Коли не вистачає мотивації… Притча, яка навчить вас справлятися із життєвими проблемами!

В одній старій єврейській притчі, фермерський осел провалився в колодязь. Поки фермер думав, як йому вчинити, тварина годинами видавала жалібні звуки. Нарешті, фермер прийняв рішення. Він порахував, що осел вже старий, не потрібен фермі, а колодязь давно пересох, і запросив всіх своїх сусідів вирішити дві справи відразу: засипати колодязь і заодно закопати ослика. Всі дружно взялися за лопати. Осел відразу ж зрозумів, до чого йде справа, і почав голосно кричати. Потім, на загальний подив, він притих. Через деякий час фермер вирішив подивитися, що відбувається внизу. Він був здивований побаченим. З кожною грудкою землі, що падала на його спину, ослик проробляв абсолютно неймовірне: він струшував і ставав поверх скинутої землі. Поки сусіди фермера продовжували закидати землю в колодязь, кожен раз тварина струшувала і ставала поверх насипаної землі. Дуже скоро всі здивувалися, бо побачили, як ослик піднявся наверх, перестрибнув через край колодязя і помчав як очманілий! У житті вам буде зустрічатися багато бруду, і кожен раз доля буде посилати вам все нову і нову порцію. Всякий раз, коли впаде ком бруду, струсніться і піднімайтеся наверх. Кожна з виникаючих проблем – це можливість стати вище. Якщо не зупинятися і не здаватися, то можна вибратися з будь-якого, навіть самого глибокого колодязя. Джерело

У парку прогулювалась молода мама з дитиною. Дитя лежало спокійно у візочку. Неподалік під деревом сидів на лавці чоловік похилого віку і спостерігав за всім, що діється довкола. Мати із дитям, зупинившись біля нього, вибачилась і попросила дозволу сісти на лавці. Чоловік щось буркнув незрозуміло. В цю ж мить пролунав телефонний дзвінок. Жінка взяла телефон і відповіла. Бесіда була короткою, бо дитина почала плакати і вимкнула мобільник, сказавши: “вибач, я мушу бути біля дитини. Тобі пізніше зателефоную”.Зворушливо було спостерігати, як вона нахилилась до дитяти і прошепотіла: “Прости мені …все добре. Я тут, біля тебе”. Дитина заспокоїлась. Жінка сіла знову на лавку і вже в друге звернулась до похилого чоловіка, що дивно дивився на молоду маму. Вона не сміливо сказала: “Простіть будь-ласка, що потурбували ваш спокій”.Нарешті чоловік вимовив чітко слова: “Я вже спостерігаю за тобою 5 хвилин. І за цей час ти постійно у всіх просиш вибачення. Навіть за те, в чому ти не винна.Чому?”Жіночка зніяковіла… Опустила свої щирі оченята і єдине, що промовила: “Простіть…” “Ось, бачиш, ти знову просиш вибачення” – буркнув він.Далі була тиша. Спершись руками на палицю, він схилив свою голову і продовжив із зітханням: “Твоя дитина буде щасливою. Адже змалку чує слово “Вибач”. Я його мало чув, а ще менше його говорив. Може тому моє життя було наповнено конфліктами, суперечками, злобою, гнівом… не було миру…Ось, тепер я на схилі віку і мені досі важко сказати “прости”, “пробач”, “я провинився”. Ці слова знищують, гнів, заздрість, помсту, ненависть, все, що нищить мирні і добрі стосунки.”Жінка далі мовчала, немов щось очікувала.Було видно, що з глибоких старечих очей по зморшках стікає сльоза. Знову запанувала тиша. В очах молодої мами теж було видно блиск… розчулилась.Старушок припіднявся із зусиллям і прошепотів: “ох… та вже… прости мені”. Він помаленьку відходив, а вона спокійно дивилась на свою дитину і думала: “Нам важко робити те, що нас не навчили, але ніколи не пізно почати те, що прикрашає твою людяність”.Попросити прощення – це не є вияв слабості, це вияв любові, яка лікує зранення і береже єдність. Інколи запитуємось себе: а хто має просити першим прощення? А відповідь проста: той, хто має більше милосердя. Джерело

Одного разу нещасний хлопець прийшов до старого вчителя в пошуках вирішення свого дуже сумного життя. Старий учитель доручив нещасному хлопцеві покласти жменю солі в склянку води і потім випити її. «Ну як, смачно?», — запитав учитель. «Жахливо», — виплюнувши воду, відповів учень. Майстер посміхнувся, потім попросив молодика взяти ще одну жменю солі та кинути її в озеро. Обидва йшли мовчки до сусіднього озера, де учень кинув жменю солі в озеро. «Тепер випий з озера», — сказав учитель. Коли вода стікала по підборіддю молодої людини, учитель запитав: «Ну як, смачно?» «Непогано!», — відповів учень. «Ти відчував сіль?» — запитав учитель. «Ні», — зауважив молодий чоловік. Учитель сів поруч з цим неспокійним молодим чоловіком, взяв його на руки і сказав: «Біль життя — чиста сіль, не більше, не менше. Кількість болю в житті залишається незмінною, так само. Але кількість болю, який ми відчуваємо, залежить від контейнера, в який ми поміщаємо його. Тому, коли ви страждаєте від болю, єдине, що ви можете зробити, це збільшити ваше відчуття сприйняття. Припиніть бути склянкою. Станьте озером». Джерело

Звичайна чорна ворона зайшла в ресторан і тут же помітила білу ворону, яка сиділа в кутку. Вона підійшла до стійки, взяла свій гаманець і демонстративно крикнула: – Офіціант! Я купую їжу для всіх в цьому ресторані, крім цієї білої ворони! Офіціант взяв гроші і розніс всім їжу, крім білої ворони. Однак, замість того, щоб відчути себе ніяково, біла ворона просто подивилася на звичайну чорну ворону, посміхнулася і крикнула: “Дякую!” Це ще більше розлютило чорну ворону. Тоді, вона знову дістала свій гаманець і крикнула: – Офіціант! Цього разу я пригощаю всіх вином, крім цієї білої ворони! Офіціант взяв гроші і став розносити всім вино, крім білої ворони. Але, замість того, щоб розсердитися, біла ворона знову вигукнула: “Дякую!” Чорна ворона, розлючена від гніву, нахилилася до барної стійки і запитала: – Що не так з цією білою вороною? Я купила всім їжі і вина в цьому ресторані, крім неї, а вона кричить мені: “Дякую!” Вона що – божевільна?! Офіціант посміхнувся і сказав: – Ні… вона просто власник цього ресторану. Мораль:  Діючи комусь “на зло”, завжди і в першу чергу ви шкодите лише СОБІ…  Не бійтесь виділятися, бути не таким, як усі, – не означає бути поганим.  Тримайтесь далі від гніву – він заподіює біль тільки вам!  Якщо ви маєте рацію, вам не потрібно злитися! А якщо ви помиляєтеся, то ви не маєте ніякого права сердитися!  Терпіння в сім’ї – це любов! Терпіння до інших – це повага! Терпіння до себе – це впевненість! Терпіння до Бога – це віра! Джерело

Прекрасна принцеса, завжди вірила в ЛЮБОВ і була готова боротися за неї до кінця, бо це найголовніше у її житті та її Королівстві!!!«На війні всі засоби хороші», – думала вона і тому, коли дізналася, що принц потрапив в безодню відчаю, самокопання і зарозумілості розміром з Юпітер, вирішила будь-що-будь врятувати бідолаху та своє кохання. Хоча навіть Дракон, який охороняє цей скарб – Принца, що заточений в башті, вважає його рідкісним мудаком, а його кохання нікчемним….Але принцеса – вперта натура, вона «і в вогонь і в воду» за коханим, тому взявши з власного арсеналу найкращий і найгостріший меч, осідлавши вороного коня, вона відправляється в дорогу.І мчить вона, значить, на коні, волосся назад, а в голові докладний план з порятунку його- Коханого-Принца. А наш сумний Принц, так любить похвалу і захоплення, що всіма силами це заперечує, а в душі сподівається і вірить, що його все-таки пошкодують і таки вже, нарешті, врятують, а Принцеса візьме вину за всі смертні гріхи на себе. Дурний, дурний принц… Через багато випробувань довелося пройти нашій героїні: Ліс Відчаю, Ріку Сліз з Болота Розчарування вибратися, навіть ледь Королівство не віддала коли зустрілася з трьома шарлатанами: Сліпотою, Мнимою Виною та Навіяним Розчаруванням, перш ніж битися з Драконом за серце принца… Довго билися вони в полі чистому, а Принц сидів у вежі, бачив все це з віконця і їв попкорн, запиваючи все це віскарем, курячи цигарки та кальян. Мерзенний, мерзенний принц. І ось під кінець чергового дня Дракон поцікавився у принцеси: – Слухай, Мала, а навіщо тобі цей принц здався? – Що значить «навіщо», я ж люблю його! – Стираючи піт з лиця, обурено відповіла Принцеса. – Та ти його навіть не знаєш, він же крім себе нікого любити не може, а ще, він безвідповідальний, окрім того для тебе, він ні яблуко з дерева не зірве, ні твоє Королівство боронити не зможе. Він не захистив тебе від диких птахів, що нападали, а коли ти йшла крізь випробування, він просто за цим спостерігав у віконце, а ще він не сприймає багато інформації. Ну, навіщо він тобі? – Я люблю його і повинна боротися за нього! – хоча Принцеса явно була вражена щирістю Дракона. – Я тебе благаю! Ну, по-перше, що ж за Любов така, за яку треба боротися? Любов – це коли все добровільно і за взаємною згодою. Її марно вимолювати, випрошувати, і битися за неї сенсу немає. Вона або є, або її немає. Решта – фікція і твоя хвора уява. По-друге, так ти подивися на цього свого Принца уважніше, крім розчарування, сумнівів у твоїй чесності та твоїй відданості, докорів і заниженої самооцінки він тобі нічого не дасть, а на Героїзм заради тебе чи твого Королівства він не здатен… Усвідомлення увійшло в мозок Принцеси, побачила вона Принца з іншого боку і зрозуміла всю дурість своїх дій… – Ти маєш рацію, Дракон. Прости мене. Може, підемо поїмо? – принцеса кинула меч і попрямувала до свого коня. – Так, без проблем Мала, давай забирайся на мене, так буде швидше, я тут знаю одне місце недалеко, там шеф-кухар готує відмінні стейки, ти повинна оцінити! Принцеса і Дракон полетіли разом вечеряти, а Принц так і залишився похмурим і незрозумілим самозакоханим ідіотом. Джерело

Три уявлення про щастя Жили-були на білому світі три товариша, і кожен мріяв про своє щастя. Але щастя уявлялося їм зовсім по-різному. Перший думав, що щастя — це багатство, розкоші, великі маєтки та подорожі. Другому щастям здавався талант, всесвітня слава, апплодисменти і палкі компліменти мільйонів шанувальників. А третій вважав, що щастя — це любляча сім’я, дитячий сміх, радість спілкування, спільні вечері, родинні традиції та подорожі. Чи довго, чи коротко, але всі вони досягли свого щастя. Однак у всього є кінець. Перед смертною годиною зібралися друзі, щоб підвести підсумки. Перший сказав: — Багатим я був, жив як душа хотіла, ні у чому собі не відмовляв… А щастя не відчув. Вмираю скнарою і людиноненависником. Другий сказав: — Талановитим я був, мав славу та шану від людей, але щастя так і не відчув. Йду з життя понівечений самотністю. Третій сказав: — А я пізнав, що таке щастя. Я кохав прекрасну жінку і був коханим, виростив чудових дітей, навчив їх усьому, що знав і вмів сам. Йду обласканий близькими і залишаю землі найцінніше — нових людей. Джерело

– Лікарю, здравствуйте!– І ви будьте здорові. На що скаржимося?– Душа болить. Ви ж душевний лікар? – Душевний. Прізвище моє таке. І спеціалізація – теж. А вашу душу щось поранило?– Не знаю. Може бути. Я її якось не відчуваю. Я взагалі погано відчуваю. Наприклад, я не вмію говорити «люблю». – Так? Ну, це поширене захворювання. Розкажіть мені, який ваш раціон харчування.– Харчування? Ах, так. Ну, супи, каші там. Овочі. М’ясо – але не кожен день. Ну, я апельсини обожнюю, морозиво, цукерки шоколадні теж люблю. – Ага! Любите! Значить, вмієте говорити «люблю»!– Ні, ви мене не зрозуміли. Я людям не вмію говорити «люблю».– Зрозуміло. Так, люба, дихайте! Глибше дихайте! Та що ж ви так напружилися?– Не можу я глибше дихати. У мене подих перехоплює.– Так і запишемо: не дозволяєте собі дихати на повні груди. Тепер не дихайте. Не дихайте… Не дихайте… – Все, можна. Схоже, у вас це звичний стан – не дихати? – Чому? Та я нібито дихаю.– Саме так – «нібито». А насправді – так, вид робите. Ви ж боїтеся відкритися. Ви ж всі почуття в собі затискаєте. Не даєте їм проявлятися!– Ну, це ж непристойно, коли почуття напоказ. Я їх придушую в самому зародку.– Ось, люба, і стали зрозумілі ваші проблеми з диханням. Накопичили, бач, у собі зародків. Вся грудна клітка забита. То-то вам і не дихається глибоко. Почуття придушувати – це злочин стосовно себе. – А як тоді, як з ними чинити? – Визнавати, що вони існують. Називати їх по іменах. І дозволяти їм бути.– Я потім з цим розберуся. Але зараз я ж не за цим. Я не вмію говорити «люблю».– Дайте-но я вас простукаю.– Ай! Ой! Не треба! Будь ласка, не стукайте! Мені страшно!– Так, значить, і до страхів ваших достукалися. Слава тобі, Господи! Але ж вам не боляче? Чого боїтеся? – Болі боюся! Не хочу, щоб боляче! – Оооось… А від чого буває боляче?– Коли вдаришся. Коли обпечешся. Коли впадеш. Багато від чого…– Дорогенька ви моя! Так ви боїтеся любити!– Я? Боюся? А при чому тут… – Так любов же ж і є – полум’яний політ! Хіба ні? Вона складається зі злетів і падінь, з крутих віражів, із зіткнень. Любов не може бути обережною! – Лікарю… Я знаю. Було це все у мене. Траплялося.– І тепер ви боїтеся… – Так. Я боюся. Боюся, що не зрозуміють. Відкинуть. Обдурять. Зрадять. Використають…– Ось ви й затиснули свої почуття. Захистили себе з усіх сторін від можливого болю. І тому вам важко сказати «люблю»… Ваша хвороба дуже навіть виліковна. І рецепт простий: навчіться любити себе. Якщо ви будете любити себе – ви нікому не дозволите себе поранити. Ви будете вибирати тільки найкраще, найкорисніше для вас. Ви будете безпомилково знаходити те, що зробить вас ще щасливішою. – Але… виходить, зараз я себе не люблю? Так, чи що? – Уже починаєте! Інакше б ви до мене не прийшли. Ви вже стали про себе піклуватися – а це добра ознака.– А… як це – любити себе? – Для початку – почніть до себе прислухатися. До своїх бажань, відчуттів. А то вас що не запитаєш – «не знаю», «не відчуваю». Якщо ви самі так неуважно до себе ставитеся, чому ж інші будуть вас щадити?– І що ж мені робити? Як навчитися себе любити? – А ви самі себе щадіть, хваліть, заохочуйте. Себе треба час від часу заохочувати – знаєте про це? Не перевантажуйте! Не робіть те, що не хочеться! Не дозволяйте себе кривдити! І не дозволяйте собі ображатися. – Ну… Я спробую себе любити, щадити та гидот не слухати. – Ну от і славно. Користуйтеся цим рецептом – і скоро ви відчуєте, що всередині звільнилося місце для любові. Думаю, на цьому ми можемо попрощатися. Медицина своє слово сказала, справа за вами. – Стривайте, лікарю! Але як же воно звільниться, якщо там стільки всього?– Так-так… Камені всякі… зародки… образи проковтнуті… Накопичили ви, накопичили!– Так що з цим робити? – А тут, люба, рецепт один: прощати, прощати й ще раз прощати! Тричі на день, після їди! Будьте здорові! Наступний! Джерело

По довгій, дикій, стомлюючій дорозі йшов чоловік з собакою. Йшов він собі йшов, втомився, собака теж втомилася. Раптом перед ним – оазис! Прекрасні ворота, за огорожею – музика, квіти, дзюрчання струмка, словом, відпочинок. – Що це таке? – запитав мандрівник у воротаря. – Це рай, ти вже помер, і тепер можеш увійти і відпочити по-справжньому. – А є там вода? – Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни … – А поїсти дадуть? – Все що захочеш. – Але зі мною собака. – Шкодую, сер, з собаками не можна. Її доведеться залишити тут. І мандрівник пішов далі. Через деякий час дорога привела його на ферму. Біля воріт знову сидів сторож. – Я хочу пити, – попросив мандрівник. – Заходь, у дворі є колодязь. – А моя собака? – Біля колодязя побачиш поїлку. – А поїсти? – Можу пригостити тебе вечерею. – А собаці? – Знайдеться кісточка. – А що це за місце? – Це рай. – Як так? Сторож біля палацу неподалік сказав мені, що рай – там. – Бреше він все. Там пекло. – Як же ви, у раю, це терпите? – Це нам дуже корисно. До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів. Джерело