Одного разу йшов дорогою старий мудрий чоловік, милувався природою. Тут він побачив чоловіка, який ніс на плечах неосяжно величезний вантаж. Було помітно, як у нього від такої важкості підкошуються ноги.
– Чому ти прирікаєш себе на таку важку працю і страждання? — запитав старий.
– Я страждаю для того, щоб мої онуки і діти були щасливими, — відповів бідолаха. — Мій прадід прирікав себе на важку працю заради діда, дід — заради батька, батько — заради мене, а я буду страждати заради щастя моїх дітей.
– А хтось у вашій родині був щасливим? — поцікавився мудрий співрозмовник.
– Поки ще ні, але діти й онуки неодмінно стануть щасливими! — мрійливо вигукнув чоловік.
– На жаль, неграмотний не може навчити читати, а кріт ніколи не виховає орла! — зітхнув старий мудрий чоловік. — Спершу потрібно навчитися самому бути щасливим, тільки тоді ти зможеш навчити дітей щастю. Це і буде твій найцінніший подарунок.
