Не смій собі казати: “Я не можу”,
Іди вперед наперекір вітрам.
Ніхто тобі ніколи не поможе,
Якщо ти не повіриш в себе сам!
Не думай говорити: “Я здаюся…”,
Хоч як уперто підганяє час.
Лиш заспокій себе: “Хай помилюся,
Та буду знати вже на другий раз…”
Ніколи не кажи собі: “Не справлюсь…”,
Невпевненість – то подруга тривог.
Лиш подумки повторюй: “Постараюсь,
Але хай буде так, як хоче Бог…”
О. Сапріянчук-Маротчак
***
Мене спитали: – “Ти щаслива?”
І я задумалась на мить….
Були дощі…і навіть злива…
…А дещо й досі ще болить…
Всього в житті було не мало
І десь чогось не вистачало…
…Був не один важкий урок…
Я щось знаходила…втрачала
Кудись спішала…як завжди…
Не все важливе помічала…
Не скрізь залишила сліди…
В турботах йде життя по колу
Робота – дім… І так щодня…
Часу не завжди вистачає
Щоб каву випити до дна …
І знову втомлена, додому
Спішу, аби зварити борщ….
Уроки з сином… (крапка… кома …)
…А за вікном холодний дощ…
Сім’я… Вечеря… Що та злива?…
Так гарно пахне з м’яти чай
Я розумію: Я ЩАСЛИВА!!!
Бо маю свій маленький рай…
Катерина Рабчун-Мосійчук
***
А знаєте, багато що змінилось
В моїм житті… оточенні… думках…
Тепер, себе я слухати навчилась,
Що шепче серце і кричить душа…
Що у біді простягнута мені…
Ціную миті… відстань і розлуку
З людьми, котрі для мене дорогі…
Я вже не та… змінилася, напевно,
Бо корективи внесло вже життя.
Не всім всміхаюся… не плачу надаремно,
З роками, зовсім інші відчуття…
Така вже є… і не прошу любити,
Я знаю точно – всіх нас любить Бог.
А я живу лиш так, як вмію жити,
Стараюся не падать від тривог…
Я не загадую про те, що буде далі…
Буде лиш те, що доля принесе.
Усе життя складається з деталей,
Із різних слів, життєві пишуться есе.
Тож рік за роком… пазл життя збираю
З усіх подій, що випали мені.
Одну лиш істину завжди я пам’ятаю –
Що Бог мене не кине у біді!..
Марина Лавришин
***
Нічого не змінилося, я та ж…
Лиш не така наївна, як раніше.
Вже не веду із серця репортаж
Для тих людей, яким не вірю більше.
Через безглузді докори сумління.
Й багато почуттів вже на ключі
Як досвід на наступні покоління.
Я не цікавлюся життям чужим,
Недоліків у інших не шукаю
І не біжу на мрій рожевий дим,
Бо все, що мені треба, я вже маю.
Даремних бесід зменшила тираж,
Із кожним днем ціную більше тишу.
Нічого не змінилося я та ж,
Й такою, певно, до кінця залишусь…
О. Сапріянчук-Маротчак
