Людина вас любить настільки, скільки вона готова за вас віддати

Людина вас любить настільки, скільки вона готова за вас віддати

Людина вас любить настільки, скільки вона готова за вас віддати.

Дуже меркантильно звучить. Правда? Як і фраза Надії Мандельштам: “Він вас любить? А скільки він витратив на вас?”. Така собі корислива дама. Хоча якась з цього користь: жила в злиднях з бідним поетом. Жерти, вибачте, часто не було чого. Ходила в лахмітті… Але поет був готовий віддати за неї — все. Просто все, що було. Вухо, око, нирку, життя … Не особливо замислюючись. А що думати, якщо кохаєш?

Так маленька дитина навіть не задумається. І віддасть усе, що має, хоч у неї й немає нічого, окрім іграшок та власного дихання. І вона може пошкодувати – не пригостити цукеркою, іграшку притиснути до себе. Це за звичайних обставин. А в смертельно важливих навіть не замислиться. Бо як жити і навіщо – без матусі та татка? І це — найвищий ступінь любові. За неї все прощається, взагалі все. Якщо людина так зробила, або ми точно знаємо, що так і зробить.

І всі стосунки, засновані на здоровому егоїзмі, — гарна штука. Поки сам не опинишся в такій небезпеці, що треба віддати все. Або хоч би нирку. Або квартиру. І здоровий егоїст скаже, що це нерозумно якось: віддавати свої нутрощі та квадратні метри. А нерозумна дитина чи поет — віддасть. Скаже: на! А як інакше? Ти тільки живи! І це — найвищий ступінь любові, недоступний багатьом.

І ось дивуються: чому ці невідповідні люди живуть разом? Та ще в нездорових стосунках? Неправильні? Саме тому й живуть. І здорові стосунки двох розумних егоїстів плачевно закінчуються принаймні для одного егоїста — якщо він занедужає або у в’язницю потрапить. Або постаріє та послабшає. На нього витратить розумну суму, а потім залишать одного.

Бо де справжнє кохання — немає егоїзму. Розумного чи твариного — як на мене, вони мало чим відрізняються. А є лише кохання…

Автор: Анна Кір’янова