“Рахунок” – зворушлива притча, яка вчить цінувати батьків

Одного дня, після 20 років спільного життя, моя жінка захотіла, щоб я запросив іншу жінку в кіно і на вечерю. Вона мені сказала: “Я люблю тебе, але я знаю, що інша жінка тебе також любить і вона би дуже була щаслива провести цей час з тобою.” Інша жінка, котрій моя дружина просила приділити увагу, була моя мати. Вона була вдовою вже 19 років. З моєю роботою і трьома дітьми, котрі займали весь час в моєму житті, я дуже рідко бачив мою маму. В цей вечір я зателефонував їй, щоб запросити її в кіно і на вечерю. – Що сталося? Як ти себе почуваєш? – це перше, про що вона мене запитала. Моя мама є з такого типу жінок, котрі в першу чергу думають про погану новину, якщо хтось телефонує дуже пізно. – Я подумав, що було би добре, якби ми разом провели час, – відповів я. Вона подумала секунду і відповіла мені: – Я також дуже цього хочу. В п’ятницю після роботи, я їхав за своєю мамою і відчував якесь переживання. Моя машина зменшила швидкість біля маминої хати і я побачив свою маму, вона стояла біля дверей і чекала на мене, було таке враження, що вона також чомусь переживає. Мама стояла в дверях нашої хати і виглядала дуже гарно, її хвилясте волосся було гарно зібране і вона була вбрана в сукню, котру вона купила на останню річницю їхнього з татом весілля. – Я сказала своїм подружкам, що мій син проведе зі мною весь цей вечір в ресторані і вони були дуже вражені, – сказала вона, сідаючи в мою машину. Ми ввійшли в ресторан, він був не розкішним, але дуже гарним і романтичним. Мама взяла мене під руку і в мене було таке відчуття, що вона йде зі мною так гордо, немов вона є перша леді. Сівши за стіл, я почав вголос читати меню, бо мамині очі могли бачити лише великі букви. Дійшовши до середини, я підняв очі і побачив як моя мама сидить і дивиться на мене, а ностальгічна посмішка виграє на її устах. – Колись, коли ти ще був маленький, я тобі так читала ціле мен. – сказала вона. – Отже прийшла моя пора, коли я маю заплатити за цей сервіс- жартуючи відповів я. Ми мали дуже гарну розмову під час вечері, виглядало так, ніби нічого важливого, але нам було дуже приємно ділитися останніми подіями нашого життя, ми настільки були захоплені цією розмовою, що нам вже не вистачало часу для кіно. Коли я привіз маму до дому, то вона сказала: – Я би хотіла ще раз піти з тобою в той ресторан. Лише за однієї умови, що цього разу я тебе запрошу. Я погодився. – Як пройшов ваш вечір? – запитала мене моя дружина, коли я повернувся додому. – Дуже добре. Набагато краще навіть від того, як я собі його уявляв – відповів я. Через декілька днів, моя мама померла від інфаркту серця… Це сталося так раптово, що в мене не було навіть жодного шансу їй чимось допомогти. Після похоронної церемонії я отримав конверт, в котрому була оплата за ресторан, де ми з мамою мали останню нашу вечерю. До оплати була прикріплена записка, в котрій говорилося: “Я заплатила за твою другу вечерю заздалегідь, бо я не впевнена чи я ще колись зможу мати вечерю з тобою. Але все ж таки я заплатила за двох. Для тебе і для твоєї дружини. Я не думаю, що я коли-небудь зможу пояснити тобі, яке значення для мене мала ця вечеря, на котру ти мене запросив…Сину мій, я тебе дуже люблю!” Джерело

Дитячий майданчик. Дві дівчинки гойдаються на гойдалках і ведуть неквапливу, світську бесіду. — Щось давно ніякого свята не було, – задумливо говорить одна. – Шкода! — Мені не шкода, – каже друга. — Ти свята не любиш?! — Люблю! Дуже! У мене їх повно, кожен день – свято! — Не може бути! — Може. Ми святкуємо Дня народження. — День народження, ти хотіла сказати. — Дні народження ми теж святкуємо, але рідко, тільки раз на рік. А Дня народження – кожен день. Мій тато це свято вигадав. — І як ви його святкуєте? — Дуже просто! Тато будить вранці мене і маму, ми всі біжимо на кухню, беремо склянки з водою і тато каже тост: «Чудовий день сьогодні народився! Нам з ним дуже пощастило! За Новий День!» І ми п’ємо воду, їмо мед і співаємо якусь пісню. — А якщо день поганим вийде? — Так раніше і було. А як тільки ми стали відзначати це свято, майже всі дні або хороші, або дуже гарні. Рідко-рідко щось не дуже гарне відбувається. — Чому ж тоді у інших людей такого свята немає? Тато сказав, що це свято є у всіх, тільки не всі його помічають. Багато просто забули про це свято. Якщо хочеш, приходь до нас. Переночуєш, а вранці разом з нами посвяткуєш! Джерело

Три уявлення про щастя Жили-були на білому світі три товариша, і кожен мріяв про своє щастя. Але щастя уявлялося їм зовсім по-різному. Перший думав, що щастя — це багатство, розкоші, великі маєтки та подорожі. Другому щастям здавався талант, всесвітня слава, апплодисменти і палкі компліменти мільйонів шанувальників. А третій вважав, що щастя — це любляча сім’я, дитячий сміх, радість спілкування, спільні вечері, родинні традиції та подорожі. Чи довго, чи коротко, але всі вони досягли свого щастя. Однак у всього є кінець. Перед смертною годиною зібралися друзі, щоб підвести підсумки. Перший сказав: — Багатим я був, жив як душа хотіла, ні у чому собі не відмовляв… А щастя не відчув. Вмираю скнарою і людиноненависником. Другий сказав: — Талановитим я був, мав славу та шану від людей, але щастя так і не відчув. Йду з життя понівечений самотністю. Третій сказав: — А я пізнав, що таке щастя. Я кохав прекрасну жінку і був коханим, виростив чудових дітей, навчив їх усьому, що знав і вмів сам. Йду обласканий близькими і залишаю землі найцінніше — нових людей. Джерело

Одного разу до Майстра прийшов молодий юнак і сказав: – Я прийшов до тебе, бо відчуваю себе настільки жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Всі навколо стверджують, що я невдаха, тюхтій і ідіот. Прошу тебе, допоможи мені! Майстер, мигцем глянувши на юнака, квапливо відповів: – Вибач, але я зараз дуже зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново владнати одну дуже важливу справу, – і, трохи подумавши, додав: – Але якщо ти погодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі з твоєю. – З … з задоволенням, Майстре, – пробурмотів той, з гіркотою відзначивши, що його в черговий раз відсувають на другий план.– Добре, – сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелике кільце з гарним каменем. – Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати це кільце, щоб віддати борг. Постарайся взяти за нього побільше і ні в якому разі не погоджуйся на ціну нижче золотої монети! Йди і повертайся якомога швидше! Юнак взяв кільце і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати кільце торговцям, які з великою цікавістю розглядали його товар. Але варто було їм почути про золоту монету, як вони тут же втрачали до кільця будь-який інтерес. Одні відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише один літній торговець люб’язно пояснив йому, що золота монета – це занадто висока ціна за таке кільце і що за нього можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну. Почувши слова старого, юнак дуже засмутився, адже він пам’ятав наказ Майстра ні в якому разі не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши кільце добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня і повернувся назад. Сильно пригнічений невдачею, він зайшов до Майстра. – Майстре, я не зміг виконати твого доручення, – з сумом сказав він. – У кращому випадку я міг би виручити за кільце пару срібних монет, але ж ти велів не погоджуватися менше ніж на золоту! А стільки це кільце не вартує. – Ти тільки що вимовив дуже важливі слова, синку! – відгукнувся Майстер. – Перш ніж намагатися продати кільце, непогано було б встановити його справжню цінність! Ну а хто може зробити це краще, ніж ювелір? Скачи-но до ювеліра та запитай у нього, скільки він запропонує нам за кільце. Тільки, що б він тобі не відповів, не продавай кільце, а повертайся до мене. Юнак знову виліз на коня і відправився до ювеліра. Ювелір довго розглядав кільце через лупу, потім зважив його на маленьких вагах і, нарешті, звернувся до юнака: – Передай Майстру, що зараз я не можу дати йому більше п’ятдесяти восьми золотих монет. Але, якщо він дасть мені час, я куплю кільце за сімдесят, враховуючи терміновість угоди. – Сімдесят монет?! – юнак радісно засміявся, подякував ювеліру і щодуху помчав назад. – Сідай сюди, – сказав Майстер, вислухавши жваву розповідь хлопця. – І знай, сину, що ти і є це саме кільце. Дорогоцінне і неповторне! І оцінити тебе може тільки справжній експерт. Так навіщо ж ти ходиш по ринку, очікуючи, що це зробить перший зустрічний? Джерело

Син прийшов зі школи у поганому настрої. Цього дня він посварився з однокласниками і отримав погану оцінку. Батько помітив, що у дитини проблеми і запитав, чим він може зарадити. Але хлопчик відповів, що ніхто не допоможе йому. Тоді батько сказав: «Так, я не зможу відвернути від тебе всі біди і негаразди. Кожен сам має витримати удари долі, але слід пам’ятати, що всі ці образи на життя і людей не зроблять тебе щасливішим. А щоби в цьому переконатися, кожного разу, як в серці поселилася нова образа, клади в кишеню горіх». Пройшло кілька тижнів і син знову заговорив з батьком на цю тему: «Тату, ти казав мені при кожній образі класти горіх в кишеню. Але твоя ідея виявилась дуже поганою. Я не можу нормально ходити, бігати. Мені стало важко жити з таким тягарем в одязі. Давай придумаємо щось інше». Батько на ці слова відповів так: «Так, синку, правильне порівняння я обрав. Ці горіхи символізують образи, що стають тягарем у твоєму серці. Тобі важко з ними жити, вони дошкуляють, ниють, муляють. Найкращий вихід – позбутися їх. Пробач всім своїм кривдникам, викинь зло з душі, поки воно не переросло у ненависть до всього навкруги». Не обтяжуйте себе поганими думками. Навчіться любити і пробачати – і стане легше жити. Джерело

Ми часто не замислюємося, як швидко біжить час і на що ми його витрачаємо. Один чоловік, вирішив це підрахувати за допомогою чорних кульок. Висновки, до яких він прийшов, – вражаючі! «Кілька тижнів тому я приготував собі каву, взяв ранкову газету і сів послухати радіоприймач. Перемикаючи канали радіостанції, я раптом зупинив свою увагу на оксамитовому голосі одного старого. Він щось говорив про «тисячі кульок». Я зацікавився, зробив звук голосніше і відкинувся на спинку крісла. – Добре, – сказав старий, – можу посперечатися, що ви дуже зайняті на роботі. Вчора сьогодні завтра. І нехай вам платять багато. Але за ці гроші вони купують ваше життя. Подумайте, ви не проводите цей час зі своїми коханими і близькими. Ні за що не повірю, що вам потрібно працювати весь цей час, щоб звести кінці з кінцями. Ви працюєте, щоб задовольнити ваші бажання. Але знайте, що це замкнуте коло – чим більше грошей, тим більше хочеться і тим більше ви працюєте, щоб отримати ще більше. Треба зуміти в один момент запитати себе: «А чи дійсно мені так потрібна та чи інша річ, наприклад, нова машина?» І заради цього ви готові пропустити перший танцювальний виступ вашої доньки чи спортивне змагання вашого сина? Дозвольте мені розповісти дещо, що реально допомогло мені зберегти і пам’ятати про те, що головне в моєму житті. І він почав пояснювати свою теорію «тисячі кульок»: – Дивіться, в один прекрасний день я сів і підрахував. В середньому людина живе 75 років. Я знаю, деякі живуть менше, інші більше. Але живуть приблизно 75 років. Тепер я 75 множу на 52 (кількість неділь в році) і виходить 3900 – стільки неділь у вас в житті. Коли я задумався про це, мені було п’ятдесят п’ять. Це означало, що я прожив уже приблизно 2900 неділь. І у мене залишалася тільки 1000. Тому я пішов в магазин іграшок і купив 1000 невеликих пластикових кульок. Я засунув їх всіх в одну прозору банку. Після цього щонеділі я витягав і викидав одну кульку. І я помітив, що коли я робив це і бачив, що кількість кульок зменшується, я став звертати більше уваги на справжні цінності в  цьому житті. Немає більш сильного засобу, ніж дивитися, як зменшується кількість відпущених тобі днів! Тепер, послухайте останню думку, якою я хотів би поділитися сьогодні з вами, перед тим як обійняти мою кохану дружину і сходити з нею на прогулянку. Цього ранку я витягнув останню кульку з моєї банки … Тому кожен наступний день для мене – подарунок. Я приймаю його з вдячністю і дарую близьким і коханим тепло і радість. Знаєте, я вважаю, що це єдиний спосіб прожити життя. Я ні про що не жалкую. Було приємно з вами поговорити, але мені потрібно поспішати до моєї сім’ї. Сподіваюся, ще почуємо! … Я замислився. Дійсно, було про що подумати. Я планував ненадовго змотатися сьогодні на роботу – потрібно було робити проект. А потім я збирався з колегами по роботі сходити в клуб. Замість усього цього я піднявся наверх і розбудив мою дружину ніжним поцілунком.– Прокидайся, мила. Поїдемо з дітьми на пікнік.– Дорогий, що трапилося?– Нічого особливого, просто я зрозумів, що ми давно не проводили разом вихідні. І ще, давай зайдемо в магазин іграшок. Мені потрібно купити пластикові кульки … » Джерело

Один старий чоловік переїхав жити до свого сина, невістки і чотирирічного внука. Його руки тремтіли, очі погано бачили, а хода була вкрай незграбною. Сім’я їла разом за одним столом, але старі, тремтячі дідусеві руки і слабкий зір ускладнювали цей процес. Горошини сипалися з ложки на підлогу, а коли він затискав в руках стакан, – молоко завжди проливалося на скатертину. Син і невістка стали все більше дратуватися через це. – Ми повинні щось зробити, – сказав син. – Мені набридло слухати, як він шумно їсть, витирати пролите молоко та прибирати розсипану їжу з підлоги. Потрібно з цим щось робити. Чоловік і дружина вирішили поставити окремий маленький столик в кутку кімнати. Там дідусь став їсти на самоті, в той час як інші члени сім’ї насолоджувалися обідом за спільним столом. Після того, як дідусь двічі розбивав тарілки, йому стали подавати їжу в дерев’яній мисці. Коли хтось із родини мигцем поглядав на дідуся, іноді у нього були сльози в очах, тому що він був зовсім один. З тих пір єдиними словами, які він чув на свою адресу, були колючі зауваження, коли він кидав виделку або розсипав їжу. Чотирирічний хлопчик спостерігав за всім мовчки. Одного вечора, перед вечерею, батько помітив його граючим з дерев’яною тріскою на підлозі. Він лагідно запитав малюка: – Чим ти займаєшся? Так само довірливо хлопчик відповів: – Я роблю маленькі тарілочки для тебе і мами, з яких ви будете їсти, коли я виросту. Хлопчик посміхнувся і продовжив працювати. Ці слова так приголомшили батьків, що вони втратили дар мови. Потім їхні очі наповнилися сльозами. І хоча жодного слова не було сказано, обидва знали, що треба зробити. Того вечора чоловік підійшов до дідуся, взяв за руку і ніжно провів його назад до сімейного столу. Всі наступні дні він їв разом з сім’єю. І чомусь ні чоловік, ні дружина більше не турбувалися, коли падала виделка, розливалося молоко чи забруднювалася скатертина. Джерело

Чоловік йшов берегом моря відразу після шторму. Вдалині він побачив хлопчика, який піднімав щось з піску і кидав в море. Чоловік підійшов ближче і побачив, що хлопчик піднімає з піску морських зірок. Вони оточували його з усіх боків. Здавалося, на піску – мільйони морських зірок, берег був буквально усіяний ними на багато кілометрів. — Навіщо ти кидаєш ці морські зірки в воду? – запитав чоловік, підходячи ближче. — Якщо вони залишаться на березі до завтрашнього ранку, коли почнеться відлив, то загинуть, – відповів хлопчик, не припиняючи свого заняття. — Але це просто нерозумно! – закричав чоловік. – Озирнись! Тут тисячі морських зірок. Твої спроби нічого не змінять! — Хлопчик підняв наступну морську зірку, на мить задумався. А потім кинув її в море, тихо промовивши: — Ні, мої спроби змінять дуже багато… для цієї зірки. Той, хто чекає можливості зробити відразу багато хорошого, ніколи нічого не зробить. Життя складається з дрібниць. уже рідко з’являється можливість зробити відразу дуже багато. Істинна велич полягає в тому, щоб бути великим в дрібницях. Джерело