Жити в любові можна і тоді, коли тебе нікому обійняти вранці …

Жити в любові можна і тоді, коли тебе нікому обійняти вранці …

Жити в любові можна і тоді, коли тебе нікому обійняти вранці …

У інших – тих, що в обіймах, любові днем ​​з вогнем не знайдеш.

Жити в любові – значить виростити в собі здатність відгукуватися на світле, радісне, прекрасне …

Відгукуватися навіть тоді, коли очевидних причин бути щасливим начебто як і немає.

Коли життя штормить, коли не все всюди складається, коли в усьому великому світі діється незрозуміло що.

Жити в любові – не відключитись від того, що відбувається і ранить, і не одягнути рожеві окуляри, які спотворюють реальність вигаданої сентиментальності, а навчитися гідно приймати все це, як частину абсолютно будь-якого життя, але не всього точно.

Я питала колись бабусю про одинадцять років її таборів та заслання, про які вона нічого майже не розповідала …

Запитала просто: на чому вона протрималася і вижила?

І вона відповіла: “Не на тому, що було зовні, а на тому, що залишалося в моїй душі … Я згадувала всі вірші, що я знала … Згадувала дітей … Згадувала маму … Згадувала, як пахли яблука в нашому саду … Згадувала посмішку чоловіка, вже розстріляного тоді … Згадувала улюблений сервіз і мріяла накрити з ним стіл на дачі … Згадувала воду з колодязя, в який падав липовий цвіт … Згадувала свою бузкову улюблену сукню. Згадувала дорогоцінні епізоди звичайного, але такого недоступного вже життя … І жила “.

Вона вижила на Любові … Не на ненависті, не на бажанні помсти, не на істериці втраченого.

І вона довго ще жила потім … на ній же. Любов – це зцілення. Завжди.

Втратити її – значить дуже сильно захворіти.

Завітайте до своєї любові, друзі мої … Як вона? Де вона? Чи не забута необережно в метушні ​​глумливого натовпу повсякденності? Нехай вона буде з вами.

Ліля Град