“Слова – іноді як мед, а іноді як ніж”. Мудре повчання мого батька, яке я ніколи не забуду

Було у одного батька два сина. Виросли вони, а батько і говорить їм: – Пора, сини, за справжню роботу прийматися. Хто з вас чим хоче займатися? Мовчать сини, не знають, яку собі роботу вибрати. – Ну так підемо, – каже батько, – по світу побродимо та подивимося, що люди роблять. Зібралися і пішли потихеньку. Йдуть, сини до всього придивляються, думають, яку б їм роботу вибрати. Підійшли до одного села. Бачать – стоїть біля вигону кузня. Зайшли вони в кузню. Привіталися з ковалем, поговорили. Старший син навіть молот взяв в руки – допоміг ковалеві леміш викувати. Потім рушили далі. Підійшли до іншого села. Старший син подивився туди-сюди: не видно кузні в цьому селі. Ось і говорить він батькові: – Чому б і тут кузню не поставити? Я б міг ковалем залишитися. Ця робота мені подобається. Зрадів батько: знайшов, думає, старший син собі засіб до життя! – Гаразд, – каже, – будь ковалем в цьому селі. Поставив він синові кузню, той і почав ковальською справою займатися. І люди хвалять його, і сам він своєю роботою задоволений. А молодший син скільки не ходив, ніяк собі роботу до смаку не знайде. Йде він раз з батьком повз луг. Бачить – пасеться віл. А село далеко, і …пастуха не видно. – А чи не почати мені, батьку, волів красти? – каже син. – Робота ця легка, і кожен день м’ясо буде. І сам розтовстію, як віл. – Кради, – каже батько. – Тому я тебе і воджу, щоб ти собі постійне заняття вибрав. Взяв син вола і погнав додому. А батько каже: – Почекай мене біля лісу – мені треба ще в це село заглянути: там один мій знайомий живе … Жене син вола та все, як вовк, озирається, чи не біжить хто за ним. Поки до лісу дістався, добряче перетрусив. Аж нудно від страху стало. Почекав він , поки батько вернувся, і погнали вони разом вола додому. Зарізали вдома вола, зняли з нього шкуру і стали м’ясо варити. Наварили, а батько і говорить синові: – Ось що, синку, давай-но спочатку знімемо мірки та подивимося, хто з нас від цього вола погладшає. Взяв він шнурок, зміряв шию собі і синові і зав’язав вузлики. Сіли за стіл. Батько їсть спокійно, а син все на двері поглядає: чи не йде хто вола шукати? Гавкне собака, пройде або кашляне хто біля хати – син хапає м’ясо і в комору ховається. А у самого руки і ноги тремтять … І йшов так день за днем. З’їли вони нарешті вола. Ось батько і каже синові: – А тепер давай шиї міряти: хто ж з нас поправився? Поміряв – у батька шия удвічі погладшала, а у сина удвічі схудла. Дивується син: – І чого воно так? – А тому, що ти краденого вола їв, – каже батько. – Так і ти ж їв краденого! – Ні, я пішов у село господареві сплатив за вола і їв, як свого. Тому-то я і погладшав. А ти як сядеш за стіл – страх тобі відразу на шию стриб і душить! Тому вона і худне. Краденим, сину, ситий не будеш! Джерело

“Якось я запитав одного чоловіка: – Чи любиш ти свою дружину? Він відповів: – Так, я її люблю! – А чим ти це доведеш? – Я люблю її, що я повинен ще зробити? – Добре. А як ти це показуєш? Наведу приклад: наприклад, чи знаєш ти, яка її найулюбленіша страва? – Яке відношення має їжа до того, люблю я дружину чи ні? – Ну, – кажу я йому, – це ж просто: якщо ти когось любиш, то знаєш про цю людину все, всі особливості і пристрасті. Інший чоловік знав всі подробиці повсякденного життя своєї дружини, він любив її так сильно, що знав всі таємниці її життя. Я запитав його: – Що їй найбільше подобається? Він відповів: – Все їй подобається, вона все їсть, але коли я купую їй ванільне морозиво, її душа співає! Я завоював її ванільним морозивом! Вона любила ванільне морозиво і він про це знав. Інший же нічого не знав про свою дружину. Ми часто нічого не знаємо про коханих. Чи знаєш ти свою дружину? Чи знаєш свого чоловіка? Чи знаєш по-справжньому його характер, душу? Є подружжя, які живуть разом і нічого не знають один про одного. Народжують дітей і нічого не знають один про одного. Обіймаються і нічого не знають один про одного, сплять в одному ліжку і нічого не знають один про одного. Один не знає, не відчуває душу іншого. І як часто я чую: – Чоловік мене не розуміє, не відчуває, не помічає. Але ж те ж саме може сказати і чоловік про свою дружину. Це дуже сумно, прожити разом багато-багато років, і настільки погано знати один одного, що так і не зуміти пізнати красу людських відносин. І як чудово по-справжньому знати близьку людину. Якщо її знаєш, відчуваєш її, будеш розуміти і багатьох інших людей, які на неї схожі. Якщо зрозумієш свою дружину, то зрозумієш і багатьох інших людей, і це прекрасно. Тому піклуйтеся один про одного, намагайтеся розмовляти один з одним, говорити і дивитися один на одного, навіть коли сваритеся”. Архімандрит Андрій (Конанос) Джерело

“Ніколи не здавайтеся ніколи, ніколи, ніколи, ні у великому, ні в малому, ні у крупному, ні в дрібному, ніколи не здавайтеся, якщо це не суперечить честі і здоровому глузду. Ніколи не піддавайтеся силі, ніколи не піддавайтеся очевидно переважаючій силі свого противника”, – це слова Черчилля. Великий був політик. Але не про політику я хочу розповісти. Черчилль прожив з дружиною Клементиною 57 років. Він її любив. Любив дуже. Він був важкою людиною; непросто з ним було жити. Він курив сигари в ліжку і пропалював свою піжаму і простирадла. Він випивав, на жаль. Навіть пив, я б сказала. Він переживав злети і падіння, він боровся, падав і піднімався. Він бував нестерпний в спілкуванні і іноді навіть не чув, що йому кажуть – фізично не чув. Чув тільки себе. Він був не дуже гарний і спортом не займався. Але він любив свою дружину безмірно і жити без неї не міг. Хоча і її іноді не чув і не слухав. І Клементина знайшла вихід: вона не стала кричати і сперечатися. Вона стала писати чоловікові повідомлення. Листи. В яких з любов’ю його просила, поправляла, підтримувала або схиляла до того чи іншого правильному вчинку. І іноді вона ставила сердечко в кінці свого послання – як ми в мережі. Черчилль читав. І змінювався на краще. Дуже його ці листи-повідомлення підтримували. І таким способом дружина уникала скандалів і сварок. Вони ніколи не сварилися. І він ніколи дружині не зраджував, хоча до весілля був любителем дівчат і дам.Він, розумієте, любив її 57 років. А потім помер від старості. І Клементина залишилася одна. Їй не стало чого жити – вона тільки й говорила, що хоче до свого улюбленого чоловіка. І ось вона стала перебирати його рукописи. І погляд її впав на слова, написані його рукою – вона зрозуміла, що вони написані особисто для неї. Це відповідь на її думки, на її тугу і біль втрати. Він і з того світу підтримав її і вселив силу жити. Так вона сприйняла ці слова, які ніби заново прочитала. Це була відповідь на її уявне питання: “Що робити і навіщо жити далі?”. Вона почула голос улюбленого чоловіка через букви: “Ніколи не здавайтеся – ніколи, ніколи, ніколи, ні у великому, ні в малому, ні у крупному, ні в дрібному, ніколи не здавайтеся, якщо це не суперечить честі і здоровому глузду. Ніколи не піддавайтеся силі, ніколи не піддавайтеся очевидно переважаючій силі свого противника “. І вона не здалася. Привела в порядок всі його папери і видала всю його спадщину. А потім тихо пішла до нього, виконавши свою роботу. До того, кого так любила. І хто після смерті відповів їй і підтримав. І пояснив, як треба жити далі … Анна Кір’янова

Прислухайтеся, поки не пізно. Пронизливий лист старого мудреця своєму синові: “Синку, скільки я себе пам’ятаю, у мене було важке життя. Але зараз набагато важче, ніж раніше. Колись життя було легшим. Люди були бідніші, але серця їх були добріші. Вони були повні любові й поваги до близьких. Батьки були батьками, матері – матерями, а діти – безневинними дітьми. Сьогодні все більше людей по всьому світу вмиваються сльозами, бо для багатьох “щастя” – це слово з казки. Скажу тобі, синку, що я дуже давно не переживав радості й спокою. Я навіть не пам’ятаю, коли останній раз сміявся – сміявся серцем, сміявся душею. Мені соромно, але про своє життя я можу сказати лише одне: це було життя – таке ж, як будь-яке інше. Я не жив якось по-особливому. Мої діти добрі до мене. Все, що я хочу, – це щоб їм було добре. У них своє життя, свої сім’ї, свої діти. Вони приходять до мене, коли можуть, і радують мене, коли можуть. Я сиджу біля вікна і чекаю, коли вони прийдуть. Коли вони приходять, для мене це як промінець сонця з-за хмар. Але сонце рідко посміхається мені. Вони говорять, що у них багато роботи і зобов’язань, що їм важко знайти час, щоб відвідувати мене частіше. Коли вони приходять, вони увесь час поспішають, щоб скоріше піти. Але я розумію їх і все одно радію їх приходу. Знаєш, що я думаю? Що все повторюється. Все, що Бог дає нам, людям, повторюється. Мої діти ставляться до мене так само, як я ставився до своїх батьків. Сьогодні ми молоді й бадьорі, а завтра –  люди похилого віку. Сьогодні ми сильні, завтра – слабкі. Хто знає, що чекає нас в майбутньому? Колись я був веселий, повний сил і радості. Ті часи минули. Тепер я сиджу і дивлюся у вікно. І чекаю. Як мої батьки чекали мене. Пам’ятай, синку: все повторюється! Все повторюється…” Джерело

Мільйони чоловіків йдуть і залишають мільйони жінок зі своїми дітьми. Вважають, що це нормально, коли вони платять аліменти і іноді відвідують дитину: раз в тиждень, два рази на тиждень, раз на місяць… Коли ти намагаєшся їм сказати про те, що така ситуація – ненормальна, страшна, особливо для дитини, вони заперечують: «Так, ні, все нормально. З дружиною спокійно розійшлися. Вона задоволена і дитина щаслива». А дитина просто не розуміє, як би їй було добре, якби тато був поруч. Тому вона і щаслива, коли тато приходить і веде її в «Макдональдс». Але, найстрашніше, звичайно, у всій цій ситуації – це те, що в якомусь своєму глибинному сенсі дитина рідним батьком принесена в жертву своїм пристрастям. Мені пригадується розповідь однієї нашої парафіянки. Її доньку кинув чоловік, коли та народила дитину. Кинув і пропав, як це зараз часто буває. Дочка була в такому важкому стані, що у неї не було сил подавати в суд, щоб їй платили аліменти. Чому батько дитини був радий. Знає, що у нього є дитина, але йому це не цікаво. І ось ця жінка, бабуся, розповідала, що хлопчик, коли жив у неї на дачі, вже будучи підлітком, вдень кудись тікав. Вона вирішила простежити, куди це він там на дві-три години тікає після кожного сніданку. Вона пішла за ним і побачила, як дитина виходить в поле і кричить: «Тату, тату!». Кричав, потім витирав сльози і повертався додому. І ось мені подумалося, а адже десь є цей батько-безумець, який не хоче знати про те, що є людина, яка готова його любити. Батько втратив не просто об’єкт витрачання грошей в цій ситуації. Він втратив того, хто був готовий його любити. І в кожному аборті, в кожній залишеній з дружиною дитині кожен чоловік втрачає найбільшу коштовність на землі. Тому що найбільша коштовність на землі – це люди, які тебе люблять. Їх не можна купити, їх не можна нічим замінити і їх не так багато у кожного з нас. І ось заради комфорту, заради того, щоб продовжувати жити щасливо, людина бере і відштовхує від себе, втоптує в бруд, просто викидає зі свого життя такий дивовижний скарб… Джерело

Дідусь сидів за весільним столом і з любов’ю дивився на свого онука. А той сяяв від щастя і не зводив очей зі своєї нареченої. – Справжній чоловік виріс, — подумав з любов’ю дідусь. Гості веселилися, виголошували тости, піднімали чарки. Уже народ досяг того рівня сп’яніння, коли хотілося з усіма обійнятися і бажати щастя всім присутнім. Дід потихеньку вибрався з-за столу, накинув на плечі піджак і вийшов на повітря. Дзвінко кричали цвіркуни та цикади. Здавалося, вони теж раділи весіллю молодих. Але шум на вулиці був душі старого милішим, і він присів на лавочку під кущем бузку. Важка гілка опустилася йому на плече, і він втягнув у себе її запашний аромат. Прикрив очі й подумки полинув на своє весілля. Ось вони за столом з його коханою дружиною Настею. Гостей небагато, всього п’ять осіб, але це найкращі друзі, які від щирого серця раділи за молодих. Ось Настя ставить на стіл смажену зі шкварками картоплю — коронна страва їхньої майбутньої сім’ї. Ось потупивши очі, вона підставляє йому свої губи для поцілунку, під дружний крик «Гірко!». Так, молодість …. Шкода, Настя не дожила до весілля внука. – Дід, ти в порядку? – наречений з занепокоєнням доторкнувся до плеча діда. Дідусь розплющив очі й посміхнувся: – В порядку, не хвилюйся. Молодий чоловік опустився на лавку поряд зі старим дідусем. – Я бабусю твою згадував, от би вона пораділа. Онук відкинувся на спинку лавки: – І я щасливий, діду. Так би все життя …. Як ви з бабусею. – Так і буде. Тільки, запам’ятай ось що … це мені ще мій дід казав. Будь завжди мужиком … справжнім таким. Зараз чомусь соромляться цього слова, і «мужик» вважається мало не лайкою. Але справжня жінка завжди буде поруч тільки зі справжнім мужиком — надійним, на якого завжди можна покластися, розумієш? Мій дід казав: кожна жінка, як птах, народжена літати. І якщо вона зустріне справжнього чоловіка, вона навчить літати і його. Головне, не обламати їй крила в сімейному житті. Інакше, вона все одно буде літати, тільки, в кращому випадку — не з тобою, а в гіршому — вже на мітлі. Молодий чоловік посміхнувся такому уроку. – Це, звичайно, жарт. Але, як показує життя, дуже правдивий жарт. Дідусь поплескав молодого по плечу: – Іди, он молода дружина турбується. Іди до неї. І дивився, як від будинку відокремилася легка фігурка в білому і пішла назустріч його онукові. Ось вони взялися за руки … – Нехай вони будуть щасливі, так, Настю? Попроси там Бога, тобі ж ближче… Джерело

Молодий студент вийшов на прогулянку зі своїм викладачем. Під час прогулянки на іншому боці вулиці студент побачив стару пару взуття, яка, ймовірно, належала бідному селянинові, який працював неподалік в полі і вже закінчував свою роботу. Студент сказав професору: «Давайте пожартуємо над цим селянином. Ми сховаємо його взуття і будемо таємно спостерігати, що він буде робити ». Професор йому відповів: «Юначе, ніколи не жартуй над чужим горем і бідою. Але оскільки ти багатий, то можеш отримати задоволення від наступного – поклади по одній золотій монеті в кожен черевик, а потім ми з тобою сховаємося за кущами і спостерігатимемо за його реакцію ». Студент так і зробив, і вони обидва сховалися за найближчими кущами. Селянин закінчив свою роботу та незабаром прийшов з поля на те місце, де він залишив своє взуття і пальто. Поки він взувався, відчув, що щось є в його черевику. Спочатку подумав, що камінь, але скоро зрозумів, що це золота монета. Чоло здивувався, побачивши золоту монету, подивився навколо і деякий час перебував в задумі. Знову подивився навколо себе, але нікого не побачив. Поклав монету в кишеню і почав взувати інший черевик, але на свій подив знайшов і там золоту монету. Раптово він розчулився, впав на коліна, підняв голову до неба і почав молитися і дякувати. У своїй молитві бідний селянин згадав важко хвору дружину, дітей, яким нічого їсти, а зараз, завдяки невидимій руці, яка йому дала монети, вони врешті-решт будуть врятовані. Студент стояв глибоко вражений, його очі були повні сліз. Професор його запитав: «Якби ти пожартував так, як хотів, чи був би ти тоді щасливіший, ніж зараз?» Юнак відповів: «Професоре, ви мені дали урок, який я ніколи не забуду! Зараз я розумію слова, які не розумів раніше: Більше благословенний той, хто дає, ніж той, хто отримує! Тому, якщо хочеш робити добро, – роби і не будеш шкодувати. Йди до своєї совісті і не звертай зі шляху моральних цінностей. Джерело

Ніколи. Чуєш! Ніколи. Чоловік не зробить тобі боляче, якщо любить. І в якій би важкій ситуації ти не виявилася – він завжди буде готовий допомогти тобі, які б негаразди спіткали тебе – він буде всіляко їх вирішувати. Люблячий тебе чоловік – завжди відповість на твій дзвінок, або, якщо немає можливості відповісти – напише смс – щоб ти не хвилювалася. Чоловік, який любить, – не дасть привід для ревнощів, він цінує тебе, твої почуття, ваші стосунки – і зруйнувати це не дозволить нікому. Для чоловіка, який любить, – ти завжди будеш на першому місці. Саме до тебе він поспішає вечорами. І вихідні дні він завжди поруч. Чоловікові, який любить, – дуже важливо, щоб ти усміхалася, саме так він бачить, що ти щаслива з ним. Для люблячого чоловіка немає більшої радості, ніж бачити свою жінку щасливою. Коли чоловік дійсно любить – ти це відчуваєш. У його вчинках.. а не в порожніх розмовах. Джерело