Коли не вистачає мотивації… Притча, яка навчить вас справлятися із життєвими проблемами!

В одній старій єврейській притчі, фермерський осел провалився в колодязь. Поки фермер думав, як йому вчинити, тварина годинами видавала жалібні звуки. Нарешті, фермер прийняв рішення. Він порахував, що осел вже старий, не потрібен фермі, а колодязь давно пересох, і запросив всіх своїх сусідів вирішити дві справи відразу: засипати колодязь і заодно закопати ослика. Всі дружно взялися за лопати. Осел відразу ж зрозумів, до чого йде справа, і почав голосно кричати. Потім, на загальний подив, він притих. Через деякий час фермер вирішив подивитися, що відбувається внизу. Він був здивований побаченим. З кожною грудкою землі, що падала на його спину, ослик проробляв абсолютно неймовірне: він струшував і ставав поверх скинутої землі. Поки сусіди фермера продовжували закидати землю в колодязь, кожен раз тварина струшувала і ставала поверх насипаної землі. Дуже скоро всі здивувалися, бо побачили, як ослик піднявся наверх, перестрибнув через край колодязя і помчав як очманілий! У житті вам буде зустрічатися багато бруду, і кожен раз доля буде посилати вам все нову і нову порцію. Всякий раз, коли впаде ком бруду, струсніться і піднімайтеся наверх. Кожна з виникаючих проблем – це можливість стати вище. Якщо не зупинятися і не здаватися, то можна вибратися з будь-якого, навіть самого глибокого колодязя. Джерело

Три уявлення про щастя Жили-були на білому світі три товариша, і кожен мріяв про своє щастя. Але щастя уявлялося їм зовсім по-різному. Перший думав, що щастя — це багатство, розкоші, великі маєтки та подорожі. Другому щастям здавався талант, всесвітня слава, апплодисменти і палкі компліменти мільйонів шанувальників. А третій вважав, що щастя — це любляча сім’я, дитячий сміх, радість спілкування, спільні вечері, родинні традиції та подорожі. Чи довго, чи коротко, але всі вони досягли свого щастя. Однак у всього є кінець. Перед смертною годиною зібралися друзі, щоб підвести підсумки. Перший сказав: — Багатим я був, жив як душа хотіла, ні у чому собі не відмовляв… А щастя не відчув. Вмираю скнарою і людиноненависником. Другий сказав: — Талановитим я був, мав славу та шану від людей, але щастя так і не відчув. Йду з життя понівечений самотністю. Третій сказав: — А я пізнав, що таке щастя. Я кохав прекрасну жінку і був коханим, виростив чудових дітей, навчив їх усьому, що знав і вмів сам. Йду обласканий близькими і залишаю землі найцінніше — нових людей. Джерело

По довгій, дикій, стомлюючій дорозі йшов чоловік з собакою. Йшов він собі йшов, втомився, собака теж втомилася. Раптом перед ним – оазис! Прекрасні ворота, за огорожею – музика, квіти, дзюрчання струмка, словом, відпочинок. – Що це таке? – запитав мандрівник у воротаря. – Це рай, ти вже помер, і тепер можеш увійти і відпочити по-справжньому. – А є там вода? – Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни … – А поїсти дадуть? – Все що захочеш. – Але зі мною собака. – Шкодую, сер, з собаками не можна. Її доведеться залишити тут. І мандрівник пішов далі. Через деякий час дорога привела його на ферму. Біля воріт знову сидів сторож. – Я хочу пити, – попросив мандрівник. – Заходь, у дворі є колодязь. – А моя собака? – Біля колодязя побачиш поїлку. – А поїсти? – Можу пригостити тебе вечерею. – А собаці? – Знайдеться кісточка. – А що це за місце? – Це рай. – Як так? Сторож біля палацу неподалік сказав мені, що рай – там. – Бреше він все. Там пекло. – Як же ви, у раю, це терпите? – Це нам дуже корисно. До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів. Джерело

Один старий чоловік переїхав жити до свого сина, невістки і чотирирічного внука. Його руки тремтіли, очі погано бачили, а хода була вкрай незграбною. Сім’я їла разом за одним столом, але старі, тремтячі дідусеві руки і слабкий зір ускладнювали цей процес. Горошини сипалися з ложки на підлогу, а коли він затискав в руках стакан, – молоко завжди проливалося на скатертину. Син і невістка стали все більше дратуватися через це. – Ми повинні щось зробити, – сказав син. – Мені набридло слухати, як він шумно їсть, витирати пролите молоко та прибирати розсипану їжу з підлоги. Потрібно з цим щось робити. Чоловік і дружина вирішили поставити окремий маленький столик в кутку кімнати. Там дідусь став їсти на самоті, в той час як інші члени сім’ї насолоджувалися обідом за спільним столом. Після того, як дідусь двічі розбивав тарілки, йому стали подавати їжу в дерев’яній мисці. Коли хтось із родини мигцем поглядав на дідуся, іноді у нього були сльози в очах, тому що він був зовсім один. З тих пір єдиними словами, які він чув на свою адресу, були колючі зауваження, коли він кидав виделку або розсипав їжу. Чотирирічний хлопчик спостерігав за всім мовчки. Одного вечора, перед вечерею, батько помітив його граючим з дерев’яною тріскою на підлозі. Він лагідно запитав малюка: – Чим ти займаєшся? Так само довірливо хлопчик відповів: – Я роблю маленькі тарілочки для тебе і мами, з яких ви будете їсти, коли я виросту. Хлопчик посміхнувся і продовжив працювати. Ці слова так приголомшили батьків, що вони втратили дар мови. Потім їхні очі наповнилися сльозами. І хоча жодного слова не було сказано, обидва знали, що треба зробити. Того вечора чоловік підійшов до дідуся, взяв за руку і ніжно провів його назад до сімейного столу. Всі наступні дні він їв разом з сім’єю. І чомусь ні чоловік, ні дружина більше не турбувалися, коли падала виделка, розливалося молоко чи забруднювалася скатертина. Джерело