“А я люблю початок осені”… Затишний текст від якого стає так тепло-тепло на душі…

– Мамо, я в шапці.Я сама її наділа, тому що на вулиці сніг. І навіть не зняла за рогом. Уявляєш, яка я тепер доросла!Я добре їм. Іноді занадто добре – пора б зупинитися.З оцінками все в порядку. Одного разу було п’ятнадцять тисяч лайків за твір про Пушкіна, у мене його багато списали.І в кімнаті тепер порядок. Просто раптом виявилося, що жити в бруді неприємно, а шукати одяг по півгодини – трата часу. Тепер ми з пилососом регулярно вальсуємо по квартирі.Я багато чому навчилася. Готувати, наприклад – це з простого. Ще я тепер вмію шукати знімні квартири, звільнятися з роботи, вибирати подруг так, щоб не плакати через них, виховувати дітей так, щоб вони не плакали через мене.До речі, пам’ятаєш, я все боялася, що у мене не прокинеться материнський інстинкт? Прокинувся. І спати перестала вже я…Зате я тепер тебе розумію. Розумію, а не аналізую. Кажуть, це теж частина дорослості – берегти батьків замість того, щоб їх нескінченно аналізувати. Берегти, цінувати, дзвонити, по менше скаржитися і частіше говорити, що у тебе все добре, людині, для якої це найголовніша новина і радість. Я пам’ятаю, як раніше було просто. Мама дозволила-мама не дозволила. Раз-вирішила – тобто, прийняла рішення на себе, звільнила від відповідальності.Тепер я все вирішую сама, а до тебе їжджу, щоб побути маленькою, виспатися і відчути, ніби 36 років – тобі, а мені тільки 9, і можна знову йти без шапки під снігом, ловити сніжинки і відчувати себе в безпеці. Автор – Євгенія Батурина Джерело

Люди разом, поки вони хочуть бути разом. Ні борг, ні честь, ні мораль не приковують однієї людини до іншої. Коли людина хоче піти, піде і від будинку, і від дітей, і від вмираючої каліки. Поки не хоче – залишається поруч. Коли людина хоче бути разом, ніякі твої недоліки їй не завадять. Коли людина хоче піти, ніякі твої переваги її не втримають. Яким би ти був негарним і непривабливим, знайдеться хтось, кому ти сподобаєшся. Яким би ти був хорошим і бажаним, є хтось, хто відкине тебе. Якщо тебе відкинули, це нічого не значить. Ти не стаєш гіршим або меншим, нічого страшного насправді не відбувається. Твоя людина є на світі, і вона тебе прийме. Якщо тебе прийняли, то одного разу ви розлучитеся – не в житті, так в смерті. Дорожи тим, що є, не шкодуй про те, що втратиш, і не бійся втратити. Радій, що є людина, яка світить тобі. Світи сам: чим більше світла – тим менше страху, чим менше страху – тим менше темряви в душі. Листок, який хоче повернутися до дерева, може плисти проти течії і летіти проти вітру. Але дерево не приростить його до старої гілки. Чим більше любиш, чим більше даєш любові, тим більше залишається. Якщо ж, даючи любов, відчуваєш біль або ненависть – значить, ти дав людині отруту в шоколадній глазурі. Навряд чи варто вимагати подяки за такий дар. Відпускай. Дозволь людині бути кимось крім дзеркала твоєї любові, тим паче, що так воно і є. Розчинятися в коханій людині – рідкісний талант і рідкісне прокляття. Будь собою, будь гідним, забудь про страх – одного разу він все одно повернеться. Але не сьогодні. Вір. Довіряй. Грій. Дякуй. Не думай про те, що може бути – тільки про те, що тут і зараз, у вогні і воді, під зірками. Йди до того, як від мертвої любові почне смердіти. Приходь до того, як бажання обернеться одержимістю. Те, що куплено за гроші, варте тільки грошей. Те, що вимолене, виплакане, відібране і вкрадене, одного разу віднімуть сторицею. Те, що дано з доброї волі, від серця – безцінне. Джерело

“Зранених школою дітей віддають на реабілітацію до бабусь. Тримісячна терапія котами, полуницею, запопадливою турботою, молоком, борщами і смаколиками. Прогулянки між травами, геліотерапія, іпотерапія, апітерапія, запахотерапія і ще з добрий десяток терапій, котрі затягують подряпини шкільної екзистенції на ніжних шкірах дітлахів. Секрет бабиного методу, як професійного психоаналітика, у регресії в дитинство. Вони віднімають 5 років від реального віку дитини і поводяться з ними відповідно. 15-річний підліток стає десятирічкою, а 8-річний – дошкільнятком. – Васильку, зіш зупки трошки. На ше чайочку. Загріти? Не совайся на табуретці, бо впадеш. Чекай, я тобі виберу кісточки з м’яса. Бабці оточують дітей безумовною любов’ю у три шари, без оглядки на виховання та іншу педагогіку. І на малих бахурах всьо заживає як на собаці. Бо бабця – це найміцніший бастіон беззастережної любові”. Володимир Гевко Джерело

Жив-був один швець. Овдовів він і залишився у нього маленький син. І ось напередодні свята Різдва Христового хлопчик каже своєму батькові: – Сьогодні до нас в гості прийде Спаситель. – Та годі тобі, — не повірив швець. – Ось побачиш прийде. Він сам мені про це сказав уві сні. Чекає хлопчик дорогого гостя, у вікно визирає, а там все немає нікого. І раптом бачить — у дворі на вулиці двоє хлопців б’ють якогось хлопчиська, а той навіть і не чинить опір. Вибіг хлопець на вулицю, розігнав кривдників, а побитого хлопчика в будинок привів. Нагодували вони його з батьком, вмили, причесали, і тут син шевця каже: – Татко, у мене двоє чобіт, а у мого нового друга пальці з взуття вивалюються. Давай я йому свої валянки віддам, а то ж на вулиці жах як холодно. Так сьогодні і свято до того ж! – Що ж, нехай буде твоя воля, — погодився батько. Віддали вони хлопчику валянки, і той радісний, сяючий додому пішов. Минув деякий час, а синок шевця все від вікна не відходить, чекає в гості Спасителя. Проходить жебрак повз будинок, просить: – Гарні люди! Завтра Різдво Христове, а у мене три дні ріски в роті не було, погодуйте, Христа ради! – Заходь до нас, дідусю! – покликав його через вікно хлопчик. – Дай Боже тобі здоров’я! Нагодували, напоїли вони з батьком старого, пішов він від них радісний. А хлопчик все Христа чекає, вже турбуватися почав. Настала ніч, на вулиці ліхтарі засвітилися, хуртовина мете. І раптом кричить син шевця: – Ой, татко! Там якась жінка біля стовпа стоїть, з дитинкою маленькою. Подивися, як їм, бідним, холодно! Вибіг син шевця на вулицю, привів жінку з дитиною в хату. Нагодували вони їх, напоїли, а хлопчик і каже: – Куди ж вони підуть в мороз? Он, на вулиці, яка заметіль розігралася. Нехай, татко, вони у нас вдома заночують. – Та де у нас ночувати? – запитує швець. – А ось де: ти на дивані, я на скрині, а вони на нашому ліжку. – Що ж, нехай. Нарешті, всі полягали спати. І сниться хлопчикові, ніби приходить до нього, нарешті, Спаситель і каже лагідно: – Дитино ти моя мила! Будь ти щасливий на все твоє життя. – Господи, а я тебе вдень ​​чекав, — здивувався хлопчик. А Господь каже: – Так я до тебе три рази вдень ​​приходив, любий мій. І три рази ти прийняв мене. Та так, що краще і придумати не можна. Прокинувся хлопчик вранці і, дивиться, а валянки, які він вчора бідному хлопчикові подарував, знову в кутку стоять, на столі — святковий пиріг незайманий. А на серці — така невимовна радість, якої ніколи повік не було. Джерело

Я вам розповім про любов. Як вона виглядає. Дідусь гуляв з онукою у дворі, поруч з магазином. Це було у селі, на дачі. Така біленька, років шести, з блакитними очима дівчинка. А ми з дідусем розговорилися, бо давно знайомі. Це для дівчинки він дідусь, а для мене – мій хороший знайомий, поет і письменник. І ось дівчинка тихенько сказала, що хоче пити. Дідусь поліз до кишені й дістав гроші. Я думаю, це були всі його гроші. Це бідний письменник; він же не детективи пише і не політичні статті. Ось він дістав дві невеликі купюри і простягнув онучці. – Ти купи собі щось попити, якоїсь там «Коли»! – сказав дідусь. – Або соку смачного. І цукерочки собі купи, які хочеш. І морозиво! Іди, Оксаночко, купи собі попити. А дідусь тебе почекає і з тіткою поговорить. Оксаночка якось швидко і непомітно повернулась. Тиха дівчинка. В руці у неї була пляшка найпростішої води. Не лимонад, не сік, а маленька пляшечка найпростішої води. Більше вона нічого не купила.А в іншій ручці були гроші. Купюра і копійки – здача від води.Дідусь засмучено запитав: мовляв, Оксаночко, що ж ти нічого собі не купила?А дівчинка відповіла: “Дідусю, я водички поп’ю. Я просто пити хотіла. Гроші тобі потрібні, – а мені тільки водичка потрібна!”. – І обняла збоку дідуся, притулилася … Потім, коли дівчинка відійшла, дідусь сумно сказав: “Ось завжди вона так зі мною … Ось така вона!” … Ось це і є – любов. Той, хто нас любить, нічого для нас не шкодує.А ми, – ми намагаємося нічого не просити у того, кого ми любимо. Нічого не брати зайвого, а навпаки, – хочеться давати тому, кого ми любимо.Любов – це бажання віддавати. Речі, гроші, їжу, енергію, увагу, – коли любиш, хочеться віддавати і віддавати. А той, хто любить, прагне не брати. Або брати тільки необхідне. Тільки найнеобхідніше, – воду, коли хочеться пити. Просто воду.А потім неодмінно віддати – хоч обійняти і поділитися простим теплом. Це і є любов.А хто прагне брати і шкодує дати – той не дуже й то любить. Автор: Анна Кир’янова Джерело

Я знаю, як ми святкуватимемо нашу перемогу О 5-ій ранку ми запалимо свічку і згадаємо молитвою всіх, хто загинув у цій війні. Ми обіймемо рідних, поцілуємо дітей.Відкриємо вікна та двері і впустимо свіжий вітер та ранкову тишу. Ми вслухатимемося в неї і це буде найкращий звук – без сирен, бомб та стрілянини. Буде ТИША… Ми вдягнемо найкращі вишиванки, зробимо зачіски, наберемо оберемки квітів і вийдемо на площі своїх відбудованих міст і сіл.Ми обіймемося та візьмемося за руки з кожним, з ким зустрінемося.О 9 -ій пролунає та сирена, що на війні віщувала наліт. Ми здригнемося всім тілом, а в очах стоятимуть сльози, ми опустимо голови і міцно притиснемо до себе дітей, коханих, батьків. На це свято ми всі захочемо бути разом, всією сім’єю. Один коло одного, дивитися в очі і радіти, що живі.За першою сиреною пролунає її відбій, ми видихнемо свою тяжку душевну ношу і заспіваємо гімн. Спочатку тихо, а тоді все сильніше і голосніше:««Процвітає України, її слава й воля!Вже нам браття українці усміхнулась доля!..» Ми виплачемо увесь біль, який тримали, ми омиємо всі рани серця, які завдали нам нападники.А тоді покладемо квіти біля стіни, де будуть імена кожного загиблого. І квітів буде так багато, що вкриють її повністю. Ми зберемося великими сім’ями, з друзями, знайомими, сусідами і кожен розкаже свою історію, свій біль і жах цієї війни. Ми дряпатимемо душу світлинами війни, порівнюючи «до» та «після». Ми закарбуємо в генетичній пам’яті кожне відео тих звірств, на клітинному рівні впишемо для нащадків кожну криваву історію знущань, насилля та смертей, яких завдали нам рашисти. Пам’ятатимемо, як довелося сказати дітям: – Війна!І більше ніколи, ніколи в житті, на тисячоліття вперед ми не будемо ні браттями, ні знайомими, ні сусідами, а тільки ворогами і месниками для ра@@стів. А тоді буде свято, буде радість, сміх та приємні зустрічі, буде легкість та свобода. Це буде день, який ми чекатимемо більше за Новий рік, більше за всі свята разом.Це буде наш День Народження, народження України! З попелу, з руїн, нової, сильної та мирної.Це буде наш день Перемоги! Ми всі його так чекаємо… © Kolesuk Tatiana Джерело

Починай день з хорошого. Наприклад, з себе! Пий каву і нікуди не поспішай. Грій руки об велику чашку, вдихай пряний аромат. Дихай спокійніше, відчувай глибше. Насолоджуйся. Пам’ятай – до тебе прийде спокій та щастя, як тільки ти все відпустиш. Навчися цінувати свою душу і свій час – не витрачай їх на дрібне, пусте, непотрібне. Бережи свій особистий простір від усього, що здатне зашкодити, зруйнувати, засмутити, перешкодити. Не квапся – смакуй кожну хвилину і життя, насолоджуйся днями, вдихай на повні груди, не метушися. Це так чудово – просто жити.Просто для себе.Просто собі на втіху. Пам’ятай – те, що судилося збудеться, те, що належить тобі, не візьме ніхто. Іди…Від будь-якого бруду і мерзоти. Від речей, які тобі не підходять або просто не подобаються. Від людей, в яких немає щирості, відданості й тепла. Наповнюй будинок красою, а серце любов’ю.Навчися бачити велике в дрібницях, вибирай головне – відчувай серцем. Відпускай віджиле і тих, хто пішов. Відсікай від себе людей, чиї цінності не відповідають твоїм. Сконцентруйся не на ворогах, а на друзях – якщо ти особистість, вороги завжди будуть, а ось друзі – коштовність, яку потрібно берегти. Не підставляй щоку під удар чужих думок. Не важливо, що говорять про тебе, люди будуть говорити завжди; нехай плететься чутка, тобі вона ні рук, ні ніг не в’яже. Оточуй себе коханими людьми і прекрасними речами. Усміхнися.Світ прекрасний, але ще прекрасніші твої очі, коли ти усміхаєшся. Лія Русс Джерело

Я люблю людей, поруч з якими мoжна відчувати себе людиною. Поганою, грішною, яка має прaвo нa помилку та прoмaх, але здатною все виправити. Щоб мoжна було сидіти і їсти якийсь хот-дог і щоб весь сoус залишався у тебе нa щокaх. Сміятися нa всю вулицю зaрaзним сміхoм, згадавши жарт. Зробивши якусь дурницю тoчнo знaти, щo тебе не судитимуть. Щo ніхтo не гляне на тебе з рaзчaрувaнням і не буде требувaти від тебе бути трохи серйознішою… Я люблю людей, з кoтрими мoжна бути сoбoю. Жартувати, сміятися, плакати, бути незграбною і не бoятися бути дивною… Я люблю людей, кoтрі бачать в мені мене, а не тoгo, кoгo їм хoчется. Коли відсутні всі ці “я думaлa, ти інша”… Я людина. І ти теж. Ми з тoбою рівні. Шкода тільки, що багато людей живе в футлярі під нaзвою “що пoдумaють люди” і “щоб тебе любили, треба бути ідеальним”…. Джерело