Справжня любов – це не слова… Це вчинки!

«Так, світогляд має велике значення, тому що він багато в чому формує внутрішній світ, але наша особистість розкривається не через світогляд, який ми маємо, або розмови, які ведемо, а через наші вчинки», – Томас Інгрем. Фраза «вчинки говорять голосніше слів» ніколи не втратить своєї актуальності. Якщо ми хочемо бути щасливими, важливо вибирати людей в нашому житті за їх діями, а не за спробами на словах переконати у своїй щирості. Люди кожен день говорять ті речі, які зовсім не мають на увазі. Ми приносимо фальшиві вибачення, а іноді навіть намагаємося довести оточуючим, що нам не все одно, хоча глибоко всередині знаємо, що це зовсім не так. Це прозвучить жорстоко, але так влаштоване наше суспільство. Але, з іншого боку, якщо ви не будете підкріплювати свої слова діями, вам просто не вдасться побудувати здорові стосунки. Ми пам’ятаємо людей не настільки з того, що вони говорять, скільки за їх вчинками. Звичайно, ви можете бути доброю людиною, яка щиро хоче допомогти іншим. Але що буде коштувати ваша доброта, якщо ви не в змозі виконати обіцянку, яку дали? Напевно, найменше ви хочете слави людини, на яку не можна покластися. Тому дуже важливо не тільки бути добрим, але і розуміти межі того, що ви можете зробити, і жити у відповідності з цим розумінням. Якби вам не хотілося продемонструвати свою відданість іншим людям, не варто витрачати час, даючи обіцянки або кажучи про те, як вони важливі для вас, якщо у реальних ситуаціях «умиваєте руки». Якщо люди, які важливі для нас, страждають, важливо зробити все, щоб допомогти їм. Особливо якщо ми обіцяли, що у важку хвилину вони можуть завжди розраховувати на нас. Не варто очікувати, що інші опиняться поруч, коли ви будете потребувати допомоги, якщо ви самі не готові зробити для них те ж саме. І в той же час не дозволяйте людям маніпулювати собою. Нехай вони так само, як і ви, доведуть своїми вчинками, що чесні і хочуть добра не тільки на словах. Джерело

Ніколи. Чуєш! Ніколи чоловік не зробить тобі боляче, якщо кохає. І в якій би важкій ситуації ти не виявилася – він завжди буде готовий допомогти тобі, які б негаразди не спіткали тебе – він буде всіляко їх вирішувати. Люблячий тебе чоловік – завжди відповість на твій дзвінок, або, якщо немає можливості відповісти – напише смс – щоб ти не хвилювалася. Чоловік, який любить – не дасть тобі приводів для ревнощів, він цінує тебе, твої почуття, ваші стосунки – і зруйнувати це не дозволить нікому. Для чоловіка, який любить – ти завжди будеш на першому місці. Саме до тебе він поспішає вечорами. І у вихідні дні він теж завжди поруч. Чоловікові, який любить, дуже важливо, щоб ти усміхалася, саме так він бачить, що ти щаслива з ним. Для люблячого чоловіка немає більшої радості, ніж бачити свою жінку щасливою. Коли чоловік дійсно любить – ти це відчуваєш. У його вчинках… а не в порожніх розмовах. Джерело

– А чим ти займаєшся? – Я практикую магію. – Це типу вплив на інших людей? Управління стихіями? – Не зовсім. Давай наведу приклад. Він замовк, відставивши чашку з кавою трохи в сторону й втупився в порожнечу перед собою. А через кілька хвилин продовжив: – Ось поглянь на офіціантку, що крутиться в цьому залі зовсім одна, в’ється, намагаючись встигнути виконати замовлення, які надходять зі швидкістю кулемета. Вона починає нервувати, стає необережною, може перекинути на когось піднос. Але варто буквально одній людині мило посміхнутися, коли вона не принесла вчасно їжу чи напої, подякувати й сказати «нічого страшного». Все. На цьому її сум’яття може спасти, вона розслабиться, не думатиме, що все пропало й вона нічогісінько не встигає. Вона заспокоїться й почине поводитися по-іншому. Мило, привітно й сердечно зустрічати клієнтів, обдаровуючи їх добротою та життєрадісністю. І ось заходить новий відвідувач, начальник фірми, замовляє каву й сідає за столик. Він злий, тому що його дружина знову його зрадила, він проспав, кінець кварталу, треба все встигнути. І тут вона його обслуговує, огортаючи ніжністю й  промовляючи  кілька ласкавих слів. Далі він сидить й розмірковує «А не так уже все й погано, та й кава смачна, погода хороша. І вигляд гарний з вікна». Ранок цього чоловіка вже змінився, він в піднесеному настрої виходячи з кафе бажає офіціантці вдалого дня, посміхається у відповідь та йде до себе в офіс, де його чекають підлеглі, залежні від його настрою й стоси роботи, з якою він вже налаштований впоратися легко й невимушено. На вході, з необережності, його зачіпає шваброю прибиральниця, залишаючи слід на чистих та охайних брюках. Вона в сльозах починає вибачатися й обіцяти, що віднесе їх в хімчистку, що їй можуть знизити зарплату, за те, що вона така незграбна.Але він просто мило посміхається й відповідає «Нічого, не варто. З усіма буває» й розпливається в усмішці. Але ж могло бути по-іншому. А ця прибиральниця ледве зводить кінці з кінцями, одна годує та одягає п’ятьох діточок. Вона могла втратити роботу і їм було б дуже важко. Але ні, все обійшлося.Через простого хлопчину, що посміхнувся офіціантці. Він знову замовкає, допиває каву й кличе офіціантку. Кидає пару милих слів, усміхається, бажає гарного робочого дня й починає одягати пальто. І я помічаю посмішку, що в куточках рота офіціантки. А він дивиться на мене й, розплившись в усмішці, каже: – Ось моя магія. Джерело

«Я не знаю як люди вмирають. Ми бачимо це, але самі не вмираємо. А коли помираємо, то це бачить хтось інший. Є речі, які не потрібно знати, про які не треба думати, про них ніхто нічого не знає. Ти знаєш, перший раз в житті мені хочеться мати свій будинок. Дбати про це, щось для цього робити. Я весь час думаю про те як ми будемо жити. Ми з тобою дуже рідні і дуже схожі люди. З одного боку це важко, зате в самому головному ми з тобою відчуваємо однаково і розуміємо один одного в найважливішому. Я правда не знаю як люди розлучаються, але не живуть же вони справді декількома життями. Смерть однозначна, а любов ні. І її невідворотність закладена в самій моделі життя. Власне невідворотність смерті теж. Сьогодні я думав, що з тобою щось трапилося: аварія або щось ще. І я знаю, що не можна про це думати. Але це було майже так само страшно, як думка про те, що ти мене можеш не любити. Чесно кажучи навіть страшніше. І я просто почав молитися Богу і навіть погодився на те, чого я найбільше боявся вчора. Подумав, що краще ти мене не будеш любити. У мене взагалі іноді таке божевільне відчуття, що ми з тобою два різних характери однієї людини. Ми як два брати близнюки, розлучені в пологовому будинку і зустрілися через багато років. Дещо складно, але кров-то рідна. Ти для мене абсолютна доля. І я в тебе вірю. Вір і ти мені. І все-таки любов важливіше. Незалежно від того навіть, чи важливіше саме життя чи смерть. Чому? По-перше, це єдине, що може з нею змагатися в сенсі остаточності. Якщо людині довелося померти, то той, хто його любив, не перестане любити. Це очевидно. По-друге, зворотного, мабуть, бути не може. Я не знаю, як закінчується любов. Якщо любов закінчується, мабуть, це не вона». Джерело

Кожен день ми вимовляємо сотні і тисячі слів… …ми спілкуємося з рідними і близькими, з друзями, з колегами по роботі, з клієнтами…. і навіть з самими собою! А чи часто ми замислюємося над формою і змістом того, що ми говоримо? Як ми спілкуємося? Що ми робимо частіше – хвалимо або сваримо? Які емоції ми висловлюємо – радість і любов, чи роздратування? Дайте відповідь на ці запитання, самі собі… а я поки розповім притчу: Жив-був хлопчик з жахливим характером. Його батько дав йому мішечок з цвяхами і сказав забивати по цвяху в садову огорожу щоразу, коли він буде втрачати терпіння і з кимось сваритися. У перший день хлопчик забив 37 цвяхів. Протягом наступних тижнів він намагався стримуватися, і кількість забитих цвяхів зменшувалася з кожним днем. Виявилося, що стримуватися легше, ніж забивати цвяхи… Нарешті настав день, коли хлопчик не забив в огорожу жодного цвяха. Тоді він пішов до свого батька і сказав про це. І батько сказав йому витягати по одному цвяху з огорожі за кожен день, в який він не втратить терпіння. Дні йшли за днями, і, нарешті, хлопчик зміг сказати батькові, що він витягнув з огорожі всі цвяхи. Батько привів сина до огорожі і сказав: – Син мій, ти добре поводився, але подивися на ці діри в огорожі. Вона більше ніколи не буде такою, як раніше. Коли ти з кимось сваришся і говориш речі, які можуть зробити боляче, ти завдаєш співрозмовнику рану на зразок цієї. Ти можеш встромити в людину ніж, а потім його витягти, але рана все одно залишиться. Неважливо, скільки разів ти будеш просити вибачення, рана залишиться. Душевна рана приносить стільки ж болю, скільки тілесна. Друзі – це рідкісні коштовності, вони приносять тобі посмішку і радість. Вони готові вислухати тебе, коли тобі це потрібно, вони підтримують тебе і відкривають тобі своє серце. Намагайся не поранити їх… Чи не про нас ця притча? Часто, дуже часто ми забуваємо про силу сказаного слова – не звертаємо уваги ні на нашу мову, ні на думки… …а потім думаємо-гадаємо – звідки беруться події в нашому житті, які нам так не подобаються, і чому відносини з людьми приносять не радість, а суцільні розчарування. Але ж ми знаємо, що наш матеріальний світ – відображення духовного, і наша реальність безпосередньо пов’язана з тим, що у нас на думці й на язиці. А з іншими людьми? Як ми чинимо? Ми можемо насваритися, не подумавши, наговорити образливих слів, накричати… Чомусь найчастіше це буває з близькими… вони все стерплять… Але рани душі так легко не загояться. Цвяхи з огорожі вийняти вам вдасться, а ось дірки від них все рівно залишаться. Джерело

“Було три онука в однієї бабусі. І дві внучки. Вони всі бабусю дуже любили. Часто їздили до неї в село, пили парне молоко, їли пиріжки, відпочивали. Виросли хорошими людьми. І бабуся їх любила дуже. Пишалася успіхами. Тільки один онук, Андрій, був не дуже вдалий, так би мовити. Навчався погано, втікав пару раз з дому, міг поцупити щось і навіть потрапив ненадовго до в’язниці. Про нього намагалися якомога менше говорити. І не запрошували його в гості. А решта четверо збиралися часто і гаряче сперечалися: хто більше бабусю любить? Кого бабуся більше любить? Улюблена була тема для розмов застільних. Потім якось сусіди з села зателефонували онукам і повідомили, що бабуся сильно захворіла. Інсульт. І треба їхати швидше. Але була весна, бездоріжжя, лід, бруд, сніг, дощ. Дороги там не було нормальної. На машині їхати ризиковано. І діти, і внуки вирішили почекати трохи. А цей Андрій сів на електричку. Він продав куртку сусідові по гуртожитку, грошей не було. Ну ось, поїхав на електричці, потім на автобусі, потім йшов пішки по багнюці дві години. Без куртки. І ось так приїхав-прийшов до бабусі в лікарню. І нічого не приніс, з порожніми руками приїхав. Але цими руками перестиляв ліжко і судно виносив. І він ночував в домі , а потім знову йшов до лікарні. Старенька одужала. А потім приїхали діти і внуки з подарунками, коли дорога стала нормальна. А Андрій поїхав; родичі його не надто любили. І вони пили чай, їли пиріжки і сперечалися, хто більше любить бабусю… Тільки бабуся мовчала. І подалі сховала заповіт; вона будинок на Андрія записала. Вона дещо зрозуміла про любов ..”. Анна Кір’янова

Старий сидів за весільним столом і з любов’ю дивився на свого онука. А той сяяв від щастя і не зводив очей зі своєї нареченої. – Справжній чоловік виріс, — подумав з любов’ю старий. Гості веселилися, виголошували тости, піднімали чарки. Уже народ досяг того рівня сп’яніння, коли хотілося з усіма обійнятися і бажати щастя всім присутнім. Старий потихеньку вибрався з-за столу, накинув на плечі піджак і вийшов на повітря. Дзвінко кричали цвіркуни та цикади. Здавалося, вони теж раділи весіллю молодих. Але шум на вулиці був душі старого милішим, і він присів на лавочку під кущем бузку. Важка гілка опустилася йому на плече, і старий втягнув у себе її запашний аромат. Він прикрив очі й подумки полинув на своє весілля. Ось вони за столом з його коханою дружиною Настею. Гостей небагато, всього п’ять осіб, але це найкращі друзі, які від щирого серця раділи за молодих. Ось Настя ставить на стіл смажену зі шкварками картоплю — коронна страва їхньої майбутньої сім’ї. Ось потупивши очі, вона підставляє йому свої губи для поцілунку, під дружний крик «Гірко!». Так, молодість …. Шкода, Настя не дожила до весілля внука. – Дід, ти в порядку? – наречений з занепокоєнням доторкнувся до плеча діда. Старий розплющив очі й посміхнувся: – В порядку, не хвилюйся. Молода чоловік опустився на лавку поряд зі старим. – Я бабку твою згадував, от би вона пораділа. Онук відкинувся на спинку лавки: – І я щасливий, дід. Так би все життя …. Як ви з бабусею. – Так і буде. Тільки, запам’ятай ось що … це мені ще мій дід казав. Будь завжди мужиком … справжнім таким. Зараз чомусь соромляться цього слова, і «мужик» вважається мало не лайкою. Але справжня жінка завжди буде поруч тільки зі справжнім мужиком — надійним, на якого завжди можна покластися, розумієш? Мій дід казав: кожна жінка, як птах, народжена літати. І якщо вона зустріне справжнього чоловіка, вона навчить літати і його. Головне, не обламати їй крила в сімейному житті. Інакше, вона все одно буде літати, тільки, в кращому випадку — не з тобою, а в гіршому — вже на мітлі. Молодий чоловік посміхнувся такому уроку. – Це, звичайно, жарт. Але, як показує життя, дуже правдивий жарт. Старий поплескав молодого по плечу: – Іди, он молода дружина турбується. Іди до неї. І дивився, як від будинку відокремилася легка фігурка в білому і пішла назустріч його онукові. Ось вони взялися за руки … – Нехай вони будуть щасливі, так, Настю? Попроси там Бога, тобі ж ближче… Джерело

Любов до себе починається зі слів – мені можна. Мені можна бути з кимось або бути на самоті. Мені можна бути красивою по-своєму. Мені не обов’язково слідувати стандартам краси з гламурних журналів. Мені можна обирати правила свого життя. Мені можна самій вибирати перебіг свого часу. Мені нічого не рано і нічого не пізно. У моєму житті все вчасно. Мені можна бути смішною, дурною, божевільною, яскравою, сумною, веселою. І тобі теж можна. Але поряд з тобою я залишуся собою, що б ти про це не думав. Мені можна бути незгодною. Мені можна говорити Ні, хоча всі навколо сподіваються почути від мене Так. Мені можна плакати, коли всі сміються, стояти, коли всі біжать. Мені можна самій позначати межі комфортного спілкування з іншими. Навіть, якщо «інші» – це мої найближчі родичі. Мені можна не бути кращою. Мені можна бути достатньо хорошою для себе. Мені можна піти і почати все спочатку, навіть якщо вкладено багато сил. Любов до себе починається зі слів – мені можна. Мені можна слухати себе, піклуватися про себе і бути самій собі чуйним і приймаючим другом. © Анна Лапіна