Коли не вистачає мотивації… Притча, яка навчить вас справлятися із життєвими проблемами!

Осел сказав тигру: -Трава блакитна. Тигр відповів: -Ні, трава зелена. Спалахнула суперечка. Вони вирушили до лева, царя звірів, щоб він допоміг їм розібратись з цим. Ще до того, як вони дійшли до галявини в лісі де лев сидів на своєму троні, осел почав кричати: -Ваша величносте, правда, що трава синя? Лев відповів: -Так, правда, трава синя. Осел зрадів й продовжив: -Тигр не згоден зі мною, сперечається й дратує мене! Будь ласка, покарайте його! Цар звірів оголосив: -Тигр буде покараний 5 роками мовчання. Осел радісно підскочив і пішов, задоволено повторюючи: “Трава синя!” …. Тигр, прийнявши своє покарання, запитав лева: -Ваша величносте, за що ви мене покарали, адже трава зелена? Лев відповів: -Твоя правда, трава зелена. Здивований тигр запитав: -Тоді чому ж ви караєте мене? Лев відповів: -Це немає ніякого відношення до того, яка трава – синя чи зелена. Покарання ти отримав тому, що така хоробра та розумна тварина як тигр не може витрачати свій час на суперечку з віслюком. А потім ще й приходити до мене з цим питанням. Найгірша трата часу – сперечатися з дурнем і фанатиком, якого не хвилює ні істина, ні реальність, а тільки перемога його переконань та ілюзій. Ніколи не витрачайте час на безглузді суперечки… Є такі люди, котрим скільки б доказів та фактів не надавай, а вони однаково не здатні зрозуміти. Єдине, чого вони хочуть, – це бути правими, хоча це далеко не так. Коли неуцтво кричить, інтелект мовчить. Джерело

Вирішила одна бабуся посваритися з Богом: – Що ж це в житті у мене все погано? Чоловік-п’яниця, дочка заміж не може вийти, син – наркоман, сама хворію… Прийшла в храм, Бога не знайшла і вирішила висловити все священикові. – А хто ви для Бога? – запитав він її. – В якому сенсі? – Дочка? Матір? Бабуся? Сестра? Можливо, Він у вас грошей позичив, і не віддав? Або з’їхав з квартири, не заплативши? Або ви заплатили, а Він не зробив? – Що це ви мені питання задаєте якісь дивні? – Ні. Не дивні, це ваші претензії дивні. До речі, Ви не пробували скаржитися на свої біди президенту? – А йому-то з якого дива? – А з якого дива Богу? Я вам поясню: ми називаємо Бога Царем Небесним, і якщо Цар, значить є Царство – держава. Ви в якій державі живете, в земній чи небесній? – В земній, звичайно. – Ну так ось. Щоб очікувати втручання Бога в своє життя, потрібно мати громадянство Його Царства. А для цього потрібно виконати ряд умов: проживати на території Царства, тобто бувати в церкві, знати і виконувати Його закони і платити податки. – Які це ще податки? – Саме так і є, але тільки в валюті Царства : часом, молитвою, читанням Святого Письма і відвідуванням богослужінь. Всього: 24 години на тиждень. «Шість днів працюй, сьомий – Господу». – А менше не можна? – Ні, не можна, більше – можна. Втім, якщо у вас буде жива віра, і щире покаяння, ви легко впораєтеся з цим завданням. І коли це станеться, я впевнений, що у вас не буде ні потреби, ні бажання приходити сюди, щоб лаятися з Богом. Бог своїм завжди допоможе!… Джерело

У парку прогулювалась молода мама з дитиною. Дитя лежало спокійно у візочку. Неподалік під деревом сидів на лавці чоловік похилого віку і спостерігав за всім, що діється довкола. Мати із дитям, зупинившись біля нього, вибачилась і попросила дозволу сісти на лавці. Чоловік щось буркнув незрозуміло. В цю ж мить пролунав телефонний дзвінок. Жінка взяла телефон і відповіла. Бесіда була короткою, бо дитина почала плакати і вимкнула мобільник, сказавши: “вибач, я мушу бути біля дитини. Тобі пізніше зателефоную”.Зворушливо було спостерігати, як вона нахилилась до дитяти і прошепотіла: “Прости мені …все добре. Я тут, біля тебе”. Дитина заспокоїлась. Жінка сіла знову на лавку і вже в друге звернулась до похилого чоловіка, що дивно дивився на молоду маму. Вона не сміливо сказала: “Простіть будь-ласка, що потурбували ваш спокій”.Нарешті чоловік вимовив чітко слова: “Я вже спостерігаю за тобою 5 хвилин. І за цей час ти постійно у всіх просиш вибачення. Навіть за те, в чому ти не винна.Чому?”Жіночка зніяковіла… Опустила свої щирі оченята і єдине, що промовила: “Простіть…” “Ось, бачиш, ти знову просиш вибачення” – буркнув він.Далі була тиша. Спершись руками на палицю, він схилив свою голову і продовжив із зітханням: “Твоя дитина буде щасливою. Адже змалку чує слово “Вибач”. Я його мало чув, а ще менше його говорив. Може тому моє життя було наповнено конфліктами, суперечками, злобою, гнівом… не було миру…Ось, тепер я на схилі віку і мені досі важко сказати “прости”, “пробач”, “я провинився”. Ці слова знищують, гнів, заздрість, помсту, ненависть, все, що нищить мирні і добрі стосунки.”Жінка далі мовчала, немов щось очікувала.Було видно, що з глибоких старечих очей по зморшках стікає сльоза. Знову запанувала тиша. В очах молодої мами теж було видно блиск… розчулилась.Старушок припіднявся із зусиллям і прошепотів: “ох… та вже… прости мені”. Він помаленьку відходив, а вона спокійно дивилась на свою дитину і думала: “Нам важко робити те, що нас не навчили, але ніколи не пізно почати те, що прикрашає твою людяність”.Попросити прощення – це не є вияв слабості, це вияв любові, яка лікує зранення і береже єдність. Інколи запитуємось себе: а хто має просити першим прощення? А відповідь проста: той, хто має більше милосердя. Джерело

Син прийшов зі школи у поганому настрої. Цього дня він посварився з однокласниками і отримав погану оцінку. Батько помітив, що у дитини проблеми і запитав, чим він може зарадити. Але хлопчик відповів, що ніхто не допоможе йому. Тоді батько сказав: «Так, я не зможу відвернути від тебе всі біди і негаразди. Кожен сам має витримати удари долі, але слід пам’ятати, що всі ці образи на життя і людей не зроблять тебе щасливішим. А щоби в цьому переконатися, кожного разу, як в серці поселилася нова образа, клади в кишеню горіх». Пройшло кілька тижнів і син знову заговорив з батьком на цю тему: «Тату, ти казав мені при кожній образі класти горіх в кишеню. Але твоя ідея виявилась дуже поганою. Я не можу нормально ходити, бігати. Мені стало важко жити з таким тягарем в одязі. Давай придумаємо щось інше». Батько на ці слова відповів так: «Так, синку, правильне порівняння я обрав. Ці горіхи символізують образи, що стають тягарем у твоєму серці. Тобі важко з ними жити, вони дошкуляють, ниють, муляють. Найкращий вихід – позбутися їх. Пробач всім своїм кривдникам, викинь зло з душі, поки воно не переросло у ненависть до всього навкруги». Не обтяжуйте себе поганими думками. Навчіться любити і пробачати – і стане легше жити. Джерело

Одного разу нещасний хлопець прийшов до старого вчителя в пошуках вирішення свого дуже сумного життя. Старий учитель доручив нещасному хлопцеві покласти жменю солі в склянку води і потім випити її. «Ну як, смачно?», — запитав учитель. «Жахливо», — виплюнувши воду, відповів учень. Майстер посміхнувся, потім попросив молодика взяти ще одну жменю солі та кинути її в озеро. Обидва йшли мовчки до сусіднього озера, де учень кинув жменю солі в озеро. «Тепер випий з озера», — сказав учитель. Коли вода стікала по підборіддю молодої людини, учитель запитав: «Ну як, смачно?» «Непогано!», — відповів учень. «Ти відчував сіль?» — запитав учитель. «Ні», — зауважив молодий чоловік. Учитель сів поруч з цим неспокійним молодим чоловіком, взяв його на руки і сказав: «Біль життя — чиста сіль, не більше, не менше. Кількість болю в житті залишається незмінною, так само. Але кількість болю, який ми відчуваємо, залежить від контейнера, в який ми поміщаємо його. Тому, коли ви страждаєте від болю, єдине, що ви можете зробити, це збільшити ваше відчуття сприйняття. Припиніть бути склянкою. Станьте озером». Джерело

Якщо шукаєш погане, то обов’язково знайдеш. Притча про китайського мудреця, яка навчить вас звертати увагу на хороше! Один старий та дуже мудрий чоловік сказав своєму приятелеві: «Уважно поглянь на кімнату, в якій ми знаходимося і постарайся запам’ятати речі коричневого кольору». В кімнаті було багато чого коричневого, й друг швидко впорався з цим завданням. Але мудрий китаєць йому поставив наступне запитання: «А тепер заплющ очі й перелічи всі речі синього кольору». Друг розгубився й навіть обурився: «Я нічого синього не помітив, адже я запам’ятовував тільки речі коричневого кольору!». На що мудрець відповів: «Розплющ очі й озирнися – в кімнаті ж так багато речей синього кольору». І це було чистою правдою. Тоді старий продовжив: «Якщо ти шукаєш в кімнаті речі лише коричневого кольору, а в житті – лише погане, то ти й звертатимеш увагу лише на них, лише вони тобі запам’ятовуватимуться та братимуть участь у твоєму житті. Запам’ятай: якщо ти шукаєш погане, то ти обов’язково його знайдеш і не помітиш нічого хорошого». Джерело

Маленька дівчинка принесла з вулиці два великих яблука. Напевно, її там хтось пригостив. – Мамо, дивись, які гарні яблука! – Так, красиві! А мене ти пригостиш? – запитала мама.   Дівчинка кілька секунд дивилася на матір і раптом надкусила одне яблуко, потім швидко інше. Жінка відчула, як посмішка застигла на її обличчі, і дуже старалася, щоб не показати свого розчарування. Їй було прикро, що люба донечка не хоче з нею ділитися. Раптом дівчина дістала одне з надкушених яблук і сказала: – Мамо, це яблуко смачніше! Мораль: Яким би ти не був зрілим, досвідченим та компетентним, ніколи не поспішай судити інших. Дайте їм можливість пояснити. Те, що ви бачите, може бути дуже оманливим. Часто, коли ми бачимо лише загальну картину, ми помиляємось у реальних мотивах вчинків іншої людини. Джерело

Йшов хлопчик по дорозі. Світило сонце і раптом він спіткнувся і впав. Поранив ноги, забив лоба.І тоді образився хлопчик на Бога і сказав: – Який же Ти хранитель, якщо дозволив мені так боляче вдаритися. І пішов він по іншій дорозі. Але не знав хлопчик, що попереду на тій дорозі, де він тільки що впав – лежала отруйна змія і смерть чекала його, якщо б він не затримався. Пішов хлопчик по іншій дорозі і раптом почалася гроза. Побіг він до дерева, щоб сховатися від дощу, але знову впав і вдарився. І знову він сказав Богу: – Ти не дозволив мені навіть сховатися від дощу, який же Ти хранитель після цього. І звернув на третю дорогу. Але не побачив хлопчик, як блискавка вдарила в дерево, під яким він щойно хотів сховатися і воно згоріло вогнем миттєво. Пішов хлопчик по третій дорозі. Йшов він обережно, дивлячись під ноги і говорив: – Не сподіваюся я на Тебе більше, Бог, не охороняєш Ти мене, не даєш йти по дорогах обраними мною. І раптом знову впав і зламав собі руку. Дика біль охопила його і зненавидів він свого Бога і сказав: – Не вірю я більше в те, що Ти є. Не піду я по дорогах, а піду через гори. Не допомагаєш Ти, а тільки заважаєш. Але не знав хлопчик, що третя дорога нікуди не вела, а в кінці її була лише чорна прірва. І поліз хлопчик через гори. Важко було і тіло нило, але коли він дістався до вершини, то з висоти її побачив три дороги, і змію отруйну на першій дорозі, і дерево обгоріле на другій, і прірву чорну на третій і зрозумів, що кожен раз Творець рятував його від загибелі. І з тих пір став довіряти Йому. Не все, що на перший погляд здається тобі невдачею, нею є. Можливо, невдача є великим благом, тому що саме вона рятує від біди. Не завжди очі можуть побачити те, що попереду тебе. Довіряй Йому. Він все бачить! Джерело