Іноді близькі відпускають твою руку на краю безодні, а зовсім чужі раптово її подають

Іноді людина падає в яму. Тільки що вона літала і все йшло просто прекрасно. Здавалося, що так буде завжди. А потім вона падає з висоти на саме дно, абсолютно несподівано і миттєво. Все пропало! Людина сидить на дні ями і їй здається, що так буде завжди. Завжди треба пам’ятати, що життя мінливе. Але якщо ти літав, значить, ти вмієш літати. І можеш знову злетіти. Раз ти був щасливим і успішним, ти знову можеш ним стати. Мозок пам’ятає програму, навігатор пам’ятає шлях, а доля – сам бачиш, доля мінлива. Якщо вона заштовхала тебе в яму ні з того ні з сього, може несподівано і витягнути. Якщо ти докладеш трохи зусиль. Все може скластися на краще. Хоча в це важко повірити. Напевно, Ів Сен Лоран, і не повірив би, коли опинився в дурдомі, вибачте вже. Ну, в психлікарні. Не дивно, що він там опинився і трохи збожеволів. Занурився в таку депресію, що важив всього сорок кілограмів, це вага кісток. Спочатку було щасливе дитинство, ласкава мама і люблячі сестри, перша виставка моделей в дев’ятнадцять років, потім робота в модному будинку Діора, оплески і захоплені відгуки у пресі, гроші, вечірки, світське суспільство… А потім раз! – і закликали на війну в Алжир. А до цього колекція провалилася з тріском. Ось ні з того ні з сього. В армії чутливий юнак збожеволів і занурився в депресію. У справжню. І опинився в психлікарні. І тут його прийшов відвідати один, П’єр Берже. Друг повідомив, що Сен Лорана звільнили з “Діора”. Кому потрібен психічно хворий невдаха? Ось це падіння. Все втрачено, абсолютно все. Залишається лягти і померти. Але саме з цього моменту почався справжній шлях до слави і грошей. Ів Сен Лоран так обурився, що прийшов до тями і подав до суду на компанію “Діор”. Адже його звільнили несправедливо, просто вирішили, що з ним все покінчено. Він виграв хороші гроші, на ці гроші відкрив свій модний будинок і прославився по-справжньому. І розбагатів по-справжньому. Тільки став трохи забобонним, як йому дорікали матеріалісти. Він жодного показу не починав, поки не одягав власноруч на дівчину-модель серце з червоних рубінів. Воно повинно було захистити від недобрих поглядів і принести милість долі. Ів Сен Лоран вірив у долю. Яка може раптово кинути на дно ями. А може піднести під хмари. У будь-який момент може статися все, що завгодно, – ось про це треба пам’ятати. І ще про одне треба пам’ятати: якщо ви літали, швидше за все, ви знову полетите. У вас вбудована ця функція: літати. Ви вмієте. І треба чекати милості долі, вживаючи заходи для власного порятунку, навіть якщо яма і депресія дуже глибокі. Як тільки ви досягнете дна, треба від цього дна відштовхнутися, як вчили древні мудреці. Коли втрачати буде більше нічого, коли залишиться вага кісток, так би мовити, можна злетіти знову. Якщо ваша доля мінлива, якщо щаслива смуга змінилася чорною смугою відчаю, швидше за все, потім відбудуться нові зміни. А у Ів Сен Лорана і психіка була мінлива: він то впадав у депресію, то відчував надзвичайний прилив сил і натхнення, створюючи прекрасні колекції. В хвилину відчаю треба пам’ятати: якщо доля раптово все забрала, вона так само раптово може все повернути. Це, звичайно, не про остаточні втрати, не про втрату близьких, а ось про таке падіння. Яке може стати початком нового шляху, якщо докласти зусиль для свого порятунку і відновлення справедливості. Анна Кір’янова

Коли тебе люблять в твої нестерпно безглузді часи – це безцінно … Люблять, а не терплять, і не перечікують стану … Не знецінюють того, що позбавило тебе сил … Говорять, коли є можливість … Обіймають, коли є потреба … І просто сідають поруч, щоб підтримати, не дістаючи розпитуванням, і не обтяжуючи великою активністю … Тому що це теж взаємність … Прийняти людину навіть тоді, коли вона сама себе не приймає, і мало на що здатна в плані віддачі … Це тимчасово, але і це боляче … Часом нестерпно … Найкраще, що я чула у своєму житті на рівні глибинної близькості, зовсім не містило тих самих, заповітних, але занадто обтріпаних на вітрі життя слів … Людина просто сказала: Я відчув, як тобі боляче, і обійняв, щоб забрати хоча б половину … і через хвилину ти відкрила очі … Ми близькі не тоді, коли спимо в одному ліжку… Ми близькі, коли знаходимося в одному емоційному просторі … І коли потрібні один одному не тільки на високому градусі своїх можливостей … Просто потрібні … Автор : Ліля Град Джерело

Йшов мисливець лісом і зустрів дроворуба. Зігнувшись, той довго і наполегливо пиляв повалене дерево. Він увесь спітнів і був дуже напруженим. Мисливець підійшов ближче, щоб подивитися, чому робота просувається так повільно і з таким колосальним зусиллям. – Та ваша пилка зовсім затупилася! – звернувся мисливець до дроворуба. – Чому би вам її не нагострити? – Що ви! – вигукнув дроворуб, здивовано подивившись на перехожого. – У мене абсолютно немає на це часу, мені треба спиляти ще 20 дерев! І дроворуб знову взявся за роботу. Мораль: працьовитість – це, звичайно, добре, але розумна праця – ще краще. Не забувайте час від часу задаватися питанням про ефективність і доцільність зусиль, що докладаються, – можливо, невелике вкладення часу чи коштів дозволить виконувати роботу швидше і якісніше. Джерело

Маленький хлопчик промовив мамі, що любить її зовсім. Вона виправила його: не “зовсім”, а “дуже”. Дитина всеодно стояла на своєму: ні, зовсім. Дуже я люблю конячку і авто, а тебе зовсім. І мама усвідомила – він її любить зо всім. З усім, що в ній є. І це можна вважати головною ознакою любові. Михайло Епштейн Джерело

Є одна проста ознака. Ось у вас був сад. Ваш особистий. Уявіть: ви його плекали та вирощували. Він же ваш. Тому вкладали гроші та працю. І прагнули частіше у своєму доглянутому саду бувати… А потім ви дізнаєтесь, що садок не ваш. Тобто можна, звичайно, працювати у ньому. Квітами теж можна милуватися. Але садок тепер не ваш, так вийшло. І у багатьох людей пропаде бажання працювати у саду та витрачати гроші на його благоустрій. Квітами можна милуватися та врожай збирати, коли час прийде. Але вкладатися нема сенсу. Витрачатись на благоустрій нашого саду не варто. Він же не наш. Наш — вкладають гроші і дбають щосили. Не наш — приїжджають яблуні обтрусити і смородину здичавілу обібрати. Ніхто не буде витрачатися на не його сад. Тільки користуватиметься врожаєм. І шашлики смажити в погожий день. І цілком зрозуміло, ким вас вважає інша людина: своєю чи чужою? Рідним чи стороннім? Що б вона не казала, але все зрозуміло. Вкладається та дбає — вважає своїм. Любить. Користується та приїжджає яблуні обтрусити чи шашликів поїсти – не вважає своїм. Ви для неї нічийний садок. Який безглуздо обробляти. Працювати у ньому. Поливати рослини. Саджанці купувати та паркани фарбувати. Дитину вважають не своєю, якщо не годують її і не виховують. Не витрачають гроші та час на неї. Жінку вважають не своєю, якщо з’являються для того, щоб яблук поїсти і шашлики посмажити. Будинок вважають не своїм, якщо не вкладаються в нього. Друга вважають не своїм, не другом, а гарно знайомою, зручною людиною, якщо не допомагають їй і не витрачають свій ресурс. З’являються тоді, коли яблука достигли… А якщо не свій, то не так вже й люблять. І чудово обійдуться без не свого. Це вірна і проста ознака – вас не вважають своїм, якщо не дбають, нічого не дають і не витрачаються на вас особливо. Навіть якщо ставляться добре та із задоволенням іноді проводять час. Навіть якщо кажуть, що люблять, це не так. © Анна Кір’янова

Є важливий секрет буття, який буде корисно знати кожній людині. Цей секрет полягає в тому, що Бог знає твою адресу і тому будь-які випадковості не випадкові. Де б ти не був, куди не сховався, Всевишньому легко буде тебе знайти. Одного разу він постукає у твій дім листоношею або прибіжить у вигляді кішки. Можливо, він візьме тебе за руку рукою маленької дитини. Тому що Бог, коли хоче діяти інкогніто, бере собі псевдонім. Ім’я цьому псевдоніму — Випадок. Можливо, ти здивуєшся, коли дізнаєшся скільки способів має Всесвіт, щоб змусити зустрітися абсолютно різних людей. Ти їдеш в пошуках роботи в інше місто і там зустрічаєш супутника всього свого життя. А коли заходиш в кафе, щоб випити чашечку кави, то там тебе може знайти робота твоєї мрії. Ти підбираєш маленького цуценятка на вулиці, і несподівано у ветеринарній клініці знайомишся з найкращою у світі дівчиною. Всі ці зустрічі ніколи не відбуваються просто так. Кожен випадок — це перевірка. Кожен випадок — це вибір. Ти міг би пройти повз маленького напівзамерзлого цуценяти, і тоді твоя зустріч з найкращою дівчиною відклалася на роки. Ти втечеш від важких відносин на інший кінець світу, вони знайдуть тебе і там. Тому що будь-які стосунки потрібно вміти вирішити та закінчити. Втеча не дасть нічого. Завдяки цьому ти тільки відсуваєш від себе новий етап життя. Кожен іспит, потрібно здати. Не виконаєш те завдання, яке тобі послали небеса — станеш жалюгідним невдахою, якого залишили на другий рік. Всі твої бажання відомі. Тому потрібно загадувати їх з розумом, зважуючи кожне слово, оскільки бажання мають звичай збуватися. Ніколи не бажай того, про що згодом пошкодуєш. Випадкових збігів не буває. Будь-яка подія у твоєму житті — це те, що тобі необхідно випробувати та те, що тобі даровано за пройдені випробування. Кожна людина, яку ти зустрінеш на своєму шляху з’явиться невипадково. Ваша зустріч була визначена наперед і ти повинен пройти цей урок. Втекти не вийде. Адже абсолютно будь-яке твоє місце розташування відомо вищим силам. Однак те, як піде далі сценарій твоєму житті залежить тільки від тебе. У твоїх силах зробити правильний вибір. І пам’ятай, перед тим як зробити перший крок, що Бог знає твою адресу. Будь-які випадковості не випадкові. Головне при цьому довіряти тому, хто любить і знає про тебе абсолютно все. Джерело

Що робити з тими, хто постійно нарікає? Всім нам знайомі люди, кожна розмова з якими перекладається на їхні проблеми. А вони присутні завжди: у нещасного плакальника постійні халепи з роботою/навчанням, особистим життям, улюбленою собакою, пробками, сусідами та задирками. Здавалося б, що такого в тому, щоб вислухати чергову довгу трагічну повість про чужі проблеми? Неприємно, так, але ввічливість та гарне виховання не дозволяють нам відкидати таких людей. Однак це завдає нам самим величезної шкоди. Чому не можна слухати скарги? Цей світ не терпить тих, хто постійно скаржиться. Всесвіт підлаштовується під них і надумані дрібні проблеми перетворюються на реальні та серйозні. Якось почавши скаржитися, людина отримуватиме все нові й нові причини для цього. А ось чим скарги загрожують тому, хто вислуховує мученика: 1. Втрата життєвої енергії. Ви помічали, що відчуваєте сильну втому після таких безглуздих розмов? Чужі скарги висмоктують із вас сили. До того ж, вони здатні притягувати негатив не тільки до того, кого ви слухали, а й до вас. 2. Проста маніпуляція. Найчастіше той, хто скаржиться, робить це не просто так, а з корисливими цілями. Він розраховує на те, що ви відчуєте провину та незручність за свої успіхи, через що почнете пропонувати і надавати страждальцю всіляку підтримку та допомогу на шкоду собі. 3. Погіршення емоційного стану. Нашій психіці доводиться нелегко після потоків негативу, навіть чужого. Це призводить до почуття провини, негативних думок, занепаду сил, емоційного дисбалансу і навіть порушень у роботі мозку. 4. Зміна погляду життя. Навіть якщо ви невиправний оптимістк, чужі проблеми швидко змінять це. Ви навчитеся дивитися на світ крізь темні окуляри і згодом перестанете помічати все хороше, що вас оточує, перетворившись на такого ж скиглика. Що з цим робити? Взяти себе в руки, прибрати подалі ввічливість та навчитися ігнорувати скаржника. Це найкращий засіб, який врятує ваші час, сили, енергію, нерви та мозок. Ось кілька важливих порад: намагайтеся звести до мінімуму контакти з вічними страждальцями – не запрошуйте їх у гості, відмовляйтеся від пропозицій сходити кудись разом, при випадковій зустрічі скоріше йдіть; давайте зрозуміти, що це не ваші проблеми – прямо вказуйте, що причина і вирішення будь-якого лиха в руках того, хто скаржиться; не показуйте слабкість – відмовтеся від співчуття, пропозицій допомогти і перестаньте переживати за тих, хто тільки й робить, що плачеться; встановіть особисті межі – навчіться говорити “ні”, “мені не цікаво”, “я не хочу слухати монолог про твої проблеми” і “припини скаржитися”. Боїтеся здатися грубою людиною? Що ж, можете залишатися м’якоюта привітною для всіх. Але будьте готові, що люди навколо зливатимуть на вас негатив, не помічаючи вас самих, а ваша душа скоро стане схожою на смітник, переповнений чужими бідами. Запам’ятайте: ваше життя важливіше, ніж проблеми та скарги оточуючих. Подбайте про себе, кохану, і навчіться ігнорувати страждальців – ви відразу помітите, що життя стало світлішим і радіснішим! Джерело

Жінка багато що пробачить. Якщо любить, звісно. Та навіть якщо не любить, а шкодує. Або поважає. Або просто від шляхетності – благородних жінок чимало. Образу може вибачити, грубість, обман, лінь. Навіть зраду. Але є одна річ, яка не те, що не прощається, — теж мабуть прощається. Але непоправно погано впливає на стосунки. Завжди. Це ситуація, коли нас чоловік не захистив. І не має значення, від чого саме: від страшного собаки. Від грубого продавця чи охоронця. Від своєї власної рідні, яка спокійнісінько знущалася з нас. Це, до речі, найчастіше буває. Або від грабіжника, скажімо… Не має значення, від кого і від чого. І аргументи можуть бути найправильнішими: «Навіщо мені лізти в скандал?», «Жінки самі розберуться», «Ти сама можеш за себе постояти»… Можемо. І чудово можемо себе захистити у результаті. Поставити на місце родичів, що забагато собі дозволяють, і переслідувача здати в поліцію можемо. І відповісти грубіяну так, що він злякається та втече. Але наш чоловік нас не захистив. І це запам’ятовується назавжди. І непоправно псує стосунки. Тому що захищати – головна здатність чоловіка, за яку все можна пробачити. Рятувати та захищати – ось у чоловікові головне. І в його коханні головне. Все інше можна забути та пробачити. І багато жінок, які перестали любити, не одразу згадують причину. Не хочуть згадувати – це тяжко. Але причина завжди є. І найчастіше вона саме в цьому – нас не стали захищати. І ми впоралися самі. І стали сильнішими і розумнішими… Але такий чоловік не потрібний ні біологічно, ні психологічно; чоловік, який не може захистити свою жінку. І своє кохання. Тож захищайте нас, будь ласка. І пам’ятайте — найсильніша і найкоханіша жінка в душі ніколи не забуде, як її не захистили. Хоча іноді це — така дрібниця, правда ж… © Ганна Кір’янова Джерело