Наскільки добре ви до себе ставитеся, можна побачити по трьох речах

Є дуже простий спосіб дізнатися, як ви насправді ставитеся до себе. Наскільки ви цінуєте себе, поважаєте і любите. Дайте відповідь собі чесно на три питання: 1. Як ви відпочиваєте? І скільки? 2. Як ви їсте? І що ви їсте? 3. Який домашній одяг ви носите? Людина вважає, що поважає себе і навіть любить начебто. Але вона працює важко. На роботі, вдома – ремонт, прибирання, приготування, діти. Будує, копає… А ще цією людиною користуються всі, кому не ліньки. І виявляється, що раз на рік з’їздить на море така людина. На десять днів. Але в інші дні не вистачає навіть на сон. Немає вихідних, немає відпочинку. Або ось відпочиває людина, випиваючи. Зручний та компактний спосіб. Раз – і вимкнулася. Можна сказати, відпочила! Або їсть людина несмачну їжу. Або шкідливу. Вона поспішає, на бігу поїла ситно, калорійно і зовсім несмачно. Або смачно, але шкідливо здоров’ю. І як поїла? Із гарної тарілки срібною ложкою? Або з пінопластової коробочки пластмасовою вилкою? І чай попила з порцелянової чашки або з керамічного горнятка, що тріснуло? Сіла за стіл і їла не поспішаючи, гарно, з апетитом? Чи жувала поспішно щось жирне? І в чому людина ходить вдома, у що вона одягнена, коли її не бачать, коли вона віч-на-віч із собою або із близькими? Доношує засалені лахміття чи одягає гарний домашній костюм? Чи плаття? Цілком зрозуміло, хто себе цінує та поважає. А хто – тримає себе у чорному тілі. І не вважає себе гідним доброго життя у глибині душі. Така людина пояснює: «Я працюю! Я багато працюю!» – і це правда. Але ставиться вона до себе як до раба, ось у чому справа. Не відпочиває, їсть погану їжу, одягає себе у старі ганчірки… І оточуючі «зчитують» це ставлення до себе. І події життя складаються не дуже… Почати підвищувати свою самоцінність можна з найпростіших речей. А решта поступово підтягнеться. І прийде успіх, – він частіше супроводжує тих, хто поважає себе і хоч трохи любить. Автор: Анна Кір’янова

Не можна вважати себе самотнім, якщо вашу відсутність помітить хоча б одна людина. Або навіть кіт, або собака. Самотність – це коли ніхто не помітить, що вас давно не видно. І сторінка в соцмережі закрита або нічого на ній не з’являється давно. Все інше – це не самотність, а тимчасові проблеми зі спілкуванням. Не можна вважати себе бідним, якщо є гроші на їжу і житло. Навіть якщо позичати доводиться – але ж є де позичити! Це не бідність, а тимчасові матеріальні труднощі, які пройдуть, звичайно. І називати себе хворим не варто – хворим був Чехов в останній місяць життя. Та й то, поїхав в Італію відпочивати. Не хотів вважати себе хворим. Хворий – це, так би мовити, постійний стан. І в радянські роки наказано було в санаторіях і лікарнях називати всіх: «одужуючі». Товариші одужуючі, час на прогулянку! Або на процедури. І говорити: «Мене ніхто не любить!», – не потрібно. Адже це не так! Швидше за все, не любить якась конкретна людина, а решта дуже навіть люблять! Немає причин для відчаю, поки нас хоч хтось любить і сумує без нас. І біжить назустріч, посміхаючись. Або махає хвостом. Або треться об ноги і муркоче … І є, чим пообідати разом; а все інше потихеньку налагодиться. Тимчасові труднощі пройдуть – на те вони і тимчасові … © Анна Кір’янова

Як людина показує себе у сварці. В той момент можна багато чого зрозуміти… Якщо ви посварилися з кимось, це неприємно, звичайно. Зате у вас є унікальна можливість до кінця зрозуміти людину. Усвідомити, яка це людина по суті. І що можна від неї чекати. Якщо після сварки людина з вами не розмовляє і не поспішає помиритися – це сумно. Але вона має на свої почуття повне право; і може не вважати себе винуватою. Або не готова до вибачень. Гнівається на вас, ображається, не бере трубку і не відповідає на повідомлення. Ну, на те це й сварка. Навіть якщо людина різко вам сказала: “Не дзвони мені та не пиши! Між нами все закінчено!”, – це теж півбіди, і є ще надія на відновлення стосунків. А найгірше – це ось що: людина негайно починає поливати вас брудом. Публічно. На своїй сторінці в мережі пише гидоту, публікує листування, розповідає особисті подробиці. Спільним знайомим або родичам розповідає інтимні речі. Видає усі ваші секрети і таємниці, якими ви ділилися. Не просто лає вас або скаржиться; саме – видає секрети. “Зливає” особисте листування іншим людям, яких воно може поранити або зачепити. Спеціально розповідає, що ви про них говорили поганого. Настроює їх проти вас. Така людина негайно розголошує всю інформацію і втягує в конфлікт третіх осіб. Так, один скривджений чоловік узяв і все листування з жінкою відправив її чоловікові. Або коханка після сварки взяла й дружині подзвонила. А той, кого вважали другом, пішов до начальника і розповів йому все про ваші помилки або зловживання… Так от. Людина себе повністю показує у сварці. Усе своє нутро і своє істинне обличчя. Якщо вона зробила щось з переліченого, більше ніколи не підпускайте її до себе, навіть якщо вона вибачиться і запропонує помиритися. Помиритися можна. Ворогувати з такою людиною ні до чого. Але більше ніколи не довіряйте йому або їй. І поводьтеся спокійно і терпляче, як з отруйною змією. Будьте впевнені – від такої людини ви отримаєте удар в спину навіть і без сварки. Це питання часу і обставин. Це така модель поведінки, модель, яка не змінюється. Ось така це людина. Така у неї душа. Поки ви близькі та товаришуєте, можна не пізнати людину. А у сварці вона миттєво розкриється. Миритися і далі спілкуватися можна з тими, хто мовчав, гнівався, не відповідав на повідомлення, не вибачався і не приймав вибачень. Це не страшно. А ось з тими, хто розкрився після сварки, як отруйна квітка, потрібно проявити обережність. І більше ніколи не розкривати душу, навіть якщо доведеться знову спілкуватися. “Помиритися” з такою людиною можна; встановити дипломатичні стосунки. Але істинної любові та дружби й бути не може…  Ганна Кір’янова Джерело

Бернард Шоу не надто палко любив свою дружину Шарлотту.Він звик до неї. Вона його одружила на собі; вона була багатою, а драматург тоді був бідний і хворий. Шарлотта і запропонувала одружитися, щоб доглядати за ним. Він погодився. Мовляв, я вас не люблю, і ви мене не любите. Будемо друзями. Такий у нас буде дружній шлюб. Він з актрисами листувався, з красунями. А щодо дружини жартував, що у неї обличчя – як булка. Дружні жарти такі. Ну а що? Обом за сорок було. Одружилися на основі дружби та за розрахунком. Можна й пожартувати. А потім драматург знайшов випадково фотографію Шарлотти у віці двадцяти двох років. Він був вражений її красою. Її прекрасним виглядом. Він навіть спитав її: мовляв, що ж це? Що таке сталося з тобою, що ти стала… Ну, непривабливою? Шарлотта щось пробурмотіла про нещасне кохання, яке розбило їй серце. Але Шоу не дуже вникав. Він писав п’єси та листи красуням-акторкам. …А потім Шарлотта захворіла та померла. Вона вже постаріла.І перед смертю сталося диво: її обличчя, раптом стало невимовно прекрасним. Як на тій фотографії, де Шарлотті двадцять два. Ось таким гарним та юним раптом стало її обличчя. Бернард Шоу дивився на це незнайоме обличчя. Він був приголомшений до глибини душі. Дивився і дивився – від його цинічного гумору і сліду не залишилося!А потім вона померла і чудо зникло. У труні лежала бабуся. Тіло бабусі… Ми можемо зовсім не знати людину, з якою живемо разом. І нас можуть зовсім не знати, не бачити. Наше прекрасне обличчя приховано, його не помічають; і ми іноді не помічаємо обличчя близьких людей.Тільки в останню мить спадає завіса.І тільки в останню мить можна зрозуміти, як ти любив людину. І якою вона була прекрасною, – але вже надто пізно… © Анна Кир’янова

І тут все дуже просто, я думаю, багато хто вже здогадалися що й до чого. Небайдужа людина, яка цікавиться психологією або просто володіє хорошою інтуїцією, завжди зможе зрозуміти як чоловік ставиться до своєї жінки і навпаки. Так от, якщо чоловік любить більше свою жінку, то в родині з’являється хлопчик. А якщо жінка любить більше свого чоловіка, то вона дарує йому дівчинку. Таку ж красиву, мудру, жіночну, як вона сама. Звичайно, всьому є генетичне пояснення. Стать дитини, з точки зору, науки визначається тільки тим, сперметазойд з якою хромосомою зумів запліднити яйцеклітину жінки (трохи грубо сформульована ідея). Але якщо подивитися з іншого боку, ми маємо ще і душу, а значить, здатні відчувати не тільки себе, а й інших людей. А значить ми можемо любити. І це чудово! Можливо, це збіг подій. Але частка правди в цьому може бути. Напевно, я сама чоловіка люблю свого сильніше, адже у нас дві дівчинки! Джерело

– Чому така ціна? – питає мене потенційна клієнтка. – Яка? – я розумію, що вона не хоче говорити слово “дорого”. Є такі люди, для яких нестерпною є сама думка, що вони чогось не можуть собі дозволити. Такі собі понти навиворіт. – Нескромна! – з докором вичавлює з себе пані. – Нехай скромним буде той, хто не впевнений в якості своєї роботи, – стенула я плечима. – Я – впевнена. Один момент з минулого пам’ятаю досьогодні в деталях. Я школярка. На уроці вчителька дає завдання: вона засікає час, а ми за хвилину про себе маємо прочитати частину тексту, порахувати слова – і повідомити їй результат. Я швидко читала, в мене вийшло більше 100 слів за хвилину. Вчителька питає тих, хто сидить попереду, вони відповідають: 72, 80, 64, і коли черга доходить до мене, я знічуюся і кажу – 90. І в мене різко псується настрій. А коли Владик, який сидить за мною, гордо вигукує 110, мене накриває хвиля злості і досади. В цей момент я ще не знаю, що запам’ятаю свої відчуття назавжди, і, коли виросту, саме той випадок не дозволить мені відчувати незручність за те, що в мене щось виходить добре, а то й краще за інших. Зазирніть у пам’ять. В багатьох знайдуться схожі спогади. Посоромились, проявили скромність, були занадто обережні. Непристойно коротка спідниця, занадто яскрава помада, надто смілива заява, надто висока ціна за свою роботу. З – зіпсований настрій. А іноді і життя зіпсоване. Бо завжди знайдеться Владик, якого спитають після вас, і який скромним не буде. Автор – Тетяна Петкова Переклад – Психологічна студія Сенс Джерело

Якщо ви завжди першим пишете або дзвоните тому, хто вам потрібен, а потім думаєте, чи потрібні ви цій людині? — є лише один спосіб дізнатися про відповідь. Потрібно припинити ініціювати спілкування. Навіть якщо спокуса велика, якщо так і тягне написати, картинку надіслати, набрати номер і запитати: «Як справи?» — не робіть цього. Зупиніться. Але тоді ця людина не зателефонує і не напише сама, вона ніколи так не робить! Не робить. Тому що це ви робите. І вона звикла. Вона прийняла цю модель спілкування. Ви робите перший хід, а вона другий. І начебто ця людина рада дзвінку чи повідомленню. Начебто скучила. Начебто погоджується зустрітися. Але всередині вас є сумнів: чи потрібні ви? Ось і знайдіть сміливість отримати відповідь. Якщо ви потрібні, людина зателефонує чи напише сама. Може, не одразу. Може, доведеться почекати та промучитися переживаннями. Але якщо потрібні – вона зачекає звичного дзвінка чи повідомлення, а потім зробить крок назустріч. Може, надішле смайлик чи смішну картинку — але це вже крок. Дайте відповідь теж картинкою. І ще зачекайте. І людина почне спілкування. Напише: “Як справи?” або ще щось. А як не напише? Якщо не подзвонить? Значить, не потрібні. Без вас чудово обходяться. Ви не включені в картину життя цієї людини. І виправдовувати її масою роботи чи сором’язливістю не треба. Вона не потребує вас. Це треба прийняти. Це не катастрофа. Це привід замислитись. Якщо у вас є багато часу та багато сил, можна продовжувати писати та дзвонити першим. Але, швидше за все, із стосунків нічого не вийде. Вони так і тягнуться; ось у цьому форматі. Це сумний спосіб, але іншого немає. Не ображаючись, не сварячися, треба припинити ініціювати спілкування і почекати. Якщо за місяць людина не написала і не подзвонила — ми не такі вже й цікаві. І їй не має значення, як у нас справи. Автор: Анна Кір’янова

Фрейд вважав, що є лише три речі, про які не варто говорити про себе нікому, щоб не перетворювати життя на хаос. Про себе: ні погане, ні хороше, тільки дії  «За людину говорять не її слова, а її вчинки». Розповідати про свої досягнення і успіхи – не найкращий варіант завоювати друзів, вважав Фрейд: «Люди завжди порівнюють ваші успіхи зі своїми і якщо ваші успіхи кращі, люди почуватимуться гірше». Через такі порівняння починається гра “краще-гірше”: «… без задньої думки ви поділилися своєю радістю, успіхом, не бажаючи комусь втерти ніс, але людина несвідомо (у цьому немає її провини) відчує себе на другорядних ролях і потім захоче відігратися. Хочете нажити ворогів та заздрісників – розповідайте про свої перемоги». Протилежна історія відбувається, коли люди відкрито говорять про свої біди, поразки і неприємності: «Людина, яка почула про неприємності іншої, тут же підбадьориться, браво розправить плечі і відчує свою силу» – говорить Фрейд. У такому порівнянні людина почувається здорово на тлі невдач оповідача, саме тому відкриті люди часто обростають великою кількістю знайомств, але як каже Фрейд, не друзів, а порадників і вaмпірів, які бажають почуватися краще на вашому тлі: «Немає нічого кращого, як слухати про поразки іншого». Тому Фрейд вважав, що для набуття міцних зв’язків про себе не потрібно говорити зовсім: «Воістину сильний той, хто дає побачити свої успіхи, а не говорить про них, до такої людини люди ставляться з повагою. Були плани, стали банани  «Якщо ви хочете зруйнувати власні плани – розкажіть про них усьому світу, дайте похвалити себе». Ніколи не помічали, що варто комусь розповісти про плани, як тут щось іде не так? «Як тільки ви розповідає про свої плани, ви отримуєте схвалення порівнянне з їх досягненням. Мозок втрачає мотивацію, запал та інтерес». Свідомо ви розумітимете, що вам потрібно виконати поставлену мету, але в несвідомій частині буде набагато менше ресурсів на просування, оскільки вона вже отримала задоволення від самої розповіді про власні плани: «Розповідаючи про плани створюється відчуття, ніби ми наближаємося до них, але ефект виявляється зворотним». Фрейд порівнював плани та цілі на прикладі голоду: «Уявіть, що ви хочете вивчити мову. Ви голодні і прагнете виконати свої плани, отримати свою їжу для розуму та задоволення, просунувшись стежкою знань. Але варто вам розповісти про свої плани, ваш голод стихає – ви отримуєте потрібне схвалення, мотивація до реальної дії падає”. Схвалення оточуючих і власна розповідь про плани провокують самообман, ніби просування до мети йде повним ходом, але це не служить додатковим стусаном до дії, а швидше присипляє пильність нашої підсвідомості, знижує мотивацію і саму ймовірність досягнення чогось. По секрету всьому світу  «Якби мені потрібно було б поширити інформацію про свою хворобу якнайшвидше, я б по секрету розповів про це своєму кращому другові». Інформація – найцінніший ресурс для нашого мозку. Ми шукаємо її в інтернеті, книгах, цитатах, цілодобово шукаємо в інтернеті, не випускаючи смартфон з рук, тому що інформація справді важлива, вона змінює свідомість, а свідомість визначає реальність. «Є лише одна валюта цінніша за золото – це інформація» – говорив Фрейд. Коли ми маркуємо щось “секретом”, ми наділяємо інформацію ще більшою цінністю, від чого іншій людині набагато складніше утримати її у своїх вустах, не поділившись з кимось іншим. Люди вважають, що розповівши комусь свій секрет, вони зближуються з людиною, ніби наділяючи її правами на володіння вашим потаємним, але результат часом зовсім протилежний. Якщо для вас є щось дійсно цінне та важливе, завжди краще тримати це при собі.