Одного разу настає момент, коли ти починаєш більше дивитися на небо, ніж на те, хто чим зайнятий, як живе…

Одного разу настає момент, коли ти починаєш більше дивитися на небо, ніж на те, хто чим зайнятий, як живе…

«Одного разу настає момент, коли ти починаєш більше дивитися на небо, ніж на те, хто чим зайнятий, як живе. І дивишся з посмішкою на навколишній світ з усім його шаленством.

Вже не поспішаєш подобатися, не квапишся давати поради, когось судити або рятувати. Перестаєш відповідати на дзвінки людей, які давно не захоплюють і не цікавлять. Не витрачаєш час на пусте і тимчасове. Не вибачаєшся за це. Ти починаєш вчитися відчувати спокій і не гнатися за тимчасовим, нецікавим, віджилим чи, навпаки, новим.

Затишок всередині дорожчий за зовнішній успіх. Усе, що тобі подобається, – це особисте. Особисте – значить належить тільки тій людині, яку ти бачиш в дзеркалі. Ти – найкращий для себе однодумець у тому, як в цьому шаленому світі бути собою і бути щасливою».

Тетяна Марач

Джерело