Дуже добра казка, під назвою “Кіт і Ангел”

Дуже добра казка, під назвою “Кіт і Ангел”

– Мир тобі, – ласкаво сказав Ангел, сідаючи поруч з Котом на товсту гілку і струшуючи з неї сніг.
– Привіт, – кіт відкрив зелені очі, ліниво оглянув Ангела і відвернувся.Ангел сховав під крилами босі ноги і подивився вниз. Під ними лежав білий двір, повний сміху, вереску, літаючих сніжок і скрипу кроків.


– Високо ти забрався, – сказав Ангел, оцінюючи відстань до землі.
– Зате сюди навіть Сашків сніжок не долетить.
Ангел розуміюче кивнув і підібрав опущені крила. Помовчали…
– А ти що, за моєю старенькою з’явився? – не повертаючи голови, спитав кіт. Голос його був такий же ледачий, але Ангел відразу побачив, як згустилася навколо нього біль і тривога.
– Ні, я ні за ким.
– А! – Хмарка тривоги пройшла.
– Вона щодня говорить, що скоро Ангел її забере, – вважав за потрібне пояснити кіт.
– Видно, інший прилетить … Знову помовчали. Але, мабуть, кота все ж турбувала присутність Ангела, і він якомога холодніше запитав:
– А ти сюди навіщо?
– Та так, відпочити присів. Хлопчину одного в вашому місті від нього ж самого рятував. Ох, і важка це робота! Тепер додому лечу.
– Так ти, це … і від хвороби можеш?


– Дивлячись яка хвороба. Але багато чого можу. Хоронитель я.
– Так чого ж ти тут розсівся ?! – заревів раптом кіт. – А ну пішли!
І він рудим вихором злетів на землю. Ангел тихо приземлився поруч.
Старенька була така худенька, що Ангел не відразу розгледів її серед білих подушок. Очі бабусі були закриті, а груди заповнюючи всю кімнату хрипом, свистом і схлипами. Ангел нахилився над нею, поклав на груди білі крила і став щось шепотіти – ласкаво і тихо. Поки він так стояв, кіт підкинув у грубку дров, посунув на плиту остиглий чайник і поставив великий кухоль з молоком, сипанув в неї якоїсь трави – готував питво для хазяйки.
Коли Ангел розігнувся, дихання бабусі було рівним і тихим, запалі щоки порожевіли.

– Нехай поспить, – сказав він коту. – Ослабла вона сильно.
Кіт відвернувся і швидко витер очі. Старенька спала, а кіт і Ангел пили чай, і кіт все підливав у свій чай вершки, а Ангел посміхався, дивлячись на нього.
– Я, напевно, залишуся поки у вас, – сказав він, розмішуючи мед, – поки Михайлівна не встане.
– А ти звідки знаєш, що вона Михайлівна?
– Я ж Ангел. Я і то знаю, що тебе Чарліком звуть.
– Значить, на кшталт познайомилися, – хмикнув кіт. – А тебе як величати?
– А у нас імен немає. Просто ангел.
Цокали над столом ходики, тріщали в печі дрова, за вікном посилювався вітер.
– Ось ти питав, навіщо я високо заліз, – посміхнувся раптом кіт. – Виходить, тебе чекав. – І задумливо додав, прислухаючись до вітру: – Шкарпетки тобі зв’язати треба. Що ж ти босоніж по снігу?

Джерело