Зворушлива історія про людей, які завжди простягають руку допомоги без роздумів та без користі

Зворушлива історія про людей, які завжди простягають руку допомоги без роздумів та без користі

Одного разу, сто років тому, в міському автобусі в мене витягли з сумки гаманець. Я запізнювалася на роботу і повертатися додому вже не встигала.

Підійшла до контролерки на станції та зізналася, що не можу заплатити за проїзд.

Вона одразу ж пропустила мене.

– З мене шоколадка, – пообіцяла я.

Вона махнула рукою.

– Ще чого! І не смій переживати через дрібниці.

Я доїхала до роботи, розповіла колезі, що сталося, попросила в борг. Гроші повернула, а про свою рятівницю геть забула, ніби гумкою стерли. Згадала зовсім випадково, місяці за два-три. Купила в кіоску коробочку цукрового печива — хорошого шоколаду не знайшла.

Я не знала, як її звуть, не запам’ятала її обличчя. Заглянувши до контролерки на станції «Південна», пояснила, що хочу залишити печиво жінці, яка одного разу виручила мене.

— Це до Таньки, — зітхнула вона. — Тільки ти спізнилася. Її машина збила, на смерть. Дев’ять днів того тижня справили.

– Може мене зовсім і не Таня врятувала, – засмутилася я. Жінка розплакалася.

– Вона. Іншої такої в нас не було.

Я попросила описати Таню – мені важливо було запам’ятати її.

Вона витерла сльози і лагідно повела руками у повітрі:

— Вона була… вона була, ніби яблучний пиріг.

Пам’ятаєте в якомусь творі: «… волю благу в людях видно здалека…»

Ця двадцятирічна давня історія — про них. Про людей, що розпалюють багаття. Про людей, що простягають руку допомоги без роздумів та без користі. Про тих, хто не тільки на Різдво допомагає. Хтось , ніби “яблучний пиріг”. Хтось, хто допомагає нам залишатися людьми.

Дякуємо їм.

© Наріне Абгарян

Джерело