“Ну то й що” – дивовижна фраза, яка змінить ваше життя

“Ну то й що” – дивовижна фраза, яка змінить ваше життя

О, це дивовижне НУ ТО Й ЩО, якому навчила мене в ще далекому дитинстві одна безстрашна жінка…

Я тоді шубовснула в білому костюмі в найбруднішу з калюж, і переймалася лише тим, що зараз про мене скажуть на конкурсі читців, переодягнутися до якого в мене не було жодного шансу…

Одна з вчительок із жалем веліла мені йти додому, а інша — ні…

— Брудна? Ну то й що??? — здивувалася вона, — вірші ж не забула?

— Ні, — схлипнула я своїм червоним заплаканим носом.

— Тоді вперед! Не костюм демонструєш!

— Та ти глянь на неї! — обурилася перша.

— Ну то й що??? Нормальна дитина в нормальній ситуації. Не в найгіршій. А гірші будуть. І якщо кожного разу йти, то нічого не вийде. Іди, Ліля! Читай. Інше не важливо.

І я пішла.

Через дві години я вийшла з залу. Костюмчик зморщився й затвердів, але в трохи тремтячих від хвилювання руках була затиснута книга прекрасних повістей Володимира Железнікова, яка жива й досі…

Приз за перше місце… Вдома я вперше читала «Опудало»…

Зі сльозами, але і з твердою думкою про те, що якби я опинилася поруч з Оленкою Безсольцевою з її розпачем, я сказала б їй ті ж слова, що почула сама від чудової вчительки…

Ну то й що?…

Що з того, якщо ти потрапив у велику, чи малу неприємність?…

Що з того, якщо тебе не люблять, не приймають, не поспішають зрозуміти?…

Що з того, якщо життя не поспішає зі своїми щедрими подарунками, про які ти мрієш?…

Хіба це привід опускати руки, назавжди зарахувати себе до нещасних, і не висовувати носа в галасливий світ?…

Хіба чиясь нелюбов — вирок?…

Хіба сьогоднішній програш — запорука відсутності завтрашніх перемог?…

Хіба чужа оцінка — привід для зниження твоєї самооцінки?…

Хіба ті, що не бажають тобі щастя, можуть хоч якось вплинути на його появу?…

Ну то й що?…

Так говорю я, тримаючи за руки маленьких і дорослих, які вирішили, ніби те, що трапилося з ними перетворює їх на ізгоїв і невдах…

І я не знецінюю їхніх переживань, розплутую довгі й гіркі клубки болю, шукаю правильні рішення…

Але…

Жодного шансу я не даю думкам про те, що хоч якась причина може засудити людину до хронічного відчуття себе нікчемною, або негідною щастя…

Жодного! І не дам… НУ ТО Й ЩО? — це чесне питання, яке замінює поверхню, що розхитується під ногами на надійну платформу психологічної стійкості, друзі…

Будь-якого троля можна заткнути за пояс, спокійно, і без роздратування зупиняючи своїм НУ ТО Й ЩО всі його токсичні спроби відшукати в нас вразливі місця…

Продовжуйте з усмішкою після будь-яких невдач…

З розумною усмішкою відмовляючись від будь-якої ідеальності, від невротичних спроб подобатися всім, від безпорадності перед тими, хто дозволяє собі вас образити…

Ну то й що?…

Життя ж триває!..

Ліля Град