15 протверезних пунктів: ось про що ми пожаліємо в кінці життя. Читати всім!

Я одна з тих рідкісних жінок, яка не намагається виїсти чоловікові всі мізки та не пилить його за кожну дрібницю. Я взагалі не розумію навіщо будувати так стосунки з коханим. Це ж якесь неадекватне ставлення до дорослої людини. Жінки мають набагато більшу силу – свої чари та мудрість. Навіщо ж поводити себе агресивно? – Слухаю коханий. Що ти кажеш, ми їдемо до мами, а чистих футболок немає? Так глянь в шафі, так лише чисті! Ааа, ти закинув туди брудні? Дивно, я думала ми обоє кидаємо брудні речі в кошик для прання.Ну що ж тепер робити… Їдь в брудній. – Шкарпетки твої? Ні, не бачила. Знайшов під крісло? Теж брудні. Слухааай, недавно купила собі завеликі, не глянула на розмір, візьми їх. Ну так, рожеві з квіточками. Інших немає. Шкода, звісно, що тато бути жартувати з цього приводу. – Я сьогодні покличу до нас сусіда, добре? Потрібно повісити полицю, яку ти не хочеш чомусь вішати. То я його попрошу, він спортивний такий, йому не має бути складно. І ти не втомишся, і полиця буде. Класно? А куди ти? За інструментами? – Шкода, милий, що ти не зустрів мене. Я така марнотратниця. Уявляєш побачила сумку за 2 тисячі та купила. Навіщо мені ще одна не знаю. Був би ти поруч, точно відговорив би. Шкода, що повернути не можна, вона з розпродажі. – Коханий, почисть, будь ласка, часник до борщу. Що, через 5 хвилин? Борщ готовий! Чому без часнику? Ой, а я думала, ти його кинув туди. Ну це раз буде без часнику. Дівчата, проявляйте свою мудрість та виваженість. Так ви не лише доб’єтеся бажаного, але й збережете до себе гарне ставлення і міцні стосунки. Джерело

Замість того, щоб допомагати людям, багато хто зациклений на тому, щоб їх зламати. Їм неприємно бачити чужий добробут. Ось чому ви повинні ретельно фільтрувати своє коло довіри. Бути щасливим не так складно. Почуття щастя ми створюємо в собі самі, і воно зростає в міру нашого просування життєвим шляхом. Але не можна бути щасливим, якщо постійно хвалитися іншим людям чи все їм розповідати. Чим більше ви ділитеся інформацією про себе з оточуючими, тим більше це заважатиме вам. Припиніть розповідати про свої справи всім підряд – деякі речі не повинні ставати надбанням громадськості. Чим більше ми розкриваємось перед іншими людьми, тим більше влади вони мають. Звичайно, ділитися необхідною інформацією з тими, кому ви довіряєте, іноді корисно, але всім вашим колегами на роботі зовсім не потрібно знати, як справи у вас у шлюбі. Не варто ділитися особистою інформацією з людьми, чиє прізвище ви навіть не знаєте. Пам’ятайте: чим ширше ви відкриваєте своє серце чужим для вас людям, тим болючіше вам буде. Цей світ сповнений злих людей, які отримують задоволення від чужих невдач. Вони старанно намагаються виявити слабкі місця, за які можна зачепитися, щоб змусити людину страждати. Нехай зараз ці особи і не скористалися тим, що ви їм розповіли, але в майбутньому вони можуть обернути це проти вас. Якщо ви посварилися з партнером, не потрібно розповідати усім те, як сильно ви на нього злитесь. Постарайтеся спочатку заспокоїтись, а потім, якщо ви все одно відчуваєте необхідність комусь довіритися, поговоріть з кимось близьким, а не з усіма присутніми у їдальні. Чим більше ви розповідаєте іншим людям про близьку людину, тим гірше буде їхнє ставлення до неї/нього, адже їм видно лише один бік проблеми, а не всю картину. Якщо у вас є якісь фінансові проблеми, знати про них мають лише ті, хто до них стосується. Також чим більше люди знають про ваші успіхи, тим заздріснішими вони будуть, як би сумно це не звучало. Наш світ сповнений тих, хто хоче вирости за чужий рахунок. Замість того, щоб допомагати людям, багато хто зациклений на тому, щоб їх зламати. Їм неприємно бачити чужий добробут. Ось чому ви повинні ретельно фільтрувати своє коло довіри. Надмірна відкритість із сторонніми людьми є причиною багатьох проблем. Перш ніж щось сказати, зупиніться і подумайте. Якщо, звичайно, ви хочете бути щасливими. Джерело

Як створити міцну сім’ю? Невелика різниця в характерах подружжя допомагає створити гармонійну сім’ю, тому що один з подружжя доповнює іншого. В автомобілі необхідні обидві педалі: і газ, для того щоб їхати, і гальмо, щоб вчасно зупинитися. Бог премудро розпорядився всім. Чоловіка він наділив одними даруваннями, жінку – іншими, щоб жінка корилася йому. Адже якби Бог дав таку ж мужність жінці, то сім’я не могла б встояти. Між собою подружжя повинні мати очищену любов – для того, щоб отримувати один від одного взаємний розраду і бути в змозі виконувати свої духовні обов’язки. Терпіння починається з любові. Щоб ти терпів людину, тобі повинно бути за неї боляче. Терпіння рятує сім’ю від руйнування. Найбільші скандали – і не тільки в сім’ях, але і в житті держав – походять від малозначних речей. Про батьків і їхні обов’язки Чоловік відчуває природну тягу до жінки, а жінка – до чоловіка. Якби не було цієї тяги, то ніхто ніколи не наважився б створити сім’ю. Для багатьох людей, що живуть по-мирськи, сім’я сьогодні позбавлена ​​сенсу. Тому такі люди не одружуються, або ж, вступивши в шлюб, уникають дітонародження, або вбивають дітей абортами і таким чином самі винищують свій рід. Батькові обійми – якщо в них немає Благодаті Божої – сухі. А обійми материнські – навіть без Бога – мають в собі молоко. Дитина любить свого батька і поважає його. Але і ця любов до батька збільшується від ніжності і тепла материнської любові. Батьки повинні духовно допомагати дітям, коли ті ще маленькі, тому що, коли вони маленькі, їх недоліки теж малі, і їх легко відсікти. Вони схожі на молоду картоплю, шкірка якої легко сходить, варто тільки потерти. За батьківські помилки розплачуються діти! Деякі батьки руйнують своїх дітей. Але Бог не несправедливий. Він живить велику і особливу любов до тих дітей, які в цьому світі зазнали несправедливість – від батьків або від когось ще. Треба викривати дітей тактовно, для того щоб допомогти їм усвідомити свою помилку, але при цьому не допускати, щоб між вами утворювався розрив. Батьки повинні робити те ж саме, що робить хороший садівник, саджаючи маленьке деревце. Діти та їхні обов’язки Для того щоб не посковзнутися на солодкій гірці мирського падіння, яке наповнює душу тривогою і вічно видаляє її від Бога, діти повинні постійно відчувати як велику необхідність поради старших – особливо в критичному віці отроцтва. Коли чоловік і жінка поважають один одного, а діти поважають батьків, то життя в родині йде рівно, подібно до годинника. Щоб в сім’ї були мир і злагода, дуже допоможе ось що: чоловік повинен любити свою дружину більше, ніж свою матір і більше, ніж кого б то не було зі своїх близьких і рідних. Любов чоловіка до батьків повинна литися через його дружину. Звичайно, і дружина повинна вести себе так само. Як же упокорюється людина в старості! Старий поступово втрачає сили і стає схожим на постарілого сокола. Батьківське благословення – це найбільша спадщина, яку батьки залишають своїм дітям. Тому діти повинні подбати, щоб отримати його. Духовне життя Не треба мати душевної тривоги. Душевна тривога приводить до душевного надлому, вона паралізує душу. Бажаючи, щоб ми виробляли чесноти, Бог допускає хвороби, злидні тощо. Адже Бог міг би зцілити хворих і збагатити жебраків, Він міг би влаштувати всіх, але тоді ми мали б помилкове відчуття, що ми доброчесні. Молитви маленьких дітей можуть творити чудеса. Бог дає їм те, що вони у Нього просять. Адже діти чисті, непорочні, і тому Бог чує їх чисту молитву. Велика користь, якщо людина проста в своїх відносинах з іншими, якщо вона завжди має про них добрий помисел і не відноситься до всіх людей всерйоз. Треба уникати суперечок і бесід, які починаються нібито заради духовної користі, а призводять, частіше, до головного болю. За допомогою посту людина перетворюється в агнця, ягня. Якщо вона перетворюється на звіра, це означає одне з двох: або те, що розпочата аскеза перевищує її сили, або те, що вона займається нею від егоїзму і тому не отримує божественної допомоги. Про випробування в нашому житті Це життя помилкове і коротке. І добре, що воно коротка, тому що ті гіркі скорботи, які, подібно до гірким ліків, зцілюють наші душі, пройдуть швидко. Бог, перебуваючи поруч з нами, бачить скорботи Своїх дітей і втішає нас, як Добрий Батько, А що ти думаєш, невже Він хоче бачити, як Його дитина страждає? Бог враховує всі його страждання, весь його плач і потім віддає йому за це. Тільки Бог дає в скорботах справжню розраду. Коли відбуваються з нами випробування – це антибіотики, які Бог дає нам для зцілення хвороби нашої душі. Справжня радість народжується від тієї гіркоти, яку людина з радістю смакує за Христа – смак гіркоти, для того, щоб нас врятувати. Про смерть і майбутнє життя Для людини, яка померла в світі і духовно воскреслої, щодо смерті зовсім немає тривоги, страху або занепокоєння, тому що вона чекає смерті з радістю. Це відбувається, тому що вона піде до Христа і буде радіти поруч з Ним. Ніхто ще не підписував з Богом контракт про те, коли йому померти. Бог забирає кожну людину в найбільш підходящий момент її життя, забирає особливим, тільки для нього придатним чином – так, щоб врятувати його душу. Ми повинні зрозуміти, що насправді людина не вмирає. Смерть – це просто переселення з одного життя в інше. Це розлука на недовгий час. Джерело

Блискуча і дуже чесна стаття блогера Ольги Савельєвої про «пощастило» в сімейних стосунках і про ціну щастя, того самого, щоб на все життя! Одного разу ми спізнювалися на поїзд. Поїзд “Москва-Анапа” повинен був відвезти нас на південь. Ми вистраждали цю відпустку і чекали його всім серцем. За три години до відходу поїзда ми з чоловіком і сином сіли в заздалегідь замовлене таксі. А далі трапився якийсь дорожній колапс. Ми просто стояли в пробці перші дві години, ні на сантиметр не просуваючись до мети. Проблема була ще й у тому, що ми були в трьох кілометрах від найближчого метро, ​​на якому можна було домчати до вокзалу, а йти до метро пішки по палючому сонцю з великим багажем і маленькою дитиною на руках – справжня утопія. Нарешті, пробка відмерла. У метро ми влетіли за 30 хвилин до відходу поїзда. Їхати – 10 станцій. Нам з чоловіком було очевидно: ми запізнилися. Адже там ще по вокзалу бігати, шукати платформу… Але ми все одно їхали. Мовчки. Занурені думками в нашу відпустку, якій не судилося відбутися. Я намагалася зрозуміти, що хоче мені сказати Всесвіт цим скасованим щастям. Дворічний син весело скакав по сидінню вагона і не поділяв нашого стану. Мені хотілося відшльопати його по дупі, хоча я жодного разу за все життя не піднімала руку на дитину… Ми вбігли в будівлю Казанського вокзалу в 15:35. У 15:30 наш поїзд пішов. Повинен був піти… Але він стояв на місці, як укопаний. Я не вірила своїм очам, але табло показувало “Москва-Анапа”… Коли ми підлетіли до останнього вагону, потяг рушив. Ми закидали речі на ходу. І дитину передавали в вагон в процесі бігу по платформі. – Щось затримали відправлення, – пояснила провідниця, прибираючи підніжку, коли ми, задихаючись від бігу і стресу, намагалися віддихатися в тамбурі. Потім ми довго йшли за складом, шукали наше купе. А коли знайшли і закрили за собою двері, то ми з чоловіком інформативно обнялися, і він нервово засміявся, а я заплакала… Ось це я називаю ПОЩАСТИЛО. Просто ПОЩАСТИЛО. Сталося те, що неповинно було трапитися. І це – в твою користь. Якщо ти ранньою весною посадиш насіння помідорів в майонезні баночки, поставиш їх на залите сонцем підвіконня, будеш стежити за температурним режимом паростків, потім, ближче до літа, дбайливо перевезеш саджанці на дачу, пересадиш їх у новий, власноруч збудований парник ціною витрачених вихідних і радикуліту, забезпечиш регулярний полив на весь сезон, добрива і прополку, а восени тебе зустрінуть в парнику м’ясисті соковиті помідорні серця, ти будеш вважати, що тобі «пощастило»? Звичайно, ні! Це буде цілком очікуваний результат щоденної праці. Ось і в родині, у вихованні дітей, в побудові стосунків ось цього безтурботного “ПОЩАСТИЛО” не буває. Я пишу пости про про чоловіка і дітей. У читача створений медовий образ мене і моєї цукрової сім’ї. Але я пишу правду. Нічого не вигадую. Пишу про тихе сімейне звичайне щастя. – Тобі пощастило, – таврують мене ті, у кого все не так. Їм простіше справлятися з несправедливістю: адже в слові «пощастило» зашиті підступи долі, якісь неявні обставини непереборної сили, і в ньому немає ні частки своєї відповідальності за результат. Вигідне слово для тих, кому не пощастило. А я хочу сказати, що ми – звичайні. Середньостатистичні. І ми до свого «пощастило» йшли через такі терни, через які не кожен і пройде. І за щастя ми заплатили велику ціну. Непосильну багатьом. І саме ці знання я продаю зараз людям. Монетизую свій вдалий досвід. Продаю тим, кому «не пощастило», рецепти свого «пощастило». У стосунках з чоловіком ми пройшли всі стадії. Стадії прийняття один одного як партнера по життю, смирення з недоліками, мудрості цінувати гідності. Ми разом з інститутських часів. З перших побачень (з букетом польових квітів), мізерних зарплат (тільки на проїзний), з юнацьких запальних образ (а я тобі вірила!), затяжних сварок (не дзвони мені більше!), пекучих ревнощів (яка Лена???), пристрасних примирень (що, прямо тут?), з макаронів як єдиної їжі, на яку в нас виходило заробляти (але у батьків – не брати ні копійки!), з перших кар’єрних перемог (давай на море поїдемо?) і провалів (поки на мою поживемо), з боязких планів на життя (давай дитинку?), з переглядом фільмів під одним пледом (мені так добре з тобою), з «ти будеш моєю дружиною?», з перших великих покупок (тільки не в кредит), з тесту з двома смужками, з «у вас буде хлопчик!», з першого сміху сина, з нервових зривів (ти обіцяв з ним погуляти!), з зібраних до мами валіз (не можу більше!), з повернень з повинною (не можу більше!), з обіймів в передпокої, з «давай більше ніколи?», з «йди сюди», з «і я тебе…» Як в анекдоті про золоту рибку, коли «хочу, щоб у нас все було», У НАС ВСЕ БУЛО. Ми ні хрена не ідеальні. Ми проходили ці стосунки рівень за рівнем, як комп’ютерну гру. Ми втрачали життя, витрачали енергію, заходили в безвихідь. Ми програвали. Розходилися в різнi життя. Пам’ятаю той період… Я тоді стала мерзнути в стосунках. Тонула в колодязі байдужості, в трясовині неуваги, в його поверненнях з роботи ночами-чами-чами… Я не знала ще, що поки чоловік шукає себе, треба варити йому борщ, а не читати нотації. Я думала: але це ж не чесно! «Я ж теж себе втратила, мені теж треба шукати!» І я шукала. Шукала казку, а чоловік виявився чарівником. Чарівником смарагдового холоду. Я замерзла і пішла. Думала, в свободі тепліше. Звичайно, там була ситуація. Страшна, жахлива. Ми врізалися в неї і розпалися на дрібні шматочки. Замість того, щоб згуртуватися, стали образливо зализувати рани. Кожен свої. І чекали один від одного порятунку. А кого може врятувати смертельно поранений? Йому б себе… зібрати. Я взяла літні сукні і пішла в осінь. У моїй долоні жила долонька сина. Вона пахла льодяниками і відповідальністю. Я насолоджувалася гордістю. – Мені нічого від тебе не треба, – сказала я чоловікові. А він… кивнув. Погодився! Негідник! Я ж кажу: негідник. Я чекала, що він побіжить за мною, стане хапати за руку, намагатися впихнути пластикову карту. Він же знає, що зі мною його маленький син, він же знає, що я не вмію заробляти. Зате я вмію весело витрачати. А тут багато треба. Окреме життя скривдженої мами з дитиною в орендованій квартирі коштує дуже дорого. Я чекала, що чоловік одумається. Ходила всюди з телефоном. Чекала дзвінка. Але він мовчав. Він мовчав так виснажливо голосно, що я, ридаючи, в пориві відчаю кинула його об стіну. Телефон розлетівся на маленькі шматочки і налякав сплячого сина. Він, маленький, прокинувся і заплакав. Я обняла його, поцілувала в голову, і подумала: – Ну ось… Тепер ще й телефон. Разом мій борг, з урахуванням несплаченої квартири за жовтень, близько сотні… Як з’ясувалося, гроші, вони всюди. Їх просто треба бачити І ми їх не бачимо тільки тоді, коли у нас є така можливість. Або коли нам щось – гордість, статус, лінь – важливіші за гроші. А коли за тобою горять мости, то в цьому полум’ї добре видно твої помилки і твої можливості. Я відразу навчилася заробляти. Прямо у вівторок. Тому що в наступний четвер мій борг був би вже 135. Я сказала Всесвіту: мені потрібно сто тисяч. Терміново. Прямо завтра. У мене задзвонив телефон (я знайшла старий апарат-слайдер, він ледве працював, але був в змозі приймати дзвінки, а більшого від нього і не було потрібно). – Треба терміново за мене провести завтра весілля, – сказав мій друг, ведучий свят. – Я ногу зламав. Лежу в лікарні. Нога прив’язана. Сценарій скину. Якийсь начальник Департаменту будівництва. Скільки візьмеш? – 70.– Ти офігіла? Я сам за 35 б вів.– За терміновість і форс-мажор. Він начальник чи хто? Він же не хоче весілля своє зірвати? Начальник – не хотів. Він був начальником Департаменту Будівництва та вмів будувати. І знав, що сім’я – це теж будівництво. А весілля – фундамент. Він погодився на 70. Наречена, тобто вже дружина, була задоволена. Чіпала його під столом. Він сидів, яскраво-червоний, і нерозумно усміхався усмішкою щасливої ​​людини. – Бажаю вам кохання, – сказала я при прощанні і, підморгнувши, поправила трусики нареченої, що виглядали у нього з кишені кокетливим мереживом. – Як школярі, – він ніяково усміхнувся у відповідь. Заплатив 80. Хороший будівельник. «Спасибі, Всесвіт, – сказала я подумки. – Треба ще 20 ». На наступний день на основній роботі мені несподівано виписали премію. 30 тисяч. Я вирішила, що 10 – це відкат Всесвіту. І витратила його на благодійність. Всесвіт оцінив мою щедрість. Засипав замовленнями. Я вибралася з кризи. Мій нуль при одиниці чоловіка став цілком собі самостійною цифрою. Я більше не нуль, і відтепер мене треба брати до уваги. Я собою пишалася. Але мені дуже хотілося, щоб чоловік теж пишався. І дізнався, кого втратив. І прийшов з повинною. Так і сказав: «Ну треба ж, яка ти!» Але він нічого не говорив. Усміхався чемно, забираючи сина. Усміхався чемно, повертаючи сина. Ось і вся комунікація. Я навзнак впала в самотність. Свобода, вона різна. Для самодостатніх людей вона – приваблива і пахне пригодами. Випадковими знайомствами, непередбачуваними вечорами, безсовісним фліртом, жадібними поцілунками в ліфті з чоловіком, від якого пахне сеkсом і алкоголем – і ці дві ноти сплітаються в запах безперспективності. А потім ранкова втеча з чужої захаращеної квартири, чорт, де друга шкарпетка, і як я тут опинилася, і більше ніколи, і Машка, забери мене, не знаю де, в Чертаново… А для мене свобода пахла приреченістю. Я не вмію повертатися додому після опівночі, коли ніхто не чекає, не хвилюється і не питає: «Тебе зустріти?» Мені не цікавий успіх заради успіху. Мені потрібно, щоб він дивився на мене і захоплено говорив: «Ну треба ж, яка ти!» Мені нецікаво бути одиницею, я згодна бути нулем, але за його спиною. Я вирішила діяти. Віддала дитину дідусю на вихідні. Купила білизну, яке підкреслює. Панчохи з силіконовою в’яззю. Каблук 12 сантиметрів. Волосся прикрасила недбалістю. Закусила губу, заховану в вульгарну червону помаду. Одягла плащ поверх білизни. Я була дистильована пристрасть. У розріз плаща було видно силікон від панчіх. Поки йшла до машини, відчувала себе Чіччоліною. Чоловіки озиралися. Приїхала до колишнього чоловіка на початку першої. Подзвонила в двері. Серце вистрибує з грудей. Ніхто не відкриває. А якщо його просто немає вдома? А якщо він не один? Мене обдало жахом. Про це я не подумала. Ми рік живемо окремо, а я і припустити не можу, що він подивиться в іншу сторону. Нарешті він, сонний, відкрив двері. – Що трапилося? – запитав він, мружачись від раптового яскравого світла зі сходової клітки. – Ти один? – Ні. – Ні??? – я майже померла, задихнувшись приниженням. – Ні, я з кішкою. Що трапилося? – Можна увійти? – запитала я і розтебнула плащ. Він став жмуритися ще сильніше. На ньому були старі сімейні труси, подаровані бабусею Валею, яка практикувала економне шиття чоловічої нижньої білизни. Вони пахли чим завгодно, крім пристрасті. Бабусею Валею вони пахли, навіть коли свіжі… – Слухай, ти дуже сексуальна, правда. Але я третю ніч не сплю. Проект здаємо. Мені вставати через три години… Він щось там ще лопотів про «вибач», про «я оцінив», і про «давай іншим разом», поки я, принижена, бігла по сходах, проклинаючи підбори, і витираючи сльози роздавленої гордості. – Більше ніколи! – ридала я в машині, розмазуючи смокі айз, маючи на увазі під «ніколи» – будь-яку форму спілкування з цим негідником. Через два дні я повернулася до нього на ПМЖ. Він сам прийшов за мною вночі. Підготовлений. З квітами та в нових трусах. Я до чого все це… До того, що не буває в родині «пощастило». Буває «вистраждано», «побудовано», «створено», «відпрацьовано», «склеєно». Сім’я – це кропітка праця. І немає більш мудрої і більш банальної фрази. А ви говорите пощастило… Автор: Ольга Савельєва Джерело

У 30 купувала другу шафу для речей, в 50 – другий холодильник. У 30 підкреслювала фігуру, в 50 – приховую. У 30 любила гуляти по місту, в 50 – по лісі. У 30 чоловіків хотілося спокусити, в 50 – нагодувати. У 30 чоловіка хотілося цілувати в губи, в 50 – в чоло. У 30 хвилювала ерекція чоловіка, в 50 – його тиск. У 30 хотілося красиве хвилясте, блискуче волосся – в 50 хочеться, щоб воно просто було. У 30 хотілося випити і потанцювати, в 50 – поїсти і лягти. У 30 хотілося красивого чоловіка, в 50 – теж, але лікаря. У 30 думаєш, що все тільки починається, в 50 усвідомлюєш, що так і не почалося. У 30 боялася втратити чоловіка, в 50 – ключі. У 30 прокидалася від хропіння чоловіка, в 50 – від свого. © Автор невідомий

Доброго дня! Я відношусь до тих неймовірних жінок, які не виносять мозок і не пиляють свого коханого. Я взагалі не розумію, навіщо когось пиляти. Що за примітивні методи? Невже складно замість агресії включити чарівність та жіночу мудрість? – Що коханий? Треба до мами їхати? Не можеш чисту футболку знайти? Так он їх у шафі скільки. Що брудні?! А я думала, ти брудні, як і я, в кошик кладеш… Ну, що поробиш, їдь у брудній. – І шкарпеток немає? Я їх взагалі не бачила, може, ти купити забув? Під кріслом? Бліін, і як вони туди залізли? Ну, кинь у кошик. У чому їхати? Мої бери, вони мені великі. Ну так, рожеві… зате чистенькі. – Уявляєш, сьогодні Олексія зустріла, так, колишнього. Він тааак змінився, у спортзал ходить. Завтра вдень обіцяв заскочити, повісити полицю — ну, пам’ятаєш, я купила, а ти втомлюєшся, тобі ніколи. Куди побіг? За інструментами? – Коханий, як шкода, що ти був стомлений і не зміг мене зустріти! Я така марнотратна… Ось сама себе лаю! Уявляєш, побачила сумку за 15 тисяч і купила… Так, чергову. Був би ти поруч – ти б мене відмовив. Ні, не можна повернути на розпродажі. – Зайчику, почисти мені часник, будь ласка! Через п’ять хвилин? Добре. Ось готово. Що? Де часник? Хіба ти його туди не кинув? Ну, їж тепер так. Дівчата, будьте мудрими! Вони ж так радіють, коли у них така добра, спокійна дівчинка. Дурненька, правда, й сама нічого не може. Зате не кричить, завжди весела та красива. Автор невідомий

Буває, що в житті починається чорна смуга. Одна проблема за одною, і здається, що труднощі ніколи не закінчаться. Хочеться опустити руки, здатися і сказати «Так пішло воно все!». Так і зробіть. А потім нагадайте собі, що за найтемнішою ніччю наступає світанок, і коли-небудь важкий період пройде. А поки подумайте ось про що: труднощі є у всіх, але хтось переживає їх легше, ніж інші. Чому так? Вся справа в ставленні до того, що відбувається. Боремося ми з реальністю або смиренно приймаємо все, як є – тільки від цього і залежить, щасливі ми в підсумку чи ні. Ось що потрібно пам’ятати у важкі періоди життя: 1. Що є, то є. Відомий вислів Будди говорить: «Ваші страждання викликані вашим опором». Подумайте про це протягом хвилини. Це означає, що страждання можливі тільки тоді, коли ми відмовляємося приймати те, що відбувається. Якщо ви можете щось змінити, прийміть заходи. Але якщо зміни неможливі, то у вас є два варіанти: прийняти ситуацію і відпустити негатив чи довго, захоплено і пристрасно страждати. 2. Проблема стає проблемою тільки тоді, коли ви її так називаєте. Ми часто стаємо найлютішими ворогами самим собі. Щастя дійсно залежить від точки зору. Якщо ви вважаєте щось проблемою, то ваші емоції й думки будуть наповнені негативом. Подумайте про те, які уроки ви можете отримати із ситуації, і вона раптово перестане бути проблемою. 3. Якщо ви хочете змінити речі, почніть з самого себе. Ваш зовнішній світ є відображенням світу внутрішнього. Ви напевно знаєте людей, чиї життя сповнені хаосу і стресів. І хіба це відбувається не тому, що самі вони знаходяться в абсолютно випадковому порядку? Нам подобається думати, що обставини змінюють нас. Насправді ж це працює у зворотному напрямку: ми повинні змінити себе, щоб змінити обставини. 4. Немає поняття «невдача» – це тільки можливість навчитися чомусь. Ви повинні просто виключити слово «провал» зі свого лексикону. Всі великі люди зазнавали невдачі знову і знову, перш ніж досягли успіху. Здається, Томас Едісон говорив так: «Я не зазнав невдачі у винаході лампочки. Я просто знайшов 99 способів, як вона не працює ». Навчіться чогось у ваших так званих провалах. Дізнайтеся, як зробити це краще в наступний раз. 5. Якщо ви не отримуєте бажаного, значить, щось краще вже в дорозі. Я знаю, іноді в це важко вірити. Але це правда. Зазвичай, коли ви озираєтеся на своє життя, то розумієте, що хороші речі відбувалися після того, як щось не вдавалося. Просто вірте, що все відбувається саме так, як і повинно бути. 6. Цінуйте зараз. Вона ніколи не настане знову. У кожній миті життя є щось цінне, не дозволяйте їй пройти повз вас. Незабаром все стане спогадом. Можливо, одного разу ви будете нудьгувати навіть за тими моментами, які зараз не здаються щасливими. 7. Відпустіть бажання. Більшість людей живе зі «пов’язаним розумом». Це означає, що вони надають великого значення своїм бажанням, і якщо не отримують задуманого, то їхні емоції впадають в негатив. Замість цього спробуйте практикувати «відокремлений розум»: якщо ви щось хочете, то все одно будете щасливі незалежно від того, отримаєте ви бажане чи ні. Ваші емоції в цьому стані залишаються нейтральними або позитивними. 8. Зрозумійте свої страхи та будьте вдячні їм. Страх може бути відмінним учителем. І подолання страху часто змушує вас наближатися до перемоги. Наприклад, коли я вчився в коледжі, я боявся публічних виступів. Тому зараз мені здається кумедним, що я не тільки виступаю перед групою людей щодня, бувши викладачем, але ще і навчаю мистецтву публічного виступу. Для подолання страху потрібна тільки практика. Страх – це всього лише ілюзія. 9. Дозвольте собі відчувати радість. Вірите чи ні, я знаю дуже багато людей, які не дозволяють собі повеселитися. Вони навіть не знають, як бути щасливими. Деякі люди настільки залежні від своїх проблем і внутрішнього хаосу, що поняття не мають, хто вони без усього цього. Тому постарайтеся дозволити собі бути щасливим. Нехай це буде невеликий момент, але важливо зосередити увагу на радощах, а не на труднощах. 10. Не порівнюйте себе з іншими. Але якщо порівнюєте, то тільки з тим, кому гірше, ніж вам. Безробітний? Будьте вдячні хоча б за те, що отримуєте допомогу по безробіттю. Більшість людей світу живе в стані крайньої бідності. Не схожі на Анжеліну Джолі? Думаю, дуже мало хто схожий на неї. І ви, ймовірно, набагато привабливіші. Зосередьтеся на цьому. 11. Ви не жертва. Ніхто нічого не робить спеціально для вас або проти вас. Ви самі створюєте власний досвід. Візьміть на себе особисту відповідальність і усвідомте, що ви можете пережити труднощі. Потрібно просто почати зі зміни думок і дій. Відмовтеся від менталітету жертви та станьте переможцем. 12. Все може і буде змінюватися «І це пройде»- одне з моїх улюблених висловів. Коли ми застрягли в поганій ситуації, нам здається, що виходу немає. Здається, що нічого вже не зміниться. Але знаєте що? Зміни будуть! Ніщо не вічне, крім смерті. Так що відмовтеся від звички думати, що все залишиться так назавжди. Чи не залишиться. Але вам доведеться застосовувати якісь дії, щоб змінити ситуацію. Вона не зможе чарівним чином змінитися сама. 13. Можливо ВСЕ.  Чудеса трапляються щодня. Це правда. Шкода, що не можна в одній статті описати всі дивовижні речі, які відбувалися з моїми знайомими, – від лікування четвертої стадії раку до раптової зустрічі зі своєю другою половинкою. Таке відбувається постійно. Вам просто потрібно повірити, що таке буває. Одного разу повіривши, ви вже зможете виграти битву. Джерело

Секрет щасливого життя, який свого часу відкрила мені бабуся: «Запам’ятай три НЕ, говорила мені бабуся, – НЕ боятися, НЕ заздрити, НЕ ревнувати». Просто сказати, та складно зробити. Щоб не боятися завтрашнього дня або неприємностей, які випадково звалилися на голову, потрібно важким шляхом йти до стабільності, підвищувати свою цінність на ринку праці, відточувати майстерність спілкування з людьми і розвиватися духовно. Не заздрити. Складно не впасти у відчай, коли твоєму сусідові або приятелеві щастя дістається просто так, ні за що, а ти, немов і не заслуговуєш його. Але слід пам’ятати, що немає на землі нічого постійного. Як писав Омар Хайям: «Не заздри тому, хто сильний і багатший. За світанком завжди настає захід». Не ревнувати. Це означає пояснити самому собі, що люди – не речі. Вони не можуть стати нашою власністю. І мають право робити вибір – пов’язувати з нами свою долю або любити інших. Якщо побороти в собі ці три слабкості, життя, і правда, може стати легким і дивовижним.