Про власну цінність. Такий важливий текст для кожної жінки!

Про власну цінність. Такий важливий текст для кожної жінки!

У своїй психотерапевтичної практиці, та й просто в повсякденному житті я вкрай рідко зустрічала по-справжньому впевнених у собі жінок.

Не самовпевнених, з роздутим «его», які всім своїм виглядом показують «Ей! Зверніть на мене увагу! Всі люди як люди, а я – богиня!». Цей варіант якраз про низьку самооцінку.

А жінок, які дійсно цінують себе, які йдуть за своєю природою, які слухають своє серце і інтуїцію, які поважають своє тіло. Можливо, ви зустрічали або мали щастя спілкуватися з подібною дамою.

Така не прагнутиме привернути увагу всіх навколо і закохувати в себе кожного. Вона не стане включатися в безглузду конкуренцію з іншими жінками і тим більше чоловіками. Між заїждженими порадами з журналів і своїм внутрішнім голосом вона вибере друге. Здаватися ідеальною, намагатися відповідати, прагнути подобатися більшості, намагатися утримати чоловіка – це не для неї. Поруч з нею ви відчуєте глибоку повагу як до її особистості, так і до своєї власної.

Знаєте, ми живемо в такому світі, де жіноча природа згвалтована.

Я не хочу детально вдаватися в причини цього явища, але факт залишається фактом – більшість жінок відчувають себе незатишно у власному тілі, не вважають себе великою цінністю, знаходять в собі недоліки як у зовнішності, так і в усьому іншому.

Як багато існує концепцій і версій, якою має бути ідеальна жінка, мати, дружина, подруга. Що не стаття, то рекомендації про те, як би себе підправити, в якому місці стиснути, що заборонити собі робити і відчувати, щоб інші (та й ти сама) могли оцінити ступінь твоєї жіночності.

І ось у кожної з нас є своєрідна лінійка, яку ми докладаємо до всіх сфер життя, вимірюючи свої і чужі пропорції, ступінь відповідності нормам, порівнюючи себе з іншими людьми і своїми власними уявленнями про те, якою я повинна бути.

Ми, жінки, самі забуваємо про свою природу.

Найстрашніше те, що замість співпраці, взаємної поваги до різниці кожної з нас ми вплутується в нескінченну конкуренцію одна з одною, підтримуємо спільні страхи.

Як наслідок цього, в моді зараз – не бути собою, а бути схожою на когось.

Ми самі вселяємо собі в голову неживі стереотипи.

Наприклад, що старіти – це страшно.
Бути незаміжньою після 30 – фу, ганьба!
Займати керівну посаду – ти чоловік у спідниці.
Важити більше 60-70 кг – який жах!
Мати багато сексуальних партнерів – шлюха, не спати ні з ким – щось з тобою не так…

Список можна продовжувати нескінченно. Жінка налякана, у власних комплексах, яка сумніваються в собі – це жінка зручна і контрольована. Тому так старанно і повсюдно підтримується міф про те, що бути такою, яка ти є – не супер. Це прекрасний ґрунт для маніпуляцій як з боку чоловіка, сім’ї, так і суспільства в цілому. Адже завжди можна нагадувати про твою недосконалість, давлячи на почуття провини і сорому.

Зверніть увагу на те, як більшість жінок намагаються «заслужити» любов. І не тільки партнера, але і оточення. Багато хто живе з відчуттям «щось зі мною не так». Повірити в те, що я вже хороша і гідна любові і поваги така, яка є на сьогоднішній день, – часто буває складним завданням. В голові, звичайно ж, у кожної з нас є думка, що себе треба любити, тоді полюблять і інші. Найцікавіше, що стимулом себе любити є не бажання бути собою, а саме залучення любові іншого об’єкта. Акцент з себе знову йде кудись назовні.

Однак рано чи пізно настає момент, коли ти розумієш, що більше не можеш терпіти насильства над собою. Не можеш нескінченно себе вдосконалювати і втискувати в стандарти і чужі уявлення про ідеал нехай навіть важливих для тебе людей. Ти переконуєшся щиро і безповоротно, що це все не працює і не робить тебе більш щасливою.

Ти починаєш відчувати дикий голод по собі самій. Чого б тобі цього не коштувало, ти маєш намір повернути втрачений зв’язок зі своєю внутрішньою суттю, інтуїцією, тілом.

Ти розумієш, що власне щастя – тільки в твоїх руках, і найближча і важлива людина для тебе в цьому світі – ти сама. І суддя, і кат, і турботлива мати в одній особі.

Ти приймаєш просте рішення – перестати вічно шукати в собі недоліки, критикувати себе, порівнювати з іншими і терпіти те, що заподіює тобі страждання і змушує сумніватися в твоїй цінності. Ти стаєш незручною для інших, неідеальною.

Але якщо дієш зі своєї суті, свого центру – у тебе немає навіть сумнівів, що чиниш якось не так. І тоді оточення твоє змінюється. Тебе або приймають такою, яка ти є, або люди, які не готові бачити твою справжню природу, йдуть з твого життя.

У цьому багато свободи і правди. Звільняється простір не для всіх, а для тих, хто близький з тобою по духу, поглядам, цінностям. У такому оточенні тобі не потрібно натягувати на себе чужий одяг, щоб подобатися. Залишаючись собою, ти відчуваєш зв’язок зі світом через прийняття тебе іншими людьми.

І щодо інших людей відбуваються дивовижні метаморфози.

Дозволяючи бути недосконалою собі, ти дозволяєш те ж саме тим, хто поруч.
Не вимагаючи, не засуджуючи, не чекаючи.

У кожної з нас до самої себе свій шлях.
Хтось йде довго і зигзагами, хтось прямо і стрімко.

Будь-яка дорога хороша, адже ми самі її собі вибираємо. Але відчувши лише один раз в житті смак себе самої, власної цінності, не прив’язаної до досягнень, глибокої поваги до своєї жіночої суті, ти вже не зможеш забути цей стан. Виходячи з нього, ти будеш сумувати за собою і хотіти повернутися знову. І тоді дивним чином змінюєтьсявсе твоє життя і простір навколо…

Алевтина Грицишин

Джерело