Одна жінка все життя мріяла дати своїм дітям найкраще: хорошу освіту, манери, смак, вміння заробляти гроші й охайність. Вона працювала невпинно, не звертаючи уваги на власну невлаштованість.
У результаті, її син і дочка отримали все, що могла дати мати: дипломи, престижні роботи, квартири в гарних районах. Коли їхні ровесники ще платили іпотеки, її діти вже “жили в шоколаді”.
Син, вважаючи, що ніхто ніколи не зробить для нього більше, ніж мати, присвятив їй своє життя. Він витрачав гроші на подарунки для неї, на кожному святі вона сиділа на почесному місці за його столом. Він поспішав до неї з будь-якого приводу: коли їй було сумно чи хотілося поговорити. Він навіть готовий був перевезти її до себе, але дружина завжди були проти. Та для сина це не стало перепоною: він розлучився з першою дружиною, яка просила провести тиждень без мами, а згодом розлучився і з іншими – з тієї ж причини.
Дочка жила з чоловіком, який нічого не робив: не заробляв, не допомагав по дому, не знав навіть цін на хліб і молоко. Мати запитувала:
— Навіщо ти з ним живеш? Це ж принизливо — тягнути на собі весь тягар, поки він байдикує.
Дочка відповідала:
— Я втекла від тебе до нього.
— Від мене? Я ж усе життя поклала до твоїх ніг! — вражено казала мати, відчуваючи, як на очі навертаються сльози, серце стискається, стає важко дихати.
Минулого року вона перевела на рахунок доньки велику суму, хотіла навчити її зберігати й примножувати гроші. Через місяць запитала:
— Скільки тобі нарахували відсотків?
Дочка відповіла зневажливо:
— Ми ці гроші одразу витратили. Чоловік купив собі ігровий комп’ютер.
І знову той самий біль у серці, знову важко дихати…
Її знайомі радили:
— Відійди від них, не втручайся, живи для себе. Але жінка не могла. Вона всією душею жила життям своїх дітей. Для себе їй нічого не треба було.
Однак вона не розуміла, що, коли ділишся своєю силою та ресурсами з іншими, особливо з близькими, ти відбираєш у них можливість розвивати власну силу. Ти робиш їх слабкими й безпорадними. І дивуєшся, чому тебі не дякують, чому їхнє життя не складається. Або чому вони починають уникати тебе. І це ще — не найгірший фінал.
Іспанське прислів’я говорить: “Той, хто видає себе за рятівника, ризикує бути розіп’ятим.”
Відійди вбік і дозволь своїм дітям ставати дорослими. Якщо дитина в біді, не діставай гаманець — розкрий обійми. Це єдине, що потрібно.
