Чому треба берегти дружину? Причина дуже важлива, і багато її усвідомлюють занадто пізно

Чому треба берегти дружину? Причина дуже важлива, і багато її усвідомлюють занадто пізно

У друга дружина загриміла в лікарню. Начебто здорова була жінка, тільки нервова і дратівлива – він цим дуже обурювався, мовляв, що їй ще треба? Гроші є в будинку, сама не працює, з дітьми сидить, та й то з нянею… А вона ось взяла – і в лікарню.

Цілий букет діагностували, з хребтом серйозні проблеми, нирки ледь-ледь працюють, і на додачу – з нервами біда (нерви, виявляється, теж важлива штука).

І ось чоловік цей залишився з нянею і дітьми. Діти – хлопчики-погодки, одному два з половиною, іншому – три з половиною. Для непосвячених – не діти, а два золотка, завжди дуже милі зі сторонніми.

На ділі ж виявилося, зовсім не такі й милі.

Кричать, вередують, громлять квартиру і, як це не дивно – йому довелося визнати, няня з двома впоратися не може, тому ось уже тиждень як батько змушений взяти відпустку за свій рахунок.

Няня приходить, працює з десятої ранку до четвертої дня. Тому їсть і спить батько, тільки тоді, коли їх королівські високості, спадкові принци, дозволяють.

Так, мріє про той момент, коли дружина вийде з лікарні. Прекрасно при цьому розуміє, що звалити на неї всі батьківські обов’язки буде не можна, хоча визнає – дуже хочеться. Набагато затишніше себе почував, коли після роботи його зустрічали діти ситі, чисті, задоволені життям, з якими тільки погратися – та й все.

А зараз виявилося, що діти чисті й ситі не за замовчуванням, і коли вони кричать – вже не скажеш дружині «зроби ж що-небудь!».

Думаю, такі відкриття робив кожен чоловік, рано чи пізно. Ну, якщо не кожен, то більшість, хто з народження у вихованні й вирощуванні дітей участі не брав. Я знаю тих, хто вночі підривався від найменшого писку до дитини – є такі чоловіки, і багато. А знаю тих, хто просто перевертався на інший бік.

Так ось, сьогодні, скоріше, про другу категорію. Тому що як не дивно, сидить зараз з дітьми саме такий (а бабусі – далеко, бабусі кидатися на допомогу не поспішають). Він сам по собі непогана людина. Просто його так власна мама виховала: не чоловіча це справа, з дітьми сидіти. Чому – хто знає.

Ось за це чоловік і віддувається…

Але не в цьому справа.

Кумедний і цілком логічний висновок він зробив з цієї ситуації (тільки не на часі). Треба було більше допомагати дружині – може, тоді б і спину не зірвала, і пієлонефрит не привів до лікарні.

Ось зараз розмірковує, що вона дітей неправильно виховувала, і мовчить, коли йому кажуть – так допомагав би в вихованні. А то один кричить, другий – кричить, вічно б’ються (ревнощі дитячі так і пруть, що з молодшого, що з старшого), гратися разом не бажають, за іграшки влаштовують війну, одному треба в одне місце, іншому – в інше, і при цьому обидва впевнені – дорослі повинні задовольнити саме їхні вимоги і капризи.

Пам’ятається, у доктора Спока була чудова фраза – батьки теж люди. Думаю, про це треба пам’ятати всім – і татам, і матерям, комусь з них – не кидатися грудьми на амбразуру батьківства, облизуючи діточок з раннього віку і вирощуючи примхливих егоїстів, на шкоду власному здоров’ю, а комусь – не ухилятися від батьківських буднів, нехай вони не завжди зручні й часто – нудні одноманітністю.

Так що бережіть дружин. Інакше зламаються. І кому від цього гірше?

Джерело