього те, як ви почуваєтесь? Якщо відповідь «так» і якщо ви для нього — маленька кохана дівчинка, яку він зустрічає з роботи, підвозить на авто і якою опікується, будьте певні: він вас справді кохає і леліє, як зіницю ока. Якщо ж ставлення протилежне — варто замислитися… Тільки запам’ятайте, що дбайливе ставлення чоловіка мусить проявлятися не просто на словах, але спочатку у вчинках. Так він вкладає у вас себе — емоційно, фізично, матеріально. Він таким чином робить зусилля, віддає себе, щоб вас зробити щасливою. А щаслива ви — щасливий і він. Все дуже просто. Якщо ж тільки ви самі постійно думаєте про те, як зробити життя вашого чоловіка ще більш комфортним і щасливим, а він натомість про ваш добробут навіть не замислюється, — важко сказати, чи любить він вас. Звичайно, не менш важливо, щоб чоловік знаходив для вас час і приділяв вам увагу. Щоб, наприклад, хотів вас якось розвеселити, коли у вас поганий настрій. Щоб намагався бути найкращим для вас. Ось я, наприклад, особисто знаю випадки, коли чоловіки так закохувалися, що починали робити те, чого ніколи до цього не робили й що для них не притаманне. Вони починали писати вірші або співали пісні під вікнами, влаштовували романтичні вечері у незвичайних місцях. Дарували оберемками улюблені квіти тій жінці, яка полонила їх серце і думки. Тобто, любов змінювала цих чоловіків на краще і найголовніше — вони самі хотіли змінюватися і робити щось приємне для коханої жінки, адже їм це також було приємно. Як підсумок: ознакою справжніх почуттів чоловіка до вас є його дбайливе і гарне ставлення. І це справді так, хто б там що не казав. Повірте мені на слово! І запам’ятайте це! Всім бажаю всього найкращого! Чи погоджуєтеся з думкою експертки? Цікаво почитати ваші коментарі. Чекаємо! Автор: Вікторія Кірста Джерело

“Володіти величезними багатствами при відсутності внутрішнього спокою – все одно що померти від спраги, купаючись в озері», — Парамаханса Йогананда. Стара мудра жінка подорожувала в горах кілька днів. Рано вранці, коли вона стояла біля струмка, щоб набрати води, її увагу привернув блиск одного з каменів. Вона відклала глечик убік, щоб спробувати дістати його. Як тільки їй вдалося зробити це, вона піднесла камінь до сонця, щоб краще розглянути його. Виявилося, що це була рідкісна перлина. Вона знала багатьох торговців, які обміняли б на неї все своє майно. Настільки велика була її ціна. Але, незважаючи на це, в Перлині ховалося і щось інше — чистота і елегантність. Ранкове світло проходило через коштовність так, ніби вона все ще знаходиться під водою. Ще трохи помилувавшись перлиною, жінка безмовно подякувала долі за знахідку і засунула її в сумку, продовживши свій шлях. Незабаром на своєму шляху вона зустріла ще одного мандрівника, молодого чоловіка, який сильно втомився і зголоднів. Вони обмінялися кількома словами, після чого мудра жінка запросила його розділити свій обід. У міру подальшого спілкування жінка дізналася, що молодий чоловік приїхав з того міста, в яке вона прямувала. Це було місце, де вона народилася. Він повідомив їй, що йому не вдалося знайти там роботу, після чого він вирішив виїхати в інше місце, щоб спробувати щастя там. Коли вони закінчили свій обід, чоловік помітив дорогоцінний камінь в її сумці. “Боже мій! – вигукнув він. – Це те, що я думаю?» “Так, все вірно — відповіла мудра жінка з блиском в очах. Вона вийняла перлину з сумки і піднесла її до світла. – Я знайшла її за кілька хвилин до того, як зустріла тебе. Хочеш подивитися ближче?» “Звичайно!”,- відповів він, простягаючи руки з розкритими долонями. Жінка вклала коштовність в його руки і пильно дивилася на молодого чоловіка. “Не може бути…”, – прошепотів він. Він знав, що цей дорогоцінний камінь має настільки високу ціну, що він міг би забезпечити собі розкішне життя до кінця своїх років. І хоча думки про те, що він міг би прямо зараз встати і втекти разом з перлиною відвідували його, він пручався. Хлопець не був злодієм, хоча спокуса була велика. Дивлячись на мудру жінку, він задумався про її становище. Її життя, очевидно, підходило до кінця. У неї навряд чи залишилися родичі в тому місті, в яке вона прямувала. Він боязко запитав, чи готова вона відмовитися від перлини. “Звичайно, – сказала вона, не моргнувши і оком. – Можеш забрати її собі”. Вона посміхнулася йому, і у нього потекли сльози. Чоловік не міг повірити в свою удачу, яка з’явилася до нього в особі цієї незнайомки. Вони обійняли один одного і на світанку попрощалися. Він пообіцяв повернутися і відвідати її найближчим часом, чому вона була не проти. Але пройшло всього кілька днів, перш ніж стара жінка знову зустріла свого нового знайомого. Він з’явився пізно ввечері і увійшов до міста в тому ж одязі, в якому вона його зустріла раніше. Молодий чоловік сказав, що ще до того, як дістатися до наступного поселення, його мучила совість і він не міг йти далі. «Коли я йшов по гірській стежці на самоті, я зрозумів, що це був справжній подарунок долі, — пояснив він. – У перший день я не думав ні про що, крім того життя, яке я міг би прожити, якби продав камінь. Думки про всі багатства, ситості і нове майно, якими я міг би заволодіти, дуже спокушали мене. Але потім, коли продовжував йти, все більше заглиблюючись у роздуми, мені здалося, ніби я вже прожив це уявне життя. І почав розуміти, що незважаючи на це, в кінці шляху залишуся тільки я один». Мудра жінка уважно слухала, в її очах була помітна суміш захоплення, веселощів і розуміння. Життя не переставало дивувати її навіть через стільки років! Молодий чоловік дістав зі своєї сумки ту саму перлину і повернув їй. “Ваш дар став найзначнішою подією, яка трапилася зі мною в цьому житті. Тепер Я розумію, що ми самі наділяємо сенсом ті чи інші речі. Все, що міг дати мені цей дорогоцінний камінь, тимчасове і другорядне. Замість цього я хотів би мати таку ж щедрість і мудрість, що дозволило б вам без вагань подарувати мені цю перлину. Якщо я зможу досягти цього, я знайду по-справжньому важливий скарб в цьому житті”. Джерело

У далекі доісторичні часи, коли по планеті бродили дикі жахливі звірі, готові з’їсти все, що їм попадеться на очі, коли клімат був настільки холодним, що замерзнути і перетворитися на бурульку було легше, ніж знайти хоч якусь їжу, коли спека зводила з розуму, жило одне плем’я, а в ньому жінка, про яку склали легенду і передавали з уст в уста всі жінки від матері до доньки. Ніхто не пам’ятає вже її імені, але, завдяки їй всі її доньки, внучки, правнучки і нащадки досі отримують не тільки все, що їм необхідно від життя, але і розкіш у вигляді коштовностей, модних нарядів і величезного числа прихильників. А починалося все так. У той рік плем’я відчайдушно оборонялося від наростаючих атак звірів. Жінки захищалися і полювали пліч-о-пліч з чоловіками. Ніхто і не міг уявити, що жінки можуть залишитися в печерах і не вийти на полювання разом з чоловіками. Так було завжди – всі члени племені робили всі справи разом. – Здобич важко йде в наші руки, – сказав вождь. – Вона хоче, щоб ми стали її закускою. Голод чекає нас, якщо удача не повернеться до нас обличчям. Плем’я не бачило їжі вже 10 заходів. Сила йшла з тіл воїнів. Видно було пониклі голови в сутінках печери, заваленої величезним камінням. Гарчання і скрегіт кігтів по каміннях змушували розуміти, що плем’я в пастці. Звірі хотіли дістати людей з печери і зжерти їх, як кішка мишок у власній нірці. Раптово одна жінка, зовні нічим не відрізнялася від інших встала і підійшла до вождя. – Ти сильний воїн, – сказала вона. – Ти спритний мисливець. Ти можеш швидко бігати. Твоя швидкість – наш порятунок. Жоден тигр не зрівняється з тобою. Тому що ти не тільки швидкий, ти ще і розумний. Ти легко обдуриш цю кішку, і перемога, як і раніше, дістанеться тобі. Слова жінки нагадали вождю його минулі дні і його голова піднялася. Йому подобалося її слухати, тому що від її слів сила поверталася в його м’язи разом з гідністю і гордістю за себе. Вона подивилася в його очі і прочитала в них: «Будь ласка, не зупиняйся, говори ще!» І тому вона продовжила. – Ми тягар тобі, славний воїн. Ти один вб’єш його швидше, ніж разом з натовпом жінок, яких змушений захищати. Непомітно вибравшись з печери, ти станеш для звіра несподіванкою, він не встигне піднятися, як твій  спис простромить його серце. Я знаю – буде саме так! Ти вб’єш його, ми з’їмо його, а потім переберемося в місце, де нас ніяка тварюка не дістане. Ти приведеш нас в рай. Я знаю це! Сказавши це, жінка повернулася на своє місце і сіла, закривши очі. Вона нічого не чекала від вождя, вона вірила, що цей сильний чоловік врятує їх. І хоча вождь не рухався, вона не хвилювалася – вождь завжди сам приймав рішення. Настав полудень 11-го дня. Від спеки всіх зморило, і жінка заснула, як втім, і багато інших … Вона прокинулася від криків. Всі збуджено кричали і стрибали, і вона не відразу зрозуміла, що перемазаний в крові вождь не поранений, а тримає в руках м’ясо. Вона зрозуміла: вождь переміг! Поки всі спали, в тому числі і величезний шаблезубий тигр, стомлений пекучим сонцем, вождь виліз з печери і зіштовхнув камінь на звіра. І поки той оглушений піднімався, вождь стрибнув на нього і встромив свій спис йому в серце. Перемога була настільки легкою, що вождь, розрізаючи живіт тигра, не міг до кінця повірити в свою удачу. Раніше, коли він полював разом з усім плем’ям, було багато втрат, і їжа завжди була рясно присмачена скорботою за загиблими товаришам. Вождь зрозумів, наскільки жінка, вірила в його перемогу, мудра і йому захотілося підійти до неї. – Ти вбив звіра, вождь. Ти врятував нас. Ти – великий воїн! Я завжди буду пам’ятати твій подвиг. І, будь ласка, вождь, відведи нас туди, де ми будемо в безпеці. – Добре, жінко, я обов’язково приведу тебе туди. А про себе подумав: «Ця жінка – мій щасливий талісман. Я хочу чути слова її віри в мене кожен день. І, поки вона вірить в мене, я завжди буду приходити до неї за її вірою! » А жінка подумала: «Він потребує мене навіть більше, ніж я в ньому! Я буду надихати його на подвиги. Поки я вірю в нього – він мій! » Через роки вона співала колискову пісню своїй доньці. У перекладі на нашу мову сенс її звучав так: «Виростеш – вибери собі чоловіка, в якого вір всім своїм серцем. Кожен раз говори йому те, що хочеш, щоб він робив для тебе – і він обов’язково зробить. Ти потрібна йому своєю силою віри, як сонцю потрібні планети навколо, як усім,  повітря. Ти потрібна йому, щоб він міг стати героєм. Ти потрібна йому, тому що без твоєї віри він не доживе до ранку. Вір в нього і нехай твоя віра кожен день доходить до нього в твоїх словах. Якщо говориш з чоловіком – нехай слова будуть сповнені віри, якщо мовчиш – нехай мовчання теж буде повним віри в нього. І він принесе тобі те, що ти хочеш ». Ось про цю жінку і її пісні я хотів розповісти вам, милі жінки, донечки і мами. Нехай її пісня допоможе вам завжди отримувати те, що вам хочеться легко і зі спокоєм у серці! Автор-Марк Іфраімов Джерело

Що тобі від мене треба? — запитав чарівник. — Я хочу шикарну машину, — трохи подумавши, відповів чоловік. — Добре, — сказав чарівник, поліз у мішок, дістав звідти ключі від новенького авто і подав їх хлопцеві. Але наступного дня хлопець повернувся і було видно, що він дуже роздратований. — Що трапилося? — запитав чарівник. — А… Я цілий день їздив по місту, і куди б я не приїхав, всі люди дивилися на мене, адже я був у цій машині. Але потім я почав помічати, що в цьому місті повно красивих машин і люди дивляться на них з тим же захопленням, що і на мою… Це не те, чого я хотів. — А чого ж ти хочеш? — сказав чарівник. — Я хочу… грошей! — Добре, — відповів чарівник, засовуючи руку в мішок. Він дістав звідти чекову книжку і вручив її парубку. Хлопець повернувся через тиждень. Він знову був засмучений. — І що сталося тепер? — Я скупив все, що хотів. Але дуже скоро мені стало все одно. Я ж можу купити все, так що яка різниця… Ти не дав мені того, що я хотів. — Чого ж ти хочеш? – знову запитав чарівник. Цього разу парубок ретельно продумав свою відповідь і сказав: — Я знаю, чого хочу. Я хочу шикарну… красиву жінку… з чудовою фігурою і довгим білим волоссям. Можеш? — Добре. Ось вона. — посміхнувся старий. Але знову. Через два тижні хлопець повернувся. Він був пригнічений. — А що зараз? Я ж дав тобі красиву жінку! — Вона була така слухняна, що мені це швидко набридло. Їй потрібні були тільки мої гроші, і набравши скільки їй було потрібно, вона просто пішла. Якийсь ти поганий чарівник. Я прошу і прошу тебе те, що я хочу, а воно все не те й не таке. — Чи впевнений ти, що весь цей час просив саме те, чого хочеш насправді? Ти хотів, щоб тобою захоплювалися, а прохав автомобіль. Хотів свободи, а просив гроші. Хотів кохання, а просив дівчину. Джерело

Одного разу Господь сказав до Ангела: «Зійди на землю і принеси мені найціннішу річ на світі. Після кількох років даремного шукання Ангел потрапив на поле бою і побачив воїна, який помирав від важких ран, отриманих на полі битви при обороні своєї Батьківщини. Ангел обережно взяв краплину крові, приніс її до Бога і сказав: «Господи Боже, напевно це і є найцінніше на землі!». А Бог промовив до нього: «Справді. Це цінна річ, але не найцінніша у всьому світі». Ангел був змушений знову вернутись на землю. Після довгих років мандрування він натрапив на лікарню. В якій помирала медсестра від страшноï недуги, якою вона заразилась, опікуючись хворими. Коли останній подих зринув з її усм, Ангел схопив його і поніс до престолу Небесного Судді: «О, Господи Боже, це, напевно, найцінніше на світі». Але Бог відповів: «Справді, жертва за інших є дуже цінною в моїх очах, однак, це ще не є найцінніше на світі». Ангел повернувся на землю і знову подався на пошуки. Після довгих років його увагу привернув чоловік, який їхав темним лісом, прямуючи до дому свого ворога, якого хотів убити. Наблизившись до будинку, помітив світло у вікнах. Злочинець підійшов ближче i глянув крiзь віконце. Там він побачив, як мати, вкладаючи спати свого сина, вчила його молитися та дякувати Богові за всі Його ласки. Коли лихий чоловік побачив цю картину, він забув, чого прибув сюди. Йому пригадалося власне дитинство, як мати вкладала його колись в ліжко і навчала молитися Богові. Закам’яніле серце людини розм’якло, а з очей покотилися сльози. Ангел миттю схопив сльозу і полинув iз нею до Бога: «Господи, це, напевно, найцінніше на всі землі сльоза покаяння». А Господь промовив: «Справді, ти приніс мені найцінніше у світі сльозу покаяння, яка вiдкриває двері Небесного Царства». І справді, немає нічого найціннішого у цьому світи, як щире покаяння – змінна свого ставлення до гріха і свого гріховного життя. Юрій Парфанюк