– Вам скільки? – Кілограма два, не менше! – Впевнені, може півтора вистачить? – Ні, два! – Валіку, загорни дві тупості, – чоловік-продавець крикнув кудись за кут. – З тупістю беруть ще заздрість і ненависть. Берете? – Так! Теж по два кіло! – Ні, ці в доважок по півкіло в руки не більше. Черга розмитою плямою хлюпала мармуровими сходами, стікаючи в величезний хол. Загальне напруження. Може, не вистачить, розберуть. Дуже хотілося легкого життя, без найменшого напруження. – Жінко, пропустіть, я тут стояла! Ви пізніше підійшли! – відштовхуючи ліктями ту, що пізніше підійшла, лізла на місце молода дама великих розмірів. – Ні, це я раніше підійшла! – зойкнула, хапаючись за повітря руками, опонентка відштовхувачки. – Дамочки, не сваріться, всім вистачить, – долинуло зверху. – Що вам? Спітнілий чоловік з плоским червоним обличчям переминався з ноги на ногу. – Мені як всім, як всім і побільше! Точно безкоштовно?! – Дивлячись який оберете, – з часткою іронії прозвучало у відповідь. –Перший пакет – інтелект, до нього на додачу – жалість, співчуття, прийняття, любов. Цей вартує ваших зусиль, грам триста/чотириста, не більше. Другий, абсолютно безкоштовно – тупість, до нього байдужість, ненависть, заздрість. Вам який? – Мені як всім, як всім, – нервував червонопикий чоловік ще більше. – Всі беруть тупість, вам теж? – Так! – без роздумів випалив він. – А точно з усім цим жити легше буде? – Абсолютно, – з тією ж часткою іронії повторив молодий чоловік і тихо зітхнув. – Ніяких турбот! Тупість перекриє можливість мислити і аналізувати, байдужість перекриє можливість про будь-кого хвилюватися, заздрість буде зігрівати своїм теплом! – за інструкцією випалив він завчені фрази, а від себе додав: «Поки не спалить!». – Ну, що, перший пакет так ніхто і не взяв? – Валентин, який сидить вгорі за столом, встав і обтрусив штани. – Так і вчора не взяли, – потер руки напарник. – Його взагалі рідко беруть, ніхто напружуватися не хоче. Раптом на дверях задзвенів дзвоник. – Ми закриті, – понеслося зверху. – Приходьте завтра. – Мені терміново, мені зараз, мені шкода! Там собака здихає, всі мимо проходять, а моя жалість закінчується, прошу. І співчуття, якщо можна. Другу годину по людях шукаю, ні у кого немає, сказали у вас.У залі запанувала тиша. Двоє нагорі завмерли, здивовано дивлячись на того, хто прийшов. – Ви впевнені? – тишу порушило питання. – Так, звичайно, як я без неї жити буду? З нею зовсім по-іншому. – З нею складно! – менеджер почухав потилицю. – Складно ви жити з нею будете, там ще йдуть милосердя, прийняття, розуміння. Воно вам треба?! Візьміть пакет лімітний: тупість, ненависть, байдужість… Всі беруть! Безкоштовно. – Ні, мені жалість потрібна, я готовий заплатити… – Так ви не зможете в цьому суспільстві жити, тільки сьогодні більше сотні тисяч пакетів з тупістю розібрали. І так кожного дня. Куди ви зі своєю жалістю? З нею мозок працює, душа оживає, ви божевільний? – Ні, живий, і душа поки жива. Дайте мені жалість, і я піду. – Ви будете самотніми, вас не приймуть в суспільстві! – простягаючи пакет, невпевнено сказав менеджер. – Краще самотній, ніж мертвий. Що з мене? – Нічого, вам, як першому покупцеві бонус – безкоштовно. – Дякую, – молодий юнак взяв дбайливо пакет, притиснув до грудей, усміхнувся і вийшов. Двері тихо задзвеніли. – Шкода мені його, як він серед цієї маси один? – почухав голову Микита. – Не хвилюйся, – Валентин поплескав його по плечу. – До цього пакету в додачу йде ангел-хранитель, на тримай. – Що це? – Микита повернувся і взяв аркуш паперу. – Твоє підвищення. В повітрі зависло питання… – Тупість беруть на ура, безкоштовно ж. А ось жалість, співчуття, любов – ні. Продати ці пакети складно. І якщо ти зміг хоч один такий пакет прилаштувати, підвищення у тебе в кишені… – І що я тепер маю робити? – здивовано запитав Микитка. – Оберігати свого підопічного, щоб самотнім не був і з’їденим суспільством, – Валентин дістав з шухляди крила з великим карабіном, і передав Микиті. – На, лети за ним, стеж в обидва! Такі як він на вагу золота… © Василиса Савицька Джерело
