Ти маєш право піти з будь-якої життєвої історії, яка тобі не подобається

Tи маєш право піти з будь-якої ситуації, в якій ти себе не бачиш. Ти маєш право піти з будь-якої життєвої історії, в якій ти собі не подобаєшся. Ти маєш право виїхати з міста, який заглушає твій світ, а не дозволяє сяяти яскравіше, ти маєш право зібрати валізи і почати все спочатку в іншому місці, ти маєш право змінити своє життя. Ти маєш право піти з роботи, яку ти ненавидиш, навіть якщо весь світ говорить тобі цього не робити. Ти маєш право шукати те, що мотивує тебе вставати щодня з ліжка до кінця життя. Ти маєш право піти від того, кого ти любиш, але хто погано з тобою поводиться. Ти маєш право ставити себе на перше місце і йти, якщо ти намагаєшся знову і знову, але нічого не змінюється. Ти маєш право піти від поганих друзів, ти маєш право оточити себе любов’ю, людьми, які підтримують тебе і допомагають. Ти маєш право брати ту енергію, яка тобі потрібна в житті. Ти маєш право пробачати себе за великі і маленькі помилки, ти маєш право бути доброю до себе, дивитися в дзеркало і подобатися собі. Ти маєш право звільнити себе від своїх же очікувань. Іноді ми думаємо, що піти – це погано, немов це означає здатися і опустити руки. Але іноді піти – це найкраще, що ви можете зробити для себе. Джерело

Мені було сім років, і мене вперше запросили переночувати в гостях у подруги, вже не пам’ятаю її імені. Перед відходом мама сказала, що, якщо мені буде некомфортно через що завгодно, з будь-якої причини, в будь-який час, навіть серед ночі, – я можу їй зателефонувати. Вона висловилася дуже ясно. Вона сказала, що, навіть якщо батьки дівчинки вже сплять, мені треба буде постукати до них в спальню і попросити дозволу зателефонувати. Навіть якщо буде вже пізно, вона дозволяє мені дзвонити. Якщо батьки дівчинки не відповідатимуть, то я можу сама знайти телефон і зателефонувати їй. Мама сказала, що приїде за мною в будь-який час. В гостях мене стали дражнити. Це точно було не пов’язане з тим, що я просто не могла заснути, виникла некомфортна для мене ситуація. І я зробила те, що сказала мені мама. Мати дівчинки намагалася відрадити мене. Вона сказала, що вже пізно, я відповіла, що моїй мамі це не важливо. Вона сказала, що я можу лягти на дивані. Я відповіла, що хочу піти додому. Вона сказала, що я засмучую її доньку. Я відповіла, що її дочка була груба зі мною. Пам’ятаю, як тримаю телефон і мама відповідає на дзвінок. Я сказала: «Привіт, мам». Вона запитала: «Хочеш, щоб я тебе забрала?» Я сказала: «Так, будь ласка». Вона сказала: «Попроси маму подруги зібрати твої речі і одягни пальто, я скоро приїду». Мама з’явилася на порозі, одягнена в піжаму і пальто. Мати дівчинки продовжувала вибачатися за мій дзвінок. У відповідь моя мама підняла руку і сказала: «Не треба вибачатися за мою дочку. Я хочу, щоб вона знала, що може піти в будь-який момент і я буду поруч в будь-який час ». Інші дівчатка стовпилися біля дверей спальні, розгублені і мовчазні. Мати дівчинки продовжувала вибачатися, здавалося, вона не знає, що ще сказати після того, як моя мама попросила її перестати це робити. У моєму дитинстві було ще кілька подібних ситуацій. Мама доклала багато зусиль для того, щоб навчити мене вибудовувати кордони. Одного разу вона змусила мене піти і попросити вибачення у іншої дівчинки в присутності її батьків. Пам’ятаю, як вона сказала трьом моїм друзям зібрати свої речі і чекати батьків у вітальні. Вони дражнили мене і ображали, і я сказала: «Забирайтеся з мого дому». Пам’ятаю, як вона допомагала мені знайти потрібні слова, щоб я могла звільнитися з токсичної роботи в літньому таборі, що знаходився бозна-де. Вона дала мені грошей на таксі, щоб я і мої друзі могли звідти виїхати. Не можу сказати, що завжди дотримувалася своїх кордонів і слідувала голосу інтуїції. Іноді мені доводилося мовчати, щоб не завдавати дискомфорт оточуючим. Але можу точно сказати, що мамині уроки були важливі. Вони були і залишаються радикальними. Мати кордони і дотримуватися їх – радикально. Думаю, найбільш важливим з того, що робила моя мама, було: 1. Вона завжди наполегливо повторювала: «Ти можеш піти, якщо хочеш». 2. Вона ніколи не питала про причини і не говорила, що я перебільшую. 3. Вона завжди була поруч. Але я часто думаю про те, як вибачалася мати моєї подруги, і розумію, що її поведінка були нормативною. Моя мама вчила мене радикальних речей. Мати дівчинки вчила її бути нормальною: «Просто не звертай уваги, не турбуй нікого, йди спати, це скоро закінчиться, не будеш псувати нікому настрій». Я часто чую ці ж слова і зараз. Але моя мама говорила, що я можу піти. Ставши дорослою, я зрозуміла, який це привілей. Для деяких людей, в деяких ситуаціях виходу дійсно немає. Але іноді ми не йдемо тому, що думаємо, ніби у нас немає на це права. Так що, якщо ніхто вам цього не говорив (або говорив, але вам потрібно нагадування): ВИ МОЖЕТЕ ПІТИ. Ви можете піти з роботи, з вечірки, побачення, зустрічі, відмовитися від обіцяного. Ви маєте право. Якщо ви хвилюєтеся, що порушите слово, то пам’ятайте про те, що ваші кордони – це теж ваше, це ваша цілісність. Мені хотілося розповісти про це тому, що навіювання: «Не йди, не турбуй нікого» настільки глибоко пройняло все навколо, що я теж могла б засвоїти його, якби мене не навчили йти. Але я частково засвоїла, адже вже дорослою, в тому літньому таборі, я пам’ятаю, як мама запитала по телефону: «Що ти хочеш зробити?» Я не знала, що відповісти, поки вона не запитала: «Ти хочеш поїхати?» «А так можна?» – запитала я. Мама сказала: «Ти завжди можеш піти. Що тобі потрібно для цього? » Якщо вас, як і мене, навчили, що ви маєте право піти, піклуйтеся про тих, кого навчили залишитися. Можливо, їм потрібне ваше нагадування. Їм потрібно почути, що все в порядку. Можливо, їм потрібна допомога. Продовжуйте говорити собі: «У мене є право». Ми маємо право піти. Хочу зазначити, що, хоча я жінка і моя мама жінка, в моєму повідомленні я не говорила про конкретний гендер. Я розумію імпульс вчити цьому тільки дівчаток, але, будь ласка, вчіть цього всіх дітей. Ксенія Ляхова Джерело

Жінок завжди турбувало питання: ну як же сподобатися чоловікові, як зберегти і підтримати його інтерес до себе протягом ще багатьох і багатьох років, а можливо і навіть протягом усього спільного життя. Так, звучить це дійсно не так вже й просто. Тому жінки і далі продовжують вигадувати хитромудрі плани і змінювати себе, тільки щоб досягнути своєї заповітної мети. А насправді все набагато простіше. Для того, щоб чоловік завжди був від вас без розуму і буквально носив вас на руках і навіть думати не хотів про те, щоб задивлятися ще на когось, а тим більше піти від вас, потрібна всього одна якість – вміння щиро радіти йому і всьому, що він для вас робить. Тобто бути дійсно вдячною, і тим самим мотивувати його ще більше вас радувати. Зверніть увагу, я не кажу, що потрібно мало не тапки йому в зубах приносити і «виляти хвостиком», коли, наприклад, зустрічаєте його з роботи. Але ви повинні дійсно помітити, що він вже прийшов додому і хоче вашої уваги і тепла. Тому хоч на якийсь час просто відкладіть всі свої справи і вислухайте його. Або просто посидьте поруч, поки він буде відпочивати. Дуже важливо бути жінкою, яка не просто прикидається, що любить і поважає свого чоловіка, а дійсно саме так і робить. Адже якщо ви дійсно будете добре і шанобливо ставитися до чоловіків, а не тільки робити вигляд, що ви це робите, а всередині себе продовжувати зневажати і ненавидіти їх, тоді ви дійсно перетворитеся на справжній магніт для протилежної статі, повірте мені. Навчіться їм довіряти, просити про допомогу, просто щиро захоплюватися їх силою, мужністю, мудрістю і почуттям гумору. Але як я вже говорила на початку статті вже тільки цієї однієї риси – вміння радіти і бути вдячною саме цьому конкретному чоловікові буде достатньо. Адже вона вже принесе вам позитивний результат і зробить вас неймовірно привабливою в його очах. Тому, любі мої жінки, запам’ятайте одну просту річ – чоловік із задоволенням і з великою радістю готовий кинути хоч весь світ до ваших прекрасним ніжок. Він дійсно готовий намагатися заради вас прикладати зусилля, але тільки тоді, коли дійсно буде бачити, що саме він може зробити вас по-справжньому щасливою. Адже ви говорите йому про це і висловлюєте свою подяку за всі його вчинки і дії по відношенню до вас. А в такому разі він буде відчувати себе вашим героєм, а кому ж з чоловіків цього не хотілося б ..? І саме тому чоловік просто не зможе, та й не захоче піти від жінки, поруч з якою у нього завжди виростають крила, а у неї, поруч з ним, завжди з’являється посмішка … Адже так і повинно бути. Удачі вам! Автор: Вікторія Кірста Джерело

Слова «Я люблю тебе» зовсім не означають, що «Я готовий зробити все, про що ти попросиш, як тільки тобі цього захочеться». Добрі люди залишаються такими завжди – їх доброта ніколи не бере вихідних. І вони не чекають ніякої винагороди за те, що вони роблять. Поступати великодушно, по-доброму – це єдиний їх спосіб дії; саме так їм підказує серце. Однак бути добрим – це не означає бути наївним. Це означає володіти своїми власними цінностями, які варто відстоювати. Але в той момент, коли добрі люди починають відчувати, що їх використовують в корисливих цілях, щось всередині них починає ламатися. В ту секунду, коли вони стикаються з егоїзмом і жадібністю інших, вони відчувають сильне розчарування. І тоді зовсім перестають вірити в себе і взагалі у все хороше. Насправді все набагато складніше, ніж ми думаємо. Коли хтось робить щось з власної волі, його діями керує дух, цілісність, спонтанність. Але коли людина порушує ці принципи заради власної вигоди, вона звинувачує в цьому не того, хто нею маніпулює, а саму себе. Вона сварить себе за те, що є занадто наївною, занадто щедрою, лає за те, що вона не володіє достатньою інтуїцією, щоб розібратися в мотивах інших людей … І весь цей негатив починає повільно руйнувати самооцінку. Бастіони наших власних замків Якщо ми помічаємо, що інші люди вторгаються в особистий простір, то зазвичай відразу ж починаємо захищатися, використовуючи для цього класичні оборонні стратегії. І, крім того, вважаємо, що оточуючі повинні нести відповідальність за свої вчинки. Але хороші люди – це найчастіше трохи інший випадок. Добрі люди мають схильність лаяти себе за все, що відбувається поганого в їхньому житті, беручи на себе всю відповідальність за вчинки інших. Такі особистості вважають себе надто довірливими, думаючи, що якщо вони зведуть навколо себе замкові стіни, вони втратять частку власного «я», і тоді їх принципи вийдуть зі стану рівноваги. Однак всі ми повинні розуміти, що нам необхідно мати певний особистий простір, за яким потрібно спорудити бастіон, щоб інші не мали можливості вторгнутися в нього. Просто усвідомте, що … Установка захисту не віддалить вас від інших Добрі люди мають повне право говорити «досить», не вважаючись при цьому егоїстами. Ми знаємо, що оточуючі більш, ніж звикли до того, що ви на все, посміхаючись, відповідаєте лише «Так». Установка захисту допоможе вам пізнати краще себе та інших. Ви повинні зрозуміти, наскільки далеко можете дозволити зайти іншим людям, і вони повинні поставитися до цього рішення з повагою. Коли ці обмеження стануть зрозумілі, відносини стануть більш здоровими. Крім того, ви дізнаєтеся більше і про самих себе. Навіть любов потребує обмежень Якщо хтось думає інакше, то він помиляється. Немає більш необхідного контексту для встановлення чітких меж, ніж романтичні, сімейні або дружні стосунки. Немає більш поважного і люблячого способу будувати стосунки, ніж вміти спокійно сказати «ні», не турбуючись про те, що партнер або друг відчує себе ображеним чи засмученим. Слова «Я люблю тебе» зовсім не означають, що «Я готовий зробити все, про що ти попросиш мене, як тільки тобі цього захочеться». Любити когось, кохану людину, друга або члена родини, означає діяти вільно, за власними принципами, знаючи при цьому, що до нас завжди будуть ставитися з повагою. Говорячи «ні», ви не стали поганою людиною Перш ніж ви спробуєте переконати в цьому інших людей, ви повинні спочатку в цьому переконати себе. Потрібно вміти говорити «ні», і говорити голосно і переконливо, не соромлячись і не відчуваючи дискомфорту. Уявіть собі, що день за днем ​​ви йдете на всі вчинки, які від вас вимагають оточуючі. Це призводить до того, що ви втрачаєте енергію, самоповагу. До того, що ви перетворюєтеся в ту людину, якою зовсім не є. Настане час, коли ви дійсно захочете комусь допомогти, але ви не зможете цього зробити. У вас не буде на це ні сил, ні настрою, і, найгірше, у вас не буде віри в себе. Ви повинні розуміти, що хороші люди мають право сказати «досить». Завдяки чому у вас вийде краще зрозуміти, хто ви і що для вас важливо. І зможете показати це іншим людям. Важливість проведення уявної лінії між собою та іншими Малювати лінії – це не те ж саме, що зводити стіни. Уявіть цю стіну у вигляді лінії світла або енергії, яку ви малюєте навколо себе і яка захищає вашу енергію, емоції і цінності. Вчиняючи так, ви забезпечите свою безпеку, що просто необхідно для побудови реальних позитивних стосунків. Люди, які дійсно люблять вас, зрозуміють і оцінять таку зміну у вашій поведінці. Вони зрозуміють, що добрі люди, незважаючи на те, що вони не вимагають плати за свою доброту, все одно потребують шанобливе ставлення до себе. Ніколи не забувайте про це. Джерело

Дякую Тобі за всі двері, які так і не відкрилися для мене. Дякую, що дозволив знайти кращу дорогу. Що відмовив мене з’явитися в тих місцях, які не призначалися для мене. Що не дозволив мені змиритися з місцем на задніх рядах, тому що приготував для мене щось більш значуще. Дякую Тобі за часи, коли мені відмовляли і часи, коли змусив мене розлучитися з тим, що я найбільше любила, так як тепер я розумію, що це мені зовсім не підходило. Зараз розумію, що все це було на краще, адже в результаті я дізналася про ті речі, яких дійсно гідна. Зараз розумію, що ти вчиш мене терпінню, адже щось велике і справжнє вже на підході. Щось велике і справжнє – це та причина, по якій я отримала всі ці відмови. Дякую Тобі за всі фінали. Дякую за всі розставання. За те, що подарував мені силу і сміливість закінчити все, що було не призначене для мене, і піти від усього, що могло мене погубити. Дякую за всі сумні фінали, за те, що віддалив мене від деяких людей, так як в кінцевому підсумку вони розбили б мені серце. Дякую Тобі за всі перепони. Дякую за те, що направив моє життя абсолютно іншим шляхом. За те, що дозволив мені усвідомити, що у всіх речей на світі існують ще більш цікаві альтернативи, і мій шлях не обмежується тільки одним місцем призначення. Дякую, що дозволив мені зрозуміти, що моя дорога належить не тільки мені. За те, що показав мені напрямок руху. За те, що вказуєш мені, де я. Ти посилаєш мене в те місце, яке я зможу назвати своїм будинком. Ти посилаєш мене в те місце, де світло. Дякую Тобі за ті молитви, на які я так і не отримала відповіді. Я не розуміла, що правильно і до сих пір не розумію цього, але я вірю Тобі. Вірю, тому що тільки Ти бачиш, як я плачу по ночах. Вірю тобі, тому що ти знаєш, що принесе мені щастя. Вірю, тому що Ти не даси мені більше випробувань, ніж ті, які я можу витримати. Вірю, що тільки ти приймаєш рішення, які мають для мене значення. Тільки Тобі відомо, що відбувається у мене на серці і в моїй душі, і я не смію просити виконати мої плани. Ти сам геніальний планувальник. І я вірю, що ти маєш великі плани на мене. Тому я дякую Тобі. Дякую, що залишив деякі двері закритими. Джерело

Люди разом, поки вони хочуть бути разом. Ні борг, ні честь, ні мораль не приковують однієї людини до іншої. Коли людина хоче піти, піде і від будинку, і від дітей, і від вмираючої каліки. Поки не хоче – залишається поруч. Коли людина хоче бути разом, ніякі твої недоліки їй не завадять. Коли людина хоче піти, ніякі твої достоїнства її не втримають. Яким би ти був негарним і непривабливим, знайдеться хтось, кому ти сподобаєшся. Яким би ти був хорошим і бажаним, є хтось, хто відкине тебе. Якщо тебе відкинули, це нічого не значить. Ти не стаєш гіршим або меншим, нічого страшного насправді не відбувається. Твоя людина є на світі, і вона тебе прийме. Якщо тебе прийняли, то одного разу ви розлучитеся – не в житті, так в смерті. Дорожи тим, що є, не шкодуй про те, що втратиш, і не бійся втратити. Радій, що є людина, яка світить тобі. Світи сам: чим більше світла – тим менше страху, чим менше страху – тим менше темряви в душі. Листок, який хоче повернутися до дерева, може плисти проти течії і летіти проти вітру. Але дерево не приростить його до старої гілки. Чим більше любиш, чим більше даєш любові, тим більше залишається. Якщо ж, даючи любов, відчуваєш біль або ненависть – значить, ти дав людині отруту в шоколадній глазурі. Навряд чи варто вимагати подяки за такий дар. Відпускай. Дозволь людині бути кимось крім дзеркала твоєї любові, тим паче, що так воно і є. Розчинятися в коханій людині – рідкісний талант і рідкісне прокляття. Будь собою, будь гідним, забудь про страх – одного разу він все одно повернеться. Але не сьогодні. Вір. Довіряй. Грій. Дякуй. Не думай про те, що може бути – тільки про те, що тут і зараз, у вогні і воді, під зірками. Йди до того, як від мертвої любові почне смердіти. Приходь до того, як бажання обернеться одержимістю. Те, що куплено за гроші, варте тільки грошей. Те, що вимолене, виплакане, відібране і вкрадене, одного разу віднімуть сторицею. Те, що дано з доброї волі, від серця – безцінне. Як дізнатися, чи людина твоя? Просто. Ти підеш назустріч і зіткнешся з нею посередині дороги. Вона не знала. Ти не кликав. Ви знайшлися. І куди б ви не рухалися раніше, вам тепер по дорозі. © Ніка Батхен

Так, у цієї любові теж немає гарантій … крім однієї – той, хто її пізнав, ніколи не погодиться на підробку … Іноді ти отримуєш безпрецедентний досвід в коханні…У чистому вигляді…Такий досвід, що раптово прийшов, нічим не заслужений, який впав на голову з позамежною щедрістю …І ти розумієш раптом, що все, що було до того, було не твоїм …Ні, не знецінюєш …Але знімаєш, як гарну сукню, яка не для тебе пошита …На комусь буде чудово, а на тобі – ні, як не підганяй … З любов’ю так само, друзі … Вона для тебе, або не для тебе …І в якійсь ти навіть можеш існувати досить довго, думаючи, що так і треба … Але якщо тобі пощастить, і ти дізнаєшся, ЯК може бути – назад вже не захочеться… Любов, яка твоя, вона не по талонах …Вона не напоказ … Вона не тому, що тебе підпустили і дозволили злегка себе любити …Вона без великих притирань і підготовок …Вона легка, а не важка …Вона без скрипу з’єднує заточені один під одного пазли … І ти розумієш, що не треба болісно підбирати слова …не треба завжди контролювати кожен свій крок … не треба весь час гадати – правильно, або неправильно … Твоя людина дарує тобі головне – ТЕБЕ … Ось в чому різниця … Любов – це не право власності на іншу людину, а право на самого себе…І той, хто тебе любить, перш за все хоче, щоб ти любив себе, а не жертвував собою заради нього … Це безцінно… І це встановлює найпрекрасніший зв’язок між двома людьми, яким просто добре один з одним …Скрізь добре … Так, у цієї любові теж немає гарантій … крім однієї – той, хто її пізнав, ніколи не погодиться на підробку … © Ліля Град Джерело

Він підсів до мене в черзі до терапевта. Черга тягнулася повільно, читати в темнуватому коридорі було неможливо. Я вже стомилася, тому, коли він звернувся до мене, я навіть зраділа. Давно чекаєте? Давно, – відповіла я. – Вже другу годину сиджу. А хіба ви не по талону? — По талону, — відповіла я. – Тільки тут весь час без черги проходять. — А ви не пускайте, – запропонував він. Сил у мене немає з ними лаятися, — зізналася я. – І так сюди ледве дотягли. Він уважно подивився на мене і співчутливо запитав: Донор? – Чому “донор”? – здивувалася я. – Ні, ніякий я не донор… Донор-донор! Я ж бачу… Та ні ж! Я кров здавала в перший і останній раз в інституті, в День донора. Зомліла – і все, більше ніколи. А ви часто взагалі в непритомність падаєте? Ні… ну буває іноді. Я просто так часто падаю. Йшла, йшла – і раптом впала. Або з табуретки. Або спати. Ось так увійшла додому, побачила диван – і відразу впала. Це не дивно. У вас майже не залишилося життєвих сил. Ваша посудина спустошена. Хто спустошений? Посудина життєвої енергії — терпляче пояснив він. Тепер уже я уважно подивилася на нього. Він був симпатичний, але трохи дивний. Начебто молодий, не більше тридцяти років, але очі! Це були очі мудрої черепахи Тортили, з них начебто навіть йшло світло, і в них плескалося стільки розуміння і стільки співчуття, що я просто впала в ступор. А хворієте ви часто? – запитав він. Ні, що ви! Рідко хворію. Я дуже сильна. Ви не дивіться, що я на вигляд худенька. Відносини з батьками не дуже? — Не дуже, — зізналася я. – Батька я майже не пам’ятаю, він з нами давно не живе. А ось з мамою… я для неї досі малятко, вона весь час вчить мене жити за її правилами і щось вимагає, вимагає, вимагає… А ви? Коли сили є, відбиваюся. А коли ні – просто плачу. І вам стає легше? Ну трохи. До наступного скандалу. Ви не подумайте, вона ж не кожен день так. Раз або два на тиждень. Ну іноді три. А ви пробували не давати їй енергії? Якої енергії? Як не давати? – не зрозуміла я. Ось дивіться, мама провокує скандал. Ви включаєтеся. Зауважте слово:”включаєтеся”! Як електроприлад. І мама починає підживлюватися вашою енергією. А коли скандал закінчений, їй добре, а вам погано. Так? Так, – визнала я – але що я з цим можу вдіяти? Не включатися, – порадив він. – Іншого способу немає. Та як же не включатися, якщо вона пробиває? — розхвилювалася я. Вона ж мене як облуплену знає, всі мої больові точки! Ось-ось… больові точки – як кнопки. Натиснув на кнопку – ви включилися. А коли “пробиває”, тоді і відбувається витік енергії! Це ж у школі на фізиці проходять. Так, пам’ятаю, щось таке вчили… А закони фізики, до речі, загальні для всіх тіл і для людських в тому числі. Просто в школі життя ми часто двієчники… Як можна прогуляти Школу життя? Та дуже просто! Ось життя дає тобі урок, а ти його вчити не хочеш. І тікаєш! Ха! Хотіла б я втекти. Та ось щось не виходить. А так і буває. Поки урок не пройдеш – будеш його раз по раз вчити. Життя – хороший учитель. Воно завжди домагається 100%-ної успішності! Немає у мене сил на цих уроках сидіти. Ось бачите, довелося навіть до лікаря йти. Ледве ноги пересуваю. З вами завжди так? Та ні. Іноді. Ось останній тиждень – вся така. А що відбувалося в цей останній тиждень? Та найцікавіше, що нічого особливого! Звичайна рутина. Ну розкажіть мені про рутину. Якщо не шкода. Та чого тут жаліти? Ну з мамою пару раз поспілкувалася. Все як завжди. Робота – ніяких перевантажень. Зі змінницею посперичалася разок, але не сильно. Вечорами не напружувалася, тільки на телефоні висіла, допомагала ситуацію розрулити. А відчуваю себе так, як ніби на мене кричали весь тиждень! Ну, можливо, і кричали, тільки ви не помітили. Що Ви там розрулювали по телефону? У подруги проблеми, їй треба було виговоритися. Виговорилася? Ну так, напевно. Щовечора по півтори години – будь хто виговориться. А ви? Що – я? Ви – виговорилися? Та ні ж, я її слухала! Втішала, підтримувала, поради розумні давала. А сама я їй не скаржилася, їй зараз не до мене, у неї своїх проблем вистачає. Так я вам скажу: ви послужили не великою жилеткою, а зливним бачком. Вона злила у вас весь свій негатив, а ви їй у відповідь послали свою позитивну енергію у вигляді порад і підтримки. А самі ну нітрохи не розвантажилися! Але друзі ж повинні підтримувати один одного! — Саме так: «одне одного». А у вас виходить дружба “в одні ворота”. Ви її – так, а вона вас — ні. Ну не знаю … що ж тепер, відмовити їй у допомозі? Але ми ж дружимо! Це ви з нею дружите. А вона вами користується. Хочете – вірте, хочете – перевірте. Почніть з першого ж слова розповідати їй про свої проблеми і подивіться, що буде. Ви здивуєтеся, наскільки цей метод енергозберігаючий. Так, ви знаєте, непогано було б … в сенсі побільше енергії. Але я ж не думала! З такої – точки зору… Хоча зараз ось ви сказали – але ж точно. Я з нею поговорю – і неначе вагони грузила. Це вона вас грузила. А ви брали на себе її вантаж проблем. Воно вам треба? Та ні, звичайно… навіщо мені? У мене своїх проблем вище даху. Які ж? Та різні. Наприклад, чоловік. Колишній. Я його люблю – ну чисто по-людськи. А може, і більше. А у нього інша сім’я. І там все неблагополучно. Вона його приворожила. А мені його шкода, адже він хороший! І все-таки рідна людина… Ці переживання доставляють вам радість? Що ви! Яку радість??? Суцільні муки. Я ж все думаю, думаю, як йому допомогти, і не знаю… А вашому чоловікові скільки років? Він трохи старший за мене. Але це неважливо! — Важливо. Доросла людина в змозі сама вирішувати свої проблеми. Якщо хоче, звичайно. І якщо не звикла перекладати їх на інших. Ви з ним спілкуєтеся? Так, звичайно! Він приходить відвідати дітей. Ну і поговорити. Поскаржитися, як йому там погано. І ви його шкодуєте. Так? Ну, звичайно, шкодую! Серце кров’ю обливається. Йому ж погано… А вам, отже, добре. Ні, мені теж погано. Тоді самі подумайте: і чим же ви можете йому допомогти? До його «погано» додати своє “погано”? Ні! Ні! Я йому дарую те, чого у нього немає в тій родині. Розуміння … Підтримку … Тепло… А натомість? Не знаю. Подяка, напевно? Ну так. Він дякує і несе те, що ви йому дали, в ту сім’ю. Тому що там вимагають, а свого тепла у нього не вистачає. Тоді він бере це у вас. А знаєте, чому ви знесилені? Ні, я якраз з цього приводу до терапевта йду. Щоб він сказав. Нічого він вам не скаже. Терапевт лікує симптоми. Ну вітаміни пропише, може, масаж. І все! А причини, причини – то залишаться! Які причини? Ви не любите себе. Ви намагаєтеся любити інших, не полюбивши себе. А це так енерговитратно! Ось і відчуваєте себе виснаженою. І що ж робити? Я порадив би звернутися обличчям до себе. І подумати, чи потрібно вам так викладатися, щоб іншим було добре. Причому за рахунок вашої життєвої енергії. Скиньте їх з себе! Перестаньте бути донором. Хоча б тимчасово! І почніть любити себе, балувати себе, живити себе. Тоді через якийсь час ви наповнитеся і засяяєте. Як лампочка! І очі ваші загоряться. І серце наллється теплом. Ось побачите! Він говорив натхненно, очі його горіли, і я думала — яка цікава людина! Такий розумний! Цікаво, ким він працює в житті? Ну ось ви мене вчите жити, а самі теж хворий! Ні, я не хворий. Я електрик. У мене просто обідня перерва. До речі, вже закінчується. Он напарник йде з драбиною, зараз будемо лампочки міняти! До побачення, і здоров’я вам! Душевного – перш за все. І досить бути донором! Я так і залишилася сидіти з відкритим ротом, спостерігаючи, як мій знайомий схопився і приєднався до чоловіка, який дійсно йшов по коридору з драбиною. Боже мій, ну як я відразу не помітила, що він був одягнений в синій комбінезон? Напевно, через його очі — я ж майже не відривала від них погляду. І у мене відчувалося дивне тепло в грудях, як ніби туди щось влилося, таке приємне і цілюще. Я навіть відчула, що сили повертаються до мене. “Закони фізики, до речі, загальні для всіх тіл і для людських в тому числі», — так він сказав мені. Я раптом згадала, як на уроці фізики нам показували досвід з сполученими посудинами. Коли в одну доливають води, рівень в іншій теж піднімається. І навпаки. Напевно, поки ми спілкувалися, цей дивний електрик поділився чимось таким, що в ньому було, — життєвою енергією, ось! І її рівень у мене підвищився. Тобто він мені дав, А я взяла. Я схопилася з місця і помчала по коридору, наздоганяючи електрика. Стривайте! Це що ж виходить? Ви теж донор? Донор, – посміхнувся він. – Тільки я, на відміну від вас, ділюся енергією добровільно, тому що у мене в надлишку! А чому її у вас багато? Є якийсь секрет? — Він дуже простий. Ніколи не дозволяйте висмоктувати себе до дна, натискаючи на кнопки, і ніколи не вмикайтеся в те, що не в твоїй владі. Ось і все! І вони з напарником завернули в якийсь кабінет – давати людям світло. А я задумливо пішла по коридору назад, по дорозі роздумуючи про те, що все одно хочу бути донором. Тільки спочатку накопичу любові, щоб моє джерело життєвої сили наповнилося. І обов’язково навчуся нести людям світло – так само, як цей чудовий електрик з мудрими очима. Джерело