Коли людина йде в небеса, Бог, щоб вона не сумувала, дарує їй віконце…

Коли людина йде в небеса, Бог, щоб вона не сумувала, дарує їй віконце…

Є стара японська легенда. Коли людина йде в небеса, Бог, щоб вона не сумувала, дарує їй віконце, в яке видно її рідних і друзів. На віконечку стоїть в горщику квітка і до гілочки прив’язаний дзвіночок. Коли хтось згадує людину – дзвонить дзвіночок, коли говорить про неї хороші слова – світить сонце, а коли за нею плачуть – йде дощ і квіточка зростає, радуючи небожителя.

У перші дні часто дзвенить дзвіночок, чутно добрі слова, люди плачуть, шкодуючи про її відхід у вічність. Але з часом дзвіночок все рідше дзвонить, сонце не заглядає у вікно, мало дощів і квіточка пропадає… Тому у кожного має бути любляче серце, яке згадає, скаже ніжні слова, попросить зі сльозами Бога, щоб душа не петляла у темряві.

Нехай усім, хто пішов в захмарну далечінь буде спокійно. Нехай дзвенить дзвіночок. Нехай цвіте квітка. Царство небесне всім рідним і близьким, які залишили нас, і світла пам’ять! Поки ми їх пам’ятаємо, вони серед нас!

Fatina Pulatova