Повчальна казка про те, як важливо бути зайнятими принадами життя. Обов’язково дочитайте до кінця!

В одному селі жив священик і був у нього кіт. Священик кота дуже любив, оскільки був самотній. І ось одного вечора він не виявив свого вихованця в будинку, природно, занепокоївся і кинувся його шукати. Знайшов досить швидко, оскільки будиночок і ділянка у нього були скромні – кіт заліз на верхівку дерева і сидів там. Мабуть, собака загнала. Побачивши господаря кіт жалібно зам’явкав, та так що серце у того розривалося від жалю. Але як зняти перелякану тварину? Вмовляння і приманювання ефекту на дали … Священик придумав такий хід: прив’язати до дерева мотузку і, за допомогою машини, нахилити його до землі. Потім кіт або сам зістрибне, або він його візьме. Мотузку він звичайно, прив’язав і дерево машиною нахилив. Та ось тільки коефіцієнт міцності мотузки в розрахунок не взяв … Загалом, мотузка лопнула в момент близькості дерева з землею – рогатка вийшла ще та! Кіт вийшов на балістичну орбіту в мить ока, так що священик з його слабеньким зором так і не зрозумів – куди ж поділась тваринка? Ви думаєте на цьому історія закінчується? Ні! По сусідству зі священиком жила жінка з маленькою донькою. Донька частенько просила маму дозволу принести в будинок якусь тваринку. І так з дитям турбот вистачає. Ось і того вечора дівчинка завела свою тужливу пісню: – Мамочко, давай візьмемо кішечку… – Ні, донечко, ми собі не можемо цього дозволити. – Але ж я дуже хочу, я себе добре веду, слухаюсь у всьому… Мама замислилася – дитина і справді ангел. І вирішила вчинити так: «А ти доню, – каже, – помолися, попроси у Господа кішечку, якщо ти заслуговуєш, то Він обов’язково її тобі пошле». Слухняне янголятко схилило коліна і направило благання до Бога. Після закінчення цього таїнства в розкрите вікно влетів той самий кіт, якого священик запустив. Мама зомліла. У Бога є Свій досконалий план, він наперед підготовлює потрібних людей, підлаштовує ситуацію, щоб відповісти на твою молитву. Автор невідомий

До Бога прийшов чоловік і заявив про свою нудьгу. Бог задумався: “З чого зробити жінку, якщо весь матеріал пішов на чоловіка?” Але, не бажаючи відмовляти чоловікові, після довгих роздумів, Бог створив жінку, використавши кілька яскравих променів сонця, усі чарівні фарби зорі, замислений смуток місяця, красу лебедя, грайливість кішечки, граціозність бабки, ласкаве тепло хутра, притягальну силу магніту і все це зліпив разом. Аби зменшити надмірну солодкуватість, додав холодне мерехтіння зірок, мінливість вітру, сльозоточивість хмар, хитрість лисиці, настирливість мухи, жадібність акули, ревнощі тигриці, мстивість оси, кровожерливість п’явки, дурман опіуму і вдихнув у все це життя. У результаті з’явилася справжня жінка. Бог подарував цю жінку чоловіку, сказавши при цьому:– Бери її такою, яка вона є, і не намагайся переробити, тому що з цього нічого не вийде. Блаженствуй із нею все життя і мучся до самої смерті!

Шостий день наближався до кінця, світ був повністю готовий, коли Бог вирішив створити жінку. Через кілька годин напруженої праці до нього підійшов старший ангел і здивовано запитав: – Чому ти витрачаєш так багато часу на її створення? Всіх інших живих істот на планеті ти створював за лічені хвилини. Бог зітхнув і відповів: – Це буде унікальна істота, яка допоможе привнести гармонію, любов і красу в світ. Поглянь на список запланованих специфікацій для неї: більше 200 складових частин, але її рухи повинні бути граціозними і витонченими. Вона буде виліковувати себе сама і полегшувати біль людей, які поруч з нею. Вона буде слабка, але в разі необхідності зможе працювати по 18 годин на добу. У неї буде всього 2 руки, але вони зможуть обійняти кожну близьку людину, причому так, щоб обдарувати любов’ю, наповнити турботою і полегшити біль, фізичну або душевну. Ангел не повірив своїм вухам. – І це стандартна комплектація? Та тут же роботи на тиждень! – Ні, – відповів Всевишній, – Я дороблю все сьогодні, і вона буде моєю улюбленицею. Ангел не став суперечити, але підійшов і доторкнувся до останнього проєкту Господа. – Ого, вона така м’яка і ніжна! – Так, – вигукнув Бог, – але в цій ніжності ховається сила та витримка, яку ти і уявити собі не можеш. Я довго розмірковував над тим, як поєднати крихкість і міць, красу і силу – і зовсім недавно знайшов рішення. А оскільки всі інші проєкти вже готові і закриті, я застосую всі ці нововведення для жінки. – Невже вона буде при цьому мислячою істотою? – не міг повірити ангел. – І мислячою, і прекрасною, і чуттєвою, – відповів Бог. Ангел захоплено глянув на жінку. – Дійсно красива. Мабуть, найкрасивіша створена тобою істота. Він доторкнувся до її обличчя:– Здається, від надлишку вкладених у неї якостей вона трохи протікає. – Ні, не протікає, – усміхнувся Господь. – Це сльози. У них буде перетворюватися і йти з неї смуток, самотність, страждання й прикрості. Ангел був дійсно вражений.– Господи, ти все продумав. Жінка справді вийшла дивовижною! – О так! – вигукнув Всевишній. – Вона приголомшлива. Вона буде наповнювати світ красою, а її сили зможуть здивувати навіть чоловіка. У ній зможе ужитися все, аж до протилежностей. Вона зможе посміхатися, навіть коли хочеться плакати і зможе допомогти іншому, навіть коли сама потребує допомоги. Її сили, якості і допомогу ближньому будуть проявлятися у всім, навіть у погляді… Ангел стояв і зачаровано дивився на жінку. А Господь зітхнув: – На жаль, базова комплектація неможлива без одного недоліку, який навіть мені несила змінити. Ми задаємо всі передумови, але не можемо керувати свідомістю. Жінка повинна прийти до цього сама, інакше це зіпсує їй все життя. – Що ж це? – здивувався ангел. – Вона не знає собі ціну. Джерело

Одному чоловікові жахливо набридло, що він кожен день ходить на роботу, а дружина сидить вдома. Він хотів, щоб вона побувала на його місці, і почав благати: – Господи! Я щодня ходжу на роботу і працюю по 8 годин, а дружина сидить собі вдома! Я хочу, щоб вона дізналася, як мені важко! Зроби так, щоб ми на день помінялися місцями. Бог вирішив піти йому назустріч і виконав його бажання. На наступний ранок чоловік прокинувся жінкою, як і просив. Він встав, приготував сніданок дружині, розбудив дітей, допоміг їм одягнутися, нагодував їх сніданком, зробив їм з собою бутерброди, відвіз їх в школу, забрав одяг з хімчистки і завіз додому, потім з’їздив в банк і поклав гроші на рахунок, купив продуктів, відвіз їх додому, оплатив рахунки і підвів баланс в сімейній бухгалтерській книжці. Він прибрав котячий туалет і помив собак. Поглянувши на годинник, він побачив, що зараз перша година. Він кинувся застеляти ліжка, прати, прибирати, витирати пил, підмітати і мити підлогу; потім він поїхав в школу і забрав дітей. Він дав дітям печива з молоком і простежив, щоб вони робили домашню роботу, потім дістав прасувальну дошку і трохи подивився телевізор, поки гладив одяг. О 16.30 він почав чистити картоплю і овочі на салат, обваляв м’ясо в сухарях і почистив квасолю до вечері. Після вечері він прибрав в кухні, помив посуд, склав білизну і уклав спати дітей. О 21.00 він був знесилений і, хоча у нього було ще багато не зроблених справ, він ліг в ліжко, де від нього очікувалося зайнятися коханням, яке він зміг пережити без скарг, зобразивши ентузіазм. На наступний ранок він прокинувся і тут же впав на коліна, звертаючись до Бога: – Господи, не знаю, що я собі думав! Я так помилявся, коли заздрив своїй дружині! Благаю, будь ласка, поверни все як було! Господь в своїй безмежній мудрості відповів: – Сину мій, я бачу, що ти вивчив свій урок, і я з радістю поверну все назад. Але тобі доведеться почекати дев’ять місяців. Вчора ввечері ти завагітнів. Джерело

– Візьміть! Будь ласка візьміть! – хлопчик років восьми простягнув в руках перелякане кошеня. Жінка, що виходила з магазину заперечливо похитала головою. – Він хороший, – жалісливо сказав хлопчик і притиснув пухнастий клубок до себе. Кошеня нявкнуло. На цей звук обернувся чоловік, і кошеня знову злетіло у дитячих руках. – Він дуже ласкавий, він вам потрібний. Чоловік замахав руками і прискорив крок. – Це твій? – почув хлопчик. Через його плече на кошеня дивилася дівчинка з довгими косичками. – Так, мій. Але мені треба його віддати. Йому потрібен господар. – Який гарненький! – дівчинка погладила кошеня. Поруч виросла жіноча фігура. – Не займай його! – грубо відтягла вона дівчинку. – Мамо, я хочу його. Воно моє! Воно мені дуже потрібне. – Не потрібне, – як відрізала мама і потягла вже заплакану доньку геть… Кошеня подивилося просто в очі хлопчикові і, раптом, сказало: – Слухай, залиши мене собі. – Не можу, – зітхнув хлопчик. – Нам, ангелам, не можна залишати собі ЩАСТЯ. Ми його роздаємо. – Значить я – щастя? І ти мене віддаси кому завгодно? – Я пропоную тебе тому, кому ти найбільше потрібне. А люди не розуміють і відмовляються. – Але ці люди відмовилися від мене, бо я всього лише маленьке кошеня. – Жінка з магазину відмовилася від сімейного щастя. Якби вона тебе взяла, то по дорозі додому з нею заговорив би чоловік, який захотів би допомогти їй донести тебе, а потім він став би її чоловіком. Чоловік відмовився від щастя взаєморозуміння з дочкою, у них дуже складні відносини. Якби він взяв тебе, то дочка і батько разом доглядали б за тобою, і холод у відносинах поступово б відступив. – А дівчинка? Я був їй потрібен. Це мама не дозволила. – І дівчинці ти був потрібен. Якби їй дозволили взяти тебе, вона навчилася б турботі і терпінню поки ти ріс. А через рік у неї б з’явився братик, і своє вміння піклуватися вона перенесла б на нього. Це і мамі б дуже допомогло. Це щастя турботи і допомоги один одному. – Виходить, вони відмовилися від свого щастя … Як же вони без щастя? – Я буду пробувати знову. Пізніше. Вже по-іншому. Така у нас робота – щастя пропонувати. А вибір за людиною. Кошеня зітхнуло і закрило очі. Воно вже не боялося. Воно – чиєсь щастя! Джерело

Миколі з жінкою пощастило. Акуратна, чистенька, добра і привітна. Чудово готує його улюблені оладки, котлети, запіканку… Що Микола попросить – те й приготує, без жодного цього вашого «Я тобі не кухарка!» Прибирає вона в будинку сама і також без жодного примусу чи вимог придбати робот-пилосос. Ніколи не докоряла Миколі за гроші. Захоче він, наприклад, витратити всі свої заощадження на машину – ну і будь ласка! Хоче позашляховик – купуй… Подарунки жінка не любила… Якщо приймала, то тільки приємні сувеніри, зроблені своїми руками. Листівку їй підпишеш – а вона і щаслива, аж вухами себе б’є по щоках від радості. До речі, якщо її Микола задивлявся на дівчат, то не влаштовувала сцени ревнощів, а тільки сміялася. Але найголовніше – це характер. Золотий був у жінки характер. Навіть якщо якась невдача – ні слова докору, ніяких істерик чи вереску ображеної самки. Завжди тільки Микольчику, радість моя, серце моє, сонечко ненаглядне! Ось так зверталася до Миколи. Ви, напевно, думаєте, я зараз буду Миколу сварити? Мовляв,.. інфантильна твоя душа, експлуататор … Але ні. Не дочекаєтесь. Я за Миколу тільки рада. Чому? Та тому що йому 5 років, він добре їсть, ходить в садок і головна в його житті жінка, це бабуся. А це для чоловіка його віку велике досягнення! Автор: Морена Морана Джерело

У лісі жила відьма, вона була дуже стара й давно не бачила жодної живої душі. Вона жила сама та нікого не запрошувала в гості. Одного разу дівчинка гуляла в лісі та побачила будиночок. Дівчинка підійшла ближче та прочитала напис “Не стукай, а то з’їм» та підпис «Відьма». Дівчинка була смілива і не злякалася постукати в двері. Та й не знала вона просто, що таке відьма! Почувши стукіт, відьма дуже здивувалася. Вона відкрила двері та побачила на порозі дівчинку. Дівчинка стояла й посміхалася. Відьма не змогла не посміхнутися у відповідь. Адже вона вже так давно не посміхалася. Відьма пригостила дівчину всім, що в неї було з солодощів. Вони потім довго сиділи та розмовляли, пили чай, їли цукерки – їм було весело удвох. Адже вони були дівчатка. Одна маленька, а інша велика. А дівчатка люблять секретничати! Мораль казки така: не варто думати про людину нічого, поки не взнаєш її добре! Джерело

Жила-була на світі Втомлена Жінка. Кожен ранок вона абияк прокидалася, примушувала себе цілий день працювати і змученою лягала спати. Вона вже і не пам’ятала, коли востаннє почувала себе відпочилою, повною сил. І так все тривало до певного часу, до того самого моменту, коли тінь Втомленої Жінки відокремилася. Це було літньої спекотної днини, коли треба було зробити чергову важливу справу, тому що “не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні”, “без зусиль не виловиш і рибку із ставка”, “хто не працює, той не їсть”. Саме це довело жінку до піку втоми. Тінь стала віддалятися від неї, залишивши свою господиню сидіти без сил на офісному стільці. Жінка благала Тінь: -Будь ласка, повернися до мене! Ти йдеш, і разом з тобою йде уся моя сила… Тінь відповіла: – Так, вірно. Адже я – Хранителька твоєї Енергії. Але я більше не можу тобі допомогти. Ти вичерпала майже усю свою силу, не поповнивши її запаси. Ти довела себе до повної знемоги. Подумай гарненько, чому усе це з тобою сталося? – Без тебе мені буде складно це зрозуміти. Будь ласка, допоможи мені! Тінь трохи подумала, а потім погодилася. – Добре. Але тільки за умови, що ти пройдеш три випробування, які звільнять від чар твою Енергію. Згодна? – Звичайно! – Тоді слухай. Завдання перше: відчуй свою спину, свої плечі. Чи відчуваєш ти нестерпну важкість? Втомлена Жінка кивнула. Як їй цього не відчувати? Скільки років вона тягає невидимі важкі мішки. – Тоді віддай не свою ношу тим, кому вона буде по плечах. Віддай цим людям ЇХНІ ЖИТТЯ. Це їхні уроки, це їхні перемоги, цей їхній розвиток. А свою долю залиш. І тоді ти зможеш почати жити своїм життям. Ох, як важко було жінці признатися собі в тому, що вона несе тягар, призначений зовсім не їй. Це було їй не під силу, це висмоктувало її енергію: турботи подруг, чоловіка, батьків. Вона тягнула на собі усі їхні проблеми, усі їхні труднощі і намагалася їх вирішити, але ставало тільки гірше. Всім. Але тепер все, досить: відтепер нехай кожен живе своїм життям. Втомлена Жінка закрила очі, представила кожного, чию ношу вона колись через свою доброту звалила на себе, і подумки віддала їхню долю. Як тільки Втомлена Жінка звільнилася від непосильного тягаря, її телефон почав дзвонити. Це шукали її усі, хто колись звалив на неї увесь цей тягар. Втомлена Жінка перелякано подивилася на свою Тінь: – Що мені робити? Вони зараз почнуть знову просити мене забрати їх ношу! Тінь залишалася невблаганною. – Якщо хочеш бути здоровою, якщо ти хочеш, щоб усі ці люди прожили повноцінне життя, не жалкуючи ні за чим, тоді пройди друге випробування: навчися говорити “ні”, коли це необхідно. Жінка кивнула, але відчула, що друге випробування, мабуть, ще складніше за перше. Як відмовити? Що про неї подумають? А раптом з нею перестануть спілкуватися? А раптом її не любитимуть? Але робити нічого. Вона відповіла на дзвінок своєї подруги. Розмова була безглуздою: подруга вмовляла зробити за неї усі справи, а Втомлена Жінка все виправдовувалася і виправдовувалася. Тінь підійшла до своєї підопічної і тихо підказала: – Для того, щоб навчитися говорити “ні”, спочатку треба розучитися виправдовуватися. Інакше люди відчують твою невпевненість і продовжуватимуть переконувати тебе до тих пір, поки ти не здасися і не звалиш на себе їх тягар. Жінка кивнула і закінчила розмову з подругою твердим, невблаганним і в той же час повним співчуття “ні”. Це звучало на мові серця приблизно так: ти мені дуже дорога, саме тому я бажаю тобі, щоб ти жила своїм життям, повір саме тоді можна відчути себе щасливою: випробувавши усе послане долею, ти вчишся цінувати те, що у тебе є, і ти прагнеш до своєї мрії, набуваючи для цього усіх необхідних якостей. Звичайно, не всі зрозуміли Втомлену Жінку. Хтось дійсно перестав з нею спілкуватися (а чи друг він був?), хтось образився (так, треба час, щоб звикнути жити своїм життям і поважати життя іншої людини), а хтось з цим змирився. Тінь сказала: – Прийшла пора пройти третє і останнє випробування. І тоді до тебе повернеться твоя енергія, твоє бажання жити. Навчися відпочивати. Дозволь собі відпочивати. А для цього ти зустрінешся з тим, хто тобі найбільше заважає – зі своїм Почуттям Провини. Третє випробування було найпідступнішим. Почуття Провини безжально змінювало свої обличчя і голоси. Як тільки Втомлена Жінка намагалася відпочити, як Почуття Провини підходило до неї і маминим голосом говорило: – Як? Ти знову байдикуєш? Я тут працюю, працюю, а ти відпочиваєш! Як тобі не соромно! Адже сьогодні стільки справ! Або чувся татовий голос: – Якщо ти цього не зробиш, то ніхто не зробить. Все піде намарно. Що? Втомилася, говориш? Чому ти втомилася? Ти ще нічого не зробила! Працювати, працювати потрібно більше, працювати! Або Почуття Провини говорило голосом бабусі: – В нашій сім’ї зроду ледарів не було. Я ось кручуся цілий день, не сяду навіть. І ти маєш бути такою ж. Голоси вимагали і докоряли, і жінка зрозуміла, що вона не зможе відпочити, не зможе, навіть якщо лежатиме на дивані годинами, навіть якщо поїде у відпустку на край землі. І тоді виник цей крик, крик її протесту: – Я маю право на відпочинок! Я знімаю з себе закляття заборони на нього. Відтепер я не лише працюватиму, але і повноцінно відпочиватиму. Адже існує не лише день, але і ніч. Активність змінюється відпочинком і в природі. Навіть природа, Велика Жінка, відпочиває! Я не байдикую, а відновлююся, щоб бути здоровою, щасливою, повною натхнення і творчих сил. І тоді я робитиму щось не тому що “повинна”, я робитиму все з любов’ю, з радістю, з щирим бажанням. Цього монологу вистачило, щоб Почуття Провини зникло. Втомлена Жінка усвідомила, що завжди намагалася бути хорошою для когось і тому заборонила собі жити своїм життям, заборонила собі відпочивати, мати свою думку. І від цього ще ніхто не став щасливим, все тільки ускладнювалося. До тих пір, поки вона зовсім не виснажилась. Цей день був незвичним для Відпочилої Жінки. Вона з насолодою прийняла квіткову ванну, лежала на дивані з улюбленою книжкою, милувалася неймовірною красою заходу, вдихаючи аромати вечірньої роси, слухаючи голос щасливих надій, відчуваючи биття життя, що повернулося, у своєму серці. До неї поверталася не лише Енергія, до неї поверталися Здоров’я, Краса, Радість, Натхнення, Спокій. І усе це тільки тому, що одного разу Втомлена Жінка нарешті дозволила собі… відпочити. Бажаю вам щастя! Джерело