Одного разу три брати побачили Щастя, що сидить у ямі. Один з братів підійшов до ями і попросив у Щастя грошей. Щастя обдарував його грошима, і він пішов щасливий. Інший брат попросив красиву жінку. Тут же отримав і втік разом з нею у нестямі від щастя. Третій брат нахилився над ямою: – Що тобі потрібно? – Запитало Щастя – А тобі що потрібно? – Запитав брат. – Витягни мене звідси, – попросило Щастя. Брат простягнув руку, витягнув Щастя з ями, повернувся і пішов геть. А Щастя пішло за ним слідом… Джерело

В садку біля будинку малого Іванка, росла висока та гілляста вишня. Хлопчику дуже подобалося це дерево, а воно обожнювало його. Іван кожного дня приходив до вишні лазив по ній, їв ягоди, а стомившись відпочивав в її тіні. Хлопчик підріс та почав рідше відвідувати улюблене дерево. Якось, він прийшов у садок, підійшов до дерева та сів у траву поряд з сумним виглядом. Підходь ближче, давай пограємось. – промовила вишня. Я вже великий, щоб гратися з деревами. Мені потрібні іграшки, але на це мені потрібні кошти. – відповів хлопець. Але я не маю грошей. Візьми мої вишні. За них ти вилучиш кошти, щоб купити іграшки. Хлопець дуже зрадів! Він зібрав з дерева всі ягоди та пішов задоволеним. Від тоді хлопчика не було дуже багато років, вишня дуже за ним сумувала. Він прийшов до неї вже дорослим чоловіком, який мав сім’ю. Дерево дуже зраділо. Йди сюди скоріше, я так сумувала, давай пограємось. На жаль, я не маю на це часу. Нам з родиною немає де жити. Ти можеш чимось допомогти? – запитав Іван. Спиляй мої гілки та побудуй будинок для своєї сім’ї. – відповіла вишня. Іван зрубав на дереві всі гілки та пішов з задоволеним виглядом. Вишня раділа бачивши його щасливим, але він з того часу не приходив. Через багато років, до вишні завітав чоловік, це був Іван. Підходь ближче, пограймося! – прощебетала яблуня. Я не маю сили, бо вже старію. Я хочу відправитися на відпочинок, але для цього мені необхідний човен. Ти можеш мені допомогти? – запитав чоловік у дерева. Звісно! Бери мій стовбур, змайструй човна та вирушай у подорож. Чоловік залишив від улюбленого дерева лише невеличкий пеньок. Збудував човен, відправився у плавання та зник, ще на довгі роки. Але все ж таки повернувся до вишні. Вибач, любий мій хлопчик, але в мене вже немає чого тобі дати. – промовило дерево. Нічого страшного, в мене немає зубів, щоб їсти ягоди та й сили, щоб вилізти на стовбур. – відповів дідусь. Єдине, що від мене залишилося це старенький вмираючий пеньок…. А мені більшого й не треба. Я дуже втомився за життя й хочу трішки відпочити. Чудово! Старий пеньок – це найкраще місце, щоб відпочити. Посидь зі мною й перепочинь трішки. Стрий Іван сів, а вишня від щастя посміхалася й плакала водночас. Ця розповідь про кожну людину у якої є батьки. Дерево — це наші мама й тато. Змалку кожен дуже любив гратися з ними та проводив багато часу. В дорослому житті ми залишаємо їх та навідуємо тільки за потреби. Батьки завжди будуть любити своїх дітей та допомагати, щоб не сталося. А ми цього не цінуємо! Усвідомлення приходить занадто пізно. Джерело

– Я так давно Тебе шукаю, – сказала жінка Богові. – Навіщо ти шукаєш Мене? – Хочу запитати Тебе: навіщо Ти мене створив? – Щоб ти жила. – Я і живу. Але питання в тому , ЯК живу … – А як ти живеш? – Не знаю, але по – моєму , я нещаслива. – А як би ти хотіла жити, щоб відчувати себе щасливою? – Я б хотіла не старіти, бути коханою, і щоб діти мої, внуки теж були щасливі. – Ти просиш щастя для себе, але говориш про інших людей. Щоб ти була любима, повинен бути хтось, хто тебе любить. Так? Але цей хтось повинен, люблячи тебе, теж відчувати себе щасливим. Хіба не так? – Звичайно. – А якщо він, цей хтось, вже щасливий, навіть не знаючи про тебе? – Значить, таки є хтось інший, хто буде щасливий мене полюбити, і я при цьому теж буду відчувати себе щасливою. – Тобто, ти пропонуєш Мені знайти для тебе цю людину? – Ти ж Бог. Ти Всемогутній, тому що Ти нас створив. – Я вас створив для життя. Просто щоб ви жили. А ви завжди чимось незадоволені… – Значить, Тобі всеодно, ЯК ми живемо… – Я цього не казав. -Я заплуталась. Так Ти допоможеш мені чи ні? – Я завжди тобі допомагаю. І іншим, всім, кого Я створив. Допомагаю знайти щастя. Просто для кожного з вас поняття щастя – різне. Тобі ось потрібно просто бути коханою. А іншому – бути здоровим, третьому – бути багатим, четвертий думає, що буде щасливий, коли прославиться. І так далі… – Що ти хочеш сказати? Що щастя в чомусь іншому? – Так. Щастя в іншому. Щастя – в самому житті. – Загадками говориш. – Той, хто бажає знайти багатство, ніколи не буде щасливий, тому що, скільки б у нього не було багатств, йому завжди бракуватиме ще трохи. – Це так і є. – Той, хто мріє прославитися, завжди буде страждати, що слава його не скрізь поширилася. – І тут Ти маєш рацію. – Як тільки тебе полюбить гідна людина, тобі почне здаватися, що він мало піклується про тебе. – Не дуже приємно дивитися правді в обличчя. – Той, хто вилікується від страшної недуги, буде нещасливий ще з якоїсь причини: чи то грошей буде мало, то чи дружина сварлива, то діти – телепні. – Ти і такі слова знаєш? Прости… Значить, щастя кажеш у тому, щоб просто жити…? – Так … Щастя в тому , що Я дав вам життя … Пам’ятай про це завжди … І тоді сама станеш Щастям … Християнські історії та притчі

Одного разу, пастух образив чоловіка, а той затаїв на нього злість і вирішив помститися йому. Він знав, що той пасе тварин у віддаленому місці, де майже ніхто не ходить, і вирішив скористатися цим і викопати йому глибоку яму, щоб той впав в неї. Пізно вночі він почав копати. Коли він копав, то уявляв собі, як його кривдник потрапить в неї і, може бути, що небудь зламає собі або помре в ній, не маючи можливості вилізти звідти. Або, принаймні, в яму впаде його корова, вівця або, коза. Довго і наполегливо він копав, мріючи про помсту, що не помітив, як яма ставала все глибше і глибше. Але ось, почало світати, і він прийшов до тями від своїх думок. І яким було його здивування, коли він побачив, що за цей час він викопав таку глибоку яму, що сам вже не зможе вилізти з неї. Перш ніж навіть подумки рити яму іншому, згадайте, для того щоб вирити її, вам самим доведеться в ній опинитися, бо першим в ній виявляється саме той, хто її риє.

Дружина одного бідного чоловіка пекла хліб, а потім він продавав його у місцеву бакалею. Жінка пекла буханець вагою 1 кг. Отримана виручка була непоганою підмогою для сім’ї.Але одного разу бакалійник став сумніватися в чесності бідняка, який продавав йому хліб, і вирішив зважити куплені буханці. Виявилося, що кожен з них важив не кілограм, а 900 грам. Це дуже розлютило чоловіка. Наступного ранку, коли той жебрак знову прийшов у магазин, бакалійник роздратовано сказав: — Більше не принось мені хліба! Я все одно в тебе нічого не куплю, брехун! Ти мені казав, що вони важать кілограм, тоді як насправді у них 900 грам. Я не дозволю себе дурити! Бідолаха помітно розкис, опустив погляд і сказав: — У нас, хазяїне, немає терезів… Мірою мені завжди служив кілограм цукру, який я купив у тебе. По ньому ми з дружиною і вимірювали вагу хліба. Мораль: Якою мірою міряєте, такою і вам відміряно буде! Джерело

Модна Панянка запитує: – Скільки хочете за відро полуниці? Бабуся продавець відповідає: – 120 грн, прошу пані. – Я беру за 100 гривень або я йду, – впевнено стверджує панянка. Бабуся відповідає їй: – Купіть за ціною, яку хочете, пані… Мені потрібні ці гроші, щоб жити. Пані купила за договірною ціною і пішла з почуттям перемоги. Вона сіла в свою елегантну машину і, через пару годин, пішла в модний ресторан зі своєю подругою. Вони вибрали з меню все, що хотіли. Організували інстафото, поїли трохи, залишивши на столі багато з того, що замовили… Таким чином, вони оплатили рахунок, який становив 1300 гривень. Дами заплатили 1500 гривень і сказали власнику шикарного ресторану, щоб решта була в якості чайових. Ця історія може виявитись абсолютно нормальною для керівника розкішного ресторану, але дуже несправедливою для продавця домашньої полуниці, вирощеної на 5 сотках дачної ділянки з важким доїздом до міста, особливо в спеку. Питання в наступному: «Чому ми завжди повинні показувати, що у нас є сила, коли ми купуємо у нужденних?» І чому ми щедрі до тих, кому не потрібна наша щедрість? Одного разу я прочитав аналогічний пост, в якому автор згадував слова свого батька: «Мій тато купував товари у бідних за високими цінами, хоча він не потребував в цих речах. Він іноді платив їм більше. Одного разу я запитав його: – Навіщо ти це робиш, тату? Мій батько відповів: – Це благодійність, загорнута в гідність, сину мій! («Я знаю, що більшість з вас не поділиться цією публікацією, але якщо Ви одні з тих, хто до сих пір читає, тоді це повідомлення про вчинок милосердя зробить додатковий крок в правильному напрямку»). Поширте цю історію, та завжди намагаймось бути вдячними! Джерело

У лісі жило гівно. Одного разу в цей ліс пішов мудрець. Гівно вискочило з лісу перед мудрецем і прокричало грізним голосом: “Я тебе з’їм”. Мудрець злякався і втік. Мораль: Гівна боятися – в ліс не ходити. Потім в ліс пішов другий мудрець. Перед ним вискочило гівно і прокричало: “Я тебе з’їм”. Мудрець не злякався і штовхнув гівно ногою. Гівно завоняло. Мораль: Ти можеш боротися з гівном, але гівно буде смердіти. Третій мудрець пішов в ліс. З лісу вискочило гівно, знову прокричало: “Я тебе з’їм”, а мудрець відповів “Я сам тебе з’їм” і з’їв гівно. На смак гівно виявилося гівном. Мораль: Ти можеш перемогти гівно, але смак перемоги тобі не сподобається. Тоді четвертий мудрець пішов в ліс. Гівно вискочило з лісу, пригрозило з’їсти мудреця, але мудрець не злякався і пройшов мимо. Гівно покричало, покричало, заплакало, пішло і втопилося. Тому що метою гівна було лякати мудреців. Мораль: Якщо зустрів гівно, пройди повз. Андрій Громов Джерело

У животі вагітної жінки розмовляють двоє немовлят. Один питає іншого: «А ти віриш в життя після пологів?». Віруючий: «Звичайно, всім зрозуміло, що життя після пологів існує! А тут ми щоб стати сильними і готовими до того, що нас чекає потім » Невіруючий: «Це все дурниці! Ніякого життя після пологів немає! Хіба ти можеш собі уявити, як таке життя могло б виглядати?» Віруючий: «Ну я не знаю всіх деталей … Там, напевно, буде багато світла, радості … І ми зможемо, наприклад, їсти своїм ротом!» Невіруючий: «Та це смішно! У нас є своя пуповина, вона нас годує … Звідти ще ніколи і ніхто не повертався! Життя просто закінчується пологами! » Віруючий: «Ні! Я точно не знаю, як буде виглядати життя після пологів, але в будь-якому випадку ми побачимо маму! Вона подбає про нас. » Невіруючий: «Маму? Ти віриш в маму? І де ж вона знаходиться? » Віруючий: «Та вона всюди! Вона навколо нас! Завдяки їй ми живемо! І без неї ми – ніщо!» Невіруючий: «Повна нісенітниця! Я не бачив ніякої мами, тому очевидно, що її просто немає!» Віруючий: «Я не згідний! Адже іноді, коли все затихає, можна почути, як вона співає … Відчути, як вона гладить наш світ … Я вірю, що наше справжнє життя почнеться після пологів! » А ти віриш?