“Янгол-охоронець для сина”. Зворушлива історія про близьких людей, які оберігають нас від всіх бід

Кілька днів тому їхала в метро. На Золотих Воротах когось притиснуло в дверях. Його довго просили – “відпустіть будь-ласка, двері”. Я подумала, що у того, кого притисло, слабка реакція, бо він дуже повільно реагував..! Через кілька станцій людей стало менше і я побачила чоловіка у військовій формі з дуже стомленим обличчям. Я сиділа біля поручня, всі місця були зайняті. Чоловік підійшов і обперся об поручень поруч зі мною на рюкзак. Він майже лежав на цьому поручні. Сумнівів не було – людина їхала прямо з проклятої ві.ни.., це було видно і по обличчю, і по тому, як він морщився, коли переминався з ноги на ногу. Щось дуже боліло..! Я боязко доторкнулася до його плеча і запитала: – Присядите?– Ні. Пару станцій я не знала, як заговорити. Сидячи, мені не було видно нашивки на рукаві. Перед виходом знайшла у своїй сумочці 200 грн. Коли піднялася, побачила на рукаві – “Кіборг”..! Запитала: – Ви додому?– Так.– Важко було?– Так. Я не знала як продовжити розмову, але дуже хотілося обійняти, дякувати, плакати..! Всі втупилися на нас і стали слухати! Я, раптом, почала чистити його забруднену шапку зі словами: – “Ой, у Вас шапочка забруднилася”! Руки Він тримав у кишенях.. Я засунула Йому в кишеню купюру прямо в руку і сказала: – Візьміть. Купіть дружині квіти. Втома з його обличчя миттєво пішла і він голосно випалив:– Не треба! У мене є гроші. Ви що! Не можна! Я себе відчула нерозумно і винувато..! Зате, нарешті, знайшлися слова: – Це єдине, що я можу для Вас зробити! Мій Герой виявився красномовнішим за мене. Він сказав прямо з серця: – Без вас, ми-ніхто..! До мене повертався розум і я, ридаючи по-дитячому, видавила з себе: – Це ми без Вас ніхто! Я не змогла стримати ридань і тупо пішла до протилежних дверей, обливаючись соплями і сльозами. А Він у слід мені промовив: – Спасибі Вам. Я куплю дружині квіти. Я ридала потім ще години дві..У сльозах виходили невимовні слова..Як багато я хотіла сказати..І не сказала..! Сподіваюся тільки на те, що цей Чоловік почув своїм серцем!Кому не лінь, поділіться цією історією, будь ласка! Може Цей “Кіборг” прочитає, що Я хотіла Йому сказати багато-багато разів “СПАСИБІ”! Що вони у нас найкращі! Що ми їх дуже любимо і щовечора молимося за НИХ! Що ми обіймаємо їх! Я дуже хочу, що б Вони всі повернулися живими переможцями і виховали своїх дітей такими ж правдивими і справжніми, як Вони. Почуй мене, “Кіборг”, з метро..! Ти йдеш захищати мене, а я не змогла навіть обійняти тебе!Але, я дуже хотіла! Повертайтеся живими, будь ласка! Автор: Anna Blashchuk Джерело

Мій син має гарну пам’ять. У дитячому садку він знав напам’ять усі тексти на дитячий ранок, тому до останнього дня було незрозуміло, який у нього буде костюм. Адже хтось із діток міг захворіти, а син міг замінити будь-кого, знаючи всі ролі. На новорічний ранок п’ятирічному синочку дісталася роль огірка. Дізнавшись про це напередодні чергування, я купила зелену футболочку, кольоровий картон і з великим натхненням всю ніч шила зелені шортики під футболку і клеїла салатову шапочку з картону з чудовим дротяним хвостиком, обтягнутим зеленою тканиною. На свято йшов тато (що не вселяло особливої ​​довіри), тому інструкція, як одягнути дитину і як закріпити шапочку, читалася татові вранці перед роботою. У розпал чергування зателефонувала вихователька і тремтячим голосом повідомила, що у них захворів виконавець головної ролі і завтра син буде… колобком. На моє нервове питання – чи може колобок бути в костюмі… огірка? – в слухавці була багатозначна тиша. Я зателефонувала чоловікові на роботу і повідомила про форс-мажор. Абсолютно щасливим голосом (мене вже тоді це мало насторожити) чоловік сказав, що без проблем. Він візьме з собою двох друзів хірургів, а три хірурга – це супер команда, яка впорається з будь-яким завданням! І вони, тобто, хірурги – дуже кмітливі мужики, поїдуть до нас додому і вирішать цю проблему (моя інтуїція, мабуть, була дуже хвора в той момент!) Забігавшись в пологовому будинку, я о дев’ятій вечора зателефонувала додому. Трубку взяв син і повідомив, що вони купили білу футболку, а зараз тато клеїть жовтий картон, дядько Вова готує їсти, а дядько Влад – сміється. Ще через годину син повідомив, що він лягає спати, а дядько Владик вирізав з жовтого картону коло і малює на ньому очі, дядько Вова відкриває банку солоних огірків, а тато – гикає від сміху. О дванадцятій вечора я подзвонила знову. Чоловік повідомив, що дядько Вова і дядько Владик дуже втомилися робити колобка і вже… сплять. І є нюанси. Колобок, чисто випадково, був приклеєний дядьком Вовою суперклеєм на білу футболку дуже криво. Тому, коли дядько Владик віддирав цей шедевр, то футболка порвалася. Тому вони колобка пришили медичним шовком на зелену футболку огірка. Але вийшло красиво, що я навіть не уявляю собі як. А ще … вони зробили колобку тридцять зубів, і він тепер посміхається на всі зуби, правда ще на два зуба не вистачило білого картону. (Ну нічого страшного, – сказала я, – на тлі тридцяти зубів це буде непомітно). Так що я можу не нервувати, спокійно працювати і у мого сина буде найкращий костюм. А хто це там хропе? Так це дядько Владик, який так ретельно вирізав з картону зуби, що заснув прямо в кріслі. Мене до ранку мучили сумніви. І, здавши чергування, я закотила істерику головному лікарю, щоб мене відпустили, хоч на годину, на свято сина. Я трохи запізнилася… З актового залу доносився регіт із завиваннями і схлипуваннями. Я відкрила двері… Біля новорічної ялинки намагався стрибати колобок. Величезне кругле жовте місяцеподібне обличчя на грудях сина було в діаметрі від підборіддя до колін. Очі цього монстра дивилися в різні боки. Три шовкових довгих горизонтальних шва над очима асоціювалися зі зморшками на лобі навченого життям колобка. Особливо вражало відсутність двох зубів в широко розкритому роті. Тому що це були… два передніх верхніх зуба! Це був дуже старий, потасканий і бувалий колобок, що страждає на хронічний алкоголізм і повернувся нещодавно з колонії суворого режиму… Ну а всю цю скрупульозну працю трьох хірургів доповнювала веселенька салатова шапочка огірка, з дротовим хвостиком, обтягнутим зеленою тканиною. У цей момент синочок почав декламувати віршик, який починався словами: «Де ви ще побачите такого, як я?…» (було продовження, що «тільки в казці і на новорічному ранку», але всім вже було не до цього…) – вихователька зі стогоном присіла навпочіпки, зал плакав…. Автор: Наташа Яремчук Джерело

Ангели-охоронці набагато щедріші, ніж ми думаємо. Вони наглядають за нами та захищають куди частіше, ніж здається. Вони допомагають зрозуміти, що відбувається, і застерігають від небезпеки. От тільки, якщо ви хочете правильно розшифровувати їх повідомлення, варто знати, як правильно з ними спілкуватися.  9 ознак того, що ангел-охоронець намагається попередити вас про небезпеку: Незвичайний запах Коли відбувається щось погане (а ви цього не помічаєте), ангел-охоронець дасть про це знати. Наприклад, в районі, де ви живете, сталася пожежа, а ви дізналися про це тільки, коли повернулися з роботи. Але ангел-охоронець завжди напоготові. Він дасть вам про це знати, наприклад, за допомогою запаху чогось горючого. Цей запах з’явиться буквально з нізвідки за кілька хвилин до пожежі. Ми не звертаємо уваги на подібні речі, але іноді такі знаки говорять про щось дійсно важливе. Речі, які знаходяться не на своїх місцях Іноді речі виявляються не на своїх місцях не просто так. Наприклад, ви не виявите ключі від автомобіля на звичному місці й тим самим уникнете авaрійної ситуації по дорозі на роботу. Ви, цілком імовірно, встигнете на роботу і навіть не дізнаєтеся, що якби вийшли з квартири на кілька хвилин раніше, то потрапили б у ДTП. Спогади, які починають переслідувати вас Іноді ми починаємо робити те, що колись робили в минулому. При цьому ми зовсім не думаємо про наслідки. Якщо подібне трапляється, наш ангел-охоронець може послати нам певні спогади, про які ми вже забули. Це просте нагадування про небезпеку, якої ми знову піддаємо себе. Сумніви Іноді ангел-охоронець надсилає негативні думки або змушує нас сумніватися в чомусь. Робить він це зовсім не для того, щоб заподіяти біль, він хоче, щоб ми ще раз подумали. Цілком можливо, він намагається захистити нас від небезпечного, болючого досвіду. Сни Під час сну ангел-охоронець може спілкуватися з нами більш змістовно. Він може попередити або показати те, що станеться у вашому житті. Ніколи не ігноруйте те, що ви бачили уві сні. Сни реальніші, ніж здається. Сильні емоції Посилаючи нам яскраві, сильні емоції, ангел-охоронець може намагатися сказати про те, що станеться в нашому житті. Наприклад, якщо ви знаходитесь поруч з людиною, яка бажає вам зла, у вас може виникнути почуття незахищеності. Подібні знаки не слід ігнорувати. Дежавю Можливо, ви відчуваєте, що вже бували в подібній ситуації або подібному місці. Так ангел-охоронець намагається звернути вашу увагу на певні речі. Неполадки з електрикою (миготливе світло та інше) Якщо ви помічаєте тощо, ні в якому разі не ігноруйте. Часто подібний знак йде в поєднанні з іншими знаками. Прислухайтеся до того, про що говорить ваш ангел-охоронець. Дивні зустрічі Іноді для того, щоб змусити нас пригальмувати, ангел-охоронець вдається до допомоги інших людей. Ви можете зустрітися з кимось і розговоритися. Природно, ви затримаєтеся і будете роздратовані. Тільки пізніше ви усвідомите, що, якби людина не затримав вас, той з вами могло статися щось неприємне. Такі випадки відбуваються частіше, ніж ви думаєте. Джерело

Жінка працювала на м’ясокомбінаті. Одного разу, в кінці дня, коли вона зайшла в морозильну камеру, двері (які ще були старої конструкції), випадково закрилися — і жінка опинилася замкненою зсередини. Жінка щосили кричала і стукала, але все було безрезультатно, – ніхто не міг її почути. Більшість робітників вже пішли, а поза камерою нечутно, що відбувається всередині. П’ять годин по тому, коли смерть здавалася вже неминучою, охоронець заводу відкрив двері, – і жінка дивом врятувалася в той день від смерті.Пізніше вона запитала у охоронця, чому він вирішив саме в той день перевірити морозильну камеру, адже це не входило в його обов’язки. Охоронець відповів: «Я працюю на цьому заводі вже 15 років, сотні людей щодня приходять і йдуть, але ви одна з небагатьох, хто вітався зі мною вранці і прощався в кінці робочого дня. Багато хто ставиться до мене так, ніби я невидимий… Сьогодні, проходячи повз мене, ви, як завжди, сказали мені: «Привіт». Але після робочого дня я згадав, що так і не почув ваше «Бувайте, побачимося завтра». Мені приємно чути ваші «привіт» і «бувайте», бо вони нагадують, що я комусь потрібен.Не почувши сьогодні вашого прощання, я зрозумів, що щось сталося і вирішив перевірити територію комбінату». Поважаймо усіх, хто навколо нас. Адже ми ніколи не знаємо, що буде завтра. Andriі Bilyk

80-річний чоловік сидів на дивані у своєму будинку разом зі своїм 45-річним освіченим сином. Несподівано на їх вікно сіла ворона. Батько запитав свого сина: “Що це”? Син відповів: “Це ворона”. Через декілька хвилин батько вдруге запитав свого сина: “Що це”? Син сказав: “Батьку, я тільки що сказав тобі: це ворона”. Через деякий час старий батько утретє запитав свого сина: “Що це”? В цей час в голосі сина відчувалося деяке роздратування. “Це ворона. Це ворона, батьку”. Трохи пізніше батько в 4-й раз запитав свого сина: “Що це”? Цього разу син закричав: “Чому ти продовжуєш ставити мені одне і те ж питання знову і знову, хоча я вже сказав – це ворона. Невже ти не розумієш”? Трохи пізніше батько пішов до своєї кімнати і повернувся із старим пошарпаним щоденником, який він вів відколи народився його син. Відкривши його, він попросив свого сина прочитати, що написано на сторінці. Син опустив очі та прочитав наступні слова: “Сьогодні ми сиділи на дивані з моїм трирічним сином. Раптом на вікно сіла ворона. Він запитав мене приблизно 23 рази, що це, і кожного разу я спокійно відповідав, що це ворона. Я з любов’ю обіймав мого хлопчика і радів його допитливості. Я зовсім не відчував роздратування, швидше прихильність до цього малюка”. Чому ж така різниця в реакції? Якщо ваші батьки досягають старості, не відштовхуйте їх і не сприймайте їх як тягар. У цьому і вся проблема. Будьте розсудливі, слухняні, покірливі та добрі до них. Будьте уважні до своїх батьків. З сьогоднішнього дня вимовіть це вголос: “Я хочу бачити моїх батьків щасливими. Вони піклувалися про мене з найменших років. Вони завжди обсипали мене своєю самовідданою любов’ю. Вони перетнули усі гори і долини, не бачачи шторму і спеки, щоб зробити мене тим, хто я є”. Якими б старими не були ваші батьки, цінуйте те, що вони для вас зробили. Джерело

Одного разу, сто років тому, в міському автобусі в мене витягли з сумки гаманець. Я запізнювалася на роботу і повертатися додому вже не встигала. Підійшла до контролерки на станції та зізналася, що не можу заплатити за проїзд. Вона одразу ж пропустила мене. – З мене шоколадка, – пообіцяла я. Вона махнула рукою. – Ще чого! І не смій переживати через дрібниці. Я доїхала до роботи, розповіла колезі, що сталося, попросила в борг. Гроші повернула, а про свою рятівницю геть забула, ніби гумкою стерли. Згадала зовсім випадково, місяці за два-три. Купила в кіоску коробочку цукрового печива — хорошого шоколаду не знайшла. Я не знала, як її звуть, не запам’ятала її обличчя. Заглянувши до контролерки на станції «Південна», пояснила, що хочу залишити печиво жінці, яка одного разу виручила мене. — Це до Таньки, — зітхнула вона. — Тільки ти спізнилася. Її машина збила, на смерть. Дев’ять днів того тижня справили. – Може мене зовсім і не Таня врятувала, – засмутилася я. Жінка розплакалася. – Вона. Іншої такої в нас не було. Я попросила описати Таню – мені важливо було запам’ятати її. Вона витерла сльози і лагідно повела руками у повітрі: — Вона була… вона була, ніби яблучний пиріг. Пам’ятаєте в якомусь творі: «… волю благу в людях видно здалека…» Ця двадцятирічна давня історія — про них. Про людей, що розпалюють багаття. Про людей, що простягають руку допомоги без роздумів та без користі. Про тих, хто не тільки на Різдво допомагає. Хтось , ніби “яблучний пиріг”. Хтось, хто допомагає нам залишатися людьми. Дякуємо їм. © Наріне Абгарян Джерело

Мої свекор і свекруха їли з однієї тарілки. Вода до будинку проведена не була, і для того, щоб помити посуд, цю воду потрібно було принести, нагрівати її і потім тільки мити посуд. Тому вони їли з однієї тарілки, щоб мити було менше. Свекор дуже любив свою дружину. Він підкладав в її бік тарілки кращі шматочки та говорив їй: – Їж, Катруся.Та і не тому тільки можна було зрозуміти, що він любить її. Моя свекруха була людиною дуже стриманою в почуттях і, як мені здавалося, холодною. Одного разу я запитала її: – Чому ви вийшли заміж за Олександра Івановича? Вона відповіла:- Мене по розподілу направили на Далекий Схід, де в селі стояв прикордонний загін. Уваги до мене було занадто багато. І я вирішила, що мені потрібно заміж. А Сашко був гарний, розважливий та серйозний. І з цієї відповіді я зробила висновок, що вона його не кохала. Моя свекруха дуже багато працювала, вона була директором дитячого будинку. Приходила вона додому дуже пізно. Свекор сидів на ґанку і чекав, він ніколи не вечеряв без неї. Він був невдоволений тим, що вона так пізно приходила з роботи, він гнівався. Тут у тебе сім’я, діти, а ти все на роботі — так говорив він. Я вважала, що вона не хотіла йти додому, тому що не любила його. А одного разу вона мені сказала: – Сашко гнівається, що я приходжу пізно. Але, тут є він у наших дітей, та і я приходжу, хоч і пізно. А там діти, сироти, у них нікого немає, я не можу піти від них, — їм усім потрібно помити ніжки та вкласти спати в ліжко. А ще вони хворіють і плачуть. Не можу я від них піти. І вона завжди приходила пізно, а я вважала, що вона його не любила, а він її дуже любив. А потім він помер. Спочатку вона згадувала, розповідала те, що їй у ньому не подобалося. Нібито вона сердилася на нього. А потім вона перестала. І одного разу сказала: – Не можу, зовсім не можу без нього. Життя без нього немає. А що вона любила його — цього вона не сказала. Але, я зрозуміла, що любила. Що таке любов? Хто це знає? Як зрозуміти це, як визначити? І, можливо, їсти з однієї тарілки — це не необхідність? Можливо, їсти з однієї тарілки — це і є любов. Олена Кофман Джерело

Відтоді як донька вийшла заміж пройшов не один рік, але з кожним роком ми віддалялися все більше. Мені здавалося, що вона зовсім забула про батьків. Я набрала номер Олі. У слухавці довго не відповідали і нарешті я почула: Слухаю! Олечко, це мама. Ти що так захекалася? У спортзалі, мабуть, знову? Тобі незручно говорити? Ні. Машину мию. А чому ж ти? — Ну, а хто? На мийку гнати за шалені гроші? — Боже помагай, доню. Я ось чому дзвоню, Олечко — приходьте з чоловіком у неділю до нас. У нас із татом річниця весілля. Посидимо, шашлик посмажимо, побалакаємо… — А чого раптом святкувати щось надумали? Сивина в бороду, біс у ребро? – виразила донька. — Так, ми вже 30 років разом. Як не відзначити? — Вибач, мам, не вийде. Ми у неділю на весілля запрошені. У Славка найкращий друг одружується. У вас цих річниць ще скільки буде, а перше весілля — воно одне. Я проковтнула клубок в горлі, що так невчасно підкотився і тільки і змогла видавити: — Шкода, а ми так скучили. — Та ми теж, мамо, але ж не відмовляти людям. Тільки ти не ображайся, ми обов’язково привітаємо вас. Потім. . . Гаразд, намагаючись не видати своє розчарування, сказала я. Подзвоню твоєму братові. На жаль, у сина теж були свої плани. Поклавши слухавку, я розплакалася як дівчинка, не в силі вгамувати своє розчарування. Що трапилося, Ніно? — розгублено запитав чоловік. — Нічого особливого, просто діти не зможуть приїхати на нашу річницю весілля, а я так сподівалася всіх зібрати за одним столом. — Гаразд, досить скиглити! Це ж наше свято, зрештою, а не їх. Цієї ночі мені не спалося. Немов камінь на груди поклали. Образа спати не давала, підносячи все нові та нові картини. Що я не так зробила у своєму житті, що діти мене не цінують? Обох вивчили, кожному житло забезпечили, все робили, щоб дітки ні в чому не мали потреби, а вони як чужі. Чоловік заспокоював мене: — Люба, вони вже мають свої сім’ї, їм не до нас. Ну, я ж є в тебе і ти в мене. Заспокойся. Давай я тобі валеріанки накапаю? — Та вже випила. Ти на роботі весь час, я сама. Словом нема з ким перемовитися. Наступного дня чоловік прийшов надзвичайно рано. Щось на роботі? А він увесь сяє. Простягає мені букет із-за спини. Це для тебе! Завтра їдемо відпочивати на озеро на цілий тиждень. Будиночок, який орендував Віктор і справді був чудовий. Навколо море квіти і вид на озеро з вікна. Прокинувшись вранці, я побачила, що все ліжко завалено квітами, по кутках кімнати красувалися різнокольорові кулі. А коли я хотіла вмитися і подивилася в дзеркало, то помітила напис «З річницею весілля, кохана!». Від щастя, я готова була розплакатися. Глянувши у вікно, я побачила свого чоловіка, який несе в руках плетений кошик. Ще подумала, що за сюрприз він мені готує. Взявши до рук кошик, я почула тонке попискування і побачила крихітне кошеня. Ну як? Приймеш? — чоловік сяяв, як начищена каструля. Вітю! Це чудове свято в моєму житті. Ми провели буквально медовий місяць, щоправда тривав він лише тиждень, але вражень вистачить ще на роки. Після приїзду не замовкав телефон. Діти нас втратили: — Мамо, у вас є совість? Ми зателефонувалися вже, телефон не доступний! Та що ти так розійшлася, – відповіла я дочці, – маємо ми право з батьком відпочити чи ні? Звісно. Просто не дзвониш, не турбуєшся. — Ну, у тебе ж є кому подбати. А ми з татом вирішили пожити для себе. Для себе?! Мамо, що відбувається? — Просто у нас медовий місяць, і нам не до вас. З того часу у нас уже рік як медовий місяць. Діти стали уважнішими, чоловік пішов із роботи і ми навчилися обходитися малим, адже у нас є МИ. Джерело