“Кінець справді кращий, ніж початок” – зворушлива притча, яку варто прочитати кожному!

“Кінець справді кращий, ніж початок” – зворушлива притча, яку варто прочитати кожному!

Молода мати, ступаючи дорогою життя, запитала: «Чи довго нам іти?»

Ангел відповів їй: «Довго, і шлях нелегкий. Але кінець буде кращий, ніж початок».

Жінка була щаслива. По дорозі вона бавилася з дітками, збирала для них квіти. Їм світило сонце, життя було прекрасним, і молода мати вигукнула: «Хіба може щось бути краще?!»

Коли настала ніч, почалася буря і шлях огорнула темрява, діти тремтіли від страху й холоду. Мати пригортала їх до себе, прикривала плащем, а дітлахи запевняли її: «Матусю, нам не страшно. Ти поруч, тож ми в безпеці».

Тоді мама промовила: «Ця ніч краща за світло дня, бо я навчила своїх дітей хоробрості».

Настав ранок, і побачили вони перед собою круту гору. Діти піднімалися на неї, їм було важко, але мати ненастанно заохочувала: «Ще трішки терпіння, ми ось-ось прийдемо».

І діти піднімалися далі, а коли досягли вершини, то звернулися до матері: «Без тебе ми б сюди ніяк не дісталися».

Уночі мати лежала, вдивляючись у зорі, і шепотіла: «Цей день ще кращий за попередній, бо мої діточки навчилися знаходити в собі силу, долаючи труднощі».

Наступний день приніс із собою дивні хмари, які затьмарили землю, – хмари війни, ненависті й зла.

Діти йшли, спотикаючись, а мати гукнула: «Подивіться вгору! Піднесіть очі до Світла!»

Малеча глянула вгору і там, серед хмар, побачила Світло Вічної Слави. Воно стало їм провідником і вивело поза межі темряви. Тієї ночі мати впала на коліна й молилась: «Господи! Цей день найкращий з усіх, бо я показала дітям Тебе».

Минали дні, спліталися в тижні, місяці, роки, мати постаріла. Зморена, вона ледь переставляла ноги. ЇЇ діти виросли, зміцніли й простували шляхом із вірою та відвагою в серці. І якщо на шляху траплялися труднощі, уже діти допомагали матері, а коли стало зовсім важко, вони взяли її на руки й понесли. І от дісталися вони пагорба, а там перед їхніми очима простяглась залита світлом дорога, що вела до навстіж розчинених золотих воріт.

Мати сказала: «Я завершила свою подорож і тепер знаю, що кінець справді кращий, ніж початок, адже мої діти далі можуть іти самі, а за ними – їхні діти».

І почула старенька неня: «Мамо, ти будеш супроводжувати нас навіть після того, як зайдеш у ті золоті ворота, бо житимеш у наших серцях».

Автор невідомий