Мені дуже подобається система життєвого балансу…

Мені дуже подобаються люди, які мають нахабство бути щасливими. Так, саме так, адже для того, щоб бути щасливим в цьому світі необхідна сміливість, частка ризику і навіть мужність. Бути щасливим просто так, тільки тому що ти живеш – це виклик усім скигліям, яких, на жаль, більшість серед людей. А вже стати щасливим не дивлячись на щось то- взагалі нечувана зухвалість, бо ніщо так не підбішує, як чужий оптимізм і віра в прекрасне. Якщо ти вирішив бути щасливим, будь готовий до того, що в тебе полетять камені. Тобі будуть постійно твердити, що ти повний ідіот і ніякого щастя немає, є лише ілюзія його і взагалі, м’яко або грубо попросять спуститися з небес на землю, щоб не муляти очі своєю посмішкою. На твої боязкі спроби пояснити, що щастя це круто і зовсім не вимагає від людини багато чого, приготуйся почути і не раз завчений постулат “Так не буває”. Ти пожмеш плечима і збереш слідувати своїм шляхом далі, але навздогін тебе обов’язково обіллють брудом, тому що ти неправильний, занадто вільний і думки твої дуже шкідливі. Не знаю чому, але людям жахливо страшно припустити думку про те, що, воно, щастя це, прямо у них під носом, варто тільки дозволити його собі. Воно всюди і заховано в маленьких дрібницях, які так і хочуть, щоб ними насолодилися. У літньому теплому вечорі, в чашці кави, в ароматі квітів і трав, в бесіді з простою і цікавою людиною, в усмішці дитини. Воно в тому, що ти живеш і дихаєш і у тебе є дві ноги і руки, щоб ходити по цій прекрасній землі. Я дуже люблю людей, які розуміють, що бути щасливим – нормальний стан для людини. І я теж вибираю шлях щастя.

Вони показують нам, що ми можемо абсолютно все, і для цього достатньо просто посміхнутися і підморгнути своєму життю. Деякі люди мають здатність піднімати настрій оточуючих, ділячись з ними частинкою своєї гармонії, надії і позитиву. Вони показують нам, що ми можемо абсолютно все, і для цього достатньо просто посміхнутися і підморгнути своєму життю. Хороші люди пахнуть близькістю, обіймами і любов’ю. Відчуваючи їх тепло, з ними ми прагнемо бути якомога більш відкритими. А ще поруч з ними дуже комфортно, як ніби ми опинилися вдома. Вони щодня мотивують нас, націлюючи на благополуччя і благі наміри. Не дивно, що нам подобається оточувати себе саме такими людьми. Ми постійно знаходимо причини, щоб опинитися в їх обіймах, зловити на собі їх щирий погляд або знову побачити їх усмішку. По-справжньому жалісливий слухач може почути навіть те, що приховує мовчання. Найважливіше в спілкуванні – це здатність почути невимовне, – Пітер Друкер. Настрій людини змінюється самим неймовірним чином. Так, наш емоційний стан за лічені секунди може перевернутися з ніг на голову, і не має значення, свідомо це чи ні. Деякі люди можуть впливати на наш настрій одним лише побажанням «доброго ранку», супроводжуваного усмішкою. Науково доведено, що коли ми щиро взаємодіємо з людиною, то стаємо настільки вразливими до його емоційному стану, що навіть наші рухи мимоволі повторюють рухи співрозмовника. Тобто коли людина посміхається у відповідний для цього момент, ми робимо те ж саме. І справа не просто в імітації його жестів, ми «підхоплюємо» настрій цієї людини і його емоції. П сихолог Джон Качіоппо стверджує, що всередині нас підсвідомо пробуджуються емоції, що призводять до так званої емоційної синхронізації. Таким чином, симпатію в нас викликають люди, що володіють високим рівнем емоційної стійкості і рішучості. Саме вони покращують наше самопочуття і позитивно впливають на настрій. Ми так сильно любимо щасливих людей з хорошими намірами тому, що вони заряджають нас хорошим настроєм, мотивацією, щастям і почуттям, що ми здатні дати відсіч будь-яких несприятливих життєвих обставин. Джерело

А й дісно, скільком із нас не завадила б сьогодні табличка з написом «Мені зараз дуже важко. Будь ласка, будьте дбайливішими»… Такі прості речі, про які ми забуваємо і про які так влучно нагадав у своїй книзі «Надія та інші надздібності» Джон Павловіце: «Того дня, коли помер мій батько, я купував банани в овочевому магазині. Пам’ятаю, що подумав: «Це ж ненормально! Твій батько щойно помер – якого біса ти купуєш банани?» Але мені потрібні були банани. Завтра вранці я прокинуся, а бананів на сніданок немає. Ось я й пішов за ними. В наступні дні також потрібно було робити багато різного: шукав в навігаторі паркування, чекав у черзі, сидів на лавці в парку – намагаючись проковтнути сльози, намагаючись триматися прямо. Насправді я був на межі таких ридань, від яких навколишні розбіглися б з переляку. Ніхто й не здогадувався, що відбувається у мене всередині, не заглянувши в мої почервонілі очі, не чуючи, як тремтить мій голос. Ніхто й гадки не мав про біль у моїй душі. У такий момент мені б не завадила табличка з написом «Мені зараз дуже важко. Будь ласка, будьте дбайливішими». Вона підказала би людям навколо мене дотримуватися дистанції або говорити м’якше або рухатися обережніше. І таке делікатне ставлення могло зробити неможливе майже терпимим. Всі, хто нас оточує – люди, з якими ви стоїте в черзі в гастрономі, штовхаєтеся в транспорті, сидите на роботі, перетинаєтеся в соціальних мережах, дивитеся в очі через кухонний стіл – всі вони в певний момент теж відчувають певну втрату. Через когось хвилюються, за кимось сумують, про щось турбуються. Можливо, руйнується їхній шлюб, або вони не можуть вчасно заплатити іпотеку, або чекають на результати аналізів своєї дитини, а може божеволіють у річницю смерті близької людини і намагаються стримати сльози, тому що біль від втрати так само гостра. Майже кожна людина, з якою ви сьогодні зіштовхнетеся, намагається знайти мир у душі, заспокоїтися, побороти тривогу. Намагається прожити цю добу з усіма буденними клопотами, не зламавшись перед прилавком з бананами або в черзі на паркування. Сотні тисяч людей поруч несуть свою важку ношу, хоч ми її не помічаємо. Люди, чиї рідні невиліковно хворі. Пари в процесі розлучення. Жінка, що довідалася про зраду. Мати-одиначка, що сама виховує своїх дітей. Діти, яких принижують однолітки. Сім’ї, які не знають, як звести кінці з кінцями… Ніхто з них не скаже: «Мені нелегко. Будь ласка, будьте делікатніші, терпиміші, побережіть мене». І поки немає таких розпізнавальних табличок, нам усім варто бути уважнішими до тих, хто поруч: на роботі, на заправці, в черзі за бананами. Хтось із них саме зараз висить на «емоційній волосині». І не дати їй обірватися може проста людська делікатність». Будьмо делікатнішими один до одного… Джерело

Якось читала одну мудру фразу, яка мені дуже закарбувалася в пам’яті. Я не пам’ятаю дослівно, але звучить вона приблизно так: «Коли батьки працюють, а діти насолоджуються життям – онуки будуть просити милостиню»” І от натрапила на дуже гарну публікацію. “Гроші гроші гроші. А я хочу заступитися за хлопчиків, які працюють офіціантами, вантажниками, продавцями і поки що не мають особливих фінансів. Чоловік з грошима це, звичайно, добре. Ніхто навіть сперечатися не стане. Але все ж таки не можна вимагати від двадцятирічного хлопця, щоб він заробляв як тридцятирічний чоловік. В цьому віці треба дивитися таки не на гроші, бо якщо вони і є у великій кількості, то, швидше за все, батьківські. Нині таких хлопчиків повно, до речі – до інституту мама допомогла вступити, круту машину тато подарував. Але якщо трапиться щось з батьками, то хлопчик вже нічого з себе представляти сам не буде, тому що нічого не вміє і не звик до чогось прагнути. Тому в молоденьких хлопцях все ж таки треба шукати цілеспрямованість. Ось якщо хлопець в двадцять років навчається в інституті, а вечорами, вибиваючись із останніх сил, підробляє та хай навіть і офіціантом, аби не сидіти на батьківській шиї – це для мене показник. Такий багато чого досягне. Бери, не прогадаєш.” © Маргарита Булгакова Джерело

Мені особисто допомагає фраза одного ченця. Дуже проста. Він говорив: «Господь дає нам сил рівно на один день.» Не треба поки думати про майбутнє. Про те, як завтра встанеш і що вирішиш. І що будеш відчувати. Треба ось цей день прожити і максимально викластися. Подолати труднощі настільки, наскільки можеш. Зробити стільки кроків, наскільки вистачить сил саме в цей день. Тому що на один день сили завжди даються. А завтра … Завтра все може змінитися на краще. І чорні хмари почнуть поступово спливати за горизонт. Головне – день прожити. Ганна Кирьянова Джерело

Щось не подобається – змінюйте. Якщо не хочете, значить, вам добре. Не вирішувати – це теж рішення. Не змінювати – це теж вибір. Не треба обурюватися і скаржитися, просто визнайте: ви там, де хочете бути,- пише психолог Лілія Ахремчик. Зазвичай, коли працівник погано виконує свою роботу, він обурюється: «А ви знаєте, скільки мені платять?». Знаю. І не розумію, що ти тут робиш. По-моєму, все просто: не подобається – не працюй. І так у всьому. Погано тобі жити з людиною – не живи. Погано з тобою обходяться ділові партнери – змінюй. Погано сидить костюм – віддай тому, на кому буде сидіти ідеально. Погано спиш – займися своїм душевним станом. Погано себе почуваєш – лікуйся. Погано тобі жити в країні – їдь. Роби, а не ний. А якщо ти нічого не робиш і не змінюєш, значить, тобі добре. Будь чесний з собою – тобі добре. Добре нити. Добре скаржитися. Добре стpаждати. Добре бути жеpтвою. Добре, щоб співчували. Добре, щоб за тебе вирішували і допомагали. Добре нічого не робити зі своїм життям. Спокійно. Передбачувано. Це твоя зона комфорту. У цьому в усьому є сенс. Найбільший сенс в житті. Якщо ти не жеpтва, то хто? Якщо ти не будеш скаржитися, то що будеш робити? Адже доведеться ж робити. Якщо ти робиш такий вибір, будь з ним, визнай його, отримуй бонуси, насолоджуйся ним. Але не стомлюй мозок іншому. Він не зобов’язаний грати в твої ігри. Джерело

Років 15 назад вночі забігає до нас в ординаторську сестра з приймальні. – Пацієнт важкий у другій операційній! Я – туди, бригада вже зібралася, на столі дівчинка років шести. Поки одягався і стерилізувався, дізнався подробиці. У автоаварію потрапила сім’я: батько, мати та двоє дітей: близнюки хлопчик і дівчинка. Більше за всіх постраждала дівчинка: удар прийшовся в область правих задніх дверцят, там де знаходилася дитина. Мати, батько і її брат майже не постраждали – подряпини та гематоми. Їм допомогу надали на місці. У дівчинки переломи, тупі травми, рвані рани й велика втрата крові. Через пару хвилин приходить аналіз крові, і разом з ним звістка, що саме третьої позитивної у нас зараз немає. Питання критичне – дівчинка «важка», рахунок на хвилини. Терміново зробили аналіз крові батьків. У батька – друга, у матері – четверта. Згадали про брата-близнюка, у нього, звичайно, третя. Вони сиділи на лавці в приймальному відділені. Мати – вся в сльозах, батько блідий, хлопчик – з відчаєм в очах. Його одяг був весь забруднений кров’ю сестри. Я підійшов до нього, присів так, щоб наші очі були на одному рівні. – Твоя сестричка сильно постраждала, – сказав я. – Так, я знаю, – хлопчик схлипував і потирав очі кулачком. – Коли ми врізалися, вона сильно вдарилася. Я тримав її на колінах, вона плакала, потім перестала і заснула. – Ти хочеш її врятувати? Тоді ми повинні взяти у тебе кров для неї. Він перестав плакати, подивився навколо, розмірковуючи, важко задихав і кивнув. Я покликав жестом медсестру. – Це тьотя Свєта. Вона відведе тебе в процедурний кабінет і візьме кров. Тьотя Свєта дуже добре вміє це робити, буде зовсім не боляче. – Добре. – хлопчик глибоко зітхнув і потягнувся до матері. – Я люблю тебе мам! Ти найкраща! – Потім, до батька – І тебе тато, люблю. Дякую за велосипед. Світлана відвела його в процедурну, а я побіг в другу операційну. Після операції, коли дівчинку вже перевели в реанімацію, повертався в ординаторську. Помітив, що наш маленький герой лежить на кушетці в процедурній під ковдрою. Світлана залишила його відпочити після забору крові. Я підійшов до нього. – Де Катя? – запитав хлопчик. – Вона спить. З нею все буде добре. Ти врятував її. – А коли я помру? – Ну… дуже не скоро, коли будеш зовсім старенький. Спочатку я якось не зрозумів його останнього питання, але потім мене осінило. Хлопчик думав, що помре після того, як у нього візьмуть кров. Тому він прощався з батьками. Він на всі сто був упевнений, що загине. Він реально жертвував життям заради сестри. Розумієте, який подвиг він здійснив? Справжнісінький. Багато років минуло, а у мене досі мурашки кожен раз, коли згадую цю історію… Джерело

Ти маєш право піти з будь-якої ситуації, в якій ти себе не бачиш. Ти маєш право піти з будь-якої життєвої історії, в якій ти собі не подобаєшся. Ти маєш право виїхати з міста, яке заглушає твоє світло, а не дозволяє сяяти яскравіше, ти маєш право зібрати валізи і почати все спочатку в іншому місці, ти маєш право змінити своє життя. Ти маєш право піти з роботи, яку ти ненавидиш, навіть якщо весь світ говорить тобі цього не робити. Ти маєш право шукати те, що мотивує тебе вставати кожен день з ліжка до кінця життя. Ти маєш право піти від того, кого ти любиш, але хто погано з тобою обходиться. Ти маєш право ставити себе на перше місце і йти, якщо ти намагаєшся знову і знову, але нічого не змінюється. Ти маєш право піти від поганих друзів, ти маєш право оточити себе любов’ю, людьми, які підтримують тебе і допомагають. Ти маєш право брати ту енергію, яка тобі потрібна в житті. Ти маєш право прощати себе за великі і маленькі помилки, ти маєш право бути доброю до себе, дивитися в дзеркало і подобатися собі. Ти маєш право звільнити себе від своїх очікувань. Іноді ми думаємо, що йти — це погано, немов це значить здатися і опустити руки. Але іноді піти — це найкраще, що ви можете зробити для себе. Це дозволяє вам змінити вектор свого життя, почати спочатку, відкрити себе і світ. Іноді піти — значить врятувати себе від того, щоб не застрягти в неправильному місці з неправильними людьми. Піти — значить відкрити двері змінам, росту, можливостям і звільненню. У вас завжди є можливість піти, поки ви не знайдете своє місце і те, що робить вас щасливою. Ви навіть маєте право залишити минуле позаду себе і створити нове життя. Джерело