Ти маєш право піти з будь-якої життєвої історії, яка тобі не подобається

Tи маєш право піти з будь-якої ситуації, в якій ти себе не бачиш. Ти маєш право піти з будь-якої життєвої історії, в якій ти собі не подобаєшся. Ти маєш право виїхати з міста, який заглушає твій світ, а не дозволяє сяяти яскравіше, ти маєш право зібрати валізи і почати все спочатку в іншому місці, ти маєш право змінити своє життя. Ти маєш право піти з роботи, яку ти ненавидиш, навіть якщо весь світ говорить тобі цього не робити. Ти маєш право шукати те, що мотивує тебе вставати щодня з ліжка до кінця життя. Ти маєш право піти від того, кого ти любиш, але хто погано з тобою поводиться. Ти маєш право ставити себе на перше місце і йти, якщо ти намагаєшся знову і знову, але нічого не змінюється. Ти маєш право піти від поганих друзів, ти маєш право оточити себе любов’ю, людьми, які підтримують тебе і допомагають. Ти маєш право брати ту енергію, яка тобі потрібна в житті. Ти маєш право пробачати себе за великі і маленькі помилки, ти маєш право бути доброю до себе, дивитися в дзеркало і подобатися собі. Ти маєш право звільнити себе від своїх же очікувань. Іноді ми думаємо, що піти – це погано, немов це означає здатися і опустити руки. Але іноді піти – це найкраще, що ви можете зробити для себе. Джерело

Люди разом, поки вони хочуть бути разом. Ні борг, ні честь, ні мораль не приковують однієї людини до іншої. Коли людина хоче піти, піде і від будинку, і від дітей, і від вмираючої каліки. Поки не хоче – залишається поруч. Коли людина хоче бути разом, ніякі твої недоліки їй не завадять. Коли людина хоче піти, ніякі твої достоїнства її не втримають. Яким би ти був негарним і непривабливим, знайдеться хтось, кому ти сподобаєшся. Яким би ти був хорошим і бажаним, є хтось, хто відкине тебе. Якщо тебе відкинули, це нічого не значить. Ти не стаєш гіршим або меншим, нічого страшного насправді не відбувається. Твоя людина є на світі, і вона тебе прийме. Якщо тебе прийняли, то одного разу ви розлучитеся – не в житті, так в смерті. Дорожи тим, що є, не шкодуй про те, що втратиш, і не бійся втратити. Радій, що є людина, яка світить тобі. Світи сам: чим більше світла – тим менше страху, чим менше страху – тим менше темряви в душі. Листок, який хоче повернутися до дерева, може плисти проти течії і летіти проти вітру. Але дерево не приростить його до старої гілки. Чим більше любиш, чим більше даєш любові, тим більше залишається. Якщо ж, даючи любов, відчуваєш біль або ненависть – значить, ти дав людині отруту в шоколадній глазурі. Навряд чи варто вимагати подяки за такий дар. Відпускай. Дозволь людині бути кимось крім дзеркала твоєї любові, тим паче, що так воно і є. Розчинятися в коханій людині – рідкісний талант і рідкісне прокляття. Будь собою, будь гідним, забудь про страх – одного разу він все одно повернеться. Але не сьогодні. Вір. Довіряй. Грій. Дякуй. Не думай про те, що може бути – тільки про те, що тут і зараз, у вогні і воді, під зірками. Йди до того, як від мертвої любові почне смердіти. Приходь до того, як бажання обернеться одержимістю. Те, що куплено за гроші, варте тільки грошей. Те, що вимолене, виплакане, відібране і вкрадене, одного разу віднімуть сторицею. Те, що дано з доброї волі, від серця – безцінне. Як дізнатися, чи людина твоя? Просто. Ти підеш назустріч і зіткнешся з нею посередині дороги. Вона не знала. Ти не кликав. Ви знайшлися. І куди б ви не рухалися раніше, вам тепер по дорозі. © Ніка Батхен

Щось не подобається – змінюйте. Якщо не хочете, значить, вам добре. Не вирішувати – це теж рішення. Не змінювати – це теж вибір. Не треба обурюватися і скаржитися, просто визнайте: ви там, де хочете бути,- пише психолог Лілія Ахремчик. Зазвичай, коли працівник погано виконує свою роботу, він обурюється: «А ви знаєте, скільки мені платять?». Знаю. І не розумію, що ти тут робиш. По-моєму, все просто: не подобається – не працюй. І так у всьому. Погано тобі жити з людиною – не живи. Погано з тобою обходяться ділові партнери – змінюй. Погано сидить костюм – віддай тому, на кому буде сидіти ідеально. Погано спиш – займися своїм душевним станом. Погано себе почуваєш – лікуйся. Погано тобі жити в країні – їдь. Роби, а не ний. А якщо ти нічого не робиш і не змінюєш, значить, тобі добре. Будь чесний з собою – тобі добре. Добре нити. Добре скаржитися. Добре стpаждати. Добре бути жеpтвою. Добре, щоб співчували. Добре, щоб за тебе вирішували і допомагали. Добре нічого не робити зі своїм життям. Спокійно. Передбачувано. Це твоя зона комфорту. У цьому в усьому є сенс. Найбільший сенс в житті. Якщо ти не жеpтва, то хто? Якщо ти не будеш скаржитися, то що будеш робити? Адже доведеться ж робити. Якщо ти робиш такий вибір, будь з ним, визнай його, отримуй бонуси, насолоджуйся ним. Але не стомлюй мозок іншому. Він не зобов’язаний грати в твої ігри. Джерело

Чи можна звернути критику собі на благо? Можна, можливо. Якщо використовувати одну чарівну формулу, яка нейтралізує будь-яку претензію. Час від часу всім нам доводиться вислуховувати претензії – від близьких, колег, клієнтів, партнерів і просто випадкових людей. Цю чарівну формулу описала в своїй книзі «Успіх – справа особиста» психолог Марина Мелія. Звучить вона так: «так – але – давайте …». Крок перший. Скажімо: «Так!» Коли ми чуємо претензію на свою адресу, в якій би формі вона не прозвучала, потрібно, перш за все, впоратися з першою емоційною реакцією і визнати за іншою людиною право на цю претензію, на її власну думку. Зі свого досвіду ми знаємо, що зважитися висловити претензію не так-то просто. Якщо інша людина зібралася з духом і сказала нам про те, що їй не подобається, значить, вона налаштована на діалог і серйозно ставиться і особисто до нас і до перспектив нашого співробітництва. У такій поведінці набагато більше відвертості і зацікавленості, ніж в мовчанні і похвалі. Адже той, кому немає діла до нас і наших проблем, не буде в них розбиратися, скоріше формально похвалить чи просто відмовчиться. А бажання проводити «роботу над помилками», навпаки, говорить про небайдуже ставлення до того, що ми робимо і до нас самих. Тому варто сприймати висловлений негатив серйозно, проявляючи готовність слухати і обговорювати. Можна навіть встати на сторону людини, погодитися з нею: «Так, це важливе питання». Адже коли людина висловлює претензію, вона очікує отримати відсіч – така наша природа. Але коли замість напруженого опору вона чує «спасибі», то виявляється в стані «позитивної розгубленості». Ідуть тривога і напруга, які були у неї в момент пред’явлення претензії, і з’являється можливість вести спокійний, ґрунтовний діалог – по суті. Припустимо, нам дорікають в поганій роботі підлеглих. Що можна сказати в цьому випадку? «Шкода, що Ви незадоволені роботою наших співробітників. Спасибі, що повідомили про це, для мене це дуже важливо », – тим самим ми даємо зрозуміти, що почули людину, приймаємо її невдоволення як факт і показуємо, що зацікавлені в подальшому проясненні ситуації. При цьому наша зацікавленість не повинна бути показною. Ті ж слова, але з іншим психологічним підтекстом – коли ми насправді не допускаємо в свою адресу ніяких претензій, а лише формально з ними погоджуємося і вимовляємо правильні фрази – можуть бути сприйняті навіть як знущання. Сказавши у відповідь на претензію «Так!», Далі ми готові з’ясовувати, що саме сталося: «Я був би вдячний, якби Ви пояснили, що сталося». Ми починаємо говорити більш конкретно і вступаємо в реальний діалог. Крок другий. «Але …» Коли ми зрозуміли думку людини, саме час звернутися до власної. Не завжди претензії збігаються з нашим розумінням ситуації. Тому важливо висловити свою позицію, навести доводи і контраргументи. Але це повинна бути об’єктивна інформація, а не спроба себе виправдати. Так наш співрозмовник побачить, що ми намагаємося розібратися в тому, що сталося: «Так, я розумію, Вам довелося чекати. Але згідно із затвердженим регламентом заповнення цього документа вимагає певного часу. Це обов’язкова вимога, якої ми повинні дотримуватися … ». Насправді люди готові прийняти багато «накладок» і«нестиковок», якщо їм шанобливо пояснити причини події і винести на обговорення важливі факти. Це дозволить людині по-новому поглянути на ситуацію і врахувати нашу думку. Наше «але» допомагає нам не скочуватися на позицію «чого бажаєте». Навіть визнаючи право людини висловити претензію, ми не зобов’язані «тягти на собі осла», якщо вважаємо, що цього робити не треба. Крок третій. «Давайте …» Коли ми вислухали претензію і висловили свою аргументовану позицію, важливо «прийти до спільного знаменника» і спробувати прийняти спільне рішення. Щоб людина зрозуміла, що ми з нею «по одну сторону барикад», потрібно вносити конкретні, конструктивні пропозиції: «Якщо Вам це зручно, наші співробітники будуть заздалегідь інформувати Вас про те, які документи потрібно підготувати …» Якщо ми відповідаємо на претензію в такій послідовності «Так – але – давайте …» – то негативний зворотній зв’язок працює на нас і допомагає нам не тільки дізнатися багато корисного і скорегувати щось у своїй роботі, а й поліпшити відносини з іншою людиною. Право на помилку Зрозуміло, що вислуховувати претензії непросто, а ще складніше робити це з користю для себе. Деякі люди навіть незначну претензію сприймають як привід для розриву відносин, будь-який негатив в свою сторону – як образа. Але чим більше людина розвинена, тим більше вона допускає самих різних думок про себе та свою діяльність. Вона розуміє, що може помилятися. Визнавши за собою право на помилки, ми не витрачаємо енергію на те, щоб приховувати їх від себе та інших. І чим менше ми боїмося помилитися, тим менше відчуваємо напругу, тим більше у нас шансів на успіх. Якщо ми відкриті до можливої ​​критики на свою адресу, то розширюємо коло корисної інформації і коло людей, від яких вона надходить, а значить і свої можливості рухатися далі і розвиватися. Джерело

Зазвичай, коли працівник погано виконує свою роботу, він обурюється: «А ви знаєте, скільки мені платять?». Знаю. І не розумію, що ти тут робиш. По-моєму, все просто: не подобається – не працюй. І так у всьому. Погано тобі жити з людиною – не живи. Погано з тобою обходяться ділові партнери – змінюй. Погано сидить костюм – віддай тому, на кому буде сидіти ідеально. Погано спиш – займися своїм душевним станом. Погано себе почуваєш – лікуйся. Погано тобі жити в країні – їдь. Роби, а не ний. А якщо ти нічого не робиш і не змінюєш, значить, тобі добре. Будь чесний з собою – тобі добре. Добре нити. Добре скаржитися. Добре стpаждати. Добре бути жеpтвою. Добре, щоб співчували. Добре, щоб за тебе вирішували і допомагали. Добре нічого не робити зі своїм життям. Спокійно. Передбачувано. Це твоя зона комфорту. У цьому в усьому є сенс. Найбільший сенс в житті. Якщо ти не жеpтва, то хто? Якщо ти не будеш скаржитися, то що будеш робити? Адже доведеться ж робити. Якщо ти робиш такий вибір, будь з ним, визнай його, отримуй бонуси, насолоджуйся ним. Але не стомлюй мозок іншому. Він не зобов’язаний грати в твої ігри. Визнай: ти там, де хочеш бути. У цьому правда Джерело

– Навіщо тобі чоловік, який тебе квапить? – це я почула від свого вчителя танго, у якого навчилася більше, ніж просто танцювати – Ніколи не квапся йти туди, куди просить чоловік.Ну куди ти пострибала? З ким ти взагалі танцюєш, покажи мені! Хто вимагав від тебе вгадувати? Не треба вгадувати, якщо ти вмієш слідувати… Навчити слідувати за ним може тільки чоловік. – Якщо я бачу, що жінка намагається вгадувати мої наміри, значить, я хреново її веду.Коли жінка напружується і поспішає, танцюючи зі мною, значить, я її тягну і смикаю, куди мені треба, а не показую красу жінки в танці. Танець взагалі тільки для цього – для жінки. – Будь “лінивою” .. ти завжди робиш крок після чоловіка, перший робить він.Нормальний чоловік це розуміє: він говорить, куди йдемо, ти дотримуєшся.Було б дивно, якби ти бігла попереду нього або швидше, ніж він тобі показав, куди саме йдемо.Дай собі час міцно стати на ноги з того місця, звідки він тебе покликав, і тільки потім йди.Не треба летіти на перший поклик невпевненим і негарним кроком.Це він чекає твій крок, тому що твій крок відображає його намір.Якщо ти поспішаєш, це тільки показує, що твій партнер – “так собі” танцюрист.Не вміє розслабити жінку і впевнено вести, натомість смикаючи її. – З твоїми даними не можна танцювати “просто”..Будь завжди високою, особливо коли танцюрист нижчий тебе зростом! Це важливіше, ніж правильно зробити те, що чоловік від тебе просить. – Коли ти міцно стоїш сама на своїх ногах, коли твоя вісь, твій стрижень на місці, ти віддаєш чоловікові почуття, як легко тебе вести і як легко з тобою танцювати. Ти танцюєш сама.Слідуєш, але танцюєш. Дехто розслабляється, висне і тягнеться за чоловіком. Важко тягнути на собі того, хто не вміє навіть просто стояти. – Якщо ти будеш танцювати з поганими партнерами, ти будеш погано танцювати сама.Вибирай свій рівень уважніше. Автор Наталія Токар Джерело

Ви, саме Ви, вірите у символи та знаки, що дарує нам доля?– Ні? – тоді ця кавова історія саме для Вас.– Так? – що ж, тоді Вам остаточно та напевно необхідно цю історію прочитати, як черговий доказ існування сигналів долі. Ранок був похмурим, осінь за вікном все більше натякала на те, що тепло буде ще не скоро та вочевидь не у цьому році. Листя, що так повільно спускались з дерев під власну, зрозумілу лише для них, мелодію врешті решт опало та перетворилось на кашу та бруд. Дощик крапав усю ніч та буде крапати ще тиждень, щонайменше. Сонце… хм.. яке сонце у листопаді? Будильник, як командор військової частини, змусив розплющити очі та «увірватися» у новий день. Погодьтесь, ранки буднів завжди однакові та не дарують нам жодних (не)приємних сюрпризів. Так було і в той день. Зваривши горнятко кави я снідала, паралельно перевіряючи електронну пошту та останні новини. Все було як завжди, як і у Вас. Проблеми на роботі, шеф, який не цінує твою роботу, кохання чомусь обходить стороною, а на столі – німим докором – не сплачені комунальні платіжки з кілометровими рахунками. Нормальні турботи середньостатистичної українки. Зробивши останній ковток кави, я не повірила власним очам, адже на дні чашки (звучить доволі дивно, але саме так і було) на мене дивилося цуценя. Я не вірю у прикмети та приказки, а тому вирішила, що мозок потребує негайної відпустки десь на Мальдівах (мріяти не шкідливо). Пройшов робочий день, той епізод з кавовою гущею зовсім забувся. Та раптом, повертаючись додому, я зустріла його! Він сидів біля магазину та поважно чекав на господаря. Прив’язаний до перил, весь такий чорнявий та пухнастий, уважно спостерігав за кожним, хто проходить. Напевно турбувався, чи згадає про нього господар. Я присіла поруч і почала його гладити, а він у відповідь виляти ще куцим хвостиком. Аж ось вийшов господар…Статний чоловік з парою пакунків та сумом на обличчі. Він радо посміхнувся, коли побачив мене. Це не була посмішка залицяльника чи звабника. Це була щира посмішка з краплею надії. – Вам не потрібне цуценя? Ми скоро від’їжджаємо за кордон з родиною, змінюємо місце проживання, а цього пухнастика (вказуючи на чорнявого) нажаль взяти не можемо. Можливо вам потрібне цуценя? Шкода здавати його у притулок в компанію безхатніх тварин – він у нас красень.– Потрібне! Якщо можна, я його зараз і заберу. Що на мене напало в той момент – не знаю, слова вилітали без залучення мого мозку (точно треба на Мальдіви). Навіщо я це сказала і навіщо мені пес – я уявлення не мала. Чоловік радісно посміхнувся і трошки із жалем передав мені повідок… Та пішов. Пухнастик трохи ніяково почав тупотіти на місті, але коли я пригорнула його до себе, прикривши полою куртки, затих і саме тоді ми стали друзями. З того дня пройшов вже рік. На вулиці знову дощ і листопад. А Сич – тепер зовсім не цуцик, а поважний пес та найкращий мій друг. Саме завдяки цьому панові, мій будильник вже рік дзвонить на пів години раніше, а мій, навіть самий похмурий ранок, починається не з кави, а з прогулянки. Але повернувшись додому, у тепло та затишок, ми разом варимо каву, а потім розглядаємо дно чашки, сподіваючись побачити у змелених кофейних зернятках дужого та доброго чоловіка… ну добре – на крайній випадок хоча б Мальдіви… Бо дива бувають – це доводить Сич, що зараз спить у моїх ніг. Джерело

— Привіт! Будь ласка, тільки не кидай слухавку! — Що тобі потрібно? У мене немає часу на твою балаканину, давай швидше! — Я сьогодні була у лiкаря … — Ну і що він тобі сказав? — Вaгiтність підтвердилася, вже 4-й місяць. — А я тобі, чим можу допомогти? Мені проблеми не потрібні, позбавляйся! — Сказали пізно вже. Що мені робити? — Забути мій телефон! — Як забути? Ало — ало! — Абонент знаходиться поза … Минуло 3 місяці. — Привіт малий! у відповідь — Привіт, а ти хто? — Я твій Ангел Хранитель. — А від кого ти будеш мене охороняти? Я ж звідси нікуди не подінуся — Ти дуже смішний! Як ти тут живеш? — Я добре! А ось мама моя щось кожен день плаче. — Малюк не переживай, дорослі завжди чимось незадоволені! Ти головне побільше спи, набирайся сил, вони тобі ще ой як знадобляться! — А ти бачив мою маму? Яка вона? — Звичайно, я ж завжди поруч з тобою! Твоя мама красива і дуже молода! Минуло ще 3 місяці. — Ну, що ти будеш робити? Наче хтось під руку штовхає, вже другий стакан розлила! Так і гоpiлки не напасешся! — Ангел, ти тут? — Звичайно тут. — Щось сьогодні зовсім мамі погано. Цілий день плаче і лaється сама з собою! — А ти не звертай уваги. Не готовий ще, білий світ побачити? — Здається, вже готовий, але дуже боюся. А раптом мама ще сильніше засмутиться, коли мене побачить? — Що ти, вона обов’язково зрадіє! Хіба можна не полюбити такого малюка, як ти? — Ангел, а як там? Що там, за животом? — Тут зараз зима. Навколо все біле, біле, і падають гарні сніжинки. Ти скоро сам все побачиш! — Ангел, я готовий все побачити! — Давай малюк, я чекаю тебе! — Ангел мені бoляче і страшно! — Ой, матінко, боляче-то як! Ой, допоможіть, хто-небудь … Що ж, я тут одна зможу зробити щось? Допоможіть, бoляче … Малюк народився дуже швидко, без сторонньої допомоги. Напевно малюк дуже боявся зробити мамі бoляче. Через добу, ввечері, на околиці міста, недалеко від житлового масиву: — Ти синку на мене не ображайся. Зараз час такий, я така не одна. Ну, куди я з тобою? У мене все життя попереду. А тобі все одно, ти просто заснеш і все … — Ангел, а куди мама пішла? — Не знаю, не переживай, вона зараз повернеться. — Ангел, а чому у тебе такий голос? Ти що плачеш? Ангел поквап маму, будь ласка, а то мені тут дуже холодно. — Ні, малюк я не плачу, тобі здалося, я зараз її приведу! А ти тільки не спи, ти плач, голосно плач! — Ні, Ангел я не буду плакати, мама мені сказала, потрібно спати. В цей час в найближчій до цього місця п’ятиповерхівці, в одній з квартир, сперечаються чоловік і дружина: — Я не розумію тебе! Куди ти зібралася? На вулиці вже темно! Ти стала нестерпною, після цієї лікарні! Дорога, ми такі не одні, тисячі пар мають діагноз бeзплiддя. І вони, якось з цим живуть. — Я прошу, тебе будь ласка, одягнися і пішли! — Куди? — Я не знаю, куди! Просто відчуваю, що я повинна кудись піти! Повір мені, будь ласка! — Добре, останній раз! Чуєш, останній раз я йду у тебе на повідку! З під’їзду вийшла пара. Попереду йшла швидким кроком жінка. Слідом йшов чоловік. — Кохана, у мене таке відчуття, що ти йдеш, за заздалегідь обраному маршруту. — Ти не повіриш, але мене хтось веде за руку. — Ти мене лякаєш. Обіцяй завтра цілий день провести в ліжку. Я подзвоню твоєму лікарю! — Тихіше … ти чуєш, хтось плаче? — Так, з того боку доноситься плач дитини! — Малюк, плач голосніше! Твоя мама заблукала, але скоро тебе знайде! — Ангел, де ти був? Я кликав тебе! Мені зовсім холодно! — Я ходив за твоєю мамою! Вона вже поруч! — О Господи, це ж і справді дитина! Вона зовсім замерзла, мерщій додому! Коханий, Бог послав нам малюка! — Ангел, у моєї мами змінився голос … — Малюк, звикай, це справжній голос твоєї МАМИ! Джерело