“Якщо тобі важко, йди маленькими кроками”: мудрі слова моєї бабусі, які я запам’ятала на все життя

Моя бабуся казала: Не дозволяй своїм сковорідкам сяяти яскравіше за тебе!Не стався до прибирання будинку так серйозно! Коли я стала дружиною, я витрачала 24 години на день, спостерігаючи за тим, як все чисто, на випадок, якщо ”хтось зайде в гості”, але потім я дізналася, що вони всі дуже зайняті, гуляють, веселяться, радіють життю! А якщо й раптом прийде хтось? Я не зобов’язана нікому пояснювати свою домашню ситуацію. Людям не цікаво, чим ти займалася весь день. Життя коротке, насолоджуйся! Витри пил… при необхідності. Але встигни намалювати картину або написати вірш, прогулятися або відвідати друга, приготувати те, що тобі подобається… Дай собі вільний час, щоб випити пива, поплавати на пляжі (або басейні), піднятися в гори, погратися з собаками, послухати музику, почитати книги, самовдосконалюватися, і НАСОЛОДЖУВАТИСЯ ЖИТТЯМ. Пил, звісно, витирати потрібно, але життя триває поза домашніми справами… Цей день ніколи не повернеться! При необхідності пилосось, прибирай… але без фанатизму. І не забувай, що ти постарієш і багато речей, які ти можеш зробити зараз, буде не так просто зробити в старості. І коли ти підеш з цього світу (а ми всі коли-небудь підемо), ти теж станеш пилом! І ніхто не згадає, скільки рахунків ти оплатив, скільки разів прибирав будинок, зате всі згадають щиру дружбу, подорожі, радості, затишне чаювання з друзями, час проведений з дітьми і те, що ти залишив після себе… Проводьте час з користю, цінуєте моменти, а не речі! Джерело

Старий сидів за весільним столом і з любов’ю дивився на свого онука. А той сяяв від щастя і не зводив очей зі своєї нареченої. – Справжній чоловік виріс, — подумав з любов’ю старий. Гості веселилися, виголошували тости, піднімали чарки. Уже народ досяг того рівня сп’яніння, коли хотілося з усіма обійнятися і бажати щастя всім присутнім. Старий потихеньку вибрався з-за столу, накинув на плечі піджак і вийшов на повітря. Дзвінко кричали цвіркуни та цикади. Здавалося, вони теж раділи весіллю молодих. Але шум на вулиці був душі старого милішим, і він присів на лавочку під кущем бузку. Важка гілка опустилася йому на плече, і старий втягнув у себе її запашний аромат. Він прикрив очі й подумки полинув на своє весілля. Ось вони за столом з його коханою дружиною Настею. Гостей небагато, всього п’ять осіб, але це найкращі друзі, які від щирого серця раділи за молодих. Ось Настя ставить на стіл смажену зі шкварками картоплю — коронна страва їхньої майбутньої сім’ї. Ось потупивши очі, вона підставляє йому свої губи для поцілунку, під дружний крик «Гірко!». Так, молодість …. Шкода, Настя не дожила до весілля внука. – Дід, ти в порядку? – наречений з занепокоєнням доторкнувся до плеча діда. Старий розплющив очі й посміхнувся: – В порядку, не хвилюйся. Молода чоловік опустився на лавку поряд зі старим. – Я бабку твою згадував, от би вона пораділа. Онук відкинувся на спинку лавки: – І я щасливий, дід. Так би все життя …. Як ви з бабусею. – Так і буде. Тільки, запам’ятай ось що … це мені ще мій дід казав. Будь завжди мужиком … справжнім таким. Зараз чомусь соромляться цього слова, і «мужик» вважається мало не лайкою. Але справжня жінка завжди буде поруч тільки зі справжнім мужиком — надійним, на якого завжди можна покластися, розумієш? Мій дід казав: кожна жінка, як птах, народжена літати. І якщо вона зустріне справжнього чоловіка, вона навчить літати і його. Головне, не обламати їй крила в сімейному житті. Інакше, вона все одно буде літати, тільки, в кращому випадку — не з тобою, а в гіршому — вже на мітлі. Молодий чоловік посміхнувся такому уроку. – Це, звичайно, жарт. Але, як показує життя, дуже правдивий жарт. Старий поплескав молодого по плечу: – Іди, он молода дружина турбується. Іди до неї. І дивився, як від будинку відокремилася легка фігурка в білому і пішла назустріч його онукові. Ось вони взялися за руки … – Нехай вони будуть щасливі, так, Настю? Попроси там Бога, тобі ж ближче… Джерело

Якщо людина хоче схуднути, природа говорить їй про те, що для цього потрібен час, усвідомленість і зусилля. Але якщо вона хоче зробити це швидко і бажано прямо зараз, то сучасна цивілізація пропонує їй пластичну хірургію і ліпосакцію. І ніхто не говорить людині, що вона в цей момент уподібнюється трирічній дитині, яка хоче цукерку для задоволення нагальних бажань і не думає про наслідки. Якщо людина хоче розширити свідомість, практики пропонують багато шляхів для цього. Медитацію, споглядання і усвідомлення себе. Але якщо людина хоче зробити це швидко, бажано прямо зараз, то сучасна фармакологія пропонує їй багато хімічних засобів для цього. І ніхто не каже, що це розширення свідомості не заробиш своїми силами і воно спочатку підіймає тебе високо, а потім опускає дуже глибоко. Ніхто не говорить, що така стимуляція більше забирає, ніж дає. Якщо людина хоче приїхати кудись швидко, біологія говорить про те, що повна акліматизація відбувається за три тижні. Але сучасна наука пропонує автомобіль, поїзд і літак. А роботодавці – двотижневу відпустку. І це значить, що можна доїхати кудись фізично, але не встигнути відчути повної присутності там, тому що просто не встигнеш. Якщо людина хоче близьких відносин, психологія говорить про те, що важливий преконтакт і час для того, щоб пізнати одне одного. Потрібно багато безпеки. Поступово формується інтимність і повага, щоб трапилася справжня близькість. Але сучасна культура пропонує соціальні мережі без інтимності і захищеності, де окрема людина знецінюється. Швидкий секс і стосунки без зобов’язань. Але ніхто не попереджає, що це може дати тільки тимчасове задоволення, але не дає щастя. У всього швидкого є свої наслідки. У швидких вуглеводів, швидких стимуляторів, швидких знайомств і швидких змін. Вони можуть дати швидкий результат, але заберуть більше, ніж дадуть. Справжнє щастя приходить маленькими, неквапливими кроками, перетворюючи кількість в якість. І в один момент ти виявляєш себе живучим у своїй мрії. Доводиться зробити щось. Взяти відповідальність або відпустити контроль. Усвідомити або навпаки перестати думати. Прожити і відчути. Вийти за межі своєї зони комфорту. Тоді це буде твоє, заслужене і зрозуміле. Тоді не буде страху, що твоє щастя піде від тебе з невідомих причин, тому що ти будеш знати кожну сходинку до нього. Тоді воно буде по-справжньому своїм. © Аглая Датешідзе Джерело

Прочитала на днях розповідь про те, як одна дама вирішила стати усвідомленою і економною і відмовилася від будь-яких витрат на цілий тиждень. Ось нічого купувати не буду – ні кави, ні булочок, нічого… і ходити буду пішки, і в метро прослизати зайцем. І у неї начебто стало виходити. Але на другий день збунтувалися чоловік з сином: в будинку не було чого їсти. Навіть банальних макаронів і консервів не було. Добре, що чоловік видуманою клятвою пов’язаний не був і врятував сім’ю від голоду. Так про що це я? Називайте мене хоч жебраком, хоч совком, хоч хрущем, але певний запас продуктів тривалого зберігання в будинку бути повинен. Даю вам кілька простих рекомендацій моєї бабусі, яким в нашій родині слідували завжди. 1. У цьому вся сіль… Анекдот про чоловіка, сусідку і сіль я не розуміла ніколи. Ну, пам’ятаєте: закінчилася у чоловіка сіль, і він пішов зайняти у сусідки. Це жінці логічніше прийти до сусіда за плоскогубцями, розвідним ключем або дрилем. Або попросити допомогти з сантехнікою. А там і закрутилося, як у закордонному кіно оригінального жанру. Або в анекдоті. Але щоб так примітивно, за сіллю? І хоча сіль я практично не вживаю, мені кілограма вистачає на півроку, все рівно пара пачок солі в дальньому кутку шафи чекають своєї години. Як не крути, а сіль – продукт стратегічний. Якась забастовка в суспільстві, загроза фінансової кризи або щось гірше, і всі біжать скуповувати сіль. Упаковками і мішками може і не треба, а от зайва пачка не завадить. Не завадить і звичка при закупівлі в магазині кинути в кошик пачку солі. Десять рублів на місяць вас не розорять. А зберігатися сіль може десятиліттями. 2. Нехай буде світло! У перший вечір Нового року на моїй кухні перегоріла лампочка. Моргнула така і згасла. А що я зробила? Просто дістала нову. Є у мене заповітна коробочка, в якій лежать кілька ламп з різними типами цоколів. Про запас. А ще є у мене дивна звичка – як опиняюся в великому будівельно-господарському супермаркеті, то обов’язково купую лампочки, навіть якщо наявні в будинку горять справно. Відмінний спосіб несподівано не опинитися в темряві. 3. Мильна опера Про пригоди інженера Щукіна, героя «12 стільців» ви, сподіваюся, знаєте. Вирішив мужик прийняти душ, намилився, а водувзяли й відключили. На жаль, на комунальні колапси ми вплинути не можемо, а ось стежити за тим, щоб в будинку завжди було чим помитися і випрати – цілком під силу. Купіть упаковку самого простого мила про запас, нехай буде на всякий пожежний. А то знаєте, дорогущий гель з ароматом елітного парфуму може закінчитися раптово. Хоч «Суничним» домиєтесь. Також непогано мати в будинку по пачці макаронів, гречки, пшона – набір самих хвичайних продуктів з тих, що ви любите. Сюди можна віднести консерви, чай, кава. Відбутися може що завгодно – хвороба, сімейна фінансова криза. Зі стратегічним запасом тимчасові труднощі перенести легше. І так, дівчата, засоби гігієни теж краще купувати про запас. Ну, не мені вам пояснювати, навіщо. А тих, хто говорить, що такі звички – суто совкові й жебрацькі, не слухайте. Краще бути запасливим хом’яком, ніж героєм несмішного анекдоту. Джерело

Онука приїхала до бабусі у село та вирішила зробити прибирання. Дівчинка цілий день витратила, щоб оселя сяяла від чистоти. Вона покликала свою бабусю, щоб та перевірила її роботу.   Старенька без слів одразу підійшла до дивану, підняла покривало та заглянула на підлогу під ним. Бабуся покликала онуку та пальцем показала на бруд, який лежав під диваном. Дівчині стало соромно. Бабуся їй на те сказала: «потрібно весь час прибирати якісно там, де нічого не видно». Минуло багато років, онука стала дорослою, але завжди згадує цю ситуацію. Ця історія розповідає нам про людей. Деякі мають темні сторони, а деякі лише хизуються, а у душі у них не має нічого.   Джерело

Дзвінок пролунав о десятій ранку. Марія Іванівна відклала в’язання і підняла телефон. — Ваш онук тільки що потрапив в серйозне ДТП. Він винен, — квапливо пояснював невідомий. — Розбита дорога машина, є жертви, а це від трьох до п’яти років позбавлення волі … Щоб допомогти внуку уникнути в’язниці, доведеться заплатити! — Скільки потрібно? — Двісті тисяч! — рішуче заявили по телефону. — Готуйте гроші, зараз до вас приїде наш чоловік! І про цей дзвінок нікому, а то онучок точно потрапить за ґрати! — Але вдома таких грошей немає, — сказала Марія Іванівна. — Потрібно їхати в банк, а це на іншому кінці міста. — Виходьте на вулицю, до дому під’їдуть сріблясті «жигулі» і відвезуть туди, куди потрібно. І пам’ятайте — нікому ні слова! Це в інтересах вашого онука. Проїхавши півміста і зупинившись біля банку, водій притиснув палець до губ. Марія Іванівна відповіла йому тим же. Вона повернулася через півгодини: — Пін-код від картки забула, — важко зітхнула вона. — На дачу треба їхати. Він у мене там, в зошиті записаний … Дача була за тридцять кілометрів від міста, Марія Іванівна узяла ще дві сумки картоплі і сітку цибулі. — Вантаж в багажник і поїхали! — сказала вона.— В банк? — перепитав той. — Додому, — відповіла Марія Іванівна. — Не з картоплею ж в банк їхати ?! А по дорозі біля супермаркету зупинися, треба ще хліба і молока купити … Водій почав нервуватися, але промовчав. Хлопець нервував, а Марія Іванівна була як ніколи спокійна. — Що будеш так і сидіти склавши руки, допоміг би бабусі, — зауважила вона, виходячи з машини. І шахрай покірно поплентався за нею на п’ятий поверх. А там його вже чекали співробітники поліції.— А як же онук ?! — розгубився затриманий. — Немає в мене ніякого онука, — спокійно відповіла бабуся. — Так як і не було і ніякого ДТП з людськими жертвами. Я вас відразу розкусила! — Навіщо тоді було в банк їхати? — Щоб за квартиру і телефон заплатити. — А на дачу? — Щоб картоплю і цибулю додому привезти, — пояснила Марія Іванівна. — Йди йди! Я тобі не бабуся з кішкою, а майор поліції у відставці! Джерело

Професор престижного університету з наміром дати студентам цінний урок на все життя, написав на дошці велику цифру “1” і пояснив: – 1 – це ваша ЛЮДЯНІСТЬ, найнеобхідніша в житті риса. Потім поруч з цифрою 1 написав 0 і сказав: – А це ваші ДОСЯГНЕННЯ, які через людяність зроблять вас кращими в 10 разів. Ще один нуль це – ДОСВІД, з яким ви станете кращими в 100 разів. І так додавав нуль за нулем: УСПІХ, ЛЮБОВ…. – Кожен доданий нуль в 10 разів облагороджує людину. Раптом він стер цифру 1, що стояла на початку ряду чисел. На дошці залишилися нікчемні, нічого не значущі нулі…Професор продовжив: – Але якщо у вас не буде ЛЮДЯНОСТІ, все інше… НІЧОГО НЕ ВАРТЕ… Джерело

Коли я була маленькою, мама завжди карала мене за будь-які помилки. Чи я розсипала борошно, розбила тарілку, забруднила плаття — отримувала за все. При цьому я була з тих дітей, з якими це траплялося постійно без жодного злого умислу. Якось, маму відправили привітати з ювілеєм від імені цеху колишню колегу, яка давно вийшла на пенсію. Оскільки мене було ні з ким залишити, довелося йти з мамою. Бабусі було 75 років, напевно, і в неї в шафі стояв чудовий порцеляновий сервіз з маленькими квіточками. Для гостей, як годиться. Господиня вирішила напоїти нас чаєм, і я, поки крутилася поруч, намагаючись допомагати, розбила одну з цих чашок. Моя мама дала мені ляпаса і стала кричати. Я плачу, боячись нового ляпаса, губа смикається. Тут бабуся взяла мене за плече, відвела від мами, а їй сказала: — Перестань кричати на дитину. Що тут страшного? А якби чашку ти розбила, мені теж треба було б на тебе накричати? Мама зніяковіла і промовчала. Старенька продовжувала: — Фарбований шматок скла не вартий ні сліз дитини, ні твоїх нервів. Подумаєш, був сервіз на шість осіб, а став на п’ять. Так до мене в житті більш як троє не прийдуть. А навіть якщо прийдуть, що, зі звичайних чашок не поп’ють? Потім вона дістала нову чашку і як ні в чому не бувало налила чаю. А коли ми зібралися додому, бабуся загорнула в газету блюдце, що залишилося без пари, і простягнула мені. Зараз я вже не пам’ятаю, як її звали, але цей урок запам’ятався і мені, і моїй мамі на все життя. Хоча, звичайно, вона мені в цьому не зізнавалася. Її вже немає в живих, а блюдце стоїть у мене у квартирі. І коли мої діти пустують, погляд падає на тонкі стеблинки квіточок і вже не хочеться ні кричати, ні брати в руки ремінь… Джерело