Повчальна історія про просту людську доброту

Повчальна історія про просту людську доброту

“… Мені було років чотирнадцять.

Я їхала в тролейбусі без квитка, коли зайшли контролери.

Як чесна і правильна дівчинка, я розгубилася і майже готова була розплакатися, коли раптом незнайомий молодий чоловік, який, мабуть, помітив мою паніку, ні слова не кажучи, вклав мені в руки талон і вийшов.

Двері зачинилися.

Я не встигла сказати «спасибі».

Я просто пробила талон і ось вже більше п’ятнадцяти років зберігаю його в шкільному блокноті як нагадування про той день, коли абсолютно чужа людина краще всієї класичної літератури, разом узятої, показала мені цінність доброти.

З тих пір я зустрічала багато різних людей. Праведників, що постяться і б’ють поклони, але готових штовхнути тебе в спину, варто тільки забаритися біля столу зі свічками.

Грішників, які п’ють з ранку горілку під під’їздом і в цих самих під’їздах пісяють, але дбайливо підв’язують криві кволі берізки у дворі м’якою ганчіркою, щоб ті краще росли.

Людей недалеких, не дуже грамотних, які не виїжджали далі свого забутого Богом села, але світяться такою безумовною добротою і мудрістю, що хотілося бухнутися їм в ноги, обійняти за коліна, уткнутися лицем в засмальцьований, пахнучий картопляним лушпинням і салом фартух, і скиглити, і просити, поки не проженуть: навчіть …

Навчіть залишатися людиною, коли навколо твориться … не знати що.

Навчитися не озлоблюватися, не шукати вигоди, не прораховувати наперед двадцять вісім варіантів розвитку подій, а любити і приймати.

Не скрізь і не завжди намагатися виправити, поліпшити, доповнити і вдосконалити, а вміти радіти тому, що є.

І бути вдячним за те, що є.

Примаченко