Мабуть, найкраща притча про стосунки. З іронією і гумором, але до біса влучно!

Одного разу молодий чоловік прийшов до мудреця й спитав: – Як у вас виходить зберігати сімейне щастя? Ви з дружиною ніколи не сваритеся, всі вас поважають і завжди приходять за порадами. В чому таємниця вашого сімейного щастя? Мудрець посміхнувся і гукнув свою дружину. До кімнати увійшла усміхнена красива жінка. Здається, вона всім своїм виглядом випромінювала щастя: – Так, любий!– Мила, приготуй, будь ласка, тісто на пиріг, – попросив мудрець.– Добре, – мило відповіла жінка. Вона вийшла і через двадцять хвилин прийшла сказати, що тісто вже готове. – Додай в нього найкраще топлене масло з наших запасів. І всі ті горіхи, які ми залишили для іменинного пирога нашого сина, – знову попросив чоловік.– Гаразд, любий. Через десять хвилин вона знову прийшла повідомити, що все зробила, як він просив. На що чоловік відповів: – Додай туди і нашої дворової глини. А потім запікай.– Добре, – сказала дружина. І вже через півгодини вона приносить в руках цей дивний пиріг. – Звичайно ж, ми не будемо це їсти! – сказав мудрець. – Віддай це свиням на вулиці.– Добре, – сказала дружина. Гість був шокований. Невже, таке можливо? Жодного слова проти, зробила все, що чоловік сказав. Навіть коли він запропонував абсурдну річ. І молодий чоловік вирішив повторити експеримент вдома. Коли він прийшов додому, відразу почув сміх дружини. Разом з подругами дружина грала в настільну гру. – Дружино! – звернувся до неї чоловік.– Я зайнята! – роздратовано крикнула вона зі спальні.– Дружино! Через десять хвилин вона з’явилася: – Що тобі потрібно? – незадоволено спитала вона.– Приготуй тісто на пиріг!– Ти з глузду з’їхав?! Вдома повно їжі і мені є чим зайнятися!– Приготуй тісто, я сказав! – вже з підвищеним тоном наказав чоловік. Через півгодини дружина роздратовано повідомила, що тісто готове. – Додай туди кращі горіхи і все топлене масло.– Ти при своєму глузді?! Післязавтра весілля моєї сестри, і ці горіхи потрібні будуть для весільного пирога!– Зроби, як я кажу! – знову наказав їй чоловік. Дружина поклала в тісто лише частину горіхів, а потім знову прийшла до чоловіка. – А тепер додай в тісто глини!– Ти мабуть взагалі розум втратив?! Стільки продуктів даремно перевела! – обурилася дружина.– Додай глини, кажу! А потім запікай. Через годину дружина принесла цей пиріг і кинула його на стіл чоловікові: – Дуже мені хочеться побачити, як ти це їстимеш!– А я не буду це їсти – віднеси пиріг свиням!– Знаєш що, – обурилася дружина – тоді сам іди і годуй своїх свиней! Грюкнула дверима і пішла в свою кімнату. Ще кілька днів вона сміялася над чоловіком при всіх своїх подругах, розповідаючи їм цю історію про пиріг. Розчарувавшись молодий чоловік вирішив знову завітати до мудреця: – Чому? Чому в тебе все вийшло і твоя дружина все зробила, як ти сказав, а моя влаштувала скандал і до цих пір сміється з мене? – запитав він відразу з порога.– Все просто. Я не лаюся з нею і не командую, захищаю її, хвалю її за все, що вона робить і завжди виражаю вдячність – тому вона мене поважає і любить. Моя дружина – запорука мого сімейного благополуччя.– І що мені тепер, шукати іншу дружину? – запитав молодий чоловік. – Це найпростіший спосіб, який приведе тебе до найсумнішого результату, – відповів мудрець погладжуючи свою сиву бороду. Вам з дружиною потрібно навчитися поважати одне одного. І ти як чоловік повинен першим зробити все, щоб вона була щаслива.– Так я і так для неї все роблю! – роздратовано відповів чоловік.– І що, вона щаслива? А ти? Ти щасливий? Адже ви створили сім’ю для того, щоб любити одне одного, піклуватися і радіти разом життю. А замість цього сваритеся, ділите верховенство і обговорюєте одне одного… В черговий раз вислухавши поради мудреця і в роздумах побрів чоловік додому. По дорозі він побачив красивий кущ троянд. Саме з такими трояндами він колись прийшов просити руки своєї дружини. Кожен день дарував їй по одній гілочці троянд. У будь-який час року… Коли ж він останній раз дарував їй такі квіти? Він уже не міг пригадати… Зірвавши одну гілочку троянд він поніс її додому. Вже була пізня година. Прийшовши додому молодий чоловік не став турбувати свою дружину – і просто поставив троянду на ліжко біля її голови. Проснувшись вранці його вперше за останні роки чекав сніданок і красива дружина із сяючими очима і щасливою посмішкою. Підійшовши до неї він обійняв її і ніжно поцілував, як колись, багато років тому. Він перестав займатися неважливими справами, більше часу став приділяти дружині та намагався робити все, щоб зробити її щасливішою. Його увага і турбота, ніжність і любов поверталися до нього примножені в багато разів. Дружина перестала ходити вдома «в халаті», знову стала готувати для нього улюблені страви, вони перестали лаятися і все налагодилося… Минуло кілька років… і одного разу в двері його будинку постукав молодий чоловік. – Я чув, що ваші стосунки з дружиною – зразок для інших. А у мене чомусь нічого не виходить. З дружиною весь час сваримося, вона витрачає всі гроші, постійно сперечаємося… У чому таємниця? Я перечитав уже стільки книг, але жодна з них не допомогла мені… Господар посміхнувся і сказав: – Проходь, дорогий гість. Моя дружина якраз збирається пекти пиріг… Джерело

Найкраща Притча про віддану Материнську Любов, яка іноді гори перевертає, а іноді Знищує власних Дітей! Прoчитайте і зyпиніться, поки не сталося бiди! *** Все життя я соромився своєї матері. У неї не було одного ока, і вона здавалася мені потворною. Жили ми бідно. Батька я не пам’ятав, а мати … Хто запропонує добру роботу такій, як вона, – одноокій. І якщо мене мати намагалася одягнути краще, і в школі я не відрізнявся від однокласників, то в порівнянні з мамами моїх ровесників, такими красивими і ошатними, вона здавалася потворною жебрачкою. Я, як міг, приховував її від друзів. Але одного разу вона прийшла до школи – засумувала, бачте. І підійшла до мене при всіх! Я мало крізь землю не провалився. Тікав світ за очі. А наступного дня, звичайно ж, вся школа тільки й говорила про те, яка у мене потворна матір. Або мені так здавалося… І я зненавидів її. «Вже краще б у мене взагалі не було матері, ніж така, як ти, краще б ти пoмeрла!» – кричав я тоді. Вона мовчала. Найбільше мені хотілося скоріше піти з дому, піти від матері. Та й що вона могла мені дати? Я старанно вчився в школі, потім, щоб здобути освіту, переїхав до столиці. Почав працювати, одружився, обзавівся своїм будинком. Незабаром з’явилися діти. Життя усміхалося мені. І я пишався тим, що всього досягнув сам. Про матір не згадував. Але одного разу вона приїхала до столиці і прийшла в мій будинок. Діти не знали, що це їхня бабуся, вони взагалі не знали, що у них є бабуся, і почали сміятися з неї. Адже моя мати була така потворна. Давня образа захлеснула мене. Знову вона! Тепер хоче зганьбити мене перед дітьми і дружиною?! «Що тобі тут треба? Вирішила налякати моїх дітей?» – сичав я, виштовхуючи її за двері. Вона промовчала. Минуло кілька років. Справи мої успішно просувалися, в сім’ї все добре складалося. І коли зі школи прийшло запрошення на зустріч випускників, вирішив поїхати. Тепер мені нічого було соромитися. Зустріч пройшла весело. Перед від’їздом вирішив побродити містом і сам не знаю як вийшов до свого старого будинку. Сусіди впізнали мене, сказали, що моя мати пoмeрла і передали лист від неї. Я не дуже засмутився, та й лист спочатку хотів викинути, не читаючи. Але все-таки розкрив. «Здрастуй, Синку. Прости мене за все. За те, що не змогла забезпечити тобі щасливе дитинство. За те, що тобі доводилося соромитися мене. За те, що без дозволу приїхала в твій будинок. У тебе гарні діти, і я зовсім не хотіла їх лякати. Вони такі схожі на тебе. Бережи їх. Ти, звичайно, не пам’ятаєш цього, але коли ти був зовсім маленьким, з тобою трапилося нещастя – і ти втратив око. Я віддала тобі своє. Більше я нічим не могла тобі допомогти. Ти всього добився сам. А я просто любила тебе, раділа твоїм успіхам, пишалася тобою. І була щасливою. Твоя мама» *** Немає нічого сильнішого, ніж материнська любов. Немає нічого важливішого, ніж материнське серце. Немає нічого безціннішого, ніж материнське тепло. Бережіть своїх мам, приїжджайте частіше додому, цілуйте руки, говоріть з ними, поки не стало надто пізно… Джерело

— Є три гріхи, — сказав мудрий чоловік. Натовп завмер. — Перший гріх — це зловтіха. Якщо у сусіда померла корова, то це не привід для веселощів. Я не кажу, що ви маєте чимось допомогти сусідові, але хоча б не треба радіти чужому горю. Ваші сусіди теж люди, не треба бажати їм зла. Натовп схвально загудів. Мудрий чоловік зачекав, поки гул припиниться, і продовжив: — Другий гріх — це зневіра. Навіть якщо у вас лише одна корова, навіть якщо вона стара і хвора, навіть якщо вона дає мало молока, не треба впадати у відчай. Радійте життю. Так, вона стара й хвора, але це корова. Ось деякі, наприклад, взагалі не мають корови. Натовп схвально загудів. Мудрий чоловік зачекав, поки гул припиниться, але почув голос із натовпу: — Якщо я не сумую і тішуся з того, що в мене є корова, а в когось її немає, виходить, що я тішуся з того, що цей хтось живе гірше за мене, а це вже зловтіха. Натовп замовк, обмірковуючи сказане, а мудрий чоловік завершив свою промову: – Третій гріх – це занудство. © Автор невідомий

Ах, Любов! Я так мрію бути такою ж, як і ти! – Захоплено повторювала Закоханість. – Ти набагато сильніша за мене. – А ти знаєш, у чому моя сила? – Запитала Любов, задумливо хитаючи головою. – Тому, що ти важливіша для людей. – Ні, моя дорога, зовсім не тому, – зітхнула Любов і погладила Закоханість по голові. – Я вмію прощати, от що робить мене такою. – Ти можеш пробачити Зрадництво?  – Так, можу, тому що Зрадництво часто йде від незнання, а не від злого умислу.  – Ти можеш пробачити Подржню Зраду?  – Так, і Подружню Зраду теж, тому що, зрадивши і повернувшись, людина отримала можливість порівняти, і вибрала краще.  – Ти можеш пробачити Брехню?  – Брехня – це менше зло, тому що часто буває від безвихідності, усвідомлення власної провини, або з небажання робити боляче, а це позитивний показник.  – Я так не думаю, бувають же просто брехливі люди!  – Звичайно бувають, але вони не мають ні найменшого відношення до мене, бо не вміють любити.  – А що ще ти можеш пробачити?  – Я можу простити Злість, тому що вона короткочасна. Можу пробачити Різкість, тому що вона часто буває супутницею Засмучення, а Прикрість неможливо вгадати й проконтролювати, тому що кожний засмучується по-своєму.  – А ще? – Ще можу простити Образу – старшу сестру Засмучення. Я можу простити Розчарування, тому що за ним часто слідує Страждання, а Страждання очищає.  – Ах, Любов! Ти справді дивовижна! Ти можеш простити все-все, а я при першому ж випробуванні гасну, як догорівший сірник! Я так заздрю тобі!  – І тут ти не права. Ніхто не може прощати все-все. Навіть Любов.  – Але ж ти щойно розповідала мені зовсім інше!  – Ні, те про що я говорила, я насправді можу прощати, і прощаю нескінченно. Але є на світі те, що не може простити навіть Любов. Тому що це вбиває почуття, роз’їдає душу, веде до Туги і Руйнації. Це завдає такого болю, що навіть велике диво не може вилікувати її. Це отруює життя навколишніх і змушує йти в себе. Це ранить сильніше Зради і зачіпає гірше Брехні та Образи. Ти зрозумієш це, коли зіткнешся з ним сама. Запам’ятай, Закоханість, найстрашніший ворог Любові – Байдужість. Джерело

У давні-давні часи Господь зліпив десять Адамiв. Один з них орав землю, інший пас овець, третій – ловив рибу … Через деякий час прийшли вони до Отця свого з проханням: – Все є, але чогось не вистачає. Нудно нам. Господь тісто їм дав і мовив: – Нехай кожен зліпить за своєю подобою жінку, кому яка подобається: повна, худа, висока, маленька … А я вдихну в них життя. Після цього Господь виніс на блюдці цукор і сказав: – Тут десять шматочків. Нехай кожен візьме по одному і напоїть свою жінку, щоб життя з нею було солодким. Всі так і зробили. А потім розгнівався Господь: – Серед вас є шахрай, бо на блюдці було одинадцять шматків цукру. Хто взяв два шматки? Всі мовчали. Господь забрав у них дружин, перемішав їх, а потім роздав, кому яка попалася. З тих пір дев’ять чоловіків з десяти думають, що чужа дружина солодша… Тому що вона з’їла зайвий шматок цукру. І тільки один з Адамів вважає, що та жінка, яка з ним – єдина і неповторна, а всі інші однакові, бо зайвий шматок цукру з’їв він сам … Джерело

В одній притчі розповідається про лева, який відпочивав під деревом. Виходить з лісу олень, а лев його питає: — Ти хто такий? — Я олень. — Записуємо — олень. Завтра прийдеш сюди і я тебе з’їм. Питання є?Олень перелякався і пішов засмучений. Виходить з лісу вовк. Лев питає: — Ти хто такий? — Я вовк. — Записуємо – вовк. Прийдеш післязавтра і я тебе з’їм. Питання є? — Нема, – трясучись від страху відповів вовк і також пішов засмучений. Вибігає заєць. — Ти хто такий? — питає лев. — Я заєць. — Записуємо, — заєць. – Через два дні прийдеш і я тебе з’їм. Питання є? — Є! А можна не приходити? — Можна. Викреслюю – відповів лев. Звичайний людський страх подібний до цього лева, який нас паралізує і ми так само, як перші два звірі ніби попадаємо в ступор і не бачимо виходу. Саме тому Бог постійно й закликає відвернутися від наших страхів, та прийняти Його обітниці, в яких отримуємо безпеку і захист. Джерело

Маленька сіренька курочка сиділа на галявинці поруч зі своїм курником і дуже сильно сумувала: – Я бідна, нещасна. Півні мене не розуміють, кури мене ображають. В курнику темно, глухо, порожньо, сумно. Загалом, сиділа вона і страждала. І в цей момент повз неї пролітала величезна біла птаха. Вона почула слова курочки, приземлилася поруч і сказала: – Не переживай, курочко. Хочеш, я тобі допоможу полетіти в прекрасну країну, де ти будеш щасливою? – Ні, – сказала сіра курка. – Це неможливо -курки не можуть літати. – Ну і що? – відповіла біла птаха. – Я навчу тебе. – Ні, – сказала сіра курка. – У мене дуже маленькі крила для цього. – Не переживай, – промовила біла птаха. – Хочеш, я посаджу тебе собі на спину, і ми полетимо разом? – Ні, – зітхнула сіра курка. – Я прилечу туди, і мені не буде де жити. – Не переживай, – обнадіяла її біла птаха. Я допоможу тобі зробити так, щоб у тебе було житло. – Ні, – сказала сіра курка. – Що я буду робити одна? Мені буде сумно. – Не переживай, – посміхнулася біла птаха. – Я допоможу тобі знайти півника. – Ні, – сказала сіра курка. – А раптом цей півник виявиться злим і недобрим ? – Не переживай, – зітхнула біла птаха. – Я навчу тебе жити так, щоб в твоєму житті зустрічалися лише чудові півні. – Ні, – сказала сіра курка. – Таких птахів не буває на світі. – НУ ТОДІ ЗАЛИШАЙСЯ У СВОЄМУ ВИГАДАНОМУ ГОРІ! – закричала біла птаха, розпустила величезні крила і полетіла … А маленька сіренька курочка лише ще раз переконалася, який несправедливий світ, в якому вона живе і як погано до неї ставляться оточуючі. Не треба шукати у всьому негатив, а навпаки, треба використовувати всі шанси, які вам надає доля, адже будь-які зміни у вашому житті, призведуть до цілого ряду позитивних звершень. Джерело

Мовчання – це найсильніша зброя проти дурості. Вчителю, дай мені якесь завдання. Мовчи. Не зрозумів. Завдання таке. Мовчати. Не говори нічого 1 добу. Ну, мовчати, це не важко. А ти спробуй. Коли я спробував, то вже через пів години почав говорити, а потім згадував та затуляв руками рот. Так тривало постійно.Потім були моменти, коли дуже хотілося говорити, суперечити, відповідати, але я зобов’язаний був мовчати. Пізніше я розумів, що в більшості випадків й говорити не потрібно. А моє мовчання навіть приносило спокій. Менше суперечок, сварок та конфліктів. Згодом я почав звикати.Мовчання – це аскеза і вона дає свої плоди. Вона збільшує волю. Спробуй. Хто вміє мовчати, той володіє найвищою мудрістю. Наш мозок постійно намагається нам нав’язати емоції, завдяки яким ми часто говоримо те, чого б ніколи не сказали в спокійному стані. Джерело