“Якщо тобі важко, йди маленькими кроками”: мудрі слова моєї бабусі, які я запам’ятала на все життя

Моя бабуся казала: Не дозволяй своїм сковорідкам сяяти яскравіше за тебе!Не стався до прибирання будинку так серйозно! Коли я стала дружиною, я витрачала 24 години на день, спостерігаючи за тим, як все чисто, на випадок, якщо ”хтось зайде в гості”, але потім я дізналася, що вони всі дуже зайняті, гуляють, веселяться, радіють життю! А якщо й раптом прийде хтось? Я не зобов’язана нікому пояснювати свою домашню ситуацію. Людям не цікаво, чим ти займалася весь день. Життя коротке, насолоджуйся! Витри пил… при необхідності. Але встигни намалювати картину або написати вірш, прогулятися або відвідати друга, приготувати те, що тобі подобається… Дай собі вільний час, щоб випити пива, поплавати на пляжі (або басейні), піднятися в гори, погратися з собаками, послухати музику, почитати книги, самовдосконалюватися, і НАСОЛОДЖУВАТИСЯ ЖИТТЯМ. Пил, звісно, витирати потрібно, але життя триває поза домашніми справами… Цей день ніколи не повернеться! При необхідності пилосось, прибирай… але без фанатизму. І не забувай, що ти постарієш і багато речей, які ти можеш зробити зараз, буде не так просто зробити в старості. І коли ти підеш з цього світу (а ми всі коли-небудь підемо), ти теж станеш пилом! І ніхто не згадає, скільки рахунків ти оплатив, скільки разів прибирав будинок, зате всі згадають щиру дружбу, подорожі, радості, затишне чаювання з друзями, час проведений з дітьми і те, що ти залишив після себе… Проводьте час з користю, цінуєте моменти, а не речі! Джерело

Дідусь сидів за весільним столом і з любов’ю дивився на свого онука. А той сяяв від щастя і не зводив очей зі своєї нареченої. – Справжній чоловік виріс, — подумав з любов’ю дідусь. Гості веселилися, виголошували тости, піднімали чарки. Уже народ досяг того рівня сп’яніння, коли хотілося з усіма обійнятися і бажати щастя всім присутнім. Дід потихеньку вибрався з-за столу, накинув на плечі піджак і вийшов на повітря. Дзвінко кричали цвіркуни та цикади. Здавалося, вони теж раділи весіллю молодих. Але шум на вулиці був душі старого милішим, і він присів на лавочку під кущем бузку. Важка гілка опустилася йому на плече, і він втягнув у себе її запашний аромат. Прикрив очі й подумки полинув на своє весілля. Ось вони за столом з його коханою дружиною Настею. Гостей небагато, всього п’ять осіб, але це найкращі друзі, які від щирого серця раділи за молодих. Ось Настя ставить на стіл смажену зі шкварками картоплю — коронна страва їхньої майбутньої сім’ї. Ось потупивши очі, вона підставляє йому свої губи для поцілунку, під дружний крик «Гірко!». Так, молодість …. Шкода, Настя не дожила до весілля внука. – Дід, ти в порядку? – наречений з занепокоєнням доторкнувся до плеча діда. Дідусь розплющив очі й посміхнувся: – В порядку, не хвилюйся. Молодий чоловік опустився на лавку поряд зі старим дідусем. – Я бабусю твою згадував, от би вона пораділа. Онук відкинувся на спинку лавки: – І я щасливий, діду. Так би все життя …. Як ви з бабусею. – Так і буде. Тільки, запам’ятай ось що … це мені ще мій дід казав. Будь завжди мужиком … справжнім таким. Зараз чомусь соромляться цього слова, і «мужик» вважається мало не лайкою. Але справжня жінка завжди буде поруч тільки зі справжнім мужиком — надійним, на якого завжди можна покластися, розумієш? Мій дід казав: кожна жінка, як птах, народжена літати. І якщо вона зустріне справжнього чоловіка, вона навчить літати і його. Головне, не обламати їй крила в сімейному житті. Інакше, вона все одно буде літати, тільки, в кращому випадку — не з тобою, а в гіршому — вже на мітлі. Молодий чоловік посміхнувся такому уроку. – Це, звичайно, жарт. Але, як показує життя, дуже правдивий жарт. Дідусь поплескав молодого по плечу: – Іди, он молода дружина турбується. Іди до неї. І дивився, як від будинку відокремилася легка фігурка в білому і пішла назустріч його онукові. Ось вони взялися за руки … – Нехай вони будуть щасливі, так, Настю? Попроси там Бога, тобі ж ближче… Джерело

Якщо людина хоче схуднути, природа говорить їй про те, що для цього потрібен час, усвідомленість і зусилля. Але якщо вона хоче зробити це швидко і бажано прямо зараз, то сучасна цивілізація пропонує їй пластичну хірургію і ліпосакцію. І ніхто не говорить людині, що вона в цей момент уподібнюється трирічній дитині, яка хоче цукерку для задоволення нагальних бажань і не думає про наслідки. Якщо людина хоче розширити свідомість, практики пропонують багато шляхів для цього. Медитацію, споглядання і усвідомлення себе. Але якщо людина хоче зробити це швидко, бажано прямо зараз, то сучасна фармакологія пропонує їй багато хімічних засобів для цього. І ніхто не каже, що це розширення свідомості не заробиш своїми силами і воно спочатку підіймає тебе високо, а потім опускає дуже глибоко. Ніхто не говорить, що така стимуляція більше забирає, ніж дає. Якщо людина хоче приїхати кудись швидко, біологія говорить про те, що повна акліматизація відбувається за три тижні. Але сучасна наука пропонує автомобіль, поїзд і літак. А роботодавці – двотижневу відпустку. І це значить, що можна доїхати кудись фізично, але не встигнути відчути повної присутності там, тому що просто не встигнеш. Якщо людина хоче близьких відносин, психологія говорить про те, що важливий преконтакт і час для того, щоб пізнати одне одного. Потрібно багато безпеки. Поступово формується інтимність і повага, щоб трапилася справжня близькість. Але сучасна культура пропонує соціальні мережі без інтимності і захищеності, де окрема людина знецінюється. Швидкий секс і стосунки без зобов’язань. Але ніхто не попереджає, що це може дати тільки тимчасове задоволення, але не дає щастя. У всього швидкого є свої наслідки. У швидких вуглеводів, швидких стимуляторів, швидких знайомств і швидких змін. Вони можуть дати швидкий результат, але заберуть більше, ніж дадуть. Справжнє щастя приходить маленькими, неквапливими кроками, перетворюючи кількість в якість. І в один момент ти виявляєш себе живучим у своїй мрії. Доводиться зробити щось. Взяти відповідальність або відпустити контроль. Усвідомити або навпаки перестати думати. Прожити і відчути. Вийти за межі своєї зони комфорту. Тоді це буде твоє, заслужене і зрозуміле. Тоді не буде страху, що твоє щастя піде від тебе з невідомих причин, тому що ти будеш знати кожну сходинку до нього. Тоді воно буде по-справжньому своїм. © Аглая Датешідзе Джерело

Прочитала на днях розповідь про те, як одна дама вирішила стати усвідомленою і економною і відмовилася від будь-яких витрат на цілий тиждень. Ось нічого купувати не буду – ні кави, ні булочок, нічого… і ходити буду пішки, і в метро прослизати зайцем. І у неї начебто стало виходити. Але на другий день збунтувалися чоловік з сином: в будинку не було чого їсти. Навіть банальних макаронів і консервів не було. Добре, що чоловік видуманою клятвою пов’язаний не був і врятував сім’ю від голоду. Так про що це я? Називайте мене хоч жебраком, хоч совком, хоч хрущем, але певний запас продуктів тривалого зберігання в будинку бути повинен. Даю вам кілька простих рекомендацій моєї бабусі, яким в нашій родині слідували завжди. 1. У цьому вся сіль… Анекдот про чоловіка, сусідку і сіль я не розуміла ніколи. Ну, пам’ятаєте: закінчилася у чоловіка сіль, і він пішов зайняти у сусідки. Це жінці логічніше прийти до сусіда за плоскогубцями, розвідним ключем або дрилем. Або попросити допомогти з сантехнікою. А там і закрутилося, як у закордонному кіно оригінального жанру. Або в анекдоті. Але щоб так примітивно, за сіллю? І хоча сіль я практично не вживаю, мені кілограма вистачає на півроку, все рівно пара пачок солі в дальньому кутку шафи чекають своєї години. Як не крути, а сіль – продукт стратегічний. Якась забастовка в суспільстві, загроза фінансової кризи або щось гірше, і всі біжать скуповувати сіль. Упаковками і мішками може і не треба, а от зайва пачка не завадить. Не завадить і звичка при закупівлі в магазині кинути в кошик пачку солі. Десять рублів на місяць вас не розорять. А зберігатися сіль може десятиліттями. 2. Нехай буде світло! У перший вечір Нового року на моїй кухні перегоріла лампочка. Моргнула така і згасла. А що я зробила? Просто дістала нову. Є у мене заповітна коробочка, в якій лежать кілька ламп з різними типами цоколів. Про запас. А ще є у мене дивна звичка – як опиняюся в великому будівельно-господарському супермаркеті, то обов’язково купую лампочки, навіть якщо наявні в будинку горять справно. Відмінний спосіб несподівано не опинитися в темряві. 3. Мильна опера Про пригоди інженера Щукіна, героя «12 стільців» ви, сподіваюся, знаєте. Вирішив мужик прийняти душ, намилився, а водувзяли й відключили. На жаль, на комунальні колапси ми вплинути не можемо, а ось стежити за тим, щоб в будинку завжди було чим помитися і випрати – цілком під силу. Купіть упаковку самого простого мила про запас, нехай буде на всякий пожежний. А то знаєте, дорогущий гель з ароматом елітного парфуму може закінчитися раптово. Хоч «Суничним» домиєтесь. Також непогано мати в будинку по пачці макаронів, гречки, пшона – набір самих хвичайних продуктів з тих, що ви любите. Сюди можна віднести консерви, чай, кава. Відбутися може що завгодно – хвороба, сімейна фінансова криза. Зі стратегічним запасом тимчасові труднощі перенести легше. І так, дівчата, засоби гігієни теж краще купувати про запас. Ну, не мені вам пояснювати, навіщо. А тих, хто говорить, що такі звички – суто совкові й жебрацькі, не слухайте. Краще бути запасливим хом’яком, ніж героєм несмішного анекдоту. Джерело

Онука приїхала до бабусі у село та вирішила зробити прибирання. Дівчинка цілий день витратила, щоб оселя сяяла від чистоти. Вона покликала свою бабусю, щоб та перевірила її роботу.   Старенька без слів одразу підійшла до дивану, підняла покривало та заглянула на підлогу під ним. Бабуся покликала онуку та пальцем показала на бруд, який лежав під диваном. Дівчині стало соромно. Бабуся їй на те сказала: «потрібно весь час прибирати якісно там, де нічого не видно». Минуло багато років, онука стала дорослою, але завжди згадує цю ситуацію. Ця історія розповідає нам про людей. Деякі мають темні сторони, а деякі лише хизуються, а у душі у них не має нічого.   Джерело

Цей урок дала мені одна проста сільська грецька бабуся. Декілька разів я одна заходила в її сімейну таверну: випити кави й замовити до неї дещо із солодощів. Я говорила з господинею, про що завгодно, просто для того, щоби надолужити свою грецьку мову. Зазвичай, про щось звичне для жінок у будь-якому куточку світу: кулінарні рецепти, моду і здоров’я. А одного разу я зайшла в таверну удвох із чоловіком, і тоді господиня влаштувала цілу виставу. Вона дістала мідний піднос, поставила на нього стаканчик крижаного домашнього виноградного самогону й урочисто піднесла це моєму чоловікові, радісно вигукуючи: «Михайло! До нас прийшов Михайло, ласкаво просимо». Що це було? Спадщина дрімучого сільського патріархату й шовіністичних традицій? З одного боку, мені було прикро, що я, будучи постійною клієнткою цього сімейного закладу, жодного разу не удостоїлася настільки урочистого прийому. А, з іншого, я спробувала перевернути в голові цю ситуацію на гендерно протилежну. Якби я поставилася до того, якби, наприклад, чоловік, господар якогось ресторанчика, клієнтів-чоловіків зустрічав спокійно-ввічливо, а кожній клієнтці-жінці, яка заходить цілував руку й дарував троянду зі свого саду? Напевно, такий прояв поваги до мене не просто, як до будь-якої людини, а як до людини певної статі, мені було б приємно. Ось і чоловікам приємно — коли їм радіють і ними захоплюються не просто тому, що вони прийшли, а тому, що вони чоловіки. У грецької бабусі з таверни з чоловіками в житті все було дуже добре: чоловік, із яким вона прожила все життя, і двоє дорослих успішних синів, надія й опора. А ще вона мала чудовий дар приборкувати найстрашніших п’яниць і бешкетників із числа відвідувачів закладу: під її материнським поглядом брутальні мачо з татуюваннями на волохатих передпліччях ставали лагідними агнцями, готовими дотримуватися визначених господинею правил. Багато з її гостей були іноземцями з Англії, Німеччини та Скандинавії, а англійською бабуся говорила зовсім трохи, але мовний бар’єр анітрохи не заважав їй доносити до свідомості відвідувачів те, що їй хотілося сказати. Більшості з нас подобається отримувати від чоловіків компліменти. Подобається товариство тих чоловіків, поруч із якими почуваєшся жінкою, а не безстатевим створінням. Приємно, коли перед тобою притримують двері, подають пальто, звертають увагу на нову сукню й зачіску. Відчувати, як у товаристві добре вихованих чоловіків ти розквітаєш: спина мимоволі випрямляється й за нею, ніби виростають крила. Але ж і чоловікам теж хочеться отримувати знаки поваги й уваги. Хочеться відчувати свою значимість і від цього розквітати. А чи багато в нашій сучасній міській культурі аналогів цілування рук і подавання пальто, тільки навпаки? У сенсі, знаків уваги, які дає жінка чоловікові? Аналогів стаканчика на підносі для дорогого гостя? Чоловік Марини звик сильно випивати. Вкотре «прийнявши на груди» або прокинувшись наступного ранку з похмілля, Іван — назвемо його так — втрачав останні залишки самоповаги й потребу хоча б у мінімальних побутових зручностях. Він запросто міг, наприклад, кинути рушник на підлогу й по ньому пройтися, а потім підняти і витерти обличчя. Або сьорбнути з брудного горнятка незрозумілої рідини, яка позавчора була кавою з молоком. Не кажучи вже про брудні футболки та іншу алкогольну класику. Ситуація почала змінюватися, коли Марині прийшла в голову ідея у тверезі ранки подавати чоловікові чай у новій і красивій посуді. Адже ж їй хотілося, щоби чоловік поводив себе, як порядна людина? А, як починається ранок пристойної людину? Напевно, з чогось смачного і красивого. Коли вранці вона запитала чоловіка, якого саме чаю він би хотів, Івану, як виявилося, важко було зробити вибір. Ну, чаю, гарячого й рідкого. Марина про всяк випадок заварила два горнятка: одне — зелений із жасміном, інше — чорний із суницею. Людині, якій на ранок, як у благопристойному закладі зі шведським столом, пропонують на вибір два напої в гарному посуді, стає складно опускатися все нижче у своїй деградації. Адже йому дають повагу. У нього уточнюють, чого саме він хоче. Його бажання виявляються важливими. Спочатку Іван просто перестав пити більше. Його алкогольна доза припинила зростати. А потім він і зовсім почав віддавати перевагу чаю — адже навіщо бити себе по голові п’яним обухом, якщо це заглушає всі почуття? У тому числі, і любов дружини, у якій так приємно купатися. У нашій пострадянській культурі турботу про чоловіка часто прийнято висловлювати в діях, які швидше належать до турботи про маленьку дитину. Зав’яжи йому шарфик, а то він простудиться! Поклади в кишеню носовичок. Попередь, щоби не їв шкідливого. Але ж насправді, усі ті жести, які прийнято вважати галантними й куртуазними — вони про стосунки з батьками протилежної статі. Культ прекрасної дами, поклоніння жіночій красі — це про маму. Це мамі належать цілування руки, яка колисала сина, букети квітів і ввічливо відсунуті стільці. Ці сигнали свідчать для іншої жінки: «Ти так само, як мама, значуща і прекрасна». А поданий із повагою й любов’ю чай — це про батька. Це не про «погладити маленького хлопчика по голівці», а про «віддання шани тому, хто за тебе сильніший і більший». Так, на жаль, у більшості з нас із татами було не все гаразд. Багато, у кого тата зовсім не було, а в інших батьки пили, били, знущалися, тиранили, не брали на себе відповідальність за сім’ю й дітей, не були для близьких захисниками, здобувачами та добрими покровителями. Але ж будь-якому батькові можна бути вдячним хоча б за те, що він просто подарував життя. Уже на горнятко чаю він після цього заслуговує. У багатьох дівчат, які довго залишалися самотніми й були переконані, що гідних чоловіків навколо немає, особисте життя починало налагоджуватися після того, як вони вибудовували стосунки з якимось заступником батька, здатним викликати в них повагу. Коли вони починали піклуватися про самотнього старенького, варити йому суп і брати в нього до прання сорочки. Коли вони отримували можливість висловити свою повагу викладачеві, священику, батькові близької подруги — та кому завгодно. Для кожного можна знайти той напій і той піднос, за допомогою, яких ви зможете сказати: «Ти дуже важливий. Я люблю тебе». Ольга Гуманова Джерело

Одна вчителька почала свій урок, піднявши вгору 500-гривневу купюру. У класі було близько 30 дітей. Вона запитала, хто хоче отримати купюру. Усі, немов по команді, підняли руки. «Перш ніж один з вас отримає цю купюру, я дещо з нею зроблю», – продовжила жінка. Вона зім’яла її і запитала, чи хтось все ще хоче отримати її. І знову всі підняли руки. «Тоді, – відповіла вчителька, – я роблю наступне», – і, кинувши купюру на підлогу, злегка почовгала її туфлями по підлозі. Потім підняла – купюра була зім’ята і брудна. “Ну і кому з вас вона потрібна у такому вигляді”? І всі знову підняли руки. «Дорогі друзі, – сказала вчителька, – тільки що ви отримали цінний наочний урок. Незважаючи на все, що я зробила з цією купюрою, ви усі хотіли її отримати, оскільки вона не втратила своєї цінності. Вона все ще купюра вартістю 500 гривень. У нашому житті часто трапляється, що ми виявляємося викинутими з сідла, розтоптаними, такими, що лежать на підлозі або змішані з брудом. Це реалії нашого життя. У таких ситуаціях ми почуваємо себе нікчемними. Але неважливо, що сталося або станеться, ти НІКОЛИ не втратиш своєї цінності. Брудний ти чи чистий, пом’ятий чи випрасуваний, ТИ ЗАВЖДИ БУДЕШ БЕЗЦІННИЙ… ДЛЯ ТИХ, ХТО ТЕБЕ ЛЮБИТЬ! Автор невідомий Джерело

Як на мене, в нас хлопчикам бракує суворого чоловічого виховання. У сім’ях в основному цим займаються матері, намагаючись прищепити їм дисципліну, активність і мужність. Але матерям важко впоратися з цим завданням, так як вони, в першу чергу, люблять своїх дітей і сильно за них переживають. У вихованні синів головну роль повинен грати батько. Він не тільки повинен знайти правильні і дієві слова, але і вміти їх донести до своїх дітей, щоб вони їм допомогли прожити гідне життя. «Ти дуже розумний і зумієш у всьому розібратися без чиєї-небудь допомоги» Чоловік повинен бути розумним, щоб навчитися заробляти достатньо грошей, вирішувати важливі проблеми і щоб знайти гідну жінку. Дурні чоловіки викликають у жінок тільки глузування, а ось з розумними чоловіками вони готові піти на край світу. Я завжди не розумів тих батьків, які тільки тим і займаються, що критикують і лають своїх синів. Цим вони позбавляють їх повноцінного життя, вбиваючи в них особистість. У моєму дитинстві батько завжди казав мені, що я розумний, хвалив за старання при виконанні домашнього завдання, за ремонт комп’ютерної та побутової техніки. Похвала здатна надихати і запалювати людей, і не важливо, скільки їм років. Батьківські слова допомогли мені отримати гарну освіту, і не одну. Завдяки йому, я виріс впевненою в собі людиною. «Кривдять – давай здачі» Батько ніколи не вчив мене битися, але завжди говорив, що будь-якій агресії треба давати відсіч. Відступ – це не вихід. Тато часто згадував одну історію зі свого шкільного життя. Якось до нього причепилися хлопці зі старших класів. Але він не намагався від них втекти, не почав плакати, а намагався дати відсіч як міг. Хоча хлопці його і побили, але, зате, більше не чіпали. Завдяки цим повчанням я не поповнив в школі ряди тих, кого постійно били і ображали. Чесно зізнаюся, я намагався обходити бійки стороною, але якщо до цього доходило, я стояв до останнього. Після того, як мої кривдники кілька разів отримали в ніс, вони втратили до мене інтерес. Всі хлопці знали, що я за себе можу постояти. Сьогодні я ходжу на тренування з боксу і це теж великий плюс для мене. «Обіцянка дорожче грошей» Дуже важливо привчити дітей завжди виконувати свої обіцянки. У моєму дитинстві, батько завжди стежив за тим, щоб я закінчив прибирання по будинку, або виніс сміття або зробив домашнє завдання, якщо я сам пообіцяв це зробити. Він не відставав від мене, поки я не закінчу розпочате. Про одне я шкодую, що таких моментів було не так багато. Такої його вимогливості не вистачало в спорті, роботі та в прагненні бути першим. Але в усьому іншому він тримав дисципліну таку, як треба. Дуже важливо, щоб батьки вимагали від синів виконання зобов’язань по дому і стежили за їх виконанням. І це мінімум. Добре, щоб це поширювалося на всі сфери життя. «Завжди треба жити в міру, згідно своїх доходів» Найчастіше, чоловіки не знають рахунку грошей. Вони можуть з легкістю витратити всі гроші, які заробили великими труднощами. Щойно їм вдасться накопичити певну суму грошей, як вони відразу витрачають її на покупку якоїсь нісенітниці. Батьки повинні вчити своїх синів жити за коштами і не піддаватися швидкоплинним поривам. Мій батько все життя жив досить скромно і мені не дозволяв витрачати гроші на непотрібні речі. Згадую з посмішкою один випадок з дитинства. Я просив у батька купити мені шампунь, який не подразнює очі. На що він мені сказав, щоб я завжди закривав очі, коли мою голову, і тоді мені потрібен буде такий шампунь. Подібні ситуації навчили мене не брати гроші в борг і здійснювати тільки обдумані вчинки. Звичайно, життя без помилок не буває. Але я завжди намагався спочатку думати головою, а потім щось робити. Але є одне але”. Я не прагнув до кращого життя. «Завжди треба намагатися бути краще» Кожен батько повинен бажати своїй дитині бути кращим в своєму ремеслі. Наприклад, стати найкращим лікарем, кращим педагогом або кращим інженером. Діти завжди повинні відчувати підтримку своїх батьків. Це обов’язково допоможе їм самореалізуватися, і досягти вершин. Джерело