Повітряні кульки: Вчитель провів в школі експеримент, про який заговорив увесь світ…

Професор подарував повітряну кулю кожному студенту, попросив її надути та написати на ній своє ім’я та кинути в коридор. Потім професор перемішав усі кулі. У студентів було 5 хвилин на пошуки власної повітряної кулі. Незважаючи на гарячкові пошуки, ніхто не знайшов свою повітряну кулю. У цей момент професор сказав студентам взяти першу знайдену повітряну кулю і передати її людині, чиє ім’я було написано на ній. Через 5 хвилин у кожного була його повітряна куля. Тоді професор сказав студентам: «Ці кулі – як щастя. Ми ніколи не знайдемо його, якщо кожен шукатиме тільки своє. Але якщо ми дбаємо про чуже щастя… ми знаходимо і своє теж». Джерело

Один урок я вивчила ще у театральній школі. Вчитель запитав нас: “Що означає для вас бути королевою?” Усі наввипередки почали відповідати про поставу, авторитет. Він відповів: “Ні, це те, як змінюється атмосфера у кімнаті, коли заходите туди Ви!” © Меріл Стріп

У школі її вважали безнадійною. Хтось зі шкільних викладачів написав її батькам записку в якій говорилося, що у дівчинки були проблеми з навчанням. Вона не могла зосередитися, вічно метушилася. Зараз би сказали, що у неї синдром дефіциту уваги. Але в 30-х роках минулого століття ніхто не знав про такий синдром. Такої хвороби просто не було. Ніхто не знав що існує такий вид розладу. Її відвели до лікаря. Кімната оброблена дубовими панелями. Вона прийшла туди з матір’ю. Її посадили в крісло в дальньому кінці кімнати, де вона просиділа, підклавши долоні під ноги, цілих 20 хвилин, поки лікар розмовляв з нею і її мамою про її проблеми в школі. Вона всім заважала, не вчасно здавала свою домашню роботу, не встигала і так далі. Зрештою лікар сів з нею поруч і сказав, що вислухав всі її проблеми, але тепер хотів би поговорити з мамою віч-на-віч. Він попросив дівчинку почекати трохи та вийшов разом з мамою з кімнати. До того як вийти, він включив радіо. Як тільки дорослі вийшли, лікар попросив матір поглянути на те, що робить її дочка. Вона відразу ж схопилася на ноги й почала рухатися в такт музиці. Лікар і мати дівчинки дивилися на це пару хвилин, потім лікар повернувся до матері та сказав: – Вона не хвора. Вона танцівниця. Віддайте її в танцювальну школу. Мама послухалася поради лікаря. Через якийсь час мама і донька увійшли в кімнату, де були схожі на її дочку люди, такі ж непосиди, яким потрібно було постійно рухатися. Там вони навчалися балету, степу, джазового стиля, займалися джаз-модерном і сучасним танцем. Згодом дівчинку прийняли в королівську балетну школу. Вона стала солісткою. Зробила чудову кар’єру в королівській балетній трупі. Врешті-решт вона закінчила королівську балетну школу і заснувала власну танцювальну компанію. Пізніше вона зустріла Андрю Ллойда Веббера. Разом з ним вона зробила одну з найвідоміших хореографічних постановок в історії. Принесла радість мільйонам людей і стала мультимільйонером. Але ж інший лікар міг би посадити її на таблетки та змусити заспокоїтися… *** Ця історія – про Джилліан Лінн, видатного хореографа сучасності, танцювального експериментатора, актрису і режисера. За своє творче життя вона поставила кілька десятків шоу, опер, балетів і мюзиклів, серед яких легендарні “Кішки” (Cats) і “Привид опери” (The Рhantom of the Opera) і стала володаркою незліченної кількості нагород і премій. Батьки повинні навчитися слухати та головне – чути своїх дітей. Радити, але аж ніяк не змушувати щось робити. Підтримувати, але ніколи не перешкоджати. Пропонувати, а не змушувати робити так, як вони сказали. Пояснювати, а не забороняти. І тільки тоді ваші діти зможуть досягнути успіху! Джерело

Прощальне послання 27-річної австралійки Холлі Бутчер, яка звернулася до своїх підписників за день до власної смерті, вразило інтернет. Дівчина, яка боролася з раком, переглянула власний погляд на речі та час і вирішила поділитися життєвими порадами з іншими. Несамовита сповідь Холлі стала вірусною сенсацією, розлетівшись по всьому світу. З моменту публікації в Facebook її лайкнули майже 210 тисяч осіб, понад 150 тис. поширили. Холлі написала пост третього січня. Четвертого січня її не стало. У дівчини була саркома Юінга – рідкісна форма раку, що вражає в основному молодих людей. Нижче наводимо переклад повного тексту прощальної записки Холлі Бутчер без змін. “Невелика порада від Хол: Це дуже дивно – усвідомлювати і приймати свою смертність, коли тобі всього 26 років. Це просто одна з деталей, які ти ігноруєш. Дні пролітають повз, і ти чекаєш, що так буде завжди, поки не трапляється несподіване. Я завжди уявляла, що коли-небудь стану старою, сивою і зморшкуватою, що у мене буде прекрасна сім’я (з купою дітей), яку я створю з коханою людиною. Я так сильно цього хочу, що аж боляче. Так уже влаштоване життя. Воно тендітне, дорогоцінне та непередбачуване, і кожен новий день – це подарунок, а не невід’ємне право. Зараз мені 27. Я не хочу вмирати. Я люблю своє життя. Я щаслива… Це заслуга моїх близьких. Але не в моїй владі вирішувати. Я пишу цю “передсмертну записку” не для того, щоб ви боялися смерті, – мені подобається, що ми практично не усвідомлюємо її неминучості… Крім тих випадків, коли я хочу про неї поговорити, і всі роблять вигляд, що це “табу”, яке нікого з нас не стосується… Це важкувато. Я просто хочу, щоб люди перестали так переживати через дрібні, які нічого не важать, стреси в житті та згадали, що всіх нас врешті-решт чекає одна й та ж доля, тому треба робити все можливе, щоб твоє життя було гідним і хорошим, і без зайвої хірні. Далі я викладаю купу думок, тому що в останні кілька місяців у мене було багато часу, щоб все обдумати. Природно, всі ці випадкові думки найчастіше лізуть мені в голову посеред ночі! Коли вам захочеться понити про всякі дурниці (в останні пару місяців я таке все частіше помічаю), просто згадайте про когось, у кого реально є проблеми. Скажіть спасибі, що у вас така дрібна проблема і не партеся. Зрозуміло, що якісь речі вас дістають, але не треба на них зациклюватися і псувати настрій всім навколо. Тепер вийдіть на вулицю, вдихніть глибше свіжого австралійського повітря всіма легенями, подивіться, яке небо блакитне і які дерева зелені, як все прекрасно. Подумайте, як вам пощастило, що ви маєте можливість просто дихати. Може бути, ви сьогодні застрягли в заторі, або не виспалися, бо ваші прекрасні дітки не дали вам поспати, або перукарка постригла вас занадто коротко. Може, ви подряпали нові накладні нігті, у вас занадто маленькі цицьки, целюліт на дупі та відвислий живіт. Забудьте про всю цю хірню… Я вам гарантую, ви не згадаєте про жодну з цих речей, коли прийде ваш час. Все це здається ТАКОЮ фігньою, коли дивишся на все своє життя загалом. Я дивлюся, як моє тіло всихає прямо у мене на очах і я нічого не можу з цим вдіяти, і мрію тільки про одне – ще один День народження або Новий рік у колі сім’ї або ще один день із моїм партнером і собакою. Один єдиний. Я чую, як люди скаржаться на свою жахливу роботу, на те, як їм важко вправлятися, – скажіть спасибі, що ви фізично можете це робити. Робота та вправи можуть здатися такою нісенітницею… поки твоє тіло дозволяє тобі ними займатися. Я намагалася вести здорове життя – мабуть, це була моя основна мета. Цінуйте своє здоров’я і тіло, що працює, нехай воно навіть не ідеальної форми. Доглядайте за ним і захоплюйтеся ним. Рухайте ним і підживлюйте його свіжою їжею. Не зациклюйтеся на ньому. Пам’ятайте, що гарне здоров’я – це не тільки фізичне тіло… не лінуйтеся також прагнути до психічного, емоційного та душевного щастя. Тоді ви, можливо, зрозумієте, наскільки неважливо і непотрібно мати це ідіотське ідеальне тіло із соцмереж… До речі, якщо вже ми про це заговорили, відпишіться від усіх акаунтів, через які ви відчуваєте огиду до себе. Навіть від друзів… Будьте безжальні заради свого блага. Будьте вдячні за кожен день, коли у вас нічого не болить, і навіть за ті дні, коли хворієте чоловічим грипом, позтягнули спину або підвернули щиколотку, – так, це хріново, але не смертельно та скоро пройде. Поменше скигліть, люди!.. І побільше допомагайте одне одному. Давайте, давайте, давайте. Це правда, що набагато приємніше робити щось для інших, ніж для себе. Я шкодую, що недостатньо це робила. Відтоді, як я захворіла, я дізналася про неймовірно добрих і самовідданих людей та отримала багато найтепліших і дбайливих слів і вчинків від рідних, друзів і незнайомців. Набагато більше, ніж могла б дати у відповідь. Я ніколи цього не забуду і буду вічно вдячна всім цим людям. Дивне відчуття, коли у тебе в кінці ще залишилися не витрачені гроші… а тобі вже скоро вмирати. У такий час не підеш купувати якісь матеріальні речі, як раніше, типу нової сукні. Мимоволі замислюєшся, як це нерозумно, що ми витрачаємо так багато грошей на нові шмотки й інші “речі”. Купіть що-небудь своїй подрузі замість чергових сукні, косметики або прикрас до наступного весілля. 1. Всім пофіг, що ви два рази прийдете в одному вбранні. 2. Це приємно. Зводить її в ресторан, а ще краще – приготуйте їжу самі. Заплатіть за її каву. Подаруйте/купіть їй квітку, масаж або свічку і скажіть, що любите її, коли будете дарувати. Цінуйте чужий час. Не змушуйте їх чекати через свою непунктуальність. Якщо ви вічно спізнюєтеся, почніть збиратися раніше і зрозумійте, що друзі хочуть провести час із вами, а не сидіти й чекати, поки ви прийдете. Вас за це тільки почнуть поважати! Амінь, сестри! Цього року ми в родині домовилися не дарувати подарунків, і хоча ялинка виглядала сумно і порожньо (я мало не розридалася у Святвечір!), було класно, тому що ніхто не переживав, що треба встигнути купити всім подарунки, а всі зусилля пішли на написання хороших листівок одне одному. Плюс уявіть собі, що моїм рідним довелося б купувати мені подарунок, знаючи, що, найімовірніше, він залишиться їм… якось дивно! Нехай це прозвучить не круто, але ці листівки для мене важливіші будь-покупок. Правда, врахуйте, що нам було просто, тому що у нас немає маленьких дітей. Коротше, мораль цієї байки: Різдво можна відзначити й без подарунків. Поїхали далі. Витрачайте гроші на відчуття… Або хоча б не залишайте себе без відчуттів, витрачаючи всі гроші на матеріальну погань. Постарайтеся нарешті кожен день ходити на пляж, як ви давно планували. Вмочіть пальці у воду та зарийтеся ногами в пісок. Промочіть обличчя солоною водою. Бувайте на природі. Постарайтеся просто бути присутнім у моменті й отримувати від нього задоволення, а не знімати його через екран телефону. Життя створене не для того, щоб проживати його на екрані, і не для того, щоб зробити ідеальне фото… насолодіться, блін, моментом! Не треба намагатися його сфотографувати для всіх інших! Відфонарне риторичне питання. Коли ви витрачаєте кілька годин на зачіску та макіяж заради одного вечора, воно того варте? Я цього ніколи не розуміла у жінок. Прокидайтеся іноді раніше і слухайте спів птахів, милуючись красивими квітами сонця, що сходить. Слухайте музику… по-справжньому слухайте. Музика – це терапія. Найкраще – стара. Пестіть свою собаку. На тому світі мені буде цього не вистачати. Говоріть із друзями. Приберіть телефон. У них все добре? Подорожуйте, якщо вам цього хочеться. Якщо ні – не подорожуйте. Працюйте заради життя, не живіть заради роботи. Серйозно, робіть те, що вас радує. З’їжте тортик. І ніякої провини. Говоріть “ні” всьому, чого не хочете робити. Не треба слідувати чужим уявленням про те, що таке “повноцінне життя”… може бути, ви хочете собі типове життя – у цьому немає нічого поганого. Говоріть близьким, що ви їх любите, якомога частіше і любіть їх щосили. А ще пам’ятайте: якщо вас щось напружує, у ваших силах це змінити – в роботі, в коханні, де завгодно. Не бійтеся змінюватися. Ви не знаєте, скільки у вас часу залишилося на цій землі, так що не витрачайте його на напряги. Я знаю, що ви це сто разів чули, але це чистісінька правда. І взагалі, це всього лише поради однієї дівчини. Робіть із ними що хочете, мені все одно! Ох так, і наостанок: якщо можете, зробіть добру справу для людства (і для мене) і почніть здавати донорську кров. І вам буде приємно, і життя допоможете врятувати. Мені здається, про це так мало говорять, але ж кожне донорство може врятувати 3 життя! Це дуже проста процедура, яка може значимо впливати. Донори крові (я навіть не можу порахувати, скільки пакетів) допомогли мені прожити на рік довше – рік, проведений на цій Землі з рідними, друзями і собакою, за який я буду вічно вдячна. Рік, на який випали деякі кращі часи в моєму житті. …До нової зустрічі. Хол”. Джерело

Gazeta.ua пропонує пригадати українок, які стали відомими у світі. Княгиня Ольга (близько 910 — 11 липня 969) – ця жінка стала володаркою Київської Русі після смерті свого чоловіка – Ігоря. Добре відома історія про те, як Ольга помстилась деревлянам за вбивство її чоловіка Ігоря. Відомо, що деревляни кілька разів відправляли до Києва своїх послів, щоб одружити княгиню з їхнім князем Мала. Київські війська взяли в облогу місто Іскоростень та в результаті вщент спалили його. Ольга перша прийняла християнство серед князів Києва. Коли вона приїхала Царгород, імператор зауважив її красу, тому вирішив з нею одружитись. Однак, це не входило у плани княгині. Вона сказала, що одружиться з імператором, але тільки після того, як прийме християнство. А також наголосила, що хоче аби саме імператор був її хресним татом. Після церемонії, коли володар знову нагадав про одруження вона відповіла: “Чи може дочка одружуватись з батьком?”. Анна Ярославна (близько — після 1075, не пізніше 1089) – донька Великого князя Київського Ярослава Мудрого. Його другою дружиною була донька королеви Швеції Інгігерда. Вона стала королевою Франції. Була другою дружиною короля Франції Генріха І Капета. Народила спадкоємця престолу – майбутнього короля Філіпа. Була прабабцею майже 30 французьких королів. Роксолана (бл. 1505 — 15 квітня 1558) – Анастасія Лісовська. Але у ХVI столітті її називали так: королева аланів. Вже перебуваючи в гаремі султана, вона вивчила турецьку мову та Коран. А після першої ночі, проведеної з Сулейманом, вона відмовилась від коштовностей, та попросила одного – доступу до бібліотеки. Пізніше це допомогло їй причарувати Сулеймана – адже з нею він міг не лише проводити ніч, але й обговорити важливі політичні процеси. За 200 років існування Османської імперії проста наложниця вперше стала дружиною султана. Українка стала в Туреччині серйозним політичним гравцем. Вона приймала послів, а султан радився з нею щодо важливих державних справ. Леся Українка – (1871-1912) вправі займає місце серед найвідоміших жінок сучасної і давньої України. Справжнє ім’я цієї поетеси – Лариса Косач. Лесі Українки запевняють, що найбільше кохання свого життя вона зустріла під час лікування у Ялті. У 1897 році вона знайомиться з революціонером з Мінська Сергієм Мержинським, який в Ялті лікував туберкульоз легень. В Криму пара піднімалася на Ай-Петрі. Їхні стосунки почали розвиватися.Однак його хвороба прогресувала… Батьки дівчини були не в захопленні від її стосунків. Адже вона сама усе життя боролося з хворобою, а тут ще одна немічна людина. Леся їздила до Сергія у Мінськ. Вони планували поїхати на лікування у Швейцарію. Сергій кохав іншу жінку. У цей час письменниця написала свою геніальну “Одержиму”. Однак вона не покинула його, Мержинський помер на руках Лесі Українки. Олена Казимирчак-Полонська (1902-1992) – українська вчена-астроном. Вона вчилась у Львівському університеті. Згодом перебралась до Варшави, де досліджувала рух комет.В 1941 році, під час окупації Львова, астроном, ризикуючи власним життям, врятувала польських офіцерів. Вона робила їм посвідчення стажерів Львівської обсерваторії, щоб вони могли покинути місто. Основні роботи Казимирчак-Полонської присвячені вивченню руху комет, зокрема еволюції їхніх орбіт. За це вона отримала чимало відзнак та нагород, зокрема, найвищу астрономічну нагороду – премію Бредихіна. У 1978 році ім’ям Казимирчак-Полонської назвали малу планету № 2006 (2006 Полонська). Софія Окуневська (1865-1925)- стала першою жінкою-лікарем у Австро-Угорській імперії. Освіту отримала Софія у Швейцарії. Після повернення з навчання вона так і не змогла отримати практику, адже і у Львові і у Кракові відмовились визнавати її диплом. Роботу вона знайшла лише у Карлових Варах у Чехії, де разом з чоловіком вони відкрили приватну практику. Та згодом Краківський університет таки визнав її диплом, тож Окуневська повернулась до Львова. Вона перша у Львові використала променеву терапію у боротьбі з онкологією. Соломія Крушельницька (1872-1952) – легенда оперної сцени, примадонна ХХ століття. Виступала на сценах Одеси, Львова, Парижа, Неаполя, Буенос-Айреса, Риму, Мілану. У 1904 році на запрошення Пуччіні виконала оперу Баттерфляй в театрі “Гранде” в Північній Італії. Після її блискочого виконання ця опера здобула всесвітнє визнання. Співати на одній сцені з Соломією вважали за честь Федір Шаляпін та Енріко Карузо. Катерина Білокур (1900-1961) – Пабло Пікассо зазвичай про інших художників казав: “Я потопаю в цих бездарах”. Але про авторку даних робіт він озвався так: “Якби в нас була художниця такого рівня, ми змусили б заговорити про неї увесь світ”. Євгенія Мірошниченко (1931—2009) – талановита українка з колоратурним сопрано була солісткою Київського театру опери та балету. Зірка української сцени виступала на багатьох світових сценах. Ліна Костенко (1930) – сучасна українська поетеса. Саме її прізвище є найбільш часто згадуваним під час пошуку у інтернеті серед українських поетес і письменниць. У 87 років Ліна Костенко є активною громадською діячкою сучасної України. Джерело

Коли цей світ зламався? Вчора гуляла з сином в місцевому парку. Руслан захотів пострибати на батуті, знаєте такі розваги , які ви можете взяти собі в аренду за певну кількість гривень на певний відрізок часу? 10 хв – 35 грн. «Пропуск» до атракції контролює дівчинка, яка і веде касу, років 13-14 з вигляду. І ось , поки моя задоволена дитина стрибала, показуючи як робити сальто дітям, які долучились до забави , спостерігаю таку картину. До дівчинки-контролера підходять двоє дітей. Старший хлопчик, років 10, який веде, певно брата, з вигляду – однолітка мого сина до центру веселощів в парку. Скромно, охайно одягнуті діти. Питають у дівчинки – контролера: -Доброго дня, вибачте , а скільки коштує пострибати на батуті?Дівчинка-контролер , закочуючі очі:-Дорого.Тут вже моє серце починає калатати швидше, але я просто спостерігаю далі.Хлопчик продовжує:-Ну скільки коштує? У мене є 20 гривень, цього вистачить?-Ні, цього вистачить хіба на 5 хв Відрізає дівчинка-контролер, очима шукаючи підтримку у дорослих навколо неї, які дарують хлопцям принизливі погляди, зупиняючись на їх легких літніх капцях в дощову погоду. Хлопець розважливим тоном: -То він зайде на 5 хвилин! Дівчинка-контролер з зневажливою посмішкою, цокаючи кінчиком нігтя по годиннику: -Час пішов. Старший хлопчина починає хутко скидати капці з малого, просовуючи його до батута.Батьки в оточенні мене випромінювали помітну напругу через хлопчика, який босоніж стрибав біля їх дітей.А сам хлопчина…захоплюючись сміхом стрибав, кричав від захоплення випромінюючи кожною клітинкою радість.Наш з Русланом час перебування на батуті підходив до кінця, про що мені повідомила дівчинка-контролер. -Продовжіть нам ще на 10 хв, і цьому хлопчику також.-Якоооому ще хлопчику? Протягує дівчинка-контролер.-Ось цьому. Показую на босого малюка.-Ви хочете заплатити за НЬОГО? Усміхається дівчинка , споглядаючи на мене ніби я сказала що вчора вечеряла з прибульцем.-Так. Строго кажу я, протягуючи гроші. Далі дівчинка мовчала. Як і всі учасники процесу, включаючи і інших дорослих.По закінченню 10 хвилин всі вийшли із батуту і розійшлись по парку.Направляючись з сином в сторону виходу із парку чую: – Тьотя, тьотя! Повертаюсь, стоять двоє хлопчин: -Тьотя, дякую. -Будь ласка. Ідучи додому думаю – це суспільство приречене. Які зміни мали відбутись в голові дівчинки-контролера, дорослих батьків поруч, щоб вони могли так розділити двох абсолютно однакових дітей чотирьох років плюс/мінус – мою дитину, та цього хлопчика? Адже єдина різниця між ними – вони народились в різних сім‘ях. Все. Це діти, які ще не встигли нікого скривдити, не встигли встати на своі ноги в житті. Яка між ними різниця? То що їх так розділяє в очах інших людей? Цей світ певно зламався Юліанна Федько

Сучасний світ – це життя напоказ. Пішов у кафе – фотографуєш каву і їжу, сходив на манікюр- обов’язково треба тицьнути нігтя в камеру. А якщо вже взяли заміж, народилась дитина чи ви поїхали закордон, то буде мільйон фотографій з різних ракурсів. Порадіти тихо? Та ну, це ж так ніби й все пройшло мимо! Як можна “злупити” кілограм полуниці і не викласти це в Інтернет? А як можна залізти в ріпак, макове поле, піти збирати чорницю до лісу і не сказати про це? Я теж хотіла гарну фотографію у сонячному ріпаку. Але виявилось, що там так запаморочливо гули бджоли і запах у нього такий п’янкий… Що набагато приємніше було просто насолоджуватися цією красою, закинувши телефон десь далеко. А для чого показувати своє щастя взагалі? Бо у вас його багато і конче треба поділитись? Навряд чи, комусь легше від того, що ви на Ейфелевій вежі чи чоловік подарував вам новий перстень. Хочете ділитися щастям, то купіть у старенької бабці яблук, дайте безхатьку кілька гривень, усміхніться комусь. Або заведіть собі кішку: вона два рази в рік буде народжувати кошенят, а ви віддаватимете їх людям і будете ділитися муркотливим, м’яким реальним щастям! Мене особливо вразив один луцький “бізнесмен”: так щиро ділиться фотками себе і жінки у Венеції, Відні, Будапешті… Беріть, людоньки, радість – не шкода! А сам зарплату працівникам затримує, видає її так, ніби робить величезну послугу, оплачує наполовину менше, ніж обіцяв… А, може б, він замість своєї щасливої пики краще б найманим робочим премію дав або, принаймні, не обманював їх? Ні, якось не “того” ? Хто дізнається, що ви добру справу зробили, якщо не буде відео, фотки і поста в мережі? І не цікаво, навіть. А парочки, які викладають мільйони “мімімішних” фото? Особливо мило, коли вони вітають один одного в мережі і шлють смайлики, живучи разом. Вони дома не ночують і змушені спілкуватись у мережі? Чи любити тихо тепер не в моді?Щастя – це добре. І його прагне кожен. Але на Землі мільйони нещасних, самотніх, втомлених, ображених, хворих. Від вашого щастя їм не легше. А іноді й важче, щоб хто не казав. Зате їм стане приємніше від вашого доброго слова, маленького дарунку, банального жесту від серця. Робіть когось щасливим не тому, що це в тренді. А тому що від цього всім стане ліпше на душі. І вам також.автор: Anna SavchukДжерело

Одного разу три брати побачили Щастя, що сидить у ямі. Один з братів підійшов до ями і попросив у Щастя грошей. Щастя обдарував його грошима, і він пішов щасливий. Інший брат попросив красиву жінку. Тут же отримав і втік разом з нею у нестямі від щастя. Третій брат нахилився над ямою: – Що тобі потрібно? – Запитало Щастя – А тобі що потрібно? – Запитав брат. – Витягни мене звідси, – попросило Щастя. Брат простягнув руку, витягнув Щастя з ями, повернувся і пішов геть. А Щастя пішло за ним слідом… Джерело