Ти маєш право піти з будь-якої життєвої історії, яка тобі не подобається

Мені було сім років, і мене вперше запросили переночувати в гостях у подруги, вже не пам’ятаю її імені. Перед відходом мама сказала, що, якщо мені буде некомфортно через що завгодно, з будь-якої причини, в будь-який час, навіть серед ночі, – я можу їй зателефонувати. Вона висловилася дуже ясно. Вона сказала, що, навіть якщо батьки дівчинки вже сплять, мені треба буде постукати до них в спальню і попросити дозволу зателефонувати. Навіть якщо буде вже пізно, вона дозволяє мені дзвонити. Якщо батьки дівчинки не відповідатимуть, то я можу сама знайти телефон і зателефонувати їй. Мама сказала, що приїде за мною в будь-який час. В гостях мене стали дражнити. Це точно було не пов’язане з тим, що я просто не могла заснути, виникла некомфортна для мене ситуація. І я зробила те, що сказала мені мама. Мати дівчинки намагалася відрадити мене. Вона сказала, що вже пізно, я відповіла, що моїй мамі це не важливо. Вона сказала, що я можу лягти на дивані. Я відповіла, що хочу піти додому. Вона сказала, що я засмучую її доньку. Я відповіла, що її дочка була груба зі мною. Пам’ятаю, як тримаю телефон і мама відповідає на дзвінок. Я сказала: «Привіт, мам». Вона запитала: «Хочеш, щоб я тебе забрала?» Я сказала: «Так, будь ласка». Вона сказала: «Попроси маму подруги зібрати твої речі і одягни пальто, я скоро приїду». Мама з’явилася на порозі, одягнена в піжаму і пальто. Мати дівчинки продовжувала вибачатися за мій дзвінок. У відповідь моя мама підняла руку і сказала: «Не треба вибачатися за мою дочку. Я хочу, щоб вона знала, що може піти в будь-який момент і я буду поруч в будь-який час ». Інші дівчатка стовпилися біля дверей спальні, розгублені і мовчазні. Мати дівчинки продовжувала вибачатися, здавалося, вона не знає, що ще сказати після того, як моя мама попросила її перестати це робити. У моєму дитинстві було ще кілька подібних ситуацій. Мама доклала багато зусиль для того, щоб навчити мене вибудовувати кордони. Одного разу вона змусила мене піти і попросити вибачення у іншої дівчинки в присутності її батьків. Пам’ятаю, як вона сказала трьом моїм друзям зібрати свої речі і чекати батьків у вітальні. Вони дражнили мене і ображали, і я сказала: «Забирайтеся з мого дому». Пам’ятаю, як вона допомагала мені знайти потрібні слова, щоб я могла звільнитися з токсичної роботи в літньому таборі, що знаходився бозна-де. Вона дала мені грошей на таксі, щоб я і мої друзі могли звідти виїхати. Не можу сказати, що завжди дотримувалася своїх кордонів і слідувала голосу інтуїції. Іноді мені доводилося мовчати, щоб не завдавати дискомфорт оточуючим. Але можу точно сказати, що мамині уроки були важливі. Вони були і залишаються радикальними. Мати кордони і дотримуватися їх – радикально. Думаю, найбільш важливим з того, що робила моя мама, було: 1. Вона завжди наполегливо повторювала: «Ти можеш піти, якщо хочеш». 2. Вона ніколи не питала про причини і не говорила, що я перебільшую. 3. Вона завжди була поруч. Але я часто думаю про те, як вибачалася мати моєї подруги, і розумію, що її поведінка були нормативною. Моя мама вчила мене радикальних речей. Мати дівчинки вчила її бути нормальною: «Просто не звертай уваги, не турбуй нікого, йди спати, це скоро закінчиться, не будеш псувати нікому настрій». Я часто чую ці ж слова і зараз. Але моя мама говорила, що я можу піти. Ставши дорослою, я зрозуміла, який це привілей. Для деяких людей, в деяких ситуаціях виходу дійсно немає. Але іноді ми не йдемо тому, що думаємо, ніби у нас немає на це права. Так що, якщо ніхто вам цього не говорив (або говорив, але вам потрібно нагадування): ВИ МОЖЕТЕ ПІТИ. Ви можете піти з роботи, з вечірки, побачення, зустрічі, відмовитися від обіцяного. Ви маєте право. Якщо ви хвилюєтеся, що порушите слово, то пам’ятайте про те, що ваші кордони – це теж ваше, це ваша цілісність. Мені хотілося розповісти про це тому, що навіювання: «Не йди, не турбуй нікого» настільки глибоко пройняло все навколо, що я теж могла б засвоїти його, якби мене не навчили йти. Але я частково засвоїла, адже вже дорослою, в тому літньому таборі, я пам’ятаю, як мама запитала по телефону: «Що ти хочеш зробити?» Я не знала, що відповісти, поки вона не запитала: «Ти хочеш поїхати?» «А так можна?» – запитала я. Мама сказала: «Ти завжди можеш піти. Що тобі потрібно для цього? » Якщо вас, як і мене, навчили, що ви маєте право піти, піклуйтеся про тих, кого навчили залишитися. Можливо, їм потрібне ваше нагадування. Їм потрібно почути, що все в порядку. Можливо, їм потрібна допомога. Продовжуйте говорити собі: «У мене є право». Ми маємо право піти. Хочу зазначити, що, хоча я жінка і моя мама жінка, в моєму повідомленні я не говорила про конкретний гендер. Я розумію імпульс вчити цьому тільки дівчаток, але, будь ласка, вчіть цього всіх дітей. Ксенія Ляхова Джерело

За дітей, які шумлять вдома: це означає, що у тебе є сім’я. За посуд, який потрібно мити: значить, у тебе є їжа. За килими, які треба пилососити, вікна, які треба мити…: значить у тебе є житло. За промоклі від дощу черевики: значить, ти ще здатний ходити і тобі є, що взути. За пробки на дорогах: значить, у тебе є автомобіль. За уроки та іспити, до яких потрібно готуватися: значить, у тебе є можливість отримувати освіту. За начальника, який робить зауваження: значить у тебе є робота. За гору прання: значить, у тебе є одяг. За сльози і посмішки: значить, ти ще можеш відчувати. За тих, хто заподіює тобі біль: значить, ти можеш зрозуміти, як не потрібно чинити і подарувати у відповідь прощення і любов. За втому в кінці дня: значить, ти ще можеш активно працювати. За будильник, який будить вдосвіта: значить, Бог розбудив тебе до нового дня. Цінуй те, що маєш! Дякуй Богу частіше – адже багато хто мріє про таке життя, як у тебе! Джерело

Жінок завжди турбувало питання: ну як же сподобатися чоловікові, як зберегти і підтримати його інтерес до себе протягом ще багатьох і багатьох років, а можливо і навіть протягом усього спільного життя. Так, звучить це дійсно не так вже й просто. Тому жінки і далі продовжують вигадувати хитромудрі плани і змінювати себе, тільки щоб досягнути своєї заповітної мети. А насправді все набагато простіше. Для того, щоб чоловік завжди був від вас без розуму і буквально носив вас на руках і навіть думати не хотів про те, щоб задивлятися ще на когось, а тим більше піти від вас, потрібна всього одна якість – вміння щиро радіти йому і всьому, що він для вас робить. Тобто бути дійсно вдячною, і тим самим мотивувати його ще більше вас радувати. Зверніть увагу, я не кажу, що потрібно мало не тапки йому в зубах приносити і «виляти хвостиком», коли, наприклад, зустрічаєте його з роботи. Але ви повинні дійсно помітити, що він вже прийшов додому і хоче вашої уваги і тепла. Тому хоч на якийсь час просто відкладіть всі свої справи і вислухайте його. Або просто посидьте поруч, поки він буде відпочивати. Дуже важливо бути жінкою, яка не просто прикидається, що любить і поважає свого чоловіка, а дійсно саме так і робить. Адже якщо ви дійсно будете добре і шанобливо ставитися до чоловіків, а не тільки робити вигляд, що ви це робите, а всередині себе продовжувати зневажати і ненавидіти їх, тоді ви дійсно перетворитеся на справжній магніт для протилежної статі, повірте мені. Навчіться їм довіряти, просити про допомогу, просто щиро захоплюватися їх силою, мужністю, мудрістю і почуттям гумору. Але як я вже говорила на початку статті вже тільки цієї однієї риси – вміння радіти і бути вдячною саме цьому конкретному чоловікові буде достатньо. Адже вона вже принесе вам позитивний результат і зробить вас неймовірно привабливою в його очах. Тому, любі мої жінки, запам’ятайте одну просту річ – чоловік із задоволенням і з великою радістю готовий кинути хоч весь світ до ваших прекрасним ніжок. Він дійсно готовий намагатися заради вас прикладати зусилля, але тільки тоді, коли дійсно буде бачити, що саме він може зробити вас по-справжньому щасливою. Адже ви говорите йому про це і висловлюєте свою подяку за всі його вчинки і дії по відношенню до вас. А в такому разі він буде відчувати себе вашим героєм, а кому ж з чоловіків цього не хотілося б ..? І саме тому чоловік просто не зможе, та й не захоче піти від жінки, поруч з якою у нього завжди виростають крила, а у неї, поруч з ним, завжди з’являється посмішка … Адже так і повинно бути. Удачі вам! Автор: Вікторія Кірста Джерело

Дівчина попросила священика прийти помолитися про здоров’я її хворого лежачого батька. Зайшовши в кімнату, священик побачив біля ліжка стілець і подумав, що до його приходу готувалися. – Ви мене чекали? – запитав священик. – Ні, а хто ви? – здивувався хворий. – Я – священик. Ваша дочка запросила мене помолитися з Вами про здоров’я. Коли я побачив порожній стілець поруч із Вашим ліжком, припустив, що Ви знали про мій візит. – Ах так, стілець… – сказав хворий і, знизивши голос, продовжив: – Я нікому про це не розповідав… Все свідоме життя я ходив до церкви і чув там постійно, що завжди треба молитися, що молитва багато дає людині, зігріває її серце. Але всі молитви входили мені в одне вухо й виходили з іншого. Я не міг їх запам’ятати, можливо, тому, що вони не торкались мене. А потім я перестав молитися. І тільки пару років тому один хороший друг сказав мені, що молитва – це просто розмова з Богом. Він порадив мені сісти на один стілець, і уявити, що на іншому сидить Ісус Христос. Адже Він сказав: “Я з вами в усі дні аж до кінця віку”. “А потім розповідай Йому про все, що хвилює тебе, й уважно слухай, як ти слухаєш мене зараз”, – сказав друг. Я спробував – і мені так сподобалося, що я щодня по дві години став це робити. Але тільки так, щоб не бачила моя донька, яка могла подумати, що я став божевільним. Священик порадів за недужого, порадив не переставати вести такі розмови з Богом, потім помолився над ним, благословив і пішов. А через кілька днів після цього випадку дівчина прийшла знову й сказала, що її батько помер. Священик запитав: – Як він пішов? – Булa друга година дня, коли батько покликав мене до ліжка, – відповіла дівчина. – Він сказав, що сильно любить мене, і поцілував. Я пішла до магазину, а коли повернулася, то знайшла його бездиханним. Але щось в його смерті здалося мені дивним. В останні хвилини він, мабуть, зібрав усі сили, відірвався від подушок і посунувся до стільця, який стояв поруч з його ліжком, і поклав на нього голову. Саме так я його і знайшла. Як Ви думаєте, що б це могло означати? – Дай Боже кожному так піти, – відповів священик, витираючи сльози. – Стілець не був порожнім. Джерело

У світі важко жити без небезпек. Навколо снують машини, трапляються аварії, багато іншого, тому повної безпеки ніколи не буде і немає. Однак в хвилину небезпеки є молитва, яка завжди рятує.  Це слова, які вимовляє сама людина, навіть якщо здається, що Бог її не чує і не дає допомоги. У реальності є ситуації, в яких нам здається, що Господь не допомагає. Просто не чує нашу молитву, добрі наміри і слова, але насправді це не так. Бог чує і слухає всіх, проте його підтримка не завжди може бути швидкою і такою, як нам би хотілося. Кажуть, береженого Бог береже. Це пов’язано з тим, що, захищаючи себе від негативу, зла, людина береже себе як створення Боже, віддаючи данину Творцю, подяку за творіння. Але навіть ті, хто дуже обережно, дбайливо ставиться до себе, не застраховані від небезпек і переживань. Такі люди можуть нарікати на Бога, обставини, вважаючи, що Він дає їм випробування, але насправді ніхто точно не може сказати, що і для чого дається Всевишнім. У кожного є своя подушка безпеки. Насправді це відбувається завдяки волі Творця, який може створювати як радісні моменти, так і перешкоди і труднощі в житті людини, але іноді він створює їх і сам. Господь в такі моменти створює небезпеки, які можуть бути попередженням для особистості, проте, якщо людина просить, молиться, Бог допомагає їй впоратися з труднощами і вкрай неприємними моментами у житті. Важливо молитися, просто попросити про те, щоб Господь допоміг і він допомагає. Правда, не завжди так, як хотілося б людині. Існує одна причта. Чоловік тонув і молився Богу, щоб той йому допоміг. До нього підплив човен з людьми, однак чоловік сказав, що чекає допомоги від Бога. Через деякий час до нього знову підплив човен, але чоловік сказав, що він звертався до Бога і чекає особливого знака та допомоги. Припинивши боротися з водою, він потонув і потрапив на той світ. І потім запитав Господа, чому він йому не допоміг, на що Всевишній відповів – я ж тобі 2 рази човни посилав, а ти допомогою не скористався. Тому не варто розраховувати тільки на себе, хоча, якщо ніхто не допомагає, то варто. Господь чує молитву і може допомогти людині вижити, впоратися з труднощами, подолати небезпеку. Все в Його руках. Однак ми самі часто заганяємо себе в кут, а потім гірко страждаємо. Але в хвилину небезпеки головне молитися і вірити – тоді допомога прийде несподівано і Господь допоможе подолати будь-які перешкоди і труднощі.  «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас». Важливо молитися, але при цьому використовувати отриманий шанс, те, що допомагає вижити і врятуватися. Бог може керувати намірами і думками навіть ворогів, недоброзичливців. Важливо просто просити хоча б своїми словами про його допомоги і читати молитви – це допоможе стати сильніше і впоратися з різними неприємностями і переживаннями. Бог нікого не залишає. Важливо звертатися до нього за порадою. І, навіть якщо здається, що ніхто і ніщо не міняється, вірити і чекати. Це допомагає як знайти шанс все виправити, так і змиритися з неминучим. Джерело

Піти красиво … Мене завжди дивувало, чому багато людей пов’язують свій відхід з чийогось життя з заподіянням болю, сльозами і обов’язковою умовою зробити “западло”. Навіть якщо ображені, навіть бажаючи помститися, навіть якщо просто поставити на своє місце. Але що ж тут красивого? Піти красиво – це коли ти залишаєш людину з відчуттям, що вона тебе втратила, а не звільнилася від чергової огидної тварюки в своєму житті. Красиво – це коли людина шкодує, що тебе більше немає в її житті. А прикидаючись або стаючи падлюкою, єдине, що може тішити око в тому, що ви пішли, – це двері, які нарешті зачинилися за вашою спиною! Ідіть достойно, зберігаючи людяність.  А замість помсти, злості і страждань, використайте цей час на самовдосконалення, саморозвиток і особисте щастя. Повірте, це – найхолодніша помста і найкрасивіший спосіб піти з будь-яких відносин. Немає нічого більш болючого, ніж намагатися кусати власні лікті від жалю і морально стояти колінами на битому склі! Автор: Настя Поручикова Джерело

Він підсів до мене в черзі до терапевта. Черга тягнулася повільно, читати в темнуватому коридорі було неможливо. Я вже стомилася, тому, коли він звернувся до мене, я навіть зраділа. Давно чекаєте? Давно, – відповіла я. – Вже другу годину сиджу. А хіба ви не по талону? — По талону, — відповіла я. – Тільки тут весь час без черги проходять. — А ви не пускайте, – запропонував він. Сил у мене немає з ними лаятися, — зізналася я. – І так сюди ледве дотягли. Він уважно подивився на мене і співчутливо запитав: Донор? – Чому “донор”? – здивувалася я. – Ні, ніякий я не донор… Донор-донор! Я ж бачу… Та ні ж! Я кров здавала в перший і останній раз в інституті, в День донора. Зомліла – і все, більше ніколи. А ви часто взагалі в непритомність падаєте? Ні… ну буває іноді. Я просто так часто падаю. Йшла, йшла – і раптом впала. Або з табуретки. Або спати. Ось так увійшла додому, побачила диван – і відразу впала. Це не дивно. У вас майже не залишилося життєвих сил. Ваша посудина спустошена. Хто спустошений? Посудина життєвої енергії — терпляче пояснив він. Тепер уже я уважно подивилася на нього. Він був симпатичний, але трохи дивний. Начебто молодий, не більше тридцяти років, але очі! Це були очі мудрої черепахи Тортили, з них начебто навіть йшло світло, і в них плескалося стільки розуміння і стільки співчуття, що я просто впала в ступор. А хворієте ви часто? – запитав він. Ні, що ви! Рідко хворію. Я дуже сильна. Ви не дивіться, що я на вигляд худенька. Відносини з батьками не дуже? — Не дуже, — зізналася я. – Батька я майже не пам’ятаю, він з нами давно не живе. А ось з мамою… я для неї досі малятко, вона весь час вчить мене жити за її правилами і щось вимагає, вимагає, вимагає… А ви? Коли сили є, відбиваюся. А коли ні – просто плачу. І вам стає легше? Ну трохи. До наступного скандалу. Ви не подумайте, вона ж не кожен день так. Раз або два на тиждень. Ну іноді три. А ви пробували не давати їй енергії? Якої енергії? Як не давати? – не зрозуміла я. Ось дивіться, мама провокує скандал. Ви включаєтеся. Зауважте слово:”включаєтеся”! Як електроприлад. І мама починає підживлюватися вашою енергією. А коли скандал закінчений, їй добре, а вам погано. Так? Так, – визнала я – але що я з цим можу вдіяти? Не включатися, – порадив він. – Іншого способу немає. Та як же не включатися, якщо вона пробиває? — розхвилювалася я. Вона ж мене як облуплену знає, всі мої больові точки! Ось-ось… больові точки – як кнопки. Натиснув на кнопку – ви включилися. А коли “пробиває”, тоді і відбувається витік енергії! Це ж у школі на фізиці проходять. Так, пам’ятаю, щось таке вчили… А закони фізики, до речі, загальні для всіх тіл і для людських в тому числі. Просто в школі життя ми часто двієчники… Як можна прогуляти Школу життя? Та дуже просто! Ось життя дає тобі урок, а ти його вчити не хочеш. І тікаєш! Ха! Хотіла б я втекти. Та ось щось не виходить. А так і буває. Поки урок не пройдеш – будеш його раз по раз вчити. Життя – хороший учитель. Воно завжди домагається 100%-ної успішності! Немає у мене сил на цих уроках сидіти. Ось бачите, довелося навіть до лікаря йти. Ледве ноги пересуваю. З вами завжди так? Та ні. Іноді. Ось останній тиждень – вся така. А що відбувалося в цей останній тиждень? Та найцікавіше, що нічого особливого! Звичайна рутина. Ну розкажіть мені про рутину. Якщо не шкода. Та чого тут жаліти? Ну з мамою пару раз поспілкувалася. Все як завжди. Робота – ніяких перевантажень. Зі змінницею посперичалася разок, але не сильно. Вечорами не напружувалася, тільки на телефоні висіла, допомагала ситуацію розрулити. А відчуваю себе так, як ніби на мене кричали весь тиждень! Ну, можливо, і кричали, тільки ви не помітили. Що Ви там розрулювали по телефону? У подруги проблеми, їй треба було виговоритися. Виговорилася? Ну так, напевно. Щовечора по півтори години – будь хто виговориться. А ви? Що – я? Ви – виговорилися? Та ні ж, я її слухала! Втішала, підтримувала, поради розумні давала. А сама я їй не скаржилася, їй зараз не до мене, у неї своїх проблем вистачає. Так я вам скажу: ви послужили не великою жилеткою, а зливним бачком. Вона злила у вас весь свій негатив, а ви їй у відповідь послали свою позитивну енергію у вигляді порад і підтримки. А самі ну нітрохи не розвантажилися! Але друзі ж повинні підтримувати один одного! — Саме так: «одне одного». А у вас виходить дружба “в одні ворота”. Ви її – так, а вона вас — ні. Ну не знаю … що ж тепер, відмовити їй у допомозі? Але ми ж дружимо! Це ви з нею дружите. А вона вами користується. Хочете – вірте, хочете – перевірте. Почніть з першого ж слова розповідати їй про свої проблеми і подивіться, що буде. Ви здивуєтеся, наскільки цей метод енергозберігаючий. Так, ви знаєте, непогано було б … в сенсі побільше енергії. Але я ж не думала! З такої – точки зору… Хоча зараз ось ви сказали – але ж точно. Я з нею поговорю – і неначе вагони грузила. Це вона вас грузила. А ви брали на себе її вантаж проблем. Воно вам треба? Та ні, звичайно… навіщо мені? У мене своїх проблем вище даху. Які ж? Та різні. Наприклад, чоловік. Колишній. Я його люблю – ну чисто по-людськи. А може, і більше. А у нього інша сім’я. І там все неблагополучно. Вона його приворожила. А мені його шкода, адже він хороший! І все-таки рідна людина… Ці переживання доставляють вам радість? Що ви! Яку радість??? Суцільні муки. Я ж все думаю, думаю, як йому допомогти, і не знаю… А вашому чоловікові скільки років? Він трохи старший за мене. Але це неважливо! — Важливо. Доросла людина в змозі сама вирішувати свої проблеми. Якщо хоче, звичайно. І якщо не звикла перекладати їх на інших. Ви з ним спілкуєтеся? Так, звичайно! Він приходить відвідати дітей. Ну і поговорити. Поскаржитися, як йому там погано. І ви його шкодуєте. Так? Ну, звичайно, шкодую! Серце кров’ю обливається. Йому ж погано… А вам, отже, добре. Ні, мені теж погано. Тоді самі подумайте: і чим же ви можете йому допомогти? До його «погано» додати своє “погано”? Ні! Ні! Я йому дарую те, чого у нього немає в тій родині. Розуміння … Підтримку … Тепло… А натомість? Не знаю. Подяка, напевно? Ну так. Він дякує і несе те, що ви йому дали, в ту сім’ю. Тому що там вимагають, а свого тепла у нього не вистачає. Тоді він бере це у вас. А знаєте, чому ви знесилені? Ні, я якраз з цього приводу до терапевта йду. Щоб він сказав. Нічого він вам не скаже. Терапевт лікує симптоми. Ну вітаміни пропише, може, масаж. І все! А причини, причини – то залишаться! Які причини? Ви не любите себе. Ви намагаєтеся любити інших, не полюбивши себе. А це так енерговитратно! Ось і відчуваєте себе виснаженою. І що ж робити? Я порадив би звернутися обличчям до себе. І подумати, чи потрібно вам так викладатися, щоб іншим було добре. Причому за рахунок вашої життєвої енергії. Скиньте їх з себе! Перестаньте бути донором. Хоча б тимчасово! І почніть любити себе, балувати себе, живити себе. Тоді через якийсь час ви наповнитеся і засяяєте. Як лампочка! І очі ваші загоряться. І серце наллється теплом. Ось побачите! Він говорив натхненно, очі його горіли, і я думала — яка цікава людина! Такий розумний! Цікаво, ким він працює в житті? Ну ось ви мене вчите жити, а самі теж хворий! Ні, я не хворий. Я електрик. У мене просто обідня перерва. До речі, вже закінчується. Он напарник йде з драбиною, зараз будемо лампочки міняти! До побачення, і здоров’я вам! Душевного – перш за все. І досить бути донором! Я так і залишилася сидіти з відкритим ротом, спостерігаючи, як мій знайомий схопився і приєднався до чоловіка, який дійсно йшов по коридору з драбиною. Боже мій, ну як я відразу не помітила, що він був одягнений в синій комбінезон? Напевно, через його очі — я ж майже не відривала від них погляду. І у мене відчувалося дивне тепло в грудях, як ніби туди щось влилося, таке приємне і цілюще. Я навіть відчула, що сили повертаються до мене. “Закони фізики, до речі, загальні для всіх тіл і для людських в тому числі», — так він сказав мені. Я раптом згадала, як на уроці фізики нам показували досвід з сполученими посудинами. Коли в одну доливають води, рівень в іншій теж піднімається. І навпаки. Напевно, поки ми спілкувалися, цей дивний електрик поділився чимось таким, що в ньому було, — життєвою енергією, ось! І її рівень у мене підвищився. Тобто він мені дав, А я взяла. Я схопилася з місця і помчала по коридору, наздоганяючи електрика. Стривайте! Це що ж виходить? Ви теж донор? Донор, – посміхнувся він. – Тільки я, на відміну від вас, ділюся енергією добровільно, тому що у мене в надлишку! А чому її у вас багато? Є якийсь секрет? — Він дуже простий. Ніколи не дозволяйте висмоктувати себе до дна, натискаючи на кнопки, і ніколи не вмикайтеся в те, що не в твоїй владі. Ось і все! І вони з напарником завернули в якийсь кабінет – давати людям світло. А я задумливо пішла по коридору назад, по дорозі роздумуючи про те, що все одно хочу бути донором. Тільки спочатку накопичу любові, щоб моє джерело життєвої сили наповнилося. І обов’язково навчуся нести людям світло – так само, як цей чудовий електрик з мудрими очима. Джерело

Дякую Тобі за всі двері, які так і не відкрилися для мене. Дякую, що дозволив знайти кращу дорогу. Що відмовив мене з’явитися в тих місцях, які не призначалися для мене. Що не дозволив мені змиритися з місцем на задніх рядах, тому що приготував для мене щось більш значуще. Дякую Тобі за часи, коли мені відмовляли і часи, коли змусив мене розлучитися з тим, що я найбільше любила, так як тепер я розумію, що це мені зовсім не підходило. Зараз розумію, що все це було на краще, адже в результаті я дізналася про ті речі, яких дійсно гідна. Зараз розумію, що ти вчиш мене терпінню, адже щось велике і справжнє вже на підході. Щось велике і справжнє – це та причина, по якій я отримала всі ці відмови. Дякую Тобі за всі фінали. Дякую за всі розставання. За те, що подарував мені силу і сміливість закінчити все, що було не призначене для мене, і піти від усього, що могло мене погубити. Дякую за всі сумні фінали, за те, що віддалив мене від деяких людей, так як в кінцевому підсумку вони розбили б мені серце. Дякую Тобі за всі перепони. Дякую за те, що направив моє життя абсолютно іншим шляхом. За те, що дозволив мені усвідомити, що у всіх речей на світі існують ще більш цікаві альтернативи, і мій шлях не обмежується тільки одним місцем призначення. Дякую, що дозволив мені зрозуміти, що моя дорога належить не тільки мені. За те, що показав мені напрямок руху. За те, що вказуєш мені, де я. Ти посилаєш мене в те місце, яке я зможу назвати своїм будинком. Ти посилаєш мене в те місце, де світло. Дякую Тобі за ті молитви, на які я так і не отримала відповіді. Я не розуміла, що правильно і до сих пір не розумію цього, але я вірю Тобі. Вірю, тому що тільки Ти бачиш, як я плачу по ночах. Вірю тобі, тому що ти знаєш, що принесе мені щастя. Вірю, тому що Ти не даси мені більше випробувань, ніж ті, які я можу витримати. Вірю, що тільки ти приймаєш рішення, які мають для мене значення. Тільки Тобі відомо, що відбувається у мене на серці і в моїй душі, і я не смію просити виконати мої плани. Ти сам геніальний планувальник. І я вірю, що ти маєш великі плани на мене. Тому я дякую Тобі. Дякую, що залишив деякі двері закритими. Фото: Freedom Джерело