Притча про пограбування банку. Прочитаєте 1 раз, а пам’ятати будете вічно!

Одного разу, пастух образив чоловіка, а той затаїв на нього злість і вирішив помститися йому. Він знав, що той пасе тварин у віддаленому місці, де майже ніхто не ходить, і вирішив скористатися цим і викопати йому глибоку яму, щоб той впав в неї. Пізно вночі він почав копати. Коли він копав, то уявляв собі, як його кривдник потрапить в неї і, може бути, що небудь зламає собі або помре в ній, не маючи можливості вилізти звідти. Або, принаймні, в яму впаде його корова, вівця або, коза. Довго і наполегливо він копав, мріючи про помсту, що не помітив, як яма ставала все глибше і глибше. Але ось, почало світати, і він прийшов до тями від своїх думок. І яким було його здивування, коли він побачив, що за цей час він викопав таку глибоку яму, що сам вже не зможе вилізти з неї. Перш ніж навіть подумки рити яму іншому, згадайте, для того щоб вирити її, вам самим доведеться в ній опинитися, бо першим в ній виявляється саме той, хто її риє.

У животі вагітної жінки розмовляють двоє немовлят. Один питає іншого: «А ти віриш в життя після пологів?». Віруючий: «Звичайно, всім зрозуміло, що життя після пологів існує! А тут ми щоб стати сильними і готовими до того, що нас чекає потім » Невіруючий: «Це все дурниці! Ніякого життя після пологів немає! Хіба ти можеш собі уявити, як таке життя могло б виглядати?» Віруючий: «Ну я не знаю всіх деталей … Там, напевно, буде багато світла, радості … І ми зможемо, наприклад, їсти своїм ротом!» Невіруючий: «Та це смішно! У нас є своя пуповина, вона нас годує … Звідти ще ніколи і ніхто не повертався! Життя просто закінчується пологами! » Віруючий: «Ні! Я точно не знаю, як буде виглядати життя після пологів, але в будь-якому випадку ми побачимо маму! Вона подбає про нас. » Невіруючий: «Маму? Ти віриш в маму? І де ж вона знаходиться? » Віруючий: «Та вона всюди! Вона навколо нас! Завдяки їй ми живемо! І без неї ми – ніщо!» Невіруючий: «Повна нісенітниця! Я не бачив ніякої мами, тому очевидно, що її просто немає!» Віруючий: «Я не згідний! Адже іноді, коли все затихає, можна почути, як вона співає … Відчути, як вона гладить наш світ … Я вірю, що наше справжнє життя почнеться після пологів! » А ти віриш?

Аня увірвалася в кімнату матері і з порога закричала: Мамо, прошу тебе – Не молись за мене більше! В чому справа? – злякалася мати. Сьогодні п’ятниця – буде дискотека, а це тривога. І хлопець у неї з кримінального середовища. Напевне, біси відчули її бажання гаряче помолитися про дочку і намагаються позбавити дівчинку цієї єдиної, але найміцнішої охорони! І Аня пояснила: По хімії двійку схопила. Спочатку думала – випадково. А потім дійшло! Поки ти вдома, то у мене все добре, а як у храм сходиш, то відразу починається! З усім класом розсварилася. Подруги Дениса відбивають. Аня допитливо подивилася на матір: Позавчора в храм ходила? Ходила! Я двійку отримала. Лєна на Дениса вішається. Аня закричала: Ще одна твоя молитва і я власними руками твою Біблію порву! Дочко, так як же так можна? – заплакала мати. Дочка вибігла з кімнати. Куди ти? На дискотеку. Дениса у мене відіб’ють! Може це на краще? Ні! Залишившись одна, мати похитала головою. «Може не потрібно за неї так молитися, раз у неї із-за цього все життя шкереберть – подумала раптом вона і тут же накинулася на себе: – Хоча хіба це можна назвати життям? А який жах, якщо її не зупинити, почнеться потім? .. » Мати встала на коліна почала молитися за дочку. «Пішла! – з гіркотою зрозуміла мати. – Мабуть, ніяка молитва такій вже не допоможе! » Але, увійшовши в сусідню кімнату, несподівано побачила, що донька досі лежить на дивані бліда, з рушником на голові. Захворіла? – заметушилася вона. Голова розколюється … – насилу вимовила Аня. Голос у неї був безпорадний, слабкий … Вона принесла таблетки від головного болю. Аня покірно випила їх. Вона підвелася, щоб піти на дискотеку, але зі стогоном опустила голову на подушку. Ні, – прошепотіла вона. – Нехай там буде, що буде, а я не можу … Але на ранок від хвороби не залишилося і сліду. Бадьора, відпочила Аня навіть сама запропонувала сходити в магазин за хлібом, чого давно вже з нею не було. Пішла. І майже відразу повернулася додому бліда, як крейда. Побачивши її, мати сплеснула руками: Анечка, що з тобою? Знову голова? На тобі лиця немає! Зі мною нічого! А ось у Олени дійсно лиця нема! Як це? – не зрозуміла мати. Іра принесла на дискотеку соляну кислоту і хлюпнула на Олену. Денис почав бити цю божевільну. Почалася бійка. Не тільки кулаки – биті пляшки і ланцюги в хід пішли. Уявляєш, що було б зі мною, якби я теж була там? Точно – не під кислоту, так під ніж би потрапила. Слава Тобі, Господи! – тільки й змогла прошепотіти мати. Почувши це, Аня уважно подивилася на неї і запитала: Признавайся, це твоя робота? Ні! Та не бійся, – схлипнула Аня. – Не порву Біблію. Це Господь уберіг тебе від біди. А я тільки помолилася … Аня встала, нахилилась до матері і поцілувала її в щоку. Прости мене! І, будь ласка, молися за мене! – попросила вона. І, подумавши, додала: Частіше …

Одного разу до священика прийшла молода жінка і сказала: – Два роки тому ти одружив нас з чоловіком. А зараз розведи: не хочу більше з ним жити. – Яка ж причина твого бажання розлучитися? – поцікавився священик. Жінка пояснила: – У всіх чоловіки вчасно повертаються додому, мій же постійно затримується. Через це ми кожен день скандалимо. Священик, здивувавшись, запитує: – Причина тільки в цьому? – Так, я не хочу жити з людиною, у якого такий недолік, – відповіла жінка. – Розвести-то я вас розведу, але за однієї умови. Повертайся ти додому, випечеш великий смачний хліб і принеси мені. Але коли будеш пекти хліб, нічого не бери в будинку: і сіль, і воду, і борошно попроси у сусідок. І обов’язково поясни їм причину свого прохання, – сказав священик. Жінка відправилася додому і, не відкладаючи, взялася за справу. Зайшла до сусідки і попросила: – Марія, позич мені склянку води. – У вас, що, вода закінчилася? Хіба у дворі не виритий колодязь? – Вода є, але я пішла до священика, щоб поскаржитися на чоловіка і попросила розвести нас, – почала пояснювати жінка. І як тільки вона закінчила, сусідка зітхнула: – Ех, якби ти знала, який у мене чоловік! – і почала скаржитися на свого чоловіка … Після цього жінка вирушила до іншої сусідки, щоб попросити солі. – У тебе сіль закінчилася, просиш всього одну ложку? – Сіль є, але я поскаржилася священику на чоловіка, попросила розлучення … – каже та жінка. І не встигла вона закінчити, як сусідка вигукнула: – Ех, якби ти знала який у мене чоловік! – і почала скаржитися на свого чоловіка. Так, до кого б ця жінка не заходила з проханням, від усіх чула скарги на чоловіків. Нарешті, вона спекла великий смачний хліб, принесла священику і віддала – зі словами: – Спасибі тобі, спробуй мою працю разом зі своєю сім’єю. Тільки не думай розводити мене з чоловіком. – Чому? Що сталося, доню? – запитав священик. – Мій-то чоловік, виявляється, кращий за всіх! – відповіла йому жінка. Ілюстрація: Кава з молоком

Біля краю поля стояли Кохання і Розлука і милувалися молодою парою. Розлука говорить Коханню: «Сперечаємося, я їх розлучу ?!» Кохання говорить: «Почекай, дай я зроблю до них всього один підхід, а потім ти можеш підходити до них стільки, скільки захочеш – і тоді ми побачимо, чи зможеш ти їх розлучити,” Розлука погодилася. Кохання підійшло до молодої пари, доторкнулося до них, заглянуло в їхні очі і побачило, як між ними пробігла іскра … Кохання відійшло і каже: «Тепер твоя черга». Розлука відповіла: «Ні, зараз я нічого не можу зробити – зараз їх серця наповнені любов’ю. Я прийду до них пізніше. Минув час. Розлука заглянула в будинок і побачила молоду матір з немовлям, батька. Розлука сподівалася, що любов вже пройшла і тому з надією переступила поріг їхнього будинку. Але, заглянувши в їх очі, вона побачила Подяку. Розлука повернулась і сказала: «Я прийду до них пізніше». Минув час, Розлука знову з’явилася до них – в будинку шуміли діти, з роботи прийшов втомлений чоловік, мати заспокоювала дітей. Розлука сподівалася, що вже тепер-то вона точно зможе їх розлучити – адже за цей час і Любов і Подяка вже давно повинні були вивітритися з їх сердець. Але, заглянувши в їх очі, вона побачила Повагу і Розуміння. «Я загляну пізніше» – сказала Розлука. Минув час. Знову прийшла в їхній будинок Розлука. Дивиться вона – діти вже дорослі, сивий батько пояснює щось своїм дітям, дружина щось готує на кухні. Глянула вона в їхні очі і розчарування зітхнула: вона побачила в них Довіру. «Я прийду пізніше» – сказала Розлука і вийшла. Минуло ще час. Заглядає знову Розлука в будинок, дивиться, а там бігають онуки, біля каміна сидить, похнюпившись, старенька жінка. Розлука дивиться і думає про себе: «Ну ось, схоже мій час прийшов» Хотіла вона було зазирнути старенькій в очі, але та встала і вийшла з дому. Розлука пішла за нею. Незабаром прийшла бабуся на кладовище і сіла біля могили. Це була могила її чоловіка. «Схоже, я запізнилася, – подумала Розлука, – час зробив за мене мою роботу». І Розлука заглянула в заплакані очі бабусі. А в них вона побачила Пам’ять – Пам’ять про Кохання, вдячність, повагу, розуміння і довіру … Джерело

Друзі, сьогодні у нас для вас дуже коротка і дуже мудра притча-молитва, про яку рекомендуємо пам’ятати: «Господи, дай мені терпіння прийняти те, чого я не можу змінити, дай мені силу змінити те, що я можу змінити, і дай мені мудрість відрізнити одне від іншого.». Фрідріх Кристоф Етінгер Джерело

Модна Панянка запитує: – Скільки хочете за відро полуниці? Бабуся продавець відповідає: – 120 грн, прошу пані. – Я беру за 100 гривень або я йду, – впевнено стверджує панянка. Бабуся відповідає їй: – Купіть за ціною, яку хочете, пані… Мені потрібні ці гроші, щоб жити. Пані купила за договірною ціною і пішла з почуттям перемоги. Вона сіла в свою елегантну машину і, через пару годин, пішла в модний ресторан зі своєю подругою. Вони вибрали з меню все, що хотіли. Організували інстафото, поїли трохи, залишивши на столі багато з того, що замовили… Таким чином, вони оплатили рахунок, який становив 1300 гривень. Дами заплатили 1500 гривень і сказали власнику шикарного ресторану, щоб решта була в якості чайових. Ця історія може виявитись абсолютно нормальною для керівника розкішного ресторану, але дуже несправедливою для продавця домашньої полуниці, вирощеної на 5 сотках дачної ділянки з важким доїздом до міста, особливо в спеку. Питання в наступному: «Чому ми завжди повинні показувати, що у нас є сила, коли ми купуємо у нужденних?» І чому ми щедрі до тих, кому не потрібна наша щедрість? Одного разу я прочитав аналогічний пост, в якому автор згадував слова свого батька: «Мій тато купував товари у бідних за високими цінами, хоча він не потребував в цих речах. Він іноді платив їм більше. Одного разу я запитав його: – Навіщо ти це робиш, тату? Мій батько відповів: – Це благодійність, загорнута в гідність, сину мій! («Я знаю, що більшість з вас не поділиться цією публікацією, але якщо Ви одні з тих, хто до сих пір читає, тоді це повідомлення про вчинок милосердя зробить додатковий крок в правильному напрямку»). Поширте цю історію, та завжди намагаймось бути вдячними! Джерело

Одного дня троє молодих дівчат йшли по довгих залізничних коліях і опинилися вони між двома швидкими зустрічними пoїздами. Потяги промчали, а всі троє залишилися жuві. У цей час за їх спинами стояло троє бiсів і сперечалися між собою. – Ти чому її пiд пoїзд не штoвхнув? – кажуть двоє третьому. – Такий зручний випадок. А той відповідає: – Не міг: на ній хрестик – і нічого в мене не вийшло. – А ти свою чому не пoгyбив, вона ж без хреста? – питають другого. – Так, на ній хреста немає, але коли вона виходила з дому, то осінила себе хресним знаменням, і я теж нічого не міг зробити. І третього бiса запитали: – Ну, а ти чому позіхав? Вона ж у тебе зовсім невіруюча! – Так-то воно так, але її мати перехрестила на дорогу й сказала: “Іди з Богом”. Тут я безсилий: материнське благословення не маю права порушувати, тому що воно від Бога. Знак хреста — глибокий вираз віри. Колись хрест був знаряддям ганебної cмepті, а після воскресіння Ісуса Христа його, як зброю, ми використовуємо в боротьбі з силами зла. «Без хреста не роби нічого: спиш ти чи встаєш від сну, працюєш чи їси, в дорозі чи пливеш по морю – усе освячуй живoтвоpним хрестом, і «не прийде до тебе зло, ані рaнa не приблизиться до твого тiлa» (Пс. 30). Усі воpожі сили, бачачи хрест, тікають зі стрaхом»(св. Єфрем Сирійський) Джерело