Повчальна притча про те, чому треба добре подумати перед тим, як щось зробити

Багато років тому Диявол вирішив похвалитися і виставив на загальний огляд всі інструменти свого ремесла. Він акуратно поклав їх в скляній вітрині й прикріпив до них ярлики, щоб всі знали, що це таке, і яка вартість кожного з них. Ох, що це була за колекція! Тут були і блискучий Кинджал Заздрості, і Молот Гніву, і Капкан жадібності. На поличках були любовно розкладені всі знаряддя Страху, Гордині і Ненависті. Всі інструменти лежали на красивих подушечках і викликали захоплення кожного відвідувача Пекла. А на самій далекій полиці лежав маленький непоказний і досить пошарпаний дерев’яний клин з ярликом «Зневіра». На подив, він коштував більше, ніж всі інші інструменти разом узяті. На питання, чому Диявол так високо цінує цей предмет, той відповів: – Це єдиний інструмент в моєму арсеналі, на який я можу покластися, якщо всі інші виявляться безсилими. – І він з ніжністю погладив дерев’яний клин. – Але якщо мені вдасться вбити його в голову людині, він відкриває двері для всіх інших інструментів… Джерело

Якщо заміжня жінка добре виглядає, незважаючи на вік – треба підійти і потиснути руку її чоловікові. Це його заслуга. Він не мучив свою дружину гидкими витівками. Не звалював на неї чорну роботу. Не обзивав її, не критикував, не кричав грубим голосом. Він її обіймав, цілував і любив. І говорив похвалу і компліменти. І захищав від небезпек. І втішав в тривозі. І, завдяки хорошому поводженню, він отримав красуню. У віці за сорок це так ясно! Дружина у доброго чоловіка красива, елегантна, спокійна. Сидить собі і посміхається. Або щось по дому робить. Або просто гуляє під ручку з чоловіком ввечері, а всі інші чоловіки заздрять. І думають: а чому моя дружина не така? Ах, так зрозуміло, чому – жінку треба берегти і плекати, як бойового коня. Як дорогу машину. І просто – як людину. Поруч з кожною заміжньою немолодою красунею є той, кому треба руку потиснути – її чоловік. Звичайно, бувають самотні красиві дами. І бувають дружини, які зберегли красу в нещасному шлюбі – але ось таких дружин я рідко зустрічала. Берегти треба свою дружину змолоду – і потім вона неодмінно залишиться красунею і розумницею. І всі будуть говорити, мовляв, пощастило людині з дружиною! Може, і пощастило. Але, скоріше, це заслуга мудрого і доброго чоловіка. Зовнішність жінки і характер дуже сильно залежать від поводження з нею. Від добрих слів ми світимося. Від обіймів молодіємо. Від поцілунків стаємо красивішими і добрішими… І по дорослій дружині завжди видно, який у неї чоловік: хороший або не дуже. Так що це чоловікам вибирати, кого вони хочуть поруч з собою бачити: красуню або чудовисько. Нам, жінкам, треба просто трохи тепла і ласки. Добрих слів і підтримки. А решту ми якось прощаємо – завдяки любові багато чого можна пробачити… Джерело

«Корабель терпить аварію. Ця подружня пара зуміла дістатися до рятувальної шлюпки, але, на їх превеликий жаль, там було тільки одне місце. Чоловік сам забрався в човен, залишивши дружину гинути посеред океану. І перед тим як піти під воду, дружина прокричала йому останню у своєму житті фразу», – так вчителька літератури розпочала свій перший в цьому році урок. Тут її розповідь перервалася. «Як ви думаєте, – запитала вона клас. – Що це була за фраза?» Більшість учнів тут же негайно висловилися: «Я тебе ненавиджу!», «Як же я була сліпа!» і все в такому дусі. Весь клас наввипередки змагався у висловлюваннях, але один хлопчик сидів весь цей час і мовчав. – А ти як вважаєш, що вона сказала? – запитала вчителька, підійшовши до нього. – Я думаю, що вона сказала: «Подбай про нашу дитину!» – Ти знаєш цю історію? – здивувалася вчителька. – Ні, просто те ж саме сказала моя мама перед смертю моєму батьку, – відповів учень. Вчителька відвернулася, сподіваючись, що ніхто не помітив, як на її очі набігли сльози. – Вірно, – відповіла вона. Отже, судно пішло на дно. Чоловік добрався додому і самотужки виховав дочку. Через багато років, коли батька вже не стало, розбираючи його речі, дівчина знайшла його щоденник, в якому прочитала наступне: «У неї вже був страшний діагноз, коли ми поїхали в подорож. Жити залишалося недовго. Боже, як би я хотів потонути замість неї, але заради блага дочки я не зміг. Я міг тільки залишити її посеред океану». Клас мовчав. По дитячих очах було видно, що їх глибоко вразила ця історія і що сьогодні вони зрозуміли, що перше враження може бути оманливим. Ось чому ніколи не варто судити про людей і їхні вчинки поверхнево, адже ми багато чого можемо про них не знати.

Один працівник заходить до господаря і запитує: – А чому ти платиш мені за все кабованець в тиждень, в той час як Єлисею – п’ятнадцять?Господар дивиться у вікно і каже: – Чую, хтось їде. Нам сіна на зиму потрібно купити. Вийди-но, подивися, чи не сіно везуть.Пішов працівник дивитися. Зайшов і каже: – Правда, сіно. – А не знаєш, звідки? Може, з Лук’янівських лугів? – Не знаю. – Так піди і запитай. Пішов той. Знову входить: – Точно, з Лук’янівських. – А сіно якого укосу – першого або другого? – Не знаю. – Так піди, дізнайся! Вийшов працівник. Повертається: – Господарю! Першого укосу! – А не знаєш, скільки хочуть за нього? – Не знаю. – Так піди, дізнайся. Сходив. Повернувся і каже: – Господар! За двадцять карбованців. – А дешевше не дають? – Не знаю. У цей момент входить Єлисей і каже: – Господарю! Повз везли сіно з Лук’янівських лугів першого укосу. Просили по 20 карбованців. Сторгувалися за 17 за віз. Я їх загнав у двір, зараз розвантажують. Господар повертається до першого: – Тепер ти зрозумів, чому тобі платять 1 карбованець, а Єлисею – 15? Джерело

Змія почала переслідувати світлячка, який літав низько у траві. Світлячок зупинився і промовив до неї: – Чи можу я задати вам три питання? Змія відповіла: – Так. Світлячок розпочав: – Я належу до вашого харчового ланцюжка? Змія відповіла: – Ні. Тоді світлячок продовжив: – Я зробив вам щось погане? Змія знову ж відповіла коротко: – Ні. Тоді світлячок задав їй останнє питання: – Тоді скажіть, чому ви хочете мене з’їсти? Змія без жодних роздумів відповіла: – Тому що мені нестерпно бачити, як ти сяєш. Мораль цієї історії: Часто деяким людям нестерпно бачити, як ви сяєте, тому вони діють як змії, тишком-нишком і готові знищити вас просто за те, що ви є щасливішими/красивішими/успішнішими/… за них. Тому намагайтеся “не сяяти”, тобто не показувати, коли вам добре живеться. Щасливим потрібно бути тихо, бо так мало залишилося тих, хто дійсно вміє радіти від душі за ближнього, без заздрості, злості і лестощів… Є два типи заздрісних людей: перші хочуть все, як в тебе, а інші – щоб в тебе взагалі нічого не було… Бережіться і тих, і інших! Джерело

«Батьківський дім – твій дім. Але я хочу, щоб ти знала: повернутися сюди з речами ти зможеш один раз. Ви будете сваритися, лаятися, може бути – серйозно і сильно. Але повернутися «до мами» ти зможеш один раз – назовсім. Бігати туди-сюди – не варіант. Тому щоразу, коли тобі захочеться заволати «Я від тебе йду» – пам’ятай: ти йдеш назовсім. Якщо ти до цього не готова – ти не готова до шлюбу. Тоді це звучало жорcтко, але через роки я можу сказати, що це дуже правильна порада. Не можна піддаватися спoкусі втекти. Проблему треба вирішувати з тим, з ким вона виникла, тобто з чоловіком. Другий момент: проблему треба ВИРІШУВАТИ. Тобто говорити, обговорювати, аргументувати. Але ні в якому разі не додумувати за партнера. «Ти так на мене подивився, що я відразу все зрозуміла» – так не можна. Тільки розмовами, іноді довгими і важкими, але все промовляти, не сподіваючись, що партнер «сам повинен розуміти» або «ну це ж очевидно». Говорити, що саме не сподобалося, що викликало роздратування, як можна було вчинити інакше, ніж незадоволений партнер – конкретно, по пунктам, і по кожному пункту – як це можна поліпшити або виправити. Не намагатися вгадати, не застосовуй до себе досвід подружки, сценарії з фільмів або ще якусь лабуду. Тільки говорити і слухати. Друге важливіше. Третій момент: ми рівні в усьому, і в кожній ситуації ми обговорюємо свої дії як рівнозначні партнери. Четверте: немає чоловічих і жіночих сфер відповідальності. Немає чоловічих і жіночих обов’язків. Хто в силах, кому важливо – той і робить. У пріоритеті – якість. Тобто хто краще миє посуд – той і миє хто краще гладить – той гладить, хто краще заробляє гроші – то заробляє гроші. П’яте: не виносити сміття з хати. Звучить старомодно, але працює. До тих пір, поки не прийнято рішення «ми розлучаємося, розлучаємося, роз’їжджаємося» – всі проблеми залишаються вдома. Ні мамі, ні подрузі, ні, боронь боже соцмережам (благо, 17 років тому їх не було). Ніколи і нікому не говорити «мій чоловік мудaк», навіть якщо в поточний момент ти так думаєш. Тому що ти остигнеш, ви помиритеся, а оточення буде думати, що він мудaк (якщо воно на твоєму боці) або що ти живеш з мудaком (якщо вони типу об’єктивні), або що ти оббрехала святу людину (якщо вони на його стороні). Ніколи нікому ніде на чоловіка не скаржся. Ну, крім лікаря, якщо до того дійшло. Шосте. Гроші в сім’ї загальні. Усі. Зовсім всі. Неважливо, хто їх заробив. Вони сімейні. Великі витрати узгоджуються, дрібні – на розсуд сторін. Але ніхто і ніколи не може сказати «грошей не дам» або запитати «куди гроші дів». Я не беру тут ситуацію, коли у одного з партнерів залежність, на яку він готовий витратити все, це патoлoгія, вона поза дискурсу. У всіх інших ситуаціях гроші завжди загальні. Сьоме. Усі конфліктні, спірні ситуації з’ясовуються на місці. Відразу. Без пережовування, обмірковування тижнями, накопичення. Як стало некомфортно, прикро, ревниво, самотньо, недооцінені – відкрий рот і скажи. Восьме. Не маніпулювати. Ніколи не робити нічого в розрахунку на щось. Не плети інтриги. «Здогадайся, що я хочу на ДН» – немає, ніколи. Прямота, щирість, «Подаруй мені букет з 13 гвоздик завтра». «Я хочу в подарунок новий піджак і гаманець». Чим простіше – тим краще. «Я поїду бухaти до подруги, повернуся під ранок». «У мене корпоратив, буду співати в караоке, можливо, заночую у Васі». Без хитрощів, без викрутасів, без загадки. Дев’яте, що випливає з восьмого. Довіряти. Якщо я хвoрію, я знаю, що можу попросити тазик, в який буду блювaти. І буду обтирати тіло хвoрoгo чоловіка, якщо це потрібно. І якщо з ним щось таке не дай боже трапиться. Ми разом і в радості. і в горі. Він знає, що я гoлю ноги, а я знаю, де у нього прuщі. Ну і десяте, для рівного рахунку. Завжди знати і пам’ятати, що завтра все може змінитися. Ніколи не покладайтеся на людину повністю, не доручайте їй своє життя. Завжди думайте, що будете робити, якщо завтра його не стане. Завжди пам’ятати, що тебе завтра може не стати. Неважливо, з яких причин: цегла на гoлoву, хвoрoба, інша людина, раптова еміграція, не має значення. Ти в будь-яку секунду можеш залишитися одна, і ти повинна будувати життя так, щоб крім партнера в ньому щось було. Не втрачайте друзів, не зациклюйтесь на чоловікові, не залежте фінансово, не делегуйте нічого повністю. Завжди потрібно пам’ятати, що ти – сама по собі людина, яка з доброї волі живе з цією людиною в шлюбі. А він сам по собі людина, яка живе в шлюбі з тобою не менше добровільно. Джерело

Жив на світі молодий чоловік. І була у нього мрія – мати високооплачувану роботу, одружитися з красунею і прославитися на весь світ. Одного разу морозною зимою людина поспішала на співбесіду в відому фірму.Раптом прямо перед ним впав літній чоловік. Чоловік подивився на того, який упав, в голові виникла думка, що той, швидше за все, п’яний, і не подав руки. Це допомогло не запізнитися на заплановану зустріч. Але співбесіда пройшла невдало: хлопця не взяли на бажану посаду. Якось чоловік прогулювався літнім вечором по місту. Помітивши трупу вуличних артистів, він зупинився, щоб насолодитися видовищем. Після закінчення дійства пролунали оплески, і люди стали розходитися.Молода людина теж повернувся було назад, але хтось несміливо доторкнувся до його плеча. Це була головна героїня п’єси, старенька-клоунесса. Вона стала розпитувати його про те, чи сподобався йому спектакль, чи задоволений він акторами. Але людина не захотів вести бесіду і, гидливо відвернувшись, пішов додому. Одного разу дощовим ввечером чоловік поспішав додому з дня народження товариша. Він дуже втомився, і в його голові проносилися думки про запашну ванну і затишне тепле ліжко.Раптом він почув чиєсь приглушене ридання. Це плакала жінка. Вона сиділа на лаві біля будинку. Без парасольки. Одна. Помітивши нашого героя, вона звернулася до нього за допомогою. У неї сталося нещастя в родині. І їй потрібен був лише душевний співрозмовник.Молодий чоловік задумався, перед його поглядом постали ванна і ліжко, і він поспішив в під’їзд. Ця людина прожила нещасливе життя. І померла.Потрапивши на Небеса, людина зустрів свого Ангела-Хранителя.– Ти знаєш, я прожив зовсім нещасне і нікчемне життя. У мене було три мрії, але нічого не збулося. Шкода …– Друже мій, – відповів Ангел-Хранитель, – я зробив усе, щоб всі твої мрії втілилися в життя, але для цього від тебе потрібні були всього лише твоя рука, твої очі і твоє серце.– Пам’ятаєш впала людина на слизькій зимовій дорозі? Я зараз покажу тобі цю картину … Той чоловік був генеральним директором тієї фірми, в яку ти так хотів потрапити. Тебе чекала карколомна кар’єра. Все, що від тебе потрібно – твоя рука. – Пам’ятаєш стару клоунесу, яка після вуличної вистави пристала до тебе з питаннями? Це була юна красуня-актриса, яка закохалася в тебе з першого погляду. Вас чекало щасливе майбутнє, діти, незгасна любов. Все, що від тебе було потрібно – твої очі.– Пам’ятаєш жінку, що плакала біля твого під’їзду? Був дощовий вечір, і вона наскрізь промокла від сліз … Це була відома письменниця. Вона переживала сімейну кризу, і їй дуже потрібна була душевна підтримка. Якби ти допоміг їй зігрітися в своїй квартирі, зігрітися душею завдяки твоїм мудрим словами розради, то вона написала б книгу, в якій розповіла б про цей випадок. Книга стала б відомою на весь світ, і ти б прославився, так як на головній сторінці автор вказала б ім’я того, хто став музою цього твору. І все, що від тебе потрібно тоді – твоє серце. Ти був неуважний, мій друг. Людина зітхнула і пішла по місячній доріжці в зоряну далечінь …Прислухайся до світу, він пропонує можливості. Джерело

Знецінення – це такий захисний механізм психіки, при якому людина занижує значення чогось. Інакше кажучи, людям боляче від того, що у вас все добре. І для того, щоб полегшити цей біль, вони знецінюють у власних очах ваші заслуги. Вона мріяла про цей момент кілька років. Намагалася не витрачати грошей на маленькі радості, два роки поспіль не їздила до моря, готувала сніданки й вечері, замість того, щоб перекусити в кафе. Але все це дурниці, тому що сьогодні вона дістала товстий конверт з новенькими хрусткими купюрами й обміняла його на пухнасте й майже невагоме диво. Шубка пестилася до шкіри шовковою підкладкою й терлася до щоки м’якими та теплими шерстинками комірця. Невже, невже – ця молода жінка, яка дивиться на неї з дзеркала палким поглядом – вона сама? Цілий день у неї знаходилися справи біля шафи, на якій, просто поверх дверцят, висіла її радісна мрія, кольору кави з молоком. Вона усміхалася, гладила шовковисте хутро й мріяла, щоб швидше прийшла зима. А ввечері зайшли подружки, щоб за чаєм з цукерками оцінити обновку. Вони весело щебетали, до того часу, поки господиня, мов королева, граційно зайшла до кімнати у своїй новій шубі. Посмішки стерлися, голоси замовкли. Її вітали з покупкою, говорили, що шуба красива – щоправда, колір не зовсім їй до лиця. Потім довго сперечалися, які шуби кращі – грецькі, турецькі чи італійські, й одностайно прийшли до висновку, що соболь та шиншила – це краще, ніж норка. Поохали, що хутро дуже швидко витирається, що вже через місяць шуба втрачає блиск. Згадали, що світові зірки давно носять лише штучне хутро, а ми всі, мов з кам’яного віку… Пізно ввечері вона змивала шоколад з чайних блюдець й, раз у раз, витирала сльози, які струмками лилися по щоках. А ще сумнівалася – чи не повернути шубу в магазин… Вам знайомо?Особисто мені – так, дуже і дуже знайомо. Пам’ятаю, як кілька років тому я мріяла про білу шубу. Так, не варто, тому що… Але ж вона така ніжна, така просто мі-мі-мі. І ось, моя мрія збулася, і я одягла шубку на ювілей подруги. Поки іменинниця приймала гостей й подарунки, я стояла під перехресним вогнем її приятельок, які розповідали мені, як швидко ця шуба пожовтіє, потьмяніє та витреться. Яка вона марка й непрактична. Я до цього часу пам’ятаю, як стримувала бажання піти з ресторану. Знецінення… Що ж, нумо розбиратися – що це за почуття й чому трапляється. Я переконана – людей, які б не випробували на собі цю пекучу отруту, навряд чи можна зустріти. Інша справа, як до цього ставитися. Знецінення – це такий захисний механізм психіки, при якому ми занижуємо значення чогось. Це спосіб, який дозволяє нам зберегти себе й уникнути болю від зіткнення з нестерпними почуттями. Наприклад, люди одного кола – всі приблизно однакові, у всіх все однаково. Завжди можна на життя поскаржитися, на країну, на уряд й далі за списком. І раптом хтось із найближчого оточення виривається вперед. Починає щось робити й головне (о, жах!) У нього починає вдаватися. І як це можна визнати, прийняти й пережити?! Виходить, що, мало того, що в іншого все добре, виходить, що ми тут всі хто: невдахи, ледарі, демагоги? Та бути такого не може!!! У тебе дитина перемогла на конкурсі юних моделей?Ох, і чого тільки не домагаються за батьківські гроші! Фотографії, зняті тобою, надрукували в журналі?Та хто зараз читає ці журнали! Тебе, таку товстушку, чоловік любить?Так ще б, у тебе ж квартира он яка велика! Та й зраджує він. Ти збираєшся видати книгу?Звісно, зараз друкують будь-який «відстій» – головне, щоб гроші були. Чоловік купив машину?Звичайно, до годівниці присмоктався. Жінка купила?Ну, тут я змовчу, що перше спадає на думку… Гадаю, цей текст можна продовжувати до ранку. Іншими словами, людям боляче, від того, що у вас щось або десь добре. І для того, щоб згладити, погасити, притупити цей біль, вони знецінюють у своїх очах (а ще б добре й у ваших власних) ваші заслуги. Іноді, правда, бувають варіанти.Скажімо, людині просто потрібно самоствердитися вашим коштом. І тут ваша дисертація, сценарій, звіт, картина, лекція, стаття – просто перше, що попалося йому на очі. Я дуже добре пам’ятаю, як я викладала в мережах свої перші статті. Як я хвилювалася, яка важлива була для мене будь-яка підтримка. І ось, під однією статтею перший коментар: «усмішка». Одне слово. Нікому нічого не зрозуміло, крім мене. У тексті я написала «посмішка». Просто «посмішка» для мене звучить якось ніжніше, чи що. Але не в тому суть. Я дивилася на це єдине слово і думала. Ось я писала цю розповідь кілька днів, перед цим ще тиждень горіла нею, потім вичитувала, підчищала фрази. Виклала в Інтернет – просто так, заради розваги інших. І невже ця розповідь не гідна нічого: ні вподобайки, ні доброго слова, нічого. І єдине, на що в ній можна звернути увагу – на граматичну помилку в тексті. Та й то, так, проходячи повз, мов кістку собаці кинули… Думаю, багатьом близька ситуація. Просто в подібних випадках треба зрозуміти – це не ви щось погано зробили. Створене вами просто стало субстратом, на якому розмножується чиясь хвороблива зарозумілість або комплекс неповноцінності. Буває, і по-іншому. Пам’ятаю якось я «добровільно-примусово» була у відрядженні. Нам платили копійки, яких вистачало, хіба що на обід в їдальні. А до мене в гості якраз приїхала мама. Ну і, як водиться, щоб дитина, не дай Боже, не знепритомніла з голоду й не схудла за день, мама принесла мені обід. І я вирішила покликати з собою їсти одну знайому. Я знала, що вона одна, без чоловіка, ростить двох дітей, їй важко. Так хай краще купить на ці гроші дітям цукерки. Мама у мене дуже смачно готує, – кажу їй. – Вінегрет, наприклад, робить зі смаженою цибулею. І квасолю таку велику кладе, «Яська» називається. Спробуй. Вінегрет треба робити з горошком, а замість капусти класти огірки – тільки так і смачно. А смажена цибуля все псує, краще сира, – каже вона, наколюючи виделкою великі квасолини. Ну, тоді пюре бери. Дивись – ще гаряче. Воно у мами виходить просто повітряним. Вона примудряється молока в нього налити більше, ніж картоплі, а потім збиває. Я не люблю молока в пюре. Пюре потрібно тільки з маслом робити. Ну, в крайньому разі, зі сметаною. А котлети нічого, смачні. Тільки дуже жирні, я вже третю їм, боюся, щоб погано не було… Зараз це викликає посмішку. А тоді я дивилася на неї й в думках знизувала плечима: «Навіщо я її покликала? Мама старалася, щоб все смачно, все до часу, гаряче. І сюрприз хотіла зробити – ніхто ж не просив її. І я хотіла зробити добро, а чомусь прикро зараз до сліз»… Але тепер я розумію, що, напевно, деякі люди й не мають на меті знецінити щось. У них це виходить само собою. Іноді від нестачі виховання, тактовності або просто розуму. У таких випадках їх варто просто пошкодувати. Але! Якщо ви бачите, що хтось навмисно ігнорує вас – взагалі не помічає ваших досягнень, мовчить, коли ви чимось діліться, або намагається перевести розмову на іншу тему. Якщо хтось завуальовано, але планомірно кусає вас: «Сукня дуже красива, в ній навіть не видно, як сильно ти поправилась», «Яка хороша дитинка. Шкода, що око косить. Ні? Ну, я про всяк випадок пораджу хорошого окуліста – не дай Боже прогледите». «Ти з чоловіком посварилася? Не біда – миріться. Але не затягуй. Довкола нього он, скільки молодих дівок в’ється ». Або якщо хтось прямим текстом намагається знецінити вас, як особистість: «І це все, що ти заробила?» «Суп смачний, але чому підлога в кухні не протерта?» «І ось ці кілька сторінок – це результат твоєї праці?» «Так кому ти потрібна з двома дітьми?» «Хто на тебе подивиться після сорока?» «Та чого ти нюні розпустила! У людей, знаєш, яке буває!» Усе. Це сигнал. Ця людина п’є вашу життєву силу, вашу енергію, причому, великими ковтками. Не намагайтеся переробити таких людей, нічого їм не доводьте, не ображайтеся й не чекайте, що вони змінять думку про вас. Від таких людей потрібно просто йти – навіть, якщо це друзі або родичі. Ну, або зводити спілкування до мінімуму – до нейтральних тем про погоду, ціни на цукор або новий кліп Тіни Кароль. Не розкривайте перед ними душу, не намагайтеся сподобатися – це не лише даремно. Це небезпечно для життя – вашого життя. Повернемося до початку статті. Знецінення – це спосіб уникнути болю від ваших досягнень. А кому це може бути боляче? Або ворогові. Або людині, яку не влаштовує власне життя, невдасі. Тому що самодостатню, успішну, людину, що розвивається ніколи не можуть зранити чиїсь перемоги. Вона або порадіє, похвалить, підтримає, або, в крайньому разі, пройде мимо. Але ніколи не стане жалити й завдавати болю. Задумайтесь над цим. А ще… постарайтеся ніколи не знецінювати інших… Джерело