Є люди, як маяки…

Близькі люди стають чужими, якщо заподіюють нам біль. Не відразу, але настає відчуження. Стосунки можна зберегти. Навіть любов можна зберегти. А близькість – ні. І чим ближчою була людина, чим більше ми її любили і довіряли їй, тим сильнішим буде відчуження. Після якого можна пробачити і забути, приклавши зусилля. Можна, можливо. Але «своєю» людина перестане бути назавжди. Після низки ударів, не відразу. Тому що, якщо це не друг – то не так і боляче. Якщо це не близький – то вже і плювати. І можна дати відсіч і здачі так, що не зрадіють! Перед близькими ми беззахисні й уразливі, ось в чому справа. Ось боксер на рингу отримує удари і в голову, і в живіт – але не плаче, а спритно захищається і нападає. Навіть якщо сильно побили, навіть якщо програв – він ще й руку потисне противнику. А якщо хтось любимий і близький дасть боксерові ляпаса або вдарить в живіт – це зовсім інше. І не хочеться потискати потім руку, яка нас вдарила. І важко на душі… Так влаштована людина – вона готова до боротьби з чужими. І абсолютно беззахисна перед своїми, від яких не чекає удару. І тому той, хто вдарив, стає чужим. Відразу, миттєво. Той, хто навмисне заподіяв біль, напав, принизив, образив – тепер він повинен стати чужим. Інакше біль повториться. Так виникає відчуження з тими, хто був улюбленим і близьким. Так працює самозбереження; це всього лише спосіб уникнути загибелі від больового шоку. І тепер ми готові до удару. Готові до болю і до захисту. Підсвідомо ми сприймаємо людину як чужу. Адже якщо чужий – то вже й не так боляче… © Анна Кір’янова

Ангели. Духовні створіння. Божественні істоти. Посланці. Хранителі нашого світу і всього, що нам дороге… І знаєте що? Я вірю в ангелів. Не має значення, наскільки шалено, неможливо і нереально це звучить, але я вірю в ангелів. Я побачила дуже багато, щоб не вірити. У моєму житті відбувалися різні події і деякі з них було складно пережити. Настільки складно, що я б не впоралася, якби не підтримка особливої людини. Мого ангела-хранителя … Ось чому ніколи не перестану вірити в ангелів. Ангели існують. Якщо не вірите, то просто озирніться навколо. Це люди, які люблять вас сильніше за все на світі. Ось 7 очевидних ознак того, що у вашому житті присутній ангел-хранитель: 1. Ці люди знають вас краще, ніж ви самі. Разом ви пройшли через багато речей, тому вони знають, які ви насправді. Вони знайомі з кожною з ваших версій, але до цих пір від вас не відвернулися. А ще вони знають, як б’ється ваше серце. Якщо у вашому житті є така людина, будьте за це вдячні. 2. Поруч з ними завжди комфортно. Настільки комфортно, що ви можете буквально сказати все, що хочеться. Поговорити про що завгодно і зробити що завгодно, не боячись критики і висміювання. Поруч з ними ви знаходите свободу. 3. Вони слухають вас на більш глибокому рівні. І слухають не для того, щоб відповісти, а, скоріше, щоб зрозуміти вашу біль і знайти спосіб допомогти. Ось що робить цих людей такими унікальними і змушує їх виділятися з натовпу. І ось чому вони є вашими ангелами-охоронцями: поруч з ними ви завжди можете бути собою. 4. Вони дають силу, в якій ви так відчайдушно потребуєте. Вони – джерело вашого натхнення, мотивації, змін і ваша опора в житті. Вони – ваше світло в кінці тунелю, доказ того, що якщо є воля, то і вихід завжди знайдеться. Вони – це сила, яка вам так потрібна. 5. Вони допомогли вам зцілитися і позбутися від травм минулого. Вони допомогли вам впоратися з багатьма непростими періодами в вашому житті. Вони супроводжували кожен ваш крок. Вони направляли, давали поради, зціляли … Без них вас би сьогодні тут не було … 6. Вони ніколи вас не засуджують. Ці люди поважають ваш вибір і підтримують всі ваші рішення, навіть якщо вони з ними не згодні. Вони завжди намагаються поставити себе на ваше місце, тому що це єдиний спосіб подивитися на речі з різних сторін і зрозуміти вас. 7. В них є щось таке, що змушує вас почувати, ніби в якийсь період життя ви вже через багато чого разом пройшли. Можливо, в іншому вимірі або в іншій реальності. Як би там не було, але цілком очевидно, що зв’язок з цією людиною – це щось більше, ніж інші відносини у вашому житті. Ілюстрація – Затишок Джерело

Люди плутають поняття “забути” і “пробачити”.Пам’ятати заподіяне нам зло – це нормально.Це головна умова виживання. І людина, і тварина добре пам’ятають того, хто їм заподіяв біль. Так само, як пам’ятають, що вогонь обпікає. Зараз пишуть, що і рослини пам’ятають зло. Вчений обривав листя у фікуса; а потім прилади показали – при наближенні саме цього «лиходія» листя фікуса стискалися. Рослина запам’ятала його! Так що говорити про мозок? Звичайно, ми пам’ятаємо. Люди плутають поняття “забути” і “пробачити”. І добра людина докладає неймовірних зусиль, щоб забути зло. Нічого не виходить. І людина картає себе за “злопам’ятність”, докладає ще більше зусиль, щоб забути … Але чим більше зусиль докладаєш, тим частіше і сильніше згадується те, що сталося. Так вже психіка влаштована.Це як в історії про білого ведмедя, про якого не можна думати. Чим більше намагаєшся не думати про білого ведмедя, тим частіше і настирливіше про нього думаєш. Добрі люди мучать себе: а як же прощення? Раптом тепер я захворію від непрощеної образи? Не такий вже я хороший, раз не можу пробачити … Ви давно пробачили, ось в чому справа. А забути ви не можете по цілком природних причинах – ви психічно здорові, і з інстинктом самозбереження у вас все в порядку. Ви відмінно запам’ятали, що ця дівчинка плюється, а цей хлопчик може вдарити. Вогонь обпікає, а в яму можна впасти. Це правильно.Пробачити – це не забути. Це не бажати зла тому, хто вас поранив. Не переслідувати його. Злопам’ятність, як писав Сенека, це не пам’ять про зло, а приховане зло. Бажання помститися за першої нагоди. Ось що таке злопам’ятність. Пам’ять собі відбивати не треба. Навпаки, честь вам і хвала, що ви все пам’ятаєте, але не мстите і не чекаєте слушного моменту, коли кривдник опиниться в скруті. Ви просто напружені, коли спілкуєтеся з тим, хто вам заподіяв біль. І має пройти багато часу, перш ніж ранизагояться. Довіру треба заслужити.Прощати можна тих, хто кається і просить пробачення …А дорікати собі в злопам’ятності і насильно забувати не треба. Забуття не має до прощення ніякого відношення”. © Анна Кір’янова Джерело

Є люди, які приносять щастя. Це здавна помічено. І зазвичай це великі, сильні та щасливі люди. Поспілкуєшся з такими, торкнешся до них – і тобі теж стане краще та легше жити. Немов ти отримав частку щастя такої людини. Але є інша ситуація, про неї мало говорять, але вона є! Коли той, хто “приносить удачу” живе дуже погано. В одному інтерв’ю дуже хворий, старий й самотній чоловік, який живе в крихітній кімнаті комунальної квартири в бідності, сказав про те, що інші люди від нього отримують щастя. Це дивно. Це схоже на вигадку. Але це так. Усі, хто в’їжджав до цієї квартири, починали процвітати. До них швидко приходило щастя, удача. Знаходили хорошу роботу ці люди та переїжджали у гарні просторі квартири. Одужували від тяжких захворювань. Влаштовували особисте життя щасливо. Ставали багатими. Піднімалися соціальними сходами… І їхали, продавали швидко та вигідно свої кімнати. А бідний дідок на милицях залишався. Його справи йшли гірше і гірше. Якось цей старенький порадив юнаку в черзі купити лотерейний квиток. Хотів сам купити, але грошей було мало, та й на свій успіх він не сподівався. Юнак стер захисний шар відразу. Там був дуже великий виграш. Хлопець застрибав від захоплення і зовсім забув про дідуся. Про нього всі забували… Всі, з ким спілкувався дідок, а спілкування у нього було небагато – він ледве ходить, – отримували щастя. Навіть двірник-таджик, який допомагав странькому піднятися на сходи, – швидко отримав документи, знайшов роботу на будівництві, там став бригадиром, купив квартиру і почав будувати будинок. Так буває. Є такі люди, які випромінюють енергію, але самі скористатися не можуть. Навколо них все процвітає та покращується, а самі вони живуть погано. Або навіть дуже погано. Вони, як добрива, вибачте, для інших. І люди, які отримали благо, не помічають того, хто сприяв їхньому успіху і фортуні. Так обірваний жебрак може благословити і залучити щастя до нашого життя. Бідолашна бабуся може подивитися з вдячністю і змінити на краще нашу долю. Недарма на Русі так берегли і поважали юродивих, не ображали калік – можливо, народ відчував, як ці люди благотворно впливають на інших. Чи чужі гріхи беруть на себе, чи активізують програму успіху невідомим чином? Відповіді немає. Але це буває. І треба уважнішими, добрішими бути до хворих та слабких, до нещасних по-справжньому людей. Може, за їх рахунок ми отримуємо успіх та щастя? Може, вони є провідниками між нашим світом і Небесним? Але такий ефект є. Такий дивний феномен. Люди, які приносять щастя іншим, а самі страждають та живуть погано. І можна хоч трохи полегшити їм життя; подякувати та поділитися отриманим… © Анна Кір’янова Джерело

– Чому про одних людей говорять, що у них світла душа, а про інших, що темна, – запитала дочка, – адже в душу людини заглянути не можна. Люди можуть прикидатися. Мати відповіла: – Коли зустрічаєш людину зі світлою душею, то тобі стає світло. Якщо ти відчуваєш якусь душевну біль, то поруч з такою людиною вона стихає. Така людина буде зміцнювати віру в Бога, віру в себе, ти відчуваєш тиху радість і надію на щастя, хочеться всіх любити і творити добро. – А якщо начебто людина говорить все правильно, але мені від її правильності стає погано? Опускаються руки і життя здається якимось безпросвітним? Чи означає це, що людина лицемірна і зла? – Ні, доню. Це означає, що душі цієї людини не вистачає світла. Що ця людина нещасна, і спілкуючись з тобою неусвідомлено ділиться з тобою своєю бідою. – І що мені робити тоді? – Світити самій для цієї людини. І чим більше зусиль ти будеш прикладати, щоб світити, тим більше світла тобі дасться! Запам’ятай, світло – це не тільки розмови про Віру і Бога, світло – це привітна Посмішка, Добре слово, підтримка. Джерело

Це мало хто помічає, але, схоже, найрозумніші люди – також дуже добрі. Знаю, що ви заперечите мені, сказавши, що розумні можуть бути і фантастичними придурками, але це, скоріше, виняток, ніж правило. Деякі люди можуть подумати, що вже що-що, а розум і доброта – абсолютно не пов’язані між собою речі. А ось і ні. Справа в тому, що для того, щоб залишатися добрим і хорошим в нашому світі, слід бути дуже розумним. Так що добрі люди, яких ми знаємо, безсумнівно, найрозумніші, незалежно від того, помітите ви це відразу чи ні. Відомий нейробіолог і професор психології Річард Девідсон пише, що «основа здорового мозку – це добро». Згадайте всіх своїх дуже добрих знайомих, напевно вони розумні люди. Інша справа, що часто ми цього навіть не помічаємо. Адже доброта – це не те, що кричить і рекламує себе. Доброта – вона тиха і непомітна. Але впізнати її можна: доброта – це дарувати радість іншим і розділяти її з іншими. Доброта – це допомагати і підтримувати тих, хто цього потребує. Чи не так? А всі ці речі непомітні. До речі, група канадських дослідників недавно повідомила про результати свого експерименту: було виявлено, що більш нетерпимими і схильними до расистських висловлювань найчастіше є люди з досить низьким IQ. Чим розумніша людина, тим більш гнучкий він в своїх поглядах і переконаннях. Він не засуджує, не заперечує, а завжди відкритий для розуміння і співчуття. Таке ставлення до людей є нічим іншим, як проявом виняткової доброти. Адже ми всі різні, щось в інших викликає неприйняття або навіть роздратування, і залишатися при цьому терпимим і доброзичливим може тільки дійсно розумна людина. Здатність адаптуватися до навколишнього світу і приймати людей такими, якими вони є, вимагає більшого, ніж просто вміння мислити. Чим ви розумніші – тим більше здатні бачити речі під різними кутами. І якщо ви не вважаєте себе розумними, зовсім не означає, що так і є. Знаєте, чому? Тому що ви настільки ж розумні, як і ласкаві. Коли ви допомагаєте людям, підтримуєте, даруєте радість – це не тільки прояв доброти. Це ще й свідчення того, що ви є дуже розумною людиною. Так що запам’ятайте: доброта і інтелект йдуть рука об руку. Я зустрічала стільки грубих і злих людей в житті, і знаєте, що? Серед них не було жодного розумного. Які докази вам ще потрібні? Джерело

Коли-небудь ти зрозумієш, що бувають люди, які ніколи не зраджують… Але для цього доведеться пройти через багато зрад. Коли-небудь ти зрозумієш, що зовнішній блиск – ніщо в порівнянні з внутрішньою красою. Тому що все, що зовні – це до першого дощу… А те, що всередині – горить завжди! Нехай навіть воно згасло до ледь видних жаринок. Але, досить скласти губи трубочкою і ласкаво подути – вогонь поступово розгориться і зігріє тебе. Коли-небудь ти зрозумієш, що багато формул і афоризмів, яких ти нахапався в навколишньому світі – порожні, нехай і красиві, набори слів – не більше того. Важливі лише ті істини, до яких ти сам дійшов. Коли-небудь ти зрозумієш, що доброта, ніжність, ласка і турбота – це прояв внутрішньої сили, а не слабкості. Джерело

Сильні люди бувають набагато беззахисніші за слабких. Під час урагану гнучкий очерет гнеться і шарудить, а сосна просто ламається і вмирає назавжди – кажуть китайці, а китайці знають, що кажуть. Сильні люди відповідають зовсім не за себе. І навіть не за своїх близьких. Вони відповідають за весь світ, що потрапив в їх орбіту. Тому що сила притягує до себе – так говорять фізики, а вони теж знають, що кажуть. Сильні люди зовсім не здоровіші та не міцніші за всіх інших. Просто вони точно знають, що не мають права непритомніти і вмирати, поки від них все ще хтось залежить. Вони здатні під час обширного інфаркту стрибнути в воду, доплисти до потопаючої дитини, витягнути її на берег, упевнитися, що їй більше нічого не загрожує, – і тільки тоді відключитися. Так кажуть медики – а медики побачили на своєму віку значно більше чудес, ніж фізики і китайці разом узяті. А ще сильні люди дуже самотні. І зовсім не тому, що нікого не терплять поруч із собою. Просто … Вони ж сильні? Ось нікому і в голову не приходить, що і їм буває боляче, страшно, самотньо, просто сумно. Ходять по землі сильні, мовчазні люди. З ними не завжди легко, не завжди приємно, не завжди комфортно – зате надійно. Це і є та сама кавалерія, яка завжди приходить на допомогу в останній момент. Бережіть сильних людей. Джерело