Головна ознака того, що межа у відносинах пройдена

Є одна проста ознака. Ось у вас був сад. Ваш особистий. Уявіть: ви його плекали та вирощували. Він же ваш. Тому вкладали гроші та працю. І прагнули частіше у своєму доглянутому саду бувати… А потім ви дізнаєтесь, що садок не ваш. Тобто можна, звичайно, працювати у ньому. Квітами теж можна милуватися. Але садок тепер не ваш, так вийшло. І у багатьох людей пропаде бажання працювати у саду та витрачати гроші на його благоустрій. Квітами можна милуватися та врожай збирати, коли час прийде. Але вкладатися нема сенсу. Витрачатись на благоустрій нашого саду не варто. Він же не наш. Наш — вкладають гроші і дбають щосили. Не наш — приїжджають яблуні обтрусити і смородину здичавілу обібрати. Ніхто не буде витрачатися на не його сад. Тільки користуватиметься врожаєм. І шашлики смажити в погожий день. І цілком зрозуміло, ким вас вважає інша людина: своєю чи чужою? Рідним чи стороннім? Що б вона не казала, але все зрозуміло. Вкладається та дбає — вважає своїм. Любить. Користується та приїжджає яблуні обтрусити чи шашликів поїсти – не вважає своїм. Ви для неї нічийний садок. Який безглуздо обробляти. Працювати у ньому. Поливати рослини. Саджанці купувати та паркани фарбувати. Дитину вважають не своєю, якщо не годують її і не виховують. Не витрачають гроші та час на неї. Жінку вважають не своєю, якщо з’являються для того, щоб яблук поїсти і шашлики посмажити. Будинок вважають не своїм, якщо не вкладаються в нього. Друга вважають не своїм, не другом, а гарно знайомою, зручною людиною, якщо не допомагають їй і не витрачають свій ресурс. З’являються тоді, коли яблука достигли… А якщо не свій, то не так вже й люблять. І чудово обійдуться без не свого. Це вірна і проста ознака – вас не вважають своїм, якщо не дбають, нічого не дають і не витрачаються на вас особливо. Навіть якщо ставляться добре та із задоволенням іноді проводять час. Навіть якщо кажуть, що люблять, це не так. © Анна Кір’янова

Є одна ознака – досить сумна, що з стосунків нічого не вийде… Вас не люблять. І з вами не дружать. Краще позбавтеся ілюзій. Це проста ознака: вас кличуть за настроєм. За настроєм наближають та відштовхують. І ви голову ламаєте, шукаєте виправдання людині, шукаєте причини такої загадкової ситуації… Не шукайте. Ви просто не друг і не об’єкт кохання. Ви на кшталт клоуна на виклик. Це у кращому випадку. Інші ролі навіть писати не буду. Найнешкідливіше – клоун на виклик. До того ж безкоштовний. Вас кличуть, коли погано, сумно, коли десь образили, кудись не запросили, коли немає з ким провести вечір? Дзвонять, лише коли потрібна допомога чи самооцінка впала? Із вами тепло розмовляють, коли їм холодно? А коли тепло – розмовляють холодно? Чи просто забувають про вас? Нічого не вийде із стосунків. Жодної загадки тут немає. Це не кохання, не дружба, це ви просто зручний і поживний. І корисний. Якщо вас це влаштовує – можна спілкуватися. Але краще навіки забути свої надії і не шукати причин такого дивного до себе ставлення. Вони очевидні – ви зручний. І поживний. Коли буде холодно, вас знову покличуть. А потім забудуть про вас. У кращому випадку. У гіршому – відштовхнуть. Якщо ваші стосунки залежать від настрою іншої людини, неважливо, чи це близький родич, коханий, той, кого ви вважаєте другом – ви клоун на виклик. Ви зігріваєте, веселите, відволікаєте, допомагаєте, лікуєте, але в цих стосунках немає ні любові, ні дружби. Одна втіха є: якщо вас прогнали чи забули, вас знову покличуть, коли буде погано. Обов’язково покличуть. Без тіні сорому та каяття за те, що відштовхнули і забули. Старі добрі клоуни не ображаються. І завжди приходять на поклик. Вони для цього потрібні; хіба ні? © Анна Кір’янова

Є одна важлива ознака любові. Головна її ознака. Про неїо говорили древні філософи і про неї написав психолог Фромм у своїй книзі про мистецтво любові. Ось ця ознака: Любляча людина не може бути глядачем. Фромм багато глибоких думок про кохання написав; багато настанов для тих, хто повинен вчитися любові. А про це згадав лише один раз. А це і є головна ознака любові. Люблячий не може бути глядачем. «Нехай людина сама вирішить свої проблеми, виплутається з неприємностей, досягне успіху, розбереться зі звичками, одужає, впорається, поліпшить свій емоційний стан, виправить поведінку, вирішить завдання, стане гармонійною». Це правильно. Тільки ви-то, глядачі, навіщо їй будете потрібні потім? Коли вона сама всього досягне і з усім впорається. Той, хто сидить в партері і хрумтить поп-корном, спостерігаючи з інтересом за нашими стрибками і стараннями, не дуже-то нас любить. Той, хто дивиться на нашу особисту драму або трагедію з глядацького місця, не дуже-то нас любить. Навіть якщо схлипує в особливо сумних місцях. Або відвертається – в страшних. Той, хто видивляється на те, як ми боремося в поєдинку з ворогом на арені, – навряд чи любить нас всім серцем. Тому і нам глядачі не цікаві. І нема чого дивуватися, що ми розходимося в різні боки після драми або поєдинку. Дякую за оплески. За увагу. За присутність. Але далі ми впораємося самі. Ми навчилися справлятися. Приходьте на виставу, – так ми їм скажемо. І не забудьте оплатити квитки. Глядачі повинні купувати квитки. А люблячі – вони завжди з нами. У мелодрамі, в комедії або в трилері, в трагедії – вони грають з нами і за нас. Тому що ті, які люблять, не бувають глядачами. Ніколи. Джерело

Найголовніша ознака заздрощів – вона дуже проста і помітна. Але вона і заплутує нас зазвичай. Тому що той, кого ми вважаємо другом, родичем, шкодує, коли в нас трапляється щось погане. Навіть дивно! Досить холодно до нас ставилася людина, наприклад. Критикувала, засмучувала різкими словами, навіть висміювала. Не хвалила за успіхи, не підтримувала у починаннях… А ось сталося погане – і вона зовсім змінила ставлення до нас! Не варто ввідкриватися тому, хто харчується вашою бідою та втратою Напевно, ми помилялися щодо цієї людини? Напевно, вона добре ставиться до нас. Випитує подробиці, охає, ахає, дає поради і навіть пропонує допомогу. Невелику, але допомогу! І знову дізнається, як це ми так потрапили в халепу. Як це ми захворіли, або від чого помер близький. І чому чоловік покинув? Треба ж, який негідник. Що він сказав на прощання? Що ми відчули? Ось таку участь раптом починає виявляти людина, якщо в нас лихо сталося. І ось такий інтерес до нас прокинувся. А ми цю людину підозрювали в заздрощах! І правильно підозрювали. Тому що заздрісник відчуває біль, коли заздрить. Ті самі ділянки мозку активізуються, які відповідають за фізичний біль. Йому насправді боляче від заздрощів, тому він нас і ненавидить у душі! Антропологи пишуть: кулаки заздрісника стискаються, зуби стискуються, він напружений, йому дуже тяжко бачити наше благоденство… І тут відбувається з нами погане! Можна тільки уявити, яке полегшення відчуває заздрісник. Біль минув! Адже тепер немає предмета заздрощів, ми в біді. Нам погано. А йому добре! Тому він і впивається подробицями. Ласує ними. І на радощах навіть готовий нас пробачити. І трохи допомогти, щоб насолодитися сповна видовищем нещастя та втрати. Або ганьби та хвороби… Ось у цьому і причина відносин, що змінилося. Придивіться: ви побачите усмішку, приховану і малопомітну, як у аттичних статуй, на обличчі заздрісника. Він такий задоволений, що погано приховує радість. І, за словами співчуття, вона дуже навіть відчувається… Заздрісник знову і знову спонукає вас розповідати про нещастя, яке вас спіткало. А коли проблема вирішиться чи пройдуть важкі часи, все повернеться на свої місця. І заздрісник знову стане язвити, розпускати плітки за спиною, пронизувати очима, знецінювати і принижувати… Ось головна ознака заздрощів. Просто в біді чи горі ми втрачаємо пильність і спостережливість. І приймаємо втіху заздрісника, хоча в душі все протестує… Що ж, навіть таке “співчуття” краще, ніж ненависть. Але не варто щиро говорити з тим, хто харчується вашою бідою і втратою … Джерело

Це ознака заздрощів дуже помітна і проста, але саме вона нас заплутує остаточно. Ми вважаємо людину близьким другом, або ж вона є нашим родичем, і ми навіть подумати не можемо, що вона нам заздрить. Ну, як же, адже вона нас шкодує, коли в нас щось трапляється. Жаліє якось щиро, вислуховує, співпереживає. І це так дивно! Людина завжди ставилася до вас холодно, часто критикувала, могла образити досить різкими словами, часом і висміювала, за успіхи ніколи не хвалила, в якихось починаннях не підтримувала… І тут у вас трапляється щось погане, і вона вас шкодує, наче змінює до вас своє ставлення. От спілкувалась я раніше з жінкою, дружили сім’ями, разом усі свята, вихідні, події. А потім якось віддалились. Подруга моя стала регулярно мене висміювати, всі мої плани називала маренням, критикувала за вчинки. А потім у моєму житті сталася неприємність, і вона приїхала, обійняла, пошкодувала. І я тоді подумала: ось вона – справжня дружба. Між нами давно вже немає нічого спільного, а вона в біді не кинула, примчала, співчувала, обіймала. Я потім тільки зрозуміла, що вона просто хотіла подивитися, як мені боляче, зовні вона була привітною та співчутливою, а всередині зловтішалася. Вона багато років мені заздрила, і мучилася від цього. Справа в тому, що за заздрість відповідають у людини ті ж ділянки мозку, що й за фізичний біль. І ось через те, що людині боляче, вона починає ненавидіти в душі. Моїй подрузі було боляче бачити, коли в мене було все добре. І яке ж вона зазнала полегшення, коли зі мною сталося погане. Як же їй стало легко та добре від цього. Уявляєте? Мені було погано, а їй добре! Вона просто впивалась подробицями того, що трапилося, ніби поїдала мене, насолоджуючись кожною деталлю, зітхаючи, роблячи співчутливий вигляд. Ось ця ознака заздрощів. Якщо придивитися, то можна побачити на обличчі заздрісника посмішку, приховану, ледь помітну, гидку… Заздрісник такий радий чужому болю, що просто не в силах приховувати своєї радості. Він знову і знову спонукає вас розповідати йому про ваші неприємності: обікрали, втратив роботу, розлучився з коханою людиною, хтось помер. У біді чи горі людина втрачає свою пильність, і спокійно приймає слова втіхи та співчуття від заздрісника, навіть якщо в душі все протестує. Це прикро подвійно, тому що нам хочеться вірити, що людина з нами щира, але ні, вона просто насолоджується тим, що нам боляче! Софія Бондарєва Джерело

Є ознака, за якою можна визначити людину, яка залишить вас у скрутну хвилину. Вона, може, непогана людина. Навіть майже добра. Не зла і не підла в цілому. Але вона може зробити підлий вчинок і навіть зраду. Тому що вона чудово вміє себе виправдовувати і вправно переносити відповідальність на інших людей або обставини. Це і є головною ознакою. Така людина заздалегідь себе виправдала. За все одразу. Вона добре це вміє робити. Вона м’яко скаже: «Посуди сам, у мене були такі обставини, що я не могла стати на твій бік. Я не могла прийти, ти ж доросла людина і це розумієш. Я була змушена зрадити тебе, та й не зрада це зовсім. Це мені завадили, і я не змогла через такі й такі справи». Вона почне звинувачувати інших. А потім почне звинувачувати вас: навіщо ви не хочете по-дорослому подивитися на речі та виявляєте максималізм? А потім знецінить ситуацію і скаже: «А що, власне, трапилося? Нічого особливого не сталося». Але головне — самовиправдання і перенесення відповідальності. Ось це головна ознака. Навіть якщо мова справді про дрібницю: не прийшов, не зробив, не віддав те, що мав віддати… Сам собою вчинок дрібний, але виправдання насторожують. “Я забув, вибач”, “я злякався і промовчав”, “я розгубився і зневажив”, “я втратив гроші, пробач!”, – цього не дочекаєтеся. Але лавина виправдань розпочнеться одразу. І виправдання перейдуть у звинувачення; ви ж і залишитеся винні. Або інші люди. Але сама людина ніколи не визнає своєї провини. Є легенда про те, як пророк збирав мешканців міста у військовий похід на ворогів; треба було захистити місто від набігів. Усі чоловіки зібралися і пішли битися, окрім вісімдесяти людей. Ці злякалися і за майно злякалися, за свої лавки та багаті будинки. І за своє життя. Ось і сховалися серед жінок, старих та дітей. Згодом воїни з перемогою прийшли додому. І ці вісімдесят чоловіків стали відповідати, чому вони не пішли захищати місто? Більшість знайшли собі виправдання, тисячі виправдань: раптова хвороба, слабкість у ногах, дружина народжувала, дитина захворіла, пожежа почалася — різні виправдання нагромаджували один на одного ці люди. Дуже промовисто. І лише троє щиро зізналися, що злякалися. Їм соромно, але вони призналися і просять їх покарати справедливо. Їм немає виправдання. І ось цих трьох городяни вибачили. Два місяці їх уникали та не спілкувалися. Але ці троє виявили каяття і всім допомагали, ділилися, викуповували провину як могли. І потім погане забулося. А пророк сказав: той, хто чесно визнає провину і не шукає виправдань, — гідна людина. Вона може виправити помилку. І наступного разу вчинить правильно. Так і сталося, до речі. А лицеміри невиправні. І вони знову зрадять, бо наперед знайшли виправдання. Вони себе заздалегідь виправдали, а потім уже зробили ганебний вчинок. Спочатку людина виправдала себе, а потім зрадила. «Мене на це штовхнули обставини, я випив, мені потрібні враження, зрада — це нормально, всі так роблять, зрештою, я жива людина!». Ось так виправдав себе, а потім зрадив. Спершу виправдав себе: «Мені дуже потрібні гроші, якщо навіть я їх не віддам, нічого страшного, у нього все одно ці гроші зайві. А мені дуже потрібно, тож я візьму і не віддам. Або віддам, коли розбагатію!». А потім уже взяв та не віддав. Спершу виправдав себе: «А що такого? Мені потрібна ця посада. Начальник і так косо дивиться на колегу і готовий звільнити його. Якщо я трохи підштовхну ситуацію і перетворю слова колеги на адресу начальника, то це просто трохи прискорить процес. Колега сам винен, що базікає лишнього!»… Виправдає себе така людина, а потім донесе. Виправдання та звинувачення – ось ознака того, хто вас підставить і залишить у скрутну хвилину. Тому що такій людині не доведеться боротися із совістю, вона з нею давно домовилася. Досягла повного розуміння. А якщо людина не виправдовується, визнає провину і намагається виправити те, що наробила — це нічого. Це нормальна поведінка. І помилку можна пробачити, якщо її можна виправити… © Анна Кір’янова Джерело

Є одна ознака того, що ви сильна людина. Навіть якщо ви цього не розумієте. Але ви сильні. Це сумна ознака. Вам нема на кого спертися. Зовсім нема на кого, хоча навколо є люди. Навіть добрі люди. Близькі. Добрі. Але спертися на них не можна. І ви це швидко розумієте. Одна жінка добре сказала: «Опираєшся на когось і як на воду!». Ось таке саме відчуття виникає. Здається, іноді — ось ця людина для мене опора! Але тільки спробуєш навіть не спертися, — трохи притулитися, — і як на воду. Бракує сил у іншого, щоб вас підтримати по-справжньому. Або він швидко втомлюється та вичерпує свій ресурс. Або обставини відводять його далеко від вас. Або він не розуміє, що вам потрібна підтримка. І продовжує дертися вам на ручки. Але спертися в важкий час виявляється завжди нема на кого. Мінімальна підтримка є: добре слово скажуть. Або промінчики добра в мережі пошлють. Або нададуть послугу. Або пошкодують щиро і обіймуть, але це не опора. І людина сумно каже, що спертися нема на кого. Це тому, що вона сильна. Велика. Набагато міцніша і більша за інших. У неї більше енергії. Набагато більше. Тому її й не дано спиратися на когось. Вона сама – опора. Вона такою створена. І скаржитися нема на що, хоча сумно буває. Але є опора для сильної людини. Не на землі, на небесах, в іншому світі. Там вона має шукати опору, де всі ми діти. Діти одного Батька. Якщо зрозуміє це сильна людина – вона знайде опору. Якщо ні — може розчаруватися і вважати себе нещасною, покинутою, несправедливо самотньою у біді та випробуванні. І вона може зганяти розчарування на близьких людях — чому вони не підтримують? Не можуть. Бракує сил у них утримувати і довго підтримувати велетня. Сильну людину. Ось головна ознака того, що ви сильна людина. Вам нема на кого спертися. Нема на кого — з людей… Автор: Анна Кір’янова Джерело

Не вибирайте людину, яка завжди повертається після того, як вирішує піти. Того, хто не усвідомлює вашої цінності, не відає, що означає любити. Хто не цінує вас за те, якою ви є і не впевнений у своїх почуттях до вас. Ви заслуговуєте на того, хто здатний визначитися. Поруч з вами може бути той, кого не злякають розчарування, труднощі і життєві проблеми. Той, хто знаходиться поруч зовсім не з почуття обов’язку або за звичкою, а тому що з вами він щасливіший, ніж де-небудь в іншому місці. З вами він відчуває себе вдома. Поруч з вами може бути та людина, яку не злякають ваші сумніви і страхи. Цей чоловік ні за що не залишить вас в момент, коли ви найбільше потребуєте підтримки. З вами може бути та людина, яку не злякають ваші скелети в шафі, невдачі, помилки і все те, що вам самій не подобається в собі. Чи не злякає сила ваших почуттів до нього і те, наскільки безумовно ви здатні любити. Не злякає визнання, що його щастя є вашим пріоритетом. Поруч з вами може бути та людина, яка не захоче бігти від пристрасті і відкритості вашого серця. Той, хто не боїться бути коханим і любити у відповідь. З вами повинен бути той, хто не сумнівається в правильності зробленого ним вибору і не замислюється про різноманітність доступних йому інших «варіантів». Той, хто навіть не подумає порівнювати вас з ким-небудь ще, тому що усвідомлює, наскільки ви для нього важливі. Той, хто цінує вас у всій вашій багатогранності. Так, йому відомі всі ваші слабкості і темні сторони, однак поряд з ним ви їх більше не соромитеся. І ви відчуваєте, що вас люблять. Поруч з вами може бути той, кого не буде дратувати ваш смуток, неспокій і втома, коли ви чогось вимагаєте, ревнуєте або бурчите. Коли без зупинки скаржитеся на колегу по роботі або просто сумніваєтеся в своїх силах. З вами може бути той, хто буде нагадувати вам про вашу унікальність, силу і здібності. На кого ви завжди зможете покластися в скрутну хвилину, і з ким ви не будете відчувати себе самотньою. З вами може бути той, хто не боїться показувати свою любов, даючи вам зрозуміти, як багато ви для нього значите. Той, хто вибирає вас знову і знову, кожен день. Той, хто ніколи не йде. Джерело