Турбота про себе – як вода для вазонів: забудеш полити – засохнуть!

Якось Господь покликав до себе в кабінет Ангела, відповідального за амурні справи: — На землі бродить один юнак. Він постійно відволікає мене від важливих справ своїми проханнями. Мені потрібна твоя допомога, тільки ти з цим завданням упораєшся! — Звичайно! Зроблю все, що в моїх силах! Диктуйте адресу, виконаю швидко та якісно, ​​– з усмішкою відповів Ангел. Хлопець сидів перед телевізором і бурмотів собі під носа: — Господи, якщо ти існуєш, пошли мені кохання. Самотність мені набридла, я більше не можу так жити. Чому ти так до мене ставишся? Адже я не грішник, я добра і чуйна людина. Ангел почав наводити довідки про дівчину, яка була призначена долею. Все було гаразд – вона була жива, здорова, вільна. Сиділа і чекала свого принца, нічого не роблячи. Він вирішив організувати побачення. Купив два квитки та кинув їм під ноги. Зрадів Ангел і пішов відпочивати. Він був упевнений, що молоді люди вирушать на прем’єру, зустрінуться там поглядами та покохають одне одного. Знайомство їм забезпечене, думав він. Віктор якраз чекав на автобус, і раптом до нього підлетів квиток. Він озирнувся і почав читати, на який фільм. Він давно мріяв подивитися його, але відмовлятися від роботи в цей час не мав наміру. Хлопець поклав квиток на лаву, сів у транспорт та поїхав. Дівчина побачила білет біля під’їзду. Вона почала питати перехожих, раптом хтось втратив його. Люди дивилися на неї зі здивованим виразом обличчя. Красуня була готова і сама піти на сеанс, але ж нудно, там усі з парами будуть. Кинула його та побігла до офісу. Ангел розплакався від розпачу. Йому здавалося, що він вигадав чудовий план, але довелося йти на крайні заходи. Вирішив підлаштувати все так, щоб дівчина сама прийшла до свого нареченого. Надя вирушила до швачки. Вона довго тинялася вулицями, адже цей район їй був незнайомий. Дівчина заплуталася так, що потрапила до квартири Віктора. У цей момент він якраз сидів у вітальні і вкотре випрошував у Бога другу половинку. Коли він відчинив двері, його серце стиснулося – Надія була чудова. — Ви помилилися, мабуть? – спитав він. — Я шукаю швачку, Олену Йосипівну, — пробурмотіла Надя. Вона одразу почервоніла, адже Віктор їй сподобався ткж. — Тут така не живе! – відповів Віктор і зачинив двері перед її носом.Ангел знову заплакав, бо таких дурнів він давно не бачив. Тоді він стояв під дверима і почув чергову молитву. Він повернувся на небо і мовчки зайшов до Господа. — Вони вже разом? – радісно спитав Господь. — Ні! Я вже не знаю, що робити. — Нехай буде самотнім? — Я безсилий у цьому випадку. Може, зіткнемо їх чолами років через десять? — Люди вічно просять мене послати їм дружину чи чоловіка. Я намагаюся їм допомогти сам, лише у тяжких випадках звертаюся до Ангелів. Люди не хочуть навіть із дому виходити, де ж вони тоді зустрінуть кохання? Вони сидять на дивані і чекають на диво. Джерело

Група випускників престижного вишу, успішних, які зробили чудову кар’єру, прийшли в гості до свого старого професора. Під час візиту розмова зайшла про роботу: випускники скаржилися на численні труднощі та життєві проблеми. Запропонувавши своїм гостям каву, професор пішов до кухні й повернувся з кавником та підносом, заставленим різними чашками: порцеляновими, скляними, пластиковими та кришталевими. Одні були прості, інші дорогі. Коли випускники розібрали чашки, професор сказав: – Зверніть увагу, що всі красиві чашки розібрали, тоді як прості й дешеві залишилися. І хоча це нормально для вас – хотіти тільки кращого для себе, але це і є джерело ваших проблем та стресів. Зрозумійте, що чашка сама по собі не робить каву кращою. Насправді, все, що ви хотіли, була просто кава, а не чашка. Але ви свідомо обрали кращі чашки, а потім роздивлялися, кому яка чашка дісталася. А тепер подумайте: життя – це кава, а робота, гроші, становище, суспільство – це чашки. Це всього лише інструменти для сприяння нашому життю. Те, яку чашку ми маємо, не визначає та не змінює якості нашого життя. Іноді, концентруючись лише на чашці, ми забуваємо насолодитися смаком самої кави. Найщасливіші люди – не ті, які мають все найкраще, а ті, які шукають все найкраще у тому, що мають. Джерело

Для мене зрілість до непристойності в простому – в умінні про себе подбати. Голодна? – Втамуй.Холодно? – Зігрійся.Дує? – Пересядь.Боляче? – Не терпи.Любиш? – Скажи.Не любиш? – Скажи тим паче.Погано? – Зроби, щоб було краще.Добре? – Бережи і не втрачай.Втомилась? – Зроби паузу і відпочинь.Роблять боляче? – Зверни їхню увагу на це.Не чують? – Спробуй ще. Знову не чують? – Посилай подалі. Крапка. Одне з важливих принципів життя – навчитися давати і навчитися брати. І це не про гроші. Зовсім не про гроші. Хлопчик стає чоловіком, коли перестає тільки споживати – коли навчився ділитися і давати. Дівчинка стає жінкою, коли перестає тільки віддавати – навчилася брати. Варто навчитися розрізняти потребу і любов. Вразливість і слабкість. Турботу і опіку. Доброту і підпорядкованість. Довіру і дурість. Агресію і насильство. Правду і брехню. Щирість і фальш. © Ігор Ларін

У Чехова є хороша розповідь про прощення. Один чоловік отримав платню і напився жахливо з товаришами по службі. Погано поводився, хуліганив, поїхав до “повій” і там на гітарі грав. Або бив когось гітарою – він не пам’ятав. Кілька днів провів в жахливому загулі, і зі служби його презирливо вигнали, звичайно. Гроші він пропив, ясна річ. Дружина не працює – тоді дружини не працювали. І цей чоловік в повному розпачі приплентався додому і не хотів жити – так все було жахливо. І похмілля страшне. Він скорчився на дивані, а дружині записку написав – месенджерів тоді не було, а то б повідомлення відправив. Коротке і зухвале повідомлення, без всяких прохань і пояснень: “гуляв і втратив службу”. Чоловікам важко барвисто просити вибачення. Тим більше, можна ж просто померти, вчинити самогубство. Або волоцюгою стати, все кинути … І цей доведений до відчаю чоловік отримав від дружини відповідь в записці: мовляв, не треба впадати у відчай! На Бога уповаємо. І все. Встав чоловік на кволі ніжки і пішов шукати нову службу. І відмінну знайшов! Зі значно більшою платнею. І не наклав на себе руки, не занапастив душу, а став жити добре, правильно, працьовито, не торкаючись до горілки. І дружину, яку і раніше любив, став обожнювати і поважати, як особистість. Хоча все обійшлося без пояснень і благань, без гучного каяття, що переходить в виправдання, а потім – в звинувачення. Мудрий був Чехов. Він розповів, яке буває прощення і які результати воно дає. Не треба добивати людину, навіть якщо він сильно винен і наробив жахливе – толку-то немає. Доб’єш, і все. Немає ні проблеми, ні людини, ні грошей … Не обов’язково чекати, щоб в ногах валялися і красномовно благали, можна за станом людини зрозуміти, як їй погано і як вона кається. І підтримати без зайвих слів. Ось що таке справжнє прощення – це підтримка і розуміння. І Любов. Де прощення – там Любов. © Анна Кір’янова

Зі словами «пожити для себе» треба бути обережнішим. Це заява про звільнення. Відмова від діяльності на благо соціуму. Тож ми декларуємо небажання бути корисними. І заяву можуть погодити. Ми ж самі просили. І немає для нас більше місця у громаді, у зграї. Ми свідомо відокремилися від системи. І від загальних ресурсів також. Одна жінка все говорила ці слова. Потім невдало впала. І живе у вегетативному стані; її годують, перевдягають. Вона живе для себе. А інший чоловік втратив усю сімʼю, аварія. І роботу. Скільки завгодно тепер можна жити для себе. Не треба ні про кого переживати та дбати. І пенсію виплачують. І майно все йому дісталося. Але жити для себе не виходить. Загалом жити не виходить. Набридає, звичайно, нести тяготи і про когось дбати. Проблеми вирішувати та витрачати гроші та сили. Втомлюєшся. Але жити для себе – це не властиво людині. Це вихід із системи, це відмова летіти разом зі зграєю або приносити мед у вулик. В окремих випадках егоїсти живуть добре. Але вони народилися такими. І із самого початку жили  для себе. Це виняток із правила. А якщо «зграйна» людина такі слова каже – це погано. Для звільнення потрібні вагомі підстави: хвороба чи втрата. Ось тоді заява буде ухвалена і бажання виконано. Але краще не треба. Ми живемо і здорові, поки корисні іншим. Поки що синхронізовані з іншими. Поки є разом із ким жити, працювати, ділитися їжею та подарунки дарувати. Такий закон Життя: спочатку соціальна смерть. Потім психологічна. А потім і фізична. А жити для себе – це і є соціальна загибель. І це треба пам’ятати. Автор: Анна Кір’янова

– Не виходь за нього заміж. З ним ти ніколи не станеш щасливою, – сказала мені мама, коли дізналася про мій вибір. – Як ви будете жити? А, головне, на що? Він нічого не заробляє, він все життя просидить на цій своїй роботі. І буде приносити тобі копійки, а ти все життя будеш рахувати здачу. – Мамо, припини, я втомилася. Я його кохаю. Це головне. – Любов – головна тільки на початку. Потім, мила моя донечко, піде побут. І він тебе ой як торкнеться! Ти вистрибнеш з його обіймів, підійдеш до холодильника, а там – макарони. І все! А причепуритися?! Футболка, туфельки, шубка?! Не хочеться? – Ні. Я хочу бути з ним. – Так, це зрозуміло! Що тобі зараз можна втовкмачити! – То і не втовкмачуй. Я вже все вирішила, я виходжу заміж. – Так, а весілля! На що? На це потрібні гроші! Вони у вас є? – На це потрібно багато грошей, ми просто розпишемося в РАЦСі і підемо в церкву. – Робіть що хочете. Тільки не прибігай потім до мене плакати. – Добре, мамо. Як скажеш. *** Минули роки. Дочка всупереч материній волі таки вийшла заміж за «жебрака обідранця» – менеджера. Невдовзі у них з’явилася донечка. Бувало, вони сварилися. Але ненадовго, і завжди мирилися. Обоє працювали. Гроші приносили в сім’ю. На подив мами, їм на все вистачало. Потім зять несподівано підучився на курсах і поміняв роботу. Почав отримувати більше. Набагато. Але якось в їхній родині гроші не ставилися на перше місце. І дружина, і донька мали все, що потрібно. Одягнені завжди модно, зі смаком. Мати дивувалася: як? Так, маму дочка не забувала. Приходила часто, приносила смачненьке, приводила внучку. І, не зважаючи ні на що, любила маму. – Послухай, доню. Я все хочу дізнатися: як вам це вдалося? Я з твоїм нікчемним батьком відразу жити не стала, як тільки відчула, що толку від нього не буде. А твій нікчемний чоловік з усім так добре справляється і гроші почав заробляти! Ремонт б вам ще зробити! Потягнете? – Не знаю. Нам поки і без ремонту нормально. Знаєш, мамо, мій тато ніколи не був нікчемним. І мій чоловік не був. Ніколи не були вони нікчемними. Просто батько був нелюбимим чоловіком. А мій – любимий… І справді, любов перемагає усе, допомагає долати будь-які труднощі! Автор невідомий

Часто в житті кожного з нас є моменти, коли здається, що все втрачено і виходу із ситуації немає. Проте, вихід є завжди і варто пам’ятати, що все залежить тільки від нас самих. І ось одна з таких історій. Один підприємець по вуха загруз в боргах і вже не бачив виходу з ситуації, яка склалася. Він заборгував кредиторам, а постачальники щодня вимагали оплати. Чоловік вийшов в парк, щоб відволіктися, але думки роєм крутилися в голові. Він опустив голову на руки, подумки перебираючи варіанти, що ж може врятувати справу від банкрутства. Раптом перед ним з’явився якийсь старий. – Я бачу, що вас щось турбує, – сказав він. – Чи не поділитеся? Підприємець розповів йому про свої проблеми, брак грошей і відмови банку видати хоч якийсь кредит для розкрутки. Старий слухав, не перебиваючи, а потім сказав: – Думаю, я можу вам допомогти. Він запитав у підприємця ім’я, виписав чек і сунув його в руку здивованого чоловіка. – Візьміть ці гроші. Зустрінемося тут рівно через рік, і ви зможете віддати мені їх назад. Не встиг чоловік і слова сказати, як старий розчинився в натовпі. Підприємець глянув на чек. На ньому в полі для суми було акуратно виведено «$ 500 000», а нижче було прописано ім’я – «Джон Рокфеллер». Джон Рокфеллер, один з найбагатших людей світу! «Я можу покінчити з усіма проблемами в одну мить!» – Подумав він. Але замість цього підприємець вирішив покласти чек в сейф. Одна тільки думка про його існування давала йому сили знайти спосіб зберегти свій бізнес. З відновленим оптимізмом він уклав вигідні угоди й розширив умови оплати. Йому вдалося здійснити кілька великих продажів. Протягом декількох місяців він вибрався з боргів і знову став заробляти гроші. І через рік чоловік повернувся в парк з тим самим чеком. У домовлений час з’явився старий. Чоловік уже готовий був віддати чек і розповісти про свої успіхи, як раптом підбігла медсестра і схопила старого. – Я так рада, що нарешті впіймала його! – Вигукнула вона. – Сподіваюся, він не турбував вас. Він часто тікає з дому і розповідає людям, що він Джон Рокфеллер. Підприємець стояв приголомшений. Протягом всього року він крутився і робив бізнес, купуючи і продаючи, в повній впевненості, що в будь-який момент йому на порятунок можуть прийти півмільйона доларів. Раптово він зрозумів, що не гроші, реальні або уявні, перевернули його життя. Його нова впевненість надала йому сил домогтися всього того, що він тепер має. Візьміть ініціативу в свої руки. У вирішальний момент тільки впевненість грає ключову роль. Джерело

«У північній частині Тихого океану вже 20 років плаває самотній кит, який не може спілкуватись з родичами, тому що розмовляє не на тій частоті. Найсамотніший кит у світі на ім’я «52 Герца», постійно співає свою пісню, але ніякий інший кит йому не відповість, бо не чує. Ось так і триває його подорож по океанах в повній самоті. Справа не в тому, що він не намагається спілкуватись з одноплемінниками, бо робить це постійно, а справа в тому, що кит співає так високо, що ніякий інший кит не зможе йому відповісти. Решта китів спілкуються на частотах 15-25 Герц, а це нереальна різниця. Ніхто не знає, чому цей самотній кит став таким. Одні стверджують, що він гібрид двох різних видів, інші, що він останній представник невідомого нам виду. Швидше за все, він приречений на постійне блукання на самоті по безкрайніх просторах. А ось тепер задумайтесь, як це нереально страшно перебувати в ПОВНІЙ самоті. Не знаю як у вас, але у мене від цієї думки мурашки по шкірі. Ця величезна рибина пливе в товщі води, шукає рідних, щосили співає свої пісні і з кожним днем втрачає надію. Ви думаєте, якщо він кит, то не розуміє і не відчуває? Повірте, що розуміє і відчуває! Відчуває те, що у нього немає надії. Він тикає своїм величезним носом у чорний, нескінченний простір … Шукає, кличе, але у відповідь тиша. Мокра і холодна. А тепер питання! Ви говорите, що ви самотні? Ви, які живете серед собі подібних! Серед тих, хто може вас слухати, бачити, відчувати! За умови, що ви, звичайно, будете говорити …Ви маєте можливість попросити, пояснити, сказати, обговорити… І не махайте негативно головою, бо дійсно маєте можливість, якщо захочете! А він не має. Він хоче, але не може. Фізично. Ваша самотність, моральна! І вона буває тільки в тому випадку, якщо Ви захочете. Так, можливо ви комусь не зрозумілі, десь не прийняті, але! Змініть життя, перегляньте, подумайте і ви зможете. Його ж самотність – фізична. Вона чорна і безнадійна. Тому, що він нічого не може змінити. Іноді, коли людина залишається на самоті на один день, на два чи на тиждень, як одразу включається паніка. Тоді ми шукаємо випадкових попутників,.. з ким можна скоротати час. Тільки б заповнити порожнечу, тільки б не залишитись один на один! А він … А він двадцять років, в повній дзвінкій тиші, з якої немає виходу. Немає і ніколи не буде Виходу! І після цього ви говорите, що самотні?! Василиса Савицька Джерело