Одного разу у матері запитали:
– Кого із дітей ти любиш найбільше?
Мати відповіла:
– Найменшого, доки не виросте!
– Хворого, поки не стане здоровим!
– Того, хто покинув дім, поки не повернеться!
– І кожного, поки я жива!
Джерело
Притча про материнську любов: “Кого із дітей ти любиш найбільше?”
Двоє хлопчиків народились у різних матерів. Одного мати любила, плекала, виховувала не балуючи, але з мудрістю… Іншому ж мама давала одежину, їжу, але не було зовсім материнського тепла і любові… Вони виросли. За збігом обставин обидвоє мусіли пробігти великий марафон. Перший біг, втомлюючись, але йому сили щоразу додавала мамина любов із дитинства…. Інший не мав звідкіля (від кого) взяти тієї допомоги і щоразу падав, задихався, боляче вдарявся і відставав.. Чи добіг він цей марафон життя? Це – МИ у житті: ті, кого у дитинстві ЛЮБИЛИ, і кого просто “виховували”. Ці Благословення чи холодність мами мають вплив на ціле наше життя…. Щасливі, успішні, сильні, мудрі ті, кого любили! Всі інші-окрадені. Джерело
Найкраща Притча про віддану Материнську Любов, яка іноді гори перевертає, а іноді Знищує власних Дітей! Прoчитайте і зyпиніться, поки не сталося бiди! *** Все життя я соромився своєї матері. У неї не було одного ока, і вона здавалася мені потворною. Жили ми бідно. Батька я не пам’ятав, а мати … Хто запропонує добру роботу такій, як вона, – одноокій. І якщо мене мати намагалася одягнути краще, і в школі я не відрізнявся від однокласників, то в порівнянні з мамами моїх ровесників, такими красивими і ошатними, вона здавалася потворною жебрачкою. Я, як міг, приховував її від друзів. Але одного разу вона прийшла до школи – засумувала, бачте. І підійшла до мене при всіх! Я мало крізь землю не провалився. Тікав світ за очі. А наступного дня, звичайно ж, вся школа тільки й говорила про те, яка у мене потворна матір. Або мені так здавалося… І я зненавидів її. «Вже краще б у мене взагалі не було матері, ніж така, як ти, краще б ти пoмeрла!» – кричав я тоді. Вона мовчала. Найбільше мені хотілося скоріше піти з дому, піти від матері. Та й що вона могла мені дати? Я старанно вчився в школі, потім, щоб здобути освіту, переїхав до столиці. Почав працювати, одружився, обзавівся своїм будинком. Незабаром з’явилися діти. Життя усміхалося мені. І я пишався тим, що всього досягнув сам. Про матір не згадував. Але одного разу вона приїхала до столиці і прийшла в мій будинок. Діти не знали, що це їхня бабуся, вони взагалі не знали, що у них є бабуся, і почали сміятися з неї. Адже моя мати була така потворна. Давня образа захлеснула мене. Знову вона! Тепер хоче зганьбити мене перед дітьми і дружиною?! «Що тобі тут треба? Вирішила налякати моїх дітей?» – сичав я, виштовхуючи її за двері. Вона промовчала. Минуло кілька років. Справи мої успішно просувалися, в сім’ї все добре складалося. І коли зі школи прийшло запрошення на зустріч випускників, вирішив поїхати. Тепер мені нічого було соромитися. Зустріч пройшла весело. Перед від’їздом вирішив побродити містом і сам не знаю як вийшов до свого старого будинку. Сусіди впізнали мене, сказали, що моя мати пoмeрла і передали лист від неї. Я не дуже засмутився, та й лист спочатку хотів викинути, не читаючи. Але все-таки розкрив. «Здрастуй, Синку. Прости мене за все. За те, що не змогла забезпечити тобі щасливе дитинство. За те, що тобі доводилося соромитися мене. За те, що без дозволу приїхала в твій будинок. У тебе гарні діти, і я зовсім не хотіла їх лякати. Вони такі схожі на тебе. Бережи їх. Ти, звичайно, не пам’ятаєш цього, але коли ти був зовсім маленьким, з тобою трапилося нещастя – і ти втратив око. Я віддала тобі своє. Більше я нічим не могла тобі допомогти. Ти всього добився сам. А я просто любила тебе, раділа твоїм успіхам, пишалася тобою. І була щасливою. Твоя мама» *** Немає нічого сильнішого, ніж материнська любов. Немає нічого важливішого, ніж материнське серце. Немає нічого безціннішого, ніж материнське тепло. Бережіть своїх мам, приїжджайте частіше додому, цілуйте руки, говоріть з ними, поки не стало надто пізно… Джерело
Помер чоловік і потрапив на небо. Підлітає до нього ангел і каже: – Згадай все хороше, що ти зробив на Землі, тоді виростуть у тебе крила і ти полетиш зі мною в рай. – Я мріяв побудувати будинок і посадити сад, – згадав чоловік. За його спиною з’явилися маленькі крильця. – Але я не встиг здійснити свою мрію, – зітхнувши додав чоловік. Крильця зникли. – Я любив одну дівчину, – сказав чоловік, і крильця знову з’явилися. – Я радий, що ніхто не дізнався про мої відносини з нею, – згадав чоловік, і його крильця зникли. Так людина згадувала і хороше, і погане, а його крильця то з’являлися, то зникали. Нарешті, він згадав і розповів все, а його крила так і не виросли. Ангел хотів полетіти геть, але чоловік раптом прошепотів: – Ще я пам’ятаю, як мама любила мене і молилася за мене. В ту ж мить за спиною людини виросли великі крила. – Невже я зможу літати? – Здивувався чоловік. – Материнська любов робить серце людини чистим і наближає його до ангелів, – з посмішкою відповів ангел. Дякуємо вам матері! Джерело
Бандити спалили село і забрали у матері дітей. Сама мати дивом врятувалася, але почорніла від горя. Цілими днями сиділа вона біля згорілого будинку й шепотіла: – Господи, захисти і поверни мого синочка і мою донечку. Люди намагалися відвести мати від згарища, нагодувати і заспокоїти. – Ні, – вперто відповіла жінка, – я не змогла вберегти дітей від ворогів, так нехай моя молитва допоможе їм. Довго сиділа мати біля обгорілого будинку й шепотіла слова молитви. Раптом з лісу вибігли її діти. Коли радісні обійми і сльози вгамувалися, хлопчик гордо сказав: – Мамо, я знайшов гострий камінь, перетер мотузку, і ми втекли. – На нас в лісі величезний ведмідь напав! – Повідомила дівчинка з круглими від пережитого страху очима. – Він відкрив пащу, а потім раптом пішов. – А в грозу блискавка нас не вбила. Ми під дубом ховалися, а блискавка як ударить! Дуб почорнів і впав, а ми цілими залишилися, – розповів хлопчик. – Ми навіть в річці не потонули, – згадала дівчинка. – Брат думав, там мілко, а там глибоко було. Довго розповідали діти. Всі ахали, слухаючи їх, а один старий сказав: – Молитва матері завжди слідує за її дітьми і береже їх.
Одного разу почув, як одного психолога запитали, мовляв, чи вірить він в ідеальні відносини, і чи бувають у світі половинки, які зустрівшись утворюють ідеальний союз? На це він відповів приблизно так: “Я вірю, що десь у цьому світі існує Скрипка, яка призначена для мене. Як тільки я знайду її, Візьму в руки – відразу поллється чарівна музика і всі мої друзі і знайомі будуть дивитися і захоплено заздрити тому, який я віртуоз і як нам з нею добре. Але поки що нічого такого не відбувається. Я перебираю скрипки одну за одною, навіть і не думаю про те, щоб витратити час на навчання. Ні. Мені це не потрібно! Розучувати гами, сольфеджіо, постановка рук і все інше – не для мене ці приземлені справи. Мені потрібно лише зустріти Ту саму Скрипку, щоб відразу народилася музика!..» Слухачі навіть не відразу зрозуміли. Видно було, як особи спочатку опромінюються радістю, а потім до них доходить, що це сарказм і над відносинами все-таки потрібно працювати… Джерело
Мама і тато часто возили сина на літо до бабусі. Коли він підріс, то сказав батькам: “Я вже великий, що ви зі мною як з маленьким? Я і сам можу до бабусі доїхати!”Після недовгих суперечок батьки погодилися. Ось стоять вони на пероні, проводжають, дають останні поради, а син все повторює: “Та знаю я, знаю, 100 разів уже говорили…!” Тоді батько каже: “Синку, якщо раптом тобі стане погано або страшно, то ось тобі це…” і поклав щось дитині в кишеню. І ось хлопчик сидить у вагоні, їде, розглядає вигляд за вікном… А навколо люди… чужі… штовхаються, шумлять, заходять, виходять, провідник невдоволено зробив йому зауваження, якийсь незнайомий чоловік теж невдоволено на нього подивився і … хлопцеві стає не по собі … і з кожним разом все неприємніше і важче…І ось йому вже стає страшно. Він похнюпився, забився в куток, і з очей покотилися сльози. Раптом хлопчик згадує, що у нього є щось в кишені від батька. Тремтячою рукою намацує папірець, розгортає, а там записка: “Синку, я в сусідньому вагоні…” Ось так і в житті, ми повинні відпускати дітей, довіряючи їм, але ми повинні бути завжди в сусідньому вагоні, щоб дітям не було страшно. Бути поруч – поки ми живі. Джерело
Колись давним-давно на Землі був острів, на якому жили всі людські цінності. Але одного разу вони помітили, як острів почав йти під воду. Всі цінності сіли на свої кораблі і попливли. На острові залишилася лише Любов. Вона чекала до останнього, але коли чекати вже стало нічого, вона теж захотіла відплисти з острова. Тоді вона покликала Багатство і попросилася до нього на корабель, але Багатство відповіло: — На моєму кораблі багато коштовностей і золота, для тебе тут немає місця. Коли повз пропливав корабель Смутку вона попросилася до неї, але та їй відповіла: — Вибач, Любов, я настільки сумна, що мені треба завжди залишатися на самоті. Тоді Любов побачила корабель Гордості і попросила про допомогу її, але та сказала, що Любов порушить гармонію на її кораблі. Поруч пропливала Радість, але та так було зайнята веселощами, що навіть не почула про заклики Любові. Тоді Любов зовсім зневірилася. Але раптом вона почула голос, десь позаду: — Підемо Любов, я візьму тебе з собою. Любов обернулася і побачила старця. Він довіз її до суші і, коли старець відплив, Любов спохопилася, адже вона забула запитати його ім’я. Тоді вона звернулася до Пізнання: — Скажи, Пізнання, хто врятував мене? Хто був цей старець? Пізнання подивилося на Любов: — Це був Час. — Час? — перепитала Любов. — Але чому він врятував мене? Пізнання ще раз глянуло на Любов потім вдалину, куди поплив старець: — Тому що тільки Час знає як важлива в житті Любов. Джерело
Син прийшов зі школи у поганому настрої. Цього дня він посварився з однокласниками і отримав погану оцінку. Батько помітив, що у дитини проблеми і запитав, чим він може зарадити. Але хлопчик відповів, що ніхто не допоможе йому. Тоді батько сказав: «Так, я не зможу відвернути від тебе всі біди і негаразди. Кожен сам має витримати удари долі, але слід пам’ятати, що всі ці образи на життя і людей не зроблять тебе щасливішим. А щоби в цьому переконатися, кожного разу, як в серці поселилася нова образа, клади в кишеню горіх». Пройшло кілька тижнів і син знову заговорив з батьком на цю тему: «Тату, ти казав мені при кожній образі класти горіх в кишеню. Але твоя ідея виявилась дуже поганою. Я не можу нормально ходити, бігати. Мені стало важко жити з таким тягарем в одязі. Давай придумаємо щось інше». Батько на ці слова відповів так: «Так, синку, правильне порівняння я обрав. Ці горіхи символізують образи, що стають тягарем у твоєму серці. Тобі важко з ними жити, вони дошкуляють, ниють, муляють. Найкращий вихід – позбутися їх. Пробач всім своїм кривдникам, викинь зло з душі, поки воно не переросло у ненависть до всього навкруги». Не обтяжуйте себе поганими думками. Навчіться любити і пробачати – і стане легше жити. Джерело