Людина вас любить настільки, скільки вона готова за вас віддати

Якщо людина вас по-справжньому любить, вона приїде, прийде, прискаче, прилетить, припливе. Навіть приповзе, якщо не зможе йти. А якщо не зможе повзти, — то її так і знайдуть, лежачою у вашому напрямку. Як стрілку компаса. Як письменника Стівенсона знайшли в лісі без свідомості. Він дві доби без сил пролежав, але його знайшли й підлікували. Коли письменник зміг ходити, хитаючись, він негайно продовжив шлях. Він прямував до своєї коханої жінки Фанні Осборн. І він врешті до неї дійшов. Фанні абсолютно не підходила Стівенсону. Вона була на десять років старшою, в XIX столітті це було просто неприйнятно. У Фанні було двоє дітей. А головне — вона була заміжньою. Непутящий чоловік жорстоко розбив її серце. Розлучитися тоді було дуже важко, майже неможливо. Можна уявити, як сім’я молодого письменника поставилася до цього кохання! Дуже негативно. Та й Фанні не хотіла псувати життя юнакові. Вона поїхала до себе в Америку, а йому прийшлося повернутися до Шотландії. Стівенсон полюбив Фанні так: він її просто впізнав. Впізнав свою жінку за сумною постаттю у дверях; він ще навіть обличчя її не бачив! Але одразу покохав, а вона відповіла взаємністю. І кохання не пройшло. Тому що якось Фанні написала Стівенсону листа з Америки. Кажуть, що вона повідомила про свою важку хворобу. Тоді слабкий, худий, виснажений туберкульозом письменник негайно взяв квиток на пароплав і поплив на інший континент. Плавання тоді було жахливим. І дуже довгим. Але він приплив! Виявилося, що його кохана переїхала в інше місто. Вона ж не могла ні написати, ні зателефонувати. Вона, можливо, навіть не знала, що він пливе до неї. Стівенсон сів у страшний поїзд для іммігрантів і поїхав в те, інше місто. Але Фанні не знайшов, вона поїхала ще далі. Виснажений хворий письменник взяв коня і поскакав до своєї Фанні. Їхав дві доби, а потім впав з коня без свідомості. Потім його привели до тями, трохи підлікували, і він пішов до своєї коханої жінки. І дійшов! Ось так. Це і є любов. А далі все склалося дуже добре. Фанні одужала, чоловік-тиран дав їй нарешті розлучення, а діти Фанні дуже полюбили вітчима. І допомагали йому писати книги. «Острів скарбів» допоміг скласти син Фанні, а дочка — переписала повість. Книга принесла успіх і гроші. Вони почали добре жити. Зрозумійте: якщо людина по-справжньому любить, у неї знайдеться час, щоб до вас приїхати, якщо ви покличете чи просто повідомите, що ви в біді. Вона припливе, прилетить, на коні прискаче, пішки дошкандибає. А якщо немає часу і можливості — це не справжня любов. Це як силует у дверях або тінь любові, але не любов. І спокушатися не варто. Якщо ви потребували допомоги й були в небезпеці, а людина навіть не спробувала сісти в машину або в поїзд і приїхати, це не кохання. І вам не бути разом, швидше за все. Навіть якщо ви не на різних континентах живете, а зовсім поруч. Ганна Кір’янова

Якщо кохана людина далеко, це коханню не заважає. Можна любити і за тисячі кілометрів. Зараз можна писати один одному скільки завгодно, розмовляти та бачитися – через екран. Але це все одно зв’язок та любов. Екран не заважає коханню. Іноді місяцями, роками люди змушені жити у розлуці. Всяке буває. Немає можливості поки що бути разом, а кохання є. Повідомлення, дзвінки, милі картинки та слова кохання. І один спосіб є зрозуміти, кохання це чи ні. Справжнє почуття чи просто така романтична гра з боку людини, яка чудово без вас обходиться і має, швидше за все, цілком реальні стосунки. Інші. Один є спосіб зрозуміти, люблять вас чи ні. Потрібні ви чи ні. Дуже простий. Якщо ви потрапили в біду, якщо захворіли, якщо проблеми спіткали вас, той, хто любить, тут же збереться в дорогу. Подолавши всі перешкоди. Щоб допомогти. Якщо це неможливо і ви розділені непереборними обставинами, той, хто любить, негайно запропонує гроші. Вишле їх миттєво, знайде і надішле. Навіть якщо доведеться в борги залізти чи продати майно, негайно надішле гроші. Якщо відмовитеся, він запропонує. Обов’язково запропонує гроші. Ось такий простий спосіб. Проста ознака кохання. І не лише кохання на відстані; вона завжди працює, ця ознака. В яких би обставинах не знаходився той, хто любить, гроші він запропонує. Якщо треба – надішле. А охи, ахи, промені підтримки, сльози та слова співчуття – це емоції. Це добре. Ми небайдужі до людини! Але це не кохання. Це небайдужість. Безкоштовні емоції та можливість вважати себе добрим та люблячим. Не більше того… Автор: Анна Кір’янова

Навіть якщо тільки одна людина нас любить – тільки одна! – ця любов переживе століття. І тисячоліття переживе. І виправдає все наше життя. І не зникне. Хоча це скромне і непомітне почуття. Гробницю Тутанхамона відкрили, і археологи ахнули: золото і срібло, блакить і дорогоцінні камені. У величезній піраміді величезна кількість розкішних речей. З розмахом ховали царів в Єгипті! І написи, ієрогліфи, статуї богів… Багато жив фараон; є чого пограбувати або в музей відвезти! І всі захоплювалися і ахали, звичайно, розглядаючи багатство і цінні предмети. А потім побачили скромний віночок з польових квітів на саркофазі. Він не зотлів, як не дивно. І всі перестали ахати і захоплюватися. Замовкли і зворушилися. Так наївно і сумно виглядав цей віночок. І згадали, що мумія – це людина. Вісімнадцятирічний юнак. Він так мало пожив, захворів і помер. І чиєсь серце розривалося від горя, поки йшов величний обряд поховання. Хтось тихенько плакав. Хтось зібрав ці давньоєгипетські квіточки і поклав на золотий саркофаг. Напевно, молода дружина цього бідного, який не встиг пожити, юнака. Напевно, вона сильно його любила і горювала. І подумала, що в Царстві Мертвих віночок його більше втішить, ніж дорогоцінна труна, статуї і золотий посуд – що з неї їсти там? Непотрібний скарб. А віночок – це любов. Надія на зустріч. Адже там квіти ніколи не зів’януть. І цей жалюгідний букетик пережив тисячі років навіть в нашому світі. І зворушив археологів, які згадали своїх коханих. І подумали: хто їм покладе польові квіточки з собою? Чи є той, хто буде щиро плакати і сумувати, бо любив щиро? І при вигляді єгипетських скарбів і пірамід згадується бідний віночок. Життя минає і є короткочасним; а квіти залишаються. І любов залишається на тисячі років. А може, навічно. Ганна Кір’янова Джерело

Що ж собою являє «нелюбов». Нелюбов – це коли не можна заважати. Розмовляти, сміятися чи лізти з обіймами. Не можна розповідати про свої переживання – це дурниці, а не переживання. Не можна щось просити – треба розуміти, що зараз скрутне становище. І взагалі, навіщо тобі це? Не можна розраховувати на допомогу, дорослі люди повинні самостійно справлятися. Навіть якщо їм п’ять років. Це вже солідний вік. А якщо тридцять п’ять – це взагалі старість. Нелюбов – коли не сварять особливо, але і не хвалять. Не помічають. Коли незручно… при близькій людині – він може сказати, що ти багато їси. А приготовлену тобою їжу людина з’їсть і нічого не скаже. І не помітить зусиль, коли поприбираєш і квіточки в вазочку поставиш. Нелюбов – коли нічого не можна. Коли дратуєш, заважаєш, лізеш, несеш нісенітницю, виносиш мозок, сиди смирно в куточку і чекай, коли тебе поведуть гуляти. І не говори, чи не ний, що не реви, – смирно сиди й чекай. Коли НЕ заступаються і кажуть: сам винен! – це не любов. Коли нічого не дарують – нелюбов. Коли шкода грошей на тебе – це нелюбов. Це не ненависть. Це іноді ще гірше, тому що ненавидять за щось, через заздрощі, наприклад. І можна піти або здачі дати. А не люблять – просто так. Хоча кажуть: «так люблю я тебе, тільки відчепися, знову ти за своє!». Ось це і є – нелюбов. І від неї вмирають. Особливо люди похилого віку, діти і собаки. І дорослі люди, які беззахисні і чутливі. Нелюбов робить людину боязкою, незграбною, закомплексованою. Вона боїться все зіпсувати, перешкодити, роздратувати … Тут нічого не поробиш; якщо є сили – треба йти хоч з вузликом на паличці. Або хоча б ясно зрозуміти – це нелюбов. Джерело

Одного разу пізно ввечері влітку 1970 я перекинувся на бік і запитав дівчину, що лежала поруч зі мною, чи хоче вона вийти заміж. – Ми поговоримо про це вранці, – сказала вона. – Зараз мені треба поспати. Вранці вона сказала, що одруження – це не дуже гарна ідея, а насправді, навіть дуже погана, але вона все одно згодна. Вона була права: це була погана ідея. Молода жінка Табіта Спрюс ще не закінчила навчання. Я випустився, але не міг влаштуватися вчителем. Я працював в промисловій пральні, отримуючи зарплату, що трохи перевищувала прожитковий мінімум. У нас був кредит на навчання, ніяких заощаджень і ніяких пільг. У мене було дві пари нижньої білизни, дві пари джинсів, пара туфель, і проблеми з випивкою. Ми пам’ятали про це, призначаючи дату: 2 cічня 1971 року. Тієї осені ми сіли в автобус, що йде зі Старого Міста, де жила Таббі, до Бангора, де знаходився відомий ювелірний магазин Дейз. Ми попросили показати найдешевший комплект з двох обручок, який був у продажу. З чудовою професійною усмішкою, в якій не було ні краплі поблажливості, продавець показав нам пару тонких золотих смужок за 15 доларів. Я дістав гаманець, який тоді пристібав байкерським ланцюжком до джинсів, і заплатив за них. В автобусі по дорозі додому я сказав: «Готовий посперечатися, вони залишать зелений слід на наших пальцях». Таббі, завжди гостра на язик, відповіла: «Сподіваюся, ми проносимо їх досить довго, щоб дізнатися про це». Десять тижнів потому або близько того, ми надягли ці обручки один одному на пальці. Костюм, який я одягнув, був занадто великий для мене – я взяв його в борг у майбутнього шурина, – а моєю краваткою пишався б сам Джеррі Гарсія. Моя новоспечена дружина була одягнена в блакитний брючний костюм, що кілька місяців до цього служив вбранням подружки нареченої на весіллі її подруги. Вона була чудова і налякана до смерті. Ми поїхали на весільний прийом (бутерброди з тунцем і содова) на моїй машині, старіючому Б’юїку з дихаючої на ладан коробкою передач. Я весь час чіпав великим пальцем обручку на безіменному пальці лівої руки. Кілька років по тому – три? п’ять? – коли Таббі мила посуд, її обручка зісковзнула з пальця і ​​впала в зливний отвір. Я вирвав зливну заглушку, намагаючись знайти її, але в темряві знайшов лише шпильку. Обручка зникла. Тоді я вже міг купити замість неї нову, більш витончену, але вона все одно заливалася гіркими сльозами через втрату першої справжньої обручки. Вона не варта була й восьми доларів – вона була безцінна. Життя добре обійшлося зі мною в питанні кар’єри. Я написав бестселери і заробив мільйони доларів. Але я жодного разу не знімав цю дешеву обручку з лівої руки з того самого дня, як моя дружина з тремтячими губами і руками і блискучими очима наділа її. Знаю, знаю, схоже на пісню в стилі кантрі. Але в житті так часто і буває. Обручка служить нагадуванням, як ми жили тоді: крихітна трикімнатна квартира, погано працююча плита і холодильник, скрипучі мостини, будинок із зимовою осадкою, вуличний шум по ночах і плакат над раковиною з написом: ДРУЖЕ МІЙ, У НАС ЗОВСІМ НЕ ЗАЛИШИЛОСЯ СИЛ. Обручка змушує замислюватися про майбутнє, пам’ятати, що у нас було (майже нічого) і якими ми були (до біса хорошими людьми). Не дає забути, що ціна речі і її цінність – не обов’язково одне і те ж. Минуло вже 42 роки, а зеленого сліду все ще немає. Стівен Кінг

Прочитайте до кінця! І наступного разу, коли захочете надіслати повідомлення, пов’язане з Господом, або пожартувати про Бога, подумайте двічі. Одного дня сатана та Ісус зустрілися. Сатана щойно прийшов до раю, сміявся і сміючись, сказав: «Щойно я взяв для себе світ, повний людей там. Я їх використаю сповна, я знаю, що вони не втримаються. Вони всі пропащі, грішні!» «Що ти з ними зробиш?» – Ісус запитав. «Ах, мені буде весело з ними, – сатана відповів. Я навчу їх, як виходити заміж і розлучатися, як ненавидіти і зловживати один одним, щоб навчилися напиватися, курити і, звичайно, я навчу їх, як придумати й робити зброю та бомби, щоб знищили один одного. Я буду гарно проводити час!» «Що робитимеш, коли втомишся?» – Ісус запитав його. «А я їх вб’ю» – сатана сказав з видом, сповненим ненависті та гордості. «Що ти за них просиш?» – Ісус запитав. «Ах, Ти хіба любиш тих людей. Вони недобрі, навіщо Ти хочеш їх врятувати? Ти береш їх, а вони ненавидять Тебе. Вони будуть плакати перед Тобою, вони поклянуться Тобі у вірності, але вб’ють Тебе. Ти любиш тих людей?». «Скільки?» – Ісус знову запитав. Сатана подивився на Ісуса і відповів: «Вся Твоя кров, сльози і життя». Ісус сказав: «Домовилися! І Я заплачу таку ціну». 10 речей, про які Бог тебе не просить: 1 – Бог не спитає вас, яку модель автомобіля ви використовували; він запитає вас, скільки людей ви перевезли? 2 – Бог не спитає вас, скільки квадратних метрів будинку у вас було; він запитає вас, скільки людей ви приймали в ньому? 3 – Бог не спитає вас про бренд одягу в шафі; він спитає вас, скільком ви допомогли одягнутися? 4 – Бог не спитає вас, наскільки високою була ваша зарплата, він запитає вас, чи ви її заробили чесно? 5 – Бог не спитає вас, який був ваш титул; він спитає вас, чи зробили ви свою роботу найкраще? 6 – Бог не спитає вас, скільки у вас було друзів; він спитає вас, скільки людей вважають вас другом? 7 – Бог не спитає вас, в якому районі ви жили, він запитає вас, як ви ставилися до сусідів? 8 – Бог не спитає вас про колір шкіри; він запитає вас про чистоту вашої душі? 9 – Бог не запитає вас, чому вам знадобилося так довго часу, щоб шукати спасіння; Він з любов’ю відведе вас до Свого дому на небі, а не до дверей пекла. 10 – Бог не спитає вас, скільки людей поширили це повідомлення; він просто спитає, чи соромно вам це робити? Ісус Христос сказав: «Якщо ви заперечуєте Мене перед своїми друзями, Я заперечую вас перед батьком Своїм». Якщо ви дочитали до кінця, ставте АМІНЬ і не соромтеся поділитися.  Джерело

Жінка завжди хоче взнати та зрозуміти, а чи дійсно любить її чоловік, з яким вона вже довгий час у стосунках? І насправді є одне питання, яке здатне вам у цьому допомогти. Поставивши його своєму чоловікові, ви зрозумієте, як він насправді до вас ставиться і що відчуває – безумовну справжню любов або тільки зручність від того, що ви такі, якою він хоче вас бачити. Як зрозуміти що чоловік любить – задайте всього одне питання Просто задайте йому одне просте запитання: “Якою, на твою думку, я повинна бути?” і тоді дуже уважно слухайте його відповідь, адже саме від неї залежить те, як насправді сприймає і як ставиться до вас чоловік. Звичайно, варіантів його відповідей може бути досить багато, але, в основному, вони все-таки зведуться до одного варіанту з двох. Перший варіант: Це коли на ваше запитання чоловік почне дуже активно розповідати, що, на його думку, ви повинні бути доглянутою і підтягнутою, жіночною, господарною, ніжною, турботливою, люблячою, сексуальною й одночасно милою, а ще цікавитися всім тим, що і він, подобатися його друзям і рідним, ну і ще багато чого розповість з його списку вимог до ідеальної жінки його мрії. Або ж це буде другий варіант: Тоді він скаже, що ви просто повинні бути собою, адже саме такою він вас і полюбив. І якщо ви хочете в собі щось змінити або вдосконалити, то він, звичайно ж, підтримає вас і буде радий вам допомогти, якщо це дійсно зробить вас щасливішою, але, на його думку, ви й так прекрасні та вам досить просто бути… просто бути щасливою – для нього це найважливіше. Я думаю, ви вже зрозуміли, виходячи з цих відповідей, коли чоловік дійсно любить свою жінку і щиро бажає їй щастя, а коли просто хоче “зліпити” з неї свій ідеал і буде він з нею рівно доти, поки вона цей “ідеальний образ” зможе підтримувати. Тому робіть правильні висновки й пам’ятайте, що справжня любов – це коли вас беруть з усіма недоліками, з якими ви, звичайно, можете якось боротися і самовдосконалюватися, але при цьому, ви будете розуміти, що вас люблять і приймають такими, якими ви вже є. Тобто, та, яка є, вже досить, і не потрібно кожен день стрибати вище голови, щоб якось вразити і утримати вашу кохану людину поруч.  Адже ваш чоловік цінує в першу чергу те, яка ви особистість, а не тільки вашу “обгортку”, цінує вашу унікальність – саме те, що і відрізняє вас серед сотень інших і саме те, через що він вас колись і полюбив. Звичайно, велике значення має не тільки відповідь на це питання, але ще і те, як чоловік поводиться з вами, тобто чи підкріплює він свої слова ще й своїми діями та зусиллями, адже це дійсно дуже важливо. Але, на мою думку, саме те, як сприймає вас людина – як об’єкт для удосконалення, над яким ще працювати й працювати, або як живу людину зі своїми плюсами та мінусами, але зате таку улюблену і рідну – має ключове значення в побудові дійсно гармонійних і щасливих стосунків. Ось таких стосунків я вам щиро бажаю! Любіть і бережіть одне одного, удачі вам! Діліться думками та враженнями в коментарях. Джерело

– Чому така ціна? – питає мене потенційна клієнтка. – Яка? – я розумію, що вона не хоче говорити слово “дорого”. Є такі люди, для яких нестерпною є сама думка, що вони чогось не можуть собі дозволити. Такі собі понти навиворіт. – Нескромна! – з докором вичавлює з себе пані. – Нехай скромним буде той, хто не впевнений в якості своєї роботи, – стенула я плечима. – Я – впевнена. Один момент з минулого пам’ятаю досьогодні в деталях. Я школярка. На уроці вчителька дає завдання: вона засікає час, а ми за хвилину про себе маємо прочитати частину тексту, порахувати слова – і повідомити їй результат. Я швидко читала, в мене вийшло більше 100 слів за хвилину. Вчителька питає тих, хто сидить попереду, вони відповідають: 72, 80, 64, і коли черга доходить до мене, я знічуюся і кажу – 90. І в мене різко псується настрій. А коли Владик, який сидить за мною, гордо вигукує 110, мене накриває хвиля злості і досади. В цей момент я ще не знаю, що запам’ятаю свої відчуття назавжди, і, коли виросту, саме той випадок не дозволить мені відчувати незручність за те, що в мене щось виходить добре, а то й краще за інших. Зазирніть у пам’ять. В багатьох знайдуться схожі спогади. Посоромились, проявили скромність, були занадто обережні. Непристойно коротка спідниця, занадто яскрава помада, надто смілива заява, надто висока ціна за свою роботу. З – зіпсований настрій. А іноді і життя зіпсоване. Бо завжди знайдеться Владик, якого спитають після вас, і який скромним не буде. Автор – Тетяна Петкова Переклад – Психологічна студія Сенс Джерело