Дуже гарна філософська казка, яка допоможе вам зрозуміти дещо важливе…

Дуже гарна філософська казка, яка допоможе вам зрозуміти дещо важливе…

– Вам скільки?

– Кілограма два, не менше!

– Впевнені, може півтора вистачить?

– Ні, два!

– Валіку, загорни дві тупості, – чоловік-продавець крикнув кудись за кут.

– З тупістю беруть ще заздрість і ненависть. Берете?

– Так! Теж по два кіло!

– Ні, ці в доважок по півкіло в руки не більше.

Черга розмитою плямою хлюпала мармуровими сходами, стікаючи в величезний хол. Загальне напруження. Може, не вистачить, розберуть. Дуже хотілося легкого життя, без найменшого напруження.

– Жінко, пропустіть, я тут стояла! Ви пізніше підійшли! – відштовхуючи ліктями ту, що пізніше підійшла, лізла на місце молода дама великих розмірів.

– Ні, це я раніше підійшла! – зойкнула, хапаючись за повітря руками, опонентка відштовхувачки.

– Дамочки, не сваріться, всім вистачить, – долинуло зверху. – Що вам?

Спітнілий чоловік з плоским червоним обличчям переминався з ноги на ногу.

– Мені як всім, як всім і побільше! Точно безкоштовно?!

– Дивлячись який оберете, – з часткою іронії прозвучало у відповідь. –
Перший пакет – інтелект, до нього на додачу – жалість, співчуття, прийняття, любов. Цей вартує ваших зусиль, грам триста/чотириста, не більше. Другий, абсолютно безкоштовно – тупість, до нього байдужість, ненависть, заздрість. Вам який?

– Мені як всім, як всім, – нервував червонопикий чоловік ще більше.

– Всі беруть тупість, вам теж?

– Так! – без роздумів випалив він. – А точно з усім цим жити легше буде?

– Абсолютно, – з тією ж часткою іронії повторив молодий чоловік і тихо зітхнув. – Ніяких турбот! Тупість перекриє можливість мислити і аналізувати, байдужість перекриє можливість про будь-кого хвилюватися, заздрість буде зігрівати своїм теплом! – за інструкцією випалив він завчені фрази, а від себе додав: «Поки не спалить!».

– Ну, що, перший пакет так ніхто і не взяв? – Валентин, який сидить вгорі за столом, встав і обтрусив штани.

– Так і вчора не взяли, – потер руки напарник. – Його взагалі рідко беруть, ніхто напружуватися не хоче.

Раптом на дверях задзвенів дзвоник.

– Ми закриті, – понеслося зверху. – Приходьте завтра.

– Мені терміново, мені зараз, мені шкода! Там собака здихає, всі мимо проходять, а моя жалість закінчується, прошу. І співчуття, якщо можна. Другу годину по людях шукаю, ні у кого немає, сказали у вас.
У залі запанувала тиша. Двоє нагорі завмерли, здивовано дивлячись на того, хто прийшов.

– Ви впевнені? – тишу порушило питання.

– Так, звичайно, як я без неї жити буду? З нею зовсім по-іншому.

– З нею складно! – менеджер почухав потилицю. – Складно ви жити з нею будете, там ще йдуть милосердя, прийняття, розуміння. Воно вам треба?! Візьміть пакет лімітний: тупість, ненависть, байдужість… Всі беруть! Безкоштовно.

– Ні, мені жалість потрібна, я готовий заплатити…

– Так ви не зможете в цьому суспільстві жити, тільки сьогодні більше сотні тисяч пакетів з тупістю розібрали. І так кожного дня. Куди ви зі своєю жалістю? З нею мозок працює, душа оживає, ви божевільний?

– Ні, живий, і душа поки жива. Дайте мені жалість, і я піду.

– Ви будете самотніми, вас не приймуть в суспільстві! – простягаючи пакет, невпевнено сказав менеджер.

– Краще самотній, ніж мертвий. Що з мене?

– Нічого, вам, як першому покупцеві бонус – безкоштовно.

– Дякую, – молодий юнак взяв дбайливо пакет, притиснув до грудей, усміхнувся і вийшов.

Двері тихо задзвеніли.

– Шкода мені його, як він серед цієї маси один? – почухав голову Микита.

– Не хвилюйся, – Валентин поплескав його по плечу. – До цього пакету в додачу йде ангел-хранитель, на тримай.

– Що це? – Микита повернувся і взяв аркуш паперу.

– Твоє підвищення.

В повітрі зависло питання…

– Тупість беруть на ура, безкоштовно ж. А ось жалість, співчуття, любов – ні. Продати ці пакети складно. І якщо ти зміг хоч один такий пакет прилаштувати, підвищення у тебе в кишені…

– І що я тепер маю робити? – здивовано запитав Микитка.

– Оберігати свого підопічного, щоб самотнім не був і з’їденим суспільством, – Валентин дістав з шухляди крила з великим карабіном, і передав Микиті. – На, лети за ним, стеж в обидва! Такі як він на вагу золота…

© Василиса Савицька

Джерело