“Якщо тобі важко, йди маленькими кроками”: мудрі слова моєї бабусі, які я запам’ятала на все життя

Моя бабуся казала: Не дозволяй своїм сковорідкам сяяти яскравіше за тебе!Не стався до прибирання будинку так серйозно! Коли я стала дружиною, я витрачала 24 години на день, спостерігаючи за тим, як все чисто, на випадок, якщо ”хтось зайде в гості”, але потім я дізналася, що вони всі дуже зайняті, гуляють, веселяться, радіють життю! А якщо й раптом прийде хтось? Я не зобов’язана нікому пояснювати свою домашню ситуацію. Людям не цікаво, чим ти займалася весь день. Життя коротке, насолоджуйся! Витри пил… при необхідності. Але встигни намалювати картину або написати вірш, прогулятися або відвідати друга, приготувати те, що тобі подобається… Дай собі вільний час, щоб випити пива, поплавати на пляжі (або басейні), піднятися в гори, погратися з собаками, послухати музику, почитати книги, самовдосконалюватися, і НАСОЛОДЖУВАТИСЯ ЖИТТЯМ. Пил, звісно, витирати потрібно, але життя триває поза домашніми справами… Цей день ніколи не повернеться! При необхідності пилосось, прибирай… але без фанатизму. І не забувай, що ти постарієш і багато речей, які ти можеш зробити зараз, буде не так просто зробити в старості. І коли ти підеш з цього світу (а ми всі коли-небудь підемо), ти теж станеш пилом! І ніхто не згадає, скільки рахунків ти оплатив, скільки разів прибирав будинок, зате всі згадають щиру дружбу, подорожі, радості, затишне чаювання з друзями, час проведений з дітьми і те, що ти залишив після себе… Проводьте час з користю, цінуєте моменти, а не речі! Джерело

Одна людина мені сказала oдного разу дуже хороші слова. – “Ніколи не тримай образ. Роби вигляд, що все нормально. Навіть якщо тебе сильно зачепили або зрадили. Спілкуйся далі. Поводься так, як ніби нічого й не було. Просто пам’ятай в майбутньому, щo це за людина і на що вона може бути, здатна. Ніколи цього не забувай. Я послухала її слова і зробила висновки. Відтепер я живу цими слoвами. Я все пам’ятаю і нічого не забуваю … “ Джерело

Дідусь сидів за весільним столом і з любов’ю дивився на свого онука. А той сяяв від щастя і не зводив очей зі своєї нареченої. – Справжній чоловік виріс, — подумав з любов’ю дідусь. Гості веселилися, виголошували тости, піднімали чарки. Уже народ досяг того рівня сп’яніння, коли хотілося з усіма обійнятися і бажати щастя всім присутнім. Дід потихеньку вибрався з-за столу, накинув на плечі піджак і вийшов на повітря. Дзвінко кричали цвіркуни та цикади. Здавалося, вони теж раділи весіллю молодих. Але шум на вулиці був душі старого милішим, і він присів на лавочку під кущем бузку. Важка гілка опустилася йому на плече, і він втягнув у себе її запашний аромат. Прикрив очі й подумки полинув на своє весілля. Ось вони за столом з його коханою дружиною Настею. Гостей небагато, всього п’ять осіб, але це найкращі друзі, які від щирого серця раділи за молодих. Ось Настя ставить на стіл смажену зі шкварками картоплю — коронна страва їхньої майбутньої сім’ї. Ось потупивши очі, вона підставляє йому свої губи для поцілунку, під дружний крик «Гірко!». Так, молодість …. Шкода, Настя не дожила до весілля внука. – Дід, ти в порядку? – наречений з занепокоєнням доторкнувся до плеча діда. Дідусь розплющив очі й посміхнувся: – В порядку, не хвилюйся. Молодий чоловік опустився на лавку поряд зі старим дідусем. – Я бабусю твою згадував, от би вона пораділа. Онук відкинувся на спинку лавки: – І я щасливий, діду. Так би все життя …. Як ви з бабусею. – Так і буде. Тільки, запам’ятай ось що … це мені ще мій дід казав. Будь завжди мужиком … справжнім таким. Зараз чомусь соромляться цього слова, і «мужик» вважається мало не лайкою. Але справжня жінка завжди буде поруч тільки зі справжнім мужиком — надійним, на якого завжди можна покластися, розумієш? Мій дід казав: кожна жінка, як птах, народжена літати. І якщо вона зустріне справжнього чоловіка, вона навчить літати і його. Головне, не обламати їй крила в сімейному житті. Інакше, вона все одно буде літати, тільки, в кращому випадку — не з тобою, а в гіршому — вже на мітлі. Молодий чоловік посміхнувся такому уроку. – Це, звичайно, жарт. Але, як показує життя, дуже правдивий жарт. Дідусь поплескав молодого по плечу: – Іди, он молода дружина турбується. Іди до неї. І дивився, як від будинку відокремилася легка фігурка в білому і пішла назустріч його онукові. Ось вони взялися за руки … – Нехай вони будуть щасливі, так, Настю? Попроси там Бога, тобі ж ближче… Джерело

Якщо людина хоче схуднути, природа говорить їй про те, що для цього потрібен час, усвідомленість і зусилля. Але якщо вона хоче зробити це швидко і бажано прямо зараз, то сучасна цивілізація пропонує їй пластичну хірургію і ліпосакцію. І ніхто не говорить людині, що вона в цей момент уподібнюється трирічній дитині, яка хоче цукерку для задоволення нагальних бажань і не думає про наслідки. Якщо людина хоче розширити свідомість, практики пропонують багато шляхів для цього. Медитацію, споглядання і усвідомлення себе. Але якщо людина хоче зробити це швидко, бажано прямо зараз, то сучасна фармакологія пропонує їй багато хімічних засобів для цього. І ніхто не каже, що це розширення свідомості не заробиш своїми силами і воно спочатку підіймає тебе високо, а потім опускає дуже глибоко. Ніхто не говорить, що така стимуляція більше забирає, ніж дає. Якщо людина хоче приїхати кудись швидко, біологія говорить про те, що повна акліматизація відбувається за три тижні. Але сучасна наука пропонує автомобіль, поїзд і літак. А роботодавці – двотижневу відпустку. І це значить, що можна доїхати кудись фізично, але не встигнути відчути повної присутності там, тому що просто не встигнеш. Якщо людина хоче близьких відносин, психологія говорить про те, що важливий преконтакт і час для того, щоб пізнати одне одного. Потрібно багато безпеки. Поступово формується інтимність і повага, щоб трапилася справжня близькість. Але сучасна культура пропонує соціальні мережі без інтимності і захищеності, де окрема людина знецінюється. Швидкий секс і стосунки без зобов’язань. Але ніхто не попереджає, що це може дати тільки тимчасове задоволення, але не дає щастя. У всього швидкого є свої наслідки. У швидких вуглеводів, швидких стимуляторів, швидких знайомств і швидких змін. Вони можуть дати швидкий результат, але заберуть більше, ніж дадуть. Справжнє щастя приходить маленькими, неквапливими кроками, перетворюючи кількість в якість. І в один момент ти виявляєш себе живучим у своїй мрії. Доводиться зробити щось. Взяти відповідальність або відпустити контроль. Усвідомити або навпаки перестати думати. Прожити і відчути. Вийти за межі своєї зони комфорту. Тоді це буде твоє, заслужене і зрозуміле. Тоді не буде страху, що твоє щастя піде від тебе з невідомих причин, тому що ти будеш знати кожну сходинку до нього. Тоді воно буде по-справжньому своїм. © Аглая Датешідзе Джерело

У першому класі вчителька запитала: «Що можна встигнути за одну хвилину?» Ми пішли додому спантеличені, і думки розділилися. Мама сказала, що за цей час вона зможе посмажити млинець, нафарбувати очі і зварити каву. Тато пообіцяв забити гол, присісти двадцять разів і з’їсти млинець, який посмажила мама: – Ну а якщо серйозно, то за одну хвилину можна змінити все своє життя. Я тоді цього не зрозуміла. Пирхнула і повернулася до прописів. Адже хвилина – це тьху. Дрібничка. Сьогодні я робила нові вправи. Тренер, довгонога фігуриста дівчина, невимушено сказала: «Ірусю, все добре, залишилася одна хвилина». Я кивнула, і ця хвилина видалася мені вічністю, хоча вона була така ж, як і попередня. Як і вчорашні сто хвилин, витрачені на перегляд серіалу «Жіноче щастя». Ще студенткою я їхала в автобусі і підслухала розмову двох жінок. Одна плакала, а друга її втішала: – Скільки років минуло після смерті чоловіка? Жінка поправила темну хустку і похитала головою: – Вісім, а здається, що його не стало тільки вчора. Пам’ятаю, як моя однокласниця проводжала хлопця в армію. Вони прощалися на пероні, і він ніжно цілував її коротко обстрижену маківку: – Не переживай! Це всього лише якийсь рік. Пролетить, і оком не встигнеш моргнути. Вона подивилася на нього, як на інопланетянина, і запитала: «Який ще рік, коли кожна хвилина довжиною як кілометр?» Найчастіше вони йдуть непоміченими. Десять хвилин на перекур, тридцять на балаканину по телефону, п’ятдесят на комп’ютерну гру, сто двадцять на перегляд новин та п’ятсот на соціальні мережі. Ми профукуємо їх, не замислюючись, а потім наближається вирішальна, навіть фатальна, і настає переоцінка цінностей. Не вистачило кисню в балоні, щоб спливти, секунди – щоб вибачитися, вдиху – щоб надихатися про запас і погляду – щоби втішитися. Всього одна хвилина … 72 удари серця, 58 літаків, що злетіли, і 258 народжених дітей. 10 мільйонів викурених сигарет і 116 весіль. 20 вдихів і видихів і стільки ж можливостей щось змінити у своєму житті. Саме зараз. У цю саму хвилину. Ірина Говоруха

Прочитала на днях розповідь про те, як одна дама вирішила стати усвідомленою і економною і відмовилася від будь-яких витрат на цілий тиждень. Ось нічого купувати не буду – ні кави, ні булочок, нічого… і ходити буду пішки, і в метро прослизати зайцем. І у неї начебто стало виходити. Але на другий день збунтувалися чоловік з сином: в будинку не було чого їсти. Навіть банальних макаронів і консервів не було. Добре, що чоловік видуманою клятвою пов’язаний не був і врятував сім’ю від голоду. Так про що це я? Називайте мене хоч жебраком, хоч совком, хоч хрущем, але певний запас продуктів тривалого зберігання в будинку бути повинен. Даю вам кілька простих рекомендацій моєї бабусі, яким в нашій родині слідували завжди. 1. У цьому вся сіль… Анекдот про чоловіка, сусідку і сіль я не розуміла ніколи. Ну, пам’ятаєте: закінчилася у чоловіка сіль, і він пішов зайняти у сусідки. Це жінці логічніше прийти до сусіда за плоскогубцями, розвідним ключем або дрилем. Або попросити допомогти з сантехнікою. А там і закрутилося, як у закордонному кіно оригінального жанру. Або в анекдоті. Але щоб так примітивно, за сіллю? І хоча сіль я практично не вживаю, мені кілограма вистачає на півроку, все рівно пара пачок солі в дальньому кутку шафи чекають своєї години. Як не крути, а сіль – продукт стратегічний. Якась забастовка в суспільстві, загроза фінансової кризи або щось гірше, і всі біжать скуповувати сіль. Упаковками і мішками може і не треба, а от зайва пачка не завадить. Не завадить і звичка при закупівлі в магазині кинути в кошик пачку солі. Десять рублів на місяць вас не розорять. А зберігатися сіль може десятиліттями. 2. Нехай буде світло! У перший вечір Нового року на моїй кухні перегоріла лампочка. Моргнула така і згасла. А що я зробила? Просто дістала нову. Є у мене заповітна коробочка, в якій лежать кілька ламп з різними типами цоколів. Про запас. А ще є у мене дивна звичка – як опиняюся в великому будівельно-господарському супермаркеті, то обов’язково купую лампочки, навіть якщо наявні в будинку горять справно. Відмінний спосіб несподівано не опинитися в темряві. 3. Мильна опера Про пригоди інженера Щукіна, героя «12 стільців» ви, сподіваюся, знаєте. Вирішив мужик прийняти душ, намилився, а водувзяли й відключили. На жаль, на комунальні колапси ми вплинути не можемо, а ось стежити за тим, щоб в будинку завжди було чим помитися і випрати – цілком під силу. Купіть упаковку самого простого мила про запас, нехай буде на всякий пожежний. А то знаєте, дорогущий гель з ароматом елітного парфуму може закінчитися раптово. Хоч «Суничним» домиєтесь. Також непогано мати в будинку по пачці макаронів, гречки, пшона – набір самих хвичайних продуктів з тих, що ви любите. Сюди можна віднести консерви, чай, кава. Відбутися може що завгодно – хвороба, сімейна фінансова криза. Зі стратегічним запасом тимчасові труднощі перенести легше. І так, дівчата, засоби гігієни теж краще купувати про запас. Ну, не мені вам пояснювати, навіщо. А тих, хто говорить, що такі звички – суто совкові й жебрацькі, не слухайте. Краще бути запасливим хом’яком, ніж героєм несмішного анекдоту. Джерело

Доброго ранку, – сказала жінка, проходячи повз чоловіка, який валявся на землі. Той здивовано підняв на неї очі. Відразу було видно, що жінка добре заробляє – дороге пальто і доглянуті руки говорили самі за себе. Спочатку чоловік вирішив, що вона над ним знущається, як і багато інших, які кожен день проходять повз нього. – Дайте мені спокій, – зі злістю промовив він. Але його здивувало те, що жінка не зрушила з місця. – Ви голодні? – запитала вона. – Ні, – відповів він, посміхнувшись. – Я щойно пообідав з президентом. Ідіть уже, куди йшли! Посмішка жінки стала ще ширшою. Раптом він відчув її руку на своїй руці. – Що ви робите, леді? Я сказав, щоб ви дали мені спокій! Поруч чергував поліцейський, який, почувши крики, підійшов ближче. – Якісь проблеми, мем? – запитав він. – Ні, що ви, офіцер, – відповіла вона. – Я просто намагаюся підняти цю людину на ноги. Чи не допоможете мені? Офіцер спантеличено почухав потилицю. – Це старий Джек. Він живе на цій вулиці протягом декількох років. Що ви хочете від нього? – Бачите той кафетерій неподалік? – запитала вона. – Я хочу відвести цього чоловіка туди і нагодувати. – Ви з глузду з’їхали, леді! – бездомний пручався з усіх сил. – Я не хочу туди йти! Раптом він відчув, як сильна рука офіцера підхопила його з іншого боку і підняла із землі. – Відпустіть мене, офіцер! Я нічого не зробив. – Вона хоче допомогти, Джек, – відповів офіцер. – Не сперечайся з нею. Нарешті, не без зусиль, жінка і офіцер поліції відвели Джека у кафе і посадили в кутку за столик. Був пізній ранок, сніданок вже пройшов, а час обіду ще не настав, тому людей було мало. Менеджер тут же підійшов до їхнього столика. – Що тут відбувається, офіцер? – запитав він. – Ця леді привела його сюди, щоб пригостити ланчем, – відповів поліцейський. – НЕ тут! – роздратовано відповів менеджер, – присутність такого роду людей шкодить бізнесу. Старий Джек посміхнувся беззубою посмішкою: – Бачите, леді, я ж казав вам. Тепер, відпустіть мене, будь ласка! Жінка повернулась до працівника кафе: – Сер, ви знаєте “Едді і Ко”, банківську фірму, яка розташована далі по вулиці? – Звичайно, – відповів той, – вони проводять свої щотижневі збори в одному із наших банкетних залів. – О, та ви, напевно, маєте непогану виручку з цих зустрічей? – А вам яке діло? – Вибачте, сер, я Пенелопа Едді, президент і головний виконавчий директор компанії. – О, – тільки й зміг вимовити шокований менеджер. Жінка знову посміхнулася: – Я думаю, це змінює ситуацію, правда? – Вона глянула на поліцейського, який із усіх сил намагався не розсміятися. – Хочете приєднатися до нас на чашку кави і ланч, офіцер? – Ні, дякую, мем, – відповів він, – я на службі. – Тоді, можливо, чашку кави з собою? – Так мем. Було б дуже великодушно з вашого боку. Менеджер прийшов до себе й швидко промовив: – Ваша кава зараз буде готова, офіцер. Поліцейський обернувся до жінки: – Спритно ви його поставили на місце. – Я не ставила собі таку мету. Вірите чи ні, але у мене інші причини. Вона присіла за столик навпроти збентеженого бродяги і пильно подивилася йому в очі: – Джек, ви пам’ятаєте мене? Старий Джек уважно вивчав її поглядом кілька хвилин: – Ну, ви виглядаєте знайомою… – Я тепер стала трохи старшою. І вже точно повнішою, ніж в дні моєї юності, коли ви тут працювали. Одного разу я зайшла саме в це кафе, голодна, замерзла, в дешевому одязі… – Ви, мем? – Офіцер, який стояв поруч, не втримався від коментаря. Він просто не міг повірити, що така шикарна жінка колись могла виглядати інакше. – Я тоді тільки закінчила коледж, – продовжила розповідь жінка, – приїхала у місто в пошуках роботи, але так нічого й не змогла знайти. Зрештою, закінчилися гроші і мене виселили з найманої квартири. Був лютий місяць, стояв страшний мороз, мені нікуди було піти, і я зайшла у це кафе, щоб погрітися. Обличчя Джека раптом осяяла широка посмішка. – Тепер я згадав! – скрикнув він, – я стояв за стійкою, ви підійшли і запитали, чи можна попрацювати тут за їжу. Я тоді сказав, що це проти правил закладу. – Саме так, – відповіла жінка, – потім ви зробили мені найбільший сендвіч, який був у меню, пригостили гарячою кавою і не взяли з мене грошей. Я боялася, що через мене у вас будуть неприємності з начальством. Потім я побачила, як ви поклали в касу свої гроші за мій ланч. – Тож, ви почали свій бізнес? – з нетерпінням запитав старий Джек. – Я влаштувалася на роботу на наступний день. Я сама прокладала собі дорогу до успішного життя. Зрештою я почала свій власний бізнес і, з Божою допомогою, він став рости і процвітати. – Вона відкрила сумочку і дістала візитну картку: Ось директор по персоналу нашої компанії. Я поговорю з ним, і впевнена, він знайде для вас підходящу роботу в офісі. – Вона посміхнулася: – Думаю, що він зможе навіть дати вам аванс, щоб ви купили собі одяг і знайшли житло, поки ви самі не станете на ноги. І запам’ятайте, якщо вам коли-небудь що-небудь знадобиться, мої двері завжди відкриті для вас. – Спасибі вам! – по щоках бродяги текли сльози. – Як я можу віддячити вам? – Не дякуйте мені – відповіла жінка, – Господь допоміг мені через вас, тепер Він допомагає вам через мене! Вийшовши з кафе, офіцер і жінка зупинилися на хвилину біля входу. – Дякую за вашу допомогу, офіцер. – Навпаки, мем, – відповів він, – завдяки вам я побачив сьогодні чудо, яке ніколи не забуду… Що посієш, те й пожнеш. Джерело

Онука приїхала до бабусі у село та вирішила зробити прибирання. Дівчинка цілий день витратила, щоб оселя сяяла від чистоти. Вона покликала свою бабусю, щоб та перевірила її роботу.   Старенька без слів одразу підійшла до дивану, підняла покривало та заглянула на підлогу під ним. Бабуся покликала онуку та пальцем показала на бруд, який лежав під диваном. Дівчині стало соромно. Бабуся їй на те сказала: «потрібно весь час прибирати якісно там, де нічого не видно». Минуло багато років, онука стала дорослою, але завжди згадує цю ситуацію. Ця історія розповідає нам про людей. Деякі мають темні сторони, а деякі лише хизуються, а у душі у них не має нічого.   Джерело