Давайте гарну освіту дочкам! Вони виховують націю!

Одна дівчинка ненавиділа свого батька… Спочатку любила, поки була маленька. Він няньчився з нею, годував, бавився, сидів цілими ночами поруч з її ліжком, коли вона хворіла, співав пісні та розповідав казки. Засинав, плутався в словах, вона питала: а далі що? І тато розповідав далі, поки вона не засне… А вранці йшов на роботу. Він був просто тесля. Потім дівчинка зрозуміла, що «тесля» – це щось на кшталт «лайно воза», вибачте за грубість. Грубість – це доля робітничого класу. Так говорила бабуся, мамина мама. І мама підтакувала. Вони обидві журилися, що освічена мама зробила помилку і вийшла за цього дурника. За простака. За хама. Хоча тато ніколи нікому не хамив. Але усміхався занадто часто; чисто дурник. І одягався погано; в лахміття. Він весь час працював: копав город, баню будував, город садив. Головне, весь час комусь допомагав і теж копав, садив, стругав. Простак в лахмітті. Дівчинка стала соромитися тата. А потім взагалі зненавиділа. За те, що він невдаха. Він не може гідно утримувати маму. І дочку теж. Тому у дівчинки немає красивих речей, так бабуся пояснила. І всі над татом сміються і пальцем показують. Один раз тато зайшов за дівчинкою на танці; він хвилювався. Їй років п’ятнадцять було. І в будинку культури під музику теж станцював, усміхаючись добродушно. Стрибав під музику, простіше кажучи. Дівчинці здалося, що подруги дивляться з презирством на її батька. Їй було соромно за його безглуздий танець… Потім вона поїхала в місто і вступила до інституту. Тато посилав їй гроші; він на другу роботу влаштувався, сторожем. У селищі важко знайти роботу. Ось мама і не працювала, вона ж архітектором була. Освічена і вихована. Дівчинка познайомилася з хлопцем і зібралася заміж. А тато помер – серце не витримало. Це був страшний удар, але в глибині душі дівчинка думала; а як би вона познайомила теслю-тата з батьками чоловіка? Вони ж освічені люди! Може, доля так розпорядилася?… …Тільки через багато років і пройшовши багато поневірянь, сива дівчинка раптом заридала так страшно. Одинокого вечора в порожній квартирі. Вона раптом зрозуміла, що за все життя її любив тільки тато. Безглуздий, з широкою беззахисною усмішкою, з кучерявим волоссям і круглими хлопчачими очима, абсолютно дитячими. У «треніках» і в кедах на босу ногу, з натрудженими покаліченими руками, схожими на клешні. Жебрак халамидник, тесля, який її любив понад усе на світі. І все для неї робив. І розгублено кліпав очима, коли вона злилася і говорила йому жорстокі слова. Як дурник. А більше ніхто її так не любив. Так склалося життя. Все пройшло, і не залишилося навіть яскравих спогадів. Тільки про татка. Якого вона любила; потім – соромилася, а потім – ненавиділа, як буває ненавидять підлітки… Можливо, ті, кого ми соромимося або соромилися, – вони й любили. Ось ці простаки, невдахи, нездари, дурники, яких соромно “добрим” людям показати? Тільки “добрі” люди – не такі вже й добрі. А того, хто був добрим до нас, іноді вже немає… Анна Кір’янова Джерело

Нещодавно наш приятель розлучився. У принципі, у цій події не було б нічого примітного, 70% шлюбів у країні розпадаються рано чи пізно, якби не один нюанс. Його дружина була справді ідеальною жінкою. Висока блондинка з тонкими рисами обличчя, володарка унікально-довгих ніг, тонкої талії та фарфорово-білої шкіри могла б стати моделлю глянцю або на крайній край зіркою соціальних мереж. Вона підходила під визначення «ідеал» зовнішністю, віком (прекрасні 23 роки), освітою (вищою) та найголовніше – легким ставленням до життя. Ніхто й ніколи не чув від неї жодного слова докору. Чесно кажучи, я навіть не знаю, чому така розкішна жінка обрала саме Віталіка – чоловіка середньої зовнішності та середньої ланки, що підробляє таксистом. Думаю, у цьому був якийсь черговий доказ її природної ідеальності. Але факт залишався фактом. Блондинка, якій для створення ефекту неземної краси досить було прокинутися, почистити зуби та прийняти душ, перевезла свої речі у звичайну двокімнатну квартиру до 34-річного бойфренда, що дісталася йому від бабусі. Ошалевший від щастя Віталік відразу зробив красуні пропозицію руки і серця, і та відразу радісно погодилася, не висунувши при цьому жодної умови зі звичайного переліку меркантильної дівчини. Їй не потрібно було пишного весілля, гостей, фотографа, дорогих лімузинів та ляльки на капоті. Весь її віш-лист, як це модно зараз говорити, складався з короткої білої сукні та величезного букету червоних троянд, які Віталік цілком міг собі дозволити (раз на рік так точно). Наречена була скромна, красива та адекватна. А щасливий молодий – неймовірно гордий і навіть трохи зарозумілий, демонструючи наречену приятелям. І раптом жахлива новина – Віталік розлучається. Навіщо чому? Ця справа вимагала всебічного розслідування, і ось учора, нарешті, вдалося розставити всі крапки над I. Наречена, виявляється, попалася «з брачком» – поводилася дивно і якось не по-жіночому. Почалося з дрібниць. Увечері Віталік залишив у мийці брудний посуд. Намагався прикинути, чи буде молода дружина на нього бурчати. Вона не бурчала, а безтурботно лежала на дивані. Віталік вирішив, що все гаразд, і посуд буде помито. Але на свій подив вранці виявив у раковині ще й тарілку, залишену дружиною. Коли посуд почав тхнути, Віталік зі скрипом вимив його. Але з того часу почав спостерігати. Наступним каменем спотикання стала підлога. На відміну від колишньої що виноить мозок, нинішня ніколи не вимагала від Віталіка пилососити по черзі, не заходилася в крику, не нервувала. Вона трохи підмела площу перед диваном, постелила на неї свій килимок для йоги і почала безтурботно розтягуватися. Надаючи Віталіку самому думати, що робити з бардаком у квартирі. Незабаром Віталік, з якого поволі почали сповзати рожеві окуляри, почав помічати, що молода дружина не готує. Як він раніше не бачив цього, адже одружився зі своєю волі та тверезий? З роботи Віталіка чекав не гарячий борщ, а голодна дружина, яка чекає на можливість замовити з його картки роли. Своєї картки дівчина не мала – Віталіку, ти ж знаєш, як непросто знайти роботу молодому фахівцю. Потерпи, що ти якийсь нервовий на рівному місці. Не чекаючи появи спадкоємців, Віталік терміново подав на розлучення. Теорія про ідеальну жінку, яка ніколи не пристає до чоловіка з докорами, десь дала збій. Але де саме – Віталік поки що так і не зрозумів. Джерело

Одного разу пізно ввечері влітку 1970 я перекинувся на бік і запитав дівчину, що лежала поруч зі мною, чи хоче вона вийти заміж. – Ми поговоримо про це вранці, – сказала вона. – Зараз мені треба поспати. Вранці вона сказала, що одруження – це не дуже гарна ідея, а насправді, навіть дуже погана, але вона все одно згодна. Вона була права: це була погана ідея. Молода жінка Табіта Спрюс ще не закінчила навчання. Я випустився, але не міг влаштуватися вчителем. Я працював в промисловій пральні, отримуючи зарплату, що трохи перевищувала прожитковий мінімум. У нас був кредит на навчання, ніяких заощаджень і ніяких пільг. У мене було дві пари нижньої білизни, дві пари джинсів, пара туфель, і проблеми з випивкою. Ми пам’ятали про це, призначаючи дату: 2 cічня 1971 року. Тієї осені ми сіли в автобус, що йде зі Старого Міста, де жила Таббі, до Бангора, де знаходився відомий ювелірний магазин Дейз. Ми попросили показати найдешевший комплект з двох обручок, який був у продажу. З чудовою професійною усмішкою, в якій не було ні краплі поблажливості, продавець показав нам пару тонких золотих смужок за 15 доларів. Я дістав гаманець, який тоді пристібав байкерським ланцюжком до джинсів, і заплатив за них. В автобусі по дорозі додому я сказав: «Готовий посперечатися, вони залишать зелений слід на наших пальцях». Таббі, завжди гостра на язик, відповіла: «Сподіваюся, ми проносимо їх досить довго, щоб дізнатися про це». Десять тижнів потому або близько того, ми надягли ці обручки один одному на пальці. Костюм, який я одягнув, був занадто великий для мене – я взяв його в борг у майбутнього шурина, – а моєю краваткою пишався б сам Джеррі Гарсія. Моя новоспечена дружина була одягнена в блакитний брючний костюм, що кілька місяців до цього служив вбранням подружки нареченої на весіллі її подруги. Вона була чудова і налякана до смерті. Ми поїхали на весільний прийом (бутерброди з тунцем і содова) на моїй машині, старіючому Б’юїку з дихаючої на ладан коробкою передач. Я весь час чіпав великим пальцем обручку на безіменному пальці лівої руки. Кілька років по тому – три? п’ять? – коли Таббі мила посуд, її обручка зісковзнула з пальця і ​​впала в зливний отвір. Я вирвав зливну заглушку, намагаючись знайти її, але в темряві знайшов лише шпильку. Обручка зникла. Тоді я вже міг купити замість неї нову, більш витончену, але вона все одно заливалася гіркими сльозами через втрату першої справжньої обручки. Вона не варта була й восьми доларів – вона була безцінна. Життя добре обійшлося зі мною в питанні кар’єри. Я написав бестселери і заробив мільйони доларів. Але я жодного разу не знімав цю дешеву обручку з лівої руки з того самого дня, як моя дружина з тремтячими губами і руками і блискучими очима наділа її. Знаю, знаю, схоже на пісню в стилі кантрі. Але в житті так часто і буває. Обручка служить нагадуванням, як ми жили тоді: крихітна трикімнатна квартира, погано працююча плита і холодильник, скрипучі мостини, будинок із зимовою осадкою, вуличний шум по ночах і плакат над раковиною з написом: ДРУЖЕ МІЙ, У НАС ЗОВСІМ НЕ ЗАЛИШИЛОСЯ СИЛ. Обручка змушує замислюватися про майбутнє, пам’ятати, що у нас було (майже нічого) і якими ми були (до біса хорошими людьми). Не дає забути, що ціна речі і її цінність – не обов’язково одне і те ж. Минуло вже 42 роки, а зеленого сліду все ще немає. Стівен Кінг

Бабусю, він мені досі сниться… – Онучко, згадай минулорічний сніг. – При чому тут торішній сніг? Я ж поради у тебе хотіла попросити, а не про погоду поговорити. – А я тобі, онучко, її вже і дала. Якщо ще болить, якщо ще не до кінця забулося, якщо здригається ще всередині, то ти скажи про себе подумки: «Минулорічний сніг». І стався до всього, що у вас було, так само. Неможливо зберегти сніжинку літом, онучко, – приходить час і їй час розтанути. І хоч тобі зараз в це важко повірити, але обов’язково випаде новий сніг. Просто довірся часу і дочекайся його, нового, свіжого, чистого, першого снігопаду. Але якщо ти ще сумуєш за тим, що минуло, повторюй про себе: «торішній сніг, торішній сніг, торішній сніг». – Бабусю, я буду боротися за свою любов. Я не віддам його просто так. Не опущу рук, не здамся без бою! – Онучко, чи знаєш ти таку улюблену гру шкільних витівників, коли треба бігати навколо стільців, яких свідомо на один менше, ніж гравців; а коли закінчиться музика, встигнути зайняти стілець першим? Онучко, ти ж граєш саме в цю гру, коли намагаєшся “боротися”. Навіщо ж бігати удвох, а то і втрьох навколо одного стільця, намагаючись перехитрити суперниць і зайняти його першим, смішачи оточуючих, сердячись і нервуючи? Озирнись навколо – біля стінки стоять багато інших незайнятих стільців. Ти ж уже доросла, онучко, пора перестати грати в дитячі ігри. – Бабусю, чому мені так боляче? Я ревную буквально до будь-якого сказаного ним жіночого імені. Коли він не піднімає трубку, я тут же уявляю собі, що він з іншою. Коли він розповідає про якусь жінку, я одразу починаю думати «чи було?». Ревную до «колишніх», до друзів, колег на роботі, до випадкових зустрічних. Як перестати себе мучити, бабусю? – Онучко, ревнощі – це оманливе відчуття. Ти не ревнуєш, ти боїшся втратити. Але ти не бійся, онучко, це безглуздо. Тому що якщо приводу для ревнощів немає, то ревнувати безглуздо, а коли привід вже є, то пізно. – Усі чоловіки однакові! Бабусю, йому варто тільки сказати мені перший раз «привіт», а я вже знаю, як він буде вести себе далі, які анекдоти розповідати, як усміхатися, як торкатися, як сваритися і йти. – Ти не права, онучко. Всі чоловіки різні. Просто нам подобаються схожі чоловіки. Тобі подобаються скромні, «домашні»? Тоді чому ти нарікаєш, що знову попався зануда, який нікуди не хоче виходити з дому? Якщо ти вибираєш чоловіка “душу компанії”, то не дивуйся, що доведеться ділити його з друзями, а, найчастіше, і паралельними подругами. Якщо любиш романтиків, то будь готова не тільки до свічок, віршів і шампанського, але і до періодичних депресій і зникнень, які він буде пояснювати «творчими кризами». Вибираєш чоловіка, за яким зможеш бути «як за кам’яною стіною» – не дивуйся, що не зможеш знайти в цих стінах двері на волю. Жінки вибирають схожих чоловіків, а потім дивуються, що вони всі однакові. – Бабусю, я не знаю, як сказати йому, щоб не зробити боляче. Він не заслужив банального: «давай залишимося друзями». Він хороший, а мені доведеться поступити з ним жорстоко. Що мені робити, бабусю, як сказати йому, що між нами все скінчено? – Онучко, запам’ятай: в останній фразі, яку ти скажеш чоловікові при розставанні, він повинен почути не тільки неминучу жорстокість, але і вдячність за все те хороше, що у вас було. Адже коли він згадуватиме тебе, він, неминуче, буде згадувати і ваше розставання. І якщо ти хочеш, щоб при згадці про тебе його очі усміхалися, не з’ясовуй стосунків при прощанні. Скажи йому тільки одне: «мені більше не потрібна твоя присутність, щоб любити тебе». І все, йди. – Бабусю, я не знаю, чи варто йому все розповісти. Начебто і нічого такого не було, але раптом він дізнається? І зізнаватися начебто немає в чому, а й розповісти не можу. І як я можу вимагати від нього бути чесним зі мною, якщо сама починаю щось приховувати і недоговорювати? – Онучко, запам’ятай три простих правила. Перше: ніколи і ні за яких умов не обманюй його. Друге: Ніколи і ні за яких умов не зраджуй йому. І третє: якщо вже обдурила і зрадила, то ніколи, ні за яких умов не розповідай йому про це. Тільки пам’ятай, онучко, хоч як тобі хотілося, але останнє правило слідує тільки за першими двома. – Бабусю, я не розумію, що відбувається: він раптом кудись просто зник. Все було добре, а потім так раптово, без пояснень просто зник. Я його вже не бачу, мовчить телефон, і навіть випадково ми більше не бачимося. Може, щось трапилося? Або я образила його випадково? Може, варто зателефонувати і поговорити, з’ясувати, що ж все-таки відбувається? – Онучко, не варто, повір мені. Адже ти і сама знаєш відповідь, тільки не хочеш собі в цьому зізнатися. Він не дзвонить, бо не хоче – це дуже просто. Запам’ятай, онучко, до тих пір, поки чоловік зацікавлений в жінці, він не зникне. Він буде обривати телефон, чатувати біля під’їзду, організовувати випадкові зустрічі. І ніякі причини, навіть найвагоміші, не стануть причиною того, що його не буде поруч, якщо він цього хоче. І якщо ти не хочеш заставляти його брехати у відповідь на твоє питання, про те «чому він пропав з твого життя», про те, що був зайнятий або багато роботи, то краще не питай. І якщо не шукаєш зайвого приводу зробити собі ще болючіше, почувши правду, то теж не запитуй. Ти ж і так знаєш відповідь. Джерело

Чоловік, який дійсно хоче бути з тобою, не шукатиме виправдань. Серйозно. Чоловік, який хоче бути з тобою, не буде ходити навколо. Він не уникаєтиме відповіді, коли ти питаєш його про щось серйозне. Йому не цікаво грати в ігри. Коли чоловік по-справжньому хоче бути з тобою, він буде з тобою. Він не намагається просто скористатися тобою, тримати тебе поруч на слушну нагоду. Він не скасовує плани, не відповідає на твої повідомлення через кілька днів. Він не зводить тебе, вигадуючи щось, аби ти його пробачила. Він чесний. Він справжній. І він завжди старається, щоб бути з тобою. Тому що так завжди, коли чоловік хоче тебе. Він цілком і повністю в цьому. Він розкриває всі карти. Ми занадто все ускладнюємо. Ми шукаємо причини, щоб виправдати людей. Ми даємо шанси знову і знову… і знову. Але все не повинно бути так складно. Коли стосунки є, вони є, їх відчуваєш. Коли чоловік хоче бути з тобою, він робить це. Коли чоловік налаштований на ваші стосунки, він буде старатися для вас обох. Він буде боротися за тебе. Якщо він ні риба, ні м’яса, якщо він то холодний, то гарячий, це про щось говорить. Це говорить: «Мені це не так вже й потрібно». А ти заслуговуєш того, кому потрібно. Ти заслуговуєш того, хто хоче тебе. Хто на 100% в стосунках. Хто показує тобі свої почуття. Не того, в кому ти сумніваєшся. Не того, з ким ти ні в чому не впевнена. А того, хто плануватиме майбутнє разом з тобою. Того, в якому ти бачитемеш свого майбутнього чоловіка і батька дітей. Коли чоловік дійсно хоче бути з тобою, він буде з тобою. І чесно кажучи, все і справді так просто. Джерело

Переписка якось відразу не заладилася – він нападав з якимись претензіями, вона уїдливо огризалася. – Якась проблемна дівчина, не варто з нею зв’язуватися, – подумав він і запросив її на побачення. – Хам трамвайний! Зараз нахамлю у відповідь і не буду з ним більше листуватися, – вирішила вона і, отримавши запрошення на побачення, погодилася. Весь день вона думала, піти чи ні, вже зібралася відмовитися, але так і не змогла вигадати яку-небудь правдоподібну причину. Він теж хотів подзвонити і збрехати, що зайнятий, але до призначеної ділової зустрічі залишалася ще ціла година, і він подумав, що чашка кави не завадить, хай і не в дуже приємній компанії. Кава була цілком пристойною, атмосфера – напруженою. – Дівчина начебто нічого, для сеkсу на пару раз зійде, – подумав він і запропонував підвезти до будинку, оскільки йому це було по дорозі. – Сьогодні ж видалю свою анкету з сайту, набридло зустрічатися з такими придурками, краще все життя ходити пішки, – вирішила вона і сіла в машину. Пізно ввечері вона зайшла на сайт знайомств, щоб видалити анкету і побачила, що він теж в Інтернеті. – З іншими дівчатами переписується, напевно, я йому не сподобалася, – подумала вона і чомусь сумно зітхнула. – За мужиками полює, так і знав, що не треба було зустрічатися, – вирішив він, побачивши її на сайті, і запропонував зустрітися ще раз, коли у обох буде більше часу, щоб можна було спокійно поговорити. Вона погодилася і вони призначили зустріч завтра в тому ж кафе. Вдень він дзвонив кілька разів, хотів скасувати зустріч, але вона спочатку не брала трубку, потім її номер був недоступний. – Дитячий садок якийсь, якщо не хоче розмовляти, не треба було погоджуватися на побачення, – розлютився він і вирішив більше не дзвонити. Вона вже збиралася йти з роботи, коли виявила, що розрядився телефон – часу було обмаль, а вони не домовилися, де і о котрій зустрічаються. Вона помчала додому, поставила телефон на зарядку і відразу йому передзвонила – номер був зайнятий, вона змогла додзвонитися тільки хвилин через двадцять. Він роздратовано відповів, що вже давно сидить у кафе і якщо вона не з’явиться через 10 хвилин, він просто піде. – Дорослий солідний мужик, а поводиться, як дитина! Ось на зло не поїду, хай сидить там один, в своєму безглуздому кафе, – розлютилася вона і побігла в метро, ​​благо воно було поруч з будинком. Вона приїхала через півгодини, він ще сидів у кафе і вони проговорили довго-довго. – А він нічого, досить цікавий і привабливий чоловік, не в моєму правда смаку, але попити іноді кави і поговорити цілком зійде, – подумала вона. – Ні за що більше не стану зустрічатися з цією навіженою, неорганізованою дівчиною, навіть заради сеkсу, – вирішив він для себе остаточно і запросив сходити завтра в кіно. Через тиждень, після боулінгу, він завіз її додому і вона запросила його зайти, подивитися, як вона живе. – Яка класна! Добре, що вона написала перша – я б нізащо не подумав, що за такj. сірj. анкетою може ховатися така дивна дівчина, – подумав він вранці і запросив її з’їздити куди-небудь в наступні вихідні. – Треба швидше кидати його, поки не затягнуло. Зараз скажу, що спізнююся на роботу, хай вимітається скоріше, – вирішила вона і пішла готувати сніданок. Через місяць він запросив її до себе додому. – Класна квартира, та й господар нічого, так сексуально каву варить, я б переїхала, не роздумуючи, – помріяла вона, усміхнувшись. – Жах, яка негосподарська! Посуд ввечері мити не стала, вранці постіль не заправила – така примхлива дівчина мені точно не потрібна, – подумав він і запропонував їй переїхати до нього, пообіцявши щоранку возити на машині на роботу. Через рік вони вирішили відзначити річницю знайомства. – Щось ми давно не сварилися, навіть дивно, що все так добре, – думала вона, дістаючи з духовки свою фірмову страву, яку він обожнював. – Хто придумав цю дурну романтику? Невже не можна просто попити пива і подивитися футбол? – подумав він, запалюючи свічки і в сотий раз перевіряючи, чи не забув покласти кільце під її серветку… Джерело

Якщо ви людина від природи добра, то напевно вам знайоме Золоте правило: «Не роби добра – не отримаєш зла». На жаль, воно працює практично завжди, але чому так відбувається? Якщо це питання хоча б раз опинялося в вашій голові, то настійно раджу прочитати цю притчу, в ній ви знайдете відповідь, а головне зрозумієте, як жити з несправедливістю світу. Одного разу до старого мудреця в двері постукала молода незнайомка, яка, заливаючись сльозами, розповіла старцю свою історію. – Я не знаю, як мені далі жити … Все життя я ставилася до людей так, як би хотіла, щоб вони ставилися до мене, була з ними щира і відкривала їм душу … По можливості я намагалася робити всім добро, не чекаючи нічого взамін, допомагала, чим могла. Я дійсно робила це все безоплатно, але натомість отримувала зло і глузування. Мені прикро до болю і я просто-напросто втомилася … Благаю, скажіть, як мені бути? Мудрець терпляче вислухав і потім дав дівчині пораду: – Роздягнися догола і пройдися зовсім голою по вулицях міста. На таку заяву жінка відповіла: – Вибачте, але я ще не докотилася до такого … Ви, напевно, з глузду з’їхали чи жартуєте! Зроби я таке, то не знаю, що очікувати від перехожих … Дивися, ще хтось збезчестить або поглумиться наді мною … Мудрець раптом встав, відчинив двері і поставив на стіл дзеркало: – Ти соромишся вийти на вулицю голяка, але чомусь тобі зовсім не соромно йти по світу з оголеною душею, розкритою, як ці двері, нарозхрист. Ти пускаєш туди всіх кому не лінь. Твоя душа – це дзеркало, саме тому всі ми бачимо відображення самих себе в інших людях. Їх душа повна зла і пороків – саме таку потворну картину вони і бачать, коли зазирають в твою чисту душу. Їм не вистачає сили і мужності, щоб визнати, що ти краще їх, і змінитися. На жаль, це доля тільки воістину сміливих … Запитала красуня: – Що ж мені робити? Як я можу змінити цю ситуацію, якщо від мене, по суті, нічого не залежить? Мудрець відповів: – Нумо підемо зі мною, я дещо тобі покажу… Подивися, це мій сад. Ось уже багато років я поливаю ці небаченої краси квіти і дбаю про них. Зізнатися чесно, я жодного разу не бачив, як саме розпускаються бутони цих квітів. Все, що мені доводилося бачити, – це прекрасні квіти, які ваблять своєю красою і запашним ароматом. – Дитя, вчись у природи. Подивися на ці чудові квіти і роби, як вони, – розкривай своє серце перед людьми обережно, щоб ніхто цього навіть не помітив. Відкривай душу хорошим людям. Іди від тих, хто обриває твої пелюстки, кидає під ноги і топче. Ці бур’яни ще не доросли до тебе, тому ти нічим їм не допоможеш. У тобі вони будуть тільки бачити потворне відображення себе. Джерело

Запитайте у знайомих: ЯКИМ ВИ МАЄТЕ БУТИ? – І одні люди скажуть, що ви повинні бути більш відповідальним. Добрішим. Щедрішим. Ви повинні бути більш уважним до знайомих – ну ось хоча б до них. Ви повинні більше працювати. І ви повинні зайнятися своєю зовнішністю, а то якось так собі виглядаєте. Ви повинні бути точним, шляхетним, вміти прощати, пропонувати допомогу, не чекаючи, коли вас попросять, вміти жертвувати собою і віддати своє життя, не замислюючись, заради інших людей. Ось хоча б заради них. І ці люди ще довго будуть говорити, яким саме ви ПОВИННІ бути. Смачним, поживним, з підсмаженою скоринкою … А інші – інші трохи розгубляться, довго будуть думати, а потім скажуть, що ви повинні бути…… здоровим. Ну, може бути, заможнішим, успішнішим; але це не важливо. Головне – ви повинні бути живим і здоровим. І просто – повинні бути, тому що, якщо вас немає поруч, цим людям погано і сумно. Просто будьте, та й все. Ви і так хороший! Ось ці люди – вони люблять по-справжньому. І приймають нас такими, якими ми є. А якщо чогось вимагають – щоб ми відпочивали, рухалися, займалися, правильно харчувалися, – так це з любові і турботи. І якщо є хоч одна людина, яка говорить – “здоровим, щасливим, живим і близьким!”, – це велике щастя. Це любов. А вона повинна бути в житті кожної людини; вона і змінює все на краще. І ми стаємо такими, якими повинні бути. Повинні не іншим людям, а Богові і собі”. © Анна Кір’янова