Подарунки долі – це не зовсім подарунки

Маленький хлопчик промовив мамі, що любить її зовсім. Вона виправила його: не “зовсім”, а “дуже”. Дитина всеодно стояла на своєму: ні, зовсім. Дуже я люблю конячку і авто, а тебе зовсім. І мама усвідомила – він її любить зо всім. З усім, що в ній є. І це можна вважати головною ознакою любові. Михайло Епштейн Джерело

До одного сина мама прийшла в лікарню. Скажу прямо: в божевільню. І ласкаво дорікнула, що син не радий її бачити і не виражає почуттів. Син спробував маму обійняти, а вона сказала: чого лізеш? Давай спочатку поговоримо про твоє самопочуття. Син почав говорити, що йому краще, а мама не слухала і про своє говорила … Загалом, сина з припадком потягли в палату, а лікар зробив висновки: це “подвійне послання”. Коли незрозуміло, що від тебе хочуть і які дії потрібні. По-простому, “куди не кинь, всюди клин”. Ось син і збожеволів; він з народження в такій атмосфері жив. І начальник-самодур або родич з “подвійними посланнями” можуть довести до нервового зриву. Або до крику: “Ви що, знущаєтесь?”. Так, знущаються. Це – різновид знущання, яке руйнує психологічний захист. І викликає божевілля. “Ніколи і нікому не дозволяй ображати тебе, гнида”, – так тато синові говорив. Або дружина дорікала чоловікові, що він не дарує подарунки. А коли він почав перераховувати подарунки, дружина сказала: який ти дріб’язковий! Хіба хороші чоловіки запам’ятовують подарунки? Та й так собі подаруночки! Це мій дядько, майбутній вчений-фізик, взяв в дитинстві два штепселя, з’єднав проводом і встромив в дві розетки. Сталося замикання. Ось в мозку це і відбувається. Але “полагодити проводку” цілком можна. Якщо почати спілкуватися з нормальними людьми, які ясно виражаються і дають зрозумілі вказівки. У відповідь на усмішку – посміхаються, у відповідь на жарт – сміються, а за подарунки дякують. І кажуть: ось добре, а ось погане. На зелене світло треба переходити дорогу, а на червоне – не треба. У понеділок ми будемо працювати, а в неділю на дачу поїдемо. Іди сюди, я тебе обійму і смаколика дам! Як це просто, як банально – однак нещасний син одужав, спілкуючись з лікарем. А мама так і не зрозуміла нічого. Нібито. Тому що насправді її куди більше влаштовував ненормальний і залежний від неї син, ніж самостійна, вільна людина – у всьому є умисел … Анна Кир’янова Джерело

Одну жінку багаті сусіди запросили на весілля своєї дочки. Вони знали, звичайно, що жінка ледве зводить кінці з кінцями. І тому відразу сказали: мовляв, дарувати нічого не треба! Ми знаємо ваше становище, навпаки, ми хочемо вас пригостити і порадувати. Приходьте! Будемо раді! Вони щиро запросили, від душі. І можна було піти, подивитися виступи артистів задарма, смачно поїсти і ще додому забрати купу всього. І жінка пішла. Одяглася гарно і пішла. Але йти без подарунка або дарувати щось дешеве вона не захотіла. Хоча ж у багатих все є. А дорогих подарунків їм надарують такі ж багатії, їх друзі та рідні. Але ця Ірма купила дві витончені срібні ложечки в оксамитовій коробці. Дорогі, авторської роботи. Дуже дорогі для неї. Вона хотіла пальто купити, а купила ложечки. Тому що хотілося їй від душі привітати сусідів, віддячити за запрошення і зберегти свою гідність. Ось три причини, за якими вона купила вишукані ложечки зі срібла. Знаєте, ложечки нареченій дуже сподобалися. Вона відразу подивилася і рідним показала. Правда, всі стали говорити: «Ну навіщо Ви тратилися!», Але Ірма тільки посміхалася і вітала молодих. Чомусь вона відчувала приплив сил і щастя. Найцікавіше, що з того дня їй стало щастити. Знайома запропонувала іншу роботу, там платили набагато більше. Потім стали будувати дорогу на околиці і за маленький садовий будиночок дали пристойну компенсацію. Дуже пристойну. Ірма купила квартиру на ці гроші. І за рік ціна на цю квартиру піднялася вдвічі. Потім знайшовся підробіток, Ірма стала редагувати тексти. Потім свої почала писати. І добре цим заробляти. Потім познайомилася з лікарем з іншого міста, людиною порядною і дуже забезпеченою. А потім створила з ним сім’ю. Вона пам’ятала про ложечки і вважала той подарунок початком свого щастя. Так. Недарма в народі була така імітаційна магія: кинути монетку у двір багатого сусіда. Без злого наміру, без заздрості, а ось як кидають монетку в фонтан або в море. Якщо ти дав багатому, ти і сам багатий. Якщо ти зробив подарунок тому, хто живе в достатку і нічого не потребує, то ти теж не потребуєш. Ти рівня багатієві, раз не просиш нічого, а даєш. Ти пропонуєш долі новий сценарій. І обмінюєшся енергією з забезпеченими людьми; НЕ береш, а даєш їм. Взаємодієш на рівних, стаєш частиною системи і отримуєш її властивості: благополуччя і достаток. І морально відчуваєш себе інакше. Той, хто може дати багатому, сильний і успішний! Це теж спосіб налаштувати себе на успіх. Приєднатися на рівних до успішної системи. Підвищити свою самооцінку. Вийти з ролі «бідного родича» і змінити сценарій долі. Бідний може тільки брати. Багатий може давати бідним. І повинен їм давати. Але ще багатий може на рівних давати і багатим, це важливе доповнення. Дарувати подарунки. І один із шляхів до зміни життя – спочатку це уявний шлях, а потім з’являється шлях реальний … © Анна Кир’янова

Людям дарують подарунки, а вони цього навіть не помічають. Або не дуже цінують. Покрутять у руках і протягнуть зневажливо; мовляв, хіба ж це подарунок? Подумаєш, сім’я є. Подумаєш, здоров’я. Подумаєш, пальто придбав чи машину. Який же це подарунок, я ж купив. Заробив гроші, тому що робота є і здоров’я. Подумаєш, Життя. Теж так собі подарунок. Це досить обтяжливо і важко – жити. Подарунок – це мільярд доларів і палац на зразок Тадж-Махала. Ну, або щось таке, я не знаю точно, але щось масштабне та цінне. А от одній дівчинці багато років тому подарували подарунок, вона його на все життя запам’ятала. Їй було шість років. Мамі довелося віддати її до інтернату; вони жили в селі, мама вирішила завербуватися на північне будівництво, тому що вони з донькою гинули у злиднях. І маленьку Асю мама віддала в інтернат у місті, щоб наразі облаштуватись на новому місці. Це було давно, тоді деяким доводилося так чинити. А в інтернаті Ася тяжко захворіла на скарлатину. І її вихователька відвезла до дитячої лікарні і там залишила. Мама не могла приїхати, Ася це розуміла. Вона тихенько лежала у палаті й думала. Ні книжок, ні іграшок не було. Інші діти лежали з мамами або мами до них приходили у години прийому. А хто до Асі прийде? Вихователька? Ніхто. Вона вже велика дівчинка і сама може впоратися. Ася поводилася дуже добре, тихо та слухняно. Сама вмивалася, одягала запраний халатик, наливала воду, якщо пити хотіла, допомагала іншим дітям, якщо вони плакали або боялися. І не скаржилася. А увечері дівчинка дивилася у вікно. Там горів ліхтар та падав сніг. Новий рік наближався. Ася уявляла, що під вікном стоїть її мама. І тихенько уявній мамі махала рукою. І не плакала, щоб маму не засмучувати. Новий рік так і пройшов у хворобі та на самоті. А от іншим дітям, батьки подарували подарунки. Ася побачила у себе на тумбочці великий красивий пакет – це тоді дивовижна рідкість була, красивий пакет із квіточками. Його хтось помилково залишив біля ліжечка дівчинки. Ася не стала заглядати в пакет; це ж чуже. Це комусь принесли подарунок і помилково залишили на її тумбочці. Дід Мороз чи Святий Миколай помилився, потрібно все виправити! І дівчинка почала заглядати в інші палати та питати: чий це пакет? Чий подарунок? Асю побачила тітонька-лікар, втомлена і неласкава. Ася в неї теж ввічливо запитала: чий це подарунок? Вона не може знайти господаря красивого пакета, а він, господар, можливо, чекає і плаче. Можливо, Дід Мороз переплутав? Чи чиясь мама? Прийшла вночі в темряві й переплутала… Тітонька-лікарка сказала, що Дід Мороз приходив уночі, була справа, так. І нічого не переплутав, просто Асю будити не хотів. Поклав подарунок особисто для неї, передав привіт від мами та побажав швидкого одужання. Ася обмерла від щастя. Ще пакет не відкрила, а подих перехопило… А потім побачила: апельсини, цукерки, яблуко, горіхи та фломастери! Шість кольорів, фломастери “Союз”! І альбом для малювання! Це був неймовірний подарунок, надзвичайно щедрий. Фломастерів в Асі ніколи не було. І вона тихенько пішла, щаслива, малювати малюнок для Діда Мороза. І для мами. Мама все одно приїде навесні, а весна все одно настане, так що треба приготувати подарунок для мами заздалегідь – малюнок. І для Діда Мороза. А тітонька-лікар погладила Асю по голові. Ася сама заплітала косички, ось по косичках і погладила. І все стало інакше, все стало цілком зносним і навіть добрим. Так завжди буває, якщо подарували подарунок: апельсини і фломастери шести кольорів, які скриплять, коли ними малюєш… Багато років минуло, дуже багато. І багато подарунків подарували Асі; вона завжди радіє і дякує. І людям, і самому життю. Вона цінує подарунки та дарує їх. Тому що можливість дарувати подарунки – це також подарунок… Не всі це розуміють. І прискіпливо розглядають дари долі, зневажливо так. Порівнюють із чужими подарунками. Нарікають, що мало… ….А хтось просто дивиться у лікарняне вікно, за яким падає сніг та горить ліхтар. І уявляє, що прийшли до нього. І тихенько махає рукою уявним близьким, і не плаче, щоб їх не засмучувати… © Анна Кир’янова

Кожний дотик до вашої душі, як і ваш до чужої, залишає слід в книзі доль і змінює хід подій. Будьте уважні, торкайтеся дбайливо. Неможливо передбачити, хто залишиться поруч … Є близькі. Є чужі. Є ті, хто побічно йде з тобою по життю, не особливо впливаючи на нього, але присутні з деяких причин. Є ті, хто впритул наближаються до тебе і змінюють хід подій в твоїй історії. Є ті, що приходять і ті, що йдуть. Одні за мить залишать слід в щоденнику твоєї душі, інші, коли вони присутні роками поруч, навіть не торкнуться струни твого серця. Неможливо передбачити, хто залишиться з тобою. Іноді близькі відпускають твою руку на краю безодні, а зовсім чужі раптово її подають, щоб врятувати тебе. Можна йти по одній дорозі, але дивитися в різні боки. Можна йти по різних дорогах, але, раптово зійтися на перехресті доль. І ніхкому не відомо знати, що станеться через хвилину, місяць, рік. Але, вриваючись в чуже життя, або навіть ледь торкнувшись його, залиште в ньому те, що стане іншому маяком в найтемнішу ніч. Залишаючи в душі, це ледь відчутне світло, може розпалити вогонь через час, в найпотрібніший для цього момент, коли, здавалося б, порятунку вже немає. Будьте добрішими, милосерднішими, щирішими. Це не слабкість і не порок. Це – сила, якої немає ціни. Говоріть важливі слова дорогим вам людям вчасно, адже вони мають найбільшу цінність саме тоді, коли на них чекають. Все, що так важливо серцю, має свій термін придатності. Всьому свій час: слову – свій, вчинку – свій. Говоріть важливі слова і чужим для вас людям – можливо через вас до них звертається їх ангел-хранитель. Всі ми мандрівники в цьому житті, які частково або тісно переплітаються один з одним. І всупереч поширеній думці про те, що людина завжди була, є і залишається одною, я скажу: Ви ніколи не були одні, навіть якщо так впевнені в цьому. Кожний дотик до вашої душі, як і ваш до чужої, залишає слід в книзі доль і змінює хід подій. Будьте уважні, торкайтеся дбайливо. Джерело

Якщо вас зрадили або відступилися – подякуєте долі. У тому випадку, якщо у вас залишилися хоч якісь сили, ресурси і знайомі – подякуєте долі крізь біль і сльози. Це благо. Актриса Яніна Жеймо в блокаду запальні бомби на даху гасила, виступала в госпіталях, перед пораненими, працювала з останніх сил, вмирала з голоду, а чоловік-режисер був у евакуації – встиг виїхати в Ташкент. Після найстрашніших місяців блокади, в кінці сорок другого, і вона до нього поїхала. В дорозі пересіла в військовий ешелон – це було небезпечно, їх частіше бомбили, але військовий поїзд швидше йшов! А той цивільний склад, на якому вона перше їхала, розбомбили. Всі загинули. Яніна дісталася до Ташкента, кинулася в квартиру до коханого чоловіка – а той уже знову одружився. Кілька тижнів погорював – він же думав, що Яніна загинула! І одружився. Важко ж одному жити, ви ж розумієте. Кілька тижнів бути вдівцем важко! Яніна пішла – не заважати ж чужому щастю. Втратила пам’ять, трохи оглухла, злегка збожеволіла – все сиділа і курила, курила … Але потім їй знайомий дав закордонні ліки, такі краплі чудодійні в пляшечці з яскравою етикеткою. Вона краплі стала приймати – і вони допомогли! Краще стало! Потім знайомий зізнався, що від розпачу і бажання допомогти дав звичайний цукровий сироп. Солодку воду. І врятував Яніні життя. А потім вона вийшла заміж за доброго чоловіка- він теж її рятував і підтримував. І шлюб виявився щасливим. Вона вижила і врятувалася, на відміну від дружини артиста Бернеса. Поліна захворіла на рак, а чоловік, з яким вона двадцять років прожила, не прийшов ні разу в лікарню – боявся раку. Не хотів заразитися. А Поліна дзвонила, кликала – вона кілька місяців в лікарні вмирала, борючись з хворобою – і померла. Так ось. Зрадили – і добре, нічого не поробиш. Добре, якщо зрадили і відступилися, поки є у нас запас віку і здоров’я. Є знайомі з чудовими краплями або просто з людським співчуттям. Ми встанемо на ноги. Прийдемо в себе. І зрозуміємо, хто зрадник, а хто – друг. Зрада теж благо, якщо відбувається своєчасно, – поки ще є сили і час. А жорсткий урок ми зрозуміємо – і це рятівний урок. Автор – Анна Кір’янова Джерело

Сумка – це сума, «sauma» на латині. Слово означало в’ючне сідло, те, що до сідла прикріплювали. Вантаж в’ючної тварини, мішок, який брали з собою в дорогу. І в цьому мішку лежить потрібне; символічно там лежить наша доля. Жінки особливо люблять сумки, для них це дуже важливий символ. У деякому роді жінка приносить дитину в світ в своїй сумці; в животі. Вона несе благий тягар усередині себе; приносить дбайливо і з величезними зусиллями нову людину. І хороша, красива, дорога сумка – це захисний символ жінки, її оберіг, апотропей. Дарувати сумку своїй жінці – це вдячність і захист від зла. Посилення жіночої енергії … Подивіться на свою сумку, – в широкому сенсі слова. Це може бути і рюкзачок, і барсетка, і портфель, – це все одно «sauma», сума. Те, що лежить в ній – характеризує ваше життя і вашу особистість. І робить на вас вплив. Важливо, щоб в сумці був порядок. Треба викинути все непотрібне, це зайвий клопіт і перешкоди на дорозі життя. Це руйнівний хаос. Він краде енергію. Розкладіть речі по відділеннях сумки. Це впорядкує життя. Полегшить вибір рішень. Ні в якому разі не можна, щоб в сумці «валялися» гроші. Вони повинні бути акуратно прибрані, навіть якщо це копійки. Інакше сумка перетвориться в «торбу» для збору милостині; копієчок і недоїдків. Усередині сумки повинен бути порядок. Чистота. Старі використані квитки, непотрібні папірці, квитанції повертають вас в минуле і обтяжують життя. Ви символічно носите з собою старі проблеми і непотрібні турботи, живете минулим. Сумка повинна бути міцною, цілою, – це знак доброї долі і надійного захисту-запасу. Красива сумка гармонізує вас з миром, покращує ставлення до вас. Чим жіночніша і витонченіша сумка, тим краще працюють «жіночі енергії», володарка такої сумочки і сама жіночна, легка, гармонійна. А ділова сумка повинна бути дорогою – по можливості. Якісною. Міцною. Це ваша «хвіртка» – мішок для грошей. Символ фінансового благополуччя. Ми йдемо по життю не з порожніми руками. З нами наш рятівний запас – наша сумка. Добре покласти в неї і свій особистий символ. Для когось це ручка. Для когось – монетка. Для когось – камінчик з берега теплого моря … У сумці має бути щось особисте, те, що радує і надихає і зрозуміле тільки вам. Людина приходить у світ не з порожніми руками. У неї є вантаж – відповідальність і обов’язок. Тяготи і проблеми. Але одночасно це вантаж запасу. В нашій сумці є те, що нам допомагає жити. І ми наповнюємо сумку благими справами і добрими вчинками, – нам доведеться показати, що ми зібрали в земному житті. Тому що шлях продовжиться. І нас буде підтримувати і плекати те, що ми зібрали в свою сумку … Ось такий це складний і древній символ. І можна подумати про те, що в нашій сумці? І почати покращувати і упорядковувати життя з маленької справи – наведення ладу в своїй «sauma». А якщо хочеться змін на краще і нових можливостей, можна купити нову сумочку … Анна Кір’янова

Йшов мисливець лісом і зустрів дроворуба. Зігнувшись, той довго і наполегливо пиляв повалене дерево. Він увесь спітнів і був дуже напруженим. Мисливець підійшов ближче, щоб подивитися, чому робота просувається так повільно і з таким колосальним зусиллям. – Та ваша пилка зовсім затупилася! – звернувся мисливець до дроворуба. – Чому би вам її не нагострити? – Що ви! – вигукнув дроворуб, здивовано подивившись на перехожого. – У мене абсолютно немає на це часу, мені треба спиляти ще 20 дерев! І дроворуб знову взявся за роботу. Мораль: працьовитість – це, звичайно, добре, але розумна праця – ще краще. Не забувайте час від часу задаватися питанням про ефективність і доцільність зусиль, що докладаються, – можливо, невелике вкладення часу чи коштів дозволить виконувати роботу швидше і якісніше. Джерело